Рішення № 140273005, 01.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2026Справа № 910/6164/26За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газенерго-Трейд»

до Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про стягнення 5 057, 36 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газенерго-Трейд» (надалі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (надалі відповідач) про стягнення суми основного боргу у розмірі 5 057, 36 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 1, 56, 58 Закону України «Про ринок електричної енергії», ст. 258, 526, 530, 610, 612, 625, 692, 714 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором №18/02/2025-40 про постачання електричної енергії споживачу від 25.02.2025, у частині повної та своєчасної оплати вартості електроенергії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

03.06.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 08.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/6164/26. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

19.06.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що у повному обсязі виконав свої зобов`язання з оплати електричної енергії в межах суми, погодженої сторонами за договором та додатковими угодами № 13 від 31.12.2025 та № 14 від 13.02.2026, а саме в розмірі 624 218, 40 грн, тоді як позивачем нараховано 629 275,76 грн. На думку відповідача, різниця у розмірі 5 057,36 грн не підлягає стягненню, оскільки відповідно до частини шостої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, за умови затвердження видатків на цю мету в установленому порядку. Крім цього, відповідач зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом та сам по собі не підтверджує факту постачання електричної енергії, її обсягу чи виникнення обов`язку зі сплати спірної суми. Також відповідач зазначає, що він як бюджетна установа здійснює взяття бюджетних зобов`язань та проведення платежів виключно в межах затверджених бюджетних асигнувань і договірних зобов`язань. Посилаючись на положення Бюджетного кодексу України, відповідач зазначає, що розпорядник бюджетних коштів не має права брати на себе зобов`язання або здійснювати платежі понад затверджені бюджетні призначення, оскільки такі обмеження мають імперативний характер і не можуть бути змінені домовленістю сторін чи фактичними обставинами виконання договору. На думку відповідача, заявлена до стягнення сума в розмірі 5057,36 грн не є належною до сплати, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

23.06.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти обставин викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що відповідач не здійснив належного контролю за власним електроспоживанням та не вжив заходів щодо його припинення, внаслідок чого було допущено перевищення обсягу споживання електричної енергії, визначеного договором, на 303,003 кВт*год. У зв`язку з цим, на думку позивача, відповідач зобов`язаний здійснити оплату за фактично спожиту електричну енергію понад погоджений обсяг.

29.06.2026 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.02.2025 між позивачем (надалі постачальник) та відповідачем (надалі споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 18/02/2025-40 (надалі договір), відповідно до п. 2.1. якого, постачальник зобов`язується поставити споживачу у терміни та на умовах визначених договором електричну енергію в обсягах і порядку передбачених договором для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач сплачує постачальнику за використану електричну енергії у розмірі, строки, порядку та на умовах передбачених договором.

Обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послуги з розподілу електричної енергії (п.2.2. договору).

Пунктом 2.3. договору визначено, що підписанням договору постачальник підтверджує, що має ліцензію з постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до п.3.1. договору, початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві - приєднанні, яка є додатком №1 до договору.

Згідно з п.5.1. договору, загальна ціна (сума) договору становить 3 121 232, 30 грн, в т.ч. ПДВ 520 205, 38 грн. Очікуваний обсяг постачання електричної енергії на період до 31.12.2025 року становить 290 000 кВт*год. Ціна за одиницю товару (1 кВт*год електричної енергії) становить 10, 76287 грн за 1 кВт*год з ПДВ.

Пунктом 5.4. договору визначено, що сторони можуть вжити заходи щодо укладення додаткової угоди про зміну ціни за одиницю товару на відповідний розрахунковий період, розрахованої за відповідною формулою, та зміну ціни (суми) договору. Сторони погодили, що відповідно до ч.3 ст. 631 Цивільного кодексу України умови додаткових угод до договору можуть бути застосовані (за взаємною згодою сторін) до відносин між ними, які виникли до їх укладення.

Загальна ціна (сума) договору складається з цін (сум) договору за кожний розрахунковий період, що погоджується сторонами, протягом строку дії договору (п. 5.6. договору).

Відповідно до п. 5.8. договору, розрахунковим періодом за договором є календарний тиждень/декада/місяць. Оплата вартості спожитої електричної енергії здійснюється споживачем на підставі відповідного рахунку постачальника згідно акту купівлі-продажу активної електричної енергії за відповідний розрахунковий період протягом 10-ти календарних днів після дати отримання споживачем акту купівлі-продажу активної електроенергії.

Згідно з п. 6.2. договору, споживач зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами договору.

Цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (у разі їх наявності), укладається на строк не пізніше ніж до 31.12.2025, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Відповідно до заяви-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток №1 до договору), початок постачання електричної енергії споживачу - з 25.02.2025.

У додатку до заяви-приєднання наведено перелік точок комерційного обліку.

Додатком №2 до договору, сторони погодили план-графік постачання електричної енергії.

Додатком №3 до договору, сторони погодили порядок визначення вартості електричної енергії.

Додатком №4 до договору, сторони погодили форму, за якою має складатись акт купівлі-продаж електричної енергії.

Крім того, між сторонами укладено додаткові угоди, якими вносились зміни до договору про постачання електричної енергії споживачу №18/02/2025-40 від 25.02.2025.

Додатковою угодою №1 від 29.04.2025 сторони погодили викласти п. 5.2. договору в такій редакції: «Ціна за одиницю товару (1 кВт*год. електричної енергії) у лютому становить 11, 0568 грн за 1 кВт*год».

Додатковою угодою №2 від 29.04.2025 сторони погодили викласти п. 5.2. договору в такій редакції: «Ціна за одиницю товару (1 кВт*год. електричної енергії) у березні 2025 року становить 10, 3122 грн за 1 кВт*год».

Додатковою угодою №3 від 14.08.2025 сторони погодили викласти п. 5.2. договору в такій редакції: «Ціна за одиницю товару (1 кВт*год. електричної енергії) у квітні 2025 року становить 9, 1818 грн за 1 кВт*год».

Додатковою угодою №4 від 15.08.2025 сторони погодили викласти п. 5.2. договору в такій редакції: «Ціна за одиницю товару (1 кВт*год. електричної енергії) у травні 2025 року становить 9, 216 грн за 1 кВт*год».

Додатковою угодою №5 від 15.08.2025 сторони погодили викласти п. 5.2. договору в такій редакції: «Ціна за одиницю товару (1 кВт*год. електричної енергії) у червні 2025 року становить 9, 402 грн за 1 кВт*год».

Додатковою угодою №6 від 15.09.2025 сторони погодили викласти п. 5.2. договору в такій редакції: «Ціна за одиницю товару (1 кВт*год. електричної енергії) у липні 2025 року становить 10, 0158 грн за 1 кВт*год».

Додатковою угодою №7 від 17.09.2025 сторони погодили викласти п. 5.2. договору в такій редакції: «Ціна за одиницю товару (1 кВт*год. електричної енергії) у серпні 2025 року становить 10, 2420 грн за 1 кВт*год».

Додатковою угодою №8 від 23.10.2025 сторони погодили викласти п. 5.2. договору в такій редакції: «Ціна за одиницю товару (1 кВт*год. електричної енергії) у вересні 2025 року становить 9, 1434 грн за 1 кВт*год». Також сторони погодили в преамбулі договору та додатку № 1 до договору слова «Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ)» замінити на «Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України у відповідному відмінку.

Додатковою угодою № 9 від 31.12.2025 сторони погодили викласти п. 5.2. договору в такій редакції: «Ціна за одиницю товару (1 кВт*год. електричної енергії) у вересні 2025 року становить 9, 6186 грн за 1 кВт*год».

Додатковою угодою № 10 від 31.12.2025 сторони погодили викласти п. 5.2. договору в такій редакції: «Ціна за одиницю товару (1 кВт*год. електричної енергії) у жовтні 2025 року становить 11, 5980 грн за 1 кВт*год».

Додатковою угодою № 11 від 31.12.2025 сторони погодили викласти п. 5.2. договору в такій редакції: «Ціна за одиницю товару (1 кВт*год. електричної енергії) у листопаді 2025 року становить 12, 168 грн за 1 кВт*год».

Відповідно до додаткової угоди № 12 від 31.12.2025 сторони дійшли згоди зменшити обсяг закупівлі на 41 381 кВт*год та зменшити ціну договору на 469 172, 68 грн, у зв`язку з чим внести зміни до договору, виклавши п. 5.1. договору у наступній редакції: «Загальна ціна (сума) договору становить 2 652 059, 62 грн, в т.ч. ПДВ 442 009, 94 грн. Обсяг постачання електричної енергії на період до 31.12.2025 становить 248 619 кВт*год».

Додатковою угодою № 13 від 31.12.2025 сторони погодили викласти п. 13.1. договору в такій редакції: «Цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (у разі їх наявності), укладається на строк не пізніше, ніж до 31.03.2026, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення».

Відповідно до додаткової угоди №14 від 13.02.2026 сторони дійшли згоди збільшити обсяг закупівлі електричної енергії на 51 300 кВт*год та збільшити ціну договору на 624 218, 40 грн суму, що не перевищує 20% суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році та домовилися внести зміни до договору, виклавши п. 5.1. договору в такій редакції: «Загальна ціна (сума) договору становить 3 745 450, 70 грн, в т.ч. ПДВ 624 241, 78 грн. Обсяг постачання електричної енергії на період дії договору становить 341 300 кВт*год».

Так, на виконання умов договору, за загальний період з лютого 2025 року по лютий 2026 року позивач поставив відповідачу електричну енергію кількістю 290 932, 000 кВт на загальну суму 3 281 335, 38 грн з ПДВ, що підтверджується актами приймання-передачі електричної енергії:

- №РН-0000936 від 21.03.2025 за лютий 2025 року кількістю 2 508, 000000 кВт*год на загальну суму 27 730, 45 грн;

- №РН-0001380 за березень 2025 року кількістю 37 145, 000000 кВт*год на загальну суму 383 046, 67 грн;

- №РН-0001949 за квітень 2025 року кількістю 26 831, 000000 кВт*год на загальну суму 246 356, 88 грн;

- №РН-0002376 за травень 2025 року кількістю 18 162, 000000 кВт*год на загальну суму 167 380, 99 грн;

- №РН-0003072 від 24.07.2025 за червень 2025 року кількістю 16 733, 000000 кВт*год на загальну суму 157 323, 67 грн;

- №РН-0003631 від 19.08.2025 за липень 2025 року кількістю 18 509, 000000 кВт*год на загальну суму 185 382, 44 грн;

- №РН-0004050 від 17.09.2025 за серпень 2025 року кількістю 19 569, 000000 кВт*год на загальну суму 200 425, 70 грн;

- №РН-0004402 від 02.10.2025 за вересень 2025 року кількістю 15 994, 000000 кВт*год, з урахуванням акту приймання-передачі № PH-0004402 від 31.10.2025 на суму 7 600, 36 грн;

- №РН-0005304 за жовтень 2025 року кількістю 31 699, 000000 кВт*год на загальну суму 367 645, 01 грн;

- №РН-0005898 від 15.12.2025 за листопад 2025 року кількістю 30 275, 000000 кВт*год на загальну суму 368 386, 20 грн;

- №РН-0006372 за грудень 2025 року кількістю 31 194, 000000 кВт*год на загальну суму 394 541, 71 грн, з урахуванням акту приймання-передачі № PH-00355 від 31.12.2025 кількістю 30 485, 000000 кВт*год на суму -23 600, 23 грн;

- №РН-0000690 за січень 2026 року кількістю 1 627, 378000 кВт*год на загальну суму 23 600, 23 грн;

- №РН-0000692 за січень 2026 року кількістю 28 158, 622000 кВт*год на загальну суму 408 356, 34 грн;

- №РН-0001228 за лютий 2026 року кількістю 12 932, 997000 кВт*год на загальну суму 215 862, 06 грн;

- №РН-0001849 за лютий 2026 року кількістю 303, 003000 кВт*год на загальну суму 5 057, 36 грн;

Акти приймання-передачі електричної енергії №РН-0000936 від 21.03.2025, №РН-0003072 від 24.07.2025, №РН-0003631 від 19.08.2025, №РН-0004050 від 17.09.2025, №РН-0004402 від 02.10.2025, №РН-0005898 від 15.12.2025, №РН-0001228 за лютий 2026, №РН-0001849 за лютий 2026 року підписані з обох сторін без зауважень та заперечень. Поряд з цим, акти приймання-передачі електричної енергії №РН-0001380 за березень 2025 року, №РН-0001949 за квітень 2025 року, №РН-0002376 за травень 2025 року, №РН-0005304 за жовтень 2025 року, №РН-0006372 за грудень 2025 року, №РН-0000690 за січень 2026 року, №РН-0000692 за січень 2026 року не підписані з боку відповідача.

Відповідач, у свою чергу, частково оплатив за поставлену електричну енергію з лютого 2025 року по лютий 2026 року на загальну суму 3 276 278, 02 грн, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2025 по 19.04.2026.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого зобов`язання за договором, у частині своєчасної оплати за поставлену електричну енергію в лютому 2026 року, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 5 057, 36 грн.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що зазначений правочин за своєю суттю є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Закону України «Про ринок електричної енергії».

Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії», постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Згідно з ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії», споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Як убачається з матеріалів справи, за загальний період з лютого 2025 року по лютий 2026 року позивач поставив, а відповідач прийняв електричну енергію кількістю 290 932, 000 кВт на загальну суму 3 281 335, 38 грн з ПДВ, що підтверджується актами приймання-передачі електричної енергії:

- №РН-0000936 від 21.03.2025 за лютий 2025 року кількістю 2 508, 000000 кВт*год на загальну суму 27 730, 45 грн;

- №РН-0001380 за березень 2025 року кількістю 37 145, 000000 кВт*год на загальну суму 383 046, 67 грн;

- №РН-0001949 за квітень 2025 року кількістю 26 831, 000000 кВт*год на загальну суму 246 356, 88 грн;

- №РН-0002376 за травень 2025 року кількістю 18 162, 000000 кВт*год на загальну суму 167 380, 99 грн;

- №РН-0003072 від 24.07.2025 за червень 2025 року кількістю 16 733, 000000 кВт*год на загальну суму 157 323, 67 грн;

- №РН-0003631 від 19.08.2025 за липень 2025 року кількістю 18 509, 000000 кВт*год на загальну суму 185 382, 44 грн;

- №РН-0004050 від 17.09.2025 за серпень 2025 року кількістю 19 569, 000000 кВт*год на загальну суму 200 425, 70 грн;

- №РН-0004402 від 02.10.2025 за вересень 2025 року кількістю 15 994, 000000 кВт*год, з урахуванням акту приймання-передачі № PH-0004402 від 31.10.2025 на суму 7 600, 36 грн;

- №РН-0005304 за жовтень 2025 року кількістю 31 699, 000000 кВт*год на загальну суму 367 645, 01 грн;

- №РН-0005898 від 15.12.2025 за листопад 2025 року кількістю 30 275, 000000 кВт*год на загальну суму 368 386, 20 грн;

- №РН-0006372 за грудень 2025 року кількістю 31 194, 000000 кВт*год на загальну суму 394 541, 71 грн, з урахуванням акту приймання-передачі № PH-00355 від 31.12.2025 кількістю 30 485, 000000 кВт*год на суму -23 600, 23 грн;

- №РН-0000690 за січень 2026 року кількістю 1 627, 378000 кВт*год на загальну суму 23 600, 23 грн;

- №РН-0000692 за січень 2026 року кількістю 28 158, 622000 кВт*год на загальну суму 408 356, 34 грн;

- №РН-0001228 за лютий 2026 року кількістю 12 932, 997000 кВт*год на загальну суму 215 862, 06 грн;

- №РН-0001849 за лютий 2026 року кількістю 303, 003000 кВт*год на загальну суму 5 057, 36 грн;

Акти приймання-передачі електричної енергії №РН-0000936 від 21.03.2025, №РН-0003072 від 24.07.2025, №РН-0003631 від 19.08.2025, №РН-0004050 від 17.09.2025, №РН-0004402 від 02.10.2025, №РН-0005898 від 15.12.2025, №РН-0001228 за лютий 2026, №РН-0001849 за лютий 2026 року підписані з обох сторін без зауважень та заперечень. Поряд з цим, акти приймання-передачі електричної енергії № РН-0001380 за березень 2025 року, №РН-0001949 за квітень 2025 року, №РН-0002376 за травень 2025 року, №РН-0005304 за жовтень 2025 року, №РН-0006372 за грудень 2025 року, №РН-0000690 за січень 2026 року, №РН-0000692 за січень 2026 року не підписані з боку відповідача.

Як убачається із матеріалів справи, відповідач, у свою чергу, частково оплатив за поставлену з лютого 2025 року по лютий 2026 року електричну енергію на загальну суму 3 276 278, 02 грн, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2025 по 19.04.2026.

Суд зазначає, що здійснивши оплату за актами № РН-0001380 за березень 2025 року, №РН-0001949 за квітень 2025 року, №РН-0002376 за травень 2025 року, №РН-0005304 за жовтень 2025 року, №РН-0006372 за грудень 2025 року, №РН-0000690 за січень 2026 року, №РН-0000692 за січень 2026 року, відповідач своїми конклюдентними діями підтвердив фактичне отримання електричної енергії, погодив її обсяг та вартість і виконав грошове зобов`язання, яке виникло з відповідного постачання. Отже факт оплати відповідачем вказаних актів підтверджує прийняття ним поставленої електричної енергії у зазначених в актах обсягах та за визначеною в них вартістю.

Однак доказів оплати відповідачем електричної енергії, отриманої ним в лютому 2026 році на суму 5 057, 36 грн матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Щодо доводів відповідача про перевищення встановленого ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» 20 відсотків суми, визначеної у початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, за умови затвердження видатків на відповідну мету суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» дія договору про закупівлю може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, за умови затвердження видатків на відповідну мету.

Отже, наведеною нормою встановлено саме граничний вартісний обсяг, у межах якого дія договору про закупівлю може бути продовжена на початку наступного року.

Як установлено судом, початкова ціна договору № 18/02/2025-ЧО від 25.02.2025 становила 3 121 232,30 грн, а 20 % від указаної суми становило 624 246, 46 грн. У подальшому, додатковою угодою № 14 від 13.02.2026 сторони домовилися збільшити обсяг закупівлі електричної енергії на 51 300 кВт*год та збільшити ціну договору 3 121 232,30 грн на суму 624 218, 40 грн. Отже, відповідно до п.5.1. додаткової угоди №14, загальна ціна (сума) договору становить 3 745 450, 70 грн (3 121 323, 30 + 624 218, 40).

Таким чином, погоджена сторонами сума збільшення ціни договору була на 28,06 грн (624 246, 46 грн 624 218, 40 грн) меншою за максимально допустимий відповідно до ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» 20 відсотків суми, визначеної у початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, за умови затвердження видатків на відповідну мету.

При цьому, судом установлено, що у січні - лютому 2026 року відповідачем фактично спожито 43 022 кВт*год електричної енергії із передбачених додатковою угодою № 14 51 300 кВт*год, що підтверджується актами приймання-передачі електричної енергії №РН-0000690 за січень 2026 року кількістю 1 627, 378000 кВт*год на загальну суму 23 600, 23 грн; №РН-0000692 за січень 2026 року кількістю 28 158, 622000 кВт*год на загальну суму 408 356, 34 грн; №РН-0001228 за лютий 2026 року кількістю 12 932, 997000 кВт*год на загальну суму 215 862, 06 грн; №РН-0001849 за лютий 2026 року кількістю 303, 003000 кВт*год на загальну суму 5 057, 36 грн.

Відтак погоджений сторонами кількісний обсяг електричної енергії не був перевищений, а навпаки, залишився невикористаним у розмірі 8 278 кВт*год (51 300 кВт*год 43 022 кВт*год).

Разом із тим, вартість фактично спожитих відповідачем у січні - лютому 2026 року 43 022 кВт*год електричної енергії становила 629 275,76 грн (23 600, 23, + 408 356, 34 + 215 862, 06 + 5 057, 36 ) тоді як додатковою угодою № 14 сторонами було погоджено її придбання на суму 624 218,40 грн.

При цьому вартість 42 718,997 кВт*год електричної енергії, поставленої відповідачу за актами № РН-0000690 за січень 2026 року, № РН-0000692 за січень 2026 року та № РН-0001228 за лютий 2026 року, становила саме 624 218,40 грн, тобто повністю вичерпала погоджений додатковою угодою № 14 вартісний обсяг закупівлі.

Вказана сума відповідачем сплачена позивачу в повному обсязі.

Однак, після вичерпання зазначеного вартісного обсягу відповідачем у лютому 2026 року фактично спожито ще 303,003 кВт*год електричної енергії вартістю 5 057, 36 грн, що підтверджується підписаним сторонами актом № РН-0001849.

Суд зауважує, що акт №РН-0001849 за лютий 2026 року за поставлену електричну енергію в лютому 2026 року кількістю 303, 003000 кВт*год на загальну суму 5 057, 36 грн підписаний та скріплений печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.

Таким чином, спірні правовідносини виникли не у зв`язку з перевищенням відповідачем погодженого сторонами кількісного обсягу електричної енергії, а у зв`язку з тим, що вартість фактично спожитої електричної енергії перевищила погоджений додатковою угодою № 14 фінансовий обсяг закупівлі.

При цьому суд звертає увагу, що установлене ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» обмеження визначає межі, у яких сторони вправі продовжити дію договору та збільшити договірний обсяг закупівлі на початку наступного року.

Відтак спірна сума 5 057,36 грн не може бути кваліфікована як частина погодженої сторонами ціни додаткової угоди № 14 або як подальше збільшення ціни договору в порядку ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Проте, суд зазначає, що із вказаної норми не випливає, що електрична енергія, фактично отримана та спожита замовником після вичерпання допустимого фінансового обсягу закупівлі, набувається ним безоплатно.

Навпаки, відсутність належної договірної підстави для набуття відповідного майна зумовлює необхідність застосування до таких правовідносин положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз ст. 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з п. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України, положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 р. у справі № 910/9072/17).

Отже для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Водночас майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою ст. 11 Цивільного кодексу України.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони, в порядку виконання договірного зобов`язання, не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц, від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17, від 27.01.2021 у справі №910/16334/19, від 04.03.2021 у справі № 910/15621/19, від 07.12.2021 у справі № 910/13182/20 та від 10.02.2022 у справі № 918/339/21.

Частиною першою статті 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ч. 2 ст. 1213 Цивільного кодексу України).

У постанові від 14.04.2026 у справі № 924/985/25 Верховний Суд, розглядаючи спір щодо стягнення вартості електричної енергії, фактично спожитої понад передбачений договором обсяг, виходив із того, що така електрична енергія набута відповідачем без достатньої правової підстави, а у зв`язку з неможливістю повернення спожитої електричної енергії в натурі її вартість підлягає відшкодуванню відповідно до ч. 2 ст.1213 Цивільного кодексу України.

Наведені правові висновки підлягають урахуванню при вирішенні даної справи.

Так, судом установлено, що додатковою угодою № 14 від 13.02.2026 сторони погодили збільшення ціни договору на 624 218,40 грн. Вартість електричної енергії, поставленої відповідачу за актами № РН-0000690 за січень 2026 року, № РН-0000692 за січень 2026 року та № РН-0001228 за січень 2026 року, становила саме 624 218,40 грн, а тому погоджений сторонами на початок 2026 року фінансовий обсяг був повністю вичерпаний.

Водночас після вичерпання вказаного фінансового обсягу відповідач фактично отримав та спожив ще 303,003 кВт*год електричної енергії вартістю 5 057,36 грн, що підтверджується підписаним сторонами актом № РН-0001849 за лютий 2026 року.

При цьому іншої додаткової угоди щодо збільшення ціни договору понад 624 218,40 грн сторонами не укладено, а фактична вартість електричної енергії, спожитої відповідачем у січні-лютому 2026 року, становила 629 275,76 грн.

Отже, спірна електрична енергія була фактично отримана відповідачем після вичерпання погодженого сторонами фінансового ліміту.

Таким чином, після використання відповідачем погодженого додатковою угодою № 14 фінансового обсягу у сумі 624 218,40 грн договірна правова підстава для отримання електричної енергії на додаткову суму 5 057,36 грн була відсутня.

Оскільки 303,003 кВт*год електричної енергії відповідачем фактично отримано та спожито, а повернення такого майна позивачу в натурі є неможливим, вартість відповідної електричної енергії у сумі 5 057,36 грн підлягає відшкодуванню позивачу на підставі ч.2 ст. 1213 Цивільного кодексу України.

Отже, перевищення передбаченого ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» фінансового обсягу виключає можливість віднесення спірних 5 057,36 грн до погодженої сторонами ціни договору, проте не створює для відповідача правової підстави безоплатно зберігати майнову вигоду у вигляді фактично отриманої та спожитої електричної енергії.

За встановлених обставин відповідач, фактично отримавши після вичерпання погодженого фінансового обсягу 303,003 кВт*год електричної енергії вартістю 5 057,36 грн та споживши її для власних потреб, не може повернути відповідне майно позивачу в натурі, а тому зобов`язаний відшкодувати його вартість відповідно до ч.2 ст. 1213 Цивільного кодексу України.

Таким чином, посилання відповідача на перевищення 20% ліміту не спростовує заявленої позивачем вимоги, а, навпаки, підтверджує відсутність договірної правової підстави для фактично спожитої понад відповідний фінансовий ліміт електричної енергії та необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 1213 Цивільного кодексу України.

Стосовно доводів відповідача щодо доказового значення акта звірки взаєморозрахунків та актів приймання-передачі електричної енергії, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не є первинним документом, що підтверджує здійснення конкретної господарської операції, та не замінює документів, якими така операція оформлена.

Водночас зазначене не позбавляє акт звірки взаєморозрахунків доказового значення при вирішенні спору, оскільки відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази як окремо, так і в їх сукупності, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємного зв`язку.

У даному випадку акт звірки не є єдиним доказом отримання відповідачем електричної енергії, а підтверджує стан взаєморозрахунків сторін та наявність станом на 19.04.2026 заборгованості у розмірі 5 057,36 грн.

Факт передачі відповідачу спірного обсягу електричної енергії підтверджується підписаним сторонами актом № РН-0001849 за лютий 2026 року. Відомості, зазначені у вказаному первинному документі, узгоджуються з даними акту звірки взаєморозрахунків, здійсненими відповідачем платежами та його власними поясненнями щодо вартості спожитої електричної енергії.

При цьому відповідачем не наведено іншого обґрунтованого розрахунку заборгованості, який би спростовував зазначену суму, та не надано доказів повного погашення вартості отриманої електричної енергії.

Одночасно, відповідач у своїх запереченнях зазначає, що фактичне споживання електричної енергії структурними підрозділами перевищило обсяги, визначені додатковою угодою № 14 від 13.02.2026, у зв`язку з чим, за його твердженнями, виникла заборгованість у розмірі 5 057,36 грн.

За таких обставин доводи відповідача про те, що акт звірки не є первинним документом, не спростовують наявності заборгованості. Факт передачі електричної енергії та її вартість підтверджуються актом № РН-0001849 за лютий 2026 року, а розмір непогашеної заборгованості узгоджується з даними акту звірки взаєморозрахунків, здійсненими відповідачем платежами та відомостями, наведеними самим відповідачем.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 5 057,36 грн підтверджена належними та взаємопов`язаними доказами.

Щодо доводів відповідача, що Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України є бюджетною установою, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

За приписами частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України установлено, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Враховуючи, що чинним законодавством не передбачено винятків або будь-яких особливих вимог для укладання договорів з бюджетними установами, виконання цих договорів також повинно здійснюватися на загальних підставах.

Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Тобто, з наведеного випливає, що відсутність надходжень бюджетних коштів не нівелює обов`язку з оплати товарів, робіт, послуг за відповідним правочином.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 у справі № 923/1292/16, від 23.03.2018 у справі № 904/6252/17, від 28.01.2019 у справі № 917/611/18.

Одночасно, суд зазначає, що Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, а також питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства (ст. 1 Бюджетного кодексу України)

Відповідно до пункту 7 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов`язання це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

В той же час, спірні правовідносини між сторонами у даній справі є не бюджетними, а господарськими (цивільними), які відповідно до частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, що регулюються актами цивільного законодавства України, а відтак таке посилання відповідача є безпідставним та не спростовує зобов`язання відповідача зобов`язання з оплати поставленої йому товару.

Відтак, вказані вище доводи відповідача судом до уваги не беруться.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за поставку електричної енергії в лютому 2026 року у розмірі 5 057, 36 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 5 057, 36 грн основного боргу.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, провулок Музейний, будинок 2-Д, ідентифікаційний код 43315602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газенерго-Трейд» (79026, Львівська область, місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 86-В, квартира 1, ідентифікаційний код 42827548) 5 057 (п`ять тисяч п`ятдесят сім) грн 36 коп. основного боргу та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань