Рішення № 140256732, 02.10.2026, Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 138/3195/25

Провадження №:2/138/337/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області в складі головуючого судді Савкової І.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 2158784 в електронній формі, підписаний електронним підписом позичальника, за умовами якого товариство надало відповідачу грошові кошти на погоджений умовами договору строк, а відповідач зобов`язався повернути таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, сплатити плату (проценти) від суми позики. 14.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та позивачем укладено договір факторингу № 14/06/21, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) позивачу право грошової вимоги до боржників, зокрема, до відповідача за Договором позики № 2158784 від 24.08.2024, заборгованість за яким становила 22534,00 грн., з яких 7000,00 грн. заборгованість за основною сумою боргу: 20,30 грн. сума заборгованості за відсотками, 13434,00 заборгованість за пенею та 2079,70 комісія за надання позики. Разом з тим, після відступлення позивачу прав грошової вимоги до відповідача за вказаним вище кредитним договором ОСОБА_1 не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попереднього кредитора. За таких підстав позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за вказаним договором позики в загальній сумі 22534,00 грн. та судові витрати.

Ухвалою судді Могилів-Подільського міськрайонного суду від 10.11.2025 ОСОБА_2 відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, роз`яснено сторонам порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання, направлено відповідачу копію позовної заяви з доданими до неї матеріалами.

12.03.2026 ухвалою судді Савкової І.М. дану справу прийнято до свого провадження.

Представник позивача, належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, клопотань про розгляд справи в іншому порядку не подавав, в прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи проводити за відсутності представника.

Відповідач, належним чином повідомлений про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, клопотання про розгляд справи в іншому порядку не подавав. 05.01.2026 до суду від представника відповідача адвоката Сердечнюк М.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову. Відзив мотивовано тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження укладення відповідачем кредитного договору, зокрема, доказів на підтвердження того, що саме відповідачем вчинено дії з використанням абонентського номеру мобільного телефону, який належить саме ОСОБА_1 . Крім того, в матеріалах справи відсутні належні докази, що підтверджують перерахування коштів відповідачу згідно договору позики, а також документи первинної бухгалтерської документації, які можуть підтвердити факт надання первісним кредитором і отримання відповідачем кредитних коштів. Також, представник відповідача зазначає, що позивачем не доведено достатніми доказами те, що він є законним правонаступником стягувача за договором позики так як доданих до позовної заяви договірі факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 та додаткових угодах до вказаного договору факторингу №7 від13.06.2022 та №47 від 24.01.2025 не зазначена загальна сума вимоги, як і не зазначена в доданому до позовної заяви Акті прийому-передачі Реєстру боржників №41 від 24.01.2025 за Договором факторингу №14/06/21 від 14.06.2021. Крім того, у договорі факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 сторони погодили, що клієнт зобов`язався, зокрема, повідомити кожного боржника про відступлення права вимоги протягом 30 робочих днів з дня підписання Акту прийому-передачі відповідного Реєстру Боржників. Однак, матеріали справи не містять доказів надсилання такого повідомлення відповідачу. Також,згідно з пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

08.01.2026 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник зазначає, про те, що позивачем доведено факт укладення відповідачем кредитного договору в електронній формі та підписання кредитного договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, тому позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а відповідач намагається уникнути виконання взятих на себе зобов`язань. Крім того, договір, укладений між відповідачем та первісним кредитором, а також договір факторингу, укладений між первісним кредитором та позивачем у встановленому порядку недійсним не визнані, тобто в силу ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. Також, представник позивача щодо факту зарахування коштів на картковий рахунок відповідача зазначає, що відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ», а саме того, що відповідні кошти не були зараховані на картковий рахунок позичальника, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить, отримані розрахунки заборгованості та платіжні доручення були надані разом з позовною заявою. Крім того, щодо повідомлення про відступлення прав вимоги зазначив, що у чинному законодавстві України відсутні норми, які зобов`язують позивача направляти відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги за Кредитним договором, а тим паче мати письмове підтвердження відправлення чи отримання Відповідачем такого повідомлення.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11.09.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк пять днів для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

16.09.2026 представником позивача подана заява про усунення недоліків разом з доказами надіслання відповідачу на адресу зареєстрованого місця проживання копій доданих документів.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 17.09.2026 продовжити розгляд цивільної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи викладене, а також відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 5 ст. 279 ЦПК України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд встановив, що 24.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) № 2158784, за умовами якого позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк, з метою придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики та комісію за надання позики (п. 1 Договору).

Згідно з пунктами 2.1 2.4 договору сума позики 7000,00 грн., строк позики 30 днів, процентна ставка з другого дня користування позикою до дати повернення 0,01% за день (фіксована), комісія за надання позики 29,71 % від суми наданої позики, що у грошовому виразі становить 2079,70 грн., дата повернення позики 22.09.2024, пеня 5 % в день. Параметри, порядок і графік повернення позики, сплати процентів та комісії за надання позики визначено в додатку № 1 до цього договору.

Пунктом 21 договору визначено, що цей договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи із застосуванням електронного підпису позикодавця та електронного підпису одноразовим ідентифікатором позичальника згідно Закону України «Про електронну комерцію».

В пункті 29 «Реквізити сторін» зазначено рахунок позичальника для зарахування кредитних коштів, а саме № НОМЕР_1 .

До позовної заяви позивачем приєднано копію Договору позики та Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит як Додаток №1 до Договору.

Вказані документи підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором і в цих документах містяться відомості про тип кредиту, суму кредиту, строк надання кредиту та спосіб надання кредиту, розмір процентної ставки, порядок користування та повернення кредиту, відповідальність за порушення умов кредитного договору тощо.

Таким чином, укладаючи вказаний договір відповідач та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За змістом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З вказаного слідує, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що кредитний договір був укладений та підписаний в електронній формі, і такі дії сторін узгоджуються з вимогами ст.ст. 626, 627 ЦК України та ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Враховуючи викладене, суд відхиляє заперечення відповідача, що подана позивачем копія договору не є оригіналом та не містить підтвердження електронних підписів сторін, що використовувались для підписання договору та додаткових угод, а тому є неналежним доказом на підтвердження факту його укладання, оскільки виходячи з наведених вище положень законодавства та встановлених обставин справи, договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором, використання якого не можливе без проходження відповідачем попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Отже, з наданих доказів вбачається, що під час укладення договору № 2158784 від 24.08.2024 сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Таким чином укладений між сторонами договір є обов`язковим до виконання.

Щодо факту отримання кредитних коштів та наявності заборгованості суд зазначає наступне.

Позивач в позовній заяві зазначив, що виконав умови договору в повному обсязі та ОСОБА_1 були перераховані кредитні кошти на банківську карту в загальній сумі 7000,00 грн.

Однак, відповідач не виконав умови кредитного договору, не повернув отримані кошти та не сплатив проценти за користування кредитом, у зв`язку з чим в нього виникла заборгованість.

Згідно розрахунку заборгованості за Договором позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) № 215878 від 24.08.2024, станом на 24.01.2025 наданого позивачем до позовної заяви, заборгованість відповідача становить 22534,00 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 7000,00 грн.; заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 20,30 грн., неустойки в сумі 13434,00 грн. та комісії в сумі 2079,70 грн.

Суд не бере до уваги посилання відповідача про неукладання Договором позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) № 215878 від 24.08.2024, оскільки такі укладені між сторонами шляхом обміну електронними повідомленнями та підписані відповідачем одноразовим ідентифікатором, який було надіслано на особистий телефонний номер відповідача, та використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, а отже, укладений у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону. Крім цього, відповідач своїм підписом підтвердив, що вказаний договорів укладений на взаємовигідних умовах, на момент їх підписання вивчив такий, його зміст, суть об`єм зобов`язань та наслідки укладання цього договору йому зрозумілі.

Крім цього, судом враховано, що ОСОБА_1 неодноразово здійснював оплати сум заборгованості за вищевказаним договором, а саме: за договором позики № 215878 від 24.08.2024 сплачено коштів на загальну суму 566,00 грн, що свідчить про його дії, спрямовані на виконання умов договору, а отже, визнання ним факту укладення такого договору.

Такий висновок підтверджується постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 127/23910/14-ц (постанова від 23 грудня 2020 року), у які вказано про те, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

При цьому відповідачем на спростування доводів позивача щодо перерахунку кредитних коштів у розмірах, зазначених в договорі, не надано жодного доказу того, що вказані кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі. Оспорюючи перерахування кредитних коштів, відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до них.

Таким чином, відповідачем не спростувано обставину, що він не укладав кредитний договір та не отримував кредитні кошти за цим договором.

Щодо переходу прав вимоги щодо заборгованості відповідача від первісного кредитора до позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ст 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 517ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Судом встановлено, що 14.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та позивачем укладено договір факторингу № 14/06/21, за умовами якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою) та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у відповідних реєстрах боржників, які формуються згідно Додатку № 1 та є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору факторингу, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі відповідного Реєстру Боржників згідно Додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору. 28.07.2021 сторони цього договору уклали додаткову угоду №2 до договору факторингу, якою погодили внести зміни до п.1.3 договору щодо порядку повідомлення боржників. Також 13.06.2022 сторони договору уклали додаткову угоду №7 до договору факторингу, якою погодили викласти п.9.1 договору у новій редакції щодо строку дії договору. 25.09.2024 між тими самим сторонами було підписано додаткову угоду №47 до цього договору, визначивши загальну суму прав вимоги, що відступається згідно реєстру боржників № 41 та №42 від 24.01.2025.

На підтвердження факту укладення вказаного договору, а також факту переходу до позивача прав вимоги, до позовної заяви додано копію Акту прийому-передачі Реєстру боржників № 41 від 24.01.2025 за Договором факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, витяг з Реєстру боржників № 41 та копію платіжної інструкції № 634 від 28.01.2025 про сплату позивачем на рахунок ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» коштів за відступлення прав вимоги згідно Додаткової угоди № 47 від 24.01.2025 до Договору факторингу № 14/06/2021 від 14.06.2021.

Згідно з реєстром боржників № 41 за договором факторингу № 14/06/21, підписаного 24.01.2025, позивач отримав право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 2158784 від 24.08.2024 на загальну суму заборгованості 22534,00 грн., яка складається з: 7000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 20,30 грн. сума заборгованості за відсотками; 13434,00 грн. - заборгованість за пенею; 2079,70 грн. комісія за надання кредиту.

Отже, посилання відповідача на відсутність доказів отримання новим кредитором прав вимоги є безпідставним та не заслуговує на увагу суду, оскільки аналіз матеріалів справи та викладене свідчить про наявність доказів на підтвердження того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце, документи, надані позивачем, містять відомості про те, що право вимоги за кредитами відповідача увійшло до пакету передачі активів на користь позивача.

Враховуючи те, що за умовами договору позики 2158784 від 24.08.2024 відповідач отримані кредитні кошти, а також погашав заборгованість за договором, тому суд дійшов висновку, що заборгованість за основним боргом (тілом кредиту) та відсотків на підставі вище вказаного договору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо нарахування позивачем пені суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 2.4 Договору сторони визначили, що пеня (грошові кошти, що нараховуються на залишок суми позики у передбачених договором випадках за невиконання позичальником умов договору) становить 5 % в день та відповідно до п. 2.5.1 договору у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором у повному обсязі, зарахування сплачених позичальником коштів за договором здійснюється позикодавцем у наступному порядку: в першу чергу сплачуються неустойка, проценти за понадстрокове користування позикою та інші платежі (у випадку їх нарахування).

Отже, як вбачається з матеріалів справи позивачем нарахована неустойка в максимальному розмірі 14000,00 грн., при цьому з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач сплатив неустойку в сумі 566,00 грн., а відтак залишок заборгованості за неустойкою, яку позивач просить стягнути з відповідача становить 13434,00 грн.

Разом з тим, відповідно до п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Воєнний стан в Україні введений з 24 лютого 2022 року та діє по даний час, а тому з урахуванням викладеного нарахування позивачем пені в розмірі, визначеному договором, який укладено 24.08.2024, тобто в період дії в Україні воєнного стану, в даному випадку не можливо.

При цьому, розмір неустойки за невиконання умов договору за період з 23.09.2024 по 01.11.2024 становить 14000,00 грн., та нарахований позивачем в період дії в Україні воєнного стану.

Частиною першою ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що сплата відповідачем пені, нарахованої за невиконання умов кредитного договору в сумі 14000,00 грн., підлягає списанню позивачем (позикодавцем) в зв`язку з прямою нормою закону, викладеною в п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.

Разом з тим, зважаючи, що матеріалами справи підтверджено, що відповідачем було сплачено 566,00 грн. неустойки, яка підлягає списанню відповідно до закону, а відтак заборгованість відповідача необхідно зменшити на вказану суму.

Щодо вимог про стягнення комісії за надання кредиту, суд зазначає наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частини першої, другої та п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

За пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від08червня 2017року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Пунктом 5 Правил про споживчий кредит передбачено, що банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частини 2 статті11, частини 5 статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1ст. 81 ЦПК України).

З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги банку. Банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 та за які банком встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення прострочених платежів по комісії за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

Таким чином, підстав для стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» прострочених платежів за комісією у розмірі 2079,70 гривень, не вбачається.

Враховуючи наведене, проаналізувавши позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вбачає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальному розмірі 6454,30 грн. (22534,00 грн. 14000,00грн. 2079,70 грн. = 6454,30 грн.), а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача кредитної заборгованості у сумі 6454,30 грн., тобто 28,64 % від заявленої вимоги, то розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 867,22 грн., а судовий збір у сумі 2160,78 грн. суд покладає на позивача.

Керуючись ст.ст. 3 ч. 1 п. 3, 512, 514, 525, 526 ч. 1, 530 ч. 1, 549, 610, 626 ч. 1, 634 ч. 1, 638 ч. 1, 1050 ч. 2, 1054 ч. 1, п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст. 7 ч. 13, 12, 76-81, 141 ч. 1, 178 ч. 8, 259 ч. 1, 2, 263-265, 273, 275, 279 ч. 5 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, IBAN № НОМЕР_2 в АТ «ТАСкомбанк», юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) заборгованість за Договором позики № 2158784 в розмірі 6454 (шість тисяч чотириста п`ятдесят чотири) гривні 30 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у сумі 867 (вісімсот шістдесят сім) грн. 22 коп.

Судовий збір в сумі 2160 (дві тисячі сто шістесят ) грн. 78 коп. залишити за позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 35625014.

Представники позивача: Степанчук Ольга Анатоліївна, адреса для листування: вул. Лісова, 2, поверх 4, м. Бровари, Київська область, 07400.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Представник відповідача: адвокат Сердечнюк Марина Василівна, адреса для листування: вул. Київська, 32, м. Могилів-Подільський, Могилів-Подільський район, Вінницька область, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Суддя: І.М. Савкова