Ухвала суду № 140655854, 15.10.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/15639/26

Провадження №: 2/755/12132/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, заяву представника позивача про відмову від позову Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

у с т а н о в и в:

В провадженні Дніпровського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

12.10.2026 року до суду надійшла заява представника позивача про відмову від позову, у якій представник просить:

- закрити провадження у цивільній справі №755/15639/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у зв`язку з відмовою від позову;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОШЕЛЬОК» суму сплаченого судового збору у розмірі 2662,40 грн.;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОШЕЛЬОК» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Вимоги заяви мотивовано тим, що у провадженні Дніпровського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа №755/15639/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Після подання позову у справі відповідач добровільно задовольнив позовні вимоги. Згідно з вимогами п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу. Згідно з вимогами частин 1, 3 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. При цьому, відповідно до приписів ч. 3 ст. 142 ЦПК України, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Відповідно до приписів ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. В матеріалах справи наявні документи про обсяги наданої правової допомоги адвокатом Товариству, факт їх отримання. Відповідачем було сплачено заборгованість лише після звернення позивача до суду та відкриття провадження - тобто без отримання позивачем відповідної правничої допомоги відповідач продовжував порушувати права та інтереси позивача. Більше того, відповідно до приписів ч. 9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю. Представник вказує, що Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22 зазначив наступне: Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи. Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі №686/28627/18 в постанові від 27.07.2022 р. зазначив: Витрати на професійну правову допомогу можуть відшкодовуватись незалежно від того, оплачені вони стороною до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування, чи будуть оплачені лише в майбутньому.

Суд, вивчивши зміст заяви представника позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що заява підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, 27.04.2026 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2026 року справу передано в провадження судді Марфіної Н.В.

Ухвалою суду від 06.10.2026 року відкрите провадження у справі і призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Вказану ухвалу суду про відкриття провадження у справі сторона позивача (ураховуючи час доставлення ухвали) отримала в електронному кабінеті 07.10.2026 року і через два робочі дні (12.10.2026 року) до суду було подано заяву представника позивача про відмову від позову.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

За приписами ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; 2) відсутній предмет спору; 3) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами; 4) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом; 5) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом; 6) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 186 цього Кодексу; 7) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 8) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Згідно ч. 2 ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Оскільки відмова від позову на будь-якій стадії цивільного процесу є правом позивача і судом не встановлено жодних обставин, які б законодавчо перешкоджали можливості реалізації позивачем зазначеного права, суд має прийняти відмову позивача від позову та закрити провадження у справі.

Разом з цим, суд дійшов висновку, що при здійсненні розподілу судових витрат позивача, на відповідача слід покласти обов`язок зі сплати позивачу судового збору сплаченого останнім при поданні позовної заяви до суду, і при цьому відмовити у відшкодуванні витрат позивача на професійну правничу допомогу, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ч. 3 ст. 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

У позовній заяві поданій до суду 27.04.2026 року позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором в сумі 6870,20 грн.

До позовної заяви було додано докази направлення копії позову з додатками на адресу відповідача і за даними ТОВ «Е-Пост» судом встановлено, що копію позовної заяви з додатками відповідачка отримала 01.05.2026 року.

Згідно доданої до заяви про відмову від позову довідки позивача від 27.06.2026 року, довідка видана гр. ОСОБА_1 , надалі «Позичальник», в тому що кредитний договір №3201418581-617382 укладений 15.02.2022 року з ТОВ «Кошельок», надалі «Кредитор», припинив свою дію з 27.06.2026 року у зв`язку з повним виконання Позивальником зобов`язань за вказаним Кредитним договором перед Кредитором.

Отже, убачається що відповідачка отримавши копію позовної заяви з додатками упродовж 27 днів здійснила погашення заборгованості в сумі 6870,20 грн. і саме внаслідок задоволення вимог кредитора про виконання кредитного зобов`язання позивач відмовляється від позову, що є підставою для стягнення з відповідачки на користь позивача витрат останнього на сплату судового збору.

Водночас убачається, що позивач подавши позовну заяву до суду 27.04.2026 року та отримавши повне виконання кредитних зобов`язань 27.06.2026 року, не повідомив суд про те, що предмет позову щодо стягнення кредитної заборгованості перестав існувати після пред`явлення позову і не звернувся до суду із заявою передбаченою п. 3 ч. 4 ст. 185 ЦПК України згідно якої, заява повертається у випадках, коли до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви. Що також гарантувало б позивачу відшкодування витрат на сплату судового збору, але шляхом його повернення з державного бюджету, а не за рахунок відповідача.

Натомість позивач протягом більш ніж трьох місяців не повідомляв суд про повне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, фактично дочекався постановлення ухвали суду від 06.10.2026 року про відкриття провадження у справі та 12.10.2026 року звернувся до суду із заявою про відмову від позову і стягнення з відповідача судових витрат, у тому числі і витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн., при сумі виконаного позивальником кредитного боргу в розмірі 6870,20 грн., і водночас у своїй заяві зазначає, що згідно з практикою Верховного Суду суд не має права з власної ініціативи зменшувати суму витрат на професійну правничу допомогу без наявності відповідного клопотання сторони відповідача.

Положеннями ст. 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства.

За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

За правилами ч. 9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

У даній справі вбачається, що відповідачка отримавши копію позовної заяви про стягнення з неї кредитної заборгованості здійснила погашення боргу протягом 27 днів, тобто діяла добросовісно усвідомлюючи наявність у неї кредитної заборгованості, а позивач отримавши виконання з боку позичальника, більше трьох місяців не повідомляв про це суд, не звернувся до суду із заявою в порядку п. 3 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, і подав заяву про відмову від позову та відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн. після постановлення ухвали суду про відкриття провадження у справі, чим фактично забезпечив собі можливість отримання від відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

На переконання суду, такі дії сторони позивача мають ознаки зловживання процесуальними правами, а тому суд у відповідності до положень ч. 9 ст. 141 ЦПК України покладає судові витрати позивача на отримання професійної правничої допомоги на самого позивача.

Процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідає процесуальній суті передбаченої положеннями ЦПК України компенсації таких витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 133, 141, 142, 206, 255, 256, 259-261, 353-355 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Прийняти відмову представника позивача від позову Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» (Київська область, Бучанський район, с. Чайки, вул. Антонова, 8-А, код ЄДРПОУ 40842831) судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп.

В іншій частині заяви відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали суду.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складений та підписаний суддею 15.10.2026 року.

Суддя