Ухвала суду № 140387077, 07.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

07.10.2026Справа № 910/12725/26

За заявою Фізичної особи-підприємця Омельченко Ірини Олександрівни

про забезпечення позову до подання позовної заяви,

Особи, що можуть отримати статус учасників справи:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю Імплантс Груп (відповідач)

Суддя Ломака В.С.

Без виклику представників учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Омельченко Ірина Олександрівна (далі заявник, Підприємець) звернулася до господарського суду міста Києва із заявою від 05.10.2026 року про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просила суд накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю Імплантс Груп (код ЄДРПОУ 41490791), які знаходяться на його рахунках у банківських та інших фінансових установах, у межах суми 521 871,60 грн.

07.10.2026 року через систему Електронний суд надійшли заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю Імплантс Груп (далі Товариство) від 06.10.2026 року, в яких останнє вказало про відсутність підстав для задоволення заяви Підприємця про забезпечення позову з огляду на те, що на дату звернення останнього до суду строк виконання грошових зобов`язань, визначений самими сторонами, не настав; заявником не доведено наявності чинного порушеного або оспорюваного права, реального спору та фактичних ризиків невиконання можливого рішення суду; наведені припущення про інших кредиторів не підтверджено жодним доказом; запропонований арешт порушує баланс інтересів і фактично нівелює погоджене сторонами відстрочення виконання до 31.12.2026 року.

За змістом частини 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.

Положеннями частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Розглянувши подану Підприємцем заяву про забезпечення позову від 05.10.2026 року, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з такого.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі Горнсбі проти Греції зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

У рішенні Європейського суду від 18.05.2004 в справі Продан проти Молдови суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Таким чином, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.

У вирішенні питання про забезпечення позову слід здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Системний аналіз положень частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені у частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача (заявника) від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити останньому реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача (заявника), в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням зазначених принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою.

У матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони в процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В обґрунтування поданої заяви Підприємець посилався на те, що між ним та Товариством на підставі договору суборенди легкового автомобіля від 01.09.2025 року № 6 та договору оренди легкового автомобіля від 01.09.2025 року № 7 виникли господарські правовідносини щодо строкового платного користування транспортними засобами. Разом із тим, у подальшому наведені контрагенти уклали відповідні додаткові угоди про припинення цих правочинів, в яких Товариство прямо підтвердило наявність перед заявником заборгованості зі сплати суборендної плати за договором від 01.09.2025 року № 6 у розмірі 267 753,60 грн. та зі сплати орендної плати за договором від 01.09.2025 року № 7 у розмірі 254 118,00 грн.

Проте, всупереч взятим на себе зобов`язанням Товариство не сплатило наявний в нього перед Підприємцем борг, залишивши без задоволення направлену йому заявником вимогу від 02.09.2026 року про погашення заборгованості з орендної плати.

Наведені обставини, на думку заявника, в сукупності з наявною в Підприємця інформацією щодо існування невиконаних грошових зобов`язань Товариства перед іншими кредиторами, свідчать про те, що у разі неприйняття судом відповідних заходів забезпечення позову, виконання майбутнього рішення суду в даній справі може бути ускладнене або взагалі неможливе.

Як було зазначено вище, обов`язок доказування наявності підстав для забезпечення позову покладається на особу, яка подала відповідну заяву. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, які передбачають обов`язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Проте, заявником в установленому законом порядку не було надано суду належних доказів на підтвердження того, що невжиття вказаних ним заходів забезпечення майбутнього позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених прав або інтересів позивача в обраний останнім спосіб.

Крім того, Підприємець не надав суду й жодних доказів на підтвердження його посилань на наявність невиконаних грошових зобов`язань Товариства перед іншими кредиторами.

При цьому, суд взяв до уваги зміст заперечень Товариства від 06.10.2026 року та одночасно врахував, що розпорядження своєю власністю (у тому числі грошовими коштами) є правом відповідача і безпосередньо не впливає на права та законні інтереси заявника.

Обставини, на які посилається заявник як на підставу для вжиття заходів забезпечення позову не свідчать, що Товариство вчиняє чи має намір вчиняти дії, спрямовані на ухилення від виконання майбутнього судового рішення у відповідній справі.

Таким чином, суд зазначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази не може бути підставою для постановлення ухвали про забезпечення позову.

Враховуючи наведене вище, суд зазначає, що заявником у заяві про забезпечення позову не наведено обґрунтувань та не доведено належними доказами того факту, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи поновлення порушених й оспорюваних прав або інтересів Підприємця.

Вказані обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення поданої Підприємцем заяви від 05.10.2026 року про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Принцип змагальності, закріплений у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, встановлює право відповідача заперечити проти наявності боргу з широкого кола підстав. При цьому, відповідач (особа, яка може набути відповідний процесуальний статус) має право розраховувати на те, що його господарська діяльність під час розгляду спору по суті не зазнаватиме з боку держави свавільного утиску, у тому числі, й шляхом безпідставного арешту грошових коштів, розміщених на банківських рахунках.

Враховуючи вищевикладені обставини, виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема з вимог статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої Підприємцем заяви від 05.10.2026 року про забезпечення позову до подання позовної заяви з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду.

Керуючись статтями 136-141, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Омельченко Ірини Олександрівни від 05.10.2026 року про забезпечення позову до подання позовної заяви.

2. Відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (07.10.2026 року) та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.

Суддя В.С. Ломака