Постанова № 14048762, 22.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2011                                                                                           № 05-5-35/7788-35/511

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Баранця О.М.

суддів:           Чорна Л.В.

          Рєпіна Л.О.

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Куль В.С., Макарець В.О.

від відповідача – Семенюк В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Аудиторська фірма "Главбух-Аудит"

на рішення Господарського суду м.Києва від 10.12.2010

у справі № 05-5-35/7788-35/511 (Літвінова М.Є. .....)

за позовом                               ТОВ "Аудиторська фірма "Главбух-Аудит"

до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "УкоінвестБуд"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   примусове виконання обов"язку в натурі та стягнення 42766,73 грн. пені

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.12.2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укоінвестбуд" (02140, м. Київ, вул. Лариси Руденко, буд. 6-А, ідентифікаційний код 25637276) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Главбух-Аудит" (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, буд. 6-Б, кв. 179, ідентифікаційний код 30676059) 42766 (сорок дві тисячі сімсот шістдесят шість) гривень 76 коп. пені, 427 (чотириста двадцять сім) гривень 67 коп. пені та 118 (сто вісімнадцять) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 10.12.2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Главбух-Аудит" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2010 року у справі № 05-5-35/7788-35/511 в частині відмовлених в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "УкоінвестБуд" (код ЄДРПОУ 25637276) виконати умови договору інвестування (пайової участі у будівництві) № 143 від 02.06.2004 року, а саме: добудувати нежитлове (офісне) приміщення загальною площею 187,92га. м., розташоване на 6-му поверсі (будівельна позначка + 19.750) в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 19, для чого провести роботи щодо штукатурки всіх стін приміщення, встановлення вхідних дверей, пластикових вікон, систем опалення, електроживлення та електрозабезпечення, телефонних кабелів; ввести нежитлове (офісне) приміщення за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 19 в експлуатацію; передати ТОВ "Аудиторська фірма "Главбух-Аудит" нежитлове (офісне) приміщення загальною площею 187,92кв. м., розташоване на 6-му поверсі (будівельна позначка + 19.750) в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 19, яке відповідатиме вимогам п. 2.11. договору інвестування (пайової участі у будівництві) № 143 від 02.06.2010р. та встановленим чинним законодавством України будівельним нормам і правилам; передати ТОВ "Аудиторська фірма "Главбух-Аудит" документи необхідні для оформлення права власності на нежитлове (офісне) приміщення загальною площею 187,92га. м., розташоване на 6-му поверсі (будівельна позначка + 19.750) в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 19. Судові витрати покласти на відповідача в повному розмірі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.01.2011 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 05-5-35/7788-35/511.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 02.06.2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Главбух-Аудит" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укоінвестбуд" був укладений договір інвестування (дольової участі у будівництві) № 143 (далі –договір).

Відповідно до п. 1.1 договору позивач, як інвестор, надає відповідачу грошові кошти в порядку своєї дольової участі у будівництві нежитлового (офісного) приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 19 (далі - об'єкт будівництва), у встановленому договором розмірі та порядку, а відповідач використовує вказані кошти для будівництва вказаного вище об'єкту будівництва і передає інвестору після завершення будівництва частину об'єкту будівництва –приміщення, вказане у п. 1.3. договору (далі –об'єкт інвестування).

Згідно із п. 1.3. договору об'єктом інвестування є нежитлове приміщення загальною площею 185,00 кв.м., розташоване на 6 поверсі у будинку за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 19, згідно осей, вказаних у додатку № 1 до договору. Строк здачі будинку в експлуатацію –4 квартал 2005р.

Додатковою угодою № 1 до договору від 06.05.2005р. сторони внесли зміни до п.п. 1.3. та 1.4. договору, якими були визначені нові характеристики об'єкту інвестування. Відповідно до нової редакції п. 1.3. договору, встановленої додатковою угодою №1 до договору, об'єкт інвестування складається з двох частин: нежитлового (офісного) приміщення площею 136,23 кв.м., розташованого на 5 офісному поверсі згідно із планами та осями, вказаних у Додатку № 1/1 до договору, та нежитлового (офісного) приміщення загальною площею 48,77 кв.м., розташованого на 2 офісному поверсі згідно із планами та осями, вказаних у Додатку № 1/2 до договору.

В подальшому, додатковими угодами №2 від 29.01.2007р. та №3 від 25.11.2008р. сторони змінили п. 1.3. договору, згідно із остаточною редакцією якого об'єктом інвестування є нежитлове (офісне) приміщення загальною площею 187,92 кв.м., розташоване на 6 (шостому) поверсі (будівельна позначка + 19.750) в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 19, відповідно до осей, вказаних у додатку №2.

Сторонами також був встановлений новий термін здачі будівлі в експлуатацію, а саме – 2 квартал 2009р.

Пунктом 2.5. договору передбачено, що вартість об'єкта інвестування на день укладення договору становить 407 037,00 грн.

Згідно із п. 4.3.2., 4.3.3. договору на позивача покладений обов'язок внести інвестицію у сумі, обумовленій у п. 2.5. договору, та дотримуватись строків перерахування коштів, вказаний у п. 2.7. договору.

Як передбачено п. 2.7. договору інвестор зобов'язаний проінвестувати 100% вартості загальної площі об'єкта інвестування, з урахуванням поточної вартості одиниці виміру (1 кв.м.) площі об'єкта, протягом 10 банківських днів з дня підписання договору. Згідно із п. 2.8. договору після здійснення інвестування коштів у 100% загальної площі об'єкта інвестування, інвестор отримує "довідку про інвестування 100% загальної площі об'єкту інвестування".

На виконання умов договору позивач платіжними дорученнями № 78 від 09.06.2004 року, № 80, 81 від 10.06.2004 року, № 82, 83 від 11.06.2004 року перерахував відповідачу кошти у розмірі 407 037,00 грн., що становить вартість об'єкту інвестування.

15.06.2004р. відповідачем була видана позивачеві довідка про те, що позивач проінвестував 100% загальної площі об'єкту інвестування, якою підтверджується факт належного виконання позивачем його зобов'язань за договором.

Пунктами 4.1.1., 4.1.2 договору на відповідача був покладений обов'язок здійснити власними або залученими силами і грошовими коштами будівництво будівлі і, після закінчення будівництва, передати позивачу об'єкт інвестування, обумовлений в п. 1.3. договору, по акту приймання-передачі об'єкту, а після введення об'єкту в експлуатацію, відповідно до строку, вказаного у п. 1.3. договору, надати позивачу необхідні документи для подальшого оформлення свідоцтва про право власності на об'єкт інвестування на його ім'я.

Пунктом 2.10. договору, в редакції додаткової угоди № 3 до договору, передбачено, що після здачі будівлі в експлуатацію відповідач передає позивачу за рахунок внесеної інвестиції нежитлове (офісне) приміщення загальною площею 187,92 кв.м., розташоване в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 19, відповідно до осей, вказаних в додатку № 2.

Відповідно до п. 1.4. договору, в редакції додаткової угоди № 1 до договору, у зданому в експлуатацію об'єкті інвестування виконуються наступні загальнобудівельні роботи: встановлюються вхідні двері, металопластикові вікна; штукатурка стін всіх приміщень, системи опалення, електрозабезпечення, підводяться телефонні кабелі, висота приміщень не менше 3-х метрів.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Загальні засади та умови інвестиційної діяльності, а також відносини сторін, що виникають при її здійсненні регулюються, зокрема, Законом України "Про інвестиційну діяльність".

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиціями відповідно до ст. 1 зазначеного Закону є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери.

Відповідно до ст. 4 Закону об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Як передбачено ст. 5 Закону, суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвесторами є суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора (ч. 2 ст. 7 Закону).

Відповідно до ст. 9 Закону основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Як передбачено ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як передбачено ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як передбачено п. 1.6. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р. (із змінами і доповненнями) державній реєстрації підлягає право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

З наведеного вбачається, що передача нежитлового приміщення, як об'єкту нерухомого майна, та реєстрація права власності на нього на підставі наданих відповідачем документів можлива лише після введення його в експлуатацію.

Зазначене підтверджується також змістом договору, з якого вбачається, що обов'язок відповідача передати об'єкт інвестування –нежитлове (офісне) приміщення та надати документи, необхідні для оформлення права власності на нього, виникає лише після завершення відповідачем будівництва об'єкту та здачі його в експлуатацію. Формулювання п. 1.4. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 06.05.2005 р., передбачає, що виконання загальнобудівельних робіт у об'єкті інвестування здійснюється також після його введення в експлуатацію.

          З матеріалів справи вбачається, що позивач, починаючи з 30.09.2008 р. неодноразово звертався до відповідача з претензіями про виконання останнім зобов'язань за договором і передачі проінвестованого об'єкту позивачу. Однак станом на день вирішення спору в судді першої інстанції, відповідач не виконав свої зобов'язання по договору та не забезпечив введення об'єкту будівництва в експлуатацію, не передав позивачеві проінвестоване ним нежитлове (офісне) приміщення, яке б відповідало умовам договору, та не надав позивачу необхідні документи для подальшого оформлення свідоцтва про право власності на об'єкт інвестування на його ім'я.

          Також, відповідач у встановлені договором строки не здав об'єкт будівництва в експлуатацію, не передав позивачу проінвестоване ним нежитлове (офісне) приміщення, яке б відповідало умовам договору, та документи, необхідні для подальшого оформлення позивачем свідоцтва про право власності на об'єкт інвестування, чим порушив свої зобов'язання, передбачені договором, і зумовив звернення позивача із позовом до суду.

          Разом з тим, позивачем не надано доказів того, що відповідач у встановленому законом порядку здав об'єкт будівництва в експлуатацію та ухиляється від виконання обов'язку передати позивачу об'єкт інвестування та документи, необхідні для реєстрації права власності на нього, а також виконати будівельні роботи відповідно до п. 1.4. договору.

          Умовами договору лише передбачений обов'язок відповідача передати позивачу об'єкт інвестування із виконаними у ньому загальнобудівельними роботами та надати документи, необхідні для подальшого оформлення права власності на об'єкт інвестування за позивачем (п.п. 1.4., 2.10., 2.11., 4.1.1, 4.1.2. договору). При цьому, введення об'єкту будівництва в експлуатацію є необхідною умовою для передачі позивачу об'єкту інвестування - нежитлового (офісного) приміщення. У відповідача, згідно із умовами договору, відсутній обов'язок перед позивачем ввести об'єкт будівництва в експлуатацію.

          Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 923 від 08.10.2008р. (із змінами і доповненнями), яким врегульовані процедура та загальні умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не передбачено можливості прийняття до експлуатації частини збудованого об'єкту, про що просить позивач.

Відповідно до ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

З огляду на викладене, вимоги позивача, щодо введення в експлуатацію об'єкту будівництва - у відповідача не виникає обов'язку виконати будівельні роботи у об'єкті інвестування –нежитловому (офісному) приміщенні і передати позивачу об'єкт інвестування та документи, необхідні для оформлення права власності на нього позивачу. Також у відповідача, згідно із умовами договору, відсутній обов'язок перед позивачем ввести об'єкт будівництва в експлуатацію, а вимога про здача в експлуатацію частини збудованого об'єкту суперечить положенням чинного законодавства, а тому суд першої інстанції дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача добудувати нежитлове (офісне) приміщення (виконати у ньому загальнобудівельні роботи), ввести приміщення в експлуатацію та передати його позивачу, а також передати позивачу документи необхідні для оформлення права власності на нежитлове (офісне) приміщення не підлягають задоволенню.

Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з приписами ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Як передбачено ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 6.4. договору передбачено, що у випадку прострочення здачі об'єкту в експлуатацію відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1% від суми інвестиції, за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ст.ст. 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно із ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання. Пунктом 6.4. договору передбачено сплату відповідачем пені у випадку прострочення здачі об'єкту в експлуатацію за кожен день прострочення.

Відповідно до умов договору та з урахуванням правил обчислення строків, встановлених главою 18 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був здати будівлю в експлуатацію до закінчення другого кварталу 2009р., тобто не пізніше 30.06.2009 року З огляду на зазначене, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зазначеного зобов'язання з 01.07.2009 року і саме з цієї дати починається перебіг строку нарахування пені та, відповідно, перебіг позовної давності, який спливає 01.07.2010 року.

Як передбачено ч. 2 ст. 255 Цивільного кодексу України письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що позовна заява була направлена позивачем поштовим відправленням на адресу суду 30.06.2010 року, тобто до закінчення останнього дня строку перебігу позовної давності.

За таких обставин, суд першої інстанції вірно зазначив, що доводи відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності щодо вимог про стягнення пені є необґрунтованими.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 42766,76 грн. є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Главбух-Аудит" підлягають частковому задоволенню.

Виходячи з викладеного, колегія суддів на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2010 року у справі № 05-5-35/7788-35/511 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

          2. Справу № 05-5-35/7788-35/511 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя                                                                      Баранець О.М.

Судді                                                                                          Чорна Л.В.

                                                                                          Рєпіна Л.О.

25.02.11 (відправлено)