Рішення № 140146481, 21.08.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року Справа № 915/160/26

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,

представника позивача: Щедрова О.Р. (в режимі ВКЗ у судовому засіданні 10.08.2026),

представника відповідача: Дороганя О.М. (в режимі ВКЗ у судовому засіданні 10.08.2026),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства Стартком-Агро,

до відповідача: Фермерського господарство Д-Аллель,

про: стягнення заборгованості у розмірі 215927,08 грн, -

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство Стартком-Агро звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 16.02.2026 (вх.№2065/26 від 16.02.2026) в електронному вигляді, в якій просить суд стягнути з Фермерського господарства Д-Аллель заборгованість по Договору купівлі-продажу №18 від 21.02.2020 у загальному розмірі 215927,08 грн, з яких: 21618,65 грн пені, 140726,0 грн штрафу, 9444,44 грн збитків від інфляції та 44137,99 грн - 25% річних.

В обґрунтування вимог позивач вказує, що відповідачем істотно порушено умови Договору купівлі-продажу №18 від 21.02.2020 щодо своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення 21618,65 грн пені, 140726,0 грн штрафу, 9444,44 грн збитків від інфляції та 44137,99 грн - 25% річних.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.02.2026 у даній справі прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

05.03.2026 від позивача до суду надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи доказів судових витрат і їх стягнення з відповідача б/н від 05.03.2026 (вх.№2954/26).

17.03.2026 від відповідача до суду надійшли:

- клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін б/н від 16.03.2026 (вх.№3530/26);

- заява про застосування строків позовної давності б/н від 16.03.2026 (вх.№3531/26), в якій він просить суд застосувати строк позовної давності щодо вимог ПП Стартком-Агро у справі №915/160/26 та відмовити у задоволенні позову, з підстав пропущення строку позовної давності;

- відзив на позовну заяву ПП Стартком-Агро б/н від 16.03.2026 (вх.№3535/26), в якому він виклав свої пояснення по справі та стверджує, що з метою забезпечення правової рівноваги, дотримання справедливого балансу інтересів сторін, враховуючи повну оплату вартості товару більше трьох років тому, надмірність нарахованих штрафних санкцій зі сторони позивача, просить суд: зменшити суму штрафу до суми 1000,0 грн; зменшити суму пені до суми 1000,0 грн; зменшити суму (розмір) 25% річних до суми 1000,0 грн; відмовити позивачу у стягненні із відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 32389,06 грн,

18.03.2026 від позивача до суду надійшли:

- відповідь на відзив б/н від 18.03.2026 (вх.№3646/26), в якій він заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі;

- заперечення на клопотання (заяву) про застосування строків позовної давності б/н від 18.03.2026 (вх.№3650/26), в яких він виклав свої заперечення на клопотання відповідача та просить суд у задоволенні заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності, відмовити.

23.03.2026 від відповідача до суду надійшли заперечення (на відповідь на відзив) б/н від 20.03.2026 (вх.№3835/26), в яких він просить суд: поновити відповідачу строк для подання доказів; приєднати до матеріалів справи наступні докази: відповідь-лист Головного управління статистики у Миколаївській області №07-15 т.1/846-26 від 19.03.2026, Про надання статистичної інформації; відповідь-лист Головного управління статистики у Миколаївській області №07-15 т.1/847-26 від 19.03.2026, Про надання статистичної інформації із додатком №07-15 т.1/847-26 від 19.03.2026; зменшити суму штрафу до суми 1000,0 грн; зменшити суму пені до суми 1000,0 грн; зменшити суму (розмір) 25% річних до суми 1000,0 грн; відмовити позивачу у стягненні із відповідача витрати на професійну правничу допомогу, у розмірі 32389,06 грн.

24.03.2026 від позивача до суду надійшли заперечення на клопотання(заяву) б/н від 24.03.2026 (вх.№11048/26), в яких він посилаючись на ч.8 ст.80 ГПК України просить суд не приймати до розгляду подані відповідачем поза встановленим строком докази, поданих відповідачем разом із запереченнями (на відповідь на відзив) б/н від 20.03.2026.

Ухвалою суду від 13.04.2026 призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Почато у справі підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 18.05.2026.

18.05.2026 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 22.06.2026.

У судовому засіданні 22.06.2026 суд оголосив перерву до 10.08.2026.

В ході розгляду справи та в судовому засіданні 10.08.2026 сторони підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

10.08.2026 суд у судовому засіданні перейшов до стадії ухвалення судового рішення до 21.08.2026.

У судовому засіданні 21.08.2026 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.

Європейський суд з прав людини (надалі ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі Бараона проти Португалії 1987 року Суд відзначив: Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів. Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов`язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов`язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв`язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами.

Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов`язана з перевантаженням судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями. Приймаючи до уваги, що з початку військової агресії Російської Федерації проти України бойові дії ведуться, у тому числі, на території Миколаївської області, Господарський суд Миколаївської області, через оголошення повітряних тривог, перебої з постачанням електричної енергії тощо, працював з певними обмеженнями у здійсненні правосуддя та не мав об`єктивної можливості для повноцінного розгляду справи №915/160/26 в межах строку, передбаченого ГПК України.

Відповідно, розгляд даної справи відбувся у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, та продовженого відповідними указами Президента України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

21.02.2020 між Приватним підприємством Стартком-Агро (надалі продавець, позивач у справі) та Фермерським господарством Д-Аллель (надалі покупець, відповідач у справі) було укладено Договір купівлі-продажу №18 (надалі - Договір), відповідно до п.1.1 якого, продавець зобов`язується передати у власність покупця насіння сільськогосподарських культур, засоби захисту рослин/мінеральні добрива/мікродобрива (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар від продавця та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим Договором (Додатках та/або Специфікаціях до нього).

Відповідно до п.1.2 Договору найменування, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, кількість товару, визначається у Додатку(ах) та/або Специфікації(ях) до Договору, які є його невід`ємною частиною.

Згідно п.3.4 Договору загальна сума Договору складається із суми вартості товару згідно всіх накладних на передачу товару (видаткових), підписаних в рамках цього Договору, що є його невід`ємною частиною.

У відповідності до п.3.5 Договору покупець здійснює оплату за товар, на умовах, передбачених у Додатку(ах) та/або Специфікації(ях) до нього.

Відповідно п.3.6 Договору оплата здійснюється шляхом перерахування покупцем безготівкових грошових коштів у національній валюті України на поточний рахунок продавця, згідно виставлених рахунків, якщо інше не передбачено у Додатку(ах) та/або Специфікації(ях) до цього Договору.

Сторони домовились вважати датою оплати товару - дату зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (п.3.7 Договору).

Згідно п.6.4. Договору, в разі відмови покупця від приймання товару, узгодженого сторонами в Додатку(ах) та/або Специфікації(ях) до цього Договору, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 20(двадцять) відсотків від суми вартості недоотриманого товару, ціна якого визначена у Додатку(ах) та/або Специфікації(ях) до цього Договору у національній валюті України.

Відповідно до п.6.6 Договору, у випадку порушення термінів або умов оплати поставленої продукції покупець зобов`язаний, на вимогу продавця, сплатити останньому пеню від суми; простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення, а також проценти на суму прострочення згідно ст.625 Цивільного кодексу України у розмірі 25% річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним Додатком до Договору річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати (Продавець залишає за собою право, в будь-який момент потребувати виплату річних).

Згідно п.6.9 Договору, у разі порушення строків оплати більше ніж на 30 календарних днів, покупець крім пені, передбаченої п.6.6 Договору, зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 20% від суми несвоєчасно оплаченого товару.

Цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2020, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п.9.1 Договору).

Сторони також уклали між собою:

- Додаток №СТ-00000213 від 09.04.2020 до Договору №18 від 21.02.2020 за змістом якого, продавець поставляє покупцеві товар на загальну суму 123436,80 грн. Строк оплати - передплата 30% від загальної вартості товару у сумі 37031,04 грн до 15.04.2020 та залишкова оплата від загальної вартості товару у сумі 86405,76 грн у строк до 01.09.2020;

- Додаток №СТ-00000237 від 16.04.2020 до Договору №18 від 21.02.2020 за змістом якого, продавець поставляє покупцеві товар на загальну суму 122760,0 грн. Строк оплати - часткова оплата 30% від загальної вартості товару у сумі 36828,0 грн протягом 10 днів, з дня поставки товару та залишкова оплата від загальної вартості товару у сумі 85932,0 грн у строк до 01.09.2020;

- Додаток №СТ-00000244 від 22.04.2020 до Договору №18 від 21.02.2020 за яким продавець поставляє покупцеві товар на загальну суму 40680,0 грн. Строк оплати - передоплата 20% від загальної вартості товару у сумі 8136,0 грн до 27.04.2020 та залишкова оплата від загальної вартості товару у сумі 32544,0 грн у строк до 01.09.2020;

- Додаток №СТ-00000277 від 30.04.2020 до Договору №18 від 21.02.2020 згідно з яким продавець поставляє покупцеві товар на загальну суму 844682,24 грн. Строк оплати - часткова оплата 20% загальної вартості товару у сумі 168936,45 грн у строк до 30.04.2020 та залишкова оплата від загальної вартості товару у сумі 675745,79 грн у строк до 01.08.2020.

Позивачем виставлено відповідачу відповідні рахунки за цими Додатками, а саме: рахунок №213 від 09.04.2020 на загальну суму 123436,80 грн; №237 від 16.04.2020 на загальну суму 122760,0 грн; №244 від 22.04.2020 на загальну суму 40680,0 грн; №277 від 30.04.2020 на загальну 844682,24 грн.

В подальшому позивач належним чином виконав взяті на себе зобов`язання із поставки товару, а саме:

- за видатковою накладною №340 від 04.05.2020 виконані зобов`язання із поставки по Додаткам №СТ-00000213 від 09.04.2020 та №СТ-00000237 від 16.04.2020;

- за видатковою накладною №366 від 27.05.2020 підтверджується поставка товару за Додатком №СТ-00000244 від 22.04.2020;

- за видатковими накладними №424 від 30.04.2020 та №440 від 30.04.2020 підтверджується виконання зобов`язання з поставки товару за Додатком №СТ-00000277 від 30.04.2020

В свою чергу відповідач на виконання Договору здійснив наступні оплати, а саме:

- за платіжним дорученням №448 від 30.04.2020 на суму 165306,46 грн з призначенням платежу: За ззр, зг рах №277 від 30.04.2020р, частково, в т.ч.ПДВ 20% 27551.08 грн;

- за платіжним дорученням №71 від 16.07.2020 на суму 266252,58 грн із призначеним платежу: За ззр, зг рах №277 від 30.04.2020р , в т.ч.ПДВ 20% 44375.43 грн.;

- за платіжним дорученням №66 від 30.10.2020 на суму 700000,0 грн з призначенням платежу: За ззр та насіння, зг догов №18 від 21.02.2020р, у т.ч.ПДВ 20% 116666.67 грн..

Позивач у позові стверджує, що відповідачем допущено порушення строків виконання зобов`язань за Договором, які передбачені відповідними додатками. Періоди прострочення грошових зобов`язань наведені у додатку до позовної заяви в відповідних таблицях з розрахунком неустойки, інфляційних втрат та процентів річних за Договором купівлі-продажу №18 від 21.02.2020.

Відповідно до п.3.8 Договору при здійсненні оплати покупець зобов`язується вказувати у призначенні платежу конкретне зобов`язання, тобто №, дату рахунку, або Договору купівлі-продажу в рамках якого здійснюється оплата. Якщо покупець цього не дотримується, то продавець має право сам, на власний розсуд, визначити по якому Договору купівлі продажу чи будь-якому іншому зобов`язанню зарахувати оплату покупця.

Позивач вказує, що у платіжних дорученнях відповідача призначення платежу було вказане лише стосовно рахунку, виписаного на підставі Додатку №СТ-00000277 від 30.04.2020, платежі за іншими грошовими зобов`язаннями зараховані позивачем на власний розсуд, що відображено у вищезгаданому додатку до позовної заяви.

Оскільки, відповідачем було здійснено оплати з порушення строків оплати відповідно до Договору купівлі-продажу №18 від 21.02.2020, 15.12.2025 позивач звернувся до відповідача з вимогою вих.№141 від 15.12.2025 щодо сплати неустойки, інфляційних трат і процентів річних за Договором купівлі-продажу №18 від 21.02.2020.

Вказана вимога була спрямована відповідачеві електронною поштою на адресу зазначену у Договорі та поштовим відправленням за його місцем реєстрації, в матеріалах справи містяться докази такого направлення.

Відповідно до трекінгу поштових відправлень, поштового оператора Укрпоршта, адресат отримав листа 18.12.2025.

Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та виконання.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача по Договору купівлі-продажу №18 від 21.02.2020 21618,65 грн пені, 140726,0 грн штрафу, 9444,44 грн збитків від інфляції та 44137,99 грн - 25% річних.

Щодо вимог позивача про стягнення збитків від інфляції та 25% річних, суд дійшов наступних висновків.

В силу приписів ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що у даній справі позивачем нараховані на суму заборгованості та заявлені до стягнення з відповідача 9444,44 грн збитки від інфляції за період з квітня по жовтень 2020 року по кожному зобов`язанню окремо.

Відповідачем такий розрахунок не спростовано та не заперечено.

Судом перевірено виконаний позивачем розрахунок збитків від інфляції та встановлено, що арифметично та методологічно він виконаний вірно.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 9444,44 грн збитків від інфляції підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.6.6 Договору, у випадку порушення термінів або умов оплати поставленої продукції покупець зобов`язаний, на вимогу Продавця, сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення, а також проценти на суму прострочення згідно с ст. 625 Цивільного кодексу України у розмірі 25% річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним Додатком до Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. (Продавець залишає за собою право, в будь-який момент потребувати виплату річних).

Таким чином, умовами Договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді неустойки (штрафу, пені), а також змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, збільшивши її до 25% річних.

Позивачем нараховані на суму заборгованості та заявлені до стягнення з відповідача 44137,99 грн - 25% річних за період з 16.04.2020 по 30.10.2020 по кожному зобов`язанню окремо.

Відповідачем такий розрахунок не спростовано та не заперечено.

Судом перевірено виконаний позивачем розрахунок 25% річних, та встановлено, що такий розрахунок підлягає уточнено, оскільки, позивачем не враховано, що 30.10.2020 відповідачем було здійснено оплату.

Крім того судом враховано, що за ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд бере до уваги таке.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч.2 ст.216 Господарського кодексу України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч.3 ст.216 Господарського кодексу України).

За частинами 1 та 2 ст.217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом п.6.6 спірного Договору купівлі-продажу, положень ст.611 та ч.3 ст.692, ст.625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Подібного правового висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18.03.2020 по справі №902/417/18.

Також, висновок про те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за час прострочення грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду послідовно викладала у постановах від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 та від 03.10.2023 у справі №686/7081/21, від 28.02.2024 у справі №915/534/22, що свідчить про сталість правової позиції Великої Палати Верховного Суду в цьому питанні.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді неустойки і процентів річних, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір відсотків річних до законодавчо встановлених ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних, які за розрахунком суду становлять 5239,18 грн та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимог позивача про стягнення 20% штрафу та пені, суд дійшов наступних висновків.

За приписами ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п.6.6 Договору, у випадку порушення термінів або умов оплати поставленої продукції покупець зобов`язаний, на вимогу продавця, сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення, а також проценти на суму прострочення згідно с ст. 625 Цивільного кодексу України у розмірі 25% річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним Додатком до Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. (Продавець залишає за собою право, в будь-який момент потребувати виплату річних).

Згідно п.6.9 Договору, у разі порушення строків оплати більше ніж на 30 календарних днів, покупець крім пені, передбаченої п.6.6 Договору, зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 20% від суми несвоєчасно оплаченого товару.

Судом встановлено, що у даній справі позивачем нарахована на кожне зобов`язання окремо та заявлена до стягнення з відповідача пеня за період з 16.04.2020 по 30.10.2020 включно в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов`язання за кожний день прострочення, у загальній сумі 21618,65 грн.

Відповідачем розрахунок пені не спростовано та не заперечено.

Судом перевірено розрахунок пені та встановлено, що такий розрахунок здійснено без врахування дня оплати відповідачем - 30.10.2020 (згідно пл. доручення №66 від 30.10.2020), тому судом уточнено період нарахування з 16.04.2020 по 29.10.2020. За розрахунком суду розмір пені становить 21389,15 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, судом встановлено, що у даній справі позивачем нараховано по кожному зобов`язанню окремо та заявлено до стягнення з відповідача 140726,0 грн - 20% штрафу.

Відповідачем такий розрахунок не спростовано та не заперечено.

Судом перевірено розрахунок 20% штрафу та встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним та правильним.

Під час розгляду справи відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки, обґрунтовуючи його наступним: відповідачем самостійно сплачені грошові кошти по основному зобов`язанню; про строчка виконання є незначною (остаточна оплата товару відбулася ще 30.10.2020); нарахування позивачем пені, штрафі та 25% річних, за відсутності суми основної заборгованості, перетворилися із законодавчо-встановленого інструменту спонукання (стимулювання) відповідача до виконання основного зобов`язання, на інструмент безпідставного, невиправданого та надмірного збагачення позивача; пред`явлення до стягнення із відповідача надмірних штрафних санкцій в умовах війни, яка нищить життя, майно та економіку, як кожного громадянина України так і держави в цілому, не відповідає законодавчо-встановленим принципам справедливості, розумності та добросовісності учасника правовідносин; проведені відповідачем оплати позивач, керуючись п.3.8 Договору, зарахував у іншому, не хронолічному порядку, що призвело до штучно-створеного позивачем більшого періоду прострочення заборгованості та, як наслідок, до невірного розрахунку річних, пені, штрафу, інфляційних та невірного визначення ціни позову.

Судом враховано, що відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, яким приймається рішення.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язань, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до приписів ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно частин 2, 3 ст.13 ГПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Так, зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення неустойки є правом суду, розмір такого зменшення ґрунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів, тому саме суд на власний розсуд вирішує питання про наявність в даному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.03.2019 у справі №910/3652/18 зазначив, що вирішення питання зменшення належних до сплати штрафних санкцій перебуває в межах дискреційних повноважень господарських судів.

Керуючись вказаними нормами права, господарський суд здійснивши оцінку ступеню вини відповідача в простроченні виконання зобов`язання за Договором, дійшов наступних висновків:

- поставлений позивачем товар було повністю оплачено відповідачем;

- позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов Договору;

- позивачем нараховані не один, а декілька видів штрафних санкцій за порушення вчинені відповідачем;

- судом враховано кризову ситуацію, яка склалася в країні внаслідок військової агресії російської федерації проти України, що призводить до фінансових труднощів усіх підприємств, без виключення. При цьому, застосування такого правового наслідку, як нарахування пені та штрафів, спрямовано на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не має виступати засобом збагачення.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що даний випадок є винятковим, та існують об`єктивні підстав для зменшення розміру належної до стягнення суми штрафу на 50% - до 70363,0 грн, що є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін та відповідатиме критерію співмірності.

Також, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача повної суми пені у розмірі 21389,15 грн, 9444,44 грн збитків від інфляції, 5239,18 грн - 3% річних та 50% від суми штрафу, у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки пов`язані з порушенням відповідачем умов Договору, а застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми штрафних санкцій.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (ст.257 ЦК України).

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ч.2 ст.258 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Періодом виникнення спірної заборгованості є квітень - жовтень 2020 року.

У відповідності до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) набрав чинності 02.04.2020.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені ст.ст.257, 258 ЦК України, були продовжені.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (із відповідними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 до 22.05.2020 установлено на всій території України карантин. Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та було відмінено лише з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до приписів п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

04.09.2025 набрав чинності Закон України Про внесення зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14.05.2025 №4434-IX. Зазначеним Законом було скасовано зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п.19 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України.

Тобто, у спірних правовідносинах з 12.03.2020 по 30.06.2023 перебіг позовної давності зупинився на час дії установленого на території України карантину, а з 24.02.2022 по 04.09.2025 перебіг позовної давності зупинився на строк дії воєнного стану в Україні.

Відповідно до ч.3 ст.263 ЦК України, від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Пунктом 6.8 Договору сторони передбачили, що стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань за даним Договором не припиняється строком, визначеним п.6 ст.232 Господарського кодексу України, і здійснюється до моменту повного розрахунку, а строк позовної давності щодо стягнення таких санкцій, відповідно до положень ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до трьох років.

Прострочення відповідачем зобов`язання відбулось у період дії установленого на території України карантину та зупинення перебігу позовної давності на строк його дії. Позов подано до суду 16.02.2026, через 5 місяців та 12 днів після скасування Законом України від 14.05.2025 №4434-IX зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, тобто, у межах встановлених ст.ст.257, 258 ЦК України та п.6.8 Договору строків позовної давності, а тому суд не вбачає правових підстав для застосування до вимог позивача про стягнення пені, 20% штрафу, збитків від інфляції та 25% річних наслідків спливу строку позовної давності.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, однак без урахування зменшення судом суми штрафних санкцій.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарство Д-Аллель (56323, Миколаївська обл., Первомайський р-н, с.Покровське, вул.Миру, буд.5, код ЄДРПОУ 32362346) на користь Приватного підприємства Стартком-Агро (55200, Миколаївська обл., Первомайський р-н, м.Первомайськ, вул.Богопільська, буд.43А, код ЄДРПОУ 40288215) 21389,15 грн пені, 70363,0 грн 20% штрафу, 9444,44 грн збитків від інфляції, 5239,18 грн - 3% річних та 2662,40 грн судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 28.09.2026.

Суддя М.В.Мавродієва