Рішення № 140188263, 08.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2026Справа № 910/7249/25

За позовом Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі

Київської міської ради

до 1) Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівін Транс"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним договору, стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Костюк А.С.

представники учасників процесу: згідно протоколу судового засідання

В судовому засіданні 08.09.2026, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви від 03.07.2025) звернувся Заступник керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Київрада, позивач) до Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" (далі - КО "Київзеленбуд", відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівін Транс" (далі - ТОВ "Сівін Транс", відповідач-2), у якому просить суд:

- визнати недійсним договір підряду № 111/9 на здійснення: "Реконструкції парку відпочинку "Оболонь" в урочищі "Наталка" по Оболонській набережній в Оболонському районі м. Києва" (3-й, 4-й та 7-й пускові комплекси) від 14.09.2017 зі змінами, внесеними на підставі додаткових угод до вказаного договору, укладені між Київським комунальним об`єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" та ТОВ "Сівін Транс" за підсумками відкритих торгів (ідентифікатор закупівлі UA-2017-08-07-000404-a);

- стягнути з ТОВ "Сівін Транс" на користь Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" грошові кошти у розмірі 23 987 835, 24 грн, а з Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" одержані ним за рішенням суду грошові кошти у розмірі 23 987 835, 24 грн стягнути в дохід держави.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проведення публічних закупівель відповідачем-2 були допущені порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати торгів, у зв`язку з чим прокурор просить визнати недійсним укладений між відповідачами за результатами публічних закупівель договір підряду № 111/9 від 14.09.2017 на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Крім того, прокурор, посилаючись на ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, просить застосувати наслідки недійсності укладеного правочину та стягнути з відповідача-2 на користь відповідача-1 кошти в розмірі 23 987 835, 24 грн. як відшкодування вартості робіт за недійсним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та залучено до розгляду справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі - третя особа).

Відповідач-2 (ТОВ "Сівін Транс") надав свій відзив на заявлені прокурором вимоги, в якому позов не визнав, зазначив про виконання договору, за відсутності порушеного майнового інтересу держави, а тому визнання договору недійсним з мотивів його невідповідності лише з підстав вчинення учасниками торгів антиконкурентних узгоджених дій, не відповідають принципам справедливості та розумності.

09.07.2025 від прокурора надійшла відповідь на відзив, у якому останній проти доводів відповідача-2, викладених у відзиві на позов заперечив, вважав їх необгрунтованими, просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 було задоволено заяву заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва про вжиття заходів забезпечення позову з підстав, зазначених у цій ухвалі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 було зупинено провадження у справі № 910/7249/25 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 922/3456/23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 провадження у даній справі було поновлене.

10.03.2026 від третьої особи надійшли письмові пояснення по суті справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 провадження у справі було зупинене до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/20111/23, зобов`язано учасників провадження повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення справи № 910/7249/25.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 провадження у справі було поновлене.

Подане 07.07.2026 прокурором клопотання про зупинення провадження у справі судом не розглядалось, оскільки його прокурор у судовому засіданні не підтримав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2026, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче провадження у справі було закрите, розгляд справи призначено по суті.

У судовому засіданні по суті розгляду справи прокурор позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представники позивача, відповідача-1 та третьої особи у судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про розгляд справи. Представник третьої особи просив розгляд справи здійснювати без його участі.

Представник відповідача-2 проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників провадження, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.09.2017 між КО "Київзеленбуд" (замовник) та ТОВ "Сівін Транс" (підрядник) був укладений договір підряду № 111/9 (далі - договір), відповідно до якого підрядник зобов`язується на свій ризик, власними і залученими силами та засобами виконати роботи з "Реконструкції парку відпочинку "Оболонь" в урочищі "Наталка" по Оболонській набережній в Оболонському районі м. Києва" (3-й, 4-й та 7-й пускові комплекси) (п. 1.1).

Загальна вартість робіт за цим договором згідно з договірною ціною, яка є невід`ємною частиною цього договору становить 28 514 317,20 грн. (п. 2.1 договору).

Термін виконання робіт: згідно календарного плану виконання робіт (п. 3.1 договору).

Приймання робіт здійснюється на підставі актів виконаних робіт за формою № КБ-2В та довідки за формою № КБ-3 (п. 3.5 договору). Датою завершення робіт ваажається дата прийняття замовником виконаних робіт на об`єкті в цілому з підписанням акту приймання виконаних робіт з пред`явленням підрядником виконавчої документації, сертифікатів, тощо (п. 3.6 договору).

Замовник протягом 5 днів після реєстрації даного договору та отримання від головного розпорядника бюджетних коштів може перерахувати підряднику за його заявкою аванс на придбання матеріалів у розмірі 678 000,00 грн. (п. 4.1 договору).

Підрядник на підставі виконаних робіт складає акти виконаних робіт за формою № КБ-2В та довідкою КБ-3 з усіма підтверджуючими документами. Замовник протягом 10-ти робочих днів перевіряє документи і підписує акти виконаних робіт, а у разі непідписання обгрунтовує причину відмови. Розрахунки за виконані роботи здійснюються замовником протягом 14 робочих днів після підписання актів виконаних робіт і після надходження бюджетних коштів від головного розпорядника бюджетних коштів (п. 4.3 договору).

Цей договір набирає чинності з дня його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 10.1).

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору ТОВ "Сівін Транс" виконало роботи за договором на загальну суму 23 987 832,24 грн., про що сторони склали звіт про виконання договору від 03.01.2020.

Зі свого боку відповідач-1 повністю сплатив вартість виконаних робіт на вказану суму, що підтверджується платіжними інструкціями за період з 28.09.2017 по 09.08.2018.

У подальшому, рішенням № 60/10-р/к від 19.03.2024, зокрема, визнано, що ТОВ "Сівін Транс" (відповідач-2) та ТОВ «Добробут-С» вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час участі у процедурі закупівлі за предметом "Реконструкції парку відпочинку "Оболонь" в урочищі "Наталка" по Оболонській набережній в Оболонському районі м. Києва" (3-й, 4-й та 7-й пускові комплекси), яка проводилась КО "Київзеленбуд", ідентифікатор закупівлі в системі - UA-2017-08-07-000404-а.

Так, за результатами оцінки наведеної інформації Відділення АМК дійшло висновку, що дії відповідачів під час участі у процедурах закупівель полягали у:

- подачі тендерної пропозиції (її частини) в один день та близький проміжок часу;

- подачі тендерних пропозицій для участі у процедурі з однієї ІР-адреси, яка належала працівнику ТОВ "Сівін Транс", яка була пов`язана з засновником, керівником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Сівін Транс" сімейними зв`язками;

- заходженні відповідачами в аукціон з ІР-адреси;

- подачі ТОВ "Сівін Транс" фінансової звітності з ІР-адреси, з якої відповідачі заходили в аукціон та подавали свої пропозиції для участі у процедурі закупівлі;

- наданні ТОВ «Добробут-С» у складі своєї пропозиції підписаного та завіреного вказаним суб`єктом господарювання проекту договору підряду;

- однакових властивостях більшості файлів тендерних пропозицій відповідачів;

- спільних особливостях в локальних кошторисах відповідачів.

Внаслідок узгодженості поведінки учасників, право на укладення договору за результатами торгів одним з учасників (ТОВ "Сівін Транс") одержано не на конкурентних засадах, чим спотворено результати торгів.

Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. При цьому згідно з п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" одним із видів антиконкурентних узгоджених дій є узгоджені дії, що стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Узгоджений характер дій ТОВ "Сівін Транс" вказує як на усвідомлення їх протиправності (порушення цими діями правил здійснення господарської діяльності), так і на передбачуваність і бажання настання наслідків від них (усунення конкуренції з метою протиправного отримання права на укладення договору). Вольова спрямованість антиконкурентних узгоджених дій зазначеного суб`єкта господарювання свідчить про їх умисність.

Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об`єднання, суб`єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб`єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб`єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пунктами 2, 3 резолютивної частини рішення АМК № 60/10-р/к від 19.03.2024 на ТОВ "Сівін Транс" та ТОВ «Добробут-С» накладено штрафи.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор вказує, що укладений договір підряду № 111/9 від 14.09.2017 підлягає визнанню недійсним як такий, що укладений без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та порушує правові та економічні засади держави.

Щодо підстав звернення прокурора до суду з даною позовною заявою в інтересах держави в особі Київради, суд виходив з такого.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 вказаної статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно зі сталою правовою позицією Верховного Суду захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Водночас слід врахувати, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, тому прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Суд враховує, що гідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 вказаної статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно зі сталою правовою позицією Верховного Суду захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Таким чином підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді виникають за умови дотримання порядку, передбаченого ст. 23 Закону "Про прокуратуру", а також за наявності обставин щодо порушення інтересів держави.

Обґрунтовуючи порушення інтересів держави в цій справі, прокурор зазначає, що зміна істотної умови договору підряду у вигляді продовження строків виконання робіт порушила принципи здійснення публічних закупівель, спричинила неефективне використання бюджетних коштів, а також призвела до порушення встановлених державою гарантій із забезпечення конституційних прав громадян на захист життя, здоров`я та власності в умовах воєнного стану.

У даному випадку прокурор позивачем визначив Київську міську раду як розпорядника бюджетних коштів та орган, що уповноважений здійснювати функції захисту інтересів територіальної громади у відповідних правовідносинах.

Згідно зі ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 зазначила, що оскільки засновником комунального підприємства (закладу) та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, яка фінансує і контролює діяльність свого комунального підприємства (закладу), а також зобов`язана контролювати виконання міського (обласного) бюджету за договорами про закупівлю товарів, то орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням бюджетних коштів, тому є належним позивачем у справах про стягнення бюджетних коштів.

Так, із матеріалів справи вбачається, що умовами спірного договору передбачено, що джерелом фінансування є кошти місцевого бюджету, відповідно до Програми економічного та соціального розвитку міста Києва на 2017, 2018-2020 роки.

Відповідно до рішень Київради № 553/1557 від 12.12.2016, № 1042/4049 від 21.12.2017, контроль за їх виконанням покладено на постійну комісію Київради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку.

Натомість, органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах допущено нездійснення необхідного захисту - не пред`явлено до суду позов про визнання недійсним договору № 111/9 від 14.09.2017, як такого, що суперечить інтересам держави, і застосування наслідків недійсності договору.

Отже, враховуючи, що Київрада самостійно не звернулась до суду за захистом свого порушеного права та не мала наміру на таке звернення, суд вважає, що прокурором доведено наявність підстав для представництва інтересів держави у даному спорі.

Щодо суті заявленого позову судом встановлено наступне.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину як стороною договору, так і зацікавленою особою, яка не є стороною правочину.

У справі, що розглядається, прокурор, відповідно до положень ч. 1 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215 та ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України оспорює дійсність укладеного між КО "Київзеленбуд" та ТОВ "Сівін Транс" договору підряду № 111/9 від 14.09.2017.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення такого спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Оскільки не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 та у постанові Верховного Суду від 05.02.2026 у справі № 910/6780/23.

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Як вказав Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При цьому ч. 5 ст. 13 Цивільного кодексу України, якою регламентовано цілі реалізації цивільних прав, не допускає їх використання з метою неправомірного обмеження конкуренції, а також недобросовісну конкуренцію.

Постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 уточнено висновки, що викладено у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК, таким чином.

При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження притягнення уповноважених осіб ТОВ "Сівін Транс" до кримінальної відповідальності на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, за наслідками вчинення порушення, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів процедури закупівлі UA-2017-08-07-000404-а.

Крім того, вирішуючи питання щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України суд має враховувати що санкції, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для застосування приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (надання та отримання робіт за вказаним правочином) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.

Проте, суд звертає увагу, що при зверненні до суду з вказаним позовом прокурор, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, посилався лише на порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення процедури закупівлі, а не на протиправність договору, спрямованого на порушення інтересів держави та суспільства.

Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу, що при зверненні до суду з даним позовом прокурор не довів суду належними доказами, що саме внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу/послугу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року по справі № 922/3456/23 зазначено, що об`єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Об`єднана палата звернула увагу на невідповідність норми ч. 3 ст. 228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст. 228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та ч. 3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.

ЄСПЛ в свою чергу, звертав увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна, а саме в даному випадку добросовісної сторони правочину.

Об`єднана палата зазначила, що за умови застосування відповідних приписів ч. 3 ст. 228 ЦК відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.

По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.

По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").

За таких підстав, суд приходить до висновку, що застосування ч. 3 ст. 228 ЦК до спірних відносин призведе до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст. 1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача-2, так і щодо добросовісної сторони правочину.

З огляду на положення частини четвертої статті 236 ГПК України, суд враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі № 922/3456/23, оскільки правовідносини у справах є подібними щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах з огляду на предмет та правові підстави позову (визнання недійсними рішення тендерного комітету та договору, стягнення коштів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України).

Суд також враховує, що ухвалою від 24.02.2026 Верховний Суд передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 910/20111/23 за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Антимонопольний комітет України, про визнання недійсним, зокрема, укладеного відповідачами договору як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, з умислу відповідача 2, та стягнення грошових коштів (частина третя статті 228 ЦК), тобто справу у подібних до цієї справи правовідносинах.

Необхідність передачі справи № 910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно ухвали Верховного Суду від 24.02.2026 була обумовлена, наявністю виключної правової проблеми щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК у подібних правовідносинах, яка полягає у відсутності закріплених на нормативному рівні критеріїв як визначення правочину таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, так і виключних випадків порушення інтересів держави та суспільства, за яких підлягає застосуванню частина третя статті 228 ЦК.

Однак, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08.04.2026 справу № 910/20111/23 повернула відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. В зазначеній ухвалі Велика Палата Верховного Суду зауважила, що питання щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема при порушенні суб`єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції, не має невизначеного законодавчого регулювання та вже вирішувалося Верховним Судом. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 сформулювала висновок щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, зазначивши, що ця норма може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08.04.2026 у справі № 910/20111/23 також зауважила про те, що доводи про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами не знайшли свого підтвердження, про що свідчить узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою вказаної вище постанови. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд і повернення справи колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Отже, обставини допущення учасниками публічної закупівлі UA-2017-08-07-000404-а, зокрема, відповідачем-2 при його проведенні, порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного договору підряду з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.

Таким чином, прокурор у даній справі не довів, що оспорюваний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, оскільки лише сам встановлений рішенням АМК факт вчинення відповідачами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у процедурі закупівлі UA-2017-08-07-000404-а не є підставою для визнання спірного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, а отже для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Таким чином, позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним договору підряду № 111/9 від 14.09.2017 задоволенню не підлягають, а тому у цій частині позовних вимог суд відмовляє.

Щодо позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 ЦК України, то суд зазначає, що вказані вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання недійсним договору № 111/9 від 14.09.2017, а тому, зважаючи на відмову у задоволенні основної вимоги, похідна вимога про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 ЦК України, також задоволенню не підлягає.

З урахуванням викладеного суд відмовляє у позові прокурора у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі відмови у позові судові витрати у вигляді судового збору покладаються на Київську міську прокуратуру, як платника судового збору.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення буде складено 29 вересня 2026 року.

Суддя О.В. Котков