Постанова № 14048802, 23.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2011                                                                                           № 42/328

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Поляк О.І.

суддів:           Кропивна Л.В.

          Рудченко С.Г.

при секретарі:           Красножон Н.А.

За участю представників:

від позивача - Шило С.М.

від відповідача - Поліщук П.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будград"

на рішення Господарського суду м.Києва від 16.11.2010

у справі № 42/328 (Паламар П.І. .....)

за позовом                               ВАТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської"

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Будград"

про                                                   стягнення заборгованності, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов"язання, ціна позову 190039,50 грн.

Суть рішення і апеляційної скарги:

У жовтні 2010 року ВАТ «Завод залізобетонних конструкцій імені С. Ковальської» звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ «Будград» про стягнення 190039,50 грн., з яких 158531,18 грн. заборгованості, 22761,93 грн. інфляційних нарахувань, 8746,39 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2010 року (дата підписання – 26.11.2010 року) у справі №42/328 (суддя – Паламар П.І.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Будград” на користь Відкритого акціонерного товариства “Завод залізобетонних конструкцій імені С. Ковальської” 158531,18 грн. боргу, 22761,93 грн. інфляційних нарахувань, 8746,39 грн. три проценти річних, 1900,39 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням господарського суду міста Києва, ТОВ «Будград» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована неповним з’ясуванням обставин, що мають суттєве значення для справи, невідповідністю висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, а також неправильним застосуванням останнім норм матеріального права. В обґрунтування своїх заперечень апелянт посилається на відсутність підписів його повноважного представника на видаткових накладних, за якими постачався товар, до того ж, стверджує, що строк оплати ним товару не настав, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.12.2010 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.02.2011 року.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/1 від 03.02.2011 року «Про зміну складу колегії суддів» були внесені зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги в даній справі колегії суддів у складі: Поляк О.І. - головуючий суддя, судді: Кропивна Л.В., Рудченко С.Г.

04.02.2011 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником позивача було подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

У судовому засіданні 07.02.2011 року на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 23.02.2011 року.

У судовому засіданні 23.02.2011 року представниками позивача та відповідача були надані письмові пояснення у справі.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем виникли договірні відносини, у зв’язку з чим, як вбачається з видаткових накладних №№ 521858 від 13 лютого 2009р., 523341 від 27 лютого 2009р., 523603 від 2 березня 2009р., 525982 від 23 березня 2009р., 527064, 527066 від 1 квітня 2009 р., 527381 від 2 квітня 2009 р., 527488 від 3 квітня 2009 р., 527859 від 6 квітня 2009 р., 528034 від 7 квітня 2009 р., 528858 від 13 квітня 2009 р., 529304 від 15 квітня 2009 р., 530049 від 23 квітня 2009 р., 530868 від 29 квітня 2009 р., 531448 від 4 травня 2009 р., 549832 від 17 серпня 2009р., 552202 від 25 серпня 2009 р., 551999 від 28 серпня 2009 р., позивач передав відповідачу залізобетонні вироби загальною вартістю 213 531,18 грн.

Предметом позову є заборгованість відповідача за отримані ним залізобетонні вироби на загальну суму 158531,18 грн. за видатковими накладними 527064, 527066 від 1 квітня 2009 р., 527381 від 2 квітня 2009 р., 527488 від 3 квітня 2009 р., 527859 від 6 квітня 2009 р., 528034 від 7 квітня 2009 р., 528858 від 13 квітня 2009 р., 529304 від 15 квітня 2009 р., 530049 від 23 квітня 2009 р., 530868 від 29 квітня 2009 р., 531448 від 4 травня 2009 р., 549832 від 17 серпня 2009р., 552202 від 25 серпня 2009 р., 551999 від 28 серпня 2009 р.

Поставка позивачем частини вказаних залізобетонних виробів відповідачу підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, підписаними водієм позивача.

Відвантаження позивачем іншої частини залізобетонних виробів відповідачу підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, підписаними водієм відповідача, поставка по яким здійснювалася на умовах самовивозу.

Наявним у матеріалах справи актом узгодження за період з 01.08.2009 року по 31.08.2009 року, підписаним представниками сторін та скріпленим їх печатками, підтверджується, що станом на 31.08.2009 року заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становила 213 531,18 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, 15.06.2010 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія № 493 від 11.06.2010 року з вимогою сплатити вказану суму боргу, що підтверджується фіскальними чеками №№ 1296, 1297, яка згідно повідомлення про вручення поштового відправлення № 01837446 була одержана останнім 18.06.2010 року.

Згідно наявних у матеріалах справи виписок з рахунків вказану суму боргу відповідач оплатив частково, а саме: 18.06.2010 р. – 25000,00 грн., 07.07.2010 р. – 10000,00 грн., 29.07.2010 р. – 10000,00 грн., 02.09.2010 р. – 10000,00 грн., загальною сумою 55 000 грн., у зв’язку з чим розмір його заборгованість перед позивачем склав 158 531,18 грн.

Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 158 531,18 грн. заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ст. 638 вказаного кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічне положення закріплене ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України: господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Як правильно зазначено місцевим господарським судом, спір у даній справі виник з приводу стягнення заборгованості в розмірі 158 531,18 грн. за відвантажені відповідачу залізобетонні вироби.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 вказаного Кодексу).

Статтею 692 ЦК України закріплено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як уже зазначалось, 15.06.2010 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія № 493 від 11.06.2010 року з вимогою сплатити 213 531,18 грн. боргу, одержана відповідачем 18.06.2010 року.

Матеріалами справи підтверджується сплата відповідачем 55000,00 грн., які позивач зарахував в якості оплати боргу за відпущений товар, проти чого не заперечив відповідач.

Докази оплати заборгованості за відпущений товар в розмірі 158 531,18 грн. в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надані.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 32 вказаного Кодексу доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції правомірно задоволені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 158 531,18 грн.

Посилання апелянта на відсутність підпису його представника на видаткових накладних не спростовує вказаного висновку суду, оскільки наявними в матеріалах справи доказами, які оцінені судом в сукупності (довіреності ЯПО № 763138 від 31.03.2009 року, ЯПО № 763158 від 13.04.2009 року, ЯПО № 763179 від 04.05.2009 року, ЯПС № 896812 від 17.08.2009 року, видані відповідачем Осадчій Н.В. на отримання спірного товару, товарно-транспортні накладні (а. с. – 11 – 100) підтверджується факт передачі товару з боку позивача відповідачу. Крім того, підписаний та скріплений печаткою відповідача акт узгодження від 31.08.2009р. свідчить про визнання останнім обставин справи щодо отримання залізобетонних виробів за наявними у справі видатковими накладними та несплату останніх.

Окрім основного боргу, місцевим господарським судом задоволені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 22761,93 грн. інфляційних нарахувань, 8746,39 грн. три проценти річних.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перерахувавши розмір інфляційних нарахувань та 3 % річних, з урахуванням семиденного строку від дня пред'явлення вимоги, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2022,37 грн. інфляційних нарахувань та 1048,17 грн. 3 % річних.

Враховуючи викладене, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3 % річних підлягає задоволенню, однак, не встановивши початкової дати прострочки відповідачем взятого на себе зобовязання щодо оплати товару, припустився помилки в розмірі сум, що підлягають стягненню.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

В силу вказаної норми зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір державного мита, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов’язків сторін у спірних правовідносинах.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Будград» задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2010 року у справі №42/328 в частині нарахування сум 3 % річних та інфляційних втрат підлягає зміні.

В силу ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будград» залишити без задоволення.

          2.Рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2010 року у справі №42/328 в частині стягнення 3 % річних, інфляційних нарахувань, державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу змінити.

          Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов Відкритого акціонерного товариства “Завод залізобетонних конструкцій імені С.Ковальської” задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Будград” (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 15, офіс 6, код 30724421) на користь Відкритого акціонерного товариства “Завод залізобетонних конструкцій імені С.Ковальської” (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7, код 05523398) 158531 (сто п’ятдесят вісім тисяч п’ятсот тридцять одну) грн. 18 коп. боргу, 2022 (дві тисячі двадцять дві) грн. 37 коп. інфляційних нарахувань, 1048 (одну тисячу сорок вісім) грн. 17 коп. 3 % річних, 1616 (одну тисячу шістсот шістнадцять) грн. 02 коп. державного мита, 200 (двісті) грн. 69 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу».

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №42/328 скерувати до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Головуючий суддя                                                                      Поляк О.І.

Судді                                                                                          Кропивна Л.В.

                                                                                          Рудченко С.Г.