Рішення № 140147204, 21.09.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2374/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

секретар судового засідання: Трофименко С.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Харківської області в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Пролісненської селищної ради Чугуївського району Харківської області (Україна, 63544, Харківська область, Чугуївський район, с. Пролісне (попереднє найменування топоніму с. Чкаловське), вулиця Свободи (попереднє найменування топоніму вулиця Леніна), будинок 1; код ЄДРПОУ: 04397738)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК "Агроальянс ЛТД" (Україна, 63544, Харківська область, Чугуївський район, с. Пролісне (попереднє найменування топоніму с. Чкаловське), вулиця Свободи (попереднє найменування топоніму вулиця Леніна), будинок 1, секція Б; код ЄДРПОУ: 35598316)

про розірвання договору, стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області, надійшов позов Пролісненської селищної ради Чугуївського району Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК "Агроальянс ЛТД", про розірвання договору оренди землі № 7/03/19 від 13.03.2019, укладений між Чкаловською (нині - Пролісненською) селищною радою Чугуївського району Харківської області та ТОВ ТПК Агроальянс ЛТД, зареєстрованого 21.03.2019 державним реєстратором Давидовою Катериною Олександрівною, Виконавчий комітет Чкаловської (нині - Пролісненської) селищної ради Чугуївського району Харківської області, номер запису про інше речове право: 30869564, відповідно до умов якого було передано земельну ділянку площею 0,0088 га, кадастровий номер 6325456700:01:000:0608, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за адресою: Харківська область, Чугуївський район, с. Миколаївка, вул. Лісна, 2-І, а також стягнення заборгованість у сумі 59,83 грн, штрафних санкцій у сумі 45,85 грн, пені за прострочення платежу у сумі 641,56 грн за договором оренди землі № 7/03/19 від 13.03.2019.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, будучи орендарем земельної ділянки комунальної власності, починаючи з 2022 року систематично не сплачував орендну плату, чим порушив істотні умови договору оренди землі № 7/03/19 від 13.03.2019, що на думку позивача, є достатньою правовою підставою для розірвання договору оренди землі № 7/03/19 від 13.03.2019. Крім того, позивач зазначає, що після деокупації території відповідач не вжив заходів щодо обстеження та розмінування земельної ділянки, а також не отримав сертифікат Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини, що нівелює можливість останнього бути звільненим від виконання договірних зобов`язань в частині сплати орендної плати.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2026, справа № 922/2374/26 була передана на розгляд судді Юрченко В.С.

06.07.2026, суд позовну заяву залишив без руху, з одночасним встановленням строку та способу усунення її недоліків.

13.07.2026, позивач, скерував до суду заяву про усунення недоліків (вх. № 17098).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.07.2026 прийнято позовну заяву (вх.№1407/26 від 24.04.2026) Пролісненської селищної ради Чугуївського району Харківської області та відкрито провадження у справі №922/1407/26. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 27.07.2026. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

27.07.2026 до суду від позивача надійшла заява (вх. № 18215), в якій останній просить провести судове засідання 27.07.2026 без участі його представника.

Крім того, позивач у заяві зазначив, що ним було викладено всі фактичні обставини позову та надані усі наявні докази, які обґрунтовують його правову позицію у справі.

Також позивач вказав у заяві що не заперечує проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

27.07.2026, представник відповідача не з`явився в судове засідання, про місце, час та дату судового засідання повідомлявся у відповідності до норм процесуального законодавства.

27.07.2026, у зв`язку з неявкою в засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідність до положень частини 3 статті 222 ГПК України, судом не здійснювалося.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 27.07.2026, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 183 ГПК України, було відкладено підготовче засідання на 17.08.2026.

27.07.2026, суд, в порядку ст. 120-121 ГПК України, повідомив Пролісненську селищну раду Чугуївського району Харківської області та Товариство з обмеженою відповідальністю "ТПК "Агроальянс ЛТД", як учасників у справі № 922/2374/26, що підготовче засідання у справі відбудеться 17.08.2026.

17.08.2026, представники учасників справи не з`явились в судове засідання, про місце, час та дату судового засідання повідомлялись у відповідності до норм процесуального законодавства.

17.08.2026, у зв`язку з неявкою в засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідність до положень частини 3 статті 222 ГПК України, судом не здійснювалося.

