Рішення № 14054012, 01.03.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.03.11 р. Справа № 37/234пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Доспецпром”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 30645586

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” м. Київ, ідентифікаційний код 34480657

про: визнання договору фінансового лізингу №L1225-10/07 від 15.10.2007р. недійсним.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – не з’явився;

від Відповідача - не з’явився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалося з 06.12.2010р. на 20.12.2010р., але 07.12.2010р. провадження у справі було зупинено в порядку ст. 79 ГПК України та поновлено лише 18.02.2011р. з призначенням до розгляд на 01.03.2011р.

У судовому засіданні 01.03.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Доспецпром”, м. Донецьк (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” м. Київ (далі – Відповідач) про визнання договору фінансового лізингу №L1225-10/07 від 15.10.2007р. недійсним.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на укладання спірного договору з порушенням вимог щодо його нотаріальної форми, на дотриманні якої письмово наполягав Позивач.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір фінансового лізингу №L1225-10/07 від 15.10.2007р., з додатками.

Позивач у судові засідання жодного разу без пояснення причин не з’являвся та будь-яких інших документів на обґрунтування своєї позиції, у тому числі – витребуваних судом, не надано.

Відповідач у судові засідання жодного разу без пояснення причин не з’являвся витребуваних документів не надав та своєї позиції по суті розглядуваного спору до відома суду не довів, хоча належним чином повідомлявся про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи.

Обізнаність сторін про розгляд справи підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с.а.с.53-56) з відмітками про отримання.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

15.10.2007р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізінгоодержувач) укладений договір фінансового лізингу № L1225-10/07 (а.с.а.с.4-6), згідно умов п. 1.1. якого Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов’язується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загально вартість якого наведені в специфікації і умовах передачі предмету лізингу (додаток №2 до договору – а.с.9, згідно якої вартість предмету лізингу становить 597415,00грн. разом із ПДВ), а Лізингоодержувач зобов’язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. вказаного спірного договору строк користування Лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених в Графіку сплати лізингових платежів (а.с.а.с.7, 8) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу, але в будь-якому разі не може бути меншим одного року. Згідно вказаного графіку сторони дійшли згоди про 60 лізингових періодів та загальну суму лізингових платежів у розмірі 590928,08грн., що підлягає коригуванню в порядку, визначеному п. 6.1.1.-6.1.5. Загальних умов фінансового лізингу.

Положеннями розділу 4 договору врегульовані умови щодо лізингових платежів і порядку розрахунків, розділу 5 – відповідальності сторін, розділу 6 – дострокового розірвання договору тощо.

Згідно п.8.1. договору він набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і діє до повного виконання ними своїх обов’язків. При цьому, за змістом п. 9.2. цей договір становить повну домовленість між Лізингодавцем і Лізингоодержувачем та має перевагу над усіма попередніми домовленостями, письмовими або усними стосовно предмету цього договору. Будь-які зміни та доповнення до цього договору повинні бути виконані в письмовій формі та підписані обома сторонами.

Таким чином, жодне з положень спірного договору не передбачає необхідності його нотаріального посвідчення.

Посилаючись на наявність бажання укласти цей договір саме в нотаріальній формі, яке (бажання) було опосередковано листом, направленим на адресу Відповідача, і ухилення останнього від такого посвідчення, Позивач звернувся до суду розглядуваним позовом.

Листа з пропозицією щодо нотаріальної форми спірного договору та доказів надсилання (вручення) такого листа Лізингодавцю Позивачем до матеріалів справи не надано.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки їх цілком достатньо для правильної правової кваліфікації заявлених вимог, а повторна неявка представників сторін і не надання ними певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для відкладання розгляду справи, оскільки встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання сторін здійснювати свої процесуальні права і обов’язки.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягає задоволенню, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного договору недійсним.

Як зазначено в абз. 3 п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення, що зумовлено приписами ст. 58 Конституції України, якою запроваджено загальне правило заборони ретроспективної дії у часі законів та інших нормативних актів, яке, враховуючи положення ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу та абз. 4 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 09.02.1999р. № 1- рп/99 норми, розповсюджується і на юридичних осіб, а також - п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, абз. 3 п. 10 чинного Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111.

Зважаючи на статус учасників справи та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема – Законом України „Про фінансовий лізинг”, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірного договору.

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України є спірний договір, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірний договір є недійсним, оскільки за вимогою Позивача спірний договір повинен був посвідчуватися у нотаріальній формі.

Втім, на думку суду, зазначений аргумент є доказово та юридично неспроможним, з огляду на таке:

По-перше, діюче на момент укладання спірного договору законодавство не передбачало обов’язковості нотаріального посвідчення такого договору, що унеможливлює його віднесення до категорії договорів, нотаріальне посвідчення яких імперативно встановлено законом у розумінні ч. 1 ст. 209 Цивільного кодексу України. Ця необов’язковість не перешкоджає сторонам за власним бажанням здійснити нотаріальне посвідчення спірного договору згідно ч. 4 ст. 639 Цивільного кодексу України, проте відсутність необов’язкового за законом посвідчення, за висновком суду, зумовлює неможливість його нікчемності в контексті згадуваної Позивачем ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиції висловлена Верховним Судом України в абз. 1 п. 13 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9.

По-друге, Позивачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано належних у розумінні ст. 34 цього Кодексу доказів узгодження з Відповідачем позиції відносно необхідності укладання договору фінансового лізингу в нотаріальній формі.

По-третє, сукупний аналіз положень ч. 2 ст. 42, ч. 2 ст. 54 Закону України „Про нотаріат” та п.п. 12, 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р. № 20/5, дає підстави для висновку про можливість вчинення нотаріальної дії з посвідчення договору виключно за наявністю вільного волевиявлення сторін цієї угоди на таке посвідчення, що, відповідно, передбачає необхідність наявності відповідної домовленості сторін стосовно такого посвідчення. Між тим, Позивачем не надано доказів існування означеної домовленості із Відповідачем відносно спірного договору.

У світлі вказаних норм законодавства та висновків суду посилання Позивача на положення ч. 4 ст. 209 Цивільного кодексу України, згідно якого на вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений, судом до уваги не приймаються як такі, що не стосуються розглядуваного спору. Дійсно, положення зазначеної частини ст. 209 Цивільного кодексу України у системному взаємозв’язку із іншими частинами цієї статті та ст. 49, ч. 1 ст. 54 Закону України „Про нотаріат” вказує на те, що згадана Позивачем вимога про нотаріальне посвідчення правочину стосується саме нотаріуса у тому розумінні, що він не може відмовити сторонам у нотаріальному посвідчені угоди з підстав відсутності у законодавстві положення щодо обов’язковості нотаріального посвідчення такої угоди.

Встановлені судом обставини та їх права оцінка зумовлюють відмову у задоволенні заявлених вимог через юридичну та доказову недоведеність.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на рахунок Позивача у повному обсягу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30645586) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль”, м. Київ (ідентифікаційний код 34480657) про визнання договору L1225-10/07 від 15.10.2007р. недійсним у повному обсягу.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 01.03.2010р. проголошено та підписано повний текст рішення.

Суддя Попков Д.О.