Рішення № 140126142, 28.09.2026, Оболонський районний суд міста Києва

28.09.2026 Справа № 758/1726/25

Справа № 758/1726/25

Провадження № 2/756/728/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Тихої О.О., за участю секретаря судового засідання Лук`янової Л.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Шестаковської Л.П., представника відповідача Вєлікової Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» про захист прав споживачів,

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду ва із зазначеною позовною заявою, в якій просить:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» починаючи з 01.01.2025 припинити дію Додатка № 2 Комерційна пропозиція «Універсальна» постачальника універсальних послуг ТОВ «Київські енергетичні послуги» для малих непобутових споживачів, що доданий до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.12.2018 № 52492018ПУ, укладеного з ОСОБА_1 на умовах автоматичного приєднання до публічного договору;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» починаючи з 01.01.2025 ввести в дію Додаток № 2 Комерційна пропозиція постачальника універсальних послуг ТОВ «Київські енергетичні послуги» для побутових споживачів, який додати до зазначеного договору.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 22.03.2012 він є власником майнового комплексу загальною площею 1040,80 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично складається з одноповерхових житлових будинків. Три з цих будинків позивач за власний кошт газифікував, електрифікував, відремонтував і використовує для постійного проживання своєї сім`ї.

15.11.2012 для об`єкта «житлові будинки» за цією адресою було визначено дозволену потужність 8,79 кВт, субспоживачі відсутні. Будь-яких електроустановок, крім побутових приладів, до мереж позивач не приєднував, підприємницької чи іншої господарської діяльності за цією адресою ніколи не вів і не веде.

25.02.2012 позивач як фізична особа уклав з ПАТ «Київенерго» договір про постачання електричної енергії № 52492, умови якого щодо категорії споживача, ціни та авансових платежів, за його твердженням, були визначені постачальником як для непобутового споживача та прийняті ним під тиском. 14.08.2018 позивач просив попереднього постачальника встановити йому оплату за тарифами для населення, проте відповіді не отримав.

З 01.01.2019 постачання електричної енергії на об`єкт здійснює відповідач на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.12.2018 № 52492018ПУ, до якого позивач приєднався за спрощеною процедурою. Відповідач зберіг попередні умови: відніс позивача до малих непобутових споживачів, застосовує до нього комерційну пропозицію «Універсальна» для малих непобутових споживачів, ціни для непобутових споживачів та вимагає попередньої оплати. Цю комерційну пропозицію позивач не обирав і заяви-приєднання не підписував.

30.12.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення змін до договору щодо застосування до нього тарифу для побутового споживача, однак відповіді не отримав.

На думку позивача, умови договору щодо категорії споживача, ціни та порядку розрахунків є несправедливими та явно обтяжливими для нього як для побутового споживача, який є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, ветераном праці та пенсіонером. Позивач зазначив, що не наполягає на розірванні договору чи визнанні його недійсним, проте вважає, що на підставі ст. 634 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» такі умови мають бути змінені починаючи з 01.01.2025.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 21.05.2025 справу за підсудністю передано на розгляд Оболонського районного суду міста Києва.

Ухвалою судді Оболонського районного суду міста Києва від 25.07.2025 справу прийнято до провадження та вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

13.08.2025 представником відповідача поданий відзив на позовну заяву, у якому представник просила відмовити у задоволенні позову з огляду на таке. Зазначила, що ТОВ «Київські енергетичні послуги» є постачальником універсальних послуг, а відносини сторін з 01.01.2019 врегульовані договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.12.2018 № 52492018ПУ, що діє на умовах публічної комерційної пропозиції «Універсальна». Позивач автоматично приєднався до умов цього договору, продовжуючи споживати електричну енергію та оплачуючи рахунки. Дані про позивача як споживача передав оператор системи розподілу ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», інформації про зміну цільового призначення об`єкта до відповідача не надходило. Оскільки договір укладено на потреби електропостачання майнового комплексу, який не є об`єктом житлової нерухомості, позивач є малим непобутовим споживачем, а застосування до нього фіксованих цін для побутових споживачів законодавством не передбачено. Для зміни умов договору і тарифної групи позивач мав подати оператору системи розподілу документи, що підтверджують право власності чи користування об`єктом і використання електричної енергії для задоволення потреб населення, а також паспорт точки розподілу. Порушення своїх прав відповідачем позивач не довів.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2026 справу передано для розгляду судді Тихій О.О.

Ухвалою судді від 02.04.2026 справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 29.04.2026, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

08.10.2025 представником позивача подано клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1/4/13 від 12.04.2013.

У додаткових поясненнях від 27.10.2025 відповідач зазначив, що висновок 2013 року не є належним і допустимим доказом, не відображає фактичного стану об`єкта і не змінює його статусу. Статус об`єкта визначається записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , є майновим комплексом. Фактичне проживання фізичної особи в такому об`єкті не створює підстав для застосування побутового тарифу. Відповідач не є правонаступником попереднього постачальника, а позивач не оспорював і не змінював укладеного договору, який є обов`язковим для виконання відповідно до ст. 629 ЦК України.

У додаткових поясненнях, що надійшли до суду 29.04.2026, відповідач, посилаючись на п. 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, додатково зазначила, що об`єктом побутового споживача є квартира, житловий будинок та інші об`єкти житлової нерухомості, а за паспортом точки розподілу, наданим оператором системи розподілу, видом об`єкта позивача зазначено «майновий комплекс». На думку відповідача, майновий комплекс є господарським об`єктом, призначеним для здійснення діяльності, і за своїм правовим статусом не може використовуватися для побутових потреб.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

25.02.2012 між ПАТ «Київенерго» як постачальником та ОСОБА_1 як фізичною особою укладено договір про постачання електричної енергії № 52492, за умовами якого постачальник продає електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача. Відповідно до п. 9.4 договору він укладений на строк до 31.12.2012 і вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо жодна зі сторін не заявить про припинення його дії або перегляд умов.

Згідно з актом узгодження дозволеної потужності об`єкта споживача від 15.11.2012 № 175212/0 для споживача - фізичної особи ОСОБА_1 щодо об`єкта «житлові будинки (колишній пансіонат «Труд»)» за адресою: АДРЕСА_1 , визначено дозволену потужність 8,79 кВт; субспоживачі відсутні.

Згідно з висновком експертного будівельно-технічного дослідження № 1/4/13 від 12.04.2013, складеним судовим експертом Крумелісом Ю.В., будівлі під літ. «Є», «Е», «Д», «Г», «В», «Б», «А» за адресою: АДРЕСА_1 , складаються з житлових кімнат, кухонь, санвузлів і коридорів, забезпечені електропостачанням, газопостачанням, водопостачанням, каналізацією та опаленням, відповідають вимогам нормативних документів щодо житлових будинків і можуть бути віднесені до житлових будівель класу 1110 «Будинки одноквартирні» Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. Як зазначено у висновку, на план-схемі технічного паспорта БТІ ці будівлі позначені як будинки відпочинку; на наданих позивачем план-схемах будинків міститься примітка «Будинок використовується під житло».

14.08.2018 позивач звернувся до центру обслуговування клієнтів ДТЕК Оболонського району міста Києва із заявою, в якій, посилаючись на те, що майновий комплекс складається з житлових будинків, в одному з яких він проживає, просив скасувати додаток № 2 до договору № 52492 та встановити оплату за фактично спожиту електричну енергію за тарифами для населення.

Як вбачається з листів відповідача від 31.10.2024 № 25/4/7/10/52270, від 29.11.2024 № 25/4/7/30/58796, від 06.01.2025, 24.01.2025 з 01.01.2019 відповідач здійснює постачання електричної енергії позивачу на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.12.2018 № 52492018ПУ на умовах комерційної пропозиції «Універсальна»; позивач приєднався до умов цього договору в порядку п. 7 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312; відповідач відносить позивача до малих непобутових споживачів.

Відповідно до п. 1.1 договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії виключно побутовим та малим непобутовим споживачам і укладається з урахуванням ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України. Згідно з п. 5.1 договору споживач розраховується з постачальником за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком до договору.

Додатком 2 до договору є Комерційна пропозиція «Універсальна» постачальника універсальних послуг ТОВ «Київські енергетичні послуги» для малих непобутових споживачів, відповідно до якої постачання електричної енергії здійснюється за цінами для малих непобутових споживачів, а оплата - у формі попередньої оплати з остаточним розрахунком за фактично відпущену електричну енергію (п. 2, 4.1).

30.12.2024 позивач звернувся до керівника відповідача із заявою, в якій зазначив, що використовує електричну енергію за адресою: АДРЕСА_1 , лише для забезпечення власних побутових потреб, професійної чи господарської діяльності там не веде, та просив внести зміни до договору від 01.12.2018 № 52492018ПУ щодо застосування до нього тарифу як для побутового споживача. Доказів розгляду цієї заяви та внесення змін до договору матеріали справи не містять.

Згідно з листом ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» від 26.01.2026 № 4397/3/01/2 та доданим до нього паспортом точки розподілу електричної енергії від 26.01.2026 видом об`єкта електрифікації за адресою: АДРЕСА_1 , зазначено «майновий комплекс», приєднана та дозволена потужність становить 8,79 кВт.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, зміна правовідношення (п. 6 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до п. 130 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» побутовий споживач - індивідуальний побутовий споживач (фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність) або колективний побутовий споживач.

Згідно з п. 88 ч. 1 ст. 1 цього Закону малий непобутовий споживач - споживач, який не є побутовим споживачем і купує електричну енергію для власного споживання, електроустановки якого приєднані до електричних мереж з договірною потужністю до 50 кВт. Непобутовим споживачем є фізична особа - підприємець або юридична особа, яка купує електричну енергію, що не використовується нею для власного побутового споживання (п. 98 ч. 1 ст. 1 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» універсальні послуги надаються постачальником таких послуг виключно побутовим та малим непобутовим споживачам. Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання (ч. 4 ст. 63 цього Закону).

Згідно з п. 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, побутові потреби - споживання (використання) електричної енергії для задоволення умов постійного або тимчасового проживання та/або перебування фізичних осіб на об`єкті побутового споживача, включаючи прибудинкову (присадибну територію) у тому числі для індивідуального будівництва (реконструкції) об`єктів приватного домогосподарства, крім нотаріальної, підприємницької, господарської та незалежної професійної діяльності, зокрема діяльності дата-центрів, центрів обробки даних, зі створення віртуальних активів (майнінгу) та надання інших платних послуг, у тому числі у сфері сільського зеленого туризму тощо. Об`єктом побутового споживача є квартира, житловий будинок (частина будинку), приватне домогосподарство, садовий будинок та інші об`єкти житлової нерухомості, що належать індивідуальному побутовому споживачу на праві власності або користування та яким присвоєні окремі адреси, а також земельна ділянка, призначена для індивідуального житлового будівництва зазначених об`єктів житлової нерухомості.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ч. 2 ст. 634 ЦК України договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

За змістом ч. 3 ст. 653 ЦК України якщо договір змінюється у судовому порядку, зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили.

Суд враховує, що Законом України «Про ринок електричної енергії» належність фізичної особи до побутових споживачів визначена за метою використання електричної енергії: побутовим є споживач, який використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність. Непобутовим споживачем закон визнає фізичну особу - підприємця або юридичну особу, а малим непобутовим - лише споживача, який не є побутовим.

Судом встановлено, що позивач є фізичною особою, яка не має статусу підприємця.

Протилежного стороною відповідача не доведено.

Об`єкт, на який постачається електрична енергія, фактично складається з житлових будинків, що підтверджується актом узгодження дозволеної потужності від 15.11.2012 № 175212/0, у якому об`єкт визначено як «житлові будинки», висновком експертного будівельно-технічного дослідження № 1/4/13 від 12.04.2013 та план-схемами технічного паспорта з відміткою про використання будинків як житла. Дозволена потужність об`єкта з 2012 року не змінювалась і становить 8,79 кВт, що підтверджується і паспортом точки розподілу від 26.01.2026.

Доказів використання позивачем електричної енергії для підприємницької, господарської, професійної діяльності чи надання платних послуг відповідач не надав, і таких доказів матеріали справи не містять.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб і є побутовим споживачем у розумінні Закону України «Про ринок електричної енергії».

Доводи відповідача про те, що об`єкт позивача має статус майнового комплексу, а не житлового будинку, суд відхиляє з огляду на наступне.

Закон України «Про ринок електричної енергії» не пов`язує статус побутового споживача з видом об`єкта нерухомого майна, зазначеним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи в паспорті точки розподілу, а визначає його за метою використання електричної енергії. Правила роздрібного ринку електричної енергії як підзаконний нормативно-правовий акт не можуть звужувати визначене законом коло побутових споживачів. При цьому самі Правила відносять до об`єктів побутового споживача житловий будинок, а побутові потреби визначають через споживання електричної енергії для задоволення умов проживання фізичних осіб за винятком підприємницької, господарської та професійної діяльності.

Не можуть бути прийняті й доводи відповідача про те, що майновий комплекс є господарським об`єктом, призначеним для здійснення діяльності, і за своїм правовим статусом не може використовуватися для побутових потреб.

Загального визначення поняття «майновий комплекс» як самостійного виду об`єкта нерухомого майна, яке б визначало його призначення або пов`язувало його з господарською діяльністю, не містять ані ЦК України, ані Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ані Закон України «Про ринок електричної енергії». Законодавець визначає лише поняття єдиного (цілісного) майнового комплексу, і в усіх випадках - у зв`язку з підприємством та господарською діяльністю.

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Згідно з ч. 1 ст. 188 ЦК України якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Об`єднання кількох будівель, розташованих за однією адресою, в один об`єкт нерухомого майна саме по собі не визначає призначення цих будівель і мети їх використання.

Зі здійсненням підприємницької діяльності цивільне законодавство пов`язує поняття єдиного (цілісного) майнового комплексу підприємства. Відповідно до ч. 1 ст. 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. Згідно з ч. 2 ст. 191 ЦК України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічний зміст має визначення єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, його структурного підрозділу в п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»: «усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права». Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (ст. 3) також розрізняє як самостійні об`єкти оренди єдині майнові комплекси підприємств, їхніх відокремлених структурних підрозділів та нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440, визначено, що об`єкти оцінки у формі цілісного майнового комплексу (цілісний майновий комплекс) - «об`єкти, сукупність активів яких дає змогу провадити певну господарську діяльність. Цілісними майновими комплексами є підприємства, а також їх структурні підрозділи (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об`єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні суб`єкти господарської діяльності».

Водночас у сфері державної реєстрації речових прав поняття майнового комплексу вживається як позначення сукупності будівель та споруд, без прив`язки до їх призначення. Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, передбачено, що «у разі коли відповідно до поданих заявником документів тип об`єкта нерухомого майна зазначено як «цілісний майновий комплекс», «єдиний майновий комплекс», «комплекс будівель та споруд» чи інший тип, що вказує на наявність сукупності будівель та/або споруд, які мають окремі ідентифікатори в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, державний реєстратор формує заяви окремо щодо кожної з таких будівель та/або споруд, що мають відповідний ідентифікатор». Отже, для цілей державної реєстрації тип об`єкта «майновий комплекс» лише вказує на те, що об`єкт складається з кількох будівель, кожна з яких зберігає власні характеристики, але не підтверджує їх господарського призначення.

Зіставлення наведених норм свідчить, що визначальною ознакою єдиного (цілісного) майнового комплексу як підприємства є не сама по собі наявність кількох будівель, а їх використання разом з іншим майном для здійснення підприємницької діяльності.

Майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , належить фізичній особі - позивачу ОСОБА_1 , яка не має статусу підприємця, і складається з окремих будівель. Доказів того, що до його складу входять устаткування, інвентар, сировина, продукція, чи інше майно, призначене для підприємницької діяльності, або що цей комплекс використовується як підприємство, відповідач не надав. За таких обставин поняття «майновий комплекс» щодо цього об`єкта означає лише сукупність об`єктів нерухомості, розташованих за однією адресою, і не є тотожним єдиному майновому комплексу підприємства у розумінні ст. 191 ЦК України. Сама лише його назва не свідчить про здійснення позивачем господарської діяльності.

Правила роздрібного ринку електричної енергії також не пов`язують електропостачання сукупності будівель із господарською діяльністю. Згідно з п. 1.1.2 Правил об`єкт - електрифікована споруда (сукупність електрифікованих споруд на одній території) або частина електрифікованої споруди, що належить суб`єкту господарювання або фізичній особі на праві власності або користування. Отже, електропостачання кількох будівель фізичної особи на одній території як єдиного об`єкта передбачене Правилами і саме по собі не змінює категорії споживача.

Житловий характер будівлі визначається її призначенням і придатністю для проживання. Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ст. 380 ЦК України). Згідно зі ст. 4 ЖК України жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд.

Наявні в матеріалах справи докази - акт від 15.11.2012 № 175212/0, висновок експертного будівельно-технічного дослідження № 1/4/13 від 12.04.2013 та план-схеми будинків - свідчать, що будівлі у складі майнового комплексу позивача мають житлові кімнати, кухні, санвузли та інженерне обладнання, придатні для проживання та використовуються як житло. Те, що такі будинки обліковані в складі майнового комплексу, а не як окремі житлові будинки, не змінює їхнього фактичного призначення і не робить непобутовим споживання електричної енергії для потреб проживання позивача та членів його сім`ї.

Те, що в минулому будівлі входили до складу пансіонату та в технічному паспорті позначені як будинки відпочинку, не свідчить про їх використання для господарської діяльності після придбання позивачем. Доказів надання позивачем платних послуг з тимчасового розміщення, здачі приміщень у найм чи іншої діяльності, яка приносить дохід, відповідач не надав.

Зазначення в паспорті точки розподілу виду об`єкта «майновий комплекс» відображає лише спосіб, у який майно обліковане, і саме по собі не доводить використання електричної енергії для непобутових потреб.

Отже, те, що нерухоме майно позивача зареєстроване як майновий комплекс, не виключає віднесення позивача до побутових споживачів, оскільки вирішальним є не форма реєстрації майна, а фактичне використання електричної енергії для забезпечення власних побутових потреб фізичної особи.

Доводи відповідача про те, що висновок експертного дослідження 2013 року не відображає фактичного стану об`єкта, суд відхиляє, оскільки висновки дослідження узгоджуються з іншими доказами у справі, зокрема з актом від 15.11.2012 та паспортом точки розподілу від 26.01.2026, відповідно до яких характеристики об`єкта електроспоживання не змінювалися. Доказів зміни призначення будівель чи їх використання в іншій спосіб відповідач не надав.

Посилання відповідача на те, що він не є правонаступником попереднього постачальника, не впливають на вирішення спору, оскільки позивач оспорює умови договору від 01.12.2018 № 52492018ПУ, стороною якого є саме відповідач і які відповідач застосовує до позивача з 01.01.2019.

Доводи відповідача про те, що для зміни тарифної групи позивач мав звернутися до оператора системи розподілу з відповідними документами, не позбавляють позивача права на судовий захист (ч. 1 ст. 4 ЦПК України). Крім того, позивач неодноразово звертався до постачальників із заявами про застосування до нього тарифів для побутових споживачів, зокрема 30.12.2024 - безпосередньо до відповідача, проте умови договору змінені не були.

Згідно з п. 1.1 договору від 01.12.2018 № 52492018ПУ він є публічним договором приєднання, умови якого визначені відповідачем. До позивача відповідач застосовує комерційну пропозицію для малих непобутових споживачів, розраховану на споживачів, які використовують електричну енергію для професійної, господарської чи підприємницької діяльності. Внаслідок цього позивач як побутовий споживач позбавлений права на постачання електричної енергії на умовах, встановлених для побутових споживачів, і змушений сплачувати за електричну енергію за цінами для малих непобутових споживачів у формі попередньої оплати.

Суд дійшов висновку, що такі умови є явно обтяжливими для позивача у розумінні ч. 2 ст. 634 ЦК України та позбавляють його прав, які він як побутовий споживач звичайно мав би. Те, що позивач, виходячи зі своїх інтересів, не прийняв би цих умов за наявності можливості брати участь у визначенні умов договору, підтверджується його неодноразовими зверненнями з вимогою застосовувати до нього тарифи для побутових споживачів, зокрема заявами від 14.08.2018 та від 30.12.2024.

Щодо доводів відповідача про обов`язковість договору для сторін (ст. 629 ЦК України) суд зазначає, що обов`язковість договору не виключає можливості його зміни за рішенням суду у випадках, встановлених законом, зокрема ч. 2 ст. 634, ч. 2 ст. 651 ЦК України та ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) зазначила: «При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права».

За змістом позовних вимог позивач просить не припинити на майбутнє дію окремих документів відповідача, а змінити умови договору приєднання, на яких відповідач здійснює йому постачання електричної енергії: замість умов для малих непобутових споживачів застосовувати до нього умови постачання для побутових споживачів. Такий спосіб захисту, як зміна правовідношення, прямо передбачений п. 6 ч. 2 ст. 16, ч. 2 ст. 634 ЦК України та ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20) зауважила, що неточне формулювання позовної вимоги згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») не перешкоджає суду за наявності для цього підстав надати захист у спосіб, якого за змістом прагне позивач. У постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належні норми права, зокрема, задовольняючи позов частково.

Верховний Суд у постанові від 18.02.2026 у справі № 554/11729/24 (провадження № 61-11836св25), переглядаючи справу за позовом фізичної особи, яка вважала себе побутовим споживачем, а не малим непобутовим, зазначив, що вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку, а у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині судового рішення в обов`язковому порядку мають вказуватися рішення суду з кожної спірної умови договору.

З урахуванням наведеного суд тлумачить позовні вимоги як вимогу про зміну договору від 01.12.2018 № 52492018ПУ в частині додатка 2 до нього, що визначає категорію споживача, ціну та порядок розрахунків, та вирішує спір щодо цієї умови договору відповідно до ч. 9 ст. 265 ЦПК України.

Водночас вимога позивача про застосування змінених умов починаючи з 01.01.2025 не ґрунтується на законі. Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору в судовому порядку зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили. Отже, у задоволенні позовних вимог у частині зміни умов договору з 01.01.2025 необхідно відмовити.

Посилання позивача на ч. 3 ст. 203 ЦК України щодо укладення договору від 25.02.2012 № 52492 під тиском попереднього постачальника суд не оцінює, оскільки вимог щодо цього договору позивач не заявляв, а відповідач його стороною не є.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню шляхом зміни договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.12.2018 № 52492018ПУ в частині додатка 2.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Позовна заява містить дві вимоги немайнового характеру та подана в електронній формі, тому судовий збір за її подання становив би 1 937,92 грн (по 968,96 грн за кожну вимогу). Враховуючи задоволення позову, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 937,92 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» про захист прав споживачів - задовольнити частково.

Змінити договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.12.2018 № 52492018ПУ, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» та ОСОБА_1 щодо постачання електричної енергії на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ), в частині додатка 2 до договору, визначивши, що постачання електричної енергії ОСОБА_1 здійснюється як індивідуальному побутовому споживачу на умовах комерційної пропозиції постачальника універсальних послуг Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» для побутових споживачів замість Комерційної пропозиції «Універсальна» постачальника універсальних послуг Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» для малих непобутових споживачів.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 937,92 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (ЄДРПОУ 41916045, місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 31).

Суддя О.О. Тиха