Рішення № 140303649, 02.10.2026, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/132/26

Провадження № 2/630/801/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2026 року м. Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Сухорукова І.М.,

за участю секретаря Дубрової А.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся системою «Електронний суд» до суду із даним позовом, в якому вказав, що 14.10.2023 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту № 101754152, відповідно до умов якого відповідачу надано грошові кошти у розмірі 10000 грн. В подальшому, 26.03.2024 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», уклали договір відступлення прав вимоги, згідно умов якого, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» отримало право грошової вимоги до відповідача за вказаним вище договором. Відповідач неналежним чином виконував свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 38426,70 грн., а саме: заборгованість за сумою кредиту 8912 грн., заборгованість за відсотками 28514,70 грн., заборгованість за комісією за видачу кредиту 1000 грн.

Ухвалою суду від 24.02.2026 р. було відкрито провадження у справі.

Ухвалою від 24 лютого 2026р. було задоволено клопотання позивача та витребувано докази з АТ КБ «ПриватБанк» про належність відповідачу платіжної карти та зарахування на неї кредитних коштів.

06 квітня 2026 року у справі ухвалене заочне рішення, яке ухвалою суду від 24 серпня 2026 року скасовано та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача адвокат Сікорська І.С. подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у позові. Зазначила, що наявні у справі докази платіжне доручення на перерахування 10000 грн не містить відмітки банку про його проведення і не є доказом перерахування відповідачці цих грошей. Банком не надано виписку по рахунку щодо отримання таких грошових коштів. У справі відсутній кредитний договір №101754152, підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором, а наявна лише роздруківка цього договору, а тому взагалі відсутні докази укладення кредитного договору відповідачем. Позивач не довів переходу права вимоги до відповідача. Так, витяги з реєстрів прав вимоги не підписані та не завірені печатками сторін. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати переходу права грошової вимоги до відповідача. Таким чином, матеріали справи не містять доказів наявності у позивача права вимоги до відповідачки. Відсотки, нараховані після закінчення строку дії договору, є незаконними. Крім того, нарахований позивачем розмір відсотків у 3 рази більший за тіло кредиту і є явно неспівмірним з основною сумою боргу, становить надмірний та невиправданий майновий тягар для відповідача, порушує принцип добросовісності та розумності. Встановлені сторонами договору розміри відсотків за несвоєчасне виконані зобов`язання за кожен день прострочки є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику. Згідно до розрахунку заборгованості, позивч стверджує про сплату позичальником комісії 700 грн. Проте, зарахування оплати на комісію суперечить Закону України «Про захист прав споживачів». Заявлені позивачем витрати на правову допомогу явно не співмірні, оскільки позовна заява складається з 5 аркушів, є типовою.

Позивач у позові просив розглядати справу у відсутності. Відповіді на відзив не надав, заяв та клопотань не подав.

Представник відповідача у відзиві на позов просила розглянути справу без участі сторони відповідача.

Таким чином, суд розглядає справу за відсутності сторін на підставі наявних доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

14 жовтня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та позичальником ОСОБА_1 було укладено у електронному вигляді договір про споживчий кредит №101754152. За кредитним договором сума кредиту в пункті 1.2 договору визначена у 10000,00 грн, строком на 105 днів з 14.10.2023 і складається з пільгового і поточного періодів. За пунктами 1.3.1-1.3.2 пільговий період становить 15 днів та завершується 29.10.2023, а поточний становить 90 днів та завершується 27.01.2023. За пунктом 1.5.1 встановлено комісію за надання кредиту 1000,00 грн (10% від суми кредиту одноразово). Пунктами 1.5.2 та 1.5.3 встановлено відсотки 1,65% на день від фактичного залишку кредиту у пільговому періоді та дорівнюють 2475,00 грн, та за поточний період встановлено 3,5% на день від фактичного залишку кредиту, що дорівнює 31500,00 грн. За пунктом 2.1 кошти перераховуються на картку позичальника НОМЕР_1 .

Пунктом 2.3 договору передбачено можливість пролонгації договору. Пунктом 2.3.2 передбачено, що для пролонгації позичальнику слід направити кредитодавцеві електронне звернення/повідомлення із застосуванням одноразового ідентифікатора. Нові дати разом з розміром заборгованості відображаються в оновленому графіку.

За пунктами 6.1 та 6.2 даний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника та підписується позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора.

Додатком №1 до даного договору є графік платежів, де загальна сума складає 44975,00 грн з якої кредит 10000 грн, відсотки 33975 грн та комісія 1000 грн, а строк повернення кредиту 27.01.2024.

Згідно до платіжного доручення 74440502, 14.10.2023 ТОВ «Мілоан» перерахувало на карту НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 грошові кошти 10000 грн згідно договору 101754152.

