Ухвала суду № 140550533, 08.10.2026, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/14814/26

Провадження № 4-с/756/130/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Примак-Березовської О.С.,

секретаря судового засідання - Донеска А.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко Анни Валеріївни, заінтересована особа: Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, боржник: ОСОБА_2 , -

в с т а н о в и в :

Заявниця звернулась до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Оболонський ВДВС) Гаркавенко А.В. щодо винесення постанови від 6 червня 2025 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4.

В обґрунтування скарги заявниця зазначила, що 22 травня 2025 року пред`явила до примусового виконання виконавчий лист № 756/10609/23, виданий Оболонським районним судом міста Києва від 21 травня 2025 року про стягнення з ОСОБА_2 на її користь витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7500 грн і в заяві про примусове виконання рішення зазначила рахунок для перерахування стягнутих коштів.

Постановою від 6 червня 2025 року державний виконавець закінчила виконавче провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з фактичним виконанням рішення. Водночас, як зазначає заявниця, жодних коштів на її рахунок не надходило, а в самій постанові зазначено, що залишок нестягненої суми за виконавчим документом становить 7500 грн, тобто дорівнює всій сумі стягнення.

Крім того, заявниця вказує, що ні постанову про відкриття виконавчого провадження, ні постанову про його закінчення їй не направляли. Про закінчення виконавчого провадження вона дізналась 17 серпня 2026 року, коли її представник, отримавши у відповідь на адвокатський запит постанову про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором доступу, ознайомився з матеріалами провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Посилаючись на зазначене, заявниця просить скасувати постанову головного державного виконавця Гаркавенко А.В. від 6 червня 2025 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3, визнати неправомірними дії державного виконавця щодо її винесення та зобов`язати уповноважену посадову особу Оболонського ВДВС відновити виконавче провадження № НОМЕР_4.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 1 вересня 2026 року скаргу прийнято до розгляду, призначено судове засідання.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 1 вересня 2026 року витребувано в Оболонського ВДВС належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_3.

На виконання ухвали суду від 1 вересня 2026 року витребувані матеріали виконавчого провадження до суду не надійшли, про неможливість їх подання суд не повідомлено.

5 жовтня 2026 року від представника заявниці - адвоката Черевка С.А. надійшла заява про стягнення з Оболонського ВДВС витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 18000 грн разом із доказами їх понесення.

Заявниця ОСОБА_1 та її представник Черевко С.А. у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені належним чином. До суду подали заяви про розгляд справи без їхньої участі.

Головний державний виконавець Оболонського ВДВС Гаркавенко А.В. у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлена належним чином, про причини неявки не повідомила, пояснень чи заперечень на скаргу не подала.

Боржник ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином, просив розглядати скаргу без його участі. Разом з тим, подав клопотання про розгляд скарги без його участі, у якому проти задоволення скарги заперечив, та долучив копії постанов виконавчого провадження, інформацію з автоматизованої системи виконавчого провадження і квитанції про сплату боргу.

Відповідно до частини 2 статті 450 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду..

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 липня 2024 року у справі №756/10609/23 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7500 грн. Рішення набрало законної сили 24 жовтня 2024 року.

21 травня 2025 року Оболонський районний суд міста Києва видав на виконання зазначеного рішення виконавчий лист № 756/10609/23.

Постановою головного державного виконавця Оболонського ВДВС Гаркавенко А.В. від 4 червня 2025 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа №756/10609/23.

Того ж дня державний виконавець винесла постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 269 грн та постанову про арешт коштів боржника, у якій сума звернення стягнення визначена в розмірі 8519 грн.

Матеріали справи містять супровідний лист Оболонського ВДВС від 4 червня 2025 року про направлення сторонам постанови про відкриття виконавчого провадження, однак доказів його фактичного надіслання стягувачу, як і доказів надіслання їй постанови про закінчення виконавчого провадження, суду не надано.

5 червня 2025 року боржник ОСОБА_2 сплатив 8519 грн на рахунок Оболонського ВДВС (код отримувача 35018577) з призначенням платежу «стягнення; за ВП № НОМЕР_4; з виконання виконавчого документу; виконавчий лист № 756/10609/23 від 21 травня 2025 року», що підтверджується платіжною інструкцією № 2525dPBNKI00ba700001.

Сплачена сума відповідає сумі стягнення за виконавчим документом (7500 грн), виконавчому збору (750 грн) та витратам виконавчого провадження (269 грн).

6 червня 2025 року головний державний виконавець Гаркавенко А.В. винесла постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Зі змісту постанови вбачається, що рішення виконано фактично, залишок нестягненої суми за виконавчим документом 7500 гривня (UAH); сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 750 гривня (UAH).

Згідно з інформацією з автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 15 вересня 2026 року виконавче провадження № НОМЕР_4 має статус «завершено». Відомостей про розподіл стягнутих з боржника коштів та їх перерахування стягувачу система не містить.

Відповідно до довідки Акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк» від 25 серпня 2026 року про рух коштів за рахунком заявниці ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , який зазначено в заяві про примусове виконання рішення, кошти від боржника ОСОБА_2 чи від Оболонського ВДВС на цей рахунок не надходили.

Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина 2 статті 39 цього Закону).

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі визнання судом постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа стягувачу незаконною чи скасування постанови у встановленому законом порядку, а також у разі надходження рішення про скасування заходів забезпечення позову, заяви стягувача про відновлення виконавчого провадження за рішенням про встановлення побачення з дитиною виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня після одержання виконавцем відповідного рішення.

Згідно з частиною 2 статті 41 цього Закону у разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання..

Частиною 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.

Згідно з частиною 2 статті 47 цього Закону стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.

Абзацом другим частини 5 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» визначенно, що органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові кошти, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі кошти стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).

За змістом пункту 13 розділу VII (Облік і звітність за сумами на рахунках органів державної виконавчої служби та приватних виконавців) Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5), державний виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів (на депозитний рахунок) готує розпорядження, яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби.

Тобто законом визначено, що і в разі, коли кошти з боржника стягнені в примусовому порядку та перераховані на депозитний рахунок виконавчої служби, і в разі, коли боржник добровільно, без вимоги виконавця, виконав судове рішення шляхом перерахування коштів на депозитний рахунок органу виконавчої служби, виконавець зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня перерахувати отримані від боржника кошти стягувачу.

Закон не надає можливості виконавцю притримати кошти, які перебувають на депозитному рахунку виконавчої служби, які вже стягнені чи перераховані на виконання судових рішень.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 6 квітня 2026 року у справі № 545/304/22 (провадження № 61-31сво26) зазначив, що перерахування вже наявних на депозитному рахунку виконавця коштів є технічною дією, яку виконавець має вчинити не пізніше наступного робочого дня, а невиправдане зволікання з виплатою цих сум порушує право стягувача на виконання судового рішення в розумний строк, що є метою здійснення виконавчого провадження. Об`єднана палата також виснувала, що поновлення виконавчого провадження для перерахування стягувачу коштів, які надійшли на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, та подальше закінчення провадження не суперечить вимогам закону.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Зазначене конституційне положення кореспондується з частиною першою статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ у рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У рішенні від 5 липня 2012 року у справі «Глоба проти України» (заява № 15729/07) ЄСПЛ зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують виконання рішень чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Згідно з частиною 1 статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Статтею 451 ЦПК України передбачено, що У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Отже, враховуючи викладене, суд зауважує, що рішення про стягнення грошових коштів на користь стягувача - фізичної особи вважається фактично виконаним у повному обсязі в розумінні пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» лише тоді, коли присуджену суму перераховано стягувачу.

Надходження коштів на рахунок органу державної виконавчої служби є лише проміжним етапом виконання, після якого виконавець зобов`язаний перерахувати їх стягувачу не пізніше наступного робочого дня, тому закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», можливе лише після перерахування стягнутих коштів стягувачу.

Судом встановлено, що кошти боржника надійшли на рахунок Оболонського ВДВС 5 червня 2025 року, а 6 червня 2025 року державний виконавець закінчила виконавче провадження з посиланням на фактичне виконання рішення.

Водночас доказів перерахування стягувачу 7500 грн матеріали справи не містять, а в постанові зазначено, що залишок нестягненої суми за виконавчим документом становить 7500 грн.

Суд зауважує, що висновок державного виконавця про фактичне виконання рішення суперечить відомостям, зазначеним у цій же постанові.

Довідкою АТ «Універсал Банк» від 25 серпня 2026 року підтверджено, що кошти на рахунок заявниці не надходили. Відомості автоматизованої системи виконавчого провадження також не містять даних про розподіл і перерахування стягнутих сум.

Обов`язок доведення правомірності оскаржуваних рішень і дій покладається на державного виконавця, у розпорядженні якого перебувають матеріали виконавчого провадження. Водночас, головний державний виконавець Гаркавенко А.В. пояснень чи заперечень на скаргу не подала, витребуваних судом матеріалів виконавчого провадження не надала, доводів заявниці не спростувала.

Суд відхиляє заперечення боржника ОСОБА_2 щодо задоволення скарги, оскільки такі не містять мотивів та не спростовує наведених висновків.

Подані ним квитанції підтверджують, що 5 червня 2025 року він сплатив на рахунок Оболонського ВДВС суму стягнення разом із виконавчим збором і витратами виконавчого провадження, тобто виконав покладений на нього обов`язок. Проте ця обставина не свідчить про перерахування коштів стягувачу і не спростовує доводів заявниці про те, що рішення суду на її користь фактично не виконано. Скарга не містить вимог до боржника і стосується виключно дій державного виконавця.

Суд також зауважує, що частина 7 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» допускає зарахування невитребуваних стягувачем протягом одного року коштів до Державного бюджету України лише за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових коштів. Доказів такого повідомлення суду не надано, а тому можливе зарахування цих коштів до Державного бюджету України не може бути підставою для невиплати їх стягувачу.

За таких обставин суд дійшов висновку, що підстави для закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні. Оскаржувана постанова та дії щодо її винесення є неправомірними і порушують право заявниці на виконання судового рішення, ухваленого на її користь.

На думку суду, ефективним способом поновлення порушеного права заявниці є скасування постанови від 6 червня 2025 року про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання Оболонського ВДВС відновити виконавче провадження і перерахувати заявниці стягнуті з боржника кошти.

Оскільки боржник свій обов`язок виконав шляхом сплати коштів на рахунок органу державної виконавчої служби, відновлення виконавчого провадження має на меті лише перерахування стягувачу коштів у розмірі 7500 грн, які надійшли від боржника, відповідно до частини 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», і не є підставою для повторного звернення стягнення на майно (кошти) боржника.

Суд також враховує, що відповідно до частини 3 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 9 частини 1 цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду, який його видав.

Якщо виконавчий лист № 756/10609/23 було повернуто до суду, після відновлення виконавчого провадження він підлягає пред`явленню до виконання у місячний строк відповідно до частини 2 статті 41 цього Закону.

Отже, скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин 2, 3 статті 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, серед яких гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, сплаченої або тієї, що підлягає сплаті відповідною стороною. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу сторона має подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 виснувала, що у частині 3 статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 5 липня 2023 року у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник заявниці надав копії договору про надання правничої допомоги № 14/26 від 14 серпня 2026 року, укладеного між Адвокатським бюро «Черевко і партнери» та ОСОБА_1 , акта приймання-передачі наданих послуг від 2 жовтня 2026 року, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордера.

Згідно з актом вартість наданих послуг становить 18000 грн, з яких 7000 грн - юридичний аналіз матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_4 і 11000 грн - складання скарги.

Доказів фактичної оплати заявницею наданих послуг (квитанції, платіжної інструкції, виписки) до заяви не додано.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2023 року у справі № 760/10847/20-ц).

Обсяг наданих послуг і їх вартість підтверджуються договором про надання правничої допомоги №14/26 від 14 серпня 2026 року та підписаним сторонами договору актом приймання-передачі наданих послуг від 2 жовтня 2026 року, тому відсутність доказів фактичної оплати сама по собі не є підставою для відмови у відшкодуванні цих витрат.

Заяву з доказами понесених витрат подано до закінчення розгляду скарги по суті, тобто з дотриманням вимог частини 8 статті 141 ЦПК України. Клопотання про зменшення розміру витрат від Оболонського ВДВС не надходило, а тому суд не здійснює оцінку співмірності витрат за критеріями частини 4 статті 137 ЦПК України і не зменшує їх з цих підстав.

Водночас суд з власної ініціативи оцінює заявлені витрати за критеріями частини 3 статті 141 ЦПК України, а саме: чи пов`язані вони з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни та значення справи для сторін.

Щодо пов`язаності та обґрунтованості витрат суд зазначає, що в акті приймання-передачі юридичний аналіз матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_4 (7000 грн) і складання скарги (11000 грн) визначені як окремі послуги. Проте, з`ясування обставин виконавчого провадження та їх правовий аналіз є необхідним змістом роботи зі складання скарги, а не самостійною послугою, результат якої мав окреме від скарги значення, тому витрати в розмірі 7000 грн не підлягають покладенню на Оболонський ВДВС, як окремі.

Щодо пропорційності суд враховує, що предметом скарги є одна постанова державного виконавця, винесена у виконавчому провадженні про стягнення 7500 грн, а метою звернення до суду є отримання заявницею саме цієї суми. Значення справи для заявниці зводиться до отримання присудженої суми.

Покладення на орган державної виконавчої служби витрат на складання скарги в розмірі 11000 грн, що перевищує суму, виконання якої є предметом скарги, не відповідає критерію пропорційності до предмета спору, визначеному частиною 3 статті 141 ЦПК України, а також критеріям реальності та розумності витрат.

З урахуванням наведеного суд вважає обґрунтованим, пов`язаним із розглядом справи та пропорційним до предмета спору стягнення з Оболонського ВДВС на користь заявниці витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. У іншій частині заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу необхідно відмовити.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 133, 137, 141, 247, 258-261, 353, 354, 447-1, 452 ЦПК України, статтями 18, 39-41, 47 Закону України «Про виконавче провадження», суд -

п о с т а н о в и в :

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії головного державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко Анни Валеріївни щодо винесення постанови від 6 червня 2025 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4.

Скасувати постанову головного державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко Анни Валеріївни від 6 червня 2025 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4.

Зобов`язати Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 756/10609/23, виданого Оболонським районним судом міста Києва 21 травня 2025 року.

Стягнути з Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 35018577, адреса місцезнаходження: 04212, місто Київ, вулиця Левка Лук`яненка, 2Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.

У іншій частини скарги відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

СУДДЯ Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА