Постанова № 14048768, 22.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2011                                                                                           № 37/576

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Баранця О.М.

суддів:           Чорна Л.В.

          Рєпіна Л.О.

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - не з’явився.;

від відповідача – Томашевич О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

на рішення Господарського суду м.Києва від 13.12.2010

у справі № 37/576 (Гавриловська І.О. .....)

за позовом                               Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   Шевченківське районне управління голного управління Міністерства внутрішніх справ України вм.Києві

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 35327,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 13.12.2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з Шевченківського районного управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (04050, м. Київ, вул. Герцена, 9, код ЄДРПОУ 08672940) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 835 (вісімсот тридцять п’ять) грн. 21 коп. інфляційної складової боргу, 332 (триста тридцять дві) грн. 01 коп. трьох відсотків річних, 313 (триста тринадцять) грн. 28 коп. витрат по сплаті державного мита та 209 (двісті дев’ять) грн. 28 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 30160,88 грн. основного боргу припинено. У позовних вимогах про стягнення 208,59 грн. інфляційних нарахувань, 1679,26 грн. пені та 2111,26 грн. штрафу відмовлено.

На підставі даного рішення повернуто Акціонерній енергопостачальній компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) з Державного бюджету України державне мито в сумі 7 (сім) грн. 25 коп., що перераховане платіжним дорученням № 9901 від 15.10.10 року (оригінал якого залишається в матеріалах справи), як зайво сплачене.

          Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2010 № 37/576 в частині відмови у стягненні штрафу і пені та постановити нове рішення, яким позов Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» до Шевченківського районного управління Головного управління міністерства внутрішніх справ України в м. Києві в частині відмови задовольнити повністю. Відшкодувати Позивачу за рахунок Відповідача витрати з оплати державного мита за подання цієї скарги

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.01.2011 року апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі.

          Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду змінювався склад колегії суду.

В судове засідання 22.02.2011 року представник позивача не з’явився про причини неявки суд не повідомив.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника позивача враховуючи, що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” (електропостачальна організація) та Шевченківським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (споживач) був укладений договір № 1049 о/р 3101049 від 01.08.2002 року на користування електричною енергією, відповідно до пункту 1 якого електропостачальна організація зобов’язується постачати електричну енергію у відповідності до умов договору, а споживач –своєчасно проводити сплату за використану електричну енергію та виконувати інші умови, визначені даним договором.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

Пунктом 4.1. договору № 1049 о/р 3101049 від 01.08.2002 року передбачено, що споживач зобов’язується оплачувати використану електричну енергію, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України, діючим індексом цін та умовами договору.

Відповідно до пункту 1 додатку № 13а до договору № 1049 о/р 3101049 від 01.08.2002 року, щомісячно 22 – 25 числа, згідно з додатком № 4 до даного договору направляється представник абонента в РВЕ “Західне” за адресою: м. Київ, вул. Довженка, 12 Б, кім. 22 для подання звіту про використану електроенергію за розрахунковий місяць, документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період, та одержання платіжних вимог-доручень (платіжних доручень) для оплати використаної електроенергії в наступному періоді та інших платіжних документів (надбавка за компенсацію реактивної енергії, плата за перевищення договірних величин електричної енергії та потужності і т. ін.).

При цьому сума оплати за використану електроенергію визначається у відповідності з очікуваним споживанням електроенергії в наступному розрахунковому періоді, з урахуванням сальдо розрахунків за минулий розрахунковий період, і є передоплатою.

Згідно з п. 2. вищезазначеного додатку, оплата платіжних документів здійснюється абонентом самостійно, в 3-денний строк, після дати, зазначеної в платіжному документі.

Позивач у позовній заяві пояснив суду, що ним належним чином виконувалися зобов’язання за договором № 1049 о/р 3101049 від 01.08.2002 року, поставлено відповідачу за період з 01.03.2010 року до 01.11.2010 року активну електричну енергію на суму 34914,22 грн., тоді як відповідач свої зобов’язання за зазначеним договором належним чином не виконав, сплатив тільки 4753,34 грн., внаслідок чого станом на 01.11.2010 року у нього виникла заборгованість за використану активну електричну енергію в розмірі 30160,88 грн., що підтверджується довідкою про надходження грошових коштів від Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві за спожиту від АЕК “Київенерго” електроенергію.

За таких обставин АЕК “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” звернулась до Господарського суду м. Києва з даним позовом до Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про стягнення 30160,88 грн. основного боргу за спожиту активну енергію, 1679,26 грн. пені, 2111,26 грн. штрафу, 1043,80 грн. інфляційної складової боргу та 332,01 грн. трьох відсотків річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором на користування електричною енергією № 1049, о/р 3101049 від 01.08.2002 року, додатком до цього договору № 13а та додатковою угодою до даного договору від 07.12.2005 року.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач взяті на себе зобов’язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску електричної енергії від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений договором № 1049 о/р 3101049 від 01.08.2002 року строк оплату за спожиту активну енергію здійснив не в повному обсязі.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільною кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодекс) України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів даної справи, представником позивача в засідання суду першої інстанції подано заяву про уточнення позовних вимог, з якої стало відомо про погашення відповідачем суми основного боргу та згідно з якою просив стягнути з відповідача 1679,26 грн. пені, 2111,26 грн. штрафу, 1043,80 грн. інфляційної складової боргу та 332,01 грн. трьох відсотків річних.

          Тому, щодо висновку суду першої інстанції про припинення на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі в частині стягнення 30160,88 грн. основного боргу, колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

          П. 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року" зазначалося, зокрема, що в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

          Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

          Враховуючи, що представником позивача уточнено позовні вимоги, які було прийняті господарським судом м. Києва, суд першої інстанції повинен був вирішити спір враховуючи уточнені позовні вимоги.

          Тому, підстави для припинення провадження у справі у частині стягнення 30160,88 грн. основного боргу на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з відсутністю предмета спору відсутні.

          Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

          Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

          Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

          Отже, відсутність у боржника коштів та як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

          Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

          Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, колегія суддів перевіривши правомірність розрахунку про нарахування позивачем індексу інфляції та 3 % річних, цілком підтримує висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача 835,21 грн. інфляційних нарахувань та 332,01 грн. трьох відсотків річних.

          Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

          Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Відповідно до вимог підп. 4 п. 3 Прикінцевих положень ГК України саме на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок визначити суб’єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього кодексу.

          Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем не надано доказів прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення про надання позивачу статусу суб’єкта господарювання, що належить до державного сектору економіки. Тому доводи з цього приводу є безпідставними.

          Крім того, зі змісту частини другої статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.

          Оскільки, за умовами Договору обов’язком відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги, то вимоги позивача щодо стягнення штрафу є безпідставними.

          Порядок застосування санкцій за порушення грошового зобов'язання передбачено частиною шостою зазначеної статті, якою не визначено конкретного розміру цих санкцій, які могли бути визначені у договорі укладеному між сторонами. Таким чином, у позивача відсутня правова підстава для нарахування та стягнення з відповідача у даному випадку штрафу за порушення грошового зобов’язання.

          Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції встановивши відсутність правової підстави, яку позивач поклав в основу своєї вимоги до відповідача, правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України, оскільки сторони у справі не належать до суб’єктів господарювання державного сектору економіки

          Окрім цього, як вбачається з матеріалів даної справи, Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

          Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

          У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

          Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

          Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

          Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

          Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

          Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором. У Договорі умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені відсутня.

          Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України не встановлені випадки, підстави та порядок застосування пені за порушення зобов’язання. Крім того, даною нормою визначено лише правила обчислення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання (прострочення) грошових зобов’язань, тому ця норма не може бути підставою для застосування до відповідача пені.

          З огляду на викладене, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.

          Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України

          Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

. Рішення господарського суду м. Києва від 13.12.2010 року у справі № 37/576 змінити та викласти в наступній редакції.

Позов задовольнити частково.

          Стягнути з Шевченківського районного управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (04050, м. Київ, вул. Герцена, 9, код ЄДРПОУ 08672940) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 835 (вісімсот тридцять п’ять) грн. 21 коп. інфляційної складової боргу, 332 (триста тридцять дві) грн. 01 коп. трьох відсотків річних, 313 (триста тринадцять) грн. 28 коп. витрат по сплаті державного мита та 209 (двісті дев’ять) грн. 28 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині у позові відмовити.

          Повернути Акціонерній енергопостачальній компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) з Державного бюджету України державне мито в сумі 7 (сім) грн. 25 коп., що перераховане платіжним дорученням № 9901 від 15.10.2010 року (оригінал якого залишається в матеріалах справи), як зайво сплачене.           

2. Видачу наказу доручити господарському суду м. Києва.

3. Справу №37/576 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя                                                                      Баранець О.М.

Судді                                                                                          Чорна Л.В.

                                                                                          Рєпіна Л.О.

25.02.11 (відправлено)