Рішення № 140145531, 31.08.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/54/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2026 Справа № 908/969/26

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 )

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРА-2», (69095, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 144)

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», (69095, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 144)

до відповідача 3 ОСОБА_2 , ( АДРЕСА_2 )

до відповідача 4 ОСОБА_3 , ( АДРЕСА_2 )

про визнання правочинів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Проценко І.Е.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 - особисто, на підстав паспорту громадянина України серія НОМЕР_1 , виданий 23.05.2002;

від відповідача 1 не з`явився;

від відповідача 2 ОСОБА_4 , на підставі Ордеру на надання правничої допомоги серії АР № 1312444 від 06.05.2026;

від відповідача 3 не з`явився;

від відповідача 4 не з`явився;

20.04.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 417, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС 20.04.2026, (вх. № 1165/08-07/26 від 21.04.2026) ОСОБА_1 , м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРА-2», м. Запоріжжя, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», м. Запоріжжя, до ОСОБА_2 , м. Запоріжжя і до ОСОБА_3 , м. Запоріжжя про:

- визнання недійсним Акту приймання-передачі нерухомого майна від 17.03.2014, укладеного ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_3 , за яким ТОВ «ВІРА-2» передало, а ОСОБА_3 прийняв в якості компенсації вартості внеску до статутного капіталу Товариства наступне нерухоме майно: нежитлове приміщення, загальною площею 694,3 кв.м, розташоване: АДРЕСА_3 ;

- визнання недійсним Акту приймання-передачі нерухомого майна від 07.05.2014, укладеного ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_2 , за яким ТОВ «ВІРА-2» передало, а ОСОБА_2 прийняла в якості компенсації вартості внеску до статутного капіталу Товариства наступне нерухоме майно: нежитлове приміщення, підвалу літ.А-9, загальною площею 298 кв. м, розташоване: АДРЕСА_4 ; нежитлове приміщення, підвалу літ.А-9, загальною площею 8,8 кв. м, розташоване АДРЕСА_5 ; нежитлове приміщення, підвалу літ.А-9, загальною площею 38,9 кв.м, розташоване: АДРЕСА_6 ;

- визнання недійсним Акту приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 23.06.2014, укладеного ОСОБА_3 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» в особі директора ОСОБА_2 , за яким ОСОБА_3 передав в якості майнового внеску до статутного фонду Товариства, а ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» прийняло нерухоме майно: нежитлове приміщення напівпідвалу літ.А-9, за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 694,3 кв.м;

- визнання недійсним Акту приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 23.06.2014, укладеного ОСОБА_2 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» в особі директора ОСОБА_2 , за яким ОСОБА_2 передала в якості майнового внеску до статутного фонду Товариства, а ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» прийняло нерухоме майно: нежитлове приміщення, підвалу літ.А-9, загальною площею 298 кв. м, розташоване: АДРЕСА_4 ; нежитлове приміщення, підвалу літ.А-9, загальною площею 8,8 кв.м, розташоване АДРЕСА_5 ; нежитлове приміщення, підвалу літ.А-9, загальною площею 38,9 кв.м, розташоване: АДРЕСА_6 ;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 5364786 про право власності ОСОБА_3 та запис № 6385241 про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» (ЄДРПОУ 25480188) на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 38746723101 - нежиле приміщення напівпідвалу, літ.А-9; опис об`єкта - загальна площа 694,3 м.кв.; адреса об`єкта - АДРЕСА_3 ; номер об`єкта в РПВН: 12063219;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 5726761 про право власності ОСОБА_2 та запис № 6384775 про власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» (ЄДРПОУ 25480188) на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 38661323101- нежиле приміщення, підвалу, літ.А-9; опис об`єкта - загальна площа 298,0 м.кв.; адреса об`єкта - АДРЕСА_4 ; номер об`єкта в РПВН: 15918925;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 5726122 про право власності ОСОБА_2 та запис № 6386185 про власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» (ЄДРПОУ 25480188) на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 38587523101- нежиле приміщення, підвалу, літ.А-9; опис об`єкта - загальна площа 8,8 м.кв.; адреса об`єкта - АДРЕСА_5 ; номер об`єкта в РПВН: 15879869;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 5731058 про право власності ОСОБА_2 та запис № 6385792 про власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» (ЄДРПОУ 25480188) на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 38513523101- нежиле приміщення, підвалу, літ.А-9; опис об`єкта - загальна площа 38,9 м.кв.; адреса об`єкта - м. Запоріжжя, пр. Соборний, 144, приміщення 206; номер об`єкта в РПВН: 15879910.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2026 справу № 908/969/26 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/969/26 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/54/26, підготовче засідання призначено на 25.05.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.05.2026 строк підготовчого провадження у справі № 908/969/26 продовжений до 27.07.2026, підготовче засідання відкладалося на 24.06.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.06.2026 закрито підготовче провадження у справі № 908/969/26, справу призначено до розгляду по суті та призначено судове засідання на 27.07.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.07.2026 в судовому засіданні оголошувалася перерва до 13.08.2026.

В судовому засіданні оголошувалися перерви без постановлення ухвали до 27.08.2026 і до 31.08.2026, про що зазначено в протоколах судових засідань від 13.08.2026 і від 27.08.2026.

В судове засідання 31.08.2026 з`явився позивач особисто та представник відповідача 2, фіксація судового процесу здійснювалася з використанням системи відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua.

В судовому засіданні 31.08.2026 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом прийнято вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Представник відповідача 1 в жодне судове засідання у справі № 908/969/26 не з`явився, про поважність причин неявки жодного разу суд не повідомляв.

Частиною 5 ст. 242 ГПК України унормовано, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Як вбачається з матеріалів справи, всі ухвали суду у справі № 908/969/26 направлялися Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІРА-2» до його Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС, про що свідчать наявні в матеріалах справи Довідки Господарського суду Запорізької області про доставку електронного листа.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача 1 про відкриття провадження у справі № 908/969/26 та подальший розгляд справи.

Відповідач 3 та відповідач 4 особисто, а також їх законні представники, в жодне судове засідання у справі № 908/969/26 не з`явилися. В матеріалах справи № 908/969/26 наявні відзиви на позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в яких відповідач 3 та відповідач 4 просять суд здійснювати розгляд справи № 908/969/26 без їх участі з урахуванням викладеної позиції по суті спору.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідачі у справі № 908/969/26 могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «Єдиний державний реєстр судових рішень»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Однією із найважливіших гарантій забезпечення захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист безпосередньо в Основному законі України.

Відповідно до приписів ч. 1 та 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Також судом враховано, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 31.08.2026 за відсутністю відповідачів 2, 3 і 4, оскільки їх неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст., ст. 3, 13-16, 202, 203, 215, 216, 234, 509 ЦК України, положення Законів України «Про господарські товариства» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно». Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що: відповідно до пункту 4.5 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРА-2» (в редакції 2003 року) станом на 02.12.2011 до складу учасників Товариства входили: - ОСОБА_2 171 частка; - ОСОБА_5 10 часток; - ОСОБА_1 21 частка; - ОСОБА_6 14 часток, разом 216 часток. Позивач вказує, що 02.12.2011 року звернувся з нотаріально посвідченою заявою до ТОВ «ВІРА-2» про вихід із складу учасників Товариства та просив провести розрахунок вартості належної частки в майні Товариства. Загальними зборами учасників ТОВ «ВІРА-2» від 02.12.2011 вирішено, зокрема, виключити учасника ТОВ «ВІРА-2» ОСОБА_1 згідно поданої ним заяви, розрахунок з учасником провести згідно із законодавством. Як стверджує позивач, належну йому 21 частку в статутному капіталі ТОВ «ВІРА-2» він не відчужував, будь-яких цивільно-правових угод про її відчуження не укладав. На момент виходу позивача ( ОСОБА_1 ) зі складу учасників ТОВ «ВІРА-2» Товариство було власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 . Право власності на об`єкт нерухомого майна виникло на підставі договору № 22 від 31.01.2006, укладеного між Управлінням у справах приватизації Запорізької міської ради та ТОВ «ВІРА-2». Позивач зазначає, що ТОВ «ВІРА-2» не провело з ним розрахунки, передбачені ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» та п. 12.3 Статуту ТОВ «ВІРА-2», що стало підставою для звернення ним до суду з відповідними вимогами, які задоволені рішеннями Господарського суду Запорізької області у справах № 908/881/13-г та № 908/1152/17. Зазначені рішення господарського суду на теперішній час залишаються невиконаними. Позивач вказує, що ТОВ «ВІРА-2», з метою ухилення від проведення розрахунку з ОСОБА_1 щодо виплати йому грошової вартості належної йому 21 частки майна в Товаристві та належного виконання судових рішень, здійснило відчуження всього наявного нерухомого майна значної вартості в березні травні 2014 року після виникнення обов`язку за рішенням загальних зборів учасників ТОВ «ВІРА-2» від 02.12.2011. Зокрема, 13.03.2014 збори учасників ТОВ «ВІРА-2» (в особі ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ) прийняли рішення, оформлене протоколом № 2-14 , про передачу ОСОБА_3 нерухомого майна : приміщення № 201 за адресою: АДРЕСА_7 . 05.05.2014 збори учасників ТОВ «ВІРА-2» ( в особі Сухової Г.П.) прийняли рішення, оформлене протоколом № 4-14, про передачу ОСОБА_2 нерухомого майна: приміщення № 204, № 205, № 206 за адресою: АДРЕСА_7 . Після розподілу майна ТОВ «ВІРА-2» між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та у ТОВ «ВІРА-2» не залишилось майна та активів. З метою приховати нерухоме майно та унеможливити його повернення, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 передали його до статутного капіталу належного їм ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС». ОСОБА_1 звертає увагу суду на недобросовісність відповідачів, які є пов`язаними особами, які під час розгляду господарської справи № 908/881/13-г про стягнення з ТОВ «ВІРА-2» на користь ОСОБА_1 вартості належної йому частки в статутному капіталі ТОВ «ВІРА-2», переслідуючи мету ухилитись від виконання законного рішення загальних зборів учасників ТОВ «ВІРА-2» від 02.12.2011 про проведення розрахунку з ОСОБА_1 та можливого рішення суду про виплату ОСОБА_1 вартості належної йому частки в статутному капіталі ТОВ «ВІРА-2», діючи шляхом укладення фраудаторних правочинів здійснили відчуження належного TOB «ВІРА-2» нерухомого майна на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а в подальшому - на користь ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС». Внаслідок протиправних дій відповідачів до цього часу через відсутність майна ТОВ «ВІРА-2» залишаються невиконаними рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2016 у справі № 908/881/13-г та рішення Господарського суду Запорізької області від 03.07.2017 у справі № 908/1152/17. Отже, ТОВ «ВІРА-2» (учасниками Товариства є подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» (учасниками Товариства є подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , діючи з корисливих мотивів та з метою приховати належне ТОВ «ВІРА-2» нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_7 задля того, щоб зробити неможливим виконання рішення суду від 27.01.2016 у справі № 908/881/13-г про стягнення з ТОВ «ВІРА-2» на користь ОСОБА_1 446 170,00 грн. вартості частки в статутному капіталі Товариства та позбавити ОСОБА_1 можливості отримати належні йому за рішенням суду грошові кошти, вчинили фраудаторні правочини щодо відчуження належного ТОВ «ВІРА-2» нерухомого майна: нежитлових приміщень №, № 201, 204, 205, 206, розташованих за адресою: АДРЕСА_7 , які оформлені оспорюваними Актом приймання-передачі нерухомого майна від 17.03.2014, складеним ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_3 , Актом приймання-передачі нерухомого майна від 07.05.2014, складеним ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_2 , Актом приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 23.06.2014, складеним ОСОБА_3 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», і Актом приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 23.06.2014, складеним ОСОБА_2 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС». Предметом розгляду позовної заяви у цій справі є вимоги визнати недійсними правочини щодо відчуження належного раніше ТОВ «ВІРА-2» (ЄДРПОУ 13624216) нерухомого майна: нежитлових приміщень №, № 201, 204, 205, 206, розташованих за адресою: АДРЕСА_7 . Визнання недійними оспорюваних правочинів, завдяки яким відбулось відчуження належного TOB «ВІРА-2» нерухомого майна на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а в подальшому - на користь ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», а також застосування наслідків визнання цих актів недійсними, призведе, як стверджує позивач, до повернення у власність ТОВ «ВІРА-2» належного йому майна, за рахунок якого ТОВ «ВІРА-2» матиме можливість задовольнити грошові вимоги ОСОБА_1 відповідно до статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», рішення загальних зборів ТОВ «ВІРА-2» від 02.12.2011 р. та рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2016 у справі № 908/881/13-г. Такий спосіб захисту, на думку позивача, відповідає характеру порушення та реально відновлює порушені права позивача. В обґрунтування своїх правових висновків позивач посилається на рішення судів: - Господарського суду Запорізької області від 01.10.2019 справі № 908/1098/19; - рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 24.07.2006 у справі № 2-2853/06; - рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 24.07.2006 у справі № 2-2854/06; - ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2018 справі № 0840/2683/18; - рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/881/13-г від 27.01.2016; - рішення Господарського суду Запорізької області від 03.07.2017 у справі № 908/1152/17; - рішення Господарського суду Запорізької області від 17.08.2021 у справі № 908/376/21. На підставі зазначеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю. Також позивач просить суд покласти на відповідачів судові витрати на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 40 000,00 грн.

Відповідач 2 (ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС») проти позову заперечує з підстав, наведених у Відзиві на позовну заяву (вх. № 10581/08-08/26 від 13.05.2026) та Додаткових поясненнях (вх. № 16464/08-08/26 від 29.07.2026). Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач 2 зазначає наступне: 02.12.2011 ОСОБА_1 подав нотаріально посвідчену заяву про вихід зі складу учасників ТОВ «ВІРА-2» та проведення з ним розрахунку. Того ж дня рішенням загальних зборів його виключено з учасників із припиненням корпоративних прав. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.01.2016 у справі № 908/8841/13-г з ТОВ «ВІРА-2» на користь ОСОБА_1 стягнуто 446 170,00 грн. розміру вартості його частки. При цьому, відповідач 2 не заперечує, що розрахунок з ОСОБА_1 щодо виплати належного йому розміру частки у статутному капіталі ТОВ «ВІРА-2» до теперішнього часу не здійснено. Позивач обґрунтовує позовні вимоги у цій справі порушенням своїх корпоративних прав. Однак ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» наголошує, що ОСОБА_1 припинив статус учасника ще у грудні 2011 року, тоді як оскаржувані акти приймання-передачі нерухомого майна, за якими відбулася передача нерухомого майна від ТОВ «ВІРА-2» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а потім до ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», оформлені у 2014 році. Відповідно до сталої судової практики, особа, яка вийшла з товариства, не може оскаржувати рішення загальних зборів, прийняті після її виходу. Наявність непогашеного боргу з виплати вартості частки не відновлює особи у складі учасників. Мотивуючи заявлені позовні вимоги позивач стверджує, що ТОВ «ВІРА-2», ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб (правам ОСОБА_1 ), оскільки відчуження належного ТОВ «ВІРА-2» нерухомого майна, на думку позивача, відбулося з метою уникнути виконання зобов`язань перед ОСОБА_1 по сплаті йому вартості його частки за рішенням загальних зборів ТОВ «ВІРА-2» від 02.12.2011 з метою уникнути звернення стягнення на нерухоме майно Товариства, як боржника, в порядку виконання зобов`язань за судовим рішенням, а також задля особистого незаконного збагачення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в т.ч. за рахунок майна ОСОБА_1 . Тобто, центральною позицію позовної заяви є твердження про начебто фраудаторність правочинів щодо передання майна від ТОВ «ВІРА-2». З цього приводу відповідач 2 звертає увагу суду, що цим доводам вже була надана оцінка у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у справі № 908/376/21 в якій зазначено, зокрема, що оскільки на момент проведення загальних зборів учасників ТОВ «ВІРА-2», на яких прийняті оскаржувані рішення, позивач вже не був учасником Товариства, він не може вимагати визнання цих рішень недійсними, обґрунтовуючи позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав. Позивач, в обґрунтування позову серед іншого посилається на фіктивність правочину щодо передання спірного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за рішеннями загальних зборів на підставі оспорюваних актів приймання-передачі нерухомого майна. Однак, суд не погодився з такими твердженнями позивача, так як фіктивним є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків за згодою обох сторін. У цій справі передача майна дійсно відбулася за актами приймання-передачі, а майно надалі використано за призначенням і внесено до статутного капіталу іншої юридичної особи, що виключає кваліфікацію правочину як фіктивного. Позивач стверджує, що відчуження майна мало фраудаторний характер (на шкоду кредитору). З цього приводу відповідач 2 вказує, що рішення про виділ майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ухвалені у березні та травні 2014 року, тобто задовго до винесення судового рішення про стягнення коштів (27.01.2016 у справі № 908/8841/13-г) та відкриття виконавчого провадження. З огляду на це, норми ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження» до спірних правовідносин не можуть бути застосовані. Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду та судових висновків у справі № 908/376/21 вимога колишнього учасника про повернення майна на баланс товариства або визнання недійсними рішень про передачу майна є неефективним способом захисту. Єдиним належним правом позивача є отримання грошової компенсації вартості частки від ТОВ «ВІРА-2». При цьому, відповідач 2 підкреслює, що аналогічні вимоги та аргументи ОСОБА_1 вже досліджувалися у численних судових справах, зокрема: - у справі № 908/881/13-г встановлено остаточний розмір боргу перед позивачем у сумі 446 170,00 грн.; - у справі № 331/748/20 Запорізький апеляційний суд та Верховний Суд відхилили доводи про фраудаторність спірних рішень; - у справі № 908/1098/19 Центральний апеляційний господарський суд підтвердив відсутність фактів прямого відчуження майна від ТОВ «ВІРА-2» до ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС»; - у справі № 908/376/21 ухвалою Верховного Суду закрито касаційне провадження та підтверджено неефективність обраного позивачем способу захисту; - у справі № 908/204/24 судом відмовлено у позові ОСОБА_1 через відсутність порушеного права. Також відповідач 2 зауважує, що матеріалами справи № 908/881/13-г доведено, що вже у березні 2015 року ОСОБА_1 подавав клопотання про витребування витягів з реєстрів та залучення ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» у якості відповідача, чітко зазначаючи про передачу приміщень та збільшення статутного капіталу. Таким чином, позивачем позов подано з пропуском строків позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові. В додаткових поясненнях відповідач 2 звертає увагу суду на наступне: позивач у позові стверджує, що дізнався про передачу нерухомого майна лише у січні 2020 року. Проте, відповідач 2 такі доводи вважає безпідставними та необґрунтованими, так як матеріали справи № 908/881/13-г доводять, що ще 31.03.2015 ОСОБА_1 подавав клопотання про залучення ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» співвідповідачем та витребування доказів, у якому чітко зазначав про зменшення статутного капіталу ТОВ «ВІРА-2» та передачу спірного майна. Перебіг позовної давності починається з моменту обізнаності про факт і суть порушення права, а не з дати отримання особою завірених копій документів чи актів. Позивач мав процесуальну можливість витребувати ці документи ще у 2015 році, але не робив цього понад 4 роки. Оскільки позивачу було достеменно відомо про ці обставини не пізніше 31.03.2015, 3-річний строк позовної давності сплив 31.03.2018. Позов у справі № 98/969/26 подано через систему «Електронний суд» лише 20.04.2026 (із пропуском понад 8 років), при цьому клопотання про поновлення строку позивач не подавав. З урахуванням вище наведеного, відповідач 2 просить суд по суті позовних вимог відмовити в позові, а у разі наявності підстав для задоволення позову застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити в позові повністю. Також у відзиві на позовну заяву відповідачем 2 заявлено вимоги про покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 20 000,00 грн.

ОСОБА_2 (відповідачем 3) подано суду Відзив на позовну заяву (вх. № 10596/08-08/26 від 13.05.2026), в якому відповідач 3 не заперечив, що 02.12.2011 ОСОБА_1 за власним бажанням вийшов зі складу учасників ТОВ «ВІРА-2», після чого ним був ініційований судовий спір про визначення розміру вартості його частки. Рішенням Господарського суду Запорізької області у справі № 908/881/13-г, яке прийнято лише 27.01.2016, на користь ОСОБА_1 стягнуто 446 170,00 грн. вартості частки у статутному капіталі Товариства. Рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2016 у справі № 908/881/13-г набрало законної сили 25.04.2016. Таким чином, вартість частки позивача у статутному капіталі ТОВ «ВІРА-2» зафіксовано лише 25.04.2016. Проте ТОВ «ВІРА-2» увесь час судового процесу продовжувало вести свою господарську діяльність. У зв`язку із господарсько-фінансовими потребами (в тому числі через необхідність погашення банківського кредиту) засновниками ТОВ «ВІРА-2» прийнято рішення про збільшення майнових активів Товариства на значну суму. На підставі цього, вже після виходу зі складу Товариства ОСОБА_1 загальними зборами Товариства (протокол загальних зборів від 15.01.2014) збільшено статутний капітал Товариства за рахунок внесення коштів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідно до 5 редакції Статуту ТОВ «ВІРА-2» ОСОБА_2 належить 30 часток у статутному капіталі Товариства, а ОСОБА_3 70 часток. В подальшому, відповідач 3 скористалася своїм правом та вийшла зі складу засновників ТОВ «ВІРА-2». Оскільки інших активів, окрім нерухомого майна, Товариство не мало, відповідачу 3 виділено нерухоме майно в якості компенсації частки у статутному Фонді Товариства. З урахуванням наведеного, відповідач 3 вважає, що правочин щодо передачі від ТОВ «ВІРА-2» ОСОБА_2 нерухомого майна не має ознак фраудаторності, а вимоги позивача є безпідставними і недоведеними, тому відповідач 3 просить суд в позові відмовити повністю.

ОСОБА_3 (відповідачем 4) подано суду Відзив на позовну заяву (вх. № 10594/08-08/26 від 13.05.2026), в якому відповідач 4 також підтвердив, що до листопада 2011 року ОСОБА_1 був учасником ТОВ «ВІРА-2». 02.12.2011 ОСОБА_1 за власним бажанням вийшов зі складу учасників ТОВ «ВІРА-2». Після виходу ОСОБА_1 зі складу учасників ТОВ «ВІРА-2» відбулися істотні зміни у майновому стані підприємства, а саме збільшено статутний капітал Товариства на 1 703 000,00 грн. за рахунок грошових коштів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . На момент виходу відповідача 4 та ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ «ВІРА-2» інших учасників Товариства не було, а частка ОСОБА_1 ще не була визначена рішенням суду. З урахуванням викладеного, відповідач 4 наполягає, що відсутні підстави вважати оспорювані ОСОБА_1 правочини фраудаторними та такими, що спрямовані на уникнення виплати позивачу належної йому частки. З урахуванням зазначеного, відповідач 4 просить суд в позові відмовити повністю.

Відзив на позовну заяву від відповідача 1 (ТОВ «ВІРА-2») до суду не надходив, як і будь-яких процесуальних клопотань чи заяв до суду від відповідача 1 не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача 2, суд

УСТАНОВИВ

З матеріалів цієї справи вбачається, що судові спори між ОСОБА_1 (позивач у справі), ТОВ «ВІРА-2» (відповідач 1 у справі), ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» (відповідач 2 у справі), ОСОБА_2 (відповідач 3 у справі), ОСОБА_3 (відповідач 4 у справі) та іншими минулими учасниками ТОВ «ВІРА-2» тривають більше 10 років.

Зокрема ухвалені судові рішення у справах: - рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 24.07.2006 у справі № 2-2853/06; - рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 24.07.2006 у справі № 2-2854/06; - рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/881/13-г від 27.01.2016; - рішення Господарського суду Запорізької області від 03.07.2017 у справі № 908/1152/17; - ухвала Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2018 справі № 0840/2683/18; - рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2019 справі № 908/1098/19; - рішення Господарського суду Запорізької області від 17.08.2021 у справі № 908/376/21; - рішення Господарського суду Запорізької області від 24.06.2024 у справі № 908/204/24.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За цей час судами різних юрисдикцій та всіх інстанцій встановлені фактичні обставини, що мають значення для вирішення цієї справи.

Зокрема, судами встановлено, що відповідно до п. 4.5 Статуту ТОВ «ВІРА-2» (із змінами та доповненнями), затвердженого загальними зборами учасників ТОВ «ВІРА-2» протоколом від 07.02.2003 № 2 та зареєстрованим у відділі реєстрації та Єдиного реєстру Запорізької міської ради 16.12.2003 за № 0030019), ОСОБА_1 був учасником Товариства з часткою в статутному фонді 21 %.

31.01.2006 між Управлінням у справах приватизації Запорізької міської ради та ТОВ «ВІРА-2» укладений договір купівлі-продажу об`єкта комунальної власності № 22, згідно з яким (п. 1.1 договору) предметом цього договору є передача права власності на комунальне майно м. Запоріжжя, яке на підставі Свідоцтв про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 453696, № 453697, № 453698 від 15.09.2005 є власністю територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради та перебуває на балансі КП «ВРЕЖО № 2» шляхом приватизації способом викупу на підставі рішення Запорізької міської ради від 05.03.1997 № 11 та відповідно до наказу органу приватизації від 28.11.2005 № 930 (об`єкт приватизації).

Відповідно до п. 1.2 цього договору об`єктом приватизації є нежитлове приміщення (літера А-9) продовольчого магазину № 2 у складі: приміщення № 199 підвалу, а саме коридор № 1 площею 11,2 кв.м; склад № 2 площею 19,7 кв.м; вентиляторна № 3 площею 5,4 кв.м; вентиляторна № 4 площею 8,7 кв.м; сходова клітина № 6 площею 12,5 кв.м; коридор № 7 площею 12,7 кв.м; холодильна камера № 8 площею 14,8 кв.м; приміщення № 9 площею 27,8 кв.м; приміщення № 10 площею 12,3 кв.м; коридор № 11 площею 38,3 кв.м; склад № 12 площею 31,7 кв.м; фасовочна № 13 площею 8,6 кв.м; коридор № 14 площею 7,2 кв.м; склад № 15 площею 39,4 кв.м; склад № 17 площею 14,8 кв.м; склад № 18 площею 31,3 кв.м, загальною площею 296,4 кв.м, що складає 9/10 частин приміщення № 199, приміщення № 200 підвалу, а саме: електрощитова № 9 площею 8,8 кв.м; склад № 16 площею 18,3 кв.м; роздягальня № 17 площею 13,3 кв.м; душева № 19 площею 5,7 кв.м; кладова № 30 площею 2,9 кв.м, загальною площею 49,0 кв.м, що складає 11/10 частин приміщення № 200; приміщення № 201 напівпідвалу, загальною площею 716,6 кв.м, всього загальною площею за внутрішніми замірами 1062,0 кв.м, яке розташоване за адресою: 69095, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 144 (на теперішній час пр. Соборний).

Згідно з витягом з Державного реєстру правочинів від 24.02.2006 № 2114874 вищевказані нежитлові приміщення були зареєстровані на підставі цього договору купівлі-продажу за ТОВ «ВІРА-2».

Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 24.07.2006 у справі № 2-2853/06 позовну заяву ОСОБА_2 як засновника ТОВ «ВІРА-2» до орендного підприємства «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» про виділ частки в натурі та державної реєстрації відокремленого об`єкту нерухомості задоволено. Вирішено виділити ТОВ «ВІРА-2» в натурі нежиле приміщення підвалу за адресою: АДРЕСА_7 , що складається з: складу № 16 площею 18,3 кв.м, роздягальні № 17 площею 9,3 кв.м, коридору № 17-1 площею 7,5 кв.м, кладової № 19 площею 1,3 кв.м, туалету № 19-1 площею 1,2 кв.м, душової № 19-2 площею 1,3 кв.м, загальною площею 38,9 кв.м з присвоєнням нового реєстраційного номеру 206; виділити ТОВ «ВІРА-2» в натурі нежиле приміщення підвалу за адресою: АДРЕСА_7 , що складається з: електрощитової № 9 площею 8,8 кв.м, з присвоєнням нового реєстраційного номеру 205; визнано за ТОВ «ВІРА-2» право власності на дані нежилі приміщення, як окремі об`єкти нерухомості; зобов`язано орендне підприємство «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності на відокремлене приміщення підвалу за адресою: АДРЕСА_7 , що складається з: складу № 16 площею 18,3 кв.м, роздягальні № 17 площею 9,3 кв.м, коридору № 17-1 площею 7,5 кв.м, кладової № 19 площею 1,3 кв.м, туалету № 19-1 площею 1,2 кв.м, душової № 19-2 площею 1,3 кв.м, загальною площею 38,9 кв.м, реєстраційний номер 206; зобов`язано орендне підприємство «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності на відокремлене приміщення підвалу за адресою: АДРЕСА_7 , що складається з: електрощитової № 9 площею 8,8 кв.м, реєстраційний номер 205.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.07.2006 у справі № 2-2854/06 позовну заяву ОСОБА_2 до орендного підприємства «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» про виділ частки в натурі та державної реєстрації відокремленого об`єкту нерухомості задоволено. За вказаним рішенням суд вирішив: виділити ТОВ «ВІРА-2» в натурі нежиле приміщення підвалу за адресою: АДРЕСА_7 , що складається з: коридору № 1 площею 11,2 кв.м, складу № 2 площею 19,7 кв.м, вентиляційної № 3 площею 5,4 кв.м, вентиляційної № 4 площею 8,7 кв.м, сходової клітки № 6 площею 12,5 кв.м, коридору № 7 площею 12,7 кв.м, холодильної камери № 8 площею 14,8 кв.м, кімнати № 9 площею 40,6 кв.м, складу № 10 площею 71,1 кв.м, фасовочної АДРЕСА_8 площею 31,3 кв.м, загальною площею 298,0 кв.м, з присвоєнням нового реєстраційного номеру - 204; визнано за ТОВ «ВІРА-2» право власності на дане нежиле приміщення, як окремий об`єкт нерухомості; зобов`язано орендне підприємство «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності на відокремлене приміщення підвалу за адресою: АДРЕСА_7 , що складається з: коридору № 1 площею 11,2 кв.м, складу № 2 площею 19,7 кв.м, вентиляційної № 3 площею 5,4 кв.м, вентиляційної № 4 площею 8,7 кв.м, сходової клітки № 6 площею 12,5 кв.м, коридору № 7 площею 12,7 кв.м, холодильної камери № 8 площею 14,8 кв.м, кімнати № 9 площею 40,6 кв.м, складу № 10 площею 71,1 кв.м, фасовочної № 11 площею 8,6 кв.м, коридору № 12 площею 7,2 кв.м, складу № 13 площею 39,4 кв.м, складу № 15 площею 14,8 кв.м, складу № 16 площею 31,3 кв.м, загальною площею 298,0 кв.м, з присвоєнням нового реєстраційного номеру - 204.

02.12.2011 ОСОБА_1 звернувся з нотаріально посвідченою заявою до ТОВ «ВІРА-2» про вихід зі складу учасників товариства, відповідно до якої просив провести розрахунок вартості належної йому частки в майні Товариства, виходячи з ринкової (справедливої) оцінки вартості майна товариства, підтвердженої висновком незалежної експертизи або надати погоджену частину майна в натуральній формі згідно зі ст. 54 Закону України «Про господарські товариства».

Загальними зборами учасників ТОВ «ВІРА-2» від 02.12.2011 вирішено виключити ОСОБА_1 з учасників Товариства, розрахунки з ним провести згідно із законодавством, однак рішення загальних зборів учасників ТОВ «ВІРА-2» від 02.12.2011 про сплату позивачу грошової вартості належної йому частки майна Товариства у встановлений строк - до 02.12.2012 не було виконано.

11.03.2013 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ «ВІРА-2» про стягнення вартості частки майна.

Під час розгляду господарським судом справи № 98/881/13-г відповідно до протоколу № 1-14 загальних зборів учасників ТОВ «ВІРА-2» від 15.01.2014, зокрема, вирішено збільшити статутний капітал Товариства та встановити його у розмірі 1 703 000,00 грн.; частки учасників товариства у грошовому, відсотковому та кількісному вираженні складають: ОСОБА_2 - 30 часток на суму 510 900,00 грн., що дорівнює 30 % у статутному капіталі; ОСОБА_3 - 70 часток на суму 1 192 100,00 грн., що дорівнює 70 % у статутному капіталі.

Згідно з протоколом № 2-14 загальних зборів учасників ТОВ «ВІРА-2» від 13.03.2014, зокрема, вирішено, у зв`язку з поданням ОСОБА_3 заяви про вихід з Товариства, виключити ОСОБА_3 зі складу Товариства; виплату вартості частини майна Товариства вирішено замінити переданням наступного нерухомого майна в натурі: нежитлове приміщення, загальною площею 694,3 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ; зменшити статутний капітал Товариства та встановити його у розмірі 510 900,00 грн.; частки учасників товариства, у грошовому, відсотковому та кількісному вираженні складають: ОСОБА_2 - 100 часток на суму 510 900,00 грн., що дорівнює 100 % у статутному капіталі.

За Актом приймання-передачі нерухомого майна від 17.03.2014 ТОВ «ВІРА-2» передало, а ОСОБА_3 прийняв в якості компенсації вартості внеску до статутного фонду Товариства, наступне нерухоме майно: нежитлове приміщення, загальною площею 694,3 кв.м, розташоване: АДРЕСА_3 .

Згідно зі Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно за № НОМЕР_2 від 15.04.2014 нежитлове приміщення, напівпідвалу, літ.А-9, загальною площею 694,3 кв.м, розташоване: АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_3 .

Відповідно до протоколу № 4-14 загальних зборів учасників ТОВ «ВІРА-2» від 05.05.2014, зокрема, вирішено, у зв`язку з поданням ОСОБА_2 заяви про вихід з Товариства, виключити ОСОБА_2 із складу учасників Товариства. Виплату вартості частини майна Товариства вирішено замінити переданням наступного нерухомого майна в натурі: нежитлове приміщення, підвалу літ. А-9, загальною площею 298 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 ; нежитлове приміщення, підвалу літ. А-9, загальною площею 8,8 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_5 ; нежитлове приміщення, підвалу літ. А-9, загальною площею 38,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_6 . Зменшено статутний капітал Товариства та встановлено його у розмірі 5 161,00 грн.; частки учасників товариства, у грошовому, відсотковому та кількісному вираженні складають: ОСОБА_3 - 100 часток на суму 5 161,00 грн., що дорівнює 100 % у статутному капіталі.

Згідно з Актом приймання-передачі нерухомого майна від 07.05.2014 ТОВ «ВІРА-2» передало, а ОСОБА_2 прийняла в якості компенсації вартості внеску до статутного фонду Товариства, зокрема, наступне нерухоме майно: нежитлове приміщення, підвалу літ. А-9, загальною площею 298 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 ; нежитлове приміщення, підвалу літ. А-9, загальною площею 8,8 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_5 ; нежитлове приміщення, підвалу літ.А-9, загальною площею 38,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_6 .

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.01.2016 у справі № 908/881/13-г, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.04.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2016, стягнуто з ТОВ «ВІРА-2» на користь ОСОБА_1 446 170,00 грн. вартості частки у статутному капіталі Товариства.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.07.2017 у справі 908/1152/17, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.10.2017, стягнуто з ТОВ «ВІРА-2» на користь ОСОБА_1 456 860,66 грн. інфляційних втрат та 40 118,63 грн. 3 % річних.

З матеріалів справи вбачається та учасниками справи не заперечується, що ТОВ «ВІРА-2» до теперішнього часу рішення господарських судів у справах № 908/881/13-г та № 908/1152/17 не виконані.

В подальшому за апеляційною скаргою ОСОБА_1 постановою апеляційного суду Запорізької області від 19.12.2017 у справі № 2-2853/06, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15.03.2018, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.07.2006 у справі № 2-2853/06 скасовано та прийнято постанову, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до орендного підприємства «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» про виділ частки в натурі та державної реєстрації відокремленого об`єкту нерухомості.

За апеляційною скаргою ОСОБА_1 постановою Апеляційного суду Запорізької області від 05.04.2017 у справі № 2-2854/06 рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 24.07.2006 у справі № 2-2854/06 скасовано та прийнято постанову, якою відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 .

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2018 у справі № 0840/2683/18 закрито провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Нікітенко Людмили Олександрівни, Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, треті особи: 1. ТОВ «ВІРА-2», 2. ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.01.2019 у справі № 0840/2683/18, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2018 у справі № 0840/2683/18 залишено без змін.

ОСОБА_1 звернувся до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради з заявою від 22.03.2018 про скасування державної реєстрації, у якій просив скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «ВІРА-2» на виділені в натурі нежилі приміщення підвалу літ. А-9 приміщення 204, 205, 206, розташовані за адресою: АДРЕСА_7 .

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Нікітенко Л.О. від 26.03.2018 № 40302124 про відмову у скасуванні вирішено відмовити у скасуванні державної реєстрації, розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 38587523101 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У відповідному рішенні державного реєстратора прав на нерухоме майно від 26.03.2018 № 40302124 про відмову у скасуванні зазначено, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в розділі 38587523101 відкритому на приміщення 205 по АДРЕСА_9 , відсутній актуальний запис про право власності на нерухоме майно на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.07.2006 за ТОВ «ВІРА-2». Право власності на вищезазначений об`єкт нерухомого майна зареєстровано на підставі інших документів за іншим власником.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Нікітенко Л.О. від 26.03.2018 № 40302655 про відмову у скасуванні вирішено відмовити у скасуванні державної реєстрації, розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 38661323101 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У відповідному рішенні державного реєстратора прав на нерухоме майно від 26.03.2018 № 40302655 про відмову у скасуванні зазначено, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в розділі 38661323101 відкритому на приміщення 205 по АДРЕСА_9 , відсутній актуальний запис про право власності на нерухоме майно на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.07.2006 за ТОВ «ВІРА-2». Право власності на вищезазначений об`єкт нерухомого майна зареєстровано на підставі інших документів за іншим власником.

При цьому, встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є також засновниками та учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 25480188), засноване 19.07.1993.

Місце реєстрації ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» співпадає з місцем реєстрації ТОВ «ВІРА-2» в нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_7 .

Відповідно до протоколу № 1-14 загальних зборів учасників ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 16.06.2014, зокрема, вирішено, збільшити статутний капітал Товариства до 1 710 000,00 грн. та внести до статутного фонду Товариства: ОСОБА_3 - нежитлове приміщення, загальною площею 694,3 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ; ОСОБА_2 - нежитлове приміщення, підвалу літ. А-9, загальною площею 298 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 ; нежитлове приміщення, підвалу літ. А-9, загальною площею 8,8 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_5 ; нежитлове приміщення, підвалу літ. А-9, загальною площею 38,9 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_6 .

23.06.2014 за Актом приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» ОСОБА_3 передав ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» нежитлове приміщення напівпідвалу літ. А-9, за адресою: АДРЕСА_7 , приміщення 201, загальною площею 694,3 кв. м.

Також 23.06.2014 за Актом приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» ОСОБА_2 передала ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» об`єкти нерухомого майна: - нежитлове приміщення підвалу літ. А-9, за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 144, приміщення 204, загальною площею 298,0 кв.м.; - нежитлове приміщення підвалу літ. А-9, за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 144, приміщення 205, загальною площею 8,8 кв.м.; - нежитлове приміщення підвалу літ. А-9, за адресою: АДРЕСА_7 , приміщення 206, загальною площею 38,9 кв.м.

Відповідно до Свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 18.07.2014 нежитлове приміщення напівпідвалу літ. А-9, за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Леніна (нині пр. Соборний), буд. 144, приміщення 201, загальною площею 694,3 кв.м, індексний номер 24447107; нежитлове приміщення підвалу літ. А-9, за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Леніна (нині пр. Соборний), буд. 144, приміщення 204, загальною площею 298,0 кв.м, індексний номер 24445319; нежитлове приміщення підвалу літ. А-9, за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Леніна (нині пр. Соборний), буд. 144, приміщення 205, загальною площею 8,8 кв.м, індексний номер 24451029; нежитлове приміщення підвалу літ. А-9, за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Леніна (нині пр. Соборний), буд. 144, приміщення 206, загальною площею 38,9 кв.м, індексний номер 24449390, з приватною формою власності та частки розміру 1/1 належать ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС».

07.05.2019 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ТОВ «ВІРА-2», ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» та Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради у справі № 908/1098/19 з вимогами:

1) визнати незаконними дії ТОВ «ВІРА-2» щодо відчуження належного ТОВ «ВІРА-2» об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 , право власності на який виникло на підставі договору купівлі-продажу об`єкта права комунальної власності № 22 від 31.01.2006 (зареєстровано в реєстрі за № 137 від 24.02.2006) Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС»;

2) зобов`язати Управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради здійснити наступні реєстраційні дії:

- до Державного реєстру прав внести запис про скасування державної реєстрації прав із закриттям розділу на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 38587523101- нежиле приміщення, підвалу, літ. А-9; опис об`єкта - загальна площа 8,8 кв.м.; адреса об`єкта - м. Запоріжжя, пр. Соборний, 144, приміщення 205; номер об`єкта в РПВН: 15879869;

- до Державного реєстру прав внести запис про скасування державної реєстрації прав із закриттям розділу на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 38513523101- нежиле приміщення, підвалу, літ. А-9; опис об`єкта - загальна площа 38,9 кв.м.; адреса об`єкта - м. Запоріжжя, пр. Соборний, 144, приміщення 206; номер об`єкта в РПВН: 15879910;

- в Державному реєстрі прав відкрити розділ на об`єкт нерухомого майна - нежиле приміщення, підвалу, літ. А-9, приміщення 200; опис об`єкта - загальна площа 49,0 кв.м.; адреса об`єкта - м. Запоріжжя, пр. Соборний, 144; номер об`єкта в РПВН: 12063211, назва власника - ТОВ «ВІРА-2», код ЄДРПОУ - 13624216; підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу, 137, 24.02.2006 приватний нотаріус Сенченко К.В.;

- до Державного реєстру прав внести запис про скасування державної реєстрації прав із закриттям розділу на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 38661323101- нежиле приміщення, підвалу, літ. А-9; опис об`єкта - загальна площа 298,0 кв.м.; адреса об`єкта - м. Запоріжжя, пр. Соборний, 144, приміщення 204; номер об`єкта в РПВН: 15918925;

- в Державному реєстрі прав відкрити розділ на об`єкт нерухомого майна - нежиле приміщення, підвалу, літ. А-9, приміщення 199; опис об`єкта - загальна площа 296,4 кв.м.; адреса об`єкта - м. Запоріжжя, пр. Соборний, 144; номер об`єкта в РПВН: 12063197, назва власника - ТОВ «ВІРА-2», код ЄДРПОУ - 13624216; підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу, 137, 24.02.2006 приватний нотаріус Сенченко К.В.;

- до Державного реєстру прав внести запис про скасування державної реєстрації прав із закриттям розділу на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 38746723101 - нежиле приміщення напівпідвалу, літ. А-9; опис об`єкта - загальна площа 694,3 кв.м.; адреса об`єкта - м. Запоріжжя, пр. Соборний, 144, приміщення 201; номер об`єкта в РПВН: 12063219;

- в Державному реєстрі прав відкрити розділ на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення напівпідвалу, літ. А-9; опис об`єкта - загальна площа 694,3 кв.м.; адреса об`єкта - м. Запоріжжя, пр. Соборний, 144; номер об`єкта в РПВН: 12063219, назва власника ТОВ «ВІРА-2», код ЄДРПОУ - 13624216; підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу, 137, 24.02.2006 приватний нотаріус Сенченко К.В.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.10.2019 у справі № 908/1098/19 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.01.2020 рішення суду першої інстанції у справі № 908/1098/19 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 28.07.2020 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.01.2020 у справі № 908/1098/19 залишено без змін.

26.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Запоріжжя з позовом до ТОВ «ВІРА-2», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» про визнання недійсними рішень зборів учасників Товариства, визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 11.06.2020 у справі № 331/748/20 провадження закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 11.08.2020 ухвала Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 11.06.2020 залишена без змін. Постановою Верховного Суду від 02.07.2021 ухвала Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 11.06.2020 та постанова Запорізького апеляційного суду від 11.08.2020 залишені без змін.

15.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ТОВ «ВІРА-2», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» у справі № 908/376/21 з вимогами визнати недійсними та скасувати:

- рішення зборів учасників ТОВ «ВІРА-2» від 13.03.2014, оформлене протоколом № 2-14, в частині виділення та передачі ОСОБА_3 нерухомого майна: приміщення № 201 за адресою: АДРЕСА_7 та зменшення статутного капіталу Товариства;

- рішення зборів учасників ТОВ «ВІРА-2» від 05.05.2014, оформлене протоколом № 4-14, в частині виділення та передачі ОСОБА_2 нерухомого майна: приміщень № 204, № 205, № 206 за адресою: АДРЕСА_7 та зменшення статутного капіталу Товариства;

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно: приміщення № 204 за адресою: АДРЕСА_7 , видане в 2014 році ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області ;

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно: приміщення № 205 за адресою: АДРЕСА_7 , видане в 2014 році ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області ;

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно: приміщення № 206 за адресою: АДРЕСА_7 , видане в 2014 році ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області ;

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно: приміщення № 201 за адресою: АДРЕСА_7 , видане в 2014 році ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.07.2021 у справі № 908/376/21 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, який не призведе до відновлення його порушених прав.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2021 рішення суду першої інстанції у справі № 908/376/21 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 25.08.2022 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі № 908/1098/19.

25.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ТОВ «ВІРА-2», ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у справі № 908/204/24 з вимогами:

- відновити становище, яке існувало до порушення прав ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРА-2», ЄДРПОУ: 13624216, тобто відновити становище, що існувало на 02.12.2011;

- відновити Статут Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРА-2» (із змінами та доповненнями, затвердженими загальними зборами учасників ТОВ «ВІРА-2» протоколом від 07.02.2003 № 2 та зареєстрованим у відділі реєстрації та Єдиного реєстру Запорізької міської ради 16.12.2003 за № 0030019) в редакції станом на 02.12.2011;

- визначити розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРА-2», ЄДРПОУ: 13624216, розміром 4 589 200,00 грн.;

- визначити склад учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРА-2», ЄДРПОУ: 13624216, та розміри їх часток в статутному капіталі товариства: - ОСОБА_2 - 171 частка; вартістю 3 633 116,66 грн.;- ОСОБА_5 - 10 часток; вартістю 212 462,00 грн.; - ОСОБА_1 - 21 частка; вартістю 446 172,00 грн.; - ОСОБА_7 - 14 часток, вартістю 297 448,00 грн., разом 216 часток вартістю 4 589 200,00 грн.;

- витребувати зі статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», ЄДРПОУ: 25480188, та передати до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРА-2», ЄДРПОУ:13624216, нерухоме майно: приміщення № 201, № 204, № 205, № 206 за адресою: АДРЕСА_7 .

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.06.2024 у справі № 908/204/24 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог, так як суд встановив відсутність порушення прав і інтересів позивача, що є підставою для відмови у позові внаслідок необґрунтованості позовних вимог.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2025 рішення суду першої інстанції у справі № 908/204/24 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 29.07.2025 рішення Господарського суду Запорізької області від 24.06.2024 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2025 у справі № 908/204/24 залишені без змін.

У даній справі позивач ( ОСОБА_1 ) просить суд визнати недійсними як такі, що мають ознаки фраудаторного правочину: Акт приймання-передачі нерухомого майна від 17.03.2014, укладений ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_3 , Акт приймання-передачі нерухомого майна від 07.05.2014, укладений ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_2 , Акт приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 23.06.2014, укладений ОСОБА_3 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», та Акт приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 23.06.2014, укладений ОСОБА_2 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», за якими відбувся перехід права власності на нерухоме майно: приміщення № 201, № 204, № 205, № 206 за адресою: АДРЕСА_7 , від ТОВ «ВІРА-2» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та в подальшому до ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», а також застосувати наслідки недійсності правочинів шляхом скасування в державному реєстрі прав на нерухоме майно записів про право власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» на нерухоме майно: приміщення № 201, № 204, № 205, № 206 за адресою: АДРЕСА_7 .

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на недобросовісність відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (які є подружжям), TOB «ВІРА-2» та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» (учасниками Товариства є подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), що є пов`язаними особами, які під час розгляду господарської справи № 908/881/13-г про стягнення з ТОВ «ВІРА-2» на користь ОСОБА_1 вартості належної йому частки в статутному капіталі ТОВ «ВІРА-2», переслідуючи мету ухилитись від виконання рішення загальних зборів учасників ТОВ «ВІРА-2» від 02.12.2011 про проведення розрахунку з ОСОБА_1 та можливого рішення суду про виплату ОСОБА_1 вартості належної йому частки в статутному капіталі ТОВ «ВІРА-2», здійснили відчуження належного TOB «ВІРА-2» нерухомого майна на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а в подальшому - на користь ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС». Внаслідок протиправних дій відповідачів до цього часу через відсутність майна ТОВ «ВІРА-2» залишаються невиконаними рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2016 у справі № 908/881/13-г та рішення Господарського суду Запорізької області від 03.07.2017 у справі № 908/1152/17.

Таким чином, позивач наполягає на тому, що правочини щодо відчуження належного ТОВ «ВІРА-2» нерухомого майна: нежитлових приміщень №, № 201, 204, 205, 206, розташованих за адресою: АДРЕСА_7 , які оформлені оспорюваними Актами приймання-передачі нерухомого майна від 17.03.2014 і від 07.05.2014, укладеним ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , а також Актами приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», укладеними ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», мають ознаки фраудаторності, а саме: укладені під час розгляду господарським судом справи № 908/881/13-г та на момент наявності у ТОВ «ВІРА-2» обов`язку щодо виплати ОСОБА_1 вартості його частки в статутному капіталі Товариства, правочини є безоплатними, укладені пов`язаними особами та на шкоду інтересам кредитора ( ОСОБА_1 ).

Розглянувши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши представлені сторонами письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із положеннями частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Спір у даній справі стосується питання визнання недійсними правочинів Акту приймання-передачі нерухомого майна від 17.03.2014, укладеного ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_3 , Акту приймання-передачі нерухомого майна від 07.05.2014, укладеного ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_2 , Акту приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 23.06.2014, укладеного ОСОБА_3 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», та Акту приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 23.06.2014, укладеного ОСОБА_2 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», за якими відбувся перехід права власності на нерухоме майно: приміщення № 201, № 204, № 205, № 206 за адресою: АДРЕСА_7 , від ТОВ «ВІРА-2» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та в подальшому до ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС».

Статтею 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В постанові Велика Палата Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 916/379/23 зазначається, що залежно від установлених судами обставин конкретної справи документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як його змісту, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок із цього приводу в разі його необхідності для вирішення справи повинен робити суд у межах кожної окремої справи.

Таким чином, суд досліджує акт у кожному конкретному випадку та надає йому оцінку залежно від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи створює він юридичні наслідки.

У спірних правовідносинах відбувся поетапний перехід права власності на нерухоме майно: приміщення № 201, № 204, № 205, № 206 за адресою: АДРЕСА_7 , від ТОВ «ВІРА-2» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та в подальшому до ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», що оформлено Актами приймання-передачі нерухомого майна від 17.03.2014 і від 07.05.2014 та Актами приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 23.06.2014.

Отже, в даному випадку оспорювані Акти приймання-передачі підтверджують волевиявлення сторін, а також мають юридичні наслідки - факт переходу права власності на нерухоме майно.

Двосторонні акти у цих правовідносинах свідчать про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків, кінцевим наслідком яких є передача майна до складу статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС».

Отже, в розумінні національного законодавства оспорювані Акти приймання-передачі майна є правочинами, які, в свою чергу, підтверджує волевиявлення сторін, а також мають юридичні наслідки - факт набуття та припинення права власності на нерухоме майно.

Двосторонні акти у правовідносинах між відповідачами свідчать про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цих двосторонніх правочинів на набуття певних цивільних прав та обов`язків, а тому оскарження правочинів, оформлених актами (у розумінні статті 202 ЦК України), є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 ЦК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 01.10.2025 у справі № 910/18257/23.

Суд виснує, що у спірних правовідносинах сторони вчинили ряд правочин, внаслідок яких право власності на нерухоме майно (приміщення № 201, № 204, № 205, № 206 за адресою: АДРЕСА_7 ) перейшло від ТОВ «ВІРА-2» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та в подальшому до ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС».

Цими правочинами виражено волю їх учасників, яка реалізована саме підписанням оспорюваних Актів приймання-передачі.

Таким чином, визнання недійсними Акту приймання-передачі нерухомого майна від 17.03.2014, укладеного ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_3 , Акту приймання-передачі нерухомого майна від 07.05.2014, укладеного ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_2 , Акту приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 23.06.2014, укладеного ОСОБА_3 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», та Акту приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 23.06.2014, укладеного ОСОБА_2 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», за наслідком укладення яких відбувся перехід права власності на нерухоме майно: приміщення № 201, № 204, № 205, № 206 за адресою: АДРЕСА_7 , від ТОВ «ВІРА-2» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та в подальшому до ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», є належним способом захисту.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 зазначено: «В юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними. Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такий, що вчинений боржником на шкоду кредиторам».

У постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

Цивільний кодекс України не має окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку (пункти 110, 111 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2022 у справі № 902/858/15 (пункт 78), від 19.01.2023 у справі № 925/1248/21 (925/111/22) (пункт 89), від 16.02.2023 у справі № 903/877/20 (903/150/22) (пункт 34), від 19.04.2023 у справі № 912/2007/18).

Отже, правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.

Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.

Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 916/379/23, провадження № 12-22гс24).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, атому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають добросовісно виконувати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій під час задоволення вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог «дружнього» кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.

Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24 констатується, що недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорення є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто щоб кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість оспорення господарського договору як фраудаторного правочину поза провадженням про несплатоспроможність боржника.

Таким чином, позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Практика Верховного Суду допускає кваліфікацію фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений усупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України).

Обидві підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину.

Тобто оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав.

Натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав.

Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення, зокрема, унеможливлюється звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.

Отже, нормативна підстава для кваліфікації правочину як фраудаторного і визнання його недійсним за статтями 3, 13 ЦК України (всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом) є достатньою.

Фактичні обставини даної справи свідчать та сторонами спору не заперечується, що 02.12.2011 ОСОБА_1 звернувся з нотаріально посвідченою заявою до відповідача 1 про вихід зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРА-2», відповідно до якої просив провести розрахунок вартості належної йому частки в майні товариства виходячи з ринкової (справедливої) оцінки вартості майна Товариства, підтвердженої висновком незалежної експертизи або надати погоджену частину майна в натуральній формі згідно зі ст. 54 Закону України «Про господарські товариства».

02.12.2011 на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРА-2» вирішено «виключити» ОСОБА_1 із учасників Товариства, розрахунки провести згідно із законодавством.

Відповідно до п. 12.3 Статуту ТОВ «ВІРА-2» передбачалося, що при виході учасника з Товариства йому виплачується вартість частини майна Товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата відбувається після затвердження звіту за рік і в якому він вийшов з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРА-2», та в строк до 12 місяців з дня виходу. За вимогою учасника та за згодою ТОВ «ВІРА-2» внесок може бути повернений повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, сплачується належна йому частина прибутку, одержана Товариством у даному році до моменту його виходу. Майно, яке передано учасником Товариства тільки у користування, повертається йому в натуральній формі без винагороди.

Рішення загальних зборів учасників ТОВ «ВІРА-2» від 02.12.2011 про проведення розрахунків не було виконано в строк до 02.12.2012 (та є невиконаним до теперішнього часу), оскільки ТОВ «ВІРА-2» не виплачено позивачу вартість належної йому частки майна Товариства.

Отже, судом встановлено, що ще в грудні 2011 року у ТОВ «ВІРА-2» перед ОСОБА_1 виник обов`язок щодо проведення розрахунку вартості належної ОСОБА_1 частки в майні Товариства та виплати останньому вартості цієї частки або повернення його внеску в натуральній формі.

Оскільки ТОВ «ВІРА-2» не виплатело позивачу вартість належної йому частки майна Товариства, ОСОБА_1 11.03.2013 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ «ВІРА-2» про стягнення вартості частки майна, пропорційної частці в статутному фонді Товариства та належну ОСОБА_1 частку прибутку, одержаного ТОВ «ВІРА-2» до моменту виходу позивача з ТОВ «ВІРА-2».

Рішенням Господарського суду Запорізької області у справі № 908/881/13-г від 27.01.2016 з ТОВ «ВІРА-2» на користь ОСОБА_1 стягнуто 446 170,00 грн. вартості частки в статутному капіталі Товариства. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.04.2016 рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/881/13-г від 27.01.2016 залишено без змін.

Саме під час розгляду господарським судом справи № 908/881/13-г відповідачами вчинено ряд правочинів, внаслідок укладення яких відбувся поетапний перехід права власності на нерухоме майно: приміщення № 201, № 204, № 205, № 206 за адресою: АДРЕСА_7 , від ТОВ «ВІРА-2» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та в подальшому до ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС».

Перехід права власності на нерухоме майно від ТОВ «ВІРА-2» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та в подальшому до ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» оформлено в даному випадку Актом приймання-передачі нерухомого майна від 17.03.2014, укладеним ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_3 , Актом приймання-передачі нерухомого майна від 07.05.2014, укладеним ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_2 , Актом приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 23.06.2014, укладеним ОСОБА_3 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», та Актом приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 23.06.2014, укладеним ОСОБА_2 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС».

При цьому, як встановлено судом рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/881/13-г від 27.01.2016 та рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/1152/17 від 03.07.2017, яким з ТОВ «ВІРА-2» на користь ОСОБА_1 через невиконання рішення суду у справі № 908/881/13-г стягнуто 456 860,66 грн. інфляційних втрат та 40 118,63 грн. 3 % річних, знаходяться на примусовому виконанні та залишаються невиконаними через відсутність у боржника (ТОВ «ВІРА-2») майна, на яке можливо звернути стягнення.

Крім того, судом приймаються до уваги доводи позивача, що відповідачі у цій справі є пов`язаними особами, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є подружжям, входили до складу учасників TOB «ВІРА-2» та є учасниками ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС».

З огляду на сукупність вчинених відповідачами дій, які виразились у послідовному укладенні Актів приймання-передачі нерухомого майна від 17.03.2014 і від 07.05.2014 між ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , а також Актів приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», за наслідком укладення яких відбувся поетапний перехід права власності на нерухоме майно: приміщення № 201, № 204, № 205, № 206 за адресою: АДРЕСА_7 , від ТОВ «ВІРА-2» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та в подальшому до ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», дає підстави для висновку про те, що відповідачами вчинені фраудаторні правочини, їх дії не відповідають критеріям розумності та добросовісності, що суперечить вимогам частини 5 статті 203 ЦК України, яка містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та є підставою для визнання цих правочинів недійсними згідно з положеннями статей 215, 234 ЦК України.

Щодо права позивача на оскарження правочину то суд зазначає, що приписи статей 15, 16 ЦК України визначають, що кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує її дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речові права на предмет правочину та/або не претендує на те. щоб майно в натурі було передано їй у володіння.

Суд зазначає, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Підсумовуючи усе вищевикладене, суд вважає, що дії ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (які є подружжям), TOB «ВІРА-2» та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» (учасниками Товариства є подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), які виразились у послідовному укладенні Актів приймання-передачі нерухомого майна від 17.03.2014 і від 07.05.2014 між ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , а також Актів приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», за наслідком укладення яких відбувся поетапний перехід права власності на нерухоме майно: приміщення № 201, № 204, № 205, № 206 за адресою: АДРЕСА_7 , від ТОВ «ВІРА-2» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та в подальшому до ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», свідчать про недобросовісну поведінку відповідачів, не відповідали критеріям розумності, вчинялись з наміром завдати шкоди ОСОБА_1 та призвели до неможливості задовольнити інтереси кредитора. Названі порушення відповідачами основоположних засад цивільного законодавства є підставою для визнання цих правочинів недійсними.

Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорення є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто щоб кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

Належним способом є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорення наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 зробила правовий висновок у розділі «Загальні положення щодо визнання правочину недійсним і способів захисту» (пункти 42-56), зазначивши, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює прав позивача, то суд може застосувати іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

За змістом статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Разом з цим, частиною третьою цієї статті передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.29), визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (частині першій статті 2 ЦПК України).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24 виснується, що у разі звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору його стороною з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу), реституція застосовується лише між сторонами такого правочину.

У разі звернення з таким позовом третьої особи (не сторони договору) з метою захисту прав та інтересів кредитора вимога про визнання недійсним фраудаторного правочину є належним та ефективним способом захисту, оскільки кредитор зазвичай зацікавлений у поверненні йому грошових коштів, а не майна, яке в подальшому слід буде відчужувати для отримання цих коштів.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 зазначила, що в аспекті гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у виконавця окремо визначеного повноваження звертатися до суду з позовною заявою про оспорення фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору, не повинна перешкоджати реалізації права цього кредитора на виконання судового рішення.

Покладення тягаря щодо повернення майна боржника (спонукання до оспорення фраудаторного правочину, тобто ініціювання наступних судових процесів) на кредитора, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від держави вчинення усіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення компетентними органами, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України.

Обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу.

Повноваження виконавця на звернення з позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 4, частина четверта статті 42 ЦПК України), в тому числі за позовом про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (оспорення фраудаторного правочину).

Отже, покладення тягаря щодо повернення майна боржника (спонукання до оспорення фраудаторного правочину, тобто ініціювання наступних судових процесів) на кредитора, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від держави вчинення усіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення компетентними органами, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист та суперечить правилам статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має не особистий, а винятково службовий інтерес, який полягає у виконанні покладених на нього державою посадових обов`язків і досягненні такого результату, за якого судове рішення буде виконаним.

Водночас забезпечення найбільш сприятливої ситуації для виконання судового рішення відповідає не лише інтересам суспільства, яке, безумовно, зацікавлене в підтриманні правопорядку в державі, а й майновим та/або немайновим інтересам стягувача у виконавчому провадженні.

Також в постанові від 10.09.2025 у справі № 367/252/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що виконавець має право звернутися до суду з позовом щодо оспорення фраудаторного правочину саме в інтересах стягувача у виконавчому провадженні.

З цих же міркувань у разі наявності спору про право на майно, яким боржник володіє спільно з іншими особами, позов про визначення частки боржника у такому майні також пред`являється виконавцем в інтересах стягувача у виконавчому провадженні, оскільки як вимоги, спрямовані на повернення майна у власність боржника (спільну власність боржника та інших осіб), так і вимоги щодо визначення частки боржника у такому майні мають на меті забезпечення повного та своєчасного виконання судового рішення у спосіб звернення стягнення на майно боржника, що відповідає майновим інтересам стягувача.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право особи на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 та інших).

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

У спірних правовідносинах на підставі недійсних Акту приймання-передачі нерухомого майна від 17.03.2014, укладеного ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_3 вановичем, та Акту приймання-передачі нерухомого майна від 07.05.2014, укладеного ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_2 було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності щодо нерухомого майна, що належало ТОВ «ВІРА-2», за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а на підставі недійсних Акту приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 23.06.2014, укладеного ОСОБА_3 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», та Акту приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 23.06.2014, укладеного ОСОБА_2 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» , було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності щодо цього ж нерухомого майна за ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС».

З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в наведених постановах, суд дійшов висновку, що в даному випадку рішення суду про визнання недійсним правочину є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав.

Враховуючи вище наведене у сукупності, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочинів шляхом скасування в державному реєстрі прав на нерухоме майно записів про право власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» на нерухоме майно: приміщення № 201, № 204, № 205, № 206 за адресою: АДРЕСА_7 , безпідставними, оскільки в цих правовідносинах є неефективним способом захисту.

Стосовно заяви відповідача 2 про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами у даній справі, суд зазначає наступне.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18, та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.04.2020 у справі № 753/19886/16-ц.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (частини перша статті 261 ЦК України).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до вимог про визнання недійсним правочину застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічний правовий висновок наведений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» заявляючи про застосування судом наслідків пропуску позивачем строку позовної давності стверджує, що з матеріалів справи № 908/881/13-г слідує, що 11.03.2015 позивач ( ОСОБА_1 ) подав клопотання про витребування витягів із Державного реєстру речових прав щодо приміщень по АДРЕСА_7 та пояснень щодо підстав їх реєстрації за ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», 31.03.2015 позивач подав клопотання про залучення ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» співвідповідачем, де прямо зазначав, що ТОВ «ВІРА-2» зменшило статутний капітал та передало майно ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», збільшивши капітал останнього. Таким чином, позивачу достеменно відомо про ці обставини не пізніше 31.03.2015, 3-річний строк позовної давності сплив 31.03.2018. Позов у справі № 908/969/26 подано через систему «Електронний суд» лише 20.04.2026 (із пропуском понад 8 років), при цьому клопотання про поновлення строку позивач не подавав.

Наведене, на думку відповідача 2, повністю спростовує доводи ОСОБА_1 , що про передачу майна він дізнався лише у 2020 році.

Зокрема, позивач стверджує, що з текстом оспорюваних правочинів він зміг ознайомитися лише в січні 2020 року, коли зазначені документи були наданні ТОВ «ВІРА-2» Центральному апеляційному господарському суду для приєднання до матеріалів справи № 908/1098/19.

Однак, суд погоджується з доводами ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» щодо пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з позовом у цій справі.

Так, з матеріалів справи № 908/881/13-г, зокрема зі змісту ухвал Господарського суду Запорізької області від 16.03.2015 та 31.03.2015 у справі № 908/881/13-г, судом встановлено, що ОСОБА_1 ще у березні 2015 року було достеменно відомо про перехід спірного нерухомого майна та збільшення статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС».

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Отже, перебіг позовної давності починається з моменту обізнаності про факт і суть порушення права, а не з дати отримання особою завірених копій документів чи актів.

Таким чином, про порушення його прав позивач знав ще під час розгляду справи № 908/881/13-г в суді першої інстанції, позивач мав процесуальну можливість витребувати ці документи ще у 2015 році, але не робив цього понад 4 роки.

Звернення з позовом у цій справі 2026 році відбулося з пропуском понад 8 років за відсутності клопотання про поновлення строку. Сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Cтаття 14 ГПК України визначає принцип диспозитивності господарського судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

На позивача покладено обов`язок обґрунтувати своєї вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Згідно ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 07.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27.09.2001).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на наведене вище, дослідивши фактичні обставини справи, виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Враховуючи вище наведене, в задоволенні позову відмовляється повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір за подання позову та заяв про забезпечення позову у цій справі не розподіляється у зв`язку зі звільненням позивача від його сплати на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та відмовою в позові.

Частиною 4 ст. 129 ГПК України унормовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови від позову на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати позивача на надання професійної правничої допомоги покладаються на позивача з урахуванням висновку суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо заявлених відповідачем 2 витрат на професійну правничу допомогу адвоката, то з цього приводу суд зазначає наступне.

Виходячи зі змісту ст. 126 ГПК України, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

У відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні 31.08.2026 представником відповідача 2 заявлено, що докази понесення судових витрат на правничу допомогу будуть надані суду у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Враховуючи наведене, на моменту ухвалення рішення суду у цій справі витрати відповідача 2 на професійну правничу допомогу до стягнення не присуджуються.

Керуючись ст., ст. 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

В задоволені позову ОСОБА_1 , м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРА-2», м. Запоріжжя, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», м. Запоріжжя, до ОСОБА_2 , м. Запоріжжя і до ОСОБА_3 , м. Запоріжжя про: визнання недійсними Акту приймання-передачі нерухомого майна від 17.03.2014, укладеного ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_3 , Акту приймання-передачі нерухомого майна від 07.05.2014, укладеного ТОВ «ВІРА-2» та ОСОБА_2 , Акту приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 23.06.2014, укладеного ОСОБА_3 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», та Акту приймання-передачі та оцінки майнового внеску до статутного капіталу ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС» від 23.06.2014, укладеного ОСОБА_2 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШКОМПЛЕКС», а також застосування наслідків недійсності правочинів відмовити повністю.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 29» вересня 2026 р. у зв`язку із перебуванням головуючого судді Зінченко Н.Г. у щорічній відпустці з 14.09.2026 по 25.09.2026 включно.

Суддя Н.Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.