Рішення № 14014477, 02.02.2011, Жидачівський районний суд Львівської області

Справа № 2-1/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2011 року Жидачівський районний суд Львівської областв складі: головуючого Цюмрак М.Д. при секретарі Опока Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жидачеві справу за позовом ОСОБА_1 до Державного гірничо-хімічнвого підприємства "Сірка", державного госпрозрахункового підприємства "Породожнянський рудник", Жидачівської районної державної адміністрації про відшкодування завданої майнової шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного гірничо-хімічного підприємства "Сірка", державного госпрозрахункового підприємства "Породожнянський рудник", Жидачівської районної державної адміністрації про відшкодування завданої майнової шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно рішення виконкому Жидачівської районної ради № 253 від 24 червня 1971 року підлягали зносу будинковолодіння в АДРЕСА_1 у зв»язку з вилученням земельних ділянок для гірничих розробок на Подорожнянському сірчаному кар»єрі Роздільського ВО «Сірка». Список будинковолодінь , які підлягали зносу, був затверджений у додатку, що був невід»ємною частиною вищевказаного рішення. До даного списку було включено і будинковолодіння, в якому проживав позивач та члени його родини у с.Подорожне Жидачівського району Львівської області.

10 листопада 1971 року виконавчий комітет Львівської обласної ради своїм рішенням за № 606 затвердив вищевказане рішення виконкому Жидачівської районної ради.

Представники відповідачі на протязі тривалого часу як в усній так і в письмовій формі вимагали у позивача та членів його родини звільнити належний їм житловий будинок, що в кінці-кінців і було зроблено. За будинковолодіння та сад, які підлягали знесенню, позивачеві обяціли компенсацію згідно діючого тоді законодавства, однак до цього часу ніхто нічого не компенсував.

Як випливає із ст.171 Житлового кодексу України , вказує у позовній заяві позивач ОСОБА_1, у разі знесення житлових будинків, що є в особистій власності громадян у зв»язку із вилученням земельних ділянок для державних та громадських потреб членам їх сімей , а також іншим громадянам, які постійно проживають у цих будинках, надаються за встановленими нормами квартири у будинках державного або громадського житлового фонду. Крім цього вказана стаття передбачає право власників на їх вибір на компенсацію вартості будинків, будівель та пристроїв що зносяться або на використання матеріалів від розбирання цих будинків за своїм розсудом.

З часу примусового відселення, вказує позивач, він неодноразово звертався до відповідачів з вимогою виплатити йому компенсацію за будинковолодіння та садові насадження але отримував відповіді, що він дійсно має право на таку компенсацію і вона йому буде виплачена, але час минав і досі компенсація йому не виплачена.

У своїй первинній позовній заяві позивач вказав одну суму компенсації, але у зв»язку з тим, що розрахунки завданої йому шкоди проводилися ще у 1998 році, тому він подав додаткову позовну заяву, в якій уточнив позовні вимоги і в даний час вимагає компенсацію в сумі 81864 грн.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свої вимоги, викладені в позовних заявах, повністю підтримав і суду пояснив, що згідно рішення виконкому Жидачівської районної ради № 253 від 24 червня 1971 року підлягали зносу будинковолодіння в АДРЕСА_1 у зв»язку з вилученням земельних ділянок для гірничих розробок на Подорожнянському сірчаному кар»єрі Роздільського ВО «Сірка», в тому числі і його будинковолодіння у АДРЕСА_1. Після цього адміністрація Подорожнянського рудника та Новороздільського ДГХП «Сірка»постійно настоювали на виселенні позивача разом із сім»єю із житлового будинку, оскільки Подорожнянський кар»єр розширявся і вибухові роботи проходили біля його садиби. Звичайно ні позивач, ні його сім»я не хотіли залишати свою хату, сад, город і переселятися в іншу місцевість, а тому Жидачівський районний суд Львівської області 12 квітня 1972 року виніс рішення про виселення родини позивача із власного будинковолодіння у квартиру в смт.Журавно Жидачівського району. Оскільки позивач мав підсобне господарство /корову, теля, свиню, птицю/, тому поселитися у виділену квартиру на певному поверсі не зміг так як не мав куди діти своє підсобне господарство.

Оскільки кар»єр розширявся, постійно проводилися вибухові роботи, в результаті яких житловий будинок став непридатним для проживання, тобто аварійним, а сад повністю відповідачем був викорчований.

Мати позивача ОСОБА_2 померла, а позивач із сім»єю переселився у АДРЕСА_2 де побудував новий будинок але до цього часу не отримав компенсацію за знищений сад і будинковолодіння, тому просить стягнути з відповідачів 81864 грн.

Представник відповідача - гірничо-хімічного підприємства "Сірка" Мартинів Олена Іванівна проти позову заперечила і суду пояснила, що Постановою комісії Міністерства Промислової політики України № 8/3 від 28.05.1997 року «Про стан виробничої діяльності РДГХП «Сірка»та недоцільність продовження експлуатації Подорожнянського кар»єру прийнято рішення про припинення гірничих робіт в Подорожнянському кар»єрі. Припинення розвитку гірничих робіт обумовило ліквідацію санітарної зони, яка була лише проектною. Тому і відпала необхідність у відселенні жителів с.Подорожне, в тому числі і ОСОБА_1.

06.01.2000 року Кабінет Міністрів України виніс розпорядження № 4-р, яким виділив із складу РДГХП «Сірка» підрозділу із створенням на його базі госпрозрахункового підприємства «Подорожнянський рудник»з покладанням на нього функцій, пов»язаних із закриттям Подорожнянського рудника. 30.03.2000 року Державний комітетв промислової політики України наказом №36 створив Державне госпрозрахункове господарство «Подорожнянський рудник». В результаті розподілу всі землі, які були відведені під розробки Подорожнянського рудника, перейшли до новоутвореного ДГП «Подорожнянський рудник». Таким чином, вважає представник відповідача Мартинів Олена Іванівна,з прийняттям даного рішення РДГХП «Сірка»немає ніякого відношення до цих земель, як і яким чином їх використовувати, чи зносити чи не зносити будинковолодіння, які на цих землях знаходяться. Крім того представник відповідача пояснила, що колишнє Новороздільське Державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка»розділилося і на його базі утворено 7 різних підприємства юридичних осіб, які жодного відношення до госпрозрахункового підприємства «Подорожнянський рудник»не мають. Оскільки всі землі відійшли до Подорожнянського рудника, тому він і повинен нести відповідальність пред позивачем.

Представник відповідача Державоного підприємства «Подорожнянський рудник»Лехкий Євген Васильович проти заявленого позову також заперечив і суду пояснив, що їх підприємство згідно Наказу Державного комітету промислової політики України від 30 березня 2000 року створене за рахунок відокремлення частини основних засобів Доздільського ДГХП «Сірка»і згідно розподільчого балансу матеріалів, що стосуються відшкодування збитків завданих населенню с.Подорожне не отримувало і відповідальності за дії РДГХП «Сірка»не несе, а тому просить у позові відмовити.

Представник відповідача Жидачівської районної державної адміністрації Мельник Роман Северинович суду пояснив, що Жидачівська райдержадміністрація заявлений ОСОБА_1 позов не визнає, оскільки райдержадміністрація жодних зобов»язань на себе не брала. У відповідності з розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 30 червня 1967 року № 1512-р «Про розширення і реконструкцію Роздольського гірничо-хімічного комбінату , в тому числі за рахунок Роздольського кар»єру»виконком Жидачівської районної ради депутатів трудящих 24 червня 1971 року прийняв рішення № 253 «Про знос будівель в АДРЕСА_1 в зв»язку з проведенням гірничих розробок на Подорожнянському кар»єрі.

Отже, вини райдержадміністрації в нанесені шкоди позивачу, вважає представник райдержадміністрації немає, а тому райдержадміністрація позов не визнає.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів, дослідивши письмові докази, дав їм оцінку і вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення з таких міркувань.

З ксерокопії рішення виконкому Жидачівської районної ради депутатів трудящих № 253 від 24.06.1971 року, у відповідності з розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 30 червня 1967 року № 1512-р про розширення і реконструкцію Роздольського гірничохімічного комбінату, в тому числі за рахунок Роздольського кар»єру, виконком районної Ради депутатів трудящих вирішив:

1.Провести знос домоволодінь, розташованих в АДРЕСА_1 відповідно до даного списка, складеного Стрийським МБТІ.

2.Роздольському гірничохімічному комбінату компенсацію за домоволодіння, які підлягають зносу, проводити у відповідності з Інструкцією «Про порядок і умови розрахунків зв»язаних з зносом (переносом) будинків і будівель, які належать громадянам на праві особистої власності в зв»язку з відводом земельних ділянок для державних та громадських потреб.

3.Враховуючи індивідуальні можливості власників будинків при будівництві будинку на новому місці, крім домоволодінь, які підлягають першочерговому зносу, Роздольському гірничохімічному комбінату провести компенсацію по бажанню громадян, домоволодіння яких підлягають в першочергові строки гірничих розробок.

4.Просити виконком Львівської обласної Ради депутатів трудящих затвердити дане рішення щодо зносу будівель в відповідності з додатком, а згідно Додатку до даного рішення під № 122 вказаний батько позивача ОСОБА_6, присадибна земельна ділянка якого становила 0.40 га.

Із рішення виконкому Жидачівської районної Ради депутатів трудящих № 260 від 15 липня 1971 року вбачається, що на засіданні виконкому було розглянуто матеріали обстеження господарств, що підлягають переселенню в 1971 році з зони виробок Подорожнянського сірчаного кар»єру і дані господарства віднесені до пільгової групи і таких пільгових господарств, згідно Додатку №1 , названо 10, серед яких господарство батька позивача ОСОБА_6 під №НОМЕР_1

Оскільки сім»я позивача в добровільному порядку не хотіла покидати рідний будинок, тому рішенням Жидачівського районного суду від 12 квітня 1972 року сім»я ОСОБА_1 була виселена в примусовому порядку, про що свідчить ксерокопія рішення суду (а.с.12-13).

Згідно акту Володимирецької сільської ради від 22.04.1993 року Подорожнянським рудником протягом 21-22 квітня 1993 року в гр.-ки ОСОБА_2 /матері позивача/ в с.Подорожне було викорчувано 0.08 га саду, де нараховувалося 30 шт.дерев і 10 шт.кущів. Жодної компенсації за знищений сад ОСОБА_1 не отримала, а тому комісія рекомендувала їй звернутися до суду (а.с.18).

Із від 22 листопада 1990 року, складеного комісією Володимирецької сільської ради в складі депутата сільської ради Затварніцької О.Й., представника РВО «Сірка»Жили О.В., в присутності заступника начальника Подорожнянського рудника Гаванчака М.І. та власника будинку ОСОБА_1 склали цей акт про те, що цього числа проведено обстеження житлового будинку та господарських споруд, які на праві особистої власності належать ОСОБА_1

В ході обстеження встановлено, що житловий будинок та господарські будівлі повністю звільнені від майна, в будинку ніхто не проживає. Комісія рекомендує на основі письмової заяви ОСОБА_1 виплатити повністю грошову компенсацію.

Адміністрації РВО «Сірка»в десятиденний термін після виплати грошової компенсації знести житловий будинок і господарські будівлі.

Отже, в судовому засіданні повністю доведений той факт, що сім»я позивача була виселена із власного будинковолодіння, але ні іншого житла, ні грошової компенсації не отримала, через що позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Згідно акту Володимирецької сільської ради Жидачівського району вбачається, що будинковолодіння ОСОБА_1 дійсно знаходиться в аварійному стані і не придатне для проживання.

Згідно витягу із протоколу № 48 спільного засіданні адміністрації і профспілкового комітету Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка» від 18.10.1991 року виділено однокімнатну квартиру житловою площею 19.21 кв.м. ОСОБА_11 для переселення з с.Подорожне Жидачівського району Львівської області в зв»язку з проведенням гірничих розробок Подорожнянського кар»єру (а.с.113).

Але як було встановлено в судовому засіданні у виділену квартиру ніхто із сім»ї позивача не вселився, оскільки у них було підсобне господарство, яке не було куди перевезти.

В судовому засіданні представник відповідача ДГП «Подорожнянський рудник»заявив, що будинок позивача не знесений до цього часу, але із актів обстеження вбачається, що будинок напівзруйнований і не придатний для проживання в даний час. Адже згідно листа генерального директора ДГРП «Сірка»ОСОБА_12, адресованого позивачу ще 10.05.1993 року вказано, що згідно акту обстеження Львівської гірничо-технічної інспекції на території прибортової до кар»єру зони, де розташоване будинковолодіння позивача в с.Подорожне, склалася аварійна ситуація внаслідок зсувних процесів, що вказує на небезпечність проживання в будинку, а тому позивачу необхідно негайно переселитися у надане підприємством в порядку компенсації житло.

Суд вважає доведеним той факт, що будинковолодіння позивача під час проведення вибухових робіт в Подорожнянському кар»єрі стало аварійним , зруйнованим і непридатне для проживання, крім того повністю знищено сад і садові насадження.

Суд також вважає, що відшкодовувати завдану позивачу шкоду повинно Державне госпрозрахункове підприємство «Подорожнянський рудник»оскільки згідно рішення № 195 від 16 червня 2000 року ХІІ сесії III демократичного скликання Жидачівської районної ради (а.с.179) передано землі Подорожнянського рудника Роздільського ДГХП «Сірка»з користування ДГХП «Сірка»в постійне користування Державному госпрозрахунковому підприємству «Подорожнянський рудник».

Отже, землі /город/, яким користувався позивач частково використаний Подорожнянським рудником, а частина городу, яка ще залишилася, знаходиться на березі прірви, з якої видобували сірку, тобто частина городу знищена в результаті вибухів.

Оскільки це вже землі, згідно рішення № 195 від 16 червня 2000 року ХІІ сесії III демократичного скликання Жидачівської районної ради передано Подорожнянському руднику, то ДГП «Подорожнянський рудник»і повинен нести матеріальну відповідальність за завдану позивачу шкоду.

Крім того, згідно зміни і доповнення №1 до статуту державного госпрозрахункового підприємства «Подорожнянський рудник», затвердженого наказом Державного комітету промислової політики України від 30.03.2000 р. № 36, реєстраційний № 572-98 вступну частину статуту викладено в такій редакції… «Державне госпрозрахункове підприємство «Подорожнянський рудник»створено наказом Державного комітету промислової політики України від 20.03.2000 р. № 36 на державному майні відокремленого структурного підрозділу Подорожнянського рудника Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка».

Державне госпрозрахункове підприємство «Подорожнянський рудник» з дня його державної реєстрації є правонаступником прав і обов»язків Роздільського гірничо-хімічного підприємства «Сірка»в частині майнових і немайнових прав і обов»язків, що стосуються його структурного підрозділу ДГП «Подорожнянський рудник»згідно розподільчого балансу (а.с.194).

Відповідати за завдану позивачеві шкоду повинно Державне госпрозрахункове підприємство «Подорожнянський рудник»ще й тому, що згідно п.9 ВИКЛАДУ запиту видатків за бюджетною програмою Державного госпрозрахункового підприємства Подорожнянський рудник в розрізі напрямків діяльності (вих.№ 82 від 18.06.2003 року) передбачено 1000000 грн на відселення частини садиб із зони зсуву, виплата компенсації за знесені житлові будинки, господарські споруди, сади; Крім того передбачено 2000000 грн. для виплати компенсацій за неотримані земельні ділянки мешканцям с.Подорожне внаслідок деградації земель при видобутку корисних копалин (а.с.119). Отже, як вбачається з даного документа, Державному госпрозрахунковому підприємству «Подорожнянський рудник»виділялися значні кошти з Державного бюджету на відселення частини садиб із зони зсуву (саме там знаходиться напівзруйноване будинковолодіння позивача) на виплату компенсацій за знесені житлові будинку та ін., чого ДГП «Подорожнянський рудник»не виконувало.

Позивач просить стягнути за завдану йомк матеріальну шкоду 81 тис.864 грн.

Суд вважає, що така сума нічим не мотивована.

Згідно висновку № 1862 судової будівельно-технічної експертизи вбачається, що вартість будинковолодіння на 1998 рік становила 3476 грн., а на час проведення експертизи 30.05.2008 року - 10518 грн.

Вартість садових насаджень 30 дерев і 10 кущів станом на 1998 рік становила 9350 грн., а на час проведення експертизи 28289 грн.

Згідно висновку експерта ОСОБА_13, даного ним в судовому засіданні , загальний розмір збитків у зв»язку із знищенням будинковолодіння з врахуванням індексів інфляції за період 2008-2010 р.р. у відповідності до інформації банківського порталу UA Bankernet становить на грудень місяць 2010 року (на січень-березень 2011 року даних ще немає) 14366 грн., а у зв»язку із знищенням саду 38641 грн., тобто всього завдано позивачу шкоду на загальну суму 53 тис. 07 грн.

Крім того суд вважає, що відповідач повинен відшкодувати позивачу витрати, понесені ним з проведенням експертизи, що становить 1092 грн.60 коп, а також слід стягнути з відповідача на користь НДІСЕ194 грн.66 коп. за проведення додаткової експертизи в судовому засіданні.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.213-215 ЦПК України, ст.1166 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Стягнути з Державного госпорзарункового підприємства «Подорожнянський рудник»/с.Антонівка Жидачівського р-ну Львівської обл.. р/р 26001336830001 в ЗГРУ «Приватбанк», МФО 325321, код ЄДРПОУ 30766042 індивідуальний податковий номер 307660413187/ на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду за знищене будинковолодіння 14366 грн( чотирнадцять тисяч триста шістдесят шість грн..) та вартість знищених садових насаджень - 25788 ( двадцять п»ять тисяч сімсот вісімдесят вісім грн..)., а всього на загальну суму 53 тис.07 грн.(п»ятдесят три тисячі сім грн..).

Стягнути з Державного госпорзарункового підприємства «Подорожнянський рудник»на користь Львівського НДІСЕ 194 грн.66 коп. за проведення експертизи в судовому засіданні, перерахувавши вказану суму : Львівський НДІ судових експертиз р/р 3125727221082 в Головне УДК України у Львівській області, ЄДРПОУ 23272864, МФО 825014 та в користь ОСОБА_11092 грн.60 коп. за проведення експертизи (висновок № 1862).

В задоволенні решта позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з часу його оголошення через Жидачівський районний суд.

Головуючий суддя підпис.

Суддя Жидачівського

районного суду М.Д.Цюмрак.

ПРИМІТКА: Оригінал рішення знаходиться в матеріалах цивільної справи № 2-1/11