Рішення № 140145614, 28.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.09.2026Справа № 910/7571/26Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Г.П. Бондаренко, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/7571/26.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адоніс проект»

До Фізичної особи-підприємця Христич Олени Іванівни

про стягнення 69 161, 47 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Адоніс проект» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Христич Олени Іванівни про стягнення заборгованості за Договором оренди №156-АР від 08.05.2023 у загальному розмірі 67 600, 46 грн, що складається із основного боргу у розмірі 48 643, 38 грн, пені у розмірі 7 850, 35 грн, 10% річних у розмірі 5 844, 32 грн, інфляційних втрат у розмірі 5 262, 41 грн.

29.06.2026 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи №910/7571/26 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

27.07.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заявлено клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та клопотання про поновлення процесуального строку для подання відзиву та клопотання.

29.07.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

05.08.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому заявлені заперечення проти клопотання відповідача про поновлення процесуального строку для подання відзиву та розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2026: (1) задоволено клопотання відповідача про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву та клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (2) відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження; (3) задоволено заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та ухвалено подальший розгляд справи здійснювати із урахуванням зміненої ціни позову.

20.08.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів понесення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

І. Фактичні обставини, встановлені судом.

08.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Адоніс проект», як орендодавцем (позивач) та Фізичною особою-підприємцем Христич Оленою Іванівною, як орендарем (відповідач), укладено договір оренди №156-АР (надалі - Договір)

В подальшому між сторонами укладались Додаткові угоди до Договору від 27.12.2023, від 01.05.2024, від 31.12.2024, якими сторони вносили зміни у договір оренди.

Даний Договір укладений на термін більше одного року, набирає чинності з 08 травня 2023 року і діє по 31 грудня 2025 року (пункт 2.1. Договору в редакції Додаткової угоди №2 від 31.12.2024).

Згідно пункту 1.1. Договору, орендодавець з 08 травня 2023 року передає в тимчасове користування на умовах суборенди (далі за текстом - "оренда") орендарю наступне майно (далі за текстом - "об`єкт оренди", "орендоване майно"):

- офісне приміщення загальною площею 110,2 кв. м. (офісні кімнати №3 (38,7 кв. м.), №4 (41,0 кв. м.), № 5 (30,5 кв. м.)), які розташовані в будівлі №130 цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Київ, Деснянський район, вулиця Віскозна, будинок 17, а орендар приймає в тимчасове платне користування об`єкт оренди та проводить оплату за використання орендованого майна на умовах даного Договору.

Додаткової угодою №1 від 01.05.2024 до Договору сторони доповнили пункт 1.1. Договору наступним положенням: «Орендодавець з 01 травня 2024 року додатково передає в тимчасове користування на умовах суборенди орендарю наступне майно:

- офісне приміщення площею 21,8 кв. м. (офісна кімната № 6 (21,8 кв. м.)), яке розташоване в будівлі № 130 цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Київ, Деснянський район, вулиця Віскозна, будинок 17, а орендар приймає в тимчасове платне користування об`єктом оренди та проводить оплату за використання орендованого майна на умовах даного Договору».

При виконанні умов Договору сторони здійснюють документообіг комерційних та первинних (бухгалтерських) документів (рахунки, замовлення, акти, накладні) за допомогою системи електронного документообігу «M.E.Doc» (або іншої системи, письмово погодженої сторонами) у формі електронних документів з накладанням кваліфікованих електронних підписів (пункт 1.9. Договору).

Об`єкт оренди наданий орендарю з письмової згоди власника приміщень - ТОВ «ТРІ Груп» (пункт 1.2. Договору).

Відповідно до пункту 1.3. Договору передача в оренду об`єкта оренди оформлюється відповідними актами прийому-передачі, що є невід`ємною частиною даного Договору.

Пунктом 2.2. Договору встановлено, що датою початку використання і оплати об`єкту оренди орендарем є дата підписання сторонами акта (актів) прийому-передачі майна, що підтверджує фактичну передачу орендованого майна орендарю орендодавцем.

08.05.2023 сторони підписали акт приймання-передачі майна за Договором, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт оренди, а саме офісне приміщення загальною площею 110,2 кв. м. (офісні кімнати №3 (38,7 кв. м.), №4 (41,0 кв. м.), № 5 (30,5 кв. м.)), які розташовані в будівлі №130 цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Київ, Деснянський район, вулиця Віскозна, будинок 17.

01.05.2024 сторони підписали акт приймання-передачі майна за Договором, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт оренди, а саме офісне приміщення площею 21,8 кв. м. (офісна кімната № 6 (21,8 кв. м.)), яке розташоване в будівлі № 130 цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Київ, Деснянський район, вулиця Віскозна, будинок 17.

У відповідності до пункту 3.1. Договору:

- за узгодженням сторін, з 08 травня 2023 року орендна плата за використання об`єкту оренди складає: за орендовані офісні приміщення загальною площею 110,2 кв.м., які зазначені в п.1.1. Договору складає 100, 00 грн на місяць за 1 кв.м. (у т.ч. ПДВ - 16, 67 грн), у цілому орендна плата за дані офісні приміщення складає 11 020, 00 грн за кожний повний календарний місяць оренди (у т.ч. ПДВ - 1 836, 67 грн) (згідно первинної редакції Договору);

- за узгодженням сторін, з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року орендна плата за використання об`єкту оренди складає: за орендовані офісні приміщення загальною площею 110,2 кв.м., зазначені в п. 1.1. Договору оренди, складає 80, 00 грн на місяць за 1 кв. м. (у т. ч. ПДВ - 13, 33 грн), у цілому орендна плата за дані офісні приміщення складає 8 816, 00 грн за кожний повний календарний місяць оренди (у т.ч. ПДВ - 1 469, 33 грн) (згідно редакції Додаткової угоди до Договору від 27.12.2023);

- за узгодженням сторін, в період з 01 квітня 2024 року по 31 грудня 2024 року орендна плата за використання об`єкту оренди складає: за орендовані офісні приміщення загальною площею 110,2 кв.м., зазначені в п. 1.1. Договору оренди, складає 100, 00 на місяць за 1 кв.м. (у т. ч. ПДВ - 16, 67 грн), у цілому орендна плата за дані офісні приміщення складає 11 020, 00 грн за кожний повний календарний місяць оренди (у т.ч. ПДВ - 1 836, 67 грн) (згідно редакції Додаткової угоди до Договору від 27.12.2023);

- за узгодженням сторін, в період з 01 травня 2024 року по 31 грудня 2024 року орендна плата за використання об`єкту оренди складає: за всі орендовані офісні приміщення загальною площею 93,3 кв.м., які зазначені в п.1.1. Договору оренди, складає 100, 00 грн на місяць за 1 кв.м. (у т.ч. ПДВ - 16, 67 грн.), у цілому орендна плата за всі орендовані офісні приміщення складає 9 330, 00 грн за кожний повний календарний місяць оренди (у т.ч. ПДВ - 1 555, 00 грн) (згідно редакції Додаткової угоди №1 до Договору від 01.05.2024);

- за узгодженням сторін, в період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року орендна плата за використання об`єкту оренди складає: за орендовані офісні приміщення загальною площею 93,3 кв.м., зазначені в п.1.1. Договору оренди, складає 100, 00 грн на місяць за 1 кв.м. (у т.ч. ПДВ - 16, 67 грн), у цілому орендна плата за всі орендовані офісні приміщення - 9 330, 00 грн за кожний повний календарний місяць оренди (у т.ч. ПДВ - 1 555 ,00 грн) (згідно редакції Додаткової угоди №2 до Договору від 31.12.2024).

Пунктом 3.4. Договору встановлено, що орендар сплачує орендну плату орендодавцю за кожен поточний календарний місяць користування орендованим майном не пізніше 10 числа поточного місяця.

Згідно пункту 3.7. Договору, орендар повинен сплатити орендну плату протягом 5 банківських днів від дати одержання рахунка, але не пізніше 10 числа поточного місяця. У разі відсутності у орендаря рахунка на оплату орендної плати та спожитих комунальних послуг за будь-якими причинами, орендар зобов`язаний сплатити орендну плату та спожиті комунальні послуги у зазначений в цьому пункті термін на підставі цього Договору, в розмірі орендної плати та розмірі спожитих комунальних послуг за попередній місяць, але з урахуванням змін, оформлених за згодою сторін відповідно до п. 3.2, 3.3. даного Договору.

Також сторони пунктом 3.8. Договору узгодили, що орендар відшкодовує орендодавцю витрати з утримання майна (оплата комунальних послуг).

30.04.2024 сторони підписали акт приймання-передачі (повернення) майна за Договором, а саме офісне приміщення загальною площею 38,7 кв.м. (офісна кімната №3 (38,7 кв.м.), яке розташоване в будівлі №130 цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Київ, Деснянський район, вулиця Віскозна, будинок 17.

31.03.2025 сторони підписали акт приймання-передачі (повернення) майна за Договором, а саме офісне приміщення загальною площею 93,3 кв.м. (офісні кімнати №4 (41, кв.м.), №5 (30,5 кв.м.), №6 (21,8 кв.м.)), які розташовані в будівлі №130 цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Київ, Деснянський район, вулиця Віскозна, будинок 17.

Позивач стверджує, що за час користуванням відповідачем об`єктами оренди у останнього утворилась заборгованість у розмірі 48 643, 38 грн (з урахуванням часткових оплат) по сплаті орендних платежів та послуг з відшкодування витрат на утримання приміщень за наступними рахунками на оплату, які позивач направляв відповідачу через систему електронного документообігу «M.E.Doc»: (1) №СФ-1/137 від 03.01.2025; (2) №СФ-2/135 від 05.02.2025; (3) №СФ-3/113 від 05.03.2025; (4) №СФ-2/165 від 09.03.2025; (5) №СФ-3/163 від 12.04.2025.

Відповідно до пункту 6.3. Договору оренди, якщо орендар допустить прострочення при сплаті орендної плати, перерахуванні сум компенсацій за комунальні послуги, компенсацій за оплату послуг телефонного зв`язку, крім випадків укладення орендарем договорів безпосередньо з підприємствами-постачальниками відповідних послуг, (п.п. 3.7, 3.8., 3.9., а також п. 7.5., 7.6. даного Договору), він зобов`язаний сплатити орендодавцю пеню в розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожний день прострочення, а також 10 % річних з простроченої суми.

26.11.2025 позивач направив засобами поштового зв`язку на адресу місцезнаходження відповідача претензію вих.№19-юр/с від 26.11.2025, в якій вимагав перерахувати до 31.12.2025 наявну заборгованість за Договором.

Однак, заходи досудового врегулювання спору бажаного результату в повному обсязі позивачу не принесли.

У зв`язку з чим, позивач був змушений звернутись до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з останнього наявну заборгованість за Договором у розмірі 48 643, 38 грн, а також нараховану (в редакції заяви про збільшення розміру позовних вимог від 28.07.2026) пеню у розмірі 8 251, 99 грн, 10% річних у розмірі 6 739, 86 грн та інфляційні втрати у розмірі 5 535, 24 грн.

ІІ. Предмет позову.

Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 69 161, 47 грн (основний борг, пеня, 10% річних, інфляційні втрати).

ІІІ. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.

Відповідач не в повній мірі розрахувався з позивачем за користування об`єктом оренди.

IV. Заперечення відповідача у справі.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує щодо суми основного боргу, однак заперечує проти пені, 10% річних та інфляційних втрат. Заперечення зводяться до того, що в матеріалах справи відсутні підтвердження отримання відповідачем рахунків на оплату, які, на думку відповідача, визначають дату початку прострочення.

Також відповідач зазначає, що після припинення орендних правовідносин позивач не врахував в часткове погашення заборгованості авансовий платіж у розмірі 11 020, 00 грн, який відповідач здійснив на підставі пункту 3.11. Договору.

V. Оцінка судом доказів та висновки суду.

З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:

- чи був порушений відповідачем обов`язок по здійсненню повної та своєчасної оплати орендної плати за користування об`єктом оренди та відшкодування утримання об`єкту оренди за договором №156-АР від 08.05.2023?

- чи є заперечення відповідача обґрунтованими?

- чи правомірно позивач нарахував пеню, 10% річних та інфляційні втрати відповідачу?

- чи вірно визначені позивачем періоди нарахування пені, 10% річних та інфляційні втрат?

- чи підлягають позовні вимоги задоволенню та в якій частині?

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

(1) Щодо основного боргу.

Договір, укладений між сторонами, є договором найму (оренди) будівлі, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання §1, 4 Глави 58 Цивільного кодексу України.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (частина 1 стаття 759 Цивільного кодексу України).

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі (частина 1 стаття 793 Цивільного кодексу України).

Як підтверджено матеріалами справи, 08.05.2023 між сторонами укладено договір оренди №156-АР, за умовами якого позивач зобов`язується передати, а відповідач прийняти в тимчасове платне користування на умовах оренди, офісні приміщення загальною площею 110,2 кв. м. (офісні кімнати №3 (38,7 кв. м.), №4 (41,0 кв. м.), № 5 (30,5 кв. м.)) та офісне приміщення площею 21,8 кв. м. (офісна кімната № 6 (21,8 кв. м.)), які розташовані в будівлі №130 цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Київ, Деснянський район, вулиця Віскозна, будинок 17.

Наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму (стаття 765 Цивільного кодексу України).

Передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором (частина 1 стаття 795 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивач на виконання приписів законодавства та умов Договору оренди передав відповідачу у тимчасове користування об`єкти оренди, що в свою чергу підтверджується підписаним між сторонами актом прийому-передачі майна за Договором від 08.05.2023 та актом прийому-передачі майна за Договором від 01.05.2024.

Також матеріалами справи підтверджується факт повернення відповідачем позивачу об`єктів оренди, а саме актом приймання-передачі (повернення) майна за Договором від 30.04.2024 та актом приймання-передачі (повернення) майна за Договором від 31.03.2025.

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частина 1, 3, 5 стаття 762 Цивільного кодексу України).

Орендну плату сторони узгодили у пункті 3.1. Договору в який неодноразово вносились зміни відповідними Додатковими угодами, що у свою чергу відображено в розділі І мотивувальної частини даного рішення. Окрім цього, відповідач згідно пункту 3.8. Договору зобов`язаний відшкодовувати позивачу витрати з утримання об`єкту оренди.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом (стаття 525, 526, 599, 610 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Однак, як стверджує позивач у відповідача за час користування об`єктами оренди утворилась заборгованість у загальному розмірі 48 643, 38 грн за наступними рахунками на оплату:

(1) №СФ-1/137 від 03.01.2025 у розмірі 9 330, 00 грн, але заборгованість заявлена у розмірі 4 273, 00 грн, оскільки 5 057, 00 грн сплачено відповідачем 10.04.2025 (орендна плата за січень 2025);

(2) №СФ-2/135 від 05.02.2025 у розмірі 9 330, 00 грн (орендна плата за лютий 2025);

(3) №СФ-3/113 від 05.03.2025 у розмірі 9 330, 00 грн (орендна плата за березень 2025);

(4) №СФ-2/165 від 09.03.2025 у розмірі 36 622, 10 грн, але заборгованість заявлена у розмірі 4 067, 55 грн, оскільки 32 554, 55 грн сплачено відповідачем 14.04.2025 (витрати на утримання майна за лютий 2025);

(5) №СФ-3/163 від 12.04.2025 у розмірі 21 642, 83 грн (витрати на утримання майна за березень 2025).

Відповідач в свою чергу зазначає, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів надсилання вищезазначених рахунків на оплату відповідачу.

Однак суд відхиляє зазначені заперечення відповідача, з огляду на те, що згідно умов Договору з якими погодився відповідач без зауважень та заперечень, а саме пунктом 3.7. передбачено, що орендар повинен сплатити орендну плату протягом 5 банківських днів від дати одержання рахунка, але не пізніше 10 числа поточного місяця. У разі відсутності у орендаря рахунка на оплату орендної плати та спожитих комунальних послуг за будь-якими причинами, орендар зобов`язаний сплатити орендну плату та спожиті комунальні послуги у зазначений в цьому пункті термін на підставі цього Договору, в розмірі орендної плати та розмірі спожитих комунальних послуг за попередній місяць.

Тобто, обов`язок зі сплати орендної плати не залежить від отримання відповідачем рахунків на оплату.

Окрім цього, позивачем надано до матеріалів справи докази, що вищезазначені рахунки направлялись відповідачу через систему електронного документообігу «M.E.Doc», що, в свою чергу, узгоджується з пунктом 1.9. Договору.

Також відповідач не заперечує проти тверджень позивача, що він (відповідач) по деяким із рахунків здійснив часткову оплату.

Більше того, позивачем надана копія гарантійного листа вих.№8/р від 28.03.2025 за підписом відповідача та згідно якого відповідачем визнана наявність заборгованості за Договором по орендним платежам і наданим комунальним послугам у загальному розмірі 119 549, 88 грн (станом на березень 2025).

Твердження відповідача, що позивачем не враховано в погашення заборгованості суми авансового платежу у розмірі 11 020, 00 грн, судом також відхиляються, оскільки всупереч приписам частини 1 статті 73 та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України позивачем не надано до матеріалів справи доказів здійснення оплати авансового платежу у зазначеному розмірі.

Основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (стаття 129 Конституції України).

Суд зазначає, що статтею 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 вказаного кодексу.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 1-4 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача та не надано доказів, які б свідчили про погашення перед позивачем наявної заборгованості за Договором у розмірі 48 643, 38 грн.

Отже, обставини наявності заборгованості у відповідача перед позивачем у заявленому до стягнення розмірі не спростовані.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

(2) Щодо пені.

Позивач, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 8 251, 99 грн за заборгованість по сплаті орендної.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частина 1 стаття 611 Цивільного кодексу України).

Якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (частина 1 статті 624 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (частина 3 стаття 549 Цивільного кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 546, частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України слідує, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі.

В пункті 6.3. Договору сторони узгодили, що якщо орендар допустить прострочення при сплаті орендної плати, перерахуванні сум компенсацій за комунальні послуги, компенсацій за оплату послуг телефонного зв`язку, він зобов`язаний сплатити орендодавцю пеню в розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожний день прострочення.

З наданого розрахунку пені вбачається, що позивач здійснює нарахування із врахуванням обмежень встановлених частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Однак судом встановлено, що позивач нараховує пеню на заборгованість за рахунком №СФ-1/137 від 03.01.2025 понад 6 місяців. Так, позивачем визначено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання 10.01.2025, відтак розпочинає здійснювати нарахування з 11.01.2025 та з урахування часткової оплати у квітні 2025 року позивач нараховує пеню до жовтня 2025 року, в той час коли 6-ти місячний термін закінчується в липні 2025 року.

За таких обставин, суд здійснивши перерахунок пені з урахуванням вищезазначених обставини зазначає, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з позивача становить 7 914, 47 грн.

Відповідач власні контррозрахунки не надав, а заперечення щодо неотримання рахунків на оплату судом відхилені, про що зазначено вище у даному рішенні.

(3) Щодо 10% річних та інфляційних втрат.

Також позивач просить стягнути з відповідача з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог 10% річних у розмірі 6 739, 86 грн та інфляційні втрати у розмірі 5 535, 24 грн.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 стаття 625 Цивільного кодексу України).

Передбачене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Судом встановлено, що пунктом 6.3. Договору сторони узгодили, що у випадку прострочення орендарем сплати орендних платежів, він зобов`язаний сплатити орендодавцю 10 % річних з простроченої суми.

Суд здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку 10% річних та інфляційних втрат зазначає, що він є арифметично правильним.

Відповідачем контррозрахунок не наданий.

Відтак, позовні вимог позивача у даній частині підлягають задоволенню.

VI. Розподіл судових витрат.

(1) Щодо судового збору.

Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, суд покладає судовий збір за подання позовної заяви на сторін пропорційно розміру задоволених вимога, а саме на відповідача покладається 2 649, 75 грн.

(2) Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач на виконання вимог частини 1 статті 124 та пункту 9 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України в позовній заяві зазначив орієнтовані витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000, 00 грн та заявив, що відповідні докази додатково будуть подані до суду.

20.08.2026 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів понесення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 2-5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5).

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити, у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).

З метою відшкодування витрат на професійну правничу допомогу позивач надав:

- копію ордера серії АА №1721229 від 09.06.2026;

- копію договору про надання правничої допомоги №26/04/14 від 14.04.2026;

- копію Додаткової угоди - доручення №4 від 03.06.2026 (додаток до договору №26/04/14 від 14.04.2026);

- копію акта №4 від 13.08.2026 приймання-передачі правничої допомоги за Додатковою угодою - дорученням №4 від 03.06.2026;

- копію рахунка на оплату №4 від 18.08.2026 у розмірі 25 000, 00 грн.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

14.04.2026 між Адвокатським бюро «Артема Федосіна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Адоніс проект» укладено договір про надання правничої допомоги №26/04/14 від 14.04.2026, за умовами якого Адвокатське бюро зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги, в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, умовами співробітництва, погодженими у переписці сторін, та додатковими умовами до нього, а клієнт зобов`язується оплатити надання такої правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

Пунктом 3.3. договору №26/04/14 від 14.04.2026 встановлено, що порядок обчислення та розмір гонорару за надання правничої допомоги, визначається у додаткових угодах та/або заявках та/або дорученнях, які є його невід`ємною частиною.

Згідно пункту 3.6. договору №26/04/14 від 14.04.2026, якщо інше не визначено у додаткових угодах та/або заявках та/або дорученнях гонорар сплачується у повному розмірі, як попередня оплата. Датою оплати є дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок адвокатського бюро.

03.06.2026 сторонами узгоджена Додаткова угода - доручення №4 до договору №26/04/14 від 14.04.2026.

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. Додаткової угоди - доручення №4 до договору №26/04/14 від 14.04.2026 сторони узгодили фіксовану суму гонорару у розмірі 25 000, 00 грн, який сплачується клієнтом протягом 30 календарних днів з дати закінчення виконання цього доручення.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Також, як відзначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.12.2020 по справі №640/18402/19, гонорар адвоката може бути погодинний або фіксований. Останній є більш зручним не лише для клієнтів (дає можливість чітко розрахувати суму витрат на суд), але й для цілей відшкодування витрат на його оплату. Розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача. Тому в цьому випадку подавати опис робіт, виконаних адвокатом, не обов`язково.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частина 1 стаття 126 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, сторони в пункті 2.2. Додаткової угоди - доручення №4 узгодили фіксований розмір оплати гонорару адвоката за надані послуги та узгодили, що оплата клієнтом здійснюється протягом 30 днів з дати закінчення виконання цього доручення.

13.08.2026 сторони підписали акт №4 приймання-передачі правничої допомоги за Додатковою угодою - дорученням №4 від 03.06.2026, в якому зафіксовано, що адвокатське бюро у період з 03.06.2026 по 13.08.2026 надало правничу допомогу у межах даної справи. В пункті 4 зазначеного акту вказано, що клієнт зобов`язується сплатити на користь адвокатського бюро гонорар у розмірі 25 000, 00 грн.

18.08.2026 адвокатським бюро виставлений позивачу рахунок на оплату №4 від 18.08.2026 у розмірі 25 000, 00 грн, який згідно пункту 2.2. Додаткової угоди - доручення №4 позивач зобов`язаний оплатити впродовж 30 календарних днів розпочинаючи з 13.08.2026.

Суд звертає увагу, що акт приймання-передачі правничої допомоги, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

В розумінні положень згаданих норм законодавства (зокрема, частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України), зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Скориставшись своїм правом, наданим процесуальним законом, відповідач у відзиві на позовну заяву від 27.07.2026 виклав заперечення щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, в яких просив суд зменшити розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу (без конкретизації на яку суму).

Так, відповідач мотивував свої заперечення неспівмірністю зі складністю даної справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданих послуг.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у вищенаведеній нормі.

Слід зауважити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Позивачем у справі підтверджено понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000, 00 грн.

Проте, суд наголошує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Вивчивши надані позивача докази понесених ним судових витрат на правничу допомогу, застосувавши критерії частини 4 статті 126 та на підставі частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх зменшення.

Суд констатує, що дана справа є не складною, розгляд справи здійснювався в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, а сама справа є малозначною.

Суд зазначає, що зміст позовних вимог свідчить про те, що правова позиція щодо спору, який виник між сторонами є сталою, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось, нових висновків Верховного Суду, які б кардинально змінили правову позицію щодо даного спору в період розгляду справи прийнято не було, заперечень від відповідача щодо суті спору не надходило.

Загалом справа містить ознаки типовості; у справі немає складних правових позиції та врегульована чіткими приписами чинного законодавства; справа не потребувала дослідження складних за своєю суттю доказів та не потребувала залучення до справи інших учасників.

За таких обставин, з огляду на вищезазначені обставини та з урахуванням ціни позову (69 161, 47 грн), складністю справи (малозначна), наявність клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, розмір витрат на надання професійної правничої допомоги, які просить стягнути позивач у розмірі 25 000, 00 грн в межах даної справи на переконання суду не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та є не співмірним з предметом спору, складністю справи та ціною позову.

Тому, суд, з огляду на вище встановлені обставини, вважає справедливим зменшити розмір витрат на правову допомогу позивача, що покладається на відповідача, та покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000, 00 грн.

Натомість, оскільки, у відповідності до частини 1 та пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються зокрема з витрат пов`язаних з розглядом справи до яких в свою чергу належать витрати на професійну правничу допомогу, то в такому разі в силу приписів пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки даним рішенням позовні вимоги задовольняються частково, в такому випадку суд покладає суму витрат на професійну правничу допомогу позивача (8 000, 00 грн) пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на відповідача 7 961, 99 грн, інша частина витрат на професійну правничу допомогу покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Адоніс проект» до Фізичної особи-підприємця Христич Олени Іванівни про стягнення 69 161, 47 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Христич Олени Іванівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АДОНІС ПРОЕКТ» (02094, Україна, місто Київ, вулиця Магнітогорська, будинок 1, код ЄДРПОУ 33595989, банківський рахунок (IBAN): НОМЕР_2 в АТ "ОТП БАНК", МФО 300528) борг у розмірі 48 643,38 грн. (сорок вісім тисяч шістсот сорок три) грн 38 коп., пеню у розмірі 7 914 (сім тисяч дев`ятсот чотирнадцять) грн 47 коп., 10% річних у розмірі 6 739 (шість тисяч сімсот тридцять дев`ять) грн 86 коп., інфляційні втрати у розмірі 5 535 (п`ять тисяч п`ятсот тридцять п`ять) грн 24 коп., судовий збір у розмірі 2 649 (дві тисячі шістсот сорок дев`ять) грн 75 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 961 (сім тисяч дев`ятсот шістдесят одна) грн 99 коп.

3. Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 337, 52 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г.П. Бондаренко