Рішення № 140146484, 27.08.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року Справа № 915/1479/25

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Могили А.С.,

представника позивача: Зеніної М.О. (у судових дебатах 24.08.2026 в режимі ВКЗ),

представників відповідачів: не з`явилися,

представника третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча Степана Вікторовича в інтересах стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю Агрітехнік,

до відповідача-1: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ),

відповідача-2: фізичної особи-підприємця Карунського Олександра Володимировича ( АДРЕСА_3 ),

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача:

ОСОБА_2 ,

про: визнання недійсним договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі.-

в с т а н о в и в:

Приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча Степана Вікторовича в інтересах стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю Агрітехнік звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця Карунського Олександра Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , з такими вимогами:

- визнати недійсним договір оренди землі від 01.10.2023, укладений між ОСОБА_1 і фізичною особою-підприємцем Карунським Олександром Володимировичем, номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - 52033734;

- визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 26.11.2024 до договору оренди землі від 01.10.2023, укладеного між ОСОБА_1 і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - 52033734.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що оспорюваний договір оренди землі від 01.10.2023 разом з додатковою угодою від 26.11.2024 вчинений відповідачами на шкоду стягувачу, тобто є фраудаторним договором, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Ухвалою суду від 20.10.2025 позовну заяву залишено без руху та позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 03.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 03.12.2025. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 .

03.12.2025 судом відкладено підготовче засідання на 20.01.2026 за відповідним клопотанням відповідача-2 та у зв`язку з неявкою учасників справи.

20.01.2026 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.

Ухвалою суду від 20.01.2026 розгляд справи призначено на 19.02.2026.

Відповідач-2 у відзиві заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що права чи законні інтереси стягувача - ТОВ Агрітехнік, внаслідок укладання оспорюваних договору оренди землі та додаткової угоди до неї, не порушені. Земельна ділянка, яка є предметом оспорюваного договору оренди, була реалізована на прилюдних торгах (аукціоні), які відбулися відповідно до встановленої процедури, і в судовому порядку недійсними не визнавалися; кошти отримані від продажу земельної ділянки, були розподілені, в тому числі перераховані стягувану. Тобто, наявність оспорюваного договору оренди землі та додаткової угоди до нього на час проведення торгів не завадило продажу земельної ділянки, адже аукціон є таким, що відбувся.

20.01.2026 та 19.02.2026 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.

Ухвалою суду від 19.02.2026 розгляд справи призначено на 17.03.2026.

17.03.2026 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Мавродієвої М.В. у відпустці.

Ухвалою суду від 18.03.2026 розгляд справи призначено на 09.04.2026.

09.04.2026 судом відкладено підготовче засідання на 05.05.2026 за відповідним клопотанням позивача та у зв`язку з неявкою учасників справи.

Ухвалою суду від 05.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.06.2026.

17.06.2026 судом відкладено розгляд справи на 01.07.2026.

01.07.2026 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.

Ухвалою суду від 01.07.2026 розгляд справи призначено на 05.08.2026.

05.08.2026 судом відкладено розгляд справи на 24.08.2026 за усним клопотанням представника позивача.

В ході розгляду справи та в судовому засіданні 24.08.2026 представник позивача підтримував позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачі та третя особа явку повноважних представників у судове засідання 24.08.2026 не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Господарським судом також враховано, що явка представників учасників справи не визнавалась судом обов`язковою.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідач-1 не скористався наданим йому ст.ст.161, 165 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.

Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників відповідачів та третьої особи.

У судовому засіданні 24.08.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

У судовому засіданні 27.08.2026 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2023 у справі №915/355/22, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2023, стягнуто солідарно з Фермерського господарства «Нові зорі» та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» 599465,59 грн основного боргу по договору фінансового лізингу №6АП-21 від 22.06.2021; 29028,39 грн - 70% річних по договору фінансового лізингу №6АП-21 від 22.06.2021; 1341440,97 грн основного боргу по договору фінансового лізингу №7АП-21 від 22.06.2021; 82954,45 грн - 70 % річних по договору фінансового лізингу №7АП-21 від 22.06.2021. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» 16236,54 грн витрат по сплаті судового збору та 22500,0 грн витрат на професійну правничу допомогу.

19.05.2023 на виконання такого судового рішення Господарським судом Миколаївської області видано відповідні накази.

06.06.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Булахевічем Степаном Вікторовичем (далі приватний виконавець) відкрито виконавче провадження №71967417 з примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області №915/355/22 від 19.05.2023 про стягнення з ОСОБА_1 (далі - боржник) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» заборгованості у загальному розмірі 2052889,40 грн.

Того ж дня, приватним виконавцем відкрито виконавче провадження №71967455 з примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області №915/355/22 від 19.05.2023 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» заборгованості у загальному розмірі 38736,54 грн (судові витрати).

07.06.2023 у виконавчих провадженнях №71967417 та №71967455 приватним виконавцем винесено постанови про арешт коштів боржника.

01.10.2023 між ОСОБА_1 , як власником та орендодавцем, та ОСОБА_3 , як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 7,55 га, кадастровий номер 4823384200:07:001:0023, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, місцезнаходження: Миколаївська обл., Вітовський р-н, Прибузька сільська рада (далі спірна земельна ділянка), - строком до 01.10.2038 (на 15 років).

Державна реєстрація такого договору оренди землі здійснена 04.10.2023.

04.12.2023 у виконавчому провадженні №71967417 приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника, якою описано та накладено арешт на спірну земельну ділянку.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2024 замінено позивача у справі №915/355/22 та стягувача у виконавчих провадженнях №71967417 та №71967455 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрітехнік» (код ЄДРПОУ 41026926) (далі - стягувач).

26.11.2024 між сторонами оспорюваного договору оренди спірної земельної ділянки було укладено договір про внесення змін до такого договору, яким строк оренди земельної ділянки подовжено до 01.10.2072 (на 49 років).

Державна реєстрація договору про внесення змін здійснена 02.12.2024.

03.12.2024 у виконавчих провадженнях №71967417 та №71967455 приватним виконавцем винесено постанови про заміну стягувача на Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрітехнік» (код ЄДРПОУ 41026926).

20.12.2024 у межах виконавчого провадження №71967417 було проведено електронні торги з реалізації спірної земельної ділянки, за результатами яких переможцем визнано ОСОБА_2 . Земельна ділянка реалізована за ціною - 193333,0 грн (протокол №LAP001-UA-20241113-33438).

При цьому, відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, який 30.09.2024 виконано ПП «Ажіо.» на замовлення приватного виконавця, станом на 27.09.2024 ринкова вартість спірної земельної ділянки була визначена у сумі 176000,0 грн.

27.01.2025 у виконавчому провадженні №71967417 приватним виконавцем винесено постанову про проведенні електронні торги з реалізації спірної земельної ділянки.

29.01.2025 до Державного реєстру речових прав внесено записи про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку та про зміну орендодавця за оспорюваним договором оренди з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 .

Позивач вказує, що відповідач-1 ( ОСОБА_1 ) під час укладання оспорюваного договору оренди землі був обізнаний про наявність у нього обов`язку з виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2023 у справі №915/355/22, а також про відкриття виконавчих проваджень №71967417, №71967455 та включення його до Єдиного реєстру боржників, а тому використав своє право на «зло» стягувачу (ТОВ «Агрітехнік») для зменшення своїх активів, на які могло бути звернено стягнення, та ускладнення в подальшому реалізації вказаного майна в рамках виконавчого провадження і задоволення вимог стягувача.

Позивач стверджує, що відповідачі ( ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ), які є родичами, уклали договір оренди землі, який унеможливив користування спірною земельною ділянкою новим власником ( ОСОБА_2 ) через те, що строк оренди продовжено на 49 років. На думку позивача, якби ОСОБА_2 був обізнаний з такими обставинами він би не придбав спірну земельну ділянку, та на даний час останній має намір звертатись до стягувача за поверненням грошових коштів отриманих від реалізації спірної земельної ділянки.

Позивач вважає, що всупереч приписам ч.1 ст.203 ЦК України, відповідачі мали умисел приховати справжні наміри укладеного між ними договору оренди землі від 01.10.2023 з додатковою угодою від 26.11.2024 до нього, а саме - перешкоджання звернення стягнення на спірну земельну ділянку у межах виконавчих проваджень №71967417 та №71967455.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що оспорюваний договір оренди землі від 01.10.2023 разом з додатковою угодою від 26.11.2024 до нього вчинений відповідачами на шкоду стягувачу, тобто є фраудаторним договором, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Правила та підстави недійсності правочинів регламентовані положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що був чинним на дату вчинення оспорюваного правочину.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту підтверджується висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, а також сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, тощо.

З наведеного слідує, що Цивільний кодекс України наділяє правом оспорювати правочин не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи».

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17).

Крім наведених в ст.215 ЦК України загальних вимог щодо недійсності правочину, спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань є за певних умов нікчемними (ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») або можуть бути визнані недійсними: ст.42 Кодексу України з питань банкрутства, ч.4 ст.9 Закону України «Про виконавче провадження» тощо).

У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).

Наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження правочину, вчиненого боржником з метою завдання шкоди кредиторам (фраудаторного правочину), особі (не стороні правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, обов`язки або набула обов`язків тощо свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

У зв`язку із цим однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 ст.13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

А тому позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ч.3 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України).

Тобто, важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення, зокрема, унеможливлюється звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна або його вартість.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.02.2026 у справі №910/6654/24 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладеній у постанові від 23.06.2026 по справі №910/2736/22(910/3041/24).

У даній справі судом встановлено, що 20.12.2024 у межах виконавчого провадження №71967417 було проведено електронні торги з реалізації спірної земельної ділянки, за результатами яких переможцем визнано ОСОБА_2 . Земельна ділянка реалізована на торгах за ціною - 193333,0 грн (протокол №LAP001-UA-20241113-33438).

При цьому, відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, який 30.09.2024 виконано ПП «Ажіо.» на замовлення приватного виконавця, станом на 27.09.2024 ринкова вартість спірної земельної ділянки становить 176000,0 грн.

27.01.2025 у виконавчому провадженні №71967417 приватним виконавцем винесено постанову про проведенні електронні торги з реалізації спірної земельної ділянки.

29.01.2025 до Державного реєстру речових прав внесено запис про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку загальною площею 7,55 га, кадастровий номер 4823384200:07:001:0023, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, місцезнаходження: Миколаївська обл., Вітовський р-н, Прибузька сільська рада.

Тобто, наявність укладеного між відповідачами оспорюваного договору оренди землі та договору про зміни до нього не було перешкодою для звернення стягнення на спірну земельну ділянку та отримання стягувачем грошових коштів від її реалізації, а тому суд не може кваліфікувати такі правочини як фраудаторні.

При цьому, судом прийнято до уваги, що спірна земельна ділянка була реалізована за ціною, яка є більшою від ринкової вартості, тобто обсяг майна боржника (у даному випадку вартість такого майна) оспорюваними правочинами також не було зменшено.

Посилання приватного виконавця на ту обставину, що якби ОСОБА_2 був обізнаний про наявність оспорюваного договору оренди спірної земельної ділянки він би не придбав спірну земельну ділянку, судом відхиляються, оскільки державна реєстрація такого договору та договору про внесення змін до нього була здійснена відповідно 04.10.2023 та 02.12.2024, а тому як приватний виконавець, так і ОСОБА_2 при проведені 20.12.2024 електронних торгів з реалізації спірної земельної ділянки та участі у них мали можливість ознайомитися з наявною у Державному реєстрі речових прав інформацією та довідатись про наявність оспорюваного договору оренди землі та договору про зміни до нього і, відповідно, не проводити електронні торги та не приймати участі у таких торгах.

До того ж, суд вказує, що відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення ч.2 ст.16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Як вже зазначалось судом, ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття заінтересована особа такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Сполученого Королівства (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 3, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі Афанасьєв проти України (заява №38722/02).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч.2 ст.16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз.12 ч.2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19.

У разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч.1 ст.216, ст.387, ч.ч.1, 3 ст.1212 ЦК України). Близька за змістом позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч.1 ст.216, ст.387, ч.ч.1, 3 ст.1212 ЦК України).

Водночас Об`єднана палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 сформувала висновок про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Як встановлено судом у даній справі, наявність укладеного між відповідачами оспорюваного договору оренди землі та договору про зміни до нього не було перешкодою для звернення стягнення на спірну земельну ділянку та отримання позивачем, як стягувачем, грошових коштів від її реалізації.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність порушення прав або законних інтересів позивача, як стягувача, внаслідок укладання відповідачами договору оренди землі та додаткового договору про внесення змін до такого договору, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання цих правочинів недійсними не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваних правочинів недійсними, - слід відмовити.

У відповідності до ст.129 ГПК України у разі відмови в позові судові витрати підлягають покладенню на позивача.

У зв`язку з перебуванням головуючого у даній справі судді Мавродієвої М.В. у відпустці повне судове рішення складено та підписано 25.09.2026.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 25.09.2026.

Суддя М.В.Мавродієва