Рішення № 140185723, 29.09.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/3731/26

381/5008/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Соловей Г.В.,

за участю секретаря судових засідань Гапонюк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Фастів Київської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

06.08.2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся через систему «Електронний суд» до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі № 320/7847/22 було визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови здійснити позивачу з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії за вислугу років на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 18 липня 2022 року та зобов`язано відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату пенсії.

На виконання зазначеного рішення відповідач здійснив перерахунок пенсії, однак всупереч Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 повторно застосував обмеження пенсії позивача максимальним розміром, чим фактично не забезпечив повного відновлення порушеного права.

Саме ця протиправна поведінка відповідача стала підставою для повторного звернення позивача до суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі № 320/47653/23 суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження максимальним розміром пенсії позивача та зобов`язав відповідача здійснити виплату нарахованої пенсії за вислугу років. З врахуванням індексації, підвищень та доплат без обмеження максимальним розміром, починаючи з 01 квітня 2019 року. Рішення суду набрало законної сили 06 травня 2024 року.

На виконання зазначеного рішення відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача та визнав наявність заборгованості.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 24 травня 2024 року повідомлено, що сума доплати пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2024 становить 680 521,07 грн.

Крім того, згідно з відомостями особистого кабінету Пенсійного фонду України за позивачем обліковується відкладена (ретроспективна) заборгованість за рахунок коштів Державного бюджету України у розмірі 679 755,02 грн, тоді як фактично виплачено лише 766,05 грн.

Разом з тим, понад два роки після набрання рішенням законної сили відповідач не здійснив фактичної виплати належних позивачу коштів.

Позивач вважає, фактичне невиконання судового рішення за таких обставин є свідомо триваючою бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Тривала бездіяльність відповідача перебуває у прямому причинному зв`язку із моральними стражданнями позивача, який, не зважаючи на наявність остаточного судового рішення, був змушений повторно звертатися до суду із заявою про зміну способу виконання рішення та про встановлення судового контролю, витрачати час і додаткові зусилля виключно з метою спонукання державного органу виконати покладений на нього законом обов`язок.

За таких обставин сукупність встановлених фактів свідчить про наявність у передбачених законом підстав для покладення на державу цивільно-правової відповідальності за заподіяну моральну шкоду.

Позивач є військовим пенсіонером, який протягом багатьох років проходив військову службу, а з 2014 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції, виконуючи конституційний обов`язок щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України.

Після звільнення з військової служби за станом здоров`я та встановлення інвалідності позивач набув право на пенсійне забезпечення, гарантоване Конституцією України та Законами.

Однак із початком повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України позивач, незважаючи на встановлену інвалідність у 2022 році був призваний на військову службу під час мобілізації та повторно став на захист України.

Особливо болісним для позивача є усвідомлення того, що держава, яку захищав та якій віддав значну частину свого життя, після ухвалення остаточного судового рішення не забезпечила виконання власного конституційного обов`язку щодо відновлення порушеного права.

Таким чином, позивач опинився у ситуації, коли навіть отримання остаточного судового рішення не забезпечило відновлення його порушеного права та не стало гарантією припинення протиправної поведінки відповідача. Усвідомлення того, що державний орган може повторно порушувати право, вже підтверджене судовим рішенням, істотно посилило почуття правової невизначеності, безсилля та розчарування у здатності держави забезпечити реальне виконання судових рішень і повагу до принципу верховенства права.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо визначення справедливої сатисфакції у справах про тривале невиконання остаточних судових рішень, практику Верховного Суду, тривалість порушення, характер порушеного права, поведінку відповідача, особу позивача та принципи розумності й справедливості, позивач вважає обґрунтованим визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі, еквівалентній 3000 євро за офіційним курсом Національного банку України та становить 154 875.9 грн.

Ухвалою судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12.08.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.

08.09.2026 та 28.09.2026 року через систему «Електронний суд» позивач надав заяву про слухання справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представник відповідача до суду не з`явився про час і місце слухання справи повідомлені вчасно та належним чином. Відзиву на позовну заяву не подано. Будь-яких клопотань не заявлено.

У встановлений строк відзиву на позовну заяву до суду не надійшло, а тому в силу ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В ході розгляду справи судом встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/7847/22 від 31.05.2023, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області задоволено та визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови здійснити з 01.04.2019 року перерахунок та виплату (з врахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 18.07.2022 року № 2/3/1/1847, яка видана ІНФОРМАЦІЯ_1 з урахуванням всіх видів грошового забезпечення та зобов`язано здійснити з 01.04.2022 перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , на підставі вказаної довідки. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992,40 грн.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що на момент звернення до суду із даним позовом судове рішення не виконано, через протиправну бездіяльність відповідача він змушений був повторно звертатися до суду із заявою про зміну способу виконання рішення та про встановлення судового контролю, витрачати час і додаткові зусилля виключно з метою спонукання державного органу виконати покладений на нього законом обов`язок.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

За приписами статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження.

За статтею 18 ЦПК України, судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Право на справедливий суд, гарантоване особам у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції («Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, § 40). У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), № 8415/02, п.19, від 27.05.2004; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43, від 31.05.2007). У п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v .Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

У пунктах 35, 38, 82 справи «Бурмич та інші проти України» Європейський суд вказує на справу «Бурдов проти Росії» (№2), в якій зокрема вказано: «У випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу».

Згідно з приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачається, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 («Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Згідно із статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до частини першої статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за дії бездіяльності органів державної влади наявність вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди.

Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. А суд має самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінивши надані сторонами докази.

Зазначене узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частини третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Верховний Суд у своїх постановах від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 та від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.

Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову, ОСОБА_1 посилається на протиправну бездіяльність ГУ ПФУ в Київській області, яка виразилась у тривалому невиконанні судового рішення, заподіянні моральної шкоди, що полягає у душевних стражданнях через порушення його прав, неможливості реалізувати конституційне право на належний розмір пенсії.

Із матеріалів справи убачається, що рішенням Київського окружного адміністративного суду в справі № 320/7847/22 визнано протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ в Київській області щодо здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01.04.2019 року на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 18.07.2022 року № 2/3/1/1847, яка видана ІНФОРМАЦІЯ_1 з урахуванням всіх видів грошового забезпечення.

Установлено, що указане рішення Київського окружного адміністративного суду в справі № 320/7847/22 щодо обмеження максимальним розміром пенсії позивача та зобов`язання відповідача здійснити виплату нарахованої пенсії за вислугу років, з урахуванням індексації, підвищень та доплат, без обмеження максимальним розміром, починаючи з 01.04.2019 року не виконано.

Доводи ОСОБА_1 про завдання йому моральної шкоди тривалим невиконанням рішення суду щодо виплати нарахованої пенсії за вислугу років, з урахуванням індексації, підвищень та доплат, без обмеження максимальним розміром, починаючи з 01.04.2019 року, знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, у зв`язку з чим суд доходить висновку про те, що позивач має право на виплату нарахованої пенсії за вислугу років без обмеження максимальним розміром.

Як наголосив Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 у справі «Бурдов проти Росії», для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При визначенні розміру відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди судом ураховується практика судів України, яка склалася у даній категорії справ, при вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням судових рішень щодо перерахунку пенсій.

Так, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 жовтня 2024 року справа № 711/3921/24 провадження № 61-2125св25 (постанова Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.01.2026 року), судом визначено відшкодування моральної шкоди у розмірі 7 000 грн.

У справі № 750/1802/24 (постанова Чернігівського апеляційного суду від 15.05.2024) сума заборгованості з виплати доплати до пенсії за період з 01.12.2019 по 01.01.2022 склала 140 985,84 грн, судом визначено відшкодування моральної шкоди у розмірі 7 000 грн.

Зважаючи на вищевикладене, беручи до уваги тривале невиконання рішення суду щодо виплати позивачу матеріальної шкоди, виконання якого було гарантовано державою, його стан здоров`я, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн з Державного бюджету України, що буде належною сатисфакцією понесених душевних страждань та відповідатиме характеру страждань, які зазнав позивач, їх тривалості, вимушеним змінам в життєвих стосунках, а також принципам розумності, справедливості та співмірності.

При цьому, слід зазначити, що згідно зі статтею 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин.

Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У таких випадках державу представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Верховним Судом у постанові від 14.09.2022 в справі № 759/7630/20, зокрема, вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.06.2018 в справі № 910/23967/16).

Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути моральну шкоду саме з Державного бюджету України.

Керуючись статтями ст. 4,11,12,13,76-81,89,141,263,265,268 ЦПК України, на підставі ст.ст.15,16,23,1166,1167,1173,1174 ЦК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідент.номер: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 до держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, (ЄДРПОУ 22933548 юридична адреса: Київська область м. Фастів вул. Саєнка Андрія, 10) про відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000 грн 00 коп. (десять тисяч гривень 00 копійок) у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення повного тексту рішення.

Повний текст рішення проголошено 29.09.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Г.В. Соловей