Ухвала суду № 140346759, 28.09.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

28 вересня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/788/26

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання І.С. Степановій

за участю представників:

від позивача Ковальчук Ю.М.,

від відповідача Кушніренко І.С.,

розглянувши у підготовчому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Техноторг-Дон про визнання договору поруки недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Техноторг-Дон про визнання недійсним договору поруки № 23 448/45296131 від 09 квітня 2025 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Техноторг Дон та ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову заявник посилається на те, що спірний договір поруки на підставі ч. 3 ст. 203, ст. 215, ст. 229 ЦК України підлягає визнанню недійсним, з огляду на невідповідність між внутрішньою волею позивача та зовнішнім змістом спірного договору. Так, позивач зазначає про відсутність у нього належного волевиявлення на укладення договору поруки як фізичною особою, а також про його перебування у помилці щодо правової природи відповідного правочину та правових наслідків його укладення. Позивач зазначає, що не мав наміру приймати на себе особисті майнові зобов`язання як фізична особа та не висловлював волі на укладення договору поруки від власного імені. За ствердженням позивача, на момент підписання спірного договору поруки від 09.04.2025 року позивач обіймав посаду директора ТОВ Колібрі Логістик та діяв виключно в інтересах зазначеного товариства під час оформлення господарської операції з придбання товару у ТОВ Техноторг-Дон. При цьому спірний договір поруки був підписаний одночасно з договором купівлі продажу та іншими документами, необхідними для оформлення відповідної господарської операції між двома юридичними особами. У зв`язку з наведеним позивач стверджує, що усі його дії були об`єктивно спрямовані на оформлення правовідносин від імені та в інтересах ТОВ Колібрі-Логістик, а не на набуття ним особистих цивільних прав та обов`язків як фізичною особою. Відтак, за ствердженням позивача, внутрішня воля позивача була спрямована на участь у правовідносинах виключно як органу управління юридичної особи.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.06.2026 р. вказану позовну заяву ОСОБА_1 (вх. № 9393/26 від 25.06.2026 р.)залишено без руху, оскільки заявником в порушення вимог п. 1 ч. 3 ст. 162 ГПК України не вказано його поштовий індекс, в порушення приписів ч. 3 ст. 162, ч. 1 ст. 164 ГПК України не надано ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 червня 2026 року у справі № 872/13/26, не надано доказів сплати судового збору за поданий позов у встановленому законом порядку та розмірі.

07.07.2026 від позивача до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшли заява про усунення недоліків (вх. №9861/26), до якої заявником надано уточнену позовну заяву із зазначенням поштового індексу позивача 28100 (вх. №9862/26). Також до вказаної заяви про позивачем додано копію ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 червня 2026 року у справі № 872/13/26, на яку позивач посилався у позовній заяві, та електронну квитанцію від 06.07.2026 на підтвердження сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.07.2026 р. вказану позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/788/26, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 06 серпня 2026 року о 14 год. 30 хв.

23.07.2026 р. від представника відповідача - ОСОБА_2 до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшло клопотання (вх. №10648/26), у якому заявник просить суд на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України залишити без розгляду позовну заяву фізичної особи ОСОБА_1 до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Техноторг-Дон про визнання недійсним договору поруки № 23448/45296131 від 09 квітня 2025 року. Клопотання мотивовано тим, що сторони у п. 13 договору поруки уклали угоду про передачу даного спору на вирішення постійно діючому Третейському суді при Регіональній торгово-промисловій палаті Миколаївської області, яка за формою та змістом відповідає ст. 12 Закону України Про третейські суди, вищезазначена угода є дійсною, не втратила чинність та може бути виконана.

28.07.2026 р. від представника відповідача - ОСОБА_2 до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. №10807/26), згідно якого відповідач вважає, що позовна заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Так, відповідач вважає, що знаходження відбитку печатки ТОВ Колібрі-Логістик на договорі поруки не створює для сторін (фізична особа ОСОБА_1 (поручитель) та ТОВ Техноторг Дон (кредитор) жодних юридичних наслідків та жодним чином не змінює склад сторін договору поруки, а отже поручителем за договором поруки є саме фізична особа ОСОБА_1 , який підписав договір поруки при повному розумінні його умов (п. 23 договору поруки), та зокрема встановлену п. 13 договору поруки третейську угоду.

03.08.2026 р. від представника позивача Ковальчук Ю.М. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява про участь в усіх засіданнях суду по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 11245/26).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.08.2026 р. у справі № 915/788/26 задоволено заяву представника ОСОБА_1 про участь в засіданнях суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ) (вх. № 11245/26 від 03.08.2026 р.).

05.08.2026 р. від представника відповідача - Кушніренко І.С. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява (вх. №11511/26), в якій заявник просить суд при розгляді заяви про залишення позовної заяви без розгляду врахувати практику Верховного Суду, викладену в постанові від 30.08.2024 по справі № 911/1766/22.

Так, у підготовчому засіданні господарського суду 06.08.2026 року по справі №915/788/26 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 09 вересня 2026 року о 16 год. 30 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.

09.09.2026 р. від позивача до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшли заперечення на клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду (вх. №13415/26). Так, на переконання позивача, наявність тексту третейського застереження у спірному договорі не є безумовним доказом існування належного волевиявлення позивача на укладення третейської угоди. Разом з цим, позивач наголошує, що позов ґрунтується на тому, що ОСОБА_1 перебував в істотній помилці щодо власного правового статусу при оформленні документів, правової природи договору поруки та тих особистих майнових наслідків, які відповідач пов`язує з таким договором. тому, на думку позивача, відповідач не вправі використовувати як уже встановлений юридичний факт саме те волевиявлення позивача, наявність та належність якого становить предмет спору між сторонами. При цьому позивач звертає увагу на те, що у клопотанні відповідача не наведено жодного іншого джерела волевиявлення ОСОБА_1 на третейський розгляд. Так, позивач вказує, що якщо третейська угода міститься виключно у тексті договору, та оскільки позивач заперечує факт належного підписання такого документа та наявність волевиявлення на його укладення як фізичною особою, то відповідне заперечення безпосередньо ставить під сумнів сам факт укладення третейської угоди. Позивач вважає, що особа не може бути примушена до третейського розгляду на підставі самого лише тексту документа, якщо вона заперечує факт вираження своєї волі на прийняття відповідного третейського застереження.

Під час підготовчого засідання 09.09.2026 р. судом з`ясовано надання відповідачем пояснень щодо поданих позивачем заперечень на клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.09.2026 р. у справі № 915/788/26 строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів.

Також у підготовчому засіданні господарського суду 09.09.2026 року по справі №915/788/26 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 28 вересня 2026 року о 12 год. 00 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.

28.09.2026 р. від представника відповідача - Кушніренко І.С. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява (вх. №14393/26), в якій відповідачем наведені пояснення щодо заперечень позивача на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Під час підготовчого засідання 28.09.2026 р. судом було розглянуто клопотання відповідача про залишення позову без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України (вх. №10648/26 від 23.07.2026 р.), у зв`язку з чим суд зазначає наступне.

Так, предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним договору поруки № 23 448/45296131 від 09 квітня 2025 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Техноторг Дон та ОСОБА_1 .

При цьому відповідно до умов п. 13 спірного договору поруки №23 448/45296131 від 09.04.2025 р. всі спори, протиріччя чи вимоги, що виникають із цього договору чи пов`язані з ним, в тому числі ті, що стосуються виконання, порушення, припинення чи недійсності, підлягають вирішенню у постійно діючому Третейському суді при Регіональній торгово-промисловій палаті Миколаївської області згідно з його Регламентом (надалі за текстом «Третейський суд»). Склад Третейського суду 1 арбітр. Місце проведення засідання Третейського суду м. Миколаїв, приміщення Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, №41.

Вищенаведена умова за своєю суттю є угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу).

Відповідно до ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1, 2 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 6 ст. 4 ГПК України угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п. 1, 11 ч . 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті.

Як передбачено ч. 1 ст. 22 ГПК України, спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім: 1) спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на фінансові інструменти, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті; 2) спорів, передбачених пунктами 2 (крім спорів щодо продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків), 3, 7-13 частини першої, пунктами 2, 3, 6 частини другої статті 20 цього Кодексу, з урахуванням частини другої цієї статті; 3) інших спорів, які відповідно до закону не можуть бути передані на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.

Згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди», до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин (абз. 2 ст. 2 Закону України «Про третейські суди»).

Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (ст.3 Закону «Про третейські суди»).

Статтею 5 Закону України «Про третейські суди» визначено, що юридичні та/або фізичні особи, а також адміністратор за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Згідно з статтею 12 Закону України «Про третейські суди», яка містить вимоги щодо видів і форм третейської угоди, третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі.

При цьому, ст. 12 Закону України «Про третейські суди» визначено вимоги до виду та форми третейської угоди. Так, третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди.

За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами або міститься у проспекті цінних паперів (рішенні про емісію цінних паперів), що передбачає призначення адміністратора за випуском облігацій, чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження.

Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Третейське застереження є власним волевиявленням сторін договору і не може розцінюватися як встановлення обмеження їх прав. Наявність дійсного третейського застереження та обов`язковість звернення до третейського суду за наявності волі на розгляд справи третейським судом, не є обмеженням прав позивача, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 55 Конституції України. Проте, ухилення від виконання положень пункту договору про розгляд спору в третейському суді, має розглядатися як дії, що суперечать самій ідеї Закону України «Про третейські суди», яка полягає у гарантуванні у такому випадку учасникам господарських відносин права розраховувати на швидкий та ефективний спосіб вирішення господарського спору альтернативним шляхом (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі №876/7/19).

Третейська (арбітражна) угода не є правочином, договором у класичному значенні, адже породжує виключно процесуальні, а не матеріально-правові наслідки. Процесуальним наслідком третейської (арбітражної) угоди є виключення спору з юрисдикції судів господарської чи цивільної юрисдикції (п. 173 постанови ОП КГС ВС від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22).

Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.11.2025 у справі №922/4206/24 та від 01.04.2025 у справі №910/1152/24.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини добровільна відмова від судового порядку вирішення спору на користь арбітражу є загалом прийнятною в аспекті дотримання статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. зокрема рішення у справі Suovaniemi and others v. Finland, заява № 31737/96, 23.02.1999), тому залишення судом без розгляду позову через наявність арбітражної угоди саме по собі не становить неприйнятного обмеження доступу до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/3208/22).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22 звернула увагу на наявність декількох рішень Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), у яких містилися висновки про неприпустимість втручання державних судів у компетенцію третейських судів/арбітражів. Зокрема, рішення в справі ««Arcelormittal Ambalaj Celigi Sanayi Ve Ticaret Anonim Sirketi» проти України» від 15.07.2021 (заява № 23819/11); рішення у справі ««Монт Бланк Трейдінг, Лтд» та «Антарес Тітаніум Трейдінг, Лтд» проти України» від 14.01.2021 (заява № 11161/08). У другому названому рішенні ЄСПЛ констатував порушення частини першої статті 6 Конвенції, зокрема, зазначивши, що апеляційний господарський суд не розглянув твердження підприємства-заявника щодо відсутності в українських господарських судів компетенції розглядати справу.

У постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі №824/123/22 визначена правова природа арбітражної угоди, а саме вказано, що по суті це - процесуальний договір, хоча й може міститися в приватному-правовому договорі. Аналогічні правові позиції містяться у постановах Верховного Суду від 04.03.2024 у справі №824/97/22, від 21.03.2024 у справі №824/99/22.

В постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 р. у справі №911/1766/22 суд касаційної інстанції не вбачав підстав для відступу від наведених висновків та зазначив, що вони також є застосовними до третейських угод.

При цьому у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що на відміну від звичайного цивільного чи господарського договору як угоди, що має матеріально-правову природу, третейська / арбітражна угода є домовленістю сторін процесуального характеру. Відтак, до неї не підлягають застосуванню ст. 16 ЦК та ст. 20 ГПК, які передбачають такий спосіб захисту як визнання правочину недійсним.

Закони України "Про третейські суди" та "Про міжнародний комерційний арбітраж" не передбачають випадки, за яких суд міг би розглядати питання дійсності третейського (арбітражного) застереження в межах самостійного позову про визнання недійсним такого застереження. Отже, поза виключними випадками національні суди не мають компетенції розглядати питання дійсності третейської (арбітражної) угоди.

Такий висновок відповідає принципу, закріпленому в ст.19 Конституції України, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Отже, національні суди, які є органами державної судової влади, можуть діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто згідно з принципом "дозволено лише те, що прямо передбачено Конституцією і законами". (п. 75-76 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2024 р. у справі №911/1766/22).

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання шляхом звернення до суду.

Як передбачено ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У рішенні в справі "Компанія "Регент" проти України" (заява №773/03) від 03.04.2008 ЄСПЛ зазначив, що ст.6 Конвенції не виключає створення арбітражних судів з метою вирішення спорів між приватними підприємствами. Насправді слово "суд" у ч.1 ст.6 Конвенції не обов`язково має розумітися як суд класичного виду, інтегрований у стандартну судову систему держави (див., inter alia, "Літгоу та інші проти Великобританії", рішення від 08.07.1986, Серія А, N 102, сторінки 72 - 73, п.201). Також Суд вважає, що арбітражний суд був "судом, встановленим законом", що діяв відповідно до Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 1994 року, а також внутрішніх процесуальних правил. Провадження в арбітражному суді було таким же самим, як і у відповідних державних цивільному чи господарському судах, та існували нормативні положення, відповідно до яких рішення вказаного арбітражного суду мали бути оскаржені до Київського апеляційного суду на підставах, зазначених у Законі "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 1994 року.

У рішенні від 10.01.2008 №1-рп/2008 Конституційний Суд України посилається на те, що можливість передачі державою на розгляд третейських судів спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин визнана зарубіжною практикою, заснованою, в тому числі, на міжнародному праві. Загальні засади арбітражного розгляду цих спорів визначені Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961 та рекомендовані державам Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) від 15.06.1976. Практика ЄСПЛ свідчить, що звернення фізичних та / або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (рішення у справі "Девір проти Бельгії" від 27.02.1980).

Таким чином, третейський суд відповідає поняттю "суду" в розумінні ч.1 ст.6 Конвенції. Аналогічний висновок викладений у п.75 постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №870/89/20.

В свою чергу враховуючи наявність у спірному договорі в п. 13 домовленості сторін про вирішення всі спорів, протирічь чи вимог, що виникають із цього договору чи пов`язані з ним, в тому числі ті, що стосуються виконання, порушення, припинення чи його недійсності, у постійно діючому Третейському суді при Регіональній торгово-промисловій палаті Миколаївської області згідно з його Регламентом у складі 1 арбітру (місце проведення засідання Третейського суду м. Миколаїв, приміщення Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, №41), відповідно господарський суд вважає, що заявлений ОСОБА_1 позов у даній справі не може бути розглянутий судом з огляду на наявність заперечень відповідача проти вирішення спору в господарському суді.

Пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що при вирішенні питання залишення позову без розгляду з підстави, передбаченої п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, господарський суд має встановити наявність сукупності таких умов: (1) існування арбітражної (третейської) угоди, за якою позов у питанні, що порушено у державному суді, належить до компетенції арбітражного (третейського) суду; (2) від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді; (3) встановлення судом prima facie дійсності, чинності та виконуваності арбітражної (третейської) угоди.

Під час розгляду клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28.08.2018 у справі № 906/493/16, а саме:

- у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті;

- господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди;

- суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов`язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.

Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 920/241/19, від 24.09.2020 у справі № 824/198/19, від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22.

Принцип автономності арбітражної угоди (separabiliti) свідчить, що, по-перше, дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди і, по-друге, основний договір та арбітражна угода можуть бути підпорядковані різним законам. Арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди (позиція КГС ВС, викладена у постанові від 03.03.2020 у справі № 920/241/19).

Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передання до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження (постанова КГС ВС від 12.11.2020 у справі № 910/13366/18).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що викладена у п. 13 спірного договору третейська угода є діючою та виконуваною, умовами вказаного пункту передбачено розгляд постійно діючому Третейському суді при Регіональній торгово-промисловій палаті Миколаївської області згідно з його Регламентом спору щодо недійсності вказаного договору. Викладене в договорі третейське застереження не суперечить Конституції України та іншим нормам законодавства та не свідчить про обмеження права сторони на судовий захист.

З урахуванням вказаного, суд вважає, що такий спосіб вирішення можливих спорів був обраний сторонами третейської угоди свідомо і добровільно та відповідно до положень закону.

До того ж слід зауважити, що спір у даній справі щодо визнання недійсним договору поруки не належать до переліку справ, які не можуть розглядати третейські суди відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про третейські суди».

Відтак, даний спір про визнання недійсним договору поруки відповідно до його умов може бути розглянутий Постійно діючим Третейським судом при Регіональній торгово-промисловій палаті Миколаївської області.

При цьому відповідач у передбачені п. 7 ч. 1 ст. 226 Господарським процесуальним кодексом України порядок та строк подав суду заперечення проти розгляду спору у господарському суді, а матеріали справи не містять відомостей про те, що третейська угода не може бути виконана.

Таким чином, господарський суд доходить висновку, що позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Техноторг-Дон про визнання недійсним укладеного сторонами договору поруки № 23 448/45296131 від 09 квітня 2025 року підлягає залишенню без розгляду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

У відповідності до положень ч. 2. ст. 226 ГПК України про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Водночас відповідно до пункту 4 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Враховуючи вищенаведене, господарський суд зауважує, що позивач наділений правом на звернення до суду з відповідним клопотанням про повернення сплаченої суми судового збору у відповідності до пункту 4 статті 7 Закону України "Про судовий збір". Мж тим враховуючи відсутність такого клопотання з боку позивача суд не вбачає підстав для вирішення питання щодо повернення позивачу сплаченого судового збору з огляду на залишення судом позову без розгляду.

Керуючись п. 7 ч. 1 ст. 226, ст.ст. 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Техноторг-Дон про визнання договору поруки недійсним залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня підписання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали підписано 05.10.2026 року.

Суддя Л.М. Ільєва