Вирок № 140180627, 29.09.2026, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/9415/26

Провадження № 1-кп/727/441/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого - судді: ОСОБА_1

за участю секретаря: ОСОБА_2

сторін кримінального провадження:

прокурора: ОСОБА_3

потерпілої: ОСОБА_4

представника потерпілого: ОСОБА_5

захисника: ОСОБА_6

обвинуваченого: ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12026262020000386 від 09.02.2026 року, по обвинуваченню:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця та зареєстрованого в АДРЕСА_1 , з неповною вищою світою, неодруженого, не працюючого, раніше не судимого, -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 194 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

У ОСОБА_7 виник умисел на умисне знищення чужого майна шляхом підпалу, а саме приміщення, яке знаходиться в оренді АТ «Акцент-Банк», що по Проспекту Незалежності, 127 м.Чернівці, власником якого є ОСОБА_4 .

Так, здійснюючи підготовку до пошкодження приміщення шляхом підпалу, ОСОБА_7 підшукав засоби для вчинення кримінального правопорушення, зокрема: паливно-мастильну суміш.

Надалі, 08.02.2026 року біля 21 год. 00 хв. ОСОБА_7 пішов до Проспекту Незалежності, 127 м.Чернівці, де знаходилось приміщення відділення «А-банку».

Доводячи свій злочинний умисел до кінця, направлений на незаконне пошкодження чужого майна, знаходячись біля вказаного приміщення, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у виді пошкодження приміщення, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_7 , використовуючи заздалегідь підготовлену паливно-мастильну суміш, облив нею вхідні двері до приміщення, після чого підпалив дану речовину.

Впевнившись, що в результаті його умисних дій відбулось загорання, ОСОБА_7 залишив місце вчинення кримінального правопорушення.

Займання призвело до пошкодження дверей фасаду та перекриття приміщення, внаслідок чого було заподіяно матеріальну шкоду.

Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю. Суду пояснив, що того дня мав зустрітися з дівчиною, з якою познайомися 05.02.2026 року. Поїхав на Проспект Незалежності та очікував її близько однієї години. Через годину йому зателефонувала невідома особа в мессенджері Телеграм та представилась працівником СБУ. Особа повідомила, що дівчина, яку він чекав, співпрацює з колоборантами на рф та затримана, на підтвердження чого надіслав відео. Він повірив його словам. У подальшій розмові, працівник СБУ сказав йому, що він має їм посприяти у припиненні протиправної діяльністі та затриманні співучасників. Останній йому сказав, щоб він пішов на заправку, купив каністру з пальним, а потім пішов до прищення відділення «А-Банку», де переховується співучасник та підпалив його. Співробітник сказав йому, що мають під`їхати їх працівники. Він почекав, але нікого не було. Тоді по телефону йому сказали підпалити паливну суміш. Він розлив каністру перед дверими і запалив її. У вчиненому щиро кається. Вчинив злочин, оскільки думав, що співпрацює з правоохоронними органами. Вибачився перед потерпілою ОСОБА_4 .

Вказав, що він одразу після вчинення злочину добровільно відшкодував завдану шкоду, сплативши власнику майна 1300 доларів США.

Потерпіла ОСОБА_4 суду показала, що приміщення по Проспекту Незалежності, 124 м.Чернівці належить їй на праві спільної часткової власності. Вказане приміщення було передано в оренду банку. Обвинувачений відшкодував їм 1300 доларів США. Усіма справами, пов`язаними з приміщенням замався її чоловік, тому вона нічого більше пояснити не може. Їй лише відомо, що було пошкоджено двері до приміщення. Претензій до обвинуваченого не має.

Представник потерпілої особи АТ «Акцент-Банк» суду показав, що відбувся умисний підпал відділення банку. На момент вчинення банк був орендарем приміщення, проте збирався переїздити до іншого приміщення, у зв`язку з чим майно банку пошкоджено не було. Банком було відшкодовано власнику приміщення збитки у розмірі 66210 гривень. Між банком та ОСОБА_8 як підрядчиком було досягнуто домовленості щодо проведення ремонтних робіт. Самостійно банк ремонтні роботи не проводив. Ця сума була погоджена із нею як орендодавцем приміщення. Цю шкоду банку відшкодовано не було. Тому вважає, що покарання обвинуваченому слід призначити реальне. Цивільний позов підтримав, просив задовольнити.

Свідок ОСОБА_9 суду показав, що потерпіла його дружина. Усі справи, пов`язані з орендою приміщення, вів він. Внаслідок підпалу було пошкоджено вхідні двері, які повністю згоріли, ролети та козирьок (5000 гривень) над дверима, ринву, проводку та ліхтарі (по 300 гривень). Двері було поністю замінено на нові, вартістю 34000 гривень. Будь-яких доказів понесених витрат у нього нема. Обвинувачений їм відшкодував 1300 доларів США, про що він склав розписку. Також їм було перераховано банком за домовленістю кошти у сумі 66210 гривень.

Окрім визнання вини обвинуваченим його вина у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, крім показів потерпілих та свідка, підтверджується письмовими доказами, дослідженими та проаналізованими судом, а саме:

-Витягом з ЄРДР про реєстрацію кримінального провадження №12026262020000386 від 09.02.2026 року, з якого вбачається, що 08.02.2026 року ОСОБА_7 по Проспекту Незалежності, 127 м.Чернівці облив паливно-мастильною сумішшю вхідні двері до приміщення «А-Банку», внаслідок чого відбулось займання (а.п.1-8 Том 1);

-Протоколом огляду місця події від 08.02.2026 року та фототаблицею до нього, відповідно до якого було оглянуто вхідні двері до приміщення А-банку, розташованого за адресою м.Чернівці Проспект Незалежності?127. На момент огляду встановлено, що вхід до приміщення здійснюється через сходи, по бокам яких знаходяться металеві поручні. На дев`ятій сходинці біля вхідних дверей з лівої сторони знаходиться предмет, схожий на ганчірку у деформованому стані зі слідами горіння. На вхідних дверях наявні сліди горіння, попелу, а також тріснуте деформоване скло лівої та правої частини. Над вхідними дверима знаходиться навіс, який охоплює всю ділянку до приміщення та складається з дерев`яної труби та дерев`яно-пластикового покриття з написом «А-Банк». На навісі наявне деформування та попіл (а.п.19-20, 22-32 Том 1);

-Актом про пожежу від 08.02.2026 року, складеним уповноваженою особою ДСНС у Чернівецькій області, згідно якого установлено факт пожежі, що виникла 08.02.2025 року о 21 год. 47 хв. у відділенні «А-Банк» за адресою м.Чернівці Проспект Незалежності, 127. Пожежа виникла на підлозі. Пожежою пошкоджено вхідні двері, обшивку козирька (а.п.33-34 Том 1);

-Висновком про причини виникнення пожежі від 09.02.2026 року, відповідно до якого причиною виникнення пожежі, яка сталася 08.02.20206 року за адресою м.Чернівці Проспект Незалежності, 127 в Відділенні АТ «А-Банк» є підпал. Внаслідок пожежі пошкоджено вхідні двері та обшивку козирка (п.16) Із п.14 висновку вбачається, що керівник відділення банку повідомив, що банк з`їхав з даного приміщення 06.02.2026 року, договір оренди на момент підпалу не розірваний та перебував у стані припинення (а.п.36-41 Том 1);

-Копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.09.2006 року, згідно якого приміщення магазину промислових товарів, що розташоване по АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності: ОСОБА_10 (1/3 частка) та ОСОБА_4 (2/3 частки) (а.п.62-64 Том 1);

-Протоколом про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису від 09.02.2026 року, відповідно до якого володілець технічного запису ОСОБА_11 добровільно надав відеозаписи за період часу з 20 год 00 хв. по 21 год. 00 хв. 08.02.2026 року (а.п.68 Том 1);

-Протоколом огляду предметів від 23.02.2026 року, у ході проведення якого було оглянуто ДВД диск, на якому наявні два відеофайли з назвами : IMG_0015 та IMG_0016. У ході огляду відеофайлу IMG_0015 встановлено, що камера здійснює запис в напрямку Проспекта Незалежності м.Чернівці за 08.02.2026 року. Переглядаючи вказаний запис, встановлено, що о 20 год. 11 хв. на відеозаписі з`являється особа чоловічої статі, одягнута у кросівки чорного кольору зі вставками білого кольору, джинси синього кольору , куртку зеленого кольору, в шапці-вушанці чорного кольору із хутром сірого кольору. Особа проходить по Проспекту Незалежності в напрямку вул.Героїв Майдану м.Чернівці.

-Відкривши запис IMG_0016 бачимо як зазначена вище особа 08.02.2026 року о 20 год. 38 хв. повертається зі сторони вул.Г.Майдану по Проспекту Незалежності м.Чернівці, тримаючи в руках пакет білого кольору (а.п.69-71 Том 1);

-Листом ТОВ «Петрол Контракт» від 12.02.2026 року, яким ЧРУП ГУНП в Чернівецькій обалсті надає QR-code з посиланням на відео з відеозаписів з камер спосетереження, що розташована на АЗС «WOG», що знаходиться за адресою м.Чернівці вул.Героїв Майдану, 184 А у період часу з 20 год. 15 хв. по 20 год. 35 зв. 08.08.2026 року (а.п.77 Том 1);

-Протоколом огляду від 23.02.2026 року, у ході проведення якого оглянуто відеозаписи з камер спостереження АЗС «WOG», що знаходиться за адресою м.Чернівці вул.Героїв Майдану, 184 А у період часу з 20 год. 15 хв. по 20 год. 35 зв. 08.08.2026 року. Переглядаючи запис, бачимо як о 20 год. 20 хв. до каси підходить особа чоловічої статі, одягнута в кросівки чорного кольору зі вставками білого кольору, джинси синього кольору, куртку зеленого кольору, в шапці-вушанці чорного кольору із хутром сірого кольору. Особа запитує касира чи продається каністра, на що касир відповідає ствердно. У подальшому, особа купує каністру червоного кольору та пакет білого кольору, 7 літрів «95 бензину». О 20 год. 30 хв. особа виходить із приміщення, підходить до колонки №5, де заливає паливо до каністри (а.п.78-82 Том 1);

-Протоколом обшуку від 09.02.2026 року, відповідно до якого було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_7 в АДРЕСА_1 . У ході проведення обшуку було вилучено: мобільний телефон марки Redme 9T, банківську картку Приватбанку, зимове взуття чорного кольору, зимову куртку темно-зеленого кольору, шапку темно-коричневого кольору та світло сині джинси (а.п.91-94 Том 1);

-Протоколом огляду мобільного телефону від 10.02.2026 року, у ході проведення якого було оглянуто мобільний телефон марки «Xiome Redmі», синього кольору, ІМЕІ: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , належний ОСОБА_7 . В ході огляду мобільних додатків телефон виявлено переписку із зображення координат, де згадується білий пакет з каністрою (а.п.113-115 том 1);

-Протоколом огляду предметів від 13.02.2026 року, у ході проведення якого було оглянуто вилучений під час обшуку в обвинуваченого одяг (а.п.118-123 Том 1);

-Протоколом огляду предметів від 13.02.2026 року, у ході проведення якого було оглянуто вилучене під час обшуку в обвинуваченого взуття чорного кольору (а.п.126-129 Том 1);

-Висновком експерта №СЕ-19/126-26/4590-ФХД від 28.04.2026 року, згідно якого на наданому на дослідження пожежному смітті виявлено сліди зміненого світлого нафтопродукту (бензину, гасу, дизельного палива), встановити конкретний вид якого не виявилось можливим із причин фізико-хімічним змін їх складу та втрати ідентифікуючих ознак (а.п.151-154 Том 1);

-Висновком експерта №СЕ-19/109-26/3292-ПТ від 29.05.2026 року, відповідно до якого осередок пожежі у приміщенні, що розміщується за адресою м.Чернівці Проспект Незалежності, 127, знаходився ззовні на поверхні площадки вхідних дверей. Безпосередньою причиною пожежі у приміщенні, що розміщується за адресою м.Чернівці Проспект Незалежності, 127 є занесення стороннього джерела запалювання (а.п.189-196 Том 1);

-Договір оренди приміщення від 01.12.2022 року, відповідно до якого ОСОБА_10 передала приміщення по проспекту Незалежності, 127 м.Чернівці в оренду АТ «Акцент Банк» (а.п.211-216 Том 1).

-Копією розиписки від 09.02.2026 року, відповідно до якої чоловік потерпілої ОСОБА_12 отримав відшкодування за завдані збитки шляхом підпалу від ОСОБА_13 у розмірі 1300 доларів США (а.п.32 Том 2).

Таким чином, аналізуючи всі докази в їх сукупності, суд вважає, що орган досудового розслідування правильно кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст. 194 КК України, оскільки в судовому засіданні з достовірністю встановлено, що він умисно пошкодив чуже майно, вчинене шляхом підпалу.

Дійшовши такого висновку, суд керується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 748/2489/19 від 28.09.2024 року, відповідно до якої роз`яснено, що кваліфікований склад, визначений ч. 2 ст. 194 КК передбачає відповідальність за «те саме діяння» та містить кілька альтернативних (окремих) кваліфікуючих ознак: 1) вчинення шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або 2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах, або 3) спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків. При цьому обґрунтовано кожній із них надано цілком самостійне значення.

Нормативний зміст складу даного злочину, пов`язаний з особливим варіантом його утворення - заміщення обов`язкової характеристики основного складу - «що заподіяло шкоду у великих розмірах» (ч. 1 ст. 194 КК) обтяжуючими обставинами «вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом; заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах; спричинило загибель людей; спричинило інші тяжкі наслідки» (ч. 2 ст. 194 КК).

Отже, під словами «те саме діяння» законодавець має на увазі лише «суспільно небезпечне діяння», як ознаку об`єктивної сторони складу аналізованого злочину.

Диференціюючи кримінальну відповідальність за умисне знищення або пошкодження чужого майна, у випадку вчинення відповідного злочину шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, обов`язковою характеристикою є не наслідки, а «загальнонебезпечний спосіб знищення або пошкодження», оскільки основним аргументом на його користь є більш вагома соціальна значущість (суспільна небезпека) способу знищення або пошкодження чужого майна порівняно з «шкодою у великих розмірах». Криміналізація такого посягання на майно переслідує за мету захистити не лише відповідні аспекти відносин власності, але і таке правове благо, як громадська безпека.

Верховний Суд прийшов до висновку, що словосполучення «те саме діяння», яке використовується в диспозиції ч. 2 ст. 194 КК, указує на те, що до діяння в цій статті слід відносити тільки знищення (пошкодження) майна, а шкода не є необхідною для кваліфікації за ч. 2 цієї статті при кваліфікації випадків умисного знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим чи непрямим умислом. При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється шкода. У разі знищення чи пошкодження майна загальнонебезпечним способом винний передбачає або може і повинен передбачити те, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само знищити або пошкодити майно, при цьому, не лише те, на яке вчиняється посягання. У такому випадку умисел особи спрямований саме на знищення чи пошкодження конкретного майна загальнонебезпечним способом, стосовно ж інших тяжких наслідків, психічне ставлення особи характеризується необережною формою вини.

Статтею 2 КПК України визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно зі ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Не може бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім як у випадках, передбачених зазначеним Кодексом.

Суд вважає, що у даному випадку вина обвинуваченого наведеними вище дослідженими судом доказами доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований кримінальний проступок був учинений і обвинувачені винні у вчиненні цього правопорушення.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у зазначеній статті, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Оцінюючи зібрані в даному кримінальному провадженні докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд приходить до висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.194 КК України, знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження та підтверджується, поза розумним сумнівом, комплексом достатньо переконливих, чітких, неспростовних і узгоджених між собою доказів.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 виду та міри покарання, суд, керуючись вимогами ст.65 КК України, враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, те, що згідно до ст.12 КК України, правопорушення, передбачене ч.2 ст.194 КК України є тяжким, а також відомості про особу обвинуваченого, зокрема те, що він раніше не судимий, його молодий вік, позитивно характеризується по місцю проживання.

Суд враховує, що ОСОБА_7 у вчиненому щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, добровільно відшкодував потерілій ОСОБА_4 заподіяну шкоду.

Наведені обставини суд, на підставі ст.66 КК України, визнає такими, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 .

Обставини, які б обтяжували покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , судом не встановлені.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання за вчинене кримінальне правопорушення, суд враховує наступне.

Відповідно до вимог статей 50, 65 Кримінального кодексу України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

На підставі викладеного, враховуючи ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують покарання, та особу винного, керуючись принципом справедливості та індивідуалізації призначення покарання, суд приходить до висновку про необхідністьпризначення покарання обвинуваченому у межах санкцій статей обвинувачення.

При цьому суд враховує положення п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких: «Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом».

У справі «Гарькавий проти України» (рішення від 18.02.2010) Європейський суд з прав людини зазначив, «що, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Це право є найважливішим у демократичному суспільстві у розумінні Конвенції. Суд нагадує, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Отже, неодмінна вимога полягає в тому, що умови, за яких має здійснюватися позбавлення свободи, мають бути чітко сформульовані в національному законі і що застосування самого цього закону має бути передбачуваним і відповідати в цьому відношенні нормі «законності», яку встановлює Конвенція».

Враховуючи те, що обвинувачений щиро розкаявся у вчиненому та повністю визнав свою вину, раніше не судимий, відшкодував завдану шкоду, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбуття призначеного йому покарання, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період строку звільнення від покарання з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Суд вважає, що вищезазначені обставини дійсно можуть бути підставою для застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням, оскільки ще не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, що також підтверджується його поведінкою після вчинення злочину та критичним ставленням до вчиненого, усвідомлення своєї провини і засудженням своєї протиправної поведінки, яка свідчить про дійсне прагнення стати на шлях виправлення і перевиховання.

Крім того, на думку суду, призначена міра покарання надасть можливість обвинуваченому сформувати у своїй свідомості уявлення про неминучість настання відповідальності за можливі вчинені ним протиправні діяння у майбутньому, що буде в свою чергу достатньою превентивною мірою.

Саме таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Тому, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 можливе без ізоляції його від суспільства, застосувавши відносно нього ст.ст. 75, 76 КК України та звільнивши від призначеного покарання з випробуванням.

Таку міру суд вважає достатньою не тільки для покарання ОСОБА_7 за вчинене протиправне діяння, а й для його виправлення.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.

Щодо заявленого цивільного позову АТ «Акцент-Банк» у кримінальному провадженні суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Відповідно до ч.5 ст.128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 127 Кримінального процесуального кодексу України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до обвинуваченого.

Під шкодою у кримінальному провадженні розуміються втрати, яких зазнала потерпіла сторона, зокрема, у результаті викрадення, знищення або пошкодження майна.

Відповідно до положень ч. 1 ст.129 КПК України суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

При цьому майнова шкода - це наслідки кримінального правопорушення, що мають вартісну форму та полягають у безпосередньому зменшенні матеріального блага особи (викрадення, пошкодження, знищення майна), у позбавленні її можливості одержати заплановані доходи, а також у понесенні особою будь-яких додаткових майнових витрат (на відновлення знищеного чи пошкодженого майна, тощо).

Якщо злочин передбачає заподіяння потерпілому шкоди (майнової, моральної чи фізичної), це є підставою виникнення, поряд з кримінальною, також і цивільно-правової відповідальності.

Шкода, яка підлягає стягненню в кримінальному провадженні, має випливати з пред`явленого обвинувачення.

Однак, заслуговує на увагу також те, що за змістом п. 3 ч. 1 ст. 91 Кримінального процесуального кодексу України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Крім того, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна» №3 від 31.03.1989 року, вирішуючи при постановленні вироку питання про відшкодування матеріальної шкоди, суд має керуватися відповідними нормами цивільного, трудового та іншого законодавства, які регулюють майнову відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам, підприємствам, установам, організаціям, державі.

Як вбачається з пред`явленого цивільного позову, АТ «Акцент банк» звернувся до суду з вимогами відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок кримінального правопорушення, у розмірі 66 210 грн. 00 коп. з обвинуваченого.

На обґрунтування завданих матеріальних збитків представник АТ «Акцент Банку» вказував на те, що приміщення по Проспекту Незалежності, 127 м.Чернівці перебувало в оренді банку за договором оренди від 01.12.2022 року. При цьому, з 06.02.2026 року по 09.02.2026 року відділення відділення банку готувалось до переїзду в інше приміщення, речей банку в приміщенні не було, проте станом на 08.02.2026 року його не було передано власнику згідно акту прийому-передачі.

Зауважив, що протиправні дії ОСОБА_7 були спрямовані саме на знищення, пошкодження майна юридичної особи АТ «Акцент Банк». Відтак, внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим заподіяно банку матеріальних збитків у розмірі 66210 гривень, що підтверджується довідкою про розмір збитків. Завдану шкоду банку не відшкодовано.

Просив стягнути з ОСОБА_7 на користь АТ «Акцент банк» суму спричиних матеріальних збитків у розмірі 66210 гривень.

Обвинувачений у поданому до суду відзиві цивільний позов не визнав. Зазначив, що на момент виникнення пожежі АТ «Акцент банк» здійснював плановий переїзд за іншою адресою. 06.02.2026 року з Відділення банку було повністю вивезено все комп`ютерне обладання, сейфи, грошові кошта та все цінне майно. Відповідно до пункту 16 Висновку про причини виникнення пожежі, реальними наслідками пожежі є виключно пошкодження вхідних дверей та обшивки козирка. Жоднє внутрішнє майно чи обладнання банку внаслідок пожежі не постраждало.

Довідка, складена працівниками самого АТ «Акцент-Банк», є одностороннім документом, який відображає лише суб`єктивне бачення банку, не є первинним бухгалтерським документом та не є належним та допустимим доказом. Окрім того, вказував на те, що АТ «Акцент банк» не є експертною установою, яка може визначити вартість знищеного чи пошкодженого майна.

Просив відмовити у задоволенні цивільного позову.

У відповіді на відзив представник цивільного позивача вказував на те, що після вчинення умисного підпалу банк був змущений здійснити комплекс ремонтно-відновлювальних робіт, ліквідувати наслідки пожежі, провести очищення та відновлення конструктивних елементів приміщення, здійснити заміну пошкодженого майна, придбати необхідні матеріали та виконати інші роботи, що становить матеріальну шкоду, заявлену до відшкодування.

Також, посилався на те, що до моменту повернення приміщення орендодавцю позивач був зобов`язаний забезпечити його належний стан відповідно до умов договору оренди та цивільного законодавства. Внаслідок умисного підпалу виконання цього обов`язку стало можливим лише після проведення ремонтно-відновлювальних робіт, що спричинило необхідність понесення банком відповідних витрат. Понесені витрати були підтверджені бухгалтерськими документами:платіжною інструкцією №Q0227U7YLO від 27.02.2026 року та довідкою про фіксацію заподіяних збитків після підпалу відділення АТ «А-Банк».

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов`язок по доказуванню.

Положеннями статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

У статті 1166 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Так, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Положеннями ч. 1 ст.1177 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Відповідно до частини другої статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Суд звертає увагу на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Положення цивільного законодавства свідчать про зобов`язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи права інших осіб у спосіб передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов`язки.

Положеннями статті 81 ЦПК України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування у справі. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На підтвердежння заявлених позовних вимог АТ «А-банком» було надано довідку про фіксацію заподіяних збитків після підпалу від 23.02.2026 року, складену службою безпеки банку, відповідно до якої визначено розмір збитків у розмірі 66210 гривень.

Проте, вказана довідка не є належним та допустимим доказом на підтвердження розміру завданої шкоди, оскільки складена особами, неуповноваженими на визначення (оцінку) розміру шкоди та не містить первинних документів на підтвердження вартості, заявлених у ній витрат (а.п.40-42 Том 3).

Одночасно, суд враховує, що обвинуваченим добровільно на наступний день після події кримінального правопорушення 09.02.2026 року було відшкодовано безпосередньо власнику орендованого приміщення завдану шкоду у розмірі 1300 доларів США.

При цьому, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження розміру збитків, завданих у межах пред`явленого обвинувачення (пошкодження дверей фасаду та перекриття приміщення), матеріали кримінального провадження та поданого цивільного позову не містять, а отже не надано доказів, що її розмір перевищує 1300 доларів США.

Обгрунтування заявлених позовних вимог платіжною інструкцією №Q0227U7YLO від 27.02.2026 року, відповідно до якої банком було перераховано ОСОБА_10 66 210 гривень суд відхиляє, оскільки акту виконаних робіт останньою на визначену суму надано не було.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що банк, перераховуючи кошти доньці потерпілої 27.02.2026 року, не пересвідчився у тому, в якому стані на той час перебувало приміщення, оскільки обвинуваченим ще 09.02.2026 року було сплачено потерпілій особі 1300 доларів США.

Інші доводи представника цивільного позивача суд відхиляє, оскільки вони випливають із укладеного між банком та потерпілою договору оренди приміщення та підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, а не в межах кримінального провадження.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що заявлений цивільний позов необгрунтований та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.368, 370, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України і за його вчинення призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.ст.75, 76 КК України засудженого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити від призначеного йому покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину, зобов`язавши його протягом іспитового строку не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, повідомляти ці органи про зміну місця проживання, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили засудженому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити обрану у вигляді застави.

Стягнути з засудженого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави понесені судові витрати на залучення експертів у розмірі 8664 грн. 48 коп.

У задоволенні цивільного позову Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальних збитків, завданих кримінальним правопорушенням відмовити.

Речовий доказ: ДВД диски, що зберігаються у матеріалах кримінального провадження залишити у матеріалах кримінального провадження.

Речовий доказ: мобільний телефон марки «Xiome Redmі», синього кольору, ІМЕІ: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , який переданий на зберігання до камери схову ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області -повернути ОСОБА_7 .

Речові докази: джинсові штани синього кольору, шапку вушанку чорного кольору, куртку зеленого кольору, банківську картку АТ КБ «Приватбанк», що передані на зберігання до камери схову ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області -повернути ОСОБА_7 .

Речовий доказ: взуття чорного кольору з надписом «Ikos», що передане на зберігання до камери схову ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області -повернути ОСОБА_7 .

Речовий доказ: пожежне сміття, змив на стерильний бинт з поверхні сходів, змив на серветку, що передані на зберігання до камери схову ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області - знищити.

На вирок суду може бути подана апеляція до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Чернівці протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя: ОСОБА_1