Рішення № 140668702, 01.10.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/12160/26

пр. № 2/759/10206/26

01 жовтня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Твердохліб Ю.О.,

за участю секретаря судових засідань Жиглій Є.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням в гуртожитку,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати за нею та її малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право користування жилим приміщенням кімнати гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 17,7 кв.м.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з Київським заводом «Червоний Екскаватор», на даний час це ПАТ «АТЕК», з 24.06.1982 року по 11.08.1999 року. У зв`язку із роботою йому було надано для проживання кімнату в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .

30 березня 2011 року ПАТ «АТЕК» видало спеціальний ордер № 039 ОСОБА_4 на кімнату в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 17,7 кв.м. на сім`ю з двох чоловік ( ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Він був заселений до гуртожитку із дотриманням вимог чинного законодавства, в установленому порядку зареєстрований в гуртожитку та проживав на законних підставах.

Також з ним був і є зареєстрований та проживає з моменту народження малолітній син ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 21 листопада 2007 року до моменту смерті чоловіка.

ОСОБА_2 проживає в кімнаті в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 з 21.11.2007 року до сьогоднішнього дня, що підтверджується актом ЖЕД № 8-9 від 06.05.2024 року.

08 травня 2024 року між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва та позивачем було укладено договір про надання послуг з обслуговування будинку (гуртожитку) та прибудинкової території на кімнату в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач за вищевказаною адресою сплачує комунальні послуги та отримує кореспонденцію.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020, було задоволено позов Київської міської ради та зобов`язано ПрАТ «Атек» передати безоплатно гуртожиток по АДРЕСА_2 загальною площею 7 233 кв.м. до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

15.12.2022 року прийнято Рішення Київської міської ради № 5907/5948 «Про безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитку та зовнішніх інженерних мереж ПрАТ «АТЕК» та внесення змін у додаток до рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках

АДРЕСА_2 передано до сфери управління Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації відповідно до розпорядження від 20.12.2023 року № 1063 та закріплено на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва».

Позивачу відмовлено в реєстрації місця проживання в кімнаті в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 згідно відповіді Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.04.2026 року № 614/26.

Також позивачу відмовлено в укладанні договору найму житлового приміщення згідно відповіді комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва» від 04.05.2026 № 107/56/7-497-720. Враховуючи наведене просить позов задовольнити.

Процесуальні дії

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2026 року визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Твердохліб Ю.О. Справу передано судді 07.05.2026 року (а.с. 43-44).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07.05.2026 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження (а.с. 45).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06.07.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с. 98-99).

29.05.2026 року до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив, поданий представником відповідача ОСОБА_5 , в якому вона просить у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням - відмовити повністю. Вказує, що як вбачається з матеріалів, які додані до позовної заяви, 30 березня 2011 року ПАТ «АТЕК» видало спеціальний ордер №039 на право зайняття житлового приміщення кімнати № НОМЕР_1 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 чоловіку Позивачки, ОСОБА_4 .

Відповідно до статей 128, 129 Житлового кодексу Української РСР, єдиною підставою для вселення в жиле приміщення у гуртожитку є спеціальний ордер. Саме особа, на ім`я якої видано ордер, набуває права користування житловим приміщенням.

Протягом усього часу користування зазначеним житловим приміщенням, а саме з

30.03.2011 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 не вчинив жодних дій щодо реєстрації своєї дружини ОСОБА_2 у спірному житловому приміщенні та не звертався до компетентних органів із заявами про включення її до складу членів сім`ї наймача.

Станом на день смерті наймача - ОСОБА_4 , у спірній кімнаті

зареєстрований їхній спільний син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Водночас позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , та до теперішнього часу зберігає право користування житлом за місцем своєї реєстрації.

Сам по собі факт перебування у шлюбі з наймачем не є безумовною підставою для виникнення права користування житловим приміщенням, якщо особа не була вселена у встановленому законом порядку та не набула статусу члена сім`ї наймача у розумінні житлового законодавства.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, право користування

житловим приміщенням підлягає доведенню належними та допустимими доказами постійного проживання, ведення спільного господарства та вселення за згодою наймача і власника (балансоутримувача) житла.

Позивачкою не надано належних доказів: її вселення до спірної кімнати у встановленому законом порядку; реєстрації місця проживання у спірному житловому приміщенні; зміни місця постійного проживання; припинення права користування житлом за місцем її реєстрації у Чернігівській області.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими,

недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню (а.с. 84-89).

26.05.2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, в якому вона вказує, що по-перше, позивач надала належні докази її вселення до спірної кімнати, а саме спеціальний ордер № 039 від 30 березня 2011 року, ордер видано на проживання сім?ї з двох чоловік: покійного чоловіка та Позивача.

По-друге, позивач зареєстрована в спірному житловому приміщенні. Їй відмовлено в реєстрації місця проживання.

Позивач та її покійний чоловік зверталися до ЖЕКу з заявою про місце реєстрації позивача в спірному житловому приміщенні в 2011 та 2015 році, але позивачу було відмовлено. В 2015 році було тільки зареєстровано малолітнього сина.

Звісно заяви та відмови того часу не збереглися, а знищенні за терміном зберігання.

Відповідачу достеменно відомо, що у дуже багатьох мешканців гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 аналогічні труднощі, оскільки протягом багатьох років мешканцям незаконно відмовляли в реєстрації місці проживання. А тому на розгляді Святошинського районного суду міста Києва останні роки перебувала значна кількість аналогічних справ, практика суду є позитивна для позивачів.

По-трете, позивач надала належний доказ того, що з 2007 року по сьогоднішній день фактично проживає разом з малолітнім сином в спірному житловому приміщенні, а саме акт про фактичне проживання особи від 06.05.2024 року, договір про надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території від 08.05.2024 року, квитанції про сплату комунальних послуг.

По-четверте, відповідач стверджує, що позивач не надала доказів припинення права користування житлом за місцем реєстрації.

Так позивач насправді зареєстрована в батьківському будинку в селі, будинок на праві власності позивачу не належить, позивач в будинку не проживає близько 30 років, а тому є всі підстави для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позивач не змінює своє місце реєстрації тільки тому, що їй відмовляють в реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , а будь-якого іншого житла у неї не має.

По-п?яте, місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників. Єдиним законним представником сина, після смерті батька, є позивач. Відповідач чинник перешкоди в реєстрації позивача за місцем реєстрації малолітнього сина, де вони з сином фактично проживають. Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с. 55-83).

В судове засідання з`явився представник позивача, просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

В судове засідання предсавник відповідача не з`явився, про дату та час повідомлявся належним чином.

23.09.2026 року до суду надійшла заява від Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації , в якій просять розгляд справи провести без участі представника, позовні вимоги не визнають та просять відмовити у їх задоволенні.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 21 листопада 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 28.05.2015 року (а.с. 11).

Від шлюбу сторони мають дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 03.06.2015 року (а.с. 16).

ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з Київським заводом «Червоний Екскаватор», з 24.06.1982 року по 11.08.1999 року (а.с. 14-15).

30 березня 2011 року ПАТ «АТЕК» видало спеціальний ордер № 039 гр. ОСОБА_4 на право отримання в гуртожитку ЗАТ АТЕК кімнати № НОМЕР_1 площею 17,7 м2 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 18).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 16.01.2023 року (а.с. 12).

ОСОБА_2 та її син - ОСОБА_3 проживають в кімнаті в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 з 21.11.2007 року по теперішній час, що підтверджується актом ЖЕД № 8-9 від 06.05.2024 року (а.с. 19).

03.06.2015 року ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.17).

08 травня 2024 року між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва та позивачем було укладено договір про надання послуг з обслуговування будинку (гуртожитку) та прибудинкової території на кімнату в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20-24).

Позивачу відмовлено в реєстрації місця проживання в кімнаті в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 згідно відповіді Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.04.2026 року № 614/26 (а.с. 32-34).

Позивачу відмовлено в укладанні договору найму житлового приміщення згідно відповіді комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва» від 04.05.2026 № 107/56/7-497-720 (а.с.29-30).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

За статтею 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі №233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т.д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Верховний суд у справі № 754/12224/21 від 23 травня 2024 року стосовно належного способу захисту при відмові у видачі ордеру на кімнату у гуртожитку дійшов правових висновків, що «отже, спір у цій справі стосується права користування житлом (кімнатою) певної площі, а тому належним способом захисту інтересів ОСОБА_1 є визнання такого права. Саме при вирішенні такого позову підлягають перевірці в судовому порядку питання правомірності дій відповідача щодо відмови у видачі позивачу ордера на кімнату у гуртожитку житловою площею 34,7 кв. м та необхідність відповідача вчинити певні дії. З урахуванням підстав та змісту позовних вимог належним способом захисту права, яке ОСОБА_1 вважає порушеним, є визнання права користування житлом (кімнатою) певної площі. Визнання протиправною відмови Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації у видачі ордера на кімнату житловою площею 34,7 кв. м у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 та зобов`язання Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації видати ордер на кімнату у гуртожитку житловою площею 34,7 кв. м не є належними способами захисту порушених прав позивача.»

У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».

У постанові від 27 серпня 2024 року по справі № 201/193/22 Верховний Суд виснував, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Відсутність ордера на вселення у спірне приміщення сама по собі не є підставою для висновку, що житло, займане особою тривалий час, за наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже встановлено, що ОСОБА_2 проживає з 2007 року постійно проживає за адресою: АДРЕСА_4 , гуртожиток, також з народження за вказаною адресою з нею проживає неповнолітній син - ОСОБА_3

30 березня 2011 року ПАТ «АТЕК» видало спеціальний ордер № 039 гр. на ім`я її чоловіка - ОСОБА_4 та неї - ОСОБА_2 . З 03.06.2015 року син позовача - ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Наявні в матеріалах справи докази з достатнім ступенем переконливості підтверджують наявність міцних триваючих зв`язків позивача з указаним житлом (позивач позиціонує вказану кімнату як таку, в якій вона постійно проживає, несе витрати з її утримання).

Встановивши фактичні обставини справи та правомірність вселення і проживання ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3 у спірному житлі, надавши оцінку ризику виселення позивача на предмет пропорційності відповідним принципам статті 8 Конвенції, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання права користування позивачем разом з її неповнолітнім сином кімнатою АДРЕСА_6.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Так, у рішенні від 17 січня 1970 року у справі Delcourt v. Belgium (заява № 2689/65) Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі Bellet v. France (заява № 23805/94,) Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, та керуючись статтями 7, 9, 11, 12, 13, 81, 133, 141, 209, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням в гуртожитку задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 та її малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право користування кімнатою АДРЕСА_5 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Інформація про учасників:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; адреса проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, ЄДРПОУ 37395418, адреса: 03115, м. Київ, просп. Берестейський, 97.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 12.10.2026 року.

Суддя Ю.О. Твердохліб