Постанова № 14050542, 02.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2011                                                                                           № 37/403

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Смірнової Л.Г.

суддів:           Алданова С.О.

          Тищенко О.В.

при секретарі:           Карнафель О.В.

За участю представників:

від позивача -Марковська В.В. дов. №Д07/2010/12/29-8 від 29.12.2010 року

від відповідача: Дудко О.В. дов. №64-2989 від 18.08.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальне підприємство "Управління житлового господарства" Дніпровського району м. Києва

на рішення Господарського суду м.Києва від 11.10.2010

у справі № 37/403 (Гавриловська І.О. .....)

за позовом                               АЕК "Київенерго" в особі структурного підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   Комунальне підприємство "Управління житлового господарства" Дніпровського району м. Києва

про                                                   стягнення 162 556,43 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”в особі Структурного підрозділу “Енергозбут Київенерго” до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про стягнення 119399,55 грн. основного боргу за спожиту активну енергію, 23234,14 грн. пені, 14855,35 грн. інфляційних нарахувань та 5067,39 грн. трьох відсотків річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором про постачання електричної енергії № 350403 від 23.10.03р.

Рішенням Господарського суду м. Києва 11.10.2010 року у справі №37/403 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” 119399 (сто дев’ятнадцять тисяч триста дев’яносто дев’ять) грн. 55 коп. основного боргу, 23 234 (двадцять три тисячі двісті тридцять чотири) грн. 14 коп. пені, 11 167 (одинадцять тисяч сто шістдесят сім) грн. 99 коп. інфляційної складової боргу, 5 067 (п’ять тисяч шістдесят сім) грн. 39 коп. трьох річних процентів, 1 588 (одна тисяча п’ятсот вісімдесят вісім) грн. 69 коп. витрат по сплаті державного мита та 230 (двісті тридцять) грн. 65 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На підставі даного рішення повернуто Акціонерній енергопостачальній компанії “Київенерго” з Державного бюджету України державне мито в сумі 83 (вісімдесят три) грн. 58 коп., що перераховане платіжним дорученням № 7885 від 20.08.10 р. (оригінал якого залишається в матеріалах справи, як зайво сплачене.

В позовних вимогах про стягнення 3687,36 грн. інфляційних нарахувань відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивач взяті на себе зобов’язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску електричної енергії від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений договором № 350403 від 23.10.03 р. строк оплату за спожиту активну енергію не здійснив.

Також, судом першої інстанції стягнуто частково суму інфляційних втрат у розмірі 11167,99грн. та 3 % річних у сумі 5067,39грн., та 23234,14 грн. пені.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 11.10.2010 року у справі №37/403, та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача основний борг у сумі 48154,48 грн., в стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат – відмовити(з урахуванням заяви про уточнення апеляційної скарги).

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо дійсної суму заборгованості по договору № 350403 від 23.10.03 р., оскільки відповідачем була здійснена переплата на суму 38 310,18грн., яка не була врахована судом першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2010 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.12.2010 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з нез’явленням у судове засідання представника позивача та надходженням клопотання про відкладення розгляду справи, колегією суддів ухвалою від 22.12.2010 року розгляд справи було відкладено на 26.01.2011 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2010 року за клопотанням відповідача продовжено строк розгляду апеляційної скарги у справі №37/403 на п’ятнадцять днів.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 26.01.2011 року було оголошено перерву до 02.02.2011 року.

02.02.2011 року представником позивача у судовому засіданні було заявлено усне клопотання про залучення до матеріалів справи розрахунку ціни позову, в примітці якого представник позивача зазначає, що кошти в сумі 38 310,18грн. надійшли на особовий рахунок відповідача, згідно довідки про надходження коштів за спожиту електроенергію протягом вересня 2010 року і є фактично залишковою сумою станом на 01.10.20010 року. Від відповідача жодних заяв щодо зарахування даних коштів на інший період не надходило. Позивач в судовому засіданні не заперечував про зарахування даної суми в оплату основного боргу. Проте, нарахування суми інфляційних втрат, 3% річних та пені позивач вважає незмінними, оскільки кошти надійшли після 01.08.2010 року (дата, станом на яку зафіксовано борг по даній справі).

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 11.10.2010 року у справі №37/403 скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні не заперечував проти зарахування 38310,18грн. в оплату основного боргу, в іншій частині рішення просив залишити без змін.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

23.10.03 року між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго”в особі Структурного підрозділу “Енергозбут Київенерго”(електропостачальна організація) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (споживач) було укладено договір на постачання електричної енергії №350403.

Відповідно до п.1.1 Договору електропостачальна організація зобов’язується постачати електричну енергію відповідно до умов цього договору, а споживач зобов’язується своєчасно здійснювати оплату електричної енергії за тарифами, що регулюються згідно з умовами, визначеними у ліцензії на постачання електричної енергії та в разі зміни публікуються в пресі, виконує інші умови, визначені договором та додатками до нього, які є його невід’ємною частиною.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

Пунктом 4.1. договору № 350403 від 23.10.03 р. передбачено, що споживач зобов’язується своєчасно та у повному обсязі здійснювати розрахунки за електричну енергію відповідно до встановлених договором умов та термінів оплати, а також вносити інші платежі за виконання електропостачальною організацією робіт та надання послуг, пов’язаних з електропостачанням, вартість яких не входить до складу тарифу.

У відповідності до пункту 5.1. договору № 350403 від 23.10.03 р., за несвоєчасне внесення платежів за електричну енергію та інших платежів споживач сплачує електропостачальній організації пеню в розмірі 0,75 % за кожний день прострочення платежів, але не більше розміру встановленого чинним законодавством.

Згідно з пунктами 1 додатку № 2 до договору № 350403 від 23.10.03 р., розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії приймається місяць з 21 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця. При розрахунках за фактично спожиту електроенергію поняття “розрахунковий період”та “календарний місяць”вважаються прирівняними.

Відповідно до пункту 2.1. додатку № 2 до договору № 350403 від 23.10.03 р., споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період за фактичними показаннями засобів обліку електричної енергії з виписаним рахунком.

Споживач протягом перших трьох днів поточного розрахункового періоду здійснює платіж за резервування обсягу електричної енергії на покриття аварійної (екологічної) броні в наступному розрахунковому періоді за тарифами, які діють на день здійснення платежу.

Обсяг електричної енергії на покриття аварійної (екологічної) броні визначається відповідно до додатка “Визначення платежу за резервування обсягу електричної енергії на покриття аварійної (екологічної) броні споживача”до цього договору.

Згідно з пунктом 2.2 додатку № 2 до договору № 350403 від 23.10.03 р., оплата рахунків за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплата рахунків за перетікання реактивної електроенергії та інших платежів згідно з умовами цього договору здійснюється на підставі самостійно отриманих у постачальника рахунків протягом 5 операційних днів з дня їх отримання.

Споживач протягом 30 календарних днів з дати отримання рахунка постачальника здійснює повну оплату вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачем Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ).

При відсутності заборгованості надлишок коштів, що надійшли протягом розрахункового періоду, зараховується в рахунок оплати наступного розрахункового періоду.

Позивач зазначає, що ним належним чином виконувалися зобов’язання за договором № 350403 від 23.10.03 р., тоді як відповідач свої зобов’язання за зазначеним договором належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.09.2009 р. до 01.08.10 р. у нього виникла заборгованість за використану активну електричну енергію в розмірі 119399,55 грн., що підтверджується копіями актів приймання-передачі товарної продукції, звітів про використану електричну енергію, рахунками-розшифровками за спірний період та довідкою про надходження коштів від Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва за спожиту від АЕК “Київенерго”електроенергію.

За таких обставин АЕК “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” звернулась до Господарського суду м. Києва з даним позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про стягнення 119399,55 грн. основного боргу за спожиту активну енергію, 23234,14 грн. пені, 14855,35 грн. інфляційних нарахувань та 5067,39 грн. трьох відсотків річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором про постачання електричної енергії № 350403 від 23.10.03р.

Проте, слід зазначити, що протягом вересня 2010 року позивачем було сплачено на рахунок відповідача 38310,18грн. , що підтверджується довідкою про надходження коштів за спожиту електроенергію. Фактично вказана сума є залишковою сумою на 01.10.2010 року.

Від відповідача жодних заяв щодо зарахування даних коштів на інший період не надходило. Позивач в судовому засіданні не заперечував про зарахування даної суми в оплату основного боргу. Проте, нарахування суми інфляційних втрат, 3% річних та пені позивач вважає незмінними, оскільки кошти надійшли після 01.08.2010 року (дата, станом на яку зафіксовано борг по даній справі).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткову зміну рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначає, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач взяті на себе зобов’язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску електричної енергії від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений договором № 350403 від 23.10.03 р. строк оплату за спожиту активну енергію не здійснив.

Відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання своїх зобов’язань.

Проте, судовою колегією встановлено, що протягом вересня 2010 року (після звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав) відповідачем було сплачено на рахунок позивача 38310,18грн., що підтверджується довідкою про надходження коштів за спожиту електроенергію.

Позивач в судовому засіданні не заперечував про зарахування даної суми в оплату основного боргу.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, оскільки відповідач сплатив заборгованість за спожиту електроенергію в сумі 38310,18грн., провадження у справі в цій частині позову підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України в зв’язку з відсутністю предмету спору.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу за спожиту активну енергію підлягає частковому задоволенню у розмірі 81089,37грн. (119399,55 - 38310,18грн.).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до пункту 5.1. договору № 350403 від 23.10.03 р., за несвоєчасне внесення платежів за електричну енергію та інших платежів споживач сплачує електропостачальній організації пеню в розмірі 0,75 % за кожний день прострочення платежів, але не більше розміру встановленого чинним законодавством.

Колегія суддів вважає, що нарахування суми пені є незмінними, оскільки кошти в сумі 38310,18грн. надійшли після 01.08.2010 року (дата, станом на яку зафіксовано борг по даній справі).

Позивачем вірно здійснено розрахунок пені, відповідно до якого підлягають стягненню з відповідача пеня у розмірі 23234,14грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просить суд стягнути з відповідача 14 855,35 грн. інфляційної складової боргу та 5 067,39грн. трьох відсотків річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов’язання за договором № 350403 від 23.10.03 р. за період з 01.09.09 р. до 01.08.10 р.

Задовольняючи частково вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат, місцевий господарський суд виходив з того, що при нарахуванні інфляційних втрат позивачем не враховано зменшення інфляційних збитків, що пов’язані із встановленням рівня інфляції у квітні 2010 р., травні 2010 р., червні 2010 р. та липні 2010 р. на рівні 99,7 %, 99,4 %, 99,6 % та 99,8 % відповідно. З урахуванням від’ємного значення інфляційного збільшення суми боргу інфляційні втрати позивача, на думку суду першої інстанції, становлять 11 167,99 грн. гривень.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з висновками місцевого господарського суду, вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Стаття 625 Цивільного кодексу України закріплює за кредитором право вимагати з боржника стягнення інфляційних втрат, як збільшення суми основного боргу у зв’язку з девальвацією грошової одиниці України.

Вимога щодо сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитись. Якщо кредитор приймає рішення про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, то він самостійно визначає періоди, за які він бажає здійснити розрахунок. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено зобов’язання кредитора розраховувати інфляційну складову боргу з урахуванням інфляційних показників, які менше одиниці.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат на суму заборгованості взагалі не враховувались періоди, в які інфляційні нарахування мали від’ємне значення, здешевлення продукції не відбулось, а тому судом було помилково здійснено перерахунок інфляційних втрат з урахуванням від’ємного значення інфляційного збільшення суми боргу.

Крім цього, колегія суддів вважає, що нарахування суми інфляційних втрат та 3% річних є незмінними, оскільки кошти в сумі 38310,18грн. надійшли після 01.08.2010 року (дата, станом на яку зафіксовано борг по даній справі).

Позивачем вірно здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до якого підлягають стягненню з відповідача інфляційні втрати у розмірі 140855,35 грн. та 3% річних у розмірі 5067,39 грн.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає частковій зміні.

Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (пропорційно розміру задоволених вимог).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва задовольнити частково.

2 Рішення Господарського суду м. Києва від 11.10.2010 року у справі №37/403 частково змінити, виклавши резолютивну частині рішення в наступній редакції:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г, код ЄДРПОУ 03366612) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”(01001, м. Київ, площа І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 81 089 (вісімдесят одно тисяча вісімдесят дев’ять) грн. 37 коп. основного боргу, 23 234 (двадцять три тисячі двісті тридцять чотири) грн. 14 коп. пені, 14855 (чотирнадцять тисяч вісімсот п’ятдесят п’ять) грн. 35 коп. інфляційної складової боргу, 5 067 (п’ять тисяч шістдесят сім) грн. 39 коп. трьох річних процентів, 1625 (одна тисяча шістсот двадцять п’ять) грн. 56 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Провадження у справі в частині стягнення 38310,18грн. основного боргу припинити.”

4. Стягнути з Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”(01001, м. Київ, площа І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г, код ЄДРПОУ 03366612) 191 ( сто дев’яносто одна) грн. 55 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

6. Матеріали справи №37/403 повернути до Господарського суду м. Києва

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      Смірнова Л.Г.

Судді                                                                                          Алданова С.О.

                                                                                          Тищенко О.В.