Рішення № 140360632, 29.09.2026, Чернівецький районний суд міста Чернівців (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд м. Чернівців)

Єдиний унікальний номер 725/525/26

Номер провадження 2/725/115/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026 року м. Чернівці

Чернівецький районний суд м. Чернівців у складі:

головуючої судді Федіної А.В.,

за участю секретаря судового засідання Попової Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року позивач звернувся до суду з вище вказаним позовом в обґрунтування якого посилався на те, що 21.01.2020 року між Акціонерним товариством «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 96124814000 відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит на суму 23260 грн. на придбання товару та відкрито кредитну картку в обмін на зобов`язання відповідача погасити кредит, сплатити відсотки та інші платежі за користування кредитом на умовах та у строки передбачені договором. 21.02.2020 року відповідачем було активовано рахунок та здійснювались операції з використанням кредитного ліміту.

Зазначав, що відповідач належним чином своїх зобов`язань за договором не виконав та за ним рахується заборгованість в сумі 34229,18 грн., яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту 21792,19 грн., заборгованість за відсотками 12436,99 грн.

Вказував на те, що 24.03.2021 року АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» уклали Договір факторингу №203 відповідно до умов якого позивач набув статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками вказаного банку, включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №96124814000 від 21.01.2020 року.

З урахуванням вище наведеного, посилаючись на норми матеріального права, просив стягнути з відповідача на користь позивача вище вказану заборгованість та судові витрати.

На вказану позовну заяву надійшли письмові пояснення в яких представник відповідача позов визначав частково та просив відмовити в частині стягнення заборгованості за відсотками. Зазначав, що позивач заявляє до стягнення комісію як складову кредитної заборгованості, не надавши жодних доказів того, що відповідачу фактично надавалися будь-які додаткові банківські послуги, які мають самостійне споживче значення та можуть оплачуватися окремо, адже дії банку, пов`язані із супроводом кредитного договору, адмініструванням кредитної заборгованості, веденням обліку платежів та інформуванням позичальника щодо стану виконання кредитного договору, є обов`язками кредитодавця та не можуть бути предметом окремої оплати без доведення факту надання споживачу іншої самостійної послуги. Також, ставив під сумнів долучений до матеріалів справи розрахунок заборгованості, вважаючи його неналежним доказом. Щодо витрат позивача на правову допомогу, вважав обґрунтованим їх розмір, що не перевищує 1500 грн.

В судове засідання представники сторін не з`явились, направили до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або тож кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Так, судом встановлено, що 21.01.2020 року між АТ «Укрсиббанк» та відповідачем укладений договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку №96124814000 відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 23260 грн. шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, відкритий у банку строком до 21.07.2022 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 67 %. Погашення кредиту мало відбуватись шляхом сплати щомісячних ануїтентних платежів в сумі 1616 грн. до 21 числа кожного місяця. (а/с 9).

Також, 19.06.2020 року сторони уклали додаткову угоду до вказаного договору в якому погодили перенесення ануїтентних платежів (а/с 12).

Так, ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, тощо.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість відповідача за вказаним вище договором 34229,18 грн, яка складається з заборгованості 21 792,19 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом (ст. 1048 ЦК України) в сумі 11 937,30 грн., заборгованості за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений Договором термін (за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України) в сумі 499,69 грн.

Отже, до вказаного розрахунку не включено комісію в сумі 500 грн., про що зазначав представник відповідача у письмових поясненнях.

Пунктом першим ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що право вимоги за вказаним вище договором було переуступлено первісним кредитором позивачу відповідно до договору факторингу № 203 24.03.2021 року (а/с 16).

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу АТ «Укрсиббанк» відступив позивачу право вимоги до боржника ОСОБА_1 загальна сума заборгованості становить 21792,19 грн., борг за відсотками - 12436,99 грн. (а/с 23 зворот).

Також у матеріалах справи наявні виписки руху коштів по рахунку, відкритого відповідачу з 21.01.2020 року по 24.03.2021 року з яких вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, у 2020 році періодично сплачував заборгованість за кредитом в сумах менших ніж визначено щомісячним ануїтетним платежом.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

У відповідності до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1)назву документа (форми); 2)дату складання; 3)найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4)зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

У постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі №169/506/17, від 24 червня 2021 року у справі №686/19271/19 зроблено висновки, що факт отримання та повернення грошових коштів доводять банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення (виплати) грошей до (з) каси товариства.

Отже, належними та допустимими доказами внесення/повернення особою коштів у готівковій формі можуть бути прибуткові та видаткові касові ордери, а у випадку внесення/повернення коштів у безготівковій формі таким доказом може бути відповідна банківська виписка.

Таким чином, банківська виписка по особовому рахунку щодо руху коштів є належним доказом отримання кредитних коштів саме відповідачем, їх суми та розміру сплачених коштів відповідачем на погашення заборгованості.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином своїх зобов`язань за договором не виконав та за ним рахується заборгованість в сумі 34229,18 грн, яка складається з заборгованості 21 792,19 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом (ст. 1048 ЦК України) в сумі 11 937,30 грн., заборгованості за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений Договором термін (за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України) в сумі 499,69 грн.

Слід зазначити, що заборгованість по відсотках за т. 625 ЦК України нарахована за період з 21.09.2020 року по 24.03.2021 року, а тому п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на вказані правовідносини не поширюється.

З моменту відступлення права вимоги відповідач вказану заборгованість не погасив, що зумовило необхідність звернення до суду з даним позовом.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягнення понесенні останнім судові витрати, оскільки позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до вимог ч. 2-6 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

ЄСПЛ у рішенні від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим, а у рішенні від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» звернув увагу на те, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши матеріали справи в сукупності із наданими представником позивача доказами, а саме: договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2026 року, копією акту наданих послуг правової (правничої) допомоги, копії детального опису наданих послуг за Договором про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 року суд приходить до висновку, що позивач дійсно поніс витрати на правову допомогу в сумі 8000 грн., такі витрати є співмірними зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та часом витраченим на надану правову допомогу, а тому суд не знаходить підстав для зменшення розміру таких витрат, ро що клопотав представник відповідача у письмових поясненнях.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 536, 549, 550, 625, 1048, 1049 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 1, 12, 76-89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , заборгованість за кредитним договором №96124814000 від 21.01.2020 року в загальному розмірі 34229,18 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» ( код ЄДРПОУ 35234236), судовий збір в сумі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Чернівецького апеляційного суду.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Федіна А. В.