Рішення № 140118117, 28.09.2026, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/4940/26

Провадження № 2/159/2851/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі

головуючого судді - Смалюх Р.Я.,

з участю:

секретаря судового засідання - Клевецької О.М.,

позивача - не з`явився,

представника позивача - не з`явилась,

відповідача - Яковлєва І.О. (відеоконференція),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Талашко Інна Миколаївна, до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ковельської міської ради, про стягнення аліментів,

в с т а н о в и в:

До суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач), від імені якої діє адвокат Талашко Інна Миколаївна, з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ковельської міської ради, про стягнення з відповідача аліментів на малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подання позову.

Позивачка обґрунтовує позовні вимоги тим, що між нею та відповідачем 08.01.2021 зареєстровано шлюб, у якому в позивача та відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . На сьогоднішній день малолітній ОСОБА_3 фактично постійно проживає разом із нею, перебуваючи на її повному утриманні, позивачка забезпечує дитині належні умови проживання, виховання, догляд, розвиток медичне забезпечення та побутові потреби. Позивач зазначає, що відповідач на даний час постійно проживає у Королівстві Норвегія, також зазначає, що відповідач є діючим адвокатом, його адвокатська діяльність не зупинена, що свідчить про наявність у нього сталого доходу. Відповідач інших дітей на утриманні не має.

Позивач зазначає, що кожен із батьків несе обов`язок утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття. Дитині має бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Враховуючи наведене вище, керуючись положеннями ст. 141, 180, 181 СК України, Конвенцією про права дитини , просить позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив позовні вимоги в повному обсязі, просив у їх задоволенні відмовити.

Відповідач зазначив, що він не ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та добровільно сплачує аліменти на утримання дитини. На підтвердження цього до матеріалів справи надано квитанції про сплату аліментів за період з 23 березня по вересень у розмірі 7446,75 грн щомісячно, з розрахунку 1/4 від середньої заробітної плати по Дніпропетровській області. Відповідач зазначив що він є адвокатом, здійснює господарську діяльність як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування.

З огляду на добровільне виконання обов`язків та відсутність заборгованості, відповідач вважає, що предмет спору про стягнення аліментів відсутній. Твердження позивача про нібито приховування відповідачем своїх доходів від дитини та держави є необґрунтованими та не підтвердженими жодними належними й допустимими доказами.

Відповідач звернув увагу суду, що в позовних вимогах позивачем не конкретизовано строк стягнення аліментів (зокрема, не зазначено вимогу про стягнення «до досягнення дитиною повноліття»), що має істотне значення відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 182 Сімейного кодексу України .

На переконання відповідача задоволення позовних вимог про стягнення аліментів до повноліття дитини (до 2039 року) створить істотну юридичну колізію, оскільки у провадженні перебуває інша справа щодо повернення дитини на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. У разі прийняття рішення про повернення дитини батькові та її фактичного проживання з ним, відповідач буде змушений продовжувати сплачувати аліменти на рахунок матері через наявність діючого виконавчого листа, а процедура припинення виконання виконавчого листа чи зміни порядку стягнення в судовому порядку вимагатиме тривалого часу.

Крім того, звертає увагу, що рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю до повноліття дитини відсутнє.

Враховуючи наведене вище, просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 липня 2026 року у справі № 159/1723/26 суд роз`єднав позовні вимоги та виділив у самостійне провадження вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначені матеріали передані до канцелярії суду, зареєстровані як нова справа за №159/4940/26 та на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані для розгляду судді Смалюху Р.Я.

Ухвалою від 04.08.2026 суд прийняв до провадження цивільну справу №159/4940/26, призначив справу до судового розгляду на 17.09.2026.

17.08.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву та заява відповідача про участь в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 17.08.2026 суд задовольнив заяву відповідача про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних джерел.

10.09.2026 до суду надійшло клопотання відповідача про об`єднання провадження у цій справі зі справою про з якої воно було виділено.

14.09.2026 надійшло клопотання відповідача про долучення до справі доказів квитанцій про сплату коштів позивачу.

17.09.2026 до суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням у відпустці.

