Рішення № 140189196, 09.07.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/2201/25

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання К.Д. Савці

за участю представників:

від позивача Петровський Д.О.,

від відповідача Онищенко Л.В.,

від третьої особи не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Нива до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаєва, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство оборони України, про визнання укладеною додаткової угоди до договору про спільний обробіток землі, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Нива звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаєва про визнання укладеною додаткової угоди до договору про спільний обробіток землі в редакції позивача, посилаючись на наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива» (сторона-2) та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв (сторона-1) укладено договір від 06.07.2016 №540 (далі-договір №540) про спільний обробіток землі, відповідно до п. 1.1 якого з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності КЕВ міста Миколаїв, сторони за цим договором домовилися про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані стороні-1 в безстрокове користування та можливостей сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація. Пунктом 3.1 договору №540 передбачено, що сторона-1 за цим договором зобов`язується залучити до спільної обробки, що буде проводитися разом зі стороною-2 земельні ділянки, що надані стороні-1 в постійне користування площею 177,58 га, терміном на 2 (два) сільськогосподарських роки тобто до 31.12.2017 року.

Як вказує позивач, в подальшому додатковою угодою №1 від 12.08.2016 до договору №540 від 06.07.2016 пункт 12.2 договору було змінено шляхом викладення його в наступній редакції: «Цей договір укладений строком на 7 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2023 року…». Також згодом додатковою угодою №4 від 30.11.2020 до договору №540 від 06.07.2016 пункт 12.2 було змінено шляхом викладення першого речення в наступній редакції: «Цей договір укладений строком на 9 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2025 року…».

Позивач стверджує, що станом на дату подання позову відповідач не заперечував щодо проведення сільськогосподарських робіт у 2025 році в цілому, у зв`язку з чим позивачем було засіяно земельну ділянку площею 177, 58 га насінням озимого ріпаку, озимої пшениці та озимого ячменю (що на ствердження позивача, підтверджується виробничими документами витрат насіння за вересень; реєстрами подорожніх листів за вересень та жовтень; дорожніми листами трактористів за вересень та жовтень).

Відтак, позивач вказує, що оскільки на момент закінчення дії вищевказаного договору земельна ділянка залишається засіяною позивачем озимими культурами, у 2026 році виникне потреба у зборі врожаю з зазначених посівів та правова невизначеність щодо порядку обробки, збору та розподілу такого врожаю, позивач з метою врегулювання вищевказаної правової невизначеності звернувся до відповідача з листом від 18.12.2025 року №б/н із пропозицією укладення додаткової угоди до договору №540, якою передбачено право сторони-2 зібрати врожай озимих культур, засіяних у 2025 році, а також проводити сільськогосподарські роботи з підживлення, оприскування, протравки, прополювання, дератизації таких посівів.

Однак, як вважає позивач, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв листом від 19.12.2025 №5470 безпідставно відмовив в підписанні додаткової угоди до зазначеного договору, що і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.01.2026 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Нива (вх. № 19314/25 від 30.12.2025 р.) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №915/2201/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 02.02.2026 р. о 16:00.

21.01.2026 від представника відповідача Онищенко Л.В. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшов відзив (вх. №898/26), у якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ Нива в повному обсязі, з огляду на наступне.

Так, відповідач вказує, що правова природа договору є встановленою у рішенні Господарського суду Миколаївської області у справі №915/320/21 та не підлягає доведенню в даному провадженні, договір про спільний обробіток землі №540 від 06.07.2016, укладений між КЕВ м. Миколаїв та ТОВ Нива, є договором про спільну діяльність, а отже регулюється відповідними нормами ЦК України, ЗУ Про використання земель оборони, ЗК України, з особливостями та обмеженнями, які встановлює чинне законодавство та судова практика щодо використання земель оборони, та не підлягають регулюванню нормами ЗУ Про оренду землі.

Також відповідач зазначає, що предметом укладеного між сторонами правочину є землі Києвоолександрівського полігону, які мають цільове призначення «землі оборони» код 15.01, тобто землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, порядок використання яких встановлюється законом, згідно статті 77 ЗК України.

Так, за ствердженням відповідача, станом на момент надання пропозиції про внесення змін до договору про спільний обробіток землі контрагентом, як і на момент проведення підготовчого судового засідання у вказаній справі, Кабінетом Міністрів України зазначений порядок не визначено, про що наголошено Верховним Судом при перегляді рішень у справі №915/317/21, предметом розгляду яких було визнання недійсним на майбутнє договору про спільний обробіток землі від 06.07.2016, укладеного між ТОВ «Лан» та КЕВ м. Миколаїв.

Відповідач наголошує, що Міністерство оборони України неодноразово повідомляло про свою позицію щодо заборони продовження дії договорів про спільний обробіток земельних ділянок, посилаючись саме на відсутність законодавчо визначеного порядку їх укладання. Зазначена позиція була сформована в листі Міністра оборони України №19271/з від 04.12.2021 доповідній записці №10997/з/1 від 21.03.2025 заступника Міністра оборони України Шевцова М. Міністру оборони України Умєрову Р., та ЦУІІЗ КСЛ ЗСУ було офіційно доведено зазначену позицію до органів військового управління нижчого рівня - Квартирно-експлуатаційним управлінням та до підпорядкованих КЕВ, в тому числі КЕВ м. Миколаїв.

Відтак, відповідач стверджує, що КЕВ м. Миколаїв чітко висловив своє небажання щодо подальшої участі в договорі про спільну діяльність №540 від 06.07.2016, з підстав законодавчого невизначення порядку та умов укладання, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

30.01.2026 від представника позивача - Петровського Д.О. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла відповідь на відзив (вх. №1440/26), в якій позивач, зокрема, зазначає, що відсутність затвердженого Кабінетом міністрів України порядку використання земель оборони не може бути підставою для припинення прав позивача.

Так, позивач вказує, що доданий відповідачем до відзиву акт обстеження земельної ділянки від 16.01.2026 року підтверджує, що земельні ділянки були засіяні позивачем озимими культурами у жовтні 2025 року, що в свою чергу підтверджує факт обробки землі позивачем та згоду відповідача на проведення таких робіт.

Відтак, на переконання позивача, відмова відповідача від визначення правового статусу засівів та врожаю після закінчення строку дії договору (строк дії договору до 31 грудня 2025 року) в середині виробничого циклу вирощування зернових культур є порушенням принципу добросовісності та «правомірних очікувань».

Також позивач зазначає, що вчасно надіслав пропозицію про укладення додаткової угоди до вищевказаного договору, що врегульовувала би правовий статус та долю врожаю посіяних останнім у 2025 році озимих культур, втім відмова відповідача носить формальний характер та не містить об`єктивних підстав, крім посилань на внутрішнє листування з Міністерством оборони України.

Крім того, у відповіді на відзив позивачем заявлено клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив.

Під час підготовчого засідання 02.02.2026 р. судом за результатами розгляду клопотання позивача про поновлення строку на подачу відповіді на відзив постановлено протокольну ухвалу, якою задоволено вказане клопотання позивача, що викладене у відповіді на відзив від 30.01.2026 р. та поновлено строк на подання відповіді на відзив із залученням її до матеріалів справи.

Так, у підготовчому засіданні господарського суду 02.02.2026 року по справі №915/2201/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 04 березня 2026 року о 16 год. 00 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.

04.03.2025 від представника відповідача Онищенко Л.В. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшло клопотання (вх. №2872/26), згідно з яким заявник просив суд долучити до матеріалів справи копію звернення ТОВ Нива до КЕВ м. Миколаїв від 04.08.2025 р., відповідь КЕВ м. Миколаїв на вказане звернення від 02.09.2025 №3520, а також листи, що були надані на звернення КЕВ м. Миколаїв, щодо подальшого врегулювання питання внесення змін в діючі договори.

Під час з`ясування питань підготовчого провадження щодо складу учасників спору у підготовчому засіданні 04.03.2026 представником відповідача зазначено про доцільність залучення Міністерства оборони України до участі у справі, оскільки у КЕВ м. Миколаїв відсутні повноваження щодо самостійного розпорядження земельною ділянкою, адже будь-які дії щодо укладення договору мають бути погоджені саме Міноборони України, а тому відповідач позбавлений права самостійно приймати рішення щодо укладання додаткової угоди до спірного договору, у зв`язку з чим відповідач звертався до органів військового управління щодо роз`яснення порядку дій при укладанні даного правочину.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.03.2026 р. до участі у справі №915/2201/25 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство оборони України, продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів, та підготовче засідання відкладено на 23 березня 2026 року о 12:30.

20.03.2026 від представника позивача - Петровського Д.О. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява (вх. №3798/26), згідно з якою позивач на виконання вимог ухвали суду від 04.03.2026 надав докази направлення копії позовної заяви з додатками третій особі.

23.03.2026 від представника третьої особи - Дідуха С.П. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшли пояснення (вх. №3824/26), в яких третя особа проти позову заперечує повністю, оскільки КЕВ м. Миколаїв чітко висловив своє небажання щодо подальшої участі в договорі про спільну діяльність №540 від 06.07.2016, з підстав законодавчого невизначення порядку та умов укладання, а відтак третя особа вважає, що задоволення позовних вимог ТОВ Нива приведе до порушень прав та інтересів відповідача. Разом з цим третя особа зазначає, що станом на час розгляду справи Міністерство оборони України через ограни військового управління не надавало згоди на продовження дії договорів про спільну діяльність.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.03.2026 р. у справі № 915/2201/25 закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 21 квітня 2026 року о 11:00.

21.04.2026 р. від представника позивача - Петровського Д.О. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшло клопотання (вх. №5661/26), в якому заявник просив суд відкласти судове засідання у справі №915/2201/25, призначене на 21.04.2026, на іншу дату у зв`язку з хворобою представника позивача.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.04.2026 р. у справі № 915/2201/25 розгляд справи відкладено на 14 травня 2026 року о 14:00 з огляду на неявку представників сторін і клопотання позивача.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2026 р. розгляд справи № 915/2201/25 відкладено на 01 червня 2026 року о 15:00, з огляду на неявку представників сторін.

Так, у судовому засіданні на стадії дослідження доказів господарського суду 01.06.2026 року по справі № 915/2201/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 25.06.2026 року о 12 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що третю особу повідомлено ухвалою суду від 01.06.2026 р. в порядку ст. 120 ГПК України.

У судове засідання, призначене на 25.06.2026 року, представники відповідача та третьої особи не з`явились.

Представник позивача під час судового засідання просив суд відкласти розгляд справи з огляду на неявку представника відповідача задля можливості реалізації відповідачем права на висловлення в судових дебатах.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.06.2026 р. розгляд справи № 915/2201/25 відкладено на 09 липня 2026 року о 13:40, з огляду на неявку представника відповідача.

У судове засідання, призначене на 09.07.2026 р., представник третьої особи не з`явився.

У судовому засіданні 09.07.2026 року судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України підписано скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення без його проголошення з огляду на відсутність представників сторін на момент проголошення рішення.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов наступних висновків.

06.07.2016 р. між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаєва (сторона-1, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива» (сторона-2, позивач) було укладено договір №540 про спільний обробіток землі від 06.07.2016 р., відповідно до умов п. 1.1. якого з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності КЕВ м Миколаїв, сторони за цим договором домовилися про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані відповідачу як стороні-1 в безстрокове користування та можливостей позивача як сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.

Згідно з п. 2.1. договору для досягнення цілей, визначених цим договором, сторони зобов`язуються, зокрема:

- обмінюватися наявною у їхньому розпорядженні інформацією з питань, що становлять взаємний інтерес сторін. Кожна з сторін цього договору має право ознайомлюватися з усіма документами щодо ведення спільних справ за цим договором та становлять взаємний інтерес сторін в рамках дії договору;

- узгоджувати напрями та структуру господарської діяльності господарства для поєднання науково-дослідної діяльності з господарською, підвищення товарності та рентабельності виробництва й рівня оснащення виробничої і наукової бази;

- проводити інші дії які пов`язані з досягненням мети та виконання умов цього договору в межах діючого законодавства

Пунктом 3.1. договору визначено, що сторона-1 за цим договором зобов`язується, зокрема залучити до спільної обробки, що буде проводитися разом зі стороною - 2 земельні ділянки, що надані стороні - 1 в безстрокове користування, площею 177,58 га, терміном на 2 сільськогосподарських років тобто до 31 грудня 2017 року.

Пунктом 4.1. договору визначено, що сторона-2 зобов`язується, зокрема:

- приступити до господарської діяльності з використанням залучених земельних ділянок;

- здійснювати виробничий процес, забезпечивши його необхідними машинно-тракторними агрегатами, технічним обладнанням, інвентарем, паливно-мастильними матеріалами та відповідними спеціалістами і працівниками;

- вести бухгалтерський облік майна, цінностей, зобов`язань в тому числі платіжних та інших операцій, пов`язаних з виконанням цього договору, надавати інформацію про фінансові результати спільної діяльності та всі інші необхідні данні пов`язані зі спільною діяльністю за письмовим запитом сторони-1;

- нести витрати що виникли під час виконання цього договору в межах свого внеску;

- згідно письмового запиту надавати стороні-1 інформацію про хід виконання спільних робіт;

- погоджувати з керівництвом сторони-1 час початку і закінчення робіт на залученій земельній ділянці та не допускати до проведення сільгоспробіт третіх осіб без згоди на це сторони - 1;

- здійснювати своєчасну підготовку ґрунту для проведення сільгоспробіт.

Пунктами 5.1., 5.2., 5.3. договору визначено, що ведення спільних справ сторін, не віднесених цим договором і дорученням до повноважень будь-кого із сторін, здійснюється за їх загальною згодою. За згодою сторін, керівництво спільною обробкою здійснює сторона-2. Будь-які рішення приймаються на зборах представників сторін.

Відповідно до п. 6.1. договору внесок сторони 1 - вартість права обробки земельних ділянок загальною площею 177,58 га, згідно до акту обміру земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору, а також ділова репутація та ділові зв`язки та складає 186459 грн.

Згідно з п. 6.2 договору внесок сторони 2 - грошові кошти, паливно-мастильні матеріали, обробка ґрунтів, сівба, посадка, внесення добрив та засобів захисту рослин, всі необхідні дії щодо вирощування сільськогосподарських культура також професійні знання, навички та вміння, ділова репутація та ділові зв`язки, інше, що встановлюють сторони по закінченню сільськогосподарського року.

Пунктом 7.1. договору визначено, що грошові та майнові внески сторін, а також майно, створене сторонами в результаті їх діяльності є їх спільною власністю. Земельна ділянка є власністю держави.

Так, п. 8.1. договору сторони визначили, що прибуток, що отримується сторонами від спільної обробки землі, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому сторона - 1 в будь-якому випадку повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеними у статті 6 цього договору.

Відповідно до п. 9.1. договору спільні витрати і збитки покриваються за рахунок грошових коштів сторін, набутих внаслідок спільної обробки землі. При цьому сторони домовилися, що до спільних витрат і збитків не належать витрати та збитки, пов`язані з залученням стороною-2 до виробництва третіх осіб.

Відповідно до умов п. 12.1 договору догові вважається укладеним і набирає чинності з моменту укладання.

Згідно з п. 12.2. договору цей договір укладений строком на 2 сільськогосподарських років тобто до 31.12.2017 року з обов`язковим щорічним узгодженням (індексацією) ціни внесків сторін за цим договором на кожний наступний сільськогосподарський рік в продовж строку дії договору. Зміна (збільшення, зменшення) розміру внесків сторін ґрунтуються на рівні інфляції в країні на момент визначення розміру внесків. Обов`язкове щорічне узгодження (індексація) ціни внесків проводиться сторонами в строк до 01 січня кожного року.

Пунктами 12.5 та 12.6 договору визначено, що якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється письмовою додатковою угодою до цього договору. Зміни у цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в Україні законодавстві.

Відповідно до умов п. 12.11. договору додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.

В подальшому, 12.08.2016 р. між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаєва (сторона -1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива» (сторона-2) було укладено додаткову угоду №1 від 12.08.2016 р., якою сторони погодили внесення змін до договору, зокрема, викладення п. 3.1., 6.1., 7.1., 8.1. та п. 12.2 в наступних редакціях:

- так абз. 1 п. 3.1. договору викладено в наступній редакції «залучити до спільної обробки, що буде проводитися разом зі стороною-2 земельні ділянки, що надані сторооні-1 в безстрокове користування, площею 177,58 га, терміном на 7 сільськогосподарських років тобто до 31 грудня 2023 року.»;

- п. 6.1. договору «Внесок сторони-1 у 2016-2017 сільськогосподарському році - вартість права обробки земельних ділянок загальною площею 177,58 (сто сімдесят сім цілих п`ятдесят вісім сотих)) га, згідно до Акту обміру земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору, а також ділова репутація та ділові зв`язки та складає 328523 грн (триста двадцять вісім тисяч п`ятсот двадцять три грн. 00 коп.) з урахуванням податків та зборів, що виникають в процесі виконання умов договору.»;

- п. 7.1. договору викладено в редакції: «Грошові та майнові внески сторін є їх спільною власністю. Земельна ділянка є власністю держави. При повному розподілу прибутку майно, створене за договором є власністю сторони-2. Жодна із сторін не має права розпоряджатись майном, що є внеском іншої сторони та яке належало їй на праві власності, без її дозволу.».

- п. 8.1. договору викладено у такій редакції: «Прибуток, що отримується сторонами від спільної обробки землі, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому сторона - 1 отримати прибуток у розмірі частки та внеску, визначеними у статті 6 цього договору. У разі нанесення збитку стороні-2 заходами бойової та іншої підготовки (у тому числі: псування земельних ділянок, псування або знищення посівів, сіна, врожаю, техніки тощо), сторона-1 отримує прибуток за вирахуванням суми нанесеного збитку, а також у разі псування певної площі земельної ділянки та/або посівів - розподіл прибутку проводиться за вирахуванням кількості зіпсованої (пошкодженої) площі»;

- п. 12.2. договору викладено в новій редакції: «Цей договір укладений строком на 7 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2023 року з обов`язковим щорічним узгодженням (індексацією) ціни внесків сторін за цим договором на кожний наступний сільськогосподарський рік в продовж строку дії договору. Зміна (збільшення, зменшення) розміру внесків сторін ґрунтуються на рівні інфляції в країні на момент визначення розміру внесків. Обов`язкове щорічне узгодження (індексація) ціни внесків проводиться сторонами в строк до 01 січня кожного року. Індексація внесків сторін у 2016 та 2017 роках не проводиться».

Згодом, 07.04.2017 р. між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаєва (сторона -1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива» (сторона-2) було укладено додаткову угоду №2 від 07.04.2017 р., якою сторони погодили внесення змін до договору, зокрема:

- п. 6.1. договору викладено в наступній редакції: «Внесок сторони-1 вартість права обробки земельних ділянок загальною площею 177,58 (сто сімдесят сім цілих п`ятдесят вісім сотих)) га, згідно до акту обміру земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору, а також ділова репутація та ділові зв`язки та складає 406658 грн. 20 коп. (чотириста шість тисяч шістсот п`ятдесят вісім грн. 20 коп.) з урахуванням податків та зборів, що виникають в процесі виконання умов договору.»;

- п. 8.1. договору викладено у такій редакції: «Прибуток, що отримується сторонами від спільної обробки землі, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому сторона-1 в будь-якому випадку (окрім випадків, передбачених договором) повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеними у статті 6 цього договору.»;

- викладення п. 12.2. договору в наступній редакції: «Цей договір укладений строком на 7 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2023 року з обов`язковим щорічним узгодженням (індексацією) ціни внесків сторін за цим договором на кожний наступний сільськогосподарський рік в продовж строку дії договору. Зміна (збільшення, зменшення) розміру внесків сторін ґрунтуються на рівні інфляції в країні на момент визначення розміру внесків. Обов`язкове щорічне узгодження (індексація) ціни внесків проводиться сторонами в строк до 01 січня кожного року один раз на рік та у разі зміни кількості площ землі, що обробляється. Індексація внесків сторін у 2016 та 2017 роках не проводиться».

Також 21.03.2018 р. між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаєва (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива» (сторона-2) було укладено додаткову угоду №3 від 21.03.2018 р., якою сторони погодили внесення змін до п. 8.4. договору.

В подальшому, 30.11.2020 р. між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаєва (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива» (сторона-2) було укладено додаткову угоду №4 від 30.11.2020 р., зокрема, абз. 1 п. 3.1. договору змінено в частині строку дії договору, зазначивши, що термін дії договору 9 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2025 р., а також змінено п. 12.2 договору виклавши в наступній редакції перше речення: «Цей договір укладений строком на 9 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2025 року з обов`язковим щорічним узгодженням (індексацією) ціни внесків сторін за цим договором на кожний наступний сільськогосподарський рік в продовж строку дії договору».

Згодом, 02.06.2023 р. Миколаївським квартирно-експлуатаційним управлінням Командування Сил логістики Збройних Сил України (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива» (сторона-2) було укладено додаткову угоду №5 від 02.06.2023 р. до договору, згідно якої сторони домовились внести зміни до договору, у зв`язку з переформуванням сторони -1 змінивши в преамбулі та реквізитах договору назву «Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаєва» на «Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління Командування Сил логістики Збройних Сил України».

Договір з додатковими угодами підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

Так, 04.08.2025 р. позивачем направлено відповідачу лист №64 від 04.08.2025 р., в якому позивач звернувся до відповідача з пропозицією щодо укладення додаткової угоди до діючого договору про спільний обробіток землі, якою пролонгувати дію договору оренди до моменту збирання ним врожаю на залучених ділянках протягом 2026 р. Також позивач просив в разі погодження зазначеної пропозиції надіслати йому проект додаткової угоди для підписання та скріплення печатками сторін.

02.09.2025 р. відповідач повідомив позивача листом №3520 від 02.09.2025 р. про те, що для вирішення питання щодо пролонгації спірного договору згідно запиту позивача від 04.08.2025 р. №64 відповідачем було направлено лист до Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України від 19.08.2025 №569/3255, також зазначено, що згідно з дорученням Міністра оборони України № 19271/з від 04.12.2021 нові договори не укладаються, діючі договори про спільний обробіток не пролонгуються, зазначене питання можливо розглядати після правового регулювання.

Так, відповідно до листа Південного квартирно-експлуатаційного управління №2595/5/1290 від 20.08.2025 р. у відповідь на лист відповідача №569/3255 від 19.08.2025 р. внесення змін до діючих договорів про спільний обробіток землі та укладення нових договорів в разі закінчення чи розірвання діючих заборонено до нормативно-правового регулювання цього питання згідно з дорученням Міністра оборони України № 19271/з від 04.12.2021 та згідно телеграми Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування сил логістики Збройних Сил України від 01.08.2023 р.

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки №41 від 23.10.2025 р. під час обстеження земельних ділянок Києво-Олександрівського полігону порушень щодо використання не виявлено. Разом з цим в акті вказано, що на території земельної ділянки укладено 7 договорів про спільний обробіток землі, термін дії яких завершиться 31.12.2025 р., орієнтовна площа посіву озимих культур складає 1979,08 га.

Відповідно до листа відповідача №569/5385 від 15.12.2025 р. останній повідомив позивача про те, що договір про спільний обробіток землі №540/6 від 06.07.2016 р. припиняє свою дію 31.12.2025 р., при цьому пролонгація договору його умовами не передбачена, а тому здійснення ТОВ «Нива» будь-якої діяльності на вказаній земельній ділянці з 01.01.2026 р. є неможливою. Разом з цим відповідачем повідомлено про те, що з 01.01.2026 треті особи на територію земельної ділянки допускатися не будуть, списки техніки та осіб, що залучаються до обробітку земельної ділянки погоджуватись не будуть. Також відповідач просив позивача повідомити про засів сільськогосподарських культур, збір яких до 01.01.2026 р. здійснити не можна, з наданням відповідних підтверджуючих документів.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2025 р. позивач звернувся до відповідача з листом від 18.12.2025 р. (вх. №7917 від 18.12.2025 р.), у якому позивач повідомляє, що договір про спільний обробіток землі має строкову дію та укладений до 31.12.2025 р., разом з цим, як вказує позивач, на даний час, на вказаній земельній ділянці товариство здійснено підготовчі сільськогосподарські роботи та засів озимими культурами, а в червні- липні 2026 року збиратиметься врожай, у зв`язку з чим, з метою врегулювання відносин, позивач звернувся з пропозицією укласти додаткову угоду до договору. До вказаного листа позивачем було додано проект додаткової угоди.

19.12.2025 р. відповідач за результатом розгляду звернення позивача від 18.12.2025 щодо укладення додаткової угоди листом №5470 від 19.12.2025 р. повідомиив про неможливість акцептування оферти позивача, оскільки станом на момент розгляду звернення є чинним доручення Міністра оборони України №19271/з від 04.12.2021, яке містить пряму заборону на внесення змін до діючих договорів про спільний обробіток землі та укладення нових договорів в разі закінчення чи розірвання діючих договорів до нормативно-правового врегулювання зазначеного питання. Відповідач також зазначив, що КЕВ м. Миколаїв як землекористувач не має права без дозволу Міністерства оборони України та органів місцевого самоврядування та за відсутності нормативно-правового врегулювання зазначеного питання вчиняти будь-які правочини щодо земельних ділянок Києво-Олександрівського полігону.

Також 19.12.2025 р. відповідач листом №569/5481 від 19.12.2025 р. повідомив командира в/ч про те, що укладені договори про спільний обробіток землі, зокрема, що укладений між ним та ТОВ «Нива», припиняють свою дію 31.12.2025 р.

Наразі позивачем до позовної заяви в обґрунтування своїх доводів додано:

- лист позивача №16 від 10.01.2025 р., адресований командиру в/ч, яким повідомлено, що з 14.01.2025 починаються сільськогосподарські роботи на земельних ділянках №1 та №2 (згідно схеми розташування земельних ділянок, задіяних для ведення діяльності) на загальній площі 177,58 га, посівну кампанію озимих культур під урожай 2026 р., та надано список техніки, працівників, які будуть залучені до польових робіт під час господарської діяльності господарства з вказаної дати; лист містить відмітку: погоджено при дотриманні заходів безпеки, датовану 14.01.2025);

- лист позивача № 62 від 15.07.2025, адресований командиру в/ч, яким повідомлено, що з 15.07.2025 починаються сільськогосподарські роботи на земельних ділянках №1 та №2 (згідно схеми розташування земельних ділянок, задіяних для ведення діяльності) на загальній площі 177,58 га, посівну кампанію озимих культур під урожай 2026 р., та надано список техніки, працівників, які будуть залучені до польових робіт під час господарської діяльності господарства з вказаної дати; лист містить відмітку: погоджено при дотриманні заходів безпеки, датовану 15.07.2025);

- лист позивача №21 від 18.02.2025 р., адресований відповідачу, яким повідомлено, що з 14.01.2025 р. почалися сільськогосподарські роботи на земельних ділянках №1 та №2 (згідно схеми розташування земельних ділянок, задіяних для ведення діяльності) на загальній площі 177,58 га та надано список техніки, працівників, які будуть залучені до польових робіт з вищевказаної дати; лист містить відмітку: Не заперечую Марцоха О., датовану 18.02.2025);

- виробничі документи витрат насіння, засобів захисту рослин, добрив та паливно-мастильних матеріалів №1 та №3 (за вересень 2025 року);

- реєстр подорожніх листів за вересень, жовтень 2025 р.

- дорожні листи тракториста (за вересень, жовтень 2025 року).

Посилаючись на вказані документи, позивач вказує, що ним було засіяно земельні ділянки загальною площею 177,58 га насінням озимого ріпаку, озимої пшениці та озимого ячменю.

Так, позивач вважає, що відповідач безпідставно відмовив позивачу в укладенні додаткової угоди, що і стало підставою позову. Разом з цим позивач вважає, що фактичні відносини між сторонами регулюються аналогічно до орендних відносин, а тому порушене право позивача на укладення такої додаткової угоди підлягає судовому захисту.

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки №43 від 16.01.2026 р. на земельній ділянці площею 185,8308 га, яка використовувалася ТОВ «Нива» згідно договору про спільний обробіток землі від 06.07.2016 р. №438/4, термін дії якого закінчився 31.12.2025 р., виявлено посіви озимих культур на орієнтовній площі 185 га.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про визнання додаткової угоди до спірного договору про спільний обробіток укладеною.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на наведені норми законодавства, сторони у справі при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагента та визначенні умов договору, на свій розсуд прийняли даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір, який відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Внаслідок укладення договору між сторонами, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки і за своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про спільну діяльність.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно до ст. 1132 Цивільного кодексу України: за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Приписами ч. 1 ст. 1133 Цивільного кодексу України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

Під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства (ч.1 ст. 1135 Цивільного кодексу України).

Прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників (ч.1 ст.1139 Цивільного кодексу України).

Отже, за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети, що не суперечить законові.

У свою чергу, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Законом України Про оренду землі та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст.15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Згідно із ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Отже, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) використання майна (земельної ділянки) протягом визначеного договором строку та отримання продукції/доходів.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.07.2016 р. між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаєва (сторона -1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива» (сторона-2) було укладено договір №540 про спільний обробіток землі від 06.07.2016 р., до якого сторонами в подальшому були внесено зміни шляхом укладення додаткових угод №1 від 12.08.2016 р., №2 від 07.04.2017 р., №3 від 21.03.2018 р., №4 від 30.11.2020 р. та №5 від 02.06.2023 р., термін дії вказаного договору (з урахуванням змін згідно додаткової угоди №4 від 30.11.2020 р.) становить 9 сільськогосподарських років, а саме до 31.12.2025 р.

Судом встановлено, що 18.12.2025 р. позивач звернувся до відповідача з листом від 18.12.2025 р. (вх. №7917 від 18.12.2025 р.), з пропозицією укласти додаткову угоду до договору. За результатом розгляду звернення позивача від 18.12.2025 р., відповідач листом від 19.12.2025 р. №5470 повідомив про неможливість акцептування оферти позивача, оскільки станом на момент розгляду звернення є чинним доручення Міністра оборони України №19271/з від 04.12.2021, яке містить пряму заборону на внесення змін до діючих договорів про спільний обробіток землі та укладення нових договорів, в разі закінчення чи розірвання діючих договорів до нормативно-правового врегулювання зазначеного питання. Відповідач також зазначав, що КЕВ м. Миколаїв як землекористувач не має права без дозволу Міністерства оборони України та органів місцевого самоврядування та за відсутності нормативно-правового врегулювання зазначеного питання вчиняти будь-які правочини щодо земельних ділянок Києво-Олександрівського полігону.

Суд зауважує, що матеріали справи містять копію доручення Міністерства оборони України за вих. № 19271/з від 04.12.2021, зі змістом якого зазначено про заборону укладення нових договорів (а також внесення змін та доповнень до чинних договорів, продовження дії таких договорів) до нормативно-правового врегулювання питання укладання землекористувачами Міноборони договорів про спільну діяльність відповідно до вимог статті 4 Закону Країн Про використання земель оборони.

Крім того, позиція Міністерства оборони України щодо заборони продовження дії договорів про спільний обробіток земельних ділянок з посиланням на відсутність законодавчо визначеного порядку їх укладання сформована, зокрема, в доповідній записці №10997/з/1 від 21.03.2025 заступника Міністра оборони України Міністру оборони України, в якій висловлено пропозицію не укладати нові договори до закінчення воєнного стану або нормативного врегулювання питання вирощування сільськогосподарської продукції на землях оборони.

Про заборону внесення змін та продовження дії чинних договорів про спільну діяльність, із посиланням на доручення Міністерства оборони України за вих. № 19271/з від 04.12.2021, зазначено також у вимогах та листах Центрального управління Інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування сил логістики Збройних Сил України за вих. № 370/2/866 від 01.02.2022, за вих. № 370/2/4796 від 01.08.2022, № 2459/9552 від 28.08.2025, № 2459/10290 від 17.09.2025, № 2459/15603 від 29.12.2025.

Так, суд зазначає, що спірний договір №540 від 06.07.2016 р. про спільний обробіток землі є договором про спільну діяльність, порядок укладення і виконання якого врегульовані, зокрема главою 77 Цивільного кодексу України, а тому до спірних до правовідносин сторін не підлягають застосуванню норми щодо оренди.

При цьому, положення глави 77 Цивільного кодексу України, якими нормативно врегульовано договори про спільну діяльність, не містять спеціальних приписів щодо порядку укладання та внесення змін до відповідних договорів, а тому застосуванню підлягають загальні норми цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

За змістом ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тлумачення п. 3 ч. 1 ст. 3 та ст. 627 Цивільного кодексу України в цілому свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.

Вказана правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 375/278/20.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору виявляється також у можливості, наданій сторонам за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну. Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 922/1618/17, від 22.05.2019 у справі № 914/1104/18.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Так, п. 12.5 та 12.6 договору визначено, що якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється письмовою додатковою угодою до цього договору. Зміни у цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в Україні законодавстві.

Згідно з ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

При цьому суд наголошує, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Також положеннями Цивільного кодексу України передбачено вирішення судом переддоговірних спорів, зокрема, щодо договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших встановлених законом випадках. Тобто, в разі безпідставного ухилення від укладення договору стороною, зобов`язаною його укласти, інша сторона відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України має право звернутися до суду за захистом своїх прав.

У постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що внесення змін до договору за рішенням суду є виключною мірою, яка пов`язана з втручанням суду в свободу договору, господарську діяльність сторін, і таке втручання може відбуватися лише у разі виникнення значного і вочевидь несправедливого дисбалансу між інтересами сторін внаслідок зміни обставин.

У разі здійснення господарської підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.09.2020 у справі № 910/13459/19, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/18 та від 20.06.2023 у справі №910/7583/22.

Як було зазначено вище, відповідач листом №5470 від 19.12.2025 р. повідомив позивача про неможливість акцептувати оферту позивача та укласти договір з посиланням на доручення Міністра оборони України №19271/з від 04.12.2021 р.

Підсумовуючи зазначене, суд висновує, що позивач не довів наявності інших встановлених договором або законом випадків як підстав у розумінні ст. 651 ЦК України для примусу відповідача до укладення додаткової угоди.

Щодо твердження позивача про порушенням принципу добросовісності у зв`язку з відмова відповідача від визначення правового статусу засівів та врожаю після закінчення строку дії договору (строк дії договору до 31 грудня 2025 року) в середині виробничого циклу вирощування зернових культур та наявність у нього «правомірних очікувань», суд зазначає наступне.

Термін дії договору до 31.12.2025 р. був погоджений сторонами у додатковій угоді №4 від 30.11.2020 р. Про неможливість укладання додаткової угоди для продовження його дії та відсутність у відповідача наміру щодо продовження договірних відносин відповідач повідомив позивача у вересні 2025 р. листом №3520 від 02.09.2025 р.

Відтак, закінчення терміну дії договору мало прогнозований характер для позивача, та він мав змогу розумно оцінити обставини, щодо подальшого виконання спірного договору. При цьому, позивач здійснює господарську діяльність на власний ризик, позивач не міг не спрогнозувати, що збір та дозрівання засіяного у 2025 році врожаю буде після 31.12.2025 р., тобто поза межами строку дії договору. Відтак, посилання позивача на «правомірні очікування» оцінюються судом критично.

Враховуючи викладене, позовна вимога про визнання додаткової угоди укладеною є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

При цьому суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам сторін, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.

Наразі суд не вбачає необхідності надавати оцінку решті доводів сторін, оскільки така оцінка не впливає на вказані вище висновки суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності та обставини справи, господарський суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Нива необґрунтовані, не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

У зв`язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за його рахунок.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Нива до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаєва, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство оборони України, про визнання укладеною додаткової угоди до договору про спільний обробіток землі відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 28.09.2026 року, з урахуванням умов воєнного стану та завантаженості судді Ільєвої Л.М., а також у зв`язку з перебуванням судді Ільєвої Л.М. у щорічній відпустці з 13.07.2026 по 22.07.2026 року, з 24.08.2026 по 03.09.2026 року та 14.09.2026 року.

Суддя Л.М. Ільєва