Ухвала суду № 140346761, 28.09.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

28 вересня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/1151/26

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання І.С. Степановій

за участю представників:

від позивача не з`явився,

від відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автодистриб`юшн Карго Партс до Товариства з обмеженою відповідальністю Луксентіна про стягнення коштів у розмірі 140143,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Автодистриб`юшн Карго Партс звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Луксентіна про стягнення грошових коштів у розмірі 140143,11 грн., з яких: 124988,96 грн. сума основного боргу; 10035,36 грн. сума пені за прострочення строку виконання зобов`язання за договором; 3893,90 грн. 12% річних від простроченої суми за порушення грошового зобов`язання; 1224,90 грн. втрати від інфляції, завдані внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання за договором.

В обґрунтування позову заявник посилається на порушення відповідачем умов договору № 22615-15/2025 від 25.03.2025 р. в частині виконання зобов`язань з оплати за поставлений товар, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 124988,96 грн. Також за порушення виконання зобов`язання позивачем на підставі ст. 625 ЦК України та умов п. 5.2, 5.3 договору нараховано відповідачу пеню у розмірі 10035,36 грн., інфляційні втрати у розмірі 1224,90 грн. та 12% річних у розмірі 3893,90 грн., які заявлено до стягнення.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.08.2026 вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Автодистриб`юшн Карго Партс залишено без руху, оскільки заявником в порушення приписів ч. 3, 7 ст. 162, ч. 5 ст. 164 ГПК України не вказано вірну ціну позову, не зазначено відповідні реквізити рахунку позивача в банку, не надано достатніх доказів на підтвердження повноважень представника позивача. При цьому вказаною ухвалою суду позивачу встановлено 10-денний строк для усунення виявлених недоліків при поданні позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Так, 17.08.2026 р. від представника позивача - Спиридонова О.В. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява про усунення недоліків (вх. №12073/26), в якій заявником уточнено ціну позову - 140143,12 грн., також позивачем вказано реквізити поточного рахунку позивача в ПАТ Креді Агріколь Банк, та надано пояснення щодо довіреності на підтвердження повноважень представника позивача.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.08.2026 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Автодистриб`юшн Карго Партс прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1151/26, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання призначено на 21 вересня 2026 року о 13 год. 20 хв.

26.08.2026 р. від представника позивача - Спиридонова О.В. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява про участь у судових засіданнях по справі № 915/1151/26, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 12724/26).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.09.2026 р. у справі № 915/1151/26 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю Автодистриб`юшн Карго Партс про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ) (вх. № 12724 від 26.08.2026 р.).

21.09.2026 р. від відповідача до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява (вх. №13964/26), в якій заявник просить суд закрити провадження у справі № 915/1151/26 у зв`язку з відсутністю предмета спору (добровільним виконанням зобов`язання). Так, відповідач стверджує, що 18.09.2026 відповідач добровільно в повному обсязі погасив заборгованість, яка була предметом позову, шляхом перерахування на рахунок позивача грошових коштів у сумі 140143,12 грн. згідно з платіжною інструкцією № 1307 від 18.09.2026.

Під час судового засідання 21.09.2026 р. представником позивача заявлено усне клопотання про відкладення судового засідання з метою з`ясування обставин щодо сплати відповідачем заборгованості.

Так, у судовому засіданні господарського суду 21 вересня 2026 року по справі № 915/1151/25 за участю представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 28.09.2026 року о 13 год. 15 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що відповідача повідомлено ухвалою суду від 21.09.2026 р. в порядку ст. 120 ГПК України.

28.09.2026 р. від представника позивача - Спиридонова О.В. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява (вх. №14348/26), в якій позивач підтверджує зарахування надходження коштів після перевірки та вказує, що інших неврегульованих грошових вимог у межах цього позову немає. У зв`язку з наведеним заявник просить суд закрити провадження у справі № 915/1151/26 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору та повернути позивачеві з Державного бюджету України сплачений за подання позову судовий збір у сумі 2662,40 грн. Разом з цим, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12250,00 грн.

В судове засідання, призначене на 28.09.2026 р., представники сторін не з`явились.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення грошових коштів у розмірі 140143,12 грн., з яких: 124988,96 грн. сума основного боргу; 10035,36 грн. сума пені за прострочення строку виконання зобов`язання за договором; 3893,90 грн. 12% річних від простроченої суми за порушення грошового зобов`язання; 1224,90 грн. втрати від інфляції, завдані внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання за договором.

Як з`ясовано судом, після відкриття судом провадження у даній справі Товариством з обмеженою відповідальністю «Луксентіна» сплачено грошові кошти у розмірі 140143,12 грн. згідно з платіжною інструкцією №1307 від 18.09.2026 р. на суму 140143,12 грн. з призначенням платежу Сплата за запчастини згiдно договору № 22 615-15/2025 вiд 25.03.2025.р. у сумi 116785.93 грн., ПДВ - 20 % 23357.19 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №1307 від 18.09.2026 р. на суму 140143,12 грн.

Відтак, враховуючи те, що внаслідок сплати відповідачем спірної суми у розмірі 140143,12 грн. вимоги позивача фактично задоволені, відповідно суд доходить висновку про відсутність предмета спору у даній справі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Приймаючи до уваги відсутність спору між сторонами по справі, господарський суд вважає за необхідне закрити провадження у даній справі за заявленим позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автодистриб`юшн Карго Партс до Товариства з обмеженою відповідальністю Луксентіна про стягнення коштів у розмірі 140143,12 грн.

Щодо заяви позивача в частині про повернення сплаченого судового збору за подачу позову в сумі 2622,40 грн. (вх. №14348/26 від 28.09.2026 р.) суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Доступ до правосуддя у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню.

Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не привести судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ГПК України.

Процесуальний порядок провадження у господарських справах визначається ГПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність господарських процесуальних прав і обов`язків суб`єктів процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Як відомо, законодавче закріплення судових витрат у вигляді судового збору має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат), по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.

У п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland), було зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх цивільних прав та обов`язків, пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотриманням вимог Конвенції залишається за Судом (Голдер проти Сполученого Королівства і Z та інші проти Сполученого Королівства, рішення суду, цитовані вище, так само; та, mutatismutandis, Ейрі проти Ірландії (Airey v. Ireland), рішення від 9 жовтня 1979 року).

Так, саме з метою забезпечення процесуальної економії законодавцем в ч. 1 ст. 130 ГПК України закріплено правила щодо можливості повернення заявникові частини судового збору у разі відмови позивача від позову, укладення мирової угоди, визнання відповідачем позову.

Зокрема, за положеннями ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Вказані положення ГПК кореспондують з положеннями п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону Про судовий збір.

Слід зазначити, що Закон України Про судовий збір визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Натомість, Господарський процесуальний кодекс України встановлює порядок здійснення судочинства в господарських судах, порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Разом з цим, у випадку закриття провадження у справі внаслідок задоволення відповідачем вимог позивача після пред`явлення позову, тобто коли предмет спору відсутній, обов`язок відшкодування судових витрат, зокрема, витрат по сплаті судового збору, покладено законодавцем в ч. 3 ст. 130 ГПК України на відповідача.

Так, за положеннями ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Питання про розподіл судових витрат у вказаному випадку, передбаченому ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, суд може вирішити протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі (ч. 6 ст. 130 ГПК України).

Відтак, у ст. 130 Господарського процесуального кодексу України закріплено порядок розподілу судових витрат у разі закриття провадження з підстав укладення мирової угоди, відмови позивача від позову, задоволення відповідачем вимог позивача після пред`явлення позову, що кореспондують з підставами закриття провадження у справі, передбачені в пунктах 2, 4 і 7 ч. 1 ст. 231 ГПК України (відсутній предмет спору, позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом, сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом).

Отже, виходячи з наведеного, суд доходить висновку, що порядок розподілу судового збору та його повернення заявникові у разі закриття провадження у справі з інших підстав, що не охоплені наведеними положеннями ст. 130 ГПК України і передбачені в п. 1, 3, 5, 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України (спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; судом встановлено обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу; після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва), регулюється саме положеннями ст. 7 Закону України Про судовий збір. Адже, суть у поверненні судового збору у вказаних випадках закриття провадження у справі полягає у тому, що внаслідок виникнення обставин, які унеможливлюють розгляд справи по суті заявлених вимог, позивач (заявник) не може отримати відповідного результату від звернення до суду. Натомість закриття провадження у справі за відсутністю предмета спору обумовлено саме задоволенням відповідачем вимог позивача, тобто отриманням того, на що позивач розраховував при зверненні до суду із заявленим позовом.

В даному випадку, оскільки відповідачем після відкриття провадження у добровільному порядку було сплачено грошові кошти у розмірі 140143,12 грн., чим фактично було задоволено позовні вимоги позивача, повернення судового збору з Державного бюджету України може призвести до неефективного використання бюджетних коштів під час дії воєнного стану в умовах обмеженого фінансування та нанесення шкоди інтересам держави.

При цьому суд зауважує, що право позивача на відшкодування сплаченого судового збору за подачу позову за рахунок відповідача, а не за рахунок держави, у даному випадку (закриття провадження за відсутністю предмета спору) жодним чином не порушені, поза як здійснення судом розгляду справ за рахунок держави у такому випадку нівелюватиме компенсаційну функцію інституту судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд вважає за необхідне відмовити позивачу у поверненні сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Натомість суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідною заявою згідно з положеннями другого речення частини третьої статті 130 ГПК України щодо стягнення з відповідача понесених позивачем у справі витрат по сплаті судового збору.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12250,00 грн. суд зазначає наступне.

У статті 130 ГПК України передбачено порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Так, у відповідності до вимог частини третьої статті 130 ГПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Наразі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 01.07.2024 у справі № 910/290/24 встановив обґрунтованість розподілу судових витрат, у т.ч. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у разі закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позовних вимог внаслідок задоволення їх відповідачем після відкриття провадження у справі. Наразі ВС вказав, що відповідно до частини третьої статті 130 ГПК України судові витрати позивача не відшкодовуються відповідачем лише у разі відмови позивача від позову. Натомість, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Також відповідно до постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 березня 2026 року справі № 917/1161/25 щодо застосування частини 3 статті 130 у сукупності з пунктом 4 частини 1 статті 231 ГПК України наведено такий висновок: у позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи не лише у випадку відмови позивача від позову у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, але й у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України у разі, якщо відсутність предмета спору виникла у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем; при цьому немає значення, чи було провадження закрито за клопотанням позивача, відповідача чи з ініціативи суду.

Так, враховуючи те, що у даній справі відповідачем були задоволені вимоги позивача після пред`явлення позову, що обумовило закриття провадження у справі за відсутністю предмета спору, відповідно з огляду на заяву позивача про стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12250,00 грн. суд доходить висновку про наявність підстав для вирішення питання щодо покладення на відповідача вказаних витрат.

Згідно ч. 6 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В ч. 5-7 ст. 129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Наразі на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії договору №27/07/2026-1ПД про надання правової (правничої) допомоги від 27.07.2026 р., опису наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги №27/07/2026-1ПД від 27.07.2026 р., платіжної інструкції №1333 від 29.07.2026 р. на суму 12250,00 грн.

Як вбачається зі змісту договору №27/07/2026-1ПД про надання правової (правничої) допомоги від 27.07.2026, укладеного між адвокатом Спиридоновим Олегом Володимировичем (адвокат) та ТОВ «Автодистриб`юшн Карго Партс» (клієнт), відповідно до умов п. 1.1. адвокат бере на себе зобов`язання в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати необхідну правову допомогу клієнту щодо захисту його прав та законних інтересів у Господарських судах всіх інстанцій у відповідності до Господарського процесуального кодексу України відносно контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю «Луксентіна» щодо стягнення з останнього на користь клієнта суми дебіторської заборгованості та штрафних санкцій у зв`язку з порушенням договірних зобов`язань, а клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар за надання такої правової допомоги.

Згідно з п. 1.2. договору правова допомога включає:

- вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору, чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи в інтересах клієнта, а також підготовку та подання до суду заяв по суті справи, передбачених Господарським процесуальним кодексом України;

- від імені клієнта здійснювати представництво його процесуальних прав та обов`язків в процесуальному статусі позивача, які передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до п. 2.1. договору адвокат надає необхідну правову допомогу відповідно до вимог Закону України від 05.07.2017 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», іншого законодавства України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також цього договору та окремих додатків до нього, укладених сторонами у письмовій формі.

Пунктом 4.1. договору визначено, що за правову допомогу, передбачену пунктом 1.2. договору клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначену в додаткових угодах до цього договору за наступними розрахунковими ставками:

- за представництво клієнта та ведення справи в Господарському суді першої інстанції в тому числі підготовку та подання заяв по суті справи та з процесуальних питань, участь у судових засіданнях - 3500,00 грн. за 1 годину витраченого часу адвоката.

- за представництво клієнта та ведення справи в Господарському суді апеляційної інстанції в тому числі підготовку та подання апеляційної скарги та інших процесуальних документів, участь у судових засіданнях - 4500,00 грн. за 1 годину витраченого часу адвоката.

- за представництво клієнта та ведення справи в Господарському суді касаційної інстанції в тому числі підготовку та подання касаційної скарги та інших процесуальних документів, участь у судових засіданнях 6000,00 грн. за 1 годину витраченого часу адвоката.

Згідно з п. 4.2. договору в розмір правової допомоги не включаються фактичні витрати, пов`язані з виконанням адвокатом зобов`язань за цим договором.

Відповідно до п. 8.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним.

27.07.2026 між адвокатом Спиридоновим Олегом Володимировичем (адвокат) та ТОВ «Автодистриб`юшн Карго Партс» (клієнт) було укладено додаткову угоду до договору про надання правової (правничої) допомоги №27/07/2026-1ПД від 27.07.2026, в якій сторони досягли домовленості щодо оплати винагороди (гонорару).

Відповідно до п. 1 додаткової угоди сторони домовилися, що розмір винагороди за надання послуг за основним договором становить:

- за вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору, чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи в інтересах клієнта, судової практики Верховного Суду, а також підготовку та подання до Господарського суду Миколаївської області позовної заяви 12250,00 грн. (згідно з описом наданих послуг, що додається);

- за представництво клієнта та ведення справи у Господарському суді Миколаївської області в процесуальному статусі позивача, тому числі участь у судових засіданнях 3500 грн. за 1 годину витраченого часу адвоката.

Згідно з п. 2 додаткової угоди винагорода, згідно з пунктом 1.1. додаткової угоди сплачується клієнтом на умовах 100% попередньої оплати, а винагорода, що передбачена пунктом 1.2. додаткової угоди, сплачується клієнтом після виконання всіх умов основного договору на підставі акту приймання-передачі.

Пунктом 3 додаткової угоди визначено, що додатково до винагороди, зазначеної у пункті 1 додаткової угоди, клієнт компенсує адвокату за його вимогою додаткові витрати, необхідні для виконання зобов`язань за основним договором (вартість проведення експертиз та висновків фахівців, поштові, транспортні витрати, витрати, пов`язані із прибуттям у судове засідання, та інші витрати необхідні для виконання адвокатом зобов`язань за основним договором). Облік всіх витрат по виконанню основного договору покладається на адвоката.

Відповідно до опису від 27.07.2026 наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги №27/07/2026-1ПД від 27.07.2025 адвокатом було надано послуги на загальну суму 12250,00 грн., при цьому витрачено було 3,5 год., а саме:

- надання консультації клієнту щодо наявності правових підстав позову, опрацювання стратегії захисту інтересів клієнта в суді кількість витраченого часу 0,5 год, загальна вартість послуг 1750,00 грн.;

- складання та подання до Господарського суду Миколаївської області позовної заяви про стягнення з ТОВ «Луксентіна» заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки (на 11 аркушах) з розрахунками сум, що стягуються (на 5 аркушах) та додатками (15 найменування), в т.ч.: вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору, чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи; вивчення та аналіз судової практики Верховного Суду щодо застосування норм права, якими врегульовані спірні правовідносин. витрачено часу 3,0 год, загальна вартість послуг 10500,00 грн.;

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено адвокату грошові кошти у розмірі 12250,00 грн. згідно з платіжною інструкцією №1333 від 29.07.2026 на суму 12250,00 грн. з призначенням платежу «правова допомога Дог. № 27/07/2026-1ПД від 27/07/26».

Таким чином, відповідно до вищевикладеного, позивачем визначено суму витрат на правничу допомогу в розмірі 12250,00 грн.

Між тим в ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України(а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України(а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.

В пунктах 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір(позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Так, слід зазначити, що наявні в матеріалах копії договору №27/07/2026-1ПД про надання правової (правничої) допомоги від 27.07.2026 р., опису наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги №27/07/2026-1ПД від 27.07.2026 р., платіжної інструкції №1333 від 29.07.2026 р. на суму 12250,00 грн., не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у заявленому розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В постанові Верховного Суду від 06.03.2024 у справі №918/535/23 сформульовано правову позицію, відповідно до якої такі дії як надання консультацій щодо обґрунтованості, процедури та перспективи розгляду касаційної скарги з урахуванням судової практики та правових висновків, підготовки відзиву (ознайомлення, визначення предмета та підстав відзиву, доказів на обґрунтування відзиву) є складовою процесу підготовки відзиву на касаційну скаргу.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що послуги з надання консультації клієнту щодо наявності правових підстав позову, опрацювання стратегії захисту інтересів клієнта в суді (п. 1 таблиці опису наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги №27/07/2026-1ПД від 27.07.2026 р.) охоплюються саме підготовкою позову. Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду у справі № 925/1287/24 від 06.08.2025, послуги щодо зустрічі з клієнтом, вивчення правової проблеми, матеріалів господарської справи, консультування, вивчення матеріалів, складання правової позиції, підготовка позовної заяви та додатків до позову є єдиним комплексом юридичних послуг з формування правової позиції клієнта, що знаходить своє вираження у позовній заяві.

Водночас суд вважає цілком обґрунтованими віднесення до складу судових витрат на правову допомогу витрати в загальній сумі 10500,00 грн. за підготовку до господарського суду Миколаївської області позовної заяви про стягнення боргу, що охоплює послуги з надання консультації клієнту щодо наявності правових підстав позову, опрацювання стратегії захисту інтересів клієнта в суді.

В свою чергу з урахуванням критеріїв обґрунтованості, пропорційності та розумності, суд вважає, що вище встановлений необхідно неминучий розмір витрат на правову допомогу у даній справі в сумі 10500,00 грн. може вважатись розумним та співмірним у заявленому спорі.

Відтак, дослідивши надані Товариством з обмеженою відповідальністю Автодистриб`юшн Карго Партс докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, суд, при вирішенні питання щодо відшкодування витрат позивача на правничу допомогу у справі № 915/1151/26 в розмірі 12250,00 грн., керуючись правилами, встановленими у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку не покладати на відповідача всі витрати позивача за надані послуги правової допомоги.

Таким чином, враховуючи те, що провадження у справі №915/1151/26 закрито у зв`язку у зв`язку із добровільним виконанням відповідачем вимоги позивача про стягнення коштів у розмірі 140143,12 грн., відповідно витрати на правову допомогу, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи № 915/1151/26, підлягають відшкодуванню відповідачем згідно ч. 3 ст. 130 ГПК України в розмірі 10500,00 грн.

Керуючись ст. 130, 231, 232, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі № 915/1151/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автодистриб`юшн Карго Партс до Товариства з обмеженою відповідальністю Луксентіна про стягнення коштів у розмірі 140143,12 грн. закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору.

2. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Автодистриб`юшн Карго Партс в частині повернення судового збору (вх. №14348/26 від 28.09.2026 р.) відмовити.

3. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю Луксентіна (54017, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Севастопольська, 12, кв. 11; код ЄДРПОУ 36813033) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Автодистриб`юшн Карго Партс (02232 м. Київ, вул. Закревського, буд. 16; код ЄДРПОУ 37141112) витрати на правову допомогу у розмірі 10500/десять тисяч п`ятсот/грн. 00 коп.

4. В задоволенні решти вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Автодистриб`юшн Карго Партс про стягнення витрат на правову допомогу відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена в частині закриття провадження у справі шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення та підписання повного тексту ухвали.

Повну ухвалу складено та підписано 05.10.2026 року.

Суддя Л.М. Ільєва