У судове засідання 18.09.2026 прибув відповідач, який заперечив позовні вимоги з підстав викладених у відзиві, позивач та його представник не прибули, хоча про час і місце його проведення були ознайомлені ще 06.08.2026, про що свідчить довідка про доставку ухвали від 04.08.2026 у їх електронні кабінети в системі Електронний суд.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У ч. 3 ст. 223 ЦПК України зазначено, що у разі якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Протокольною ухвалою суд визнав причину неявки представника позивача, адвоката Талашко І.М., неповажною. Будучи завчасно повідомленою про дату судового засідання ще 06.08.2026, представник мала реальну можливість належним чином спланувати свій графік. Натомість адвокат, здійснюючи незалежну професійну діяльність як самозайнята особа, видала наказ про надання собі 5-денної відпустки лише за два дні до призначеного слухання.

Також протокольними ухвалами суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про об`єднання цієї справи зі справою з якої вона була виділена, та про відкладення розгляду справи до отримання відповіді на звернення судді, яке було здійснено у справі №159/1723/26 до Міністерства юстиції України.

Водночас суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання відповідача про долучення копій квитанції про перерахування коштів відповідачем позивачу.

Верховний Суд у своїх постановах від 13 листопада 2020 року у справі № 359/5348/17 (провадження № 61-18620св19) та від 8 грудня 2021 року у справі № 369/10161/19 (провадження № 61-3468св21) наголосив, що якщо учасники судового процесу, зокрема сторони чи їхні представники, не з`явилися на судове засідання, але суд дійде висновку, що наявних матеріалів достатньо для ухвалення законного та обґрунтованого рішення, розгляд справи може бути завершено без її відкладення. Основним критерієм для відкладення справи є не відсутність сторони або її представника, а неможливість вирішення спору в межах відповідного судового засідання.

У цій справі суд вважає, що наявних матеріалів достатньо для прийняття законного та обґрунтованого рішення, тому вирішення спору по суті може відбутися без відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, та повідомив присутніх, що повний текст судового рішення буде оголошений у судовому засіданні 28.09.2026, у зв`язку з чим оголосив переву.

Вивчивши матеріали справи, суд встановив такі обставини, які мають значення для вирішення предмету спору.

08.01.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено шлюб, прізвище дружини після укладення шлюбу ОСОБА_5 , про що свідчить копія свідоцтва про шлюб від 08.01.2021.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що свідчить свідоцтво про народження від 05.10.2021.

Довідкою з Державного демографічного реєстру підтверджується, що місце проживання позивача зареєстроване за адресою АДРЕСА_1 .

Актом обстеження умов проживання від 17.03.2026 підтверджується, що малолітній ОСОБА_3 проживає разом з позивачкою та дідусем і бабусею за адресою АДРЕСА_1 .

Інформацією з реєстру адвокатів підтверджується, що ОСОБА_2 здійснює адвокатську діяльність.

Платіжними інструкціями за квітень-вересень 2026 підтверджується, що ОСОБА_2 перераховував ОСОБА_1 щомісячно кошти з призначенням платежу аліменти для ОСОБА_3 , на загальну суму близько 44000,00 грн

Розглянувши та оцінивши подані учасниками справи обґрунтування та докази, суд дійшов висновку, що спір у справі виник у сфері сімейних правовідносин щодо стягнення аліментів на дітей.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Отже, обов`язок із забезпечення належного рівня життя дітей покладений в рівній мірі як на батька так і на матір.

Отже, аліменти є важливим механізмом, який гарантує виконання батьками свого обов`язку забезпечувати дитину всім необхідним для її добробуту: соціальними благами, якісним харчуванням, житлом, розвагами, захистом та піклуванням. Правовий зв`язок між батьками та дитиною базується на її походженні й не залежить від наявності чи відсутності шлюбу між батьками. Тому обов`язок утримувати дитину зберігається незалежно від сімейного стану батьків, чи перебувають вони у шлюбі між собою, чи шлюб розірваний, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітніх дітей, є правомірними.

Визначаючи розмір аліментів, які необхідно стягувати на двох неповнолітніх дітей, суд зазначає таке.

Під час визначення розміру аліментів суд враховує обставини, передбачені статті 182 СК України, а саме: стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Встановлюючи мінімальний розмір аліментів держава визначає лише орієнтир щодо гарантованих мінімальних меж.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Застосовуючи наведені критерії до обставин цієї справи, суд встановив, що дитина проживає разом з позивачкою і потребує стