Ухвала суду № 140363904, 06.10.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52

e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

код ЄДРПОУ: 02896762

________________

Провадження 2-з/760/274/26

В справі 760/10932/26

У Х В А Л А

І. Вступна частина

06 жовтня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Коробенка С.В.,

за участю секретаря судового засідання Левіцьокої Н.О.,

представника Заявника - адвоката Кузнецова А.І.,

представника Державного підприємства «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут» - Шевченка К.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні заяву адвоката Кузнецова Анатолія Ігоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення доказів до подання позовної заяви шляхом їх витребування у Державного підприємства «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут».

ІІ. Описова частина

13.04.2026 адвокат Кузнецов Анатолій Ігорович, діючи в інтересах ОСОБА_1 (далі - Заявник), через підсистему «Електронний суд» звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва із заявою про забезпечення доказів до подання позовної заяви, в якій просить витребувати у Державного підприємства «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут» (далі - ДП «ДержавтотрансНДІпроект», Підприємство) засвідчені копії таких документів:

- заяви фізичної особи від 12.12.2025, яка надійшла на ДП «ДержавтотрансНДІпроект» листом Міністерства розвитку громад та територій України від 13.01.2026 № 545/4/14-26 щодо можливих протиправних дій начальника центру наукових досліджень у сфері безпеки на транспорті та працівників ДП «ДержавтотрансНДІпроект»;

- всіх матеріалів службового розслідування, які зібрані згідно з наказом в.о. директора ДП «ДержавтотрансНДІпроект» Володимира Соцького від 16.01.2026 № 07 «Про проведення службового розслідування».

В обґрунтування заяви зазначено, що Заявник понад 25 років, з 1999 року по теперішній час, працює на ДП «ДержавтотрансНДІпроект», обіймаючи різні посади, а з 23.11.2020 - посаду начальника Центру наукових досліджень у сфері безпеки на транспорті (далі - ЦНД БТ). ДП «ДержавтотрансНДІпроект» є державним унітарним підприємством та належить до сфери управління Міністерства розвитку громад та територій України.

Як зазначає Заявник, з 27.10.2001 по 30.09.2023 він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , яка з 20.09.2021 по теперішній час також працює в ДП «ДержавтотрансНДІпроект» на посаді радника заступника директора з наукової роботи Управління документообігу та інформаційно-технічного забезпечення. У період 2021-2023 років Заявник виконував обов`язки заступника директора з виробничої діяльності, і в цей час потенційний конфлікт інтересів між ним та дружиною було врегульовано наказами Підприємства, зокрема наказом від 02.06.2023 № 47 «Про врегулювання конфлікту інтересів», шляхом встановлення зовнішнього контролю.

Заявник стверджує, що після розірвання шлюбу 30.09.2023 спільним побутом з колишньою дружиною він не пов`язаний, спільного господарства вони не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують, зареєстровані і мешкають за різними адресами, а тому, на його думку, в розумінні статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» будь-якого приватного інтересу або потенційного чи реального конфлікту інтересів між ними немає. На підтвердження цього Заявник посилається на анкету працівника від 02.01.2025, службову записку завідувача сектору з питань запобігання корупції від 03.01.2025 № 3.48-05/210/07, а також на відповіді Національного агентства з питань запобігання корупції від 09.10.2025 № 203-01/82698-25 та від 19.11.2025 № 203-01/94377-25, якими, на думку Заявника, підтверджено, що його посада не належить до посад, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

Далі в заяві вказано, що на виконання наказу в.о. директора ДП «ДержавтотрансНДІпроект» Володимира Соцького від 16.01.2026 № 07 «Про проведення службового розслідування» призначено службове розслідування за заявою фізичної особи (автор не розголошувався) від 12.12.2025, яка надійшла на Підприємство листом Міністерства розвитку громад та територій України від 13.01.2026 № 545/4/14-26 щодо можливих протиправних дій начальника центру наукових досліджень у сфері безпеки на транспорті та працівників ДП «ДержавтотрансНДІпроект». У скарзі зазначалося про неофіційні стосунки між Заявником і його колишньою дружиною, а також про мобінг відносно автора скарги з боку Заявника як начальника ЦНД БТ.

Заявник стверджує, що жодна інформація, викладена в цій заяві, не мала документального підтвердження, не містила конкретних фактичних даних і доказів, в ній не зазначалися імена або прізвища посадових осіб підприємства, а також жодним чином не підтверджувався мобінг з його боку, оскільки в ній викладено загальні фрази, які, на думку Заявника, є наклепом та паплюжать його ділову репутацію, честь і гідність. Попри це комісія провела службове розслідування, за результатами якого 12.03.2026 складено Акт службового розслідування з перевірки інформації, викладеної в заяві фізичної особи від 12.12.2025. З Акта вбачається, що комісія провела 12 засідань, про що складено відповідні протоколи, а також брала до уваги ряд документів, у тому числі результати анонімного опитування працівників.

Заявник зазначає, що Акт службового розслідування має лише рекомендаційний характер і не є актом індивідуальної дії, який можливо оскаржити в судовому порядку, а наказ за результатами його розгляду не видавався.

Як вказано у заяві, з метою встановлення дійсності цих обставин Заявником та його представником скеровано ряд звернень та адвокатських запитів, у задоволенні яких фактично відмовлено, а саме:

- додаткові пояснення Заявника від 09.02.2026 в межах службового розслідування з проханням надати інформацію про автора звернення від 12.12.2025 - залишені без відповіді;

- заперечення Заявника від 17.03.2026 на Акт службового розслідування, скеровані на ім`я директора та на ім`я голови комісії, - залишені без відповіді;

- адвокатський запит від 18.03.2026 № 18/1 до Міністерства розвитку громад та територій України про надання інформації про автора звернення від 12.12.2025 - листом від 24.03.2026 № 7561/40/10-26 у наданні такої інформації відмовлено;

- адвокатський запит від 19.03.2026 № 19/2 до ДП «ДержавтотрансНДІпроект» про надання матеріалів службового розслідування та інформації про автора звернення - листом від 25.03.2026 № 339/4.06-24-26 у наданні такої інформації відмовлено;

- адвокатський запит від 30.03.2026 № 30/1 до ДП «ДержавтотрансНДІпроект» щодо результатів службового розслідування - листом від 02.04.2026 № 367/4.06-24-26 повідомлено, що висновки комісії мають рекомендаційний характер, а наказ за результатами розгляду Акта не видавався.

Заявник стверджує, що оскільки інформація про особу скаржника та матеріали службового розслідування йому не надаються, він не зміг в повному обсязі навести спростовуючі докази щодо цієї особи або їх взаємовідносин на підприємстві, адже під час виконання функціональних обов`язків щоденно спілкується з великою кількістю працівників.

Посилаючись на частину 2 статті 302 та частину 4 статті 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Заявник вважає, що інформація, поширена щодо нього невідомою на даний час особою (чиє ім`я, за його твердженням, навмисно не розголошується комісією та Підприємством), має негативний характер, порушує його немайнові права, не є оціночним судженням, а обов`язок доказування її достовірності покладається на відповідача.

За таких обставин, як зазначає Заявник, він не може самостійно одержати інформацію про особу-заявника та копії матеріалів службового розслідування, необхідні для звернення до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання недостовірною та спростування недостовірної інформації, щоб визначити предмет спору, позовні вимоги та коло сторін (відповідачів, на яких буде покладено обов`язок спростувати інформацію). Правовою підставою заяви Заявник визначає статті 13, 84, 116 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва Тесленко І.О. від 27.04.2026 (провадження № 2-з/760/168/26) заяву повернуто заявнику на підставі частини 4 статті 117 ЦПК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 27.07.2026 (провадження № 22-ц/824/11892/2026) апеляційну скаргу представника Заявника задоволено частково, ухвалу від 27.04.2026 скасовано, а заяву направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2026 заяву передано на розгляд головуючому судді Коробенку С.В.

У судовому засіданні представник Заявника - адвокат Кузнецов А.І. заяву підтримав з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити, посилаючись на неможливість самостійно отримати витребовувані документи та необхідність їх отримання для визначення предмета спору і кола відповідачів у майбутній справі.

Представник ДП «ДержавтотрансНДІпроект» - Шевченко К.В. проти задоволення заяви заперечував, вважаючи її необґрунтованою, оскільки Заявником не доведено передбачених статтею 116 ЦПК України підстав для забезпечення доказів. Звернув увагу суду на те, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 28.05.2026 у справі № 760/14655/26 (провадження № 2-з/760/191/26) вже було відмовлено у задоволенні аналогічної заяви представника Заявника - адвоката Кузнецова А.І. про забезпечення доказів до подання позовної заяви.

ІІІ. Мотивувальна частина

Заслухавши пояснення учасників, дослідивши заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 84 ЦПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Відповідно до частини 4 цієї статті суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому статтями 116-118 цього Кодексу.

За змістом частини 1 статті 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом (частина 2 статті 116 ЦПК України). Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви (частина 3 статті 116 ЦПК України).

Частиною 5 статті 116 ЦПК України передбачено, що у разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 117 ЦПК України у заяві про забезпечення доказів зазначаються, зокрема, докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні, та обґрунтування необхідності забезпечення доказів.

Згідно зі статтею 118 ЦПК України за результатами розгляду заяви про забезпечення доказів суд постановляє ухвалу про задоволення чи відмову у задоволенні заяви.

Отже, забезпечення доказів є процесуальним засобом закріплення (збереження) доказів, щодо яких існує ризик втрати або утруднення їх подання у майбутньому. Для його застосування заявник повинен довести сукупність умов: зв`язок доказу з обставинами, які входитимуть до предмета доказування у майбутній справі; наявність об`єктивних підстав припускати, що засіб доказування може бути втрачений або що його збирання чи подання згодом стане неможливим чи утрудненим; співмірність заявленого способу забезпечення з метою його застосування та з правами інших осіб.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 02.05.2019 у справі № Зд/9901/2/19, застосовуючи аналогічні за змістом положення процесуального закону, виснував, що ризик втрати доказів повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Щодо ризику втрати доказів та неможливості чи утруднення їх подання у майбутньому

Заявник не навів жодної обставини, яка б свідчила про те, що витребовувані документи можуть бути втрачені, знищені, змінені чи приховані. Заява не містить відомостей про намір Підприємства знищити чи спотворити ці документи, про закінчення строку їх зберігання, втрату доступу до них або інші події, які об`єктивно загрожували б їх збереженню.

Навпаки, з доданих до заяви документів вбачається, що витребовувані матеріали створені в межах формалізованої службової процедури, передбаченої Порядком проведення службового розслідування стосовно працівників ДП «ДержавтотрансНДІпроект», затвердженим наказом від 13.12.2023 № 88, та обліковуються Підприємством. Акт службового розслідування від 12.03.2026 містить перелік дат усіх дванадцяти засідань комісії та посилання на досліджені документи, пояснення працівників і результати анонімного анкетування. У листі від 25.03.2026 № 339/4.06-24-26 Підприємство відмовило у наданні цих матеріалів саме з тих підстав, що відповідно до пункту 5.16 зазначеного Порядку акт та матеріали службового розслідування є конфіденційною інформацією, тобто підтвердило їх наявність та зберігання.

Посилання Заявника на відмови Міністерства розвитку громад та територій України та Підприємства у наданні інформації на адвокатські запити суд не може визнати підставою для забезпечення доказів. Неможливість самостійно отримати доказ є умовою для його витребування судом у порядку частини 1 статті 84 ЦПК України в межах відкритого провадження, проте сама по собі не свідчить про ризик втрати доказу або про те, що його подання згодом стане неможливим чи утрудненим. Відмова володільця інформації надати її на адвокатський запит з посиланням на обмежений доступ до неї не створює загрози збереженню відповідних документів і не перешкоджає їх витребуванню судом у межах відкритого провадження, якщо суд визнає це необхідним.

Щодо мети звернення

З тексту заяви вбачається, що документи потрібні Заявнику не для збереження доказів у справі, предмет якої визначено, а для того, щоб «визначити предмет спору, позовні вимоги та коло сторін (відповідачів, на яких буде покладено обов`язок спростувати інформацію)». Тобто Заявник просить суд до подання позову встановити особу автора звернення та надати йому матеріали, на підставі яких він вирішуватиме, до кого та з якими вимогами звертатися до суду.

Такий спосіб використання інституту забезпечення доказів не відповідає його призначенню. Забезпечення доказів до подання позову за своєю конструкцією передбачає, що заявник вже визначився з майбутнім позовом, оскільки згідно з частиною 5 статті 116 ЦПК України він повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. Водночас Заявник сам стверджує, що без витребовуваних документів не може визначити ні відповідача, ні предмет спору. Крім того, за відсутності визначеного предмета позову суд позбавлений можливості перевірити, які саме з витребовуваних документів містять інформацію щодо предмета доказування та для доказування яких обставин вони необхідні (пункт 4 частини 1 статті 117 ЦПК України).

Щодо доступу Заявника до суду

Суд враховує, що відмова у забезпеченні доказів не позбавляє Заявника права на судовий захист.

З доданих до заяви документів вбачається, що зміст інформації, яку Заявник вважає недостовірною, йому відомий. Так, у письмовій пояснювальній записці на ім`я голови комісії зі службового розслідування Заявник зазначив, що копію безіменної заяви разом із копією листа Міністерства розвитку громад та територій України від 13.01.2026 № 545/4/14-26 йому було надано під час розмови 20.01.2026. Копію звернення від 12.12.2025 представник Заявника додав до адвокатського запиту до Міністерства від 18.03.2026 № 18/1. Акт службового розслідування був вручений Заявнику для ознайомлення 13.03.2026, і 17.03.2026 він подав на нього заперечення. Крім того, Заявник надавав комісії письмові пояснення та додаткові пояснення від 09.02.2026.

Відсутність у Заявника відомостей про особу автора звернення не є перешкодою для звернення до суду. Сам Заявник у заяві посилається на частину 4 статті 277 ЦК України, відповідно до якої спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію; поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює; якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

Вибір способу захисту та належного відповідача є правом Заявника, і суд у цьому провадженні не вирішує ці питання наперед, однак констатує, що закон передбачає механізм судового захисту і для випадків, коли особа, яка поширила інформацію, невідома. Після відкриття провадження у справі Заявник не позбавлений права заявити клопотання про витребування доказів відповідно до статті 84 ЦПК України, яке суд, що розглядатиме справу, вирішуватиме з урахуванням визначеного предмета спору, належності та допустимості доказів, а також прав інших осіб.

Щодо прав третіх осіб та співмірності заявленого способу забезпечення

Задоволення заяви в заявленому обсязі призвело б до розкриття персональних даних автора звернення та інших працівників Підприємства ще до визначення предмета спору. З листів Міністерства розвитку громад та територій України від 24.03.2026 №7561/40/10-26 та Підприємства від 25.03.2026 № 339/4.06-24-26 вбачається, що автор звернення від 12.12.2025 окремо наголошував на нерозповсюдженні своїх персональних даних.

Відповідно до частини 2 статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з частиною 2 статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.

Суд також враховує, що, як вбачається з листа Міністерства розвитку громад та територій України від 13.01.2026 № 545/4/14-26, звернення від 12.12.2025 було скероване завідувачем Сектору запобігання та виявлення корупції Міністерства уповноваженому підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції Підприємства з посиланням на статтю 13-1 Закону України «Про запобігання корупції», а предметом службового розслідування, серед іншого, було питання наявності конфлікту інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 53-5 Закону України «Про запобігання корупції» заборонено розкривати інформацію про особу викривача, його близьких осіб або інші дані, які можуть ідентифікувати особу викривача, його близьких осіб, третім особам, які не залучаються до розгляду, перевірки та/або розслідування повідомлених ним фактів, а також особам, дій або бездіяльності яких стосуються повідомлені ним факти, крім випадків, установлених законом.

Суд у цьому провадженні не встановлює, чи набув автор звернення статусу викривача. Проте з огляду на таку можливість розкриття відомостей про його особу на стадії, коли позов ще не пред`явлено, а необхідність таких відомостей для вирішення конкретного спору не встановлено, мало б незворотні наслідки та не відповідало б вимозі співмірності втручання.

Крім того, вимога про витребування «всіх матеріалів службового розслідування» сформульована надмірно широко. Як вбачається з Акта службового розслідування від 12.03.2026, ці матеріали включають протоколи засідань комісії, письмові та усні пояснення працівників, у тому числі працівників ЦНД БТ, який очолює Заявник, а також результати анонімного анкетування працівників. Передача таких матеріалів керівнику, щодо дій якого проводилося розслідування, без визначення конкретних документів та обставин, для доказування яких вони необхідні, могла б призвести до непропорційного втручання у права цих осіб.

Щодо ухвали від 28.05.2026 у справі № 760/14655/26

Суд також бере до уваги, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 28.05.2026 у справі № 760/14655/26 (провадження № 2-з/760/191/26), на яку послався представник Підприємства, відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Кузнецова А.І. про забезпечення доказів до подання позовної заяви, яка за змістом вимог, підставами та особою, у якої знаходяться докази, є тотожною заяві, що розглядається. У зазначеній ухвалі суд дійшов висновку про недоведеність Заявником передбачених частиною 1 статті 116 ЦПК України підстав для забезпечення доказів.

Вирішуючи цю заяву самостійно та надаючи власну оцінку наведеним доводам, суд звертає увагу, що під час її розгляду Заявник не навів жодних нових обставин, які б виникли після постановлення зазначеної ухвали та свідчили б про появу ризику втрати доказів. За таких умов ухвалення цим самим судом протилежного рішення за тотожною заявою не узгоджувалося б з принципом правової визначеності.

Висновок суду

Оцінивши доводи заяви та додані до неї документи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Заявником не доведено наявності об`єктивних підстав припускати, що витребовувані засоби доказування можуть бути втрачені або що їх збирання чи подання згодом стане неможливим чи утрудненим. Заявлений спосіб забезпечення доказів спрямований не на збереження доказів, а на отримання інформації для визначення майбутнього відповідача і предмета спору, та створює ризик непропорційного втручання у права інших осіб. За таких обставин у задоволенні заяви належить відмовити.

Відмова у задоволенні заяви не позбавляє Заявника права звернутися до суду з позовом у встановленому законом порядку та, у разі відкриття провадження у справі, заявити клопотання про витребування конкретних доказів відповідно до статті 84 ЦПК України.

IV. Резолютивна частина

Керуючись статтями 13, 84, 116, 117, 118, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд ухвалив:

1.У задоволенні заяви адвоката Кузнецова Анатолія Ігоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення доказів до подання позовної заяви шляхом витребування у Державного підприємства «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут» засвідчених копій заяви фізичної особи від 12.12.2025, яка надійшла листом Міністерства розвитку громад та територій України від 13.01.2026 № 545/4/14-26, та всіх матеріалів службового розслідування, зібраних згідно з наказом в.о. директора ДП «ДержавтотрансНДІпроект» від 16.01.2026 № 07 «Про проведення службового розслідування», - відмовити.

2.Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: