Рішення № 14054011, 01.03.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.03.11 р. Справа № 40/32

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Катерпіллар Файненшл Україна”, м. Київ, ідентифікаційний код 35431993

до Відповідача: Приватного підприємство „Хотей”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 31534531

про: стягнення 1669519,42грн., з яких: 1562069,31грн. – заборгованість за лізинговими платежами, 94241,11грн. – пеня, 13209,00грн. 3% річних та зобов’язати повернути предмету лізингу (бульдозер Caterpillar D&R, серійний номер CAT00D8RA9EM03900)

та зустрічним позовом: Приватного підприємство „Хотей”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 31534531

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Катерпіллар Файненшл Україна”, м. Київ, ідентифікаційний код 35431993

про: визнання відсутності права на витребування майна

за участю уповноважених представників (за первісним позовом):

від Позивача – Корнієвський Є.С. (за довіреністю б/н від 14.07.2010р.);

від Відповідача - Цукур А.С. (за довіреністю б/н від 16.082010р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 30.03.2010р. на 15.04.2010р., з 15.04.2010р. на 26.04.2010р., проте 21.06.2010р. провадження у справі було зупинено і поновлено 10.08.2010р. з призначенням до розгляду на 31.08.2010р., 31.08.2010р. судове засідання було відкладено на 04.10.2010р. Ухвалою від 04.10.2010р. провадження у справі було знову зупинено і поновлено лише 18.02.2011р. з призначенням до розгляду на 01.03.2011р.

У судовому засіданні 01.03.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Катерпіллар Файненшл Україна” м. Київ (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного підприємство „Хотей” м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення 1660037,40грн., з яких: 1562069,30грн. – заборгованість за лізинговими платежами, 94241,11грн. – пеня, 13209,00грн. 3% річних та зобов’язати повернути предмету лізингу (Бульдозер Caterpillar D&R, серійний номер CAT00D8RA9EM03900).

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов’язань за договором фінансового лізингу №UA25L-08-01 від 29.05.2008р., у зв’язку з чим утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій та відмови від договору з обов’язком повернути майно.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір фінансового лізингу №UA25L-08-01 від 29.05.2008р., загальні умови договору фінансового лізингу №UA25L-08-01 від 29.05.2008р., договір купівлі-продажу обладнання №С/С/129-08 від 29.05.2008р., акт прийому-передачі обладнанні №65 від 15.08.2008р., додаткову угоду №1, додаткову угоду №2, повідомлення від 30.11.2009р. про відмову від договору фінансового лізингу №UA25L-08-01 від 29.05.2008р. з доказами відправлення, розрахунок суми позову.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 525, 526, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Разом із позовною заявою Позивачем надано заяву від 19.02.2010р. про вжиття забезпечувальних заходів (а.с.а.с.8, 9 т.1) у вигляді накладання арешту на рухоме і нерухоме майно Відповідача, у тому числі грошові кошти на визначених банківських рахунках в межах суми позову, обґрунтовану значним розміром кредиторської заборгованості та імовірністю відчуження активів Відповідачем.

В перебігу розгляду справи Позивачем неодноразово коригувалися заявлені вимоги:

- в заяві про уточнення розміру позовних вимог №б/н від 24.03.2010р. (а.с.118 т.1) Позивач, усунувши арифметичну помилку у наданому раніше розрахунку, виходячи з офіційного курсу НБУ гривні до долару США станом на 02.02.2010р. вимагав стягнення 1669519,42грн., з яких: 1562069,31грн. – заборгованість за лізинговими платежами, 94241,11грн. – пеня, 13209,00грн. 3% річних;

- в уточненій та доповненій позовній заяві, наданій 15.04.2010р. (а.с.а.с.131-142 т.1), Позивач збільшив розмір грошових вимог у зв’язку із включенням до періоду формування стягуваної заборгованості лізингові платежі, які мали бути сплачені станом на 06.04.2010р., та через проведення конвертації виражених в доларах зобов’язань Відповідача в гривні по курсу НБУ станом на цю дату, вимагаючи стягнення усього 2159817,3грн. та зобов’язати повернути предмет лізингу;

- в останній наданій 01.03.2011р. заяві про збільшення розміру позовних вимог (а.с.а.с.108-115 т.2) Позивач знову у зв’язку із збільшенням періоду формування стягуваної заборгованості за час слухання справи - до 01.08.2010р. включно та проведенням валютної конвертації згідно значення курсу НБУ станом на 24.02.2011р., збільшив грошові вимоги до Відповідача до суми 3109300,78грн.

В обґрунтування своєї позицій та на виконання вимог суду Позивачем були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.119-125, 144 т.1, а.с.а.с.11-15, 31-76, 94,116, 118-138 т.2).

Відповідач 16.03.2010р. звернувся до суду із зустрічним позовом з вимогами про визнання відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю „Катерпіллар Файненшл Україна” права на витребування із користування Приватного підприємства „Хотей” предмету лізингу за договором №UA25L-08-01 від 29.05.2008р. (а.с.а.с.104-106 т.1), який ухвалою суду від 16.03.2010р. був прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом.

Зустрічні вимоги Відповідача обґрунтовані посиланням на відсутність обов’язку з повернення майна з огляду на те, що договір фінансово лізингу не є припиненим.

Нормативно свою позицію за зустрічним позовом Відповідач обґрунтовує посиланням на ст.ст. 20, 188 Господарського кодексу України, ст. 651, 653, 654 Цивільного кодексу України.

На підтвердження зазначених у зустрічному позові обставин Відповідач надав додаткові документи (а.с.а.с.107-113 т.1).

Крім того, Відповідачем через канцелярію суду 06.04.2010р. було надано клопотання про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони витребувати з користування ПП „Хотей” предмету лізингу за договором №UA25L-08-01 від 29.05.2008р., а саме: Бульдозер Caterpillar D&R, серійний номер CAT00D8RA9EM03900 у кількості 1 шт. (а.с.а.с.130, 131 т.1), а також подана заяву від 01.10.2010о. б/н (а.с.а.с.82, 83 т.2) про відмову у задоволені первісного позову на підставі ч. 2 ст. 14 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” з мотивів порушення відносно себе провадження у справі про банкрутство №27/95б, а також додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.99-106 т.2),

Позивачем був наданий відзив від 06.04.2010р. на зустрічну позову заяву (а.с.а.с.145, 146 т.1), в якому проти вимог останнього заперечив, посилаючись на припинення договірних відносин внаслідок односторонньої відмови лізингодавця.

Розпорядженням голови Господарського суду Донецької області від 09.08.2010р. справа №40/32 була передана на розгляд судді Господарського суду Донецької області Попкову Д.О.

У судовому засіданні 01.03.2011р. представники сторін підтримали свою позицію, викладену письмово, вказуючи на відсутність будь-яких додаткових доказів на її підтвердження, при цьому представник Позивача відносно збільшення періоду нарахування лізингових платежів за поданими впродовж розгляду справи заявами пояснив про продовження існування лізингових правовідносин як підстави для нарахування таких платежів, а представник Відповідача заперечив факт отримання будь-яких повідомлень Лізингодавця відносно відмови від договору.

Суд вважає за можливе вирішити спір за наявними у справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації розглядуваних правовідносин.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

29.05.2008р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізінгоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №UA25L-08-01 (а.с.а.с.15-19 т.1), згідно умов п.п. 2.1, 3.1., 3.2, 6.1 якого Лізингодавець зобов’язався придбати та передати Лізингоодержувачу у тимчасове володіння та користування строком на 24 місяці (з дня передачі предмета лізингу) за плату на умовах фінансового лізингу майно (а.с.20 т.1), - Бульдозер Caterpillar D&R, серійний номер CAT00D8RA9EM03900, вартістю 5948000,00дол. США, що еквівалентно 2403983,34грн. за курсом НБУ на дату укладання договору, з переходом права власності на це майно до Лізингоодержувача за умов дотримання вимог, встановлених Загальними умовами (а.с.а.с.24-59 т.1)

Продавцем предмету лізингу в п. 3.4. договору сторонами визначено ТОВ з ІІ „Цепелін Україна”.

Положеннями розділу 4 договору врегульовані умови платежів Лізингоодержувача, зокрема:

- п. 4.1. загальна сума лізингових платежів визначена у розмірі 482139,12 доларів США разом із ПДВ та включає в себе: відшкодування частини вартості предмета лізингу, проценти та комісійну винагороду;

- п. 4.2. встановлює, що Лізингоодержувач сплачує всі платежі, зазначені в договорі, за курсом на дату платежу у національній валюті України. В свою чергу, датою платежу за визначенням термінів у Загальних умовах згідно п. 1.2.14. визначається дата списання коштів з банківського рахунку Лізингоодержувача з метою їх переводу на банківський рахунок Лізингодавця в рахунок здійснення платежу за договором;

- положеннями п.п. 4.3. і 4.4. визначені порядок оплати і розмір (в доларах США) авансового лізингового платежу та комісійної винагороди (а.с.21 т.1), а п. 4.5. визначає, що рештою загальної суми лізингових платежів (після сплати авансового платежу та комісії) є відшкодування частини вартості предмета лізингу у розмірі 416360 доларів США разом із ПДВ та проценти в сумі 65779,12 доларів США. При цьому, згідно застереження в п. 14.7. Загальних умов лізингу щодо перерахування сум в іноземній валюті та компенсації курсової різниці на Лізингоодержувача покладений обов’язок відшкодувати Лізингодавцю різницю між сумою лізингового платежу, передбаченою договором у валюті договору, і фактичним еквівалентом (у валюті договору) отриманої Лізингодавцем у рахунок такого платежу Лізингоодержувача суми у гривнях, визначеної по курсу НБУ на фактичну дату сплату. Зазначена різниця також виплачується Лізингоодержувачем Лізингодавцеві по курсу, протягом 10 робочих днів з дати одержання відповідної вимоги Лізингодавця;

- п. 4.6. визначено, що порядок і розмір щомісячних платежів визначений додатком №3 (а.с.22 т.1), який містить номери лізингових платежів, суму кожного з них в доларах США та його складових (відшкодування частини вартості та проценти, виражених також в доларах США);

- п. 4.7. визначена викупна вартість у розмірі 100 доларів США разом із ПДВ (а.с.23 т.1).

Положеннями п. 14.8. Загальних умов передбачена відповідальність за несвоєчасне внесення лізингових платежів Лізингоодержувач зобов’язаний сплатити Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення, з дня, наступного за днем оплати поточного платежу по день фактичної оплати цього платежу включно.

Пунктом 3.1.2. Загальних умов до прав Лізингодавця, серед іншого, віднесена можливість відмови від договору лізингу у випадках, передбачених чинним законодавством, договором або Загальними умовами. В свою чергу, п. 17.2.1. Загальних умов таке право виникає у Лізингодавця, у тому числі, у разі якщо Лізингоодержувач альтернативно: не здійснив у строк, встановлений в договорі, сплату двох лізингових платежів підряд; здійснив неповну сплату двох лізингових платежів підряд; прострочив повністю або частково сплату одного лізингового платежу й не погасив заборгованість протягом 30 днів з дня, наступного за днем відповідної оплати, встановленого договором.

Згідно встановленої п. 17.3. Загальних умов процедури відмова Лізингодавця від договору з наведених вище підстав опосередковується письмовим повідомленням, в якому зазначається підстава розірвання та вимога про повернення предмету лізингу із вказівкою дати, місця й способу повернення.

Своєчасна сплата лізингових платежів та повернення предмету лізингу у разі дострокового розірвання або припинення договору за змістом п. 3.4.3. і 3.4.7. Загальних умов віднесені до обов’язків Лізингоодержувача.

Унормований розділом 18 Загальних умов порядок повернення предмету лізингу передбачає необхідність складання сторонами акту про повернення.

Як вбачається зі змісту наданого Позивачем договору позики з додатками та банківською випискою (а.с.а.с.113-136 т.2), укладеного 14.01.2008р. з Компанією Катерпіллар Інтернешнл Файненс піелсі (Позикодавця), Позивачем узгоджена можливість отримання від вказаного Позикодавця позик в межах загальної суми у 50000000 доларів США під щомісячний відсоток на залишок у розмірі місячної ставки LIBOR в доларах США. При цьому, ані умовами означеного договору, ані призначенням платежу в наданій банківський виписці від 28.08.2008р. не визначене цільове призначення позики.

29.05.2008р. між Позивачем (Покупець) на виконання своїх зобов’язань за вказаним договором фінансового лізингу був укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „Цепелін Україна ТОВ” (Продавець) договір купівлі-продажу №С/С/129-08 (а.с.а.с.60-69 т.1), згідно умов розділу 1 якого Продавець зобов’язався продати та поставити, а покупець прийняти і оплатити обладнання згідно специфікації (а.с.70 т.1), яке визначалося у якості предмету лізингу за укладеним між Позивачем та Відповідачем договором.

За умовами розділу 2 договору купівлі-продажу ціна продажу була визначена сторонами в сумі 594800 доларів США, що по курсу НБУ на дату укладання становить 2884780,01грн. разом із ПДВ із застереженням про те, що ціна є остаточною і змінам не підлягає (п.2.1.), а оплата здійснюється в гривнях шляхом перерахування належної до сплати суми по курсу НБУ на дату здійснення платежу (п. 2.3.).

Грошові зобов’язання Покупця за вказаними договором були виконанні трьома платежами (а.с.а.с.119-121 т.2) – 31.07.2008р., 08.08.2008р. та 29.08.2008р. у загальному розмірі 2881400,16грн. В свою чергу, зобов’язання Продавця з передачі майна у власність Покупця згідно умов п. 4.3. договору купівлі-продажу були виконанні 15.08.2008р., про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі (а.с.а.с.112, 112а т.2).

В день отримання майна за договором купівлі-продажу Лізингодавець передав його Лізингоодержувачу, про що сторонами був складений відповідний акт прийому-передачі обладнання №65 (а.с.76 т.1), видаткова накладна (а.с.124 т.1) і додатковою угодою №1 ДО встановлений уточнений загальний графік платежів (а.с.а.с.77, 78 т.1), який в подальшому додатковою угодою №2 ДО змінювався (а.с.79 т.1), визначаючи загальну тривалість періодів лізингових платежів, виражених в доларах США, з 15.08.2008р. по 01.08.2009р.

У зв’язку із неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов’язань зі сплати лізингових платежів за період з червня по жовтень 2009р. Позивачем 02.12.2009р. було надіслано (а.с.83 т.1) Відповідачу повідомлення №287/11 від 30.11.2009р. (а.с.а.с.80, 81 т.1) про відмову від договору, в якому Позивач вимагав повернути предмет лізингу, сплатити суму несплачених лізингових платежів по день повернення предмету лізингу та пеню відповідно до суми та строків заборгованості. Докази отримання означеного повідомлення Лізингоодержувачем суду не представлено, а представник останнього у судовому засіданні 01.03.2011р. факт отримання такого повідомлення заперечує.

У зв’язку із незадоволенням вимог означеного повідомлення позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, під час розгляду якого згадуваними вище заявами неодноразово коригував позовні вимоги.

Як вбачається зі складеного Позивачем акту звіряння розрахунків (а.с.118 т.2) та довідки від 24.02.2011р. (а.с.а.с.137, 138 т.2) станом на вказану дату Відповідач мав сплатити, але не сплатив за договором лізингу суму в гривнях у розмірі 3109300,78грн., що еквівалентно 391959,96 доларів США за курсом НБУ на таку дату. В свою чергу, за змістом викладених Позивачем відомостей у розрахунках до грошової складової позовних вимог та банківських виписок (а.с.а.с.36-57 т.2) вбачається, що в період дії договору фінансового лізингу Відповідачем усього було сплачено 1837419,13грн.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у заяві № б/н від 01.10.2010р. (а.с. 82-83 т.2), та наполягає на задоволенні вимог зустрічної позовної заяви від 16.03.2010р. (а.с.а.с.104-106 т.1).

Первісний Позивач проти зустрічного позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву від 06.04.2010р. (а.с.а.с.145, 146 т.1).

Із змісту ухвали за результатами попереднього засідання від 09.12.2010р. у справі №27/95Б (а.с.а.с.100-106 т.2) вбачається, що 16.07.2010р. відносно Відповідача було порушено провадження у справі про банкрутство, в межах якого до реєстру вимог конкурсних кредиторів серед іншого були включені вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Катерпіллар Файненшл Україна” в сумі 2612077,38грн. (вимоги четвертої черги) та додатково пеня в сумі 265433,31грн. (вимоги шостої черги), які ґрунтуються саме на договорі фінансового лізингу №UA25L-08-01 від 29.05.2008р.

Суд розглядає справу в контексті вимог первісного позову та зустрічного позову у відповідності до положень ст. 60 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, первісний позов розглядається виключно в редакції заяви про уточнення розміру позовних вимог №б/н від 24.03.2010р. (а.с.118 т.1) про стягнення 1669519,42грн., з яких: 1562069,31грн. – заборгованість за лізинговими платежами, 94241,11грн. – пеня, 13209,00грн. 3% річних та про зобов’язання Відповідача повернути предмету лізингу (бульдозер Caterpillar D&R, серійний номер CAT00D8RA9EM03900), оскільки їх об’єднання відповідає приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги пов’язані підставами виникнення та наданими доказами (порушення зобов’язань за договором фінансового лізингу).

Інші подальші заяви Позивача, якими збільшувалися грошові вимоги до Відповідача судом до уваги не приймаються і не розглядаються, оскільки висування таких додаткових вимог зумовлено насамперед збільшенням періоду формування стягуваної заборгованості за час розгляду справи – тобто відносно періодів момент оплати яких на дату подання позову (24.02.2010р.) ще на настав. Означена позиція суду зумовлена тим, що за змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України суд здійснює захист порушених суб’єктивних прав та інтересів певної особи відносно фактів порушення, що передували зверненню до суду із відповідним позовом. В свою чергу, за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України до прийняття рішення у справі Позивач має право збільшити суму позовних вимог , проте до реалізації означеного процесуального права не може бути віднесено доповнення позову новими вимогами щодо фактів порушення, яких не існувало на момент первісного звернення до суду.

При цьому, суд наголошує, що оскільки оцінка правомірності вимог про стягнення заборгованості за період після 24.02.2010р. в межах цієї справи по суті не здійснюється, сторони управнені на загальних підставах доводити свою позиції щодо означених вимог в межах провадження за іншим окремими позовом.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги за первісним позовом такими, що мають бути відхилені у повному обсягу, тоді як зарічний позов – такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання прострочених грошових зобов’язань перед Позивачем та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягненні пені та 3% річних, а також до примусового виконання обов’язку з повернення майна після припинення договору внаслідок односторонньої відмови від нього за умов заперечень Відповідача у зустрічному позові проти наявності права вимагати таке повернення з огляду на існування договірних правовідносин.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” (далі – Закон), ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лiзингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

В свою чергу, виходячи із змісту лізингових правовідносин, визначених положеннями ч. 2 ст. 1 Закону, внаслідок укладання договору фінансового лізингу Лізингоодержувач набуває право тимчасового правомірного володіння та користування майном – предметом лізингу. Згідно положень ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України час реалізації Лізингоодержувачем здобутого права відносно предмету лізингу визначається строком дії відповідного договору, припинення якого зумовлює зникнення правової підстави для реалізації Лізингоодержувачем права володіння та користування майном, а відтак – і виникнення у останнього обов’язку з повернення майна у відповідності до п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір фінансового лізингу є зумовлює виникнення у них кореспондуючих прав і обов’язків зокрема щодо здійснення лізингових платежів, володіти і користуватися предметом лізингу, а також – повернення предмету лізингу у разі припинення договору.

За змістом ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 15,16 Цивільного кодексу України застосування судом певного способу судового захисту вимагає наявності (доведеності належними у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами) сукупності наступних умов:

- наявність у Позивача певного суб’єктивного права/інтересу;

- порушення цього права/інтересу з боку Відповідача;

- адекватність (з точки зору визначеності законом та відповідності суті порушення і спроможності його усунути) обраного способу судового захисту, і відсутність (недоведеність) хоча б одного із вказаних елементів унеможливлює задоволення позову.

В контексті означених приписів законодавства позиція суду відносно вимог первісного позову полягає у такому:

Так, захищуваним Позивачем правом щодо грошових вимог до Відповідача є право на отримання лізингових платежів у визначеній сумі, а саме – у встановленому еквіваленту визначеного договором лізингу та графіком зобов’язанню в доларах США в гривнях за курсом НБУ на дату сплати державного мита за подання позовної заяви (02.02.2010р.), через нездійснення яких на визначену Позивачем суму заборгованості додатково були нараховані пеня та 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Наразі, як було встановлено судом, положення укладеного між сторонами договору фінансового лізингу та Загальних умов до нього встановили порядок визначення суми лізингового платежу в гривнях виходячи із значення курсу долару США за відомостями НБУ саме на дату фактичного здійснення такого платежу Лізингоодержувачем (списання коштів з рахунку останнього для їх переказ Лізингодавцеві). Однак, оскільки таких платежів відносно розглядуваного періоду здійснено не було (а.с. 33 т.2), і умови договору не передбачають можливості здійснення конвертації для визначення обсягу грошових вимог на будь-яку довільно визначену Позивачем дату (в тому числі – на дату оплати державного мита як у розглядуваному випадку), остільки покладений в основу первісного позову розрахунок фактично опосередковує безпідставно здійснену Лізингодавцем односторонню зміну умов договору щодо розрахунків та не відповідає визначеним грошовим обов’язкам Відповідача, а отже – не може бути визначений судом правомірним.

Таким чином, суд наголошує на недоведеності з боку Позивача існування у нього права на отримання лізингових платежів саме у стягуваному розмірі, і встановлена сторонами методологія здійснення конвертації унеможливлює самостійний перерахунок з боку суду.

Поряд із цим, суд зауважує на неспроможності заявлених вимог про стягнення грошових коштів також з огляду на таке:

У відповідності із ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” та положень п. 4.5 договору фінансово лізингу, а також остаточного графіку сплати лізингових платежів заявлена до стягнення сума заборгованості за лізинговими платежами включає себе відшкодування частини вартості предмету лізингу та компенсацію відсотків за кредитом.

Закладена в договорі методологія конвертації означених складових елементів лізингового платежу, виражених в доларах США, в гривню – валюту платежу – зумовлює зміну обсягу таких складових в гривневому еквіваленті в перебігу правовідносин за договором лізингу у відповідності до курсових коливань.

Між тим, із змісту представлених Позивачем правоустановчих документів на спірне майно (договору купівлі-продажу і доказів його виконання) вбачається, що вартість предмету лізингу для Позивача остаточно була визначена сумою 2881400,16грн., і зобов’язання сторін за договором купівлі-продажу №С/С/129-08 від 29.05.2008р. були припиненні в порядку ст. 599 Цивільного кодексу України належним виконанням. В свою чергу, ч. 3 ст.632 цього Кодексу забороняє зміну ціни договору після його виконання, що дозволяє суду констатувати незмінюваність впродовж всього розглядуваного періоду формування стягуваної заборгованості вартості предмету лізингу для Лізингодавця.

Таким чином, суд не вважає доведеним з боку Позивача наявності суб’єктивного права вимагати у складі стягуваних лізингових платежів сплати відшкодування частини вартості предмету лізингу, визначеної у залежності від результатів курсових коливань.

В свою чергу, суд також не вбачає доведеним Позивачем правомірність стягнення у складі заборговані суми процентів за кредитом – їх компенсацію з боку Відповідача, адже суду не було представлено належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України як доказів залучення Лізингодавцем кредиту для придбання предмету лізингу або фінансуванні інших витрат за лізинговою операцією із Відповідачем, так і сплати процентів за таким кредитом. Наразі представлений договір позики, укладений 14.01.2008р. з Компанією Катерпіллар Інтернешнл Файненс піелсі таким доказом вважатися не може, оскільки жодною мірою не може бути ідентифікований із договором фінансового лізингу.

Отже, через недоведеність Позивачем права вимагати стягнення заборгованості за лізинговими платежами у визначеній ним сумі, суд відхиляє ці вимоги, а також вимоги щодо пені та 3% річних, нарахованих на таку заборгованість.

У світлі означеної позиції відносно грошових вимог Позивача, суд стосовно їх включення у якості конкурсних вимог до реєстру вимоги кредиторів в межах справи про банкрутство Відповідача вважає за необхідне наголосити на такому:

- по-перше, визнання грошових вимог в межах справи про банкрутство у розглядуваному випадку не має наслідком необхідність припинення позовного провадження у відповідній частині, оскільки справу №40/32 було порушено раніше справи про банкрутство, тоді як за змістом правової позиції Верховного Суду України, сформульованої в п. 55 Постанови Пленуму „Про судову практику в справах про банкрутство” від 18 грудня 2009 року N 15, для можливості припинення позовного провадження порушення справи про банкрутство Відповідача має передувати поданню позовної заяви;

- по-друге, ухвала за результатами попереднього засідання не встановлює преюдиціальних у розмінні ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставин, а отже жодною мірою не обмежує висновки суду відносно доведеності або недоведеності позовних вимог, питання про що має вирішуватися у загальному порядку саме у позовному провадженні. Аналогічна позиція з цього приводу висловлена Вищим господарським судом України у листі №05-05/260/237 від 23.04.2009р. (а.с.142 т.2), наданому на запит Господарського суду Донецької області.

В свою чергу, існування захищуваного за іншою позовної вимогою суб’єктивного права Лізингодавця на повернення предмету лізингу, виходячи з сукупного аналізу п.4 ч. 1 ст. 10 та п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” покладено у залежність від факту попереднього припинення договору, в розглядуваному випадку – у зв’язку із односторонньою відмовою.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, що має наслідком відповідно повну чи часткову зміну умов зобов’язання, або його припинення. Аналогічні положення відносно договорів закріплені приписами ч. 3 ст. 651 та ч.2 ст. 653 цього Кодексу.

Як було встановлено судом, п. 17.2. Загальних умов фінансового лізингу сторони передбачили можливість відмови Лізингодавця від договору; таке право також безпосередньо закріплене ч. 2 ст. 7 Закону і покладене у залежність від наявності прострочення (повністю або частково) лізингового платежу понад 30 днів.

При цьому, як встановлено ч. 3 ст. 7 вказаного Закону відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову. Означене положення кореспондує із змістом припису ч. 2 ст. 782 Цивільного кодексу України (визначає момент розірвання договору оренди у разі відмови від нього орендодавця), яке може застосовуватися у лізингових правовідносинах в силу приписів ч. 2 ст. 806 цього Кодексу та ч. 1 ст. 2 Закону України „Про фінансовий лізинг”.

Зважаючи на правоприпиняючи наслідки такої дії як відмова від договору лізингу, суд кваліфікує відмову як односторонній правочин у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України. Сукупний аналіз наведених норм в контексті принципів добросовісності і розумності (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) та письмової форми договору фінансового лізингу, на припинення якого вчинюється відповідний правочин, дає підстави для висновку, що волевиявлення Лізингодавця має опосередковуватися письмовою заявою та доводитися до відома Лізингоодержувача, про що також вказує зміст п. 17.3 Загальних умов, оскільки інший порядок, який би не передбачав фіксації означеного волевиявлення і його доведення до відома іншої сторони, мав би наслідком правову невизначеність стосовно існування правовідносин, яка несумісна із метою вчинення будь-якого правочину – настання обумовленого юридичного наслідку.

Наразі, виходячи із встановлених судом обставин, твердження Позивача про факт припинення лізингових правовідносин у зв’язку із здійсненою відмовою від договору лізингу судом відхиляється як доказово не доведене та юридично не спроможне, з огляду на таке:

· по-перше, факт надсилання повідомлення від 30.11.2009р. не може ототожнюватися із фактом його отримання, доказів якого наразі не представлено, а Відповідачем категорично заперечується;

· по-друге, зміст поданих заяв про збільшення позовних вимог та пояснення представника у судовому засіданні 01.03.2011р. відносно підстав нарахування лізингових платежів після відмови від договору однозначно вказують на сприйняття самим Лізингодавцем факту існування лізингових правовідносин. Дійсно, припинення договору через односторонню відмову унеможливлює подальше нарахування грошових зобов’язань у відповідності до умов такого договору.

Відтак, недоведеність факт припинення договору фінансово лізингу (будь-яких інших доказів з цього приводу представлено не було) зумовлює висновок і про недоведеність Позивачем виникнення права вимагати повернення предмету лізингу, а Відповідача – обов’язку відносно повернення предмету лізингу.

Відсутність права та відповідного обов’язку унеможливлює існування факту порушення, а отже – і застосування судом запропонованого способу судового захисту, адже в такому випадку це буде несумісним із встановленими ст. 9 Закону гарантіями захисту прав лізингоодержувача від лізингодавця.

В свою чергу, наведені висновки суду у сукупністю із позицією Позивача щодо заперечення правомірності подальшого володіння та користування спірним майно зумовлює необхідність задоволення зустрічного позову, враховуючи те, що визначений його заявником спосіб захисту цілком відповідає положенням ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Стосовно заперечень первісного Позивача, що у такий спосіб Відповідач намагається обмежити наявне право лізингодавця, суд наголошує, що така відсутність судом визначається лише відносно необґрунтованого твердження про припинення договору фінансового лізингу повідомленням №287/11 від 30.11.2009р., а отже – жодною мірою не позбавляє реалізацію у встановленому порядку права Лізингодавця на односторонню відмову від договору за наявністю відповідних підстав у подальшому.

Відхилення позовних вимог первісного позову зумовлює і відмову у поданій на його забезпечення заяві про накладання арешту на майно Відповідача з огляду на відсутність ймовірності утруднення (унеможливлення) виконання рішення за таким необґрунтованим позовом.

Наразі, клопотання про забезпечення зустрічного позову судом також відхиляється, оскільки запропонований забезпечувальних захід (встановлення заборони витребування майна) за своїми наслідками фактично відтворює зустрічні позовні вимоги. Більш того, характер таких вимог взагалі не передбачає необхідності вжиття певних виконавчих дій за рішення про їх задоволення, що усуває і ймовірність утруднення або унеможливлення таких виконавчих дій.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати за фактично розглянутими позовними вимогами відносяться на його рахунок і компенсації з боку Відповідача не підлягають. Водночас, доплати державного мита (а.с. 143 т.1, а.с.116 т.2) відносно заяв про збільшення суми позовних вимог, які судом не розглядалися, повертаються Позивачеві у загальному розмірі 8723грн. підлягають поверненню Позивачеві в порядку п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету КМУ „Про державне мито” як сплачені у надмірному розмірі.

В свою чергу, оскільки доказів понесення судових витрати за зустрічним позовом до справи не було надано, остільки відповідне відшкодування первісним Позивачем має бути здійснено в доход державного бюджету.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 47, 49, 58, 60, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Катерпіллар Файненшл Україна”, м. Київ (ідентифікаційний код 35431993) до Приватного підприємство „Хотей”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 31534531) про стягнення 1669519,42грн., з яких: 1562069,31грн. – заборгованість за лізинговими платежами, 94241,11грн. – пеня, 13209,00грн. 3% річних та зобов’язання повернути предмету лізингу (бульдозер Caterpillar D&R, серійний номер CAT00D8RA9EM03900).

2. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Катерпіллар Файненшл Україна”, м. Київ (ідентифікаційний код 35431993) надмірно сплачене державне мито в сумі 8723грн., про що видати відповідну довідку.

3. Задовольнити зустрічний позов Приватного підприємство „Хотей”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 31534531) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Катерпіллар Файненшл Україна”, м. Київ (ідентифікаційний код 35431993) про визнання відсутності права на витребування майна.

4. Визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю „Катерпіллар Файненшл Україна”, м. Київ (ідентифікаційний код 35431993) права витребувати у Приватного підприємство „Хотей”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 31534531) майно - бульдозер Caterpillar D&R, серійний номер CAT00D8RA9EM03900 у зв’язку із надсиланням повідомлення №287/11 від 30.11.2009р. про відмову від договору фінансового лізингу №UA25L-08-01 від 29.05.2008р.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Катерпіллар Файненшл Україна”, м. Київ (ідентифікаційний код 35431993) в доход державного бюджету судові витрати, пов’язані із розглядом зустрічного позову – державне мито в сумі 85грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236грн.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 01.03.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.03.2011р.

Суддя Попков Д.О.