Рішення № 140295920, 23.09.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 вересня 2026 року Справа № 903/478/26

Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А.С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л.Ю., розглянувши справу

за позовом Комунального некомерційного підприємства Старовижівська багатопрофільна лікарня Старовижівської селищної ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс ЛТД

про стягнення 231229,82 грн,

за участі представників-учасників справи:

від позивача: Солтисюк А.П., адвокат ордер серії АС№1194586 від 22.09.2026;

від відповідача: Конопельнюк Ю. В., керівник, витяг з ЄДР.

Права та обов`язки учаснику судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

установив:

18.05.2026 через відділ документального забезпечення та контролю суду Комунальне некомерційне підприємство Старовижівська багатопрофільна лікарня Старовижівської селищної ради звернулося(з врахуванням заяви за вх. №01-75/1247/26 від 03.06.2026) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс ЛТД про стягнення збитків у сумі 231229,82 грн.

Позов обґрунтований тим, що внаслідок зазначення відповідачем недостовірних вихідних даних щодо об`єкта оренди, занижено його ринкову вартість, що призвело до недоотримання позивачем доходів від орендної плати, якби його право не було порушено(упущена вигода).

Ухвалою суду від 25.05.2026 позовну заяву Комунального некомерційного підприємства Старовижівська багатопрофільна лікарня Старовижівської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс ЛТД про стягнення 231229 грн залишено без руху. Надано позивачу строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, а саме подати суду: 1) докази реєстрації електронного кабінету позивача в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; 2) обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, а саме 231229,82 грн, який підписаний представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи; 3) письмову заяву у якій чітко сформулювати предмет позову( обрати спосіб захисту, що передбачений законом чи договором про стягнення 231229,82 грн як збитків чи орендної плати); 4) зазначити правові підстави позову.

03.06.2026 через відділ документального забезпечення та контролю суду від КНП Старовижівська багатопрофільна лікарня Старовижівської селищної ради надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучили копію відповіді про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС; обґрунтований розрахунок заборгованості, підписаний керівником; заяву про зміну предмету позову.

Ухвалою суду від 08.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.07.2026. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. Запропоновано позивачу подати суду: відповідь на відзив та наявні докази в строк 5 днів з дня його отримання, з врахуванням вимог ст. ст. 166, 184 ГПК України, копію відповіді на відзив з додатками надіслати відповідачу, докази надіслання надати суду; відповідачу заперечення на відповідь позивача, протягом 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив з доказами надіслання позивачу.

23.06.2026 через відділ документального забезпечення та контролю суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

07.07.2026 від позивача надійшла заява у якій просить суд розглянути справу за відсутності позивача та його представника. Дана заява долучена до матеріалів справи.

08.07.2026 суд, на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, постановив на місці продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів - по 08.09.2026.

Ухвалою суду від 08.07.2026 відзив на позовну заяву відповідача від 23.06.2026 залишено без руху та запропоновано відповідачу протягом п`яти днів з дня отримання ухвали усунути вказані недоліки (подати докази реєстрації електронного кабінету відповідача в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі), попередивши, що у випадку невиконання даної ухвали вказаний відзив не може бути досліджений судом під час розгляду справи та справа буде розглянута за наявними у ній матеріалами. Повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відбудеться 11.08.2026.

13.07.2026 через систему Електронний суд від відповідача надійшла заява до якої на вимогу ухвали суду від 08.07.2026 долучив докази реєстрації електронного кабінету відповідача в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Отже, суд встановив, що відповідач усунув недоліки подачі відзиву на позовну заяву, а відтак суд долучає відзив з додатками до матеріалів справи.

08.08.2026 представники позивача та відповідача не прибули у судове засідання, хоча належно були повідомлені про час та місце розгляду заяви (ухвалу суду від 08.07.2026 доставлено до електронного кабінету позивача та відповідача, що підтверджується довідками про доставку електронного листа).

11.08.2026 суд, на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, постановив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 26.08.2026.

18.08.2026 через систему Електронний суд від позивача надійшла заява у якій просить суд розгляд справи здійснити за відсутності позивача та представника. Дана заява долучена до матеріалів справи.

26.08.2026 представник позивач не прибув у судове засідання, хоча належно був повідомлений про час та місце розгляду справи.

26.08.2026 представник відповідач у судовому засіданні надав пояснення по справі.

26.08.2026 з метою з`ясування обставин, що мають значення для вирішення спору (в тому числі безпосередньо у керівника (виконуючого обов`язки керівника) позивача)), суд постановив на місці відкласти судове засідання.

Ухвалою суду від 26.08.2026 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи по суті відбудеться 23.09.2026. Явку в судове засідання 23.09.2026 на 11:30 год керівника (виконуючого обов`язки керівника) Комунального некомерційного підприємства «Старовижівська багатопрофільна лікарня» Старовижівської селищної ради визнано обов`язковою (мати з собою документ, що підтверджує особу (паспорт чи інший згідно із законом про єдиний державний демографічний реєстр).

23.09.2026 у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

23.09.2026 у судовому засіданні відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у їх задоволенні.

23.09.2026 у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 ГПК України у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989).

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

установив:

За результатами проведеного аукціону (протокол електронного аукціону №LL.E001-UA-20240924-57151 від 30.09.2024, htts://auction.e- tender.ua) Старовижівською селищною радою (Орендодавець), Комунальним некомерційного підприємства Старовижівська багатопрофільна лікарня Старовижівської селищної ради (Балансоутримувач) укладено договір оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності від 07.10.2024 №51 з Товариством з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс ЛТД (Орендар).

Згідно п. 4.1. змінюваних умов договору об`єктом оренди є котельня КНП «Старовижівської БЛ» загальною площею 412,3 кв.м. за адресою: 44401, Волинська область, Ковельський район, селище Стара Вижівка, вулиця Шевченка, 6, об`єкт оренди є частиною гаражних приміщень.

Пунктами 6.1., 6.1.1 змінюваних умов Договору визначено, що оціночна вартість майна - 599 897,00 грн без ПДВ, оцінювач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бюро інвентаризації Ковель».

Згідно з пунктом 9.1. змінюваних умов Договору місячна орендна плата становить 6 000,00 грн без ПДВ.

Відповідно до п. 12.1. змінюваних умов Договору цей Договір діє з 07.10.2024 по 06.10.2029.

Розділом II передбачені незмінювані умови договору, зокрема:

1.1.Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов. 1.2. Майно передається в оренду для використання згідно з пунктом 7 Умов.

2.1. Орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акта приймання-передачі Майна. Акт приймання-передачі підписується між Орендарем і Балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору.

3.1. Орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

3.3. Орендар сплачує орендну плату до місцевого бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), що місяця до 15 числа місяця, що настає за поточним місяцем оренди.

3.4. Орендар сплачує орендну плату на підставі актів - рахунків Балансоутримувача.

3.7. Розмір орендної плати підлягає перегляду на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики.

Орендодавець зобов`язаний звернутися до Орендаря із вимогою про перегляд орендної плати, якщо зміни до Методики мають наслідком збільшення розміру орендної плати за цим договором, протягом 30 календарних днів з моменту набрання чинності відповідними змінами.

Орендар може звернутися до Орендодавця з вимогою про перегляд орендної плати, якщо зміни до Методики мають наслідком зміну розміру орендної плати за цим договором, протягом будь-якого строку після набрання чинності відповідними змінами.

Новий розмір орендної плати починає застосовуватися з першого числа місяця, що настає за датою укладення сторонами додаткової угоди до цього договору щодо приведення розміру орендної плати у відповідність із змінами, внесеними до Методики. Відмова Орендаря укласти додаткову угоду щодо збільшення орендної плати з метою приведення її у відповідність із змінами, внесеними до Методики, є підставою для дострокового припинення цього договору.

6.1. Орендар зобов`язаний використовувати орендоване Майно відповідно до призначення, визначеного у пункті 7 Умов.

6.2. Орендар зобов`язаний забезпечувати збереження орендованого Майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати Майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки.

9.1. Балансоутримувач і Орендодавець запевняють Орендаря, що: 9.1.2. інформація про Майно, оприлюднена в оголошенні про передачу в оренду або інформаційному повідомленні/інформації про об`єкт оренди,(в обсязі, передбаченому пунктом 115), посилання на яке зазначене у пункті 4.2 Умов, відповідає дійсності, за винятком обставин, відображених в акті приймання-передачі.

12.2. Умови цього договору зберігають силу протягом всього строку дії цього договору, в тому числі у разі, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище Орендаря, крім випадку, передбаченого пунктом 3.7 цього договору, а в частині зобов`язань Орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань.

12.3. Зміни і доповнення до договору вносяться до закінчення строку його дії за взаємною згодою сторін з урахуванням встановлених статтею 16 Закону та Порядком умов та обмежень шляхом укладення договорів про внесення змін і доповнень у письмовій формі, які підписуються сторонами та є невід`ємними частинами цього договору.

Позивач зазначає, що оскільки балансова вартість котельні на момент передачі в оренду була відсутня, Старовижівською селищною радою замовлено в ТОВ «Бюро інвентаризації Ковель» визначення ринкової вартості котельні для подальшого надання в оренду.

Відповідно до звіту від 09.09.2024 про оцінку будівлі котельні площею 412,3 кв.м., розташованої за адресою: Волинська обл., селище Стара Вижівка, вул. Шевченка, 6, ринкова вартість котельні становить 599 897,00 грн.

Враховуючи, що ринкову вартість об`єкта оренди визначено місячну орендну плату в розмірі 6 000,00 грн, яку відповідач в подальшому сплачував протягом дії договору.

Водночас, Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області (далі - Держаудитслужба) відповідно до Плану проведення заходів державного фінансового контролю Західного офісу Держаудитслужби на IV квартал 2025 року з 20.10.2025 по 31.12.2025 проведено планову виїзну ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності КНП «Старовижівська БЛ» за період з 01.01.2021 по 30.09.2025 року, за результатами якої складено акт від 07.01.2026 №130304-22/001 та вимогу про усунення виявлених ревізією порушень законодавства №130304-14/129-2026.

Під час ревізії встановлено наступні порушення при передачі котельні в оренду, зокрема: "... стартова орендна плата при проведенні аукціону становила 5 998,97 грн, що складає 1 відсоток від оціночної вартості будівлі котельні, яка згідно зі звітом про оцінку майна склала 599 897,0 гривень... Встановлено, що для звіту використано технічний паспорт будівлі котельні, виготовлений ТОВ «Бюро інвентаризації Ковель» 05.09.2024, в якому зазначені характеристики приміщення не відповідають фактичним. Зокрема, рік побудови вказано 1954 рік, тоді як за даними обліку (інвентарна карта) Підприємства - 2003 рік, покрівля з шиферу при фактичній з руберойду, відсутні характеристики конструктивних елементів перекриття будівлі. Також не зазначено про наявність інженерного обладнання будівлі (водовід, каналізація, газопровід).

Експертом ТОВ «Бюро інвентаризації Ковель» Мельник Г.О. технічний стан котельні оцінений як незадовільний, експлуатація елементів будівлі можлива лише при умові проведення їх ремонту.

Встановлено, що на виготовлення технічного паспорту будівлі котельні договір Підприємством з ТОВ «Бюро інвентаризації Ковель» не укладався і кошти не перераховувались.

В журналі реєстрації вихідної документації Підприємства за 2024 рік відсутні зареєстровані листи про направлення ТОВ «Бюро інвентаризації Ковель» даних (рік побудови, технічні характеристики, тощо) для виготовлення техпаспорту котельні.

Як пояснив заступник директора з господарської частини Гаврилюк Ю.І. «у зв`язку з тим, що КНП «Старовижівська багатопрофільна лікарня» не замовляла виготовлення технічного паспорту котельні, технічні характеристики приміщення ТОВ «Бюро інвентаризації Ковель» не надавались».

Встановлено, що зазначений техпаспорт виготовлений на замовлення Старовижівської селищної ради, про що свідчить запис в графі техпаспорту замовник (Копія звіту про оцінку майна, технічного паспорту в додатку 60 до акта).

В ході зустрічної звірки в Старовижівській селищній раді договір з ТОВ «Бюро інвентаризації Ковель» про надання послуг з технічної інвентаризації об`єкту нерухомого майна (котельні за адресою: вул. Шевченка, 6) не надано.

Враховуючи вищезазначене під час проведення ревізії директору КНП «Старовижівська БЛ» Шорохову І.А. вручено запит на виготовлення нового технічного паспорту та проведення оцінки будівлі котельні.

Відповідно до укладеного Підприємством договору від 04.12.2025 №385 КП «Волиньпроект» виготовлено технічний паспорт будівлі котельні на підставі якого проведено експертну оцінку будівлі ФОП Мірчук О.В. (договір від 22.12.2025 №266-279).

Вартість котельні станом на 09.09.2024 відповідно до звіту експерта Мірчук О.В. від 31.12.2025 склала 1 810 002,00 грн, що на 1 210 105,00 грн більше вартості визначеної ТОВ «Бюро інвентаризації Ковель».

Таким чином, внаслідок заниження оціночної вартості майна (котельні) занижено стартову вартість орендної плати при проведені аукціону №LL.E001-UA-20240924-57151, що призвело до заниження орендної плати при укладені договору від 07.10.2024 №51, чим порушено ч. 7 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 №157-ІХ, п. 52 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, п. 14 Порядку оцінки майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891.

Внаслідок зазначеного підприємством за період з 07.10.2024 по 31.12.2025 недоотримано орендної плати в загальній сумі 231 229,82 грн, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) підприємству на вказану суму".

Відтак, позивач враховуючи заяву про зміну предмета та підстав позову доводить, що внаслідок зазначення недостовірних вихідних даних щодо об`єкта оренди (рік побудови, матеріали, технічні характеристики, стан майна) занижено ринкову вартість котельні, що в свою чергу, призвело до зниження орендної плати при укладені договору. Відтак, недоотримання Комунальним некомерційного підприємства Старовижівська багатопрофільна лікарня за період з 07.10.2024 по 31.12.2025 орендної плати коштів в загальній сумі 231 229,82 грн є збитками, а саме доходами які позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода).

Враховуючи вище викладене позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить стягнути з відповідача 231 229,82 грн завданих збитків.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Разом з тим, у ч.1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

При цьому особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" останній регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, який визначає механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Як визначено п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 вказаного Закону об`єктами оренди є: єдині майнові комплекси підприємств, їхніх відокремлених структурних підрозділів; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини); інше окреме індивідуально визначене майно тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вартістю об`єкта оренди для цілей визначення стартової орендної плати є його балансова вартість станом на останнє число місяця, який передує даті визначення стартової орендної плати.

Як визначено ч. 2 ст. 8 вказаного Закону, балансоутримувач потенційного об`єкта оренди обов`язково здійснює переоцінку такого об`єкта у разі, якщо: у об`єкта оренди відсутня балансова вартість; залишкова балансова вартість об`єкта оренди дорівнює нулю; залишкова балансова вартість об`єкта оренди становить менше 10 відсотків його первісної балансової вартості (балансової вартості за результатами останньої переоцінки).

За ч. 3 ст. 8 Закону переоцінка здійснюється після внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до ЕТС в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 6 цього Закону, і до розміщення оголошення про передачу майна в оренду, передбаченого статтею 12 цього Закону. Після переоцінки потенційного об`єкта оренди балансоутримувачі зобов`язані збільшити балансову вартість відповідного майна згідно з результатами оцінки відповідно до правил бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 3. ст. 18, ч. 1, ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Орендна плата за користування об`єктом оренди вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до п. 5 статті 8 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» ринкова (оціночна) вартість об`єкта оренди для цілей оренди визначається на замовлення Балансоутримувача.

За результатами аукціону сторони підписали протокол електронного аукціону та уклали договір, який є чинним і обов`язковим для виконання.

Відповідно до п. 3.7. розмір орендної плати підлягає перегляду на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики.

Згідно п.п. 9.1.2. договору Балансоутримувач та Орендодавець інформація про майно, оприлюднена в інформації повідомлені/інформації про об`єкт оренди (в обсязі, передбаченому пунктом 115 Порядку), посилання на яке зазначене у пункті 4.2. умов відповідає дійсності, за винятком обставин, відображених в акті-приймання-передачі.

Отже, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми договір оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності від 07.10.2024 №51 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був. Вказаний договір є обов`язковим до виконання сторонами та діє по даний час.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до положень частин першої, другої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Отже, відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 623 ЦК України, яка регулює відносини відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, що виникає з договору, передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

А відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

При цьому неодержаний прибуток (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаного прибутку (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що цей прибуток (вигода) не є абстрактним, а міг би бути ним реально отримано при належному виконанні зобов`язання.

Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного прибутку.

Натомість наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку не є підставою для його стягнення.

У цих висновках суд звертається до сталої правової позиції в питанні критеріїв упущеної вигоди, що неодноразово та послідовно викладалась Верховним Судом, зокрема в постановах: від 13.12.2018 у справі №923/700/17, від 11.11.2019 у справі №904/7601/17, від 12.11.2019 у справі №910/9278/18, 12.08.2020 у справі №910/15883/14, від 27.08.2019 у справі №910/9095/18, від 26.02.2020 у справі №914/263/19.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника. Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку. При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Отже, заявляючи до стягнення збитки, позивач повинен, окрім наявності всіх чотирьох елементів, чітко визначити у чому вони (збитки) полягають у розмінні статті 22 ЦК України, (упущена вигода).

Позивач на обґрунтування упущеної вигоди стверджує, що внаслідок зазначення недостовірних вихідних даних щодо об`єкта оренди занижено ринкову вартість котельні, що в свою чергу, призвело до зниження орендної плати при укладені договору, яка підлягає відшкодуванню в сумі 231 229 грн у порядку ст. 22 ЦК України.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на акт Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області від 07.01.2026 №130304-22/001 про порушення та вимогу про усунення виявлених ревізією порушень законодавства №130304-14/129-2026 в частині заниження оціночної вартості майна (котельні), заниження стартової вартості орендної плати при проведені аукціону №LL.E001-UA-20240924-57151, що призвело до заниження орендної плати при укладені договору від 07.10.2024 №51, чим порушено ч. 7 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 №157-ІХ, п. 52 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, п. 14 Порядку оцінки майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891.

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19 зроблено висновок про те, що акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами передачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

У контексті зазначеного об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі №915/222/24 конкретизувала, що акт ревізії Управління Держаудитслужби (яке є уповноваженим органом державного фінансового контролю), якщо він (акт) складений і оформлений із дотриманням законодавчо встановлених вимог, може бути належним доказом у розумінні статті 76 ГПК України. Такий акт ревізії має оцінюватися судом на загальних підставах, визначених статтею 86 ГПК України, разом з іншими доказами у справі. Акт ревізії є носієм доказової інформації, але не має заздалегідь встановленої сили і не звільняє сторону від обов`язку доведення обставин, на які вона посилається (частина перша статті 74 ГПК України).

Судом встановлено, що під час проведення ревізії директору КНП «Старовижівська БЛ» Шорохову І.А. вручено запит на виготовлення нового технічного паспорту та проведення оцінки будівлі котельні. Відповідно до укладеного підприємством договору від 04.12.2025 №385 КП «Волиньпроект» виготовлено технічний паспорт будівлі котельні на підставі якого укладений договір про проведення оцінки майна з ФОП Мірчук О.В №266 від 22.12.2025 року, згідно якого останньою проведена ретроспективна оцінка майна для цілей бухгалтерського обліку позивача. Експертом 31.12.2025 року, надано звіт та висновок №467 про вартість майна яка станом на 09.09.2024 склала 1 810 002,00 грн, що на 1 210 105,00 грн більше вартості визначеної ТОВ «Бюро інвентаризації Ковель».

22.05.2026 року, ТОВ «Теплоенергосервіс ЛТД» звернулось з листом, до ФОП Мірчук О.В., з проханням надати відповідь, чи може використовуватися наданий експертом звіт та висновок, про проведення ретроспективної оцінки в грудні 2025 року, для цілей визначення вартості стартової орендної плати за аукціоном який проходив в жовтні 2024 року, а також розрахунків орендної плати за діючим договором оренди.

Листом №187/0526 від 29.05.2026 року ФОП Мірчук О.В., повідомила, що згідно договору про надання послуг з оцінки майна №266 від 22.12.2025 року СОД Мірчук О.В., виконано роботи з ретроспективної оцінки будівлі котельні, за адресою с. Стара Вижівка, Шевченка,6. Відповідно умов договору п. 2 та зазначеної у звіті мети оцінки, оцінка проведена для цілей бухгалтерського обліку. Також експерт повідомила що звіт має силу лише у тому випадку, якщо він застосовується і використовується в цілях та за призначенням, зазначених в договорі та висновку.

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Під неодержаним доходом (упущеною вигодою) розуміється рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим (суб`єктом господарювання) грошових сум (чи інших цінностей), якби інший учасник відносин не допустив правопорушення.

За змістом вказаних положень ЦК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи майновим інтересам. Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка контрагента; факт завдання збитків; розмір збитків; причинний зв`язок; вина.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

Розрахунок упущеної вигоди має враховувати: звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); розумні витрати; компенсаційність відшкодування збитків. Доведення наявності збитків у вигляді упущеної вигоди та їх розміру здійснюється із застосуванням стандарту вірогідності доказів.

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Позивач також має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Крім того, у постанові Верховного Суду у справі № 909/496/24 від 16.09.2025 року суд сформулював наступні вимоги щодо реальності отримання доходу: Неодержаний дохід (упущена вигода) це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене… Ці вимоги мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів… Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є достатньою підставою для його стягнення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року по справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18) зазначено, що тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який має довести, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.

Отже, суд встановив, що договір оренди від 07.10.2024 року укладено за результатами публічного аукціону, що проводився та відбувся відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна», стартова орендна плата була визначена на підставі чинної на момент оголошення аукціону оцінки майна, про що було оприлюднене оголошення публічного аукціону, відповідно до умов договору орендар добросовісно протягом 2024-2025 року сплачував орендні платежі, згідно актів звірки у відповідача відсутня будь яка заборгованість за договором.

На переконання суду, акт ревізії від 07.01.2026 №130304-22/001, що складено Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області за результатами перевірки не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання щодо розміру орендної плати, визначені укладеним між сторонами договором. Акт ревізії є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних позивачем відповідно до умов договору. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 Стретч проти Сполученого Королівства визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі Рисовський проти України (заява № 29979/04, п.70 ) суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отже, суд зазначає, що результат перевірки, щодо помилок при формуванні стартової ціни аукціону не може бути покладений на добросовісного орендаря, який діяв у межах законної процедури та належно виконує свої зобов`язання за договором.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України) стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20 , від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).

Суд зазначає, що укладаючи договір оренди, відповідач сподівався на добросовісність та розумність у виконанні зобов`язань за договором, які, з огляду на специфіку його господарської діяльності, сформували у Товариства з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс ЛТД обгрунтовані очікування використовувати об`єкт оренди протягом визначеного договором строку та визначених умовах.

Більше того, відповідно до п. 7 постанови Кабінет Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" згідно з якими на період воєнного стану у разі, коли залишкова балансова вартість об`єкта оренди, що є нерухомим майном, є меншою, ніж 10 відсотків його первісної балансової вартості, або інформація про залишкову балансову вартість такого об`єкта оренди відсутня, з метою розрахунку стартової орендної плати для проведення електронного аукціону на право оренди нерухомого майна балансоутримувач може не здійснювати переоцінку такого об`єкта оренди. Стартова орендна плата для проведення електронного аукціону в такому разі встановлюється з розрахунку 1 гривня за 1 кв. метр об`єкта оренди, а гарантійний внесок встановлюється в порядку, визначеному абзацами восьмим - чотирнадцятим пункту 58 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 р. № 483.

З урахуванням вказаних положень вищезазначеної постанови стартова орендна плата на період воєнного стану може встановлюватися з розрахунку 1 гривня за 1 кв. метр об`єкта оренди, що відповідно до орендованої площі становить 412,30 грн, у той час, як згідно з даними, відображеними при проведенні аукціону, така ціна була встановлена в розмірі 5998,97 грн. У подальшому така ціна за результатами аукціону становила 6000 грн.

Відтак, на думку суду в даному випадку відсутні усі складові цивільного правопорушення, а саме вина відповідача, протиправна поведінка та причинно-наслідковий зв`язок між збитками і протиправною поведінкою останнього, що є обов`язковою умовою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Відповідно до чого, за відсутності усіх складових правопорушення цивільно-правова відповідальність не настає.

Отже, врахувавши наведені законодавчі приписи та встановивши, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності складу цивільного (господарського) правопорушення, як необхідної умови застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Враховуючи, наведене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно приписів щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, що передбачені ст.129 ГПК України, судовий збір сплачений за подання позову слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. 73-79, 86, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 02.10.2026.

Суддя А. С. Вороняк