Як вбачається з відповіді АТ КБ «ПриватБанк», отриманої судом у порядку витребування доказів, ОСОБА_1 належить карта № НОМЕР_2 , на яку 14.10.2023 було зараховано 10000,00 грн.

За договором відступлення прав вимоги №106-МЛ від 26.03.2024 ТОВ «Мілоан» відступило до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, відповідно до реєстрів прав вимог. За п.6.2.3 договору, права вимоги переходять новому кредитору у день здійснення фінансування на користь кредитора у повному обсязі.

За платіжною інструкцією №407 від 26.03.2024, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перерахувало на користь ТОВ «Мілоан» на виконання договору відступлення прав вимоги №106-МЛ від 26.03.2024 оплату 1665964,71 грн.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №106-МЛ від 26.03.2024 (у редакції згідно додаткової угоди №1 від 04.02.2025), за порядковим номером 2625 значиться боржник ОСОБА_1 за договором №101754152 із загальною сумою заборгованості у розмірі 38426,70 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту: 10000 грн, заборгованості по відсоткам: 28514,7 грн та комісії 1000. Витяг підписано та завірено печатками ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»

Згідно із розрахунками заборгованості, складеними ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», заборгованість ОСОБА_1 за кредитом становить 38426,70 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту: 8912 грн, заборгованості по відсоткам: 28514,70 грн та комісії 1000. За розрахунком ТОВ «Мілоан» борг розраховано а період з 14.10.2023 по 18.02.2024. Також, вбачається наявність оплат позичальником, з яких 30.10.2023 позикодавець зарахував 600 грн на комісію за пролонгацію та 29.11.2023 зарахував 100 грн на комісію за пролонгацію.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З наданих позивачем документів вбачається, що кредитний договір між сторонами укладався в електронній формі. Відповідь АТ КБ «ПриватБанк» свідчить про належність банківської карти відповідачу та про зарахування на неї кредитних коштів.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пунктом 12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що одноразовий Ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У частинах першій та другій ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст. 642 ЦК України).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт укладення 14.10.2023 року між ТОВ «Мілоан» та позичальником ОСОБА_1 у електронному вигляді кредитний договір №101754152, який позичальниця підписала одноразовим ідентифікатором 575126. ТОВ «Мілоан» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вищевказаним договором, надавши на банківський рахунок ОСОБА_1 кредит в сумі 10000,00 грн.

Надана позивачем роздрукована копія електронного договору не викликає сумніві у суду.

Отримана судом інформація від АТ КБ «ПриватБанк» свідчить про належність ОСОБА_1 вказаного у кредитному договорі карткового рахунку та зарахування на нього 10000 грн.

За умовами договору сторонами погоджено суму кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, тобто досягнуто згоди щодо істотних умов кредитних договорів, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим договір, згідно зі статтею 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Позивач надав документацію, яка наявна у нього як правонаступника кредитора, що стосується заборгованості боржника, яка підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника станом на дату відступлення права вимоги.

Таким чином, до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшли всі права ТОВ «Мілоан» щодо права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №101754152. Отже, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» являється новим кредитором у зобов`язанні.

ОСОБА_1 не у повному обсязі виконала свого обов`язку по своєчасному поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитом, що підтверджується розрахунками заборгованості. Таким чином позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» правомірно вимагає стягнення простроченої заборгованості з відповідача відповідно до умов договору.

Суд акцентує увагу на те, що у відзиві не конкретизовано позицію відповідачки, чи укладала вона кредитний договір із ТОВ «Мілоан», а висловлено лише незгоду із доказами поивача.

Наявні у справі докази у своїй сукупності спростовують позицію відповідача про недоведеність укладення кредитного договору, а також про недоведеність отримання відповідачкою кредитних коштів.

Посилання представника відповідача про недоведеність переходу права вимоги не заслуговують на увагу, оскільки позивач надав усі докази з цього приводу. Посилання відповідача на те, що реєстр боржників не підписаний сторонами договору спростовується матеріалами справи, де наявний Витяг з реєстру боржників, який завірений печатками ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та ТОВ «Мілоан».

Відповідач у відзиві безпідставно посилається на відсутність оплати зі сторони позивача за договором про відступлення права вимоги. Такі доводи спростовуються платіжною інструкцією №407 від 26.03.2024, якою ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перерахувало на користь ТОВ «Мілоан» на виконання договору відступлення прав вимоги №106-МЛ від 26.03.2024 оплату 1665964,71 грн.

У відзиві є посилання на невідповідність розміру відсотків нормам законодавства про захист прав споживачів. З цього приводу суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зазначила, що проценти за користування кредитом є платою за користування грошовими коштами, а не видом неустойки, та підлягають сплаті відповідно до умов договору і вимог статті 1048 ЦК України.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, який розмежовує: проценти як плату за користування кредитом (статті 1048, 1054 ЦК України); відповідальність за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Сам по собі значний розмір процентної ставки не є підставою для звільнення відповідача від виконання взятих на себе зобов`язань, оскільки: умови договору були погоджені сторонами; відповідач добровільно уклав договір; проценти нараховані виключно в межах строку кредитування; доказів недійсності договору або визнання його умов несправедливими суду не надано.

Суд зазначає, що втручання у договірні відносини сторін та зміна погоджених умов можливі лише за наявності встановлених законом підстав, яких у даному випадку не встановлено.

Разом із цим, суд бере до уваги посилання відповідача на неправомірність нарахувння відсотків поза строком кредитування, а також щодо відповідності розміру відсотків положенням Закону України «Про захист прав споживачів».

У розрахунку наявні записи про зарахування позикодавцем 30.10.2023 600 грн на комісію за пролонгацію та 29.11.2023 100 грн на комісію за пролонгацію.

Матеріали справи не містять доказів, що у порядку пункту 2.3.2 кредитного договору, позичальник направив кредитодавцю електронне звернення/повідомлення із застосуванням одноразового ідентифікатора. Також, позивач не надав, передбачені пунктом 2.3.2 оновлені графіки повернення кредиту.

За таких обставин, позивачем не доведено, що у порядку пункту 2.3 кредитного договору позичальник здійснив пролонгацію кредиту.

Тому, зарахування позикодавцем 30.10.2023 та 29.11.2023 сплачених позичальником 600 та 100 грн на комісію за пролонгацію, (а разом 700 грн) підлягають вирахуванню із загального розміру заборгованості.

За цих обставин, суд вважає, що позивачем доведено строк повернення кредиту 27.01.2024.

Відсотки за кредитним договором встановлені у пункті 1.5.2, 1.5.3 і за період кредитування до 27.01.2024 вони, згідно із графіком платежів мали б становити 33975,00 грн.

За змістом ст. 1048 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.

З розрахунку заборгованості ТОВ «Мілоан» вбачається, що відсотки нараховувалися до 18.02.2024.

Таким чином, вбачається, що відсотки за користування наданим кредитом продовжували нараховуватись поза межами строку кредитування у 105 днів тобто після 27.01.2024.

Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18 зазначила, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).

Санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).

В даному випадку з поданих до суду матеріалів вбачається, що позивачем було заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування кредитними коштами поза межами строку кредитного договору. При цьому позовних вимог про стягнення грошових коштів за прострочення виконання зобов`язання відповідно до правил ст. 625 ЦК України позивач не заявляв.

Позивачем ставляться вимоги про стягнення саме тіла кредиту та процентів.

Розрахунку заборгованості в порядку ч. 2ст. 625 ЦК України позивач не надавав та вимог про стягнення таких коштів не заявляв.

У зв`язку із цим, до спірних правовідносин слід застосувати вищевказані правові висновки касаційного суду щодо обмеження нарахування процентів за користування кредитом строком дії договору.

За неповернення кредитних коштів після закінчення строку, на який вони були видані, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.

За таких умов, правомірним є нарахування відсотків за передбачений договором 105 денний строк кредитування в порядку підпункту 1.5.2, 1.5.3 договору.

Надаючи аналіз розрахунку заборгованості суд встановив наступні відсоткові ставки, за якими нараховувалися відсотки.

ПеріодЗалишок тілаНарахування за деньФактична ставка15.1029.1010 000 грн165,00 грн1,65%30.1010 000 грн350,00 грн3,50%31.1006.119 300 грн153,45 грн1,65%07.1129.119 300 грн325,50 грн3,50%30.1114.128 912 грн147,05 грн1,65%15.1206.018 912 грн311,92 грн3,50%07.0118.028 912 грн204,98 грн2,30%Стосовно розміру процентної ставки суд зазначає наступне.

24.12.2023 набрав сили Закон України № 3498-IX від 22.11.2023, яким внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування». Частина 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» станом на дату укладення вказаного кредитного договору (в редакції Закону № 3498-IX від 22.11.2023) зазначає, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 відсоток.

Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» доповнені п. 17 у якому зазначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України"Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Водночас у п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" зазначено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Тобто, вимоги п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", діють лише щодо договорів про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом (до 24.12.2023) і лише, якщо строк їх дії продовжувався після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. 17 Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» у перші 120 днів до 23 квітня 2024 року мала діяти процентна ставка, що не перевищує 2,5% на день.

Таким чином, розмір відсотків у період з 24.12.2023 по 27.01.2024, який був застосований у розмірі вище 2,5% на день не відповідав п.17 Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Тому суд наводить власний розрахунок відсотків (із врахуванням двох оплат позичальником тіла та відсотків: 30.10.2023 700 грн тіла кредиту та 700 грн відсотків; 29.11.2023 388 грн тіла кредиту та 365 грн процентів).

ПеріодЗалишок тілаСтавкаНарахування за день15.10.202329.10.202310 000 грн1,65%165,00 грн30.10.202310 000 грн2,50%250,00 грн31.10.202306.11.20239 300 грн1,65%153,45 грн07.11.202329.11.20239 300 грн2,50%232,50 грн30.11.202314.12.20238 912 грн1,65%147,05 грн15.12.202306.01.20248 912 грн2,50%222,80 грн07.01.202427.01.20248 912 грн2,30%204,98 грнТаким чином, вірним розміром заборгованості із відсотків є 20 781,38 грн.

Що стосується стягнення з відповідача комісії за пунктом 1.5.1 договору у розмірі 1000 грн за видачу кредиту, суд зазначає наступне.

За правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №666/4957/15-ц), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії , платежі тощо за дії, які не є послугою.

У даному випадку, у якості винагороди за надання кредиту, сторони погодили проценти у пункті 1.5.2 та 1.5.3 договору, що відповідає положенням ч. 1 ст. 536 та ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Законом встановлено можливість погодження комісії кредитодавця, за послуги, пов`язані з наданням кредиту, а не за саме надання кредиту. Винагородою за надання кредиту законодавством України являються проценти.

У кредитному договорі не зазначено, за які, пов`язані із наданням кредиту послуги, встановлено комісія у п.1.5.1. За надання кредиту позикодавець отримує винагороду у відповідності до ст.1048 ЦК України у вигляді відсотків, які передбачені у даному договорі.

Тому, заявлена позивачем до стягнення комісія «за надання кредиту» не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки, як послуга, належним чином не обґрунтована та не доведена, тому позовні вимоги в частині стягнення комісії задоволенню не підлягають.

Таким чином, вірним розміром заборгованості відповідача є 29 693,38 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту: 8912 грн, заборгованості по відсоткам: 20 781,38 грн.

У зв`язку із викладеним позов підлягає задоволенню у сумі 37426,70 грн.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК).

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.2 ст.141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям, суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.2 ст.141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 ст.141 ЦПК України.

При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі N362/3912/18 (провадження N61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі N201/14495/16-ц (провадження N61-22962св19).

На підтвердження надання правничої допомоги, представником позивача надано ордер адвоката Усенка М.І., Договір про надання правничої допомоги № 0107 від 01.07.2025 із Адвокатським об`єднанням «Апологет», підписаним керуючим партнером Усенком М.І. актом №Д/15122 наданих послуг стосовно боржника ОСОБА_1 у розмірі 8000 грн, детальний опис послуг, за яким робота зайняла 6 год. 30 хв.

Надання доказів про факт та розмір витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2021 № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23.

Враховуючи особливості предмета спору, ціну позову 43756,16 гривень, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, складність справи, яка є незначної складності та є подібною до інших аналогічних позовів фінансових компаній зі стягнення прострочених позик, те, що адвокатом не проводилися додаткові розрахунки у справі, а також, що в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика; час, який був необхідний для вчинення дій та надання послуг, зазначених в описі дій вчинених у якості надання правової допомоги; виходячи з критеріїв їх виправданості, розумності їх розміру та співмірності з позовом та складністю справи, є вочевидь завищеним, а тому суд приходить до висновку про те, що відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн, що відповідатиме критеріям виправданості, розумності та справедливості.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому суд стягує частково з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у зв`язку зі зверненням з позовом до суду у наступних розмірах.

Сума задоволених вимог 29 693,38 грн складає 77,27% від 38426,70 грн заявлених вимог. Судовий збір позивачем було сплачено у розмірі 2662,40 грн.

Тому, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 77,27% сплаченого судового збору, тобто 2057,23 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-13, 76- 83, 141, 144 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 521, 526, 625, 626, 628, 638-640, 1054, 1077, 1088 ЦК України, ст.ст. 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію», суд -

ухвалив :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_4 в АТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, б. 1, корпус 28, заборгованість за кредитним договором № 101754152 від 14.10.2023 року у розмірі 29 693 (двадцять дев`ять тисяч шістсот дев`яносто три) грн 38 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_4 в АТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, б. 1, корпус 28, судовий збір у розмірі 2057 (дві тисячі п`ятсот п`ятдесят сім) гривень 23 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит -Капітал», ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_4 в АТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, б. 1, корпус 28;

відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .

Суддя І.М. Сухоруков