17.08.2026, ухвалою суду, закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/2374/26 до судового розгляду по суті на 31 серпня 2026 року.

31.08.2026, через систему "Електронний Суд", до суду від позивача надійшла заява (вх. № 21264), в якій останній повідомляє суд про те, що позовні вимоги він підтримує в повному обсязі та просить суд провести судове засідання без участі його представника.

31.08.2026, представник відповідача не з`явився в судове засідання, про час та дату судового засідання повідомлявся у відповідності до норм процесуального законодавства.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 31.08.2026, на підставі ст. 202, 216 ГПК України, було відкладено розгляд справи по суті на 21.09.2026.

31.08.2026, суд, в порядку ст. 120-121 ГПК України, повідомив Пролісненську селищну раду Чугуївського району Харківської області та Товариство з обмеженою відповідальністю "ТПК "Агроальянс ЛТД", як учасників у справі № 922/2374/26, що судове засідання відбудеться 21.09.2026.

21.09.2026 сторони явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про причини неявки не повідомили. Про дату, час та місце судового засідання сторін було повідомлено належним чином, що підтверджується інформацією про доставку електронного листа.

Відповідно до вимог статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 237 ЦК України визначається поняття та підстави представництва, відповідно до частин 1, 3 якої, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Водночас, відповідно до частин 1, 2 статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

В силу наведених законодавчих положень, сторона у справі не позбавлена права особисто брати участь у судовому процесі або мати декілька представників з метою забезпечення представництва своїх інтересів у судовому засіданні. При цьому приймати участь в судовому засіданні безпосередньо в приміщенні суду або в режимі відеоконференції.

Разом з тим, суд приймає до уваги, що відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004, та інші).

Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи, що участь в судовому засіданні є правом учасників справи відповідно до статті 42 ГПК України, а явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, суд вважає, що неявка представника позивача та відповідача, в призначене судове засідання, не перешкоджає, розгляду справи по суті.

На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів, викладених у позовній заяві не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного господарського процесуального законодавства. В матеріалах справи міститься сформована довідка про доставку 15.07.2026 о (об) 10:10 ТОВ "ТПК "Агроальянс ЛТД" в електронному вигляді ухвали Господарського суду Харківської області від 14.07.2026 по справі № 922/2374/26 про відкриття провадження у справі.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/2374/26 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Виходячи з того, що відповідачу надано достатньо часу для формування відзиву на позовну заяву, втім він не скористався цим правом, суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

У судовому засіданні 21.09.2026, відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, судом підписано скорочений текст (вступну та резолютивну частини) рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно постанови Верховної Ради України "Про перейменування окремих населених пунктів та районів від 19.09.2024 (№3984-ІХ), селище Чкаловське Чугуївського району Харківської області перейменоване на селище Пролісне. Відповідно Чкаловська селищна рада Чугуївського району Харківської області була перейменована на Пролісненську селищну раду Чугуївського району Харківської області.

Згідно Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності № 5245-VІ від 06 вересня 2012 року, Пролісненська (Чкаловська) селищна рада Чугуївського району Харківської області є власником земельної ділянки площею 0,0168 га, кадастровий номер 6325456700:01:000:0608, розташованої за адресою: Харківська область, Чугуївський район, с. Миколаївка, вул. Лісна, 2-І, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.08.2024 №390093875.

13 березня 2019 року між Чкаловською (нині - Пролісненською) селищною радою Чугуївського району Харківської області (далі за текстом - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТПК АГРОАЛЬЯНС ЛТД (далі за текстом - відповідач, орендар) було укладено договір оренди землі №7/03/19, зареєстрований 21.03.2019 державним реєстратором Давидовою Катериною Олександрівною, Виконавчий комітет Чкаловської (нині - Пролісненської) селищної ради Чугуївського району Харківської області, номер запису про інше речове право: 30869564 (далі - Договір).

Відповідно до умов пункту 1.1. Договору, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 6325456700:01:000:0608, яка розташована за адресою: Харківська область, Чугуївський район, с. Миколаївка, вулиця Лічна, 2-І.

Згідно пункту 2 Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0168 га. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на дату укладення договору становить 509,42 грн з урахуванням індексації (пункт 5 Договору).

Пунктом 8 Договору сторони домовились вважати датою укладення даного договору дату державної реєстрації права оренди за цим договором. Договір укладено строком на 49 років.

Відповідно до Договору оренди землі №7/03/19 ТОВ ТПК АГРОАЛЬЯНС ЛТД було передано в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 0,0168 га, кадастровий номер 6325456700:01:000:0608, яка розташована за адресою: Харківська область, Чугуївський район, с. Миколаївка, вул. Лісна, 2-І.

Згідно пункту 9 Договору орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі, у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 15,28 грн на рік в грошовій формі.

Відповідно до пункту 10 Договору обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється щорічно. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Згідно пункту 11 Договору орендна плата вноситься у такі строки: за земельні ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності, набуті в оренду без проведення земельних торгів: за перший рік - у п`ятиденний строк підписання договору оренди; починаючи з наступного року - відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно п. 13 Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначенні цим договором: у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором; справляється пеня у розмірі 2,0 відсотків несплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до пункту 28 Договору орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати згідно з умовами цього Договору.

Згідно пункту 36 Договору його дія припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених Договором.

Відповідно до пункту 39 Договору за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього Договору.

Як встановлено судом, позивач стверджує у позові, що ТОВ ТПК АГРОАЛЬЯНС ЛТД не здійснював оплату за користування земельною ділянкою за кадастровим номером 6325456700:01:000:0608 починаючи з 2022 року. На думку позивача, внаслідок такого довготривалого порушення з боку відповідача умов договору, орендар не отримав те на що він розраховував, укладаючи договір оренди землі (зокрема, отримання від відповідача вчасної оплати за користування земельною ділянкою комунальної власності).

Позивач, як на підставу для задоволення своїх вимог, вказує саме на порушення відповідачем істотних умов договору, яке носить систематичний характер, а саме в частині несплати орендної плати з 2022 року, у строки та у розмірах, визначених договором.

Разом з цим, відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, Чкаловську селищну територіальну громаду (за винятком сел. Пролісне, с. Гаврилівка, с. Тракове, с. Іванівка, с. Миколаївка, с. Нова Гнилиця, с. Осиковий Гай, с. Степове, с. Студенок, с. Юрченкове, с. Дослідне, с. Залізничне) з 24.02.2022 по 11.09.2022 було включено до Переліку територій активних бойових дій.

Село Миколаївка Чкаловської селищної територіальної громади, де знаходиться спірна земельна ділянка, згідно вказаного Наказу перебувало в окупації з 24.02.2022 по 10.09.2022.

Відповідно до Наказу Мміністерства розвитку громад та територій України 28.02.2025 №376 село Миколаївку Пролісненської (Чкаловської) селищної територіальної громади 11.09.2022 було включено до Переліку територій активних бойових дій, а з 12.09.2022 - до Переліку територій можливих бойових дій.

Як стверджує позивач, з 11.09.2022, тобто з моменту деокупації територій Чкаловської селищної територіальної громади, де знаходиться спірна земельна ділянка, відповідач не здійснив дій, пов`язаних з проведенням обстеження та очищення спірної земельної ділянки від забруднення вибухонебезпечними предметами. Відповідач не звернувся до начальника Чкаловської селищної військової адміністрації, який виступає замовником послуг розмінування та подає необхідне повідомлення до Харківської обласної військової адміністрації (через Департамент цивільного захисту Харківської обласної військової адміністрації), однак відповідач таких дій не здійснив, хоча зобов`язаний використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням та докладати зусиль для збереження стану земельної ділянки протягом строку оренди, відповідно до вимог законодавства, з огляду на умови п. 16 розділу Умови використання земельної ділянки та п. 31 розділу Обов`язки орендаря Договору оренди. Разом з цим, на день подачі позову до суду відповідачем, як суб`єктом господарської діяльності, не отримано Сертифікат, виданий ТПП України, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), як того вимагає Закон України Про Торгово-промислові палати, а отже подальше посилання відповідача, як на підставу своїх заперечень щодо заявлених позовних вимог, як то на існування на території України та безпосередньо у Харківській області обставин непереборної сили, що виключило можливість відповідача використовувати об`єкт оренди, відповідно до його цільового призначення, можна вважати безпідставним та недоведеним.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав, позовні вимоги не спростував.

Судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи положення статей 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.

Предметом судового розгляду у справі є вимога позивача про розірвання договору оренди землі № 7/03/19 від 13.03.2019, укладений між Чкаловською (нині - Пролісненською) селищною радою Чугуївського району Харківської області та ТОВ ТПК Агроальянс ЛТД, зареєстрованого 21.03.2019 державним реєстратором Давидовою Катериною Олександрівною, Виконавчий комітет Чкаловської (нині - Пролісненської) селищної ради Чугуївського району Харківської області, номер запису про інше речове право: 30869564, відповідно до умов якого було передано земельну ділянку площею 0,0168 га, кадастровий номер 6325456700:01:000:0608, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за адресою: Харківська область, Чугуївський район, с. Миколаївка, вул. Лісна, 2-І, а також стягнення заборгованість у сумі 59,83 грн, штрафних санкцій у сумі 45,85 грн, пені за прострочення платежу у сумі 641,56 грн за договором оренди землі № 7/03/19 від 13.03.2019, а предметом доказування у справі, відповідно, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди.

Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (тут і надалі - чинного на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 792 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Поряд з цим, згідно зі ст.2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Так, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 13.03.2019, між Чкаловською (нині Пролісненською) селищною радою Чугуївського району Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю ТПК "Агроальянс ЛТД" укладено договір оренди землі №7/03/19, відповідно до умов якого відповідачу передано у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0168 га, кадастровий номер 6325456700:01:000:0608.

Матеріалами справи також підтверджується, що умовами Договору сторони погодили обов`язок орендаря своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату, а також передбачили відповідальність за порушення такого обов`язку.

Зокрема, пунктом 11 Договору встановлено строки внесення орендної плати, а пунктом 13 Договору визначено відповідальність орендаря у вигляді штрафу та пені у разі прострочення її сплати.

Відповідно до пункту 36 Договору його дія може бути припинена шляхом розірвання за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених Договором.

Відповідно до пункту д частини першої статті 141 Земельного кодексу України систематична несплата орендної плати є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною або в інших випадках, встановлених договором чи законом.

Згідно з частиною 1 статті 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що своєчасне внесення орендної плати є одним із основних обов`язків орендаря, а його систематичне невиконання є самостійною та достатньою підставою для розірвання договору оренди землі у судовому порядку.

При цьому підставою для розірвання договору є не лише наявність заборгованості як такої, а саме систематичне порушення орендарем обов`язку щодо внесення орендної плати, яке свідчить про неналежне виконання ним істотних умов договору та позбавляє орендодавця того, на що він обґрунтовано розраховував при його укладенні.

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, останній, всупереч умовам укладеного Договору, починаючи з 2022 року не виконував обов`язок щодо своєчасної сплати орендної плати. Водночас при вирішенні спору суд вважає за необхідне перевірити правильність визначення позивачем розміру заявленої до стягнення заборгованості з урахуванням спеціальних положень податкового законодавства, які регулювали справляння плати за землю в умовах воєнного стану.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з пунктом 288.4 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Разом із тим, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, були встановлені спеціальні правила справляння плати за землю, у зв`язку із запровадженням воєнного стану.

Так, пунктом 69.14 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України передбачено особливості справляння плати за землю щодо земельних ділянок, які розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України.

Зазначеною нормою визначено, що за період з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відтак, підставою для нездійснення нарахування та несплати плати за землю є віднесення відповідної території до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, затвердженого уповноваженим центральним органом виконавчої влади.

Отже, застосування пункту 69.14 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України поставлено законодавцем у залежність не від волевиявлення сторін договору, отримання платником сертифіката Торгово-промислової палати України чи доведення ним обставин непереборної сили, а виключно від правового статусу території, на якій розташована земельна ділянка, визначеного відповідним Переліком.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка розташована на території села Миколаївка Пролісненської (Чкаловської) селищної територіальної громади Чугуївського району Харківської області.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 село Миколаївка перебувало у тимчасовій окупації з 24.02.2022 по 10.09.2022.

Крім того, відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376 зазначена територія з 11.09.2022 була віднесена до територій активних бойових дій, а з 12.09.2022 до територій можливих бойових дій.

Оцінюючи наведені обставини у сукупності з вимогами пункту 69.14 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що орендна плата за земельну ділянку не підлягає нарахуванню за період з 01.03.2022 по 11.09.2022, тоді як за інші спірні періоди обов`язок відповідача щодо її сплати зберігався.

Доводи позивача про те, що відповідач не отримав сертифікат Торгово-промислової палати України та не здійснив заходів щодо розмінування земельної ділянки, суд відхиляє, оскільки вони не впливають на застосування пункту 69.14 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Підставою для часткового звільнення відповідача від обов`язку зі сплати орендної плати у даному випадку є безпосередньо спеціальна норма Податкового кодексу України, а не наявність чи відсутність форс-мажорних обставин у розумінні статті 617 Цивільного кодексу України або Закону України Про торгово-промислові палати в Україні.

Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за договором оренди земельної ділянки, що належить до комунальної власності за період з 01.01.2022 по 28.02.2022, за період з 12.09.2022 по 31.12.2022 та за період з 2023 по 2025 роки (станом на 01.01.2025) підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовано. Строк виконання зобов`язань з її сплати є таким, що настав.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості та врахувавши вимоги пункту 69.14 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що належними та допустимими доказами підтверджено наявність у відповідача заборгованості з орендної плати у загальному розмірі 915,41 грн, а саме:

- за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 - 2,54 грн;

- за період з 12.09.2022 по 31.12.2022 - 4,57 грн

- за 2023 рік - 15,28 грн

- за 2024 рік - 15,28 грн

- за 2025 рік (станом на 01.12.2025) 13,98 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову у відповідній частині, та стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі у сумі 51,65 грн. У задоволенні вимоги про стягнення 8,87 грн основного боргу слід відмовити, оскільки за цей період орендна плата відповідно до пункту 69.14 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не підлягала нарахуванню та сплаті.

Разом з цим позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції у сумі 45,85 грн та пеню за прострочення платежу у сумі 641,56 грн.

В статті 549 Цивільного кодексу України надано визначення неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Отже, сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов`язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).

Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов`язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Поряд з цим, Цивільний кодекс України передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.

Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідного зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року по справі № 916/804/17 сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України) (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі 910/2031/16).

Відповідно до пункту 13 Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені Договором, орендар сплачує у десятиденний строк штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої Договором.

В даному випадку, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, оскільки не виконав умови договору щодо внесення орендної плати в передбачений цим договором строк.

Суд, перевіривши обчислення штрафу, дійшов висновку, що заявлений до стягнення позивачем штраф відповідає умовам Договору, не перевищує погодженого сторонами розміру відповідальності та є співмірним допущеному порушенню.

Однак, оскільки позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за договором судом задоволено частково, нарахований позивачем штраф підлягає перевірці й перерахунку з огляду на фактично встановлений судом розмір основної заборгованості та відповідні періоди прострочення її сплати.

Отже, нарахування штрафу має відбуватись за період з 01.01.2022 по 28.02.2022, за період з 12.09.2022 по 31.12.2022 та за період з 2023 по 2025 роки (станом на 01.01.2025). Як вбачається з поданого позивачем розрахунку, загальна сума штрафу у розмірі 45,85 грн, нарахована позивачем на заборгованість за повний 2022 рік. Оскільки штраф у сумі 45,85 грн нарахований позивачем на орендну плату, в тому числі за період, коли село Миколаївка перебувало у тимчасовій окупації з 24.02.2022 по 10.09.2022, у стягненні якої судом визнано необґрунтованим, зазначена сума штрафу не підлягає стягненню.

Враховуючи, що штраф може бути нарахований виключно на ту частину заборгованості, обґрунтованість якої підтверджена належними доказами та встановлена судом, позовна вимога про стягнення з відповідача штрафу підлягає задоволенню частково у сумі 7 грн.11 коп.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені суд зазначає наступне.

Пунктом 13 Договору передбачено, що у разі прострочення внесення орендної плати з орендаря справляється пеня у розмірі 2 відсотків несплаченої суми за кожен день прострочення.

Разом з тим, відповідно до статей 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України саме сторона, яка заявляє відповідну вимогу, повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, та надати належні і допустимі докази на їх підтвердження.

Одним із таких доказів у спорах про стягнення неустойки є обґрунтований розрахунок заявленої до стягнення суми із зазначенням періодів прострочення, бази нарахування та порядку здійснення відповідних обчислень.

Однак матеріали справи не містять належного розрахунку пені, який би давав можливість перевірити правильність її нарахування з урахуванням фактичних періодів виникнення та існування заборгованості, а також спеціальних положень пункту 69.14 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Натомість заявлена до стягнення сума пені визначена позивачем без наведення алгоритму її обчислення, без зазначення періодів, за які вона нарахована, та без урахування періоду, протягом якого відповідно до вимог Податкового кодексу України орендна плата не підлягала нарахуванню.

За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити правильність заявленої до стягнення суми пені.

При цьому самостійне визначення судом іншого розміру пені шляхом здійснення нового розрахунку за відсутності належного розрахунку позивача фактично означало б зміну підстав заявленої вимоги та виконання судом процесуального обов`язку сторони щодо доведення її розміру, що суперечить принципам змагальності та диспозитивності господарського судочинства, закріпленим у статтях 13 та 14 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з викладеним вимога про стягнення пені у сумі 641,56 грн є недоведеною, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про розірвання договору оренди землі суд зазначає наступне.

За змістом статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі є оплатним договором, за яким орендодавець передає земельну ділянку у володіння і користування орендареві за плату на визначений строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Однією з істотних умов договору оренди землі є умова про орендну плату, її розмір, порядок внесення та відповідальність за її несплату.

Відповідно до статті 24 Закону України Про оренду землі орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Частиною 1 статті 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених законом та умовами договору.

Крім того, як уже було зазначено судом, пунктом д частини першої статті 141 Земельного кодексу України визначено, що систематична несплата орендної плати є підставою припинення права користування земельною ділянкою.

Згідно з частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірваний судом у разі істотного порушення договору другою стороною, а також в інших випадках, встановлених договором або законом.

При цьому істотним є таке порушення договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як встановлено судом, відповідач після укладення Договору належним чином не виконував свій основний договірний обов`язок щодо внесення орендної плати.

Водночас під час вирішення спору судом застосовано положення пункту 69.14 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, внаслідок чого розмір заявленої позивачем заборгованості було зменшено. Проте зазначена обставина не свідчить про відсутність порушення відповідачем умов Договору та не усуває встановленого судом факту систематичної несплати орендної плати.

Так, після закінчення періоду, протягом якого законодавством було передбачено звільнення від нарахування плати за землю у зв`язку з тимчасовою окупацією території та активними бойовими діями, відповідач не здійснював оплату орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 12.09.2022 по 31.12.2022, а також за 2023, 2024 та 2025 роки.

Будь-яких доказів сплати орендної плати, погашення існуючої заборгованості, звернення до орендодавця щодо зміни умов Договору або вчинення інших дій, спрямованих на належне виконання договірних зобов`язань, відповідач суду не надав.

Систематичність порушення полягає не лише у тривалості невиконання зобов`язання, а й у повторюваності випадків прострочення виконання обов`язку зі сплати орендної плати протягом кількох розрахункових періодів.

У цій справі матеріалами справи підтверджено несплату відповідачем орендної плати за декілька послідовних періодів після припинення законодавчо встановленого звільнення від її нарахування, що свідчить про систематичний характер порушення умов Договору.

Суд враховує, що орендна плата є основною зустрічною майновою вигодою, на отримання якої розраховував орендодавець при укладенні договору оренди землі. Саме внесення орендної плати становить економічну мету укладення такого договору для власника земельної ділянки.

Отже, тривале невиконання відповідачем обов`язку щодо внесення орендної плати позбавило позивача можливості отримувати передбачену Договором плату за користування земельною ділянкою комунальної власності, а відтак є істотним порушенням умов Договору у розумінні частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

При цьому суд зазначає, що застосування пункту 69.14 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не змінює висновку про наявність підстав для розірвання Договору, оскільки зазначена норма регулює виключно питання справляння плати за землю за визначений законом період, однак не звільняє орендаря від належного виконання інших умов договору після припинення дії відповідної податкової пільги та не усуває наслідків систематичного невиконання ним обов`язку зі сплати орендної плати у наступні періоди.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що відповідач допустив систематичне та істотне порушення умов договору оренди землі №7/03/19 від 13.03.2019, що відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, статті 141 Земельного кодексу України, статті 32 Закону України Про оренду землі та пункту 36 Договору є достатньою правовою підставою для його дострокового розірвання за рішенням суду, у зв`язку з чим суд задовольняє позовну вимогу в цій частині.

Згідно вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про часткове задоволення позову.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Щодо розподілу судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають застосуванню у взаємозв`язку із загальними засадами господарського судочинства, зокрема принципами справедливості, розумності та відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Суд враховує, що у даній справі позовні вимоги про розірвання договору оренди землі задоволені повністю, вимога про стягнення штрафу задоволена повністю, а вимога про стягнення основної заборгованості не була відхилена через недоведеність порушення відповідачем договірних зобов`язань чи безпідставність заявлених вимог.

Часткове задоволення вимоги про стягнення основного боргу зумовлене виключно застосуванням судом спеціальної норми пункту 69.14 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, яка встановлює особливості справляння плати за землю в умовах воєнного стану, а також відмовою у стягненні пені у зв`язку з ненаданням позивачем належного розрахунку її розміру.

При цьому матеріалами справи підтверджено, що саме внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань щодо своєчасної сплати орендної плати виник спір, який став підставою для звернення позивача до суду.

Отже, необхідність судового захисту була зумовлена саме неправомірною поведінкою відповідача, який систематично не виконував умови Договору, не погасив заборгованість у добровільному порядку та не надав суду жодних доказів належного виконання своїх зобов`язань.

За таких обставин покладення на позивача частини судового збору лише з тієї підстави, що суд застосував до спірних правовідносин спеціальне законодавче регулювання та здійснив правову оцінку заявлених вимог, не відповідало б завданню господарського судочинства щодо ефективного захисту порушених прав та принципу справедливого розподілу судових витрат.

Враховуючи характер спірних правовідносин, результати розгляду справи, причини часткового задоволення позову та те, що спір виник виключно внаслідок неправомірної поведінки відповідача, суд дійшов висновку про покладення витрат зі сплати судового збору в повному обсязі на відповідача.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Розірвати договір оренди землі № 7/03/19 від 13.03.2019, укладений між Чкаловською (нині - Пролісненською) селищною радою Чугуївського району Харківської області (Україна, 63544, Харківська область, Чугуївський район, с. Пролісне (попереднє найменування топоніму с. Чкаловське), вулиця Свободи (попереднє найменування топоніму вулиця Леніна), будинок 1; код ЄДРПОУ: 04397738) та ТОВ «ТПК «Агроальянс ЛТД» (Україна, 63544, Харківська область, Чугуївський район, с. Пролісне (попереднє найменування топоніму с. Чкаловське), вулиця Свободи (попереднє найменування топоніму вулиця Леніна), будинок 1, секція Б; код ЄДРПОУ: 35598316), зареєстрованого 21.03.2019 державним реєстратором Давидовою Катериною Олександрівною, Виконавчий комітет Чкаловської (нині - Пролісненської) селищної ради Чугуївського району Харківської області, номер запису про інше речове право: 30869564, відповідно до умов якого було передано земельну ділянку площею 0,0168 га, кадастровий номер 6325456700:01:000:0608, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за адресою: Харківська область, Чугуївський район, с. Миколаївка, вул. Лісна, 2-І.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК "Агроальянс ЛТД" (Україна, 63544, Харківська область, Чугуївський район, с. Пролісне (попереднє найменування топоніму с. Чкаловське), вулиця Свободи (попереднє найменування топоніму вулиця Леніна), будинок 1, секція Б; код ЄДРПОУ: 35598316) на користь Чкаловської (нині - Пролісненської) селищної ради Чугуївського району Харківської області (Україна, 63544, Харківська область, Чугуївський район, с. Пролісне (попереднє найменування топоніму с. Чкаловське), вулиця Свободи (попереднє найменування топоніму вулиця Леніна), будинок 1; код ЄДРПОУ: 04397738) заборгованість у сумі 51 (п`ятдесят одна гривня) 65 копійок, штрафні санкції у сумі 37 (тридцять сім гривень) 67 копійок за договором оренди землі № 7/03/19 від 13.03.2019 та сплачений судовий збір у сумі 6 656 (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість гривень) 00 копійок.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "29" вересня 2026 р.

СуддяВ.С. Юрченко