Вирок № 140124038, 25.09.2026, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/490/26

Провадження № 1-кп/135/104/26

ВИРОК

іменем України

25.09.2026 м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин Вінницької області кримінальне провадження № 12026020240000019 від 17 січня 2026 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , раніше судимого 27 листопада 2025 року Ладижинським міським судом Вінницької області за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить суму 17 000 гривень, покарання за яким не відбув, за ч. 5 ст. 407 КК України,

сторони кримінального провадження: прокурор ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

23 травня 2023 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 145 солдата ОСОБА_3 призначено на посаду навідника 5 мінометного відділення мінометного взводу 4 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , а тому відповідно до статей 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» він є військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації в умовах воєнного стану, у військовому званні «солдат».

Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, є день зарахування до списків особового складу військової частини, військового навчального закладу, установи тощо.

Згідно з вимогами частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язок військової служби, на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком дня (розкладом занять), а також поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України введено воєнний стан, який на час вчинення кримінального правопорушення був продовжений та діяв.

Відповідно до вимог статей 17, 65 Конституції України, статей 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 14 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдат ОСОБА_3 під час проходження військової служби був зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, зразково виконувати службові обов`язки, бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпеченням недоторканності державного кордону та охороною суверенних прав держави. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України відповідно до статей 17, 65 Конституції України є конституційним обов`язком громадян України.

У порушення наведених вимог законодавства військовослужбовець, який проходив військову службу за призовом під час мобілізації, солдат ОСОБА_3 вчинив кримінальні правопорушення за таких обставин.

Солдат ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді командира відділення командира міномета 6 мінометного відділення мінометного взводу 4 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог статей 17, 65 Конституції України, статті 17 Закону України «Про оборону України», частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статей 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість і несумлінне ставлення до виконання службових обов`язків, без дозволу командування та начальників, яким він був підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану, перебуваючи в районі підготовки до ведення штурмових дій мінометного взводу 4 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , а саме в населеному пункті АДРЕСА_2 , 15 листопада 2023 року самовільно залишив місце служби.

За час своєї відсутності солдат ОСОБА_3 на телефонні дзвінки не відповідав, командування військової частини НОМЕР_1 про своє місцеперебування не повідомляв. Документи, які б підтверджували його перебування на лікуванні або затримання правоохоронними органами, у військовій частині НОМЕР_1 були відсутні. Отже, ОСОБА_3 ухилився від виконання обов`язків військової служби, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, та перебував за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , до часу, коли самостійно прибув до відділення поліції № 3 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області за адресою: м. Ладижин, Гайсинський район, Вінницька область, вул. Петра Кравчика, 4, із письмовою заявою про продовження військової служби на вакантній посаді у військовій частині НОМЕР_2 , розташованій у АДРЕСА_3 , чим фактично припинив вчинення кримінального правопорушення.

Солдата ОСОБА_3 у супроводі представників Військової служби правопорядку доставлено до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби. Однак 28 січня 2026 року о 20 годині під час проведення повірки наявності особового складу командиром взводу резерву сержантського складу роти резерву сержантського складу військової частини НОМЕР_2 лейтенантом ОСОБА_6 виявлено відсутність солдата ОСОБА_3 .

Пошукові заходи позитивних результатів не дали. ОСОБА_3 самовільно залишив місце розташування базового табору військової частини НОМЕР_2 через особисту недисциплінованість та небажання проходити військову службу. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 по стройовій частині від 27 січня 2026 року № 30 вважався таким, що прибув, включений до списку тимчасово прибулого особового складу військової частини НОМЕР_2 .

За час відсутності у військовій частині НОМЕР_2 солдат ОСОБА_3 обов`язків військової служби не виконував, перебував поза межами зазначеної військової частини, своє місцеперебування командуванню не повідомляв, а до правоохоронних органів чи органів військового управління з приводу самовільного залишення місця служби та щодо наміру продовжувати військову службу не звертався. 16 березня 2026 року ОСОБА_3 затримано на виконання ухвали слідчого судді, у зв`язку із чим його протиправне перебування поза військовою частиною НОМЕР_2 було припинено.

ІІ. Позиція обвинуваченого

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 визнав обставини обох епізодів, викладені у зміненому обвинувальному акті, та висловив жаль з приводу своїх дій.

ОСОБА_3 пояснив, що 15 листопада 2023 року, проходячи військову службу, самовільно залишив місце служби в районі населеного пункту Комишуваха Запорізької області. Свої дії пояснив психологічним станом після ворожого обстрілу з танка, оскільки переживав за товаришів. Після цього разом з іншими військовослужбовцями вживав спиртні напої, щоб, за його словами, зняти стрес. Також повідомив, що командир відділення сказав йому та іншим військовослужбовцям, що їх уже внесено до списків осіб, які самовільно залишили місце служби, у зв`язку із чим вони можуть не повертатися до військової частини.

У період із листопада 2023 року до січня 2026 року він перебував за місцем проживання у місті Ладижин та працював. У цей період представники командування телефонували йому та попереджали про можливі наслідки самовільного залишення місця служби.

27 січня 2026 року він самостійно прибув до відділення поліції із письмовою заявою про намір продовжити проходження військової служби. Пояснив, що усвідомив можливість притягнення до кримінальної відповідальності та вирішив повернутися до проходження служби. Після цього його було направлено до військової частини НОМЕР_2 , розташованої в АДРЕСА_3 .

Водночас 28 січня 2026 року він самовільно залишив місце служби у військовій частині НОМЕР_2 , перестрибнувши через паркан, після чого повернувся додому. Свій вчинок пояснив незадовільними, на його думку, побутовими умовами у військовій частині, зокрема відсутністю належних умов для проживання та перебуванням близько 50 військовослужбовців в одному приміщенні.

ІІІ. Докази на підтвердження встановлених судом обставин

Відповідно до вимог статей 22, 23, 26 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України) кримінальне провадження здійснюється на засадах змагальності сторін, безпосередності дослідження доказів та диспозитивності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами своїх правових позицій, рівність їхніх процесуальних прав і вільне використання визначених законом засобів доказування.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив сторонам кримінального провадження необхідні умови для реалізації їхніх процесуальних прав, а також для належного збирання, подання, дослідження й оцінки доказів.

Під час судового розгляду прокурор у порядку статті 338 КПК України змінив обвинувачення та після виконання вимог статті 341 КПК України склав обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням. Копії обвинувального акта зі зміненим обвинуваченням вручено обвинуваченому та його захиснику. Суд роз`яснив обвинуваченому, що надалі захист здійснюватиметься від зміненого обвинувачення, та відклав судовий розгляд на строк, достатній для підготовки сторони захисту, але не менш як на сім днів. Після спливу цього строку судовий розгляд продовжено в межах зміненого обвинувачення, підтриманого прокурором.

Дослідивши та оцінивши за правилами статті 94 КПК України показання обвинуваченого й письмові докази з погляду їх належності, допустимості та достовірності, а в сукупності достатності, суд дійшов висновку про доведеність фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29 березня 2023 року № 205 солдата ОСОБА_3 із зазначеної дати призвано та направлено для проходження військової служби за мобілізацією (а. с. 102). Цю обставину підтверджує також інформація ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19 січня 2026 року за вих. № 975 (а. с. 113).

Із витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 23 травня 2023 року № 145 вбачається, що солдата ОСОБА_3 із зазначеної дати призначено на посаду навідника 5 мінометного відділення мінометного взводу 4 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 (а. с. 95). Наведені дані про проходження ним військової служби зафіксовано й у військовому квитку серії НОМЕР_3 , копію якого долучено до матеріалів провадження (а. с. 99).

15 листопада 2023 року під час перевірки особового складу в районі зосередження мінометного взводу 4 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 виявлено відсутність військовослужбовця ОСОБА_3 , місцеперебування якого не було відоме, а на телефонні дзвінки він не відповідав. Ці обставини зафіксовано в рапортах військовослужбовців, якими повідомлено командування військової частини НОМЕР_1 (а. с. 8890), та у бланках отримання пояснень (а. с. 9192). За фактом самовільного залишення місця служби призначено службове розслідування (а. с. 9394).

Із витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 15 листопада 2023 року № 321 вбачається, що солдата ОСОБА_3 із зазначеної дати належить вважати таким, що самовільно залишив військову частину, а його місцеперебування невідоме. Із цієї ж дати його знято з усіх видів забезпечення та припинено виплату грошового забезпечення (а. с. 96).

За результатами службового розслідування посадовими особами військової частини НОМЕР_1 складено акт від 26 листопада 2023 року (а. с. 8287), у якому зафіксовано факт самовільного залишення солдатом ОСОБА_3 району підготовки до ведення штурмових дій 4 аеромобільного батальйону поблизу населеного пункту Комишуваха з 15 листопада 2023 року без поважних причин, що призвело до невиконання ним службових обов`язків у службовий час у період дії воєнного стану. Причиною та умовою вчинення правопорушення в акті визначено особисту недисциплінованість військовослужбовця.

Із витягу з наказу командира НОМЕР_4 окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України по особовому складу від 18 квітня 2024 року № 100-РС вбачається, що з 13 лютого 2024 року військову службу солдата ОСОБА_3 призупинено (а. с. 69). Вказаний наказ підтверджує, що у зв`язку з установленим у військовій частині фактом самовільного залишення місця служби військову службу ОСОБА_3 було призупинено. Таке призупинення не припиняє статусу особи як військовослужбовця та не усуває кримінальної протиправності інкримінованого діяння.

16 січня 2026 року у відділенні поліції № 3 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області в ЄО за № 411 (а. с. 58) зареєстровано доповідь посадових осіб військової частини НОМЕР_1 про самовільне залишення місця служби солдатом ОСОБА_3 15 листопада 2023 року поблизу населеного пункту Комишуваха Запорізького району Запорізької області (а. с. 57). 17 січня 2026 року за цим фактом внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020240000019 та розпочато досудове розслідування (а. с. 56).

27 січня 2026 року ОСОБА_3 звернувся до начальника Гайсинського відділу Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону та до командира військової частини НОМЕР_2 із клопотанням, у якому заявив про намір проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (а. с. 80). Того ж дня, згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 по стройовій частині від 27 січня 2026 року № 30, його включено до списку тимчасово прибулого особового складу цієї частини (а. с. 74), а у супроводі представників Військової служби правопорядку доставлено до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби. 28 січня 2026 року командир військової частини НОМЕР_2 надав письмову згоду на проходження ОСОБА_3 військової служби на вакантній посаді (а. с. 75).

28 січня 2026 року о 20 годині під час повірки наявності особового складу командиром взводу резерву сержантського складу роти резерву сержантського складу військової частини НОМЕР_2 лейтенантом ОСОБА_6 виявлено відсутність солдата ОСОБА_3 . Пошукові заходи результату не дали. ОСОБА_3 самовільно залишив місце розташування базового табору військової частини НОМЕР_2 .

Наведені обставини підтверджуються доповідями командира військової частини НОМЕР_2 : від 29 січня 2026 року за вих. № 5334 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 та командира військової частини НОМЕР_1 (а. с. 5960); від 1 лютого 2026 року за вих. № 5702 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 , територіального відділу ДБР та Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (а. с. 7879); від 4 лютого 2026 року за вих. № 6330 на адресу відділення поліції № 3 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області (а. с. 7677). У цих доповідях зафіксовано, що ОСОБА_3 до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 зараховано не було, він обліковувався як тимчасово прикомандирований та самовільно залишив місце служби місце розташування базового табору військової частини НОМЕР_2 , вибувши з місця розташування її базового табору.

16 березня 2026 року слідчий суддя Ладижинського міського суду Вінницької області ухвалою застосував до ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів (а. с. 70). Того ж дня на виконання цієї ухвали ОСОБА_3 затримано та поміщено до ІТТ № 3 ГУНП у Вінницькій області (а. с. 151), чим протиправну поведінку ОСОБА_3 , пов`язану із самовільним залишенням військової частини НОМЕР_2 , було припинено.

Доводи обвинуваченого про залишення місця служби 15 листопада 2023 року через психологічний стан після ворожого обстрілу суд оцінює критично й відхиляє як такі, що не знайшли підтвердження. Так, згідно з медичною характеристикою, виданою 13 січня 2026 року посадовою особою військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_3 на момент мобілізації скарг на стан здоров`я не пред`являв, документів про стан здоров`я не надавав та за час проходження військової служби за медичною допомогою не звертався (а. с. 97). За інформацією КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня імені академіка О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» від 27 січня 2026 року за вих. № 01.2-69/132 (а. с. 111) ОСОБА_3 у період з 15 листопада 2023 року по 27 січня 2026 року на лікуванні не перебував і за медичною допомогою не звертався. Аналогічно за інформацією КП «Ладижинська міська лікарня» від 23 січня 2026 року за вих. № 139 (а. с. 112) він у період з 15 листопада 2023 року по 23 січня 2026 року на лікуванні не перебував і за медичною допомогою не звертався. Ці документи не підтверджують наявності в обвинуваченого стану здоров`я, який унеможливлював би його прибуття до місця служби або звернення до командування, і не містять відомостей про його звернення по медичну чи психіатричну допомогу до зазначених закладів у відповідні періоди. Інших доказів, які б підтверджували зазначені обвинуваченим обставини та були досліджені судом, матеріали кримінального провадження не містять.

Доводи обвинуваченого про незадовільні побутові умови у військовій частині НОМЕР_2 не підтверджені іншими доказами. Навіть за умови їх існування вони не позбавляли обвинуваченого можливості звернутися до командування або компетентних органів у встановленому порядку та не надавали йому права самовільно залишити військову частину.

За час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 його характеризовано негативно, що вбачається зі службової характеристики, виданої 13 січня 2026 року посадовою особою цієї частини (а. с. 98).

Оцінивши досліджені докази в сукупності, суд визнає їх взаємно узгодженими, послідовними та переконливими, а також належними, допустимими, достовірними й достатніми для підтвердження встановлених обставин. Обґрунтованих заперечень щодо порядку одержання доказів чи наявності процесуальних порушень, які могли б поставити під сумнів їх юридичну силу, стороною захисту не заявлено.

Отже, досліджені докази у своїй сукупності підтверджують установлені судом обставини та свідчать про наявність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України. Відповідно до статей 91 і 94 КПК України зазначені докази суд кладе в основу вироку.

IV. Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачений визнається винуватим

За встановлених у судовому засіданні обставин суд визнає доведеним, що ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем та проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , 15 листопада 2023 року в умовах воєнного стану, без поважних причин і без дозволу командування самовільно залишив місце служби район підготовки до ведення штурмових дій мінометного взводу 4 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 та не виконував обов`язків військової служби до 27 січня 2026 року, коли самостійно прибув до відділення поліції із письмовою заявою про намір продовжити проходження військової служби. Тривалість його відсутності становила понад три доби.

Крім того, ОСОБА_3 , будучи тимчасово прикомандированим до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби, 28 січня 2026 року в умовах воєнного стану, без поважних причин і без дозволу командування самовільно залишив військову частину місце розташування базового табору військової частини НОМЕР_2 , вибувши з місця розташування її базового табору, та не виконував обов`язків військової служби до 16 березня 2026 року, коли його було затримано на виконання ухвали слідчого судді. Тривалість його відсутності також становила понад три доби.

За таких обставин суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за частиною п`ятою статті 407 КК України як самовільне залишення військової частини та самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

V. Мотиви призначення покарання

Призначаючи ОСОБА_3 покарання, суд керується статтею 65 КК України, відповідно до якої суд призначає покарання в межах, установлених санкцією відповідної норми Особливої частини КК, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винного, а також обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, і визначає покарання, необхідне й достатнє для виправлення особи та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень.

Вчинене ОСОБА_3 кримінальне правопорушення відповідно до статті 12 КК України належить до тяжких злочинів, вчинене в умовах воєнного стану проти встановленого порядку несення військової служби, що об`єктивно підриває військову дисципліну, боєздатність військової частини та створює загрозу обороноздатності держави.

Оцінюючи тривалість протиправної поведінки обвинуваченого, суд виходить з того, що самовільне залишення ним місця служби (з 15 листопада 2023 року по 27 січня 2026 року) та військової частини (з 28 січня 2026 року по 16 березня 2026 року) тривали впродовж значного періоду, що суд ураховує при визначенні ступеня тяжкості вчиненого та розміру покарання.

Оцінюючи особу обвинуваченого, суд ураховує, що ОСОБА_3 раніше судимий за кримінальне правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, покарання за яким не відбув, за місцем проживання відомостей негативного характеру немає, за місцем військової служби характеризується негативно, одружений, офіційно працевлаштований, має на утриманні двох неповнолітніх дітей. Він є військовослужбовцем, який до вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу, однак вчинив кримінальне правопорушення саме проти встановленого порядку несення військової служби в умовах воєнного стану. На обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, підстав сумніватися в його осудності суд не встановив.

До обставин, що пом`якшують покарання, суд відповідно до пункту 1 частини першої статті 66 КК України відносить щире каяття ОСОБА_3 у вчиненому кримінальному правопорушенні.

Суд бере до уваги, що обвинувачений повністю визнав свою вину, надав послідовні показання щодо обставин самовільного залишення місця служби та військової частини, не заперечував фактичних обставин, установлених у кримінальному провадженні, висловив щирий жаль з приводу вчиненого та засудив власну протиправну поведінку. Сукупність цих обставин свідчить про його щире каяття. Інших обставин, що пом`якшують покарання, суд не встановив.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, відповідно до статті 67 КК України судом не встановлено.

Беручи до уваги наведені обставини в їх сукупності характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, вчинення діянь в умовах воєнного стану, тривалість самовільного залишення місця служби та військової частини, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, і наявність однієї обставини, що пом`якшує покарання, щирого каяття, суд вважає необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_3 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років, тобто в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією частини п`ятої статті 407 КК України.

Суд зазначає, що положення статей 69 і 75 КК України у разі засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, виключають можливість як призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено відповідною санкцією, так і звільнення від відбування покарання з випробуванням. Частина 1 статті 75 КК України прямо встановлює, що звільнення від відбування покарання з випробуванням не застосовується у разі засудження за кримінальні правопорушення, передбачені, зокрема, статтею 407 КК України, вчинені в умовах воєнного стану. Частина 1 статті 69 КК України містить пряму заборону призначати більш м`яке покарання, ніж передбачено законом, у разі засудження за такі кримінальні правопорушення.

З огляду на наведену мету покарання, принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання суд доходить висновку, що визначений захід кримінально-правового впливу є адекватним характеру та ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, відповідає даним про його особу, забезпечить виконання завдань кримінального судочинства та досягнення мети покарання, встановленої статтею 50 КК України, і є необхідним та достатнім для його виправлення й запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Водночас відповідно до частини 1 статті 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття призначеного покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Ладижинського міського суду Вінницької області від 27 листопада 2025 року ОСОБА_3 засуджено за частиною першою статті 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, який на час постановлення цього вироку не сплачено. Після постановлення зазначеного вироку вчинив нове кримінальне правопорушення, передбачене частиною п`ятою статті 407 КК України.

За таких обставин остаточне покарання ОСОБА_3 належить визначити відповідно до частини першої статті 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом повного приєднання невідбутого покарання за попереднім вироком до покарання, призначеного за цим вироком.

Відповідно до частини 3 статті 72 КК України основне покарання у виді штрафу при складанні покарань за сукупністю злочинів або вироків не підлягає складанню з іншими видами покарань і виконується самостійно.

VI. Мотиви ухвалення інших рішень

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено. Процесуальні витрати та речові докази відсутні. Інші, крім застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу, заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

Вирішуючи питання про запобіжний захід щодо ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили, суд ураховує, що його визнано винуватим у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке призначено покарання у виді позбавлення волі.

Суд також бере до уваги, що ОСОБА_3 упродовж тривалого часу самовільно залишав місце служби та військову частину. Після самостійного прибуття 27 січня 2026 року для продовження проходження військової служби він уже наступного дня самовільно залишив місце служби місце розташування базового табору військової частини НОМЕР_2 . Його протиправну поведінку було припинено лише внаслідок затримання 16 березня 2026 року на виконання ухвали слідчого судді.

Наведені обставини в сукупності свідчать про наявність ризику, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України, а саме можливість переховування обвинуваченого від суду та виконання вироку. Застосування менш суворого запобіжного заходу не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та виконання вироку.

З огляду на викладене суд вважає за необхідне запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_3 залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Відповідно до частини п`ятої статті 72 КК України строк попереднього ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Тому ОСОБА_3 у строк відбування покарання слід зарахувати строк попереднього ув`язнення з 16 березня 2026 року дня його фактичного затримання до дня набрання вироком законної сили включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Керуючись статтями 368, 370, 373376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі частини першої статті 71 Кримінального кодексу України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, повністю приєднати невідбуте покарання, призначене вироком Ладижинського міського суду Вінницької області від 27 листопада 2025 року, у виді штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, та визначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років та штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Відповідно до частини третьої статті 72 Кримінального кодексу України штраф у розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, призначений вироком Ладижинського міського суду Вінницької області від 27 листопада 2025 року, виконувати самостійно.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_3 у виді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з дня набрання вироком законної сили.

На підставі частини п`ятої статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати ОСОБА_3 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 16 березня 2026 року, дня фактичного затримання, до дня набрання вироком законної сили включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Ладижинський міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учаснику судового провадження, який не був присутній у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після його ухвалення.

Суддя