Рішення № 140122533, 24.09.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 24.09.2026Справа № 643/19096/15-ц Провадження № 2/554/1741/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року Шевченківськийрайонний суд міста Полтави

в складі головуючого судді Чуванової А.М.,

за участю секретаря судового засідання Єсліковської О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2015 року позивач ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Московського районного суду м.Харкова з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому просив: звернути стягнення за іпотечним договором № 825/4-40/9/7-080 від 06.07.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І.Ю., зареєстрованим в реєстрі за № 6866 на предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 65,2 кв. м., житловою площею 43,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцям на праві приватної спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації житлового фонду управління комунального майна та приватизації головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради від 13.05.2003 року, реєстраційний номер № 5A-03-240902, згідно з розпорядженням за номером 2698 від 26.02.2003 року, право власності на яку зареєстроване Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» згідно витягу на №15136598 від 06.07.2007 року та записано у реєстрову книгу на номером 1, номер запису II-5-60872; визначити у рішенні спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», надати ПАТ «Укрсоцбанк» право на продаж предмету іпотеки будь-якій особі покупцеві за ціною продажу на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; надати право ПАТ «Укрсоцбанк» за рахунок продажу предмету іпотеки задовольнити свої вимоги за договором кредиту №825/2-40/1/7-065 від 06.07.2007 року в сумі 80 927,09 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.10.2015 року складає 1 721 332,69 грн. та всі витрати, пов`язані зі збереженням та реалізацією предмету іпотеки; виселити з трикімнатної квартири загальною площею 65,2 кв. м., житловою площею 43,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 усіх мешканців, без надання іншого жилого приміщення; зняти з реєстраційного обліку з трикімнатної квартири загальною площею 65,2 кв. м., житловою площею 43,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 усіх мешканців.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 06.07.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір №825/4-40/917-080, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 6866.

Предметом іпотеки за Іпотечним договором є: нерухоме майно, а саме: трикімнатна квартира, загальною площею 65,2 кв. м., житловою площею 43,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить Іпотекодавцям на праві приватної спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації житлового фонду управління комунального майна та приватизації головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради від 13.05.2003 року, реєстраційний номер №5A-03-240902, згідно з розпорядженням за №2698 від 26.02.2003 року, право власності на яку зареєстроване Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» згідно витягу за №15136598 від 06.07.2007 року та записано у реєстрову книгу за номером 1, номер запису П-5-60872.

Відповідно до п.1.2. Іпотечного договору заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 328 250 грн.

В день укладення Іпотечного договору, а саме: 06.07.2007 року між позивачем зі ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 825/2-40/1/7-065, згідно умов якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у користування на умовах строковості, платності, забезпеченості, повернення та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 50 000,00 доларів США, зі сплатою 12,75% відсотків річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 05.07.2014 року, на умовах визначених Договором кредиту.

Відповідно до Додаткової угоди № 1 від 09.06.2009 року до Договору Кредиту, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , сторони погодили з 20.10.2008 року зміну процентної ставки до розміру 15,00% відсотків річних.

Відповідно до Додаткової угоди № 2 від 12.06.2009 року до Договору Кредиту, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , сторони погодили зміну графіка погашення кредиту та кінцевий термін повернення заборгованості, а саме: до 05.07.2019 року.

Відповідно до Додаткової угоди № 3 від 17.02.2011 року до Договору Кредиту, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , сторони погодили зміну графіка погашення кредиту та зміну процентної ставки до розмірі 15,80 % відсотків річних.

Стосовно внесених змін до Договору кредиту було укладено відповідні Договори про внесення змін до Договору іпотеки.

Відповідно до умов Договору кредиту (п. п. 3.3.7, 3.3.8) ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання забезпечувати повернення кредиту, процентів за його використання, а також сплати штрафних санкцій у разі невиконання кредитних зобов`язань у визначений термін.

Позивач в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» повідомляв відповідачів про існування заборгованості та обов`язок її погашення (вимога Відповідачу 1 про порушення виконання Договору Кредиту вих. №08.406-297/96-20136 від 03.11.2015 року. Вимога Відповідачу 2 про порушення виконання Договору Кредиту вих. №08.406-297/96-20138 від 03.11.2015 року), проте на теперішній час заборгованість не погашена та відповідно до п. 3.3.9. Договору кредиту ОСОБА_1 зобов`язана повністю погасити кредит, сплатити відсотки та нараховані штрафні санкції.

Станом на 08.10.2015 року сума заборгованості по Договору Кредиту складає 80927,09 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.10.2015 року складає 1721332,69 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 38 396,77 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.10.2015 року складає 816 705,71 грн., з яких: строкова заборгованість за кредитом - 20 221,69 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.10.2015 року складає 430 119,39 грн.; прострочена заборгованість за кредитом - 18 175,08 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.10.2015 року складає 386 587.58 грн.; заборгованість за простроченими відсотками - 27 235,12 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.10.2015 року складає 579 295,46 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 7 604,83 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.10.2015 року складає 161 755,93 грн.; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам - 7 690,38 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.10.2015 року складає 163 575,59 грн.

Відповідно до п. 4.1. Договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за Договорами кредиту позивач має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до п.4.5. Договору іпотеки позивач за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки у тому числі шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 22.12.2015 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду.

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 25.02.2016 року провадження у справі зупинено до розгляду Голосіївським районним судом м.Києва цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 08.03.2022 року №2/0/9/-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», змінено територіальну підсудність Московського районного суду м.Харкова на Октябрський районний суд м.Полтави (нині Шевченківський районний суд міста Полтави).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим по справі визначено суддю Чуванову А.М.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави (нині Шевченківський районний суд міста Полтави) від 17.04.2023 року справу прийнято до провадження.

Ухвалою суду від 06.11.2023 року поновлено провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження з дня постановлення цієї ухвали.

Ухвалою суду від 11.03.2024 року заяву представника позивача задоволено, замінено позивача по справі ПАТ «Укрсоцбанк» на правонаступника АТ «Сенс Банк».

Ухвалою суду від 09.04.2024 року клопотання представника позивача задоволено, витребувано у П`ятої харківської міської державної нотаріальної контори інформацію про заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 21.05.2024 року клопотання представника позивача задоволено, витребувано у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачем подано до суду заяву про зміну підстав позову, в якій позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру, загальною площею 65,2 кв.м, житловою площею 43,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №825/2-40/1/7-065 від 06.07.2007 року в сумі 80 927,09 доларів США на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 100, МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р № НОМЕР_1 ), шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності; примусово виселити відповідача ОСОБА_1 з квартири загальною площею 65,2 кв.м, житловою площею 43,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог, зокрема, посилається на те, що пред`являючи позов АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», просив визначити спосіб реалізації предмета іпотеки, шляхом застосування процедури продажу предмета іпотеки, встановленою ст.38 Закону України « Про іпотеку» ціною продажу на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Проте, впродовж дев`яти років, протягом яких справа перебувала на розгляді, неодноразово змінювалися правові позиції спочатку Верховного Суду України, а потім Верховного Суду, внаслідок чого обраний позивачем спосіб захисту вже не є ефективним та не може бути застосований при розгляді вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.

Ухвалою суду від 09.07.2024 року провадження у справі закрито в частині позовних вимог до ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 09.07.2024 року прийнято до розгляду заяву позивача та вирішено розгляд справи здійснювати з урахуванням заяви про зміну підстав позову.

Ухвалою суду від 12.08.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 04.09.2024 року за клопотанням відповідача ОСОБА_1 призначено у справі судово-економічну експертизу.

Ухвалою суду від 17.06.2026 року поновлено провадження у справі.

Представник позивача до суду не з`явився, позивач надав заяву, в якій просить справу розглянути у відсутність свого представника, на задоволенні позову наполягає.

Відповідач ОСОБА_1 жодного разу у судові засідання не з`явилася, про місце та час слухання справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила. Відповідач не подала відзив. Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача та відповідача, на підставі наявних у справі даних і доказів.

Фіксація судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06.07.2007 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 825/2-40/1/7-065, згідно умов якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у користування на умовах строковості, платності, забезпеченості, повернення та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 50 000,00 доларів США, зі сплатою 12,75% відсотків річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 05.07.2014 року, на умовах визначених Договором кредиту (т.1 а.с.11-14).

Згідно з п.1.2 договору кредит надано на поточні потреби.

Відповідно до п. 1.3 договору в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення іпотекою вимог, кредитор укладає в день укладення цього договору зі ОСОБА_2 ( майновим поручителем) іпотечний договір, за умовами якого майновий поручитель передає кредитору в іпотеку трикімнатну квартиру, загальною площею 65,2 кв. м., житловою площею 43,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заставною вартістю 328 250 грн.

06.07.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір №825/4-40/917-080, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 6866 (т.1 а.с.22-25).

Предметом іпотеки за Іпотечним договором є: нерухоме майно, а саме: трикімнатна квартира, загальною площею 65,2 кв. м., житловою площею 43,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить Іпотекодавцям на праві приватної спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації житлового фонду управління комунального майна та приватизації головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради від 13.05.2003 року, реєстраційний номер №5A-03-240902, згідно з розпорядженням за №2698 від 26.02.2003 року, право власності на яку зареєстроване Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» згідно витягу за №15136598 від 06.07.2007 року та записано у реєстрову книгу за номером 1, номер запису П-5-60872.

Відповідно до п.1.2. Іпотечного договору заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 328 250 грн., що в еквіваленті складає 65 000 доларів США.

Відповідно до видаткового касового ордеру №109 від 06.07.2007 року слідує, що АКБ «Укрсоцбанк» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50000 доларів США на виконання умов кредитного договору № 825/2-40/1/7-065 06.07.2007 року.

Відповідно до Додаткової угоди № 1 від 09.06.2009 року до Договору Кредиту, укладеного: між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , сторони погодили з 20.10.2008 року зміну процентної ставки до розміру 15,00% відсотків річних.

Відповідно до Додаткової угоди № 2 від 12.06.2009 року до Договору Кредиту, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , сторони погодили зміну графіка погашення кредиту та кінцевий термін повернення заборгованості, а саме: до 05.07.2019 року.

Відповідно до Додаткової угоди № 3 від 17.02.2011 року до Договору Кредиту, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , сторони погодили зміну графіка погашення кредиту та зміну процентної ставки до розмірі 15,80 % відсотків річних.

Стосовно внесених змін до Договору кредиту було укладено відповідні Договори про внесення змін до Договору іпотеки.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором № 825/2-40/1/7-065 06.07.2007 року вбачається, що через неналежне виконання зобов`язань ОСОБА_1 станом на 08.10.2015 року сума заборгованості по Договору Кредиту складає 80 927,09 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.10.2015 року складає 1721332,69 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 38 396,77 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.10.2015 року складає 816 705,71 грн., з яких: строкова заборгованість за кредитом - 20 221,69 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.10.2015 року складає 430 119,39 грн.; прострочена заборгованість за кредитом - 18 175,08 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.10.2015 року складає 386 587.58 грн.; заборгованість за простроченими відсотками - 27 235,12 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.10.2015 року складає 579 295,46 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 7 604,83 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.10.2015 року складає 161 755,93 грн.; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам - 7 690,38 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.10.2015 року складає 163 575,59 грн. (т.1 а.с.9-10).

03.11.2015 року на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ПАТ «Укрсоцбанк» надіслано вимогу про усунення порушень, з якої вбачається, що загальний розмір заборгованості становить 80 927,09 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.10.2015 року складає 1 721 332,69 грн. Вказано, що у разі несплати заборгованості ПАТ «Укрсоцбанк» розпочне звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» (т.1 а.с.37-39).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.1 а.с.34-38).

Задовольняючи позов частково, суд виходить з наступного.

Щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до частини першої статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Таким чином, Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Відповідно до частин першої, другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 цього Закону).

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є неналежним способом захисту незалежно від того, чи просить позивач встановити у рішенні суду право продати предмет іпотеки від імені іпотекодержателя, чи від імені іпотекодавця.

У постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі №635/5796/14-ц зроблено висновок, що «за змістом припису частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41, 42, 47 Закону) незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили».

Для застосування такого способу захисту своїх прав, як звернення стягнення на предмет іпотеки, необхідно не тільки встановити факт невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, а й розмір заборгованості, в рахунок погашення якої буде звернено стягнення.

Як вже встановлено, ОСОБА_1 отримала у користування на умовах строковості, платності, забезпеченості, повернення та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 50 000,00 доларів США, зі сплатою 12,75% відсотків річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 05.07.2014 року, на умовах визначених Договором кредиту.

Відповідно до п. 2.3 кредитного договору моментом (днем) повернення кредиту вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора: суми кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій, визначених договором, якщо інше не випливає з умов цього договору.

Суд вважає, що ОСОБА_1 не спростовано неправомірність нарахування заборгованості, контр-розрахунку на розрахунок заборгованості не подано, заявивши клопотання про призначення експертизи, відповідач не оплатила її, отже не доведено відсутність заборгованості чи її менший розмір.

Відповідно до п. 2.4.3 договору іпотеки іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Також, п. 2.4.4 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право у разі невиконання іпотекодавцем хоча б одного із своїх обов`язків, встановлених згідно з п.п. 2.1.1 2.1.11 договору, вимагати дострокового виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, а у разі його невиконання задовольнити свої забезпеченні іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 4.1 договору іпотеки закріплено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з п. 4.2 договору іпотеки у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених договором іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

За змістом пункту 4.5 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в один з наступних способів: на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок забезпечення іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 4.6 договору іпотеки передбачено, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду, а саме: шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку» або шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Згідно з пунктом 1.2 договору іпотеки, вартість предмету іпотеки складає 328 250 грн., що в еквіваленті складає 65 000 доларів США за офіційним курсом Національного Банку України.

Відповідно до ч.1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

За змістом положень ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Закону України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Оскільки наявними у матеріалах справи належними, допустимими та достовірними доказами, не спростованими ОСОБА_1 , підтверджується факт неналежного виконання основного зобов`язання, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на прилюдних торгах.

Також, підлягає зупиненню виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав передбачених Законом України від 15.03.2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» Закону №898-IV пунктом 5-2, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.

Щодо вимоги про виселення ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Суд враховує, що спірна квартира придбана ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність 13.05.2003 року, а кредитний договір було укладено 06.07.2007 року, тобто не за кредитні кошти, при цьому позивачем не надано доказів наявності у відповідача іншого житла, а тому підстави для виселення її без надання іншого житлового приміщення відсутні.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 03 лютого 2016 року у справі №6-2947цс15, яка в подальшому була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №753/12729/15-ц.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року в справі №310/2950/18 зроблено висновок, що: «враховуючи норми статті 109 ЖК Української РСР та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення в цілому, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається».

Крім того, при вирішенні даного спору суд враховує пропорційність втручання держави в право на житло.

Так, у практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які необхідно оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17).

Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», пункт 60).

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири, так і на наймача (рішення у справах Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року, Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 47).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56).

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.

Отже, врахування пропорційності, яке є принципом цивільного судочинства (пункт 6 частини третьої статті 2, стаття 11 ЦПК України) забезпечує розумний баланс між інтересами позивача і відповідачів.

Зазначений правовий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у справі №1326/1314/2012, провадження №14-358звц18 від 06 листопада 2018 року.

Суд вважає, що після втрати ОСОБА_1 права власності на квартиру, в якій зареєстроване місце її проживання, за відсутності в матеріалах справи відомостей про наявність у відповідача іншого житла, виселення відповідача буде надмірним для неї тягарем.

За таких обставин інтереси відповідача, перевищують інтереси позивача.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява №39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Разом з тим, АТ «Сенс Банк» не надало належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту придбання спірної квартири за кредитні кошти, оскільки спірна квартира належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13.05.2003 року, внаслідок приватизації. Більше того, АТ «Сенс Банк» не надало доказів того, що ОСОБА_1 проживає у вказаній вище квартирі АДРЕСА_2 , і ця квартира є придатною для проживання. Крім того, матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_1 іншого придатного для проживання житла.

Таким чином, виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення матиме наслідком порушення справедливого балансу, а отже, буде непропорційним, оскільки спірна квартира є постійним житловим приміщенням ОСОБА_1 і її виселення зі спірної квартири в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останньої на житло, внаслідок чого відповідач може втратити не лише право на користування житлом, а позбутися такого права взагалі.

Тому, в задоволенні позову АТ «Сенс Банк» про виселення ОСОБА_1 слід відмовити.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,211,223,263-265,268 ЦПК України, ст. ст. 526, 530, 611, 1054 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити частково.

Звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру, загальною площею 65,2 кв.м, житловою площею 43,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №825/2-40/1/7-065 від 06.07.2007 року в сумі 80 927,09 доларів США на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 100, МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р № НОМЕР_1 ), шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності.

Зупинити виконання рішення суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про виселення - відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 100, МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р № НОМЕР_1 , судовий збір в сумі 25 819,99 гривень.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцяти денний строк з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Учасники справи:

позивач: Акціонерне товариство «Сенс Банк», (03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 100, МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р № НОМЕР_1 ) ;

відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Суддя А.М.Чуванова