Рішення № 140149392, 29.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокуСправа №160/11441/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

01.05.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 2.28 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 82 від 18.03.2026 року в частині визнання солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця-вогнеметника 1 штурмового відділення 3 штурмового взводу 1 штурмової роти НОМЕР_4 штурмового батальйону, таким, що самовільно залишив військову частину з 14.03.2026 року, та в частині призупинення всіх виплат;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 виключити з облікових, стройових та інших службових документів військової частини відомості, внесені на підставі пункту 2.28 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 82 від 18.03.2026 року, про самовільне залишення ОСОБА_1 військової частини з 14.03.2026 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у нерозгляді по суті рапорту ОСОБА_1 про направлення на військово-лікарську комісію після стаціонарного лікування та за наявності медичних документів, що підтверджують необхідність медичного огляду;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 про направлення на військово-лікарську комісію, з урахуванням висновку лікарів Військово-медичного клінічного центру Східного регіону щодо необхідності стаціонарного проходження ВЛК і прийняти мотивоване рішення щодо оформлення направлення ОСОБА_1 на стаціонарний медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходить військову службу та зарахований з 20.01.2026 зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_2 . 01.02.2026 його було доставлено до лікарні після медичної евакуації. де він перебував на стаціонарному лікуванні з 01.02.2026 року по 17.02.2026 року. Після виписки 17.02.2026 року позивача було скеровано до військової частини НОМЕР_5 , де за розпорядженням провідного терапевта його госпіталізовано до психіатричного відділення ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після проходження стаціонарного лікування та перебування у психіатричному відділенні Військово-медичного клінічного центру Східного регіону за станом здоров`я потребував подальшого медичного спостереження та проходження військово-лікарської комісії. Лікарями рекомендовано направлення позивача на стаціонарне проходження ВЛК для визначення ступеня його придатності до військової служби.

Позивач зазначив, що у зв`язку зі станом здоров`я не мав можливості особисто прибути до військової частини, у зв`язку з чим 15.03.2026 року направив командуванню рапорт про направлення на ВЛК, який повторно було направлено 18.03.2026 року через представника. Водночас відповідач рапорт по суті не розглянув та відповідного рішення не прийняв, натомість наказом від 18.03.2026 року № 82 визнав позивача таким, що самовільно залишив військову частину з 14.03.2026 року, та призупинив виплату належного йому грошового забезпечення.

Позивач вважає, що зазначений наказ прийнято без належного з`ясування причин його відсутності та без урахування стану здоров`я і наявних медичних документів, а бездіяльність відповідача щодо нерозгляду рапорту є протиправною. У зв`язку з цим просить суд скасувати відповідний пункт наказу, виключити відомості про самовільне залишення військової частини та зобов`язати відповідача розглянути його рапорт і вирішити питання щодо направлення на стаціонарний медичний огляд ВЛК. З урахуванням обставин, викладених у позові, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 06 травня 2026 року суд залишив без руху позовну заяву та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, а саме обґрунтоване клопотання з належними та допустимими доказами, що підтверджують наявності підстав для звільнення від сплати судового збору.

13 травня 2026 року до суду надійшла заява про усунення недоліків в якій позивач сплатив судовий збір в розмірі 1 064,96 грн, квитанція про сплату 28.03.2026 року №1974-0357-7860-2332.

Ухвалою від 15 травня 2026 року суд залишив без руху позовну заяву та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, а саме: надати до суду квитанцію з доплатою судового збору в розмірі 1064.96 грн.

Ухвалою від 25 травня 2026 року суд суд залишив без руху позовну заяву та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Засобами електронного зв`язку позивач подав до суду заяву про усунення недоліків вказаних в ухвалі від 05 червня 2026 року.

Ухвалою від 25 червня 2026 року суд відкрив провадження в адміністративній справі № 160/11441/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

07 липня 2026 року відповідач разом з відзивом подав до суду клопотання про залишення позову без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду.

Ухвалою від 15 липня 2026 року суд у задоволенні заяви військової НОМЕР_6 про залишення позовної заяви без розгляду відмовити.

Відповідач на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 06.07.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити в задоволені позовних вимог. Позивач після виписки з медичного закладу не прибув до військової частини, неподав документи, що унеможливило своєчасну організацію відповідних медико-службових заходів з боку командування. Видання наказу про СЗЧ позивачем було зумовлено його відсутністю. Подання рапорту через месенджери не передбачено діючим законодавством. Наразі позивач не перебуває у розпорядженні військової частини, тому направлення на ВЛК об`єктивно є неможливим. Посилання позивача на те, що оскаржуваний пункт наказу був виданий лише на підставі внутрішнього рапорту посадової особи військової частини, не свідчить про його протиправність. Командир вправі на підставі службових документів приймати управлінські рішення. Підстав для визнання протиправним та скасування пункту 2.28 наказу командира військової частини від 18.03.2026 № 82 відсутні.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та з 20.01.2026 року зарахований до списків особового складу зазначеної військової частини, що сторонами не заперечується.

01.02.2026 року позивача в порядку медичної евакуації доставлено до КНП «Міська клінічна лікарня № 4» Дніпровської міської ради, де він перебував на стаціонарному лікуванні до 17.02.2026 року, що підтверджується наданими суду медичними документами.

Після виписки 17.02.2026 року позивача направлено до військової частини НОМЕР_5 , де його госпіталізовано до психіатричного відділення Військово-медичного клінічного центру Східного регіону. 14.03.2026 року позивача виписано із зазначеного медичного закладу, при цьому відповідно до медичної документації рекомендовано його направлення на стаціонарне проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності до військової служби.

15.03.2026 року позивачем направлено рапорт щодо направлення його на військово-лікарську комісію через месенджер.

18.03.2026 року позивачем повторно направлено до військової частини НОМЕР_2 через свого представника рапорт через електрону пошту, у якості доказу направлення зазначеного рапорту до матеріалів справи позивач надав скріншот сторінки з електронної пошти.

18.03.2026 року командиром військової частини НОМЕР_2 видано наказ № 82, пунктом 2.28 якого ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову частину з 14.03.2026 року, та призупинено йому виплату грошового забезпечення, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 18.03.2026 № 82.

Станом на дату видання наказу № 82 від 18.03.2026 року позивач після виписки з Військово-медичного клінічного центру Східного регіону до місця проходження військової служби не прибув, що сторони не заперечують.

01.05.2026 року позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом, оскаржуючи, зокрема, пункт 2.28 наказу № 82 від 18.03.2026 року та бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду його рапорту про направлення на ВЛК.

06.07.2026 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись, зокрема, на неприбуття позивача до військової частини після виписки з медичного закладу, відсутність передбачених законодавством підстав для визнання направлення рапорту через месенджер належним способом його подання, а також на те, що позивач фактично не перебуває у розпорядженні військової частини.

У виписці із медичної карти стаціонарного хворого №1577 (в/ч НОМЕР_7 ) від 14.03.2026 року міститься рекомендація: скерувати на проходження ВЛК стаціонарно.

Позивач вважає протиправним дії відповідача, у зв`язку з чим звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також доводам викладеним відповідачем у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним у позовній заяві, а також запереченням відповідача, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України з усіх службових та особистих питань військовослужбовець має звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може вирішити порушене питання - до наступного прямого начальника. При цьому законодавством передбачено можливість звернення військовослужбовця з рапортом як з питань проходження військової служби, так і з особистих питань.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду та прийняття рішень за рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за № 1214/42559.

За змістом пункту 1 розділу II зазначеного Порядку рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. При цьому військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Отже, посилання відповідача на те, що саме по собі використання месенджера виключає можливість повідомлення командування про відповідні обставини, не відповідає змісту наведеного нормативного регулювання.

Суд враховує, що відповідач не заперечує факту ознайомлення командування з повідомленням позивача, направленим через месенджер, а заперечує лише щодо дотримання позивачем встановленої процедури подання рапорту. Отже, визначальним у цій справі є не лише питання формального способу направлення відповідного повідомлення, а й те, чи було командуванню фактично відомо про звернення позивача, його зміст та обставини, на які він посилався, до моменту прийняття оскаржуваного наказу.

Як встановлено судом, 14.03.2026 року позивач був виписаний із психіатричного відділення Військово-медичного клінічного центру Східного регіону. Виписка із медичної карти стаціонарного хворого № 1577 від 14.03.2026 року містить рекомендацію щодо скерування позивача на проходження військово-лікарської комісії стаціонарно. Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин існував документально підтверджений медичний факт необхідності подальшого визначення стану здоров`я позивача та його придатності до військової служби.

Відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, військово-лікарська експертиза передбачає, зокрема, медичний огляд військовослужбовців та визначення ступеня їх придатності до військової служби. Чинна редакція зазначеного Положення діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Суд вважає, що наявність у позивача медичної документації з рекомендацією щодо стаціонарного проходження ВЛК була обставиною, яка мала істотне значення для оцінки причин його неприбуття до військової частини та не могла бути залишена командуванням поза увагою при прийнятті рішення щодо його відсутності.

Суд встановив, що 15.03.2026 року позивач повідомив командування про необхідність направлення його на ВЛК, а 18.03.2026 року повторно направив відповідний рапорт до військової частини через представника засобами електронного зв`язку. При цьому відповідач, заперечуючи проти позову, прямо зазначив, що повідомлення позивача через месенджер було ним отримано та бачено, однак командування не вчинило жодних дій щодо його розгляду з посиланням виключно на недотримання встановленої форми подання рапорту.

Разом з тим пунктами розділу V Порядку № 531 прямо передбачено, що ніхто не може бути скривджений на службі чи притягнутий до відповідальності за те, що він подав рапорт, а командири військових частин та підрозділів організовують та забезпечують дотримання встановленого порядку і строків розгляду рапортів військовослужбовців.

Отже, навіть за умови встановлення недотримання позивачем окремих формальних вимог до оформлення письмового або електронного рапорту, це саме по собі не звільняло відповідача від обов`язку належним чином відреагувати на отриману від військовослужбовця інформацію, особливо якщо така інформація стосувалася стану здоров`я військовослужбовця та необхідності проходження ним ВЛК.

Суд звертає увагу, що предметом звернення позивача було не питання звільнення від проходження військової служби чи невиконання ним службового обов`язку, а необхідність проведення медичного огляду для визначення його придатності до військової служби. Водночас відповідно до наявної у справі медичної документації така необхідність була рекомендована медичним закладом безпосередньо після завершення стаціонарного лікування.

За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; з дотриманням принципу рівності перед законом та права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Таким чином, перевірці підлягає не лише формальна наявність у командування відомостей про відсутність військовослужбовця, а й повнота встановлення обставин, які передували прийняттю відповідного управлінського рішення.

Відповідач, посилаючись на те, що позивач після виписки з медичного закладу до військової частини не прибув, фактично ототожнює сам факт відсутності позивача з наявністю правових підстав для безумовного висновку про самовільне залишення військової частини. Однак така оцінка не враховує того, що до моменту видання наказу № 82 від 18.03.2026 року командуванню було відомо про медичні обставини позивача та його звернення щодо проходження ВЛК.

Більше того, оскаржуваний пункт наказу № 82 від 18.03.2026 року прийнятий саме 18.03.2026 року, тобто в день, коли позивач повторно звернувся до відповідача з рапортом про направлення на ВЛК. Відтак командування мало можливість до прийняття рішення про визнання позивача таким, що самовільно залишив військову частину, перевірити наведені ним обставини, витребувати відповідні медичні документи та надати їм належну оцінку.

Проте доказів проведення такої перевірки, з`ясування причин відсутності позивача, оцінки медичної документації від 14.03.2026 року або розгляду повідомлених позивачем обставин відповідачем до суду не надав.

Суд також враховує, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин саме відповідач повинен був довести, що при прийнятті пункту 2.28 наказу № 82 від 18.03.2026 року ним були враховані всі істотні обставини, зокрема отримана від позивача інформація про стан здоров`я та необхідність проходження ВЛК. Таких доказів суду не надано.

Посилання відповідача на те, що позивач не перебуває у розпорядженні військової частини і тому направлення його на ВЛК на цей час є неможливим, не спростовує встановленої судом протиправності бездіяльності щодо розгляду рапорту. Питання фактичної можливості організації медичного огляду та порядок його проведення є похідними від обов`язку командування розглянути звернення військовослужбовця та прийняти за ним мотивоване рішення.

Водночас суд не підміняє собою військово-лікарську комісію та не визначає ступінь придатності позивача до військової служби, оскільки таке питання належить до компетенції відповідного військово-медичного органу.

З огляду на наведене суд робить висновок, що відповідач не довів правомірності прийняття пункту 2.28 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 82 від 18.03.2026 року в оскаржуваній частині, оскільки при його прийнятті не було належним чином з`ясовано обставини відсутності позивача, зокрема обставини, пов`язані з його станом здоров`я та необхідністю проходження ВЛК, про які командування було повідомлено до моменту видання наказу.

За таких обставин пункт 2.28 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 82 від 18.03.2026 року в частині визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину з 14.03.2026 року, та в частині призупинення виплати грошового забезпечення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду рапорту позивача, суд зазначає, що встановленими обставинами підтверджується отримання командуванням відповідного звернення, однак доказів його розгляду та прийняття за результатами такого розгляду мотивованого рішення відповідачем не надано.

Отже, відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у нерозгляді по суті звернення позивача щодо направлення його на військово-лікарську комісію.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У цьому випадку суд не вбачає підстав безпосередньо зобов`язувати відповідача оформити направлення позивача на ВЛК із визначенням конкретного результату медичного огляду, оскільки питання придатності до військової служби належить до компетенції ВЛК. Водночас відповідач зобов`язаний розглянути рапорт позивача по суті, врахувати наявну медичну документацію, зокрема виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 1577 від 14.03.2026 року з рекомендацією щодо стаціонарного проходження ВЛК, та прийняти за результатами його розгляду мотивоване рішення відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково: в частині скасування оскаржуваного пункту наказу, визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання його повторно розглянути рапорт позивача з урахуванням встановлених судом обставин.

Відповідно достатті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з цим позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак питання щодо розподілу витрат на сплату судового збору судом не розглядається. Інші судові витрати позивачем не заявлено.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 2.28 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 № 82 від 18.03.2026 року в частині визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину з 14.03.2026 року, та в частині призупинення виплати йому грошового забезпечення.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у нерозгляді по суті рапорту ОСОБА_1 щодо направлення його на військово-лікарську комісію.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 щодо направлення його на військово-лікарську комісію з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення, та прийняти за результатами його розгляду мотивоване рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виключити з облікових, стройових та інших службових документів відомості про самовільне залишення ОСОБА_1 військової частини з 14.03.2026 року, внесені на підставі пункту 2.28 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 № 82 від 18.03.2026 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судовий збір не розподіляється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук