Єдиний державний реєстр судових рішень КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.03.2011 № 23/570
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів: Іваненко Ю.Г.
Разіна Т.І.
при секретарі: Семенович А.В.
За участю представників:
від позивача - Іваненко І.П. – дов. №Д07/2010/06/25-2 від 25.06.2010р.;
відповідача: Осадчук Р.М. – дов. №44-Д від 01.02.2011р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
на рішення Господарського суду м.Києва від 14.12.2010
у справі № 23/570 (Кирилюк Т.Ю. .....)
за позовом АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
до Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради
про стягнення 167551,89 грн.
ВСТАНОВИВ:
Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” (далі – позивач) звернулась до суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради (далі - відповідач) заборгованості за договором №330350 від 14.11.2003р. про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води у розмірі 167551,89 грн. (з них: 122435,75 грн. - основний борг, 4987,19 грн. - пеня; 30084,24 грн. - інфляційні втрати, 6523,74 грн. - 3% річних, 3520,97 грн. - штраф), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої енергії.
Відповідач заперечував проти позовних вимог, наголошуючи на їх безпідставності та недоведеності. Зокрема, відповідач не погоджувався з тарифами, на підставі яких позивачем здійснювалось нарахування за постачання теплової енергії, а також стверджував про те, що у нього відсутня заборгованість за договором.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2010р. у справі №23/570 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 122435,75 грн. основного боргу, 6523,74 грн. 3% річних, 27925,07 грн. інфляційних втрат, 1568,84 грн. державного мита та 220,97 грн. витрат на інформаційного-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2010р. у справі №23/570 скасувати в частині відмови в позові та прийняти нове, яким в цій частині вимоги позивача задовольнити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, відносно правильності розрахунку позивачем інфляційної складової боргу та наявності підстав для нарахування санкцій на підставі ст. 231 Господарського кодексу України, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.01.2011р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду судовому засіданні на 16.02.2011р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Ю.Г., Разіної Т.І.
Представник відповідача у судове засідання 16.02.2011р. не з’явився, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2011р., на підставі ст. 77 Господарськогопроцесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 02.03.2011р.
В судовому засіданні 02.03.2011р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2010р. у справі №23/570 скасувати в частині відмови в позові та прийняти нове, яким в цій частині вимоги позивача задовольнити.
В судовому засіданні 02.03.2011р. представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги позивача, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
14.11.2003р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, було укладено договір №330350 про постачання теплової енергії у гарячій воді (далі – Договір) (том справи – 1, аркуші справи – 20-29).
У відповідності до умов Договору (розділ 2) позивач зобов’язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання – протягом року. Відповідач зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Порядок розрахунків за теплову енергію визначений в Додатку №2 до Договору, згідно з пп.9, 10 якого відповідач зобов’язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду. Відповідач забезпечує не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА та до 25 числа поточного місяця сплачує на рахунок позивача вартість теплової енергії, яка використовується орендарями.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що у період з жовтня 2007 року по жовтень 2010 року відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині здійснення повного та своєчасного розрахунку з позивачем за теплову енергію, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 122435,75 грн.
Зважаючи на відмову відповідача сплатити заборгованість в добровільному порядку, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати, 3% річних, а також пеню та штраф у відповідності до ст. 231 Господарського кодексу України.
Місцевий господарський суд повністю задовольнив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу та 3% річних, але, перевіривши розрахунок інфляційної складової боргу, зменшив заявлені позивачем до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат, зазначивши про те, що позивачем не враховано від’ємне значення інфляційних нарахувань у період з липня по серпень 2008 року, з липня по серпень 2009 року та з квітня по липень 2010 року. В задоволенні вимог про стягнення пені та штрафу було відмовлено у зв’язку з їх необґрунтованістю.
Апеляційний господарський суд частково погоджується з висновками, викладеними місцевим господарським судом в рішенні по даній справі, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.
За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (ч.1 ст. 275 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
В ст. 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. ст. 610, 625 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору у спірному періоді позивач поставляв відповідачу теплову енергію загальною вартістю 221022,85 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з облікової картки за період з жовтня 2007 року по жовтень 2010 року, але відповідач лише частково розрахувався за поставлену енергію, про що свідчать довідки про надходження коштів за спожиту теплову енергію, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 122435,75 грн.
Належних та допустимих доказів на підтвердження своєчасної оплати вартості поставленої енергії та відсутності заборгованості у спірному періоді відповідачем надано не було, що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань.
Відносно посилання відповідача на те, що позивачем здійснювались нарахування на підставі нечинних тарифів, а також із застуванням одиниць виміру обсягу наданої теплової енергії у гігакалоріях, хоча одиницею обліку спожитої води з безпосередніми споживачами послуг за гарячу воду є кубічний метр, за опалення - метри кубічні, суд вважає за необхідне зазначити, що в п.1 Додатку №2 до Договору визначено, що розрахунки за договором проводяться на підставі розпоряджень КМДА за кожну відпущену гігакалорію. Тобто, укладаючи спірний Договір сторони погодили його істотні умови, в т.ч. одиниці виміру обсягів наданої та спожитої теплової енергії, тому на підставі табуляграм фактичного споживання теплової енергії відповідач повинен був здійснити розрахунки з позивачем за надані ним послуги.
Посилання відповідача на те, що розрахунок вартості поставленої теплової енергії здійснено на підставі нечинних тарифів є безпідставним, оскільки відповідні нарахування позивач провів на підставі тарифів на теплову енергію, чинних протягом спірного періоду, що підтверджується обліковими картами за цей період та листами про затвердження тарифів, які направлялись на адресу відповідача.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду міста Києва щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 122435,75 грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи, що судом було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов’язань за Договором, нарахування 3% річних та інфляційних втрат також є обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції погоджується з розрахунками вимог в частині стягнення 3% річних. Однак апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що, здійснюючи перерахунок інфляційних втрат, місцевий господарський суд наголосив на невірному розрахунку позивачем суми збитків від інфляції, оскільки позивач не врахував у період з липня по серпень 2008 року, з липня по серпень 2009 року та з квітня по липень 2010 року. Натомість, як вбачається з розрахунку вищевказаних вимог, доданого до позову, позивачем не було здійснено нарахування інфляційної складової боргу у періоди, коли інфляційні показники мали від’ємне значення, але судом першої інстанції не було враховано ці обставини при винесенні оскаржуваного рішення у даній справі.
За розрахунками апеляційного господарського суду, які збігаються з розрахунками позивача, з відповідача підлягає стягненню 30084,24 грн. інфляційних втрат, у зв’язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині має бути змінено.
Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу та пені на підставі ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, апеляційним судом було встановлено наступне.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
З огляду на вищенаведені правові норми, можна дійти висновку про те, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов’язання, штрафної санкції у вигляді штрафу та пені, передбачених ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо за наявності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки; якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов’язання, пов’язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 06.12.2010р. у справі №42/562. Згідно з ч.1 ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Таким чином, підстави для застосування до відповідача, який прострочив грошове зобов’язання з оплати вартості наданих позивачем послуг, штрафних санкцій, передбачених ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, відсутні і вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
Окрім того, в ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Недодержання сторонами письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання має прямим правовим наслідком його нікчемність.
Натомість умовами спірного Договору не передбачено нарахування пені за прострочення виконання відповідачем, як споживачем, своїх грошових зобов’язань.
Інших додаткових пояснень та доказів, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, суду надано не було.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги позивача частково знайшли своє підтвердження під час розгляду даної справи.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційним судом було встановлено, що судом першої інстанції при прийнятті Рішення від 14.12.2010р. у справі №23/570 було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а саме щодо правомірності розрахунку інфляційної складової боргу.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2010р. у справі №23/570 в частині визначення суми інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, має бути змінено. В іншій частині судове рішення має бути залишено без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на сторони відповідно до розміру задоволених вимог.
У зв’язку із частковим задоволенням апеляційної скарги позивача, витрати по сплаті державного мита за її подання також покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. При цьому, апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне. В апеляційній скарзі позивач оскаржує Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2010р. у справі №23/570 в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат, пені та штрафу. Загальний розмір вказаних вимог становить 10667,33 грн., з них: 4987,19 грн. – пеня, 3520,97 грн. – штраф, 2159,17 грн. – частина вимог про стягнення інфляційних втрат, в задоволенні яких суд першої інстанції відмовив (30084,24 - 27925,07 = 2159,17).
Відповідно до пп. “г” п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, за подання апеляційної скарги на рішення судів сплачується державне мито у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
Зважаючи на фактично оспорювані позивачем вимоги майнового характеру у загальному розмірі 10667,33 грн., за подання апеляційної скарги він повинен був сплатити державне мито у розмірі 53,34 грн. (106,67 (1% від 10667,33) / 50%), але з доданого до апеляційної скарги платіжного доручення №11764 від 17.12.2010р. вбачається, що позивач сплатив державне мито у сумі 192,96 грн., тобто у більшому розмірі, ніж передбачено діючим законодавством.
У відповідності до ст. 47 Господарського процесуального кодексу України та ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, зайво сплачене державне мито у сумі 139,62 грн. має бути повернуто з Державного бюджету України на користь позивача (апелянта). Решта державного мита розподіляється між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги, а саме: на позивача – 42,54 грн., на відповідача – 10,80 грн.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 47, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2010р. у справі №23/570 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
„1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 1, ідентифікаційний код 31731838, р/р №260073044970 в АБ „Банк регіонального розвитку”, м. Київ, МФО 300540, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305, р/р №26000306201 у ВАТ „Ощадбанк” у м. Києві та Київській області, МФО 322669) 122435,75 грн. (сто двадцять дві тисячі чотириста тридцять п’ять гривень 75 копійок) основного боргу, 6523,74 грн. (шість тисяч п’ятсот двадцять три гривні 74 копійки) – 3% річних, 30084,24 грн. (тридцять тисяч вісімдесят чотири гривні 24 копійки) - інфляційних втрат, 1590,44 грн. (одну тисячу п’ятсот дев’яносто гривень 44 копійки) - державного мита, 224,01 грн. (двісті двадцять чотири гривні 01 копійку) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити”.
3. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 1, ідентифікаційний код 31731838, р/р №260073044970 в АБ „Банк регіонального розвитку”, м. Київ, МФО 300540, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305, р/р №26000306201 у ВАТ „Ощадбанк” у м. Києві та Київській області, МФО 322669) 10,80 грн. (десять гривень 80 копійок) - витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.
4. Повернути Акціонерній енергопостачальній компанії „Київенерго (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305, р/р №26000306201 у ВАТ „Ощадбанк” у м. Києві та Київській області, МФО 322669) з Державного бюджету України (р/р №31110095700011, одержувач: УДК в Шевченківському районі м. Києва, банк одержувача: ГУДК України у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968) надмірно сплачене державне мито у розмірі 139,62 грн. (сто тридцять дев’ять гривень 62 копійки), перераховане згідно з платіжним дорученням №11764 від 17.12.2010р. Оригінал платіжного доручення №11764 від 17.12.2010р. знаходиться в матеріалах справи №23/570.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.
6. Матеріали справи №23/570 повернути до Господарського суду міста Києва.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Лосєв А.М.
Судді Іваненко Ю.Г.
Разіна Т.І.
10.03.11 (відправлено)
Судове рішення № 14054997, Київський апеляційний господарський суд було прийнято 02.03.2011. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 23/570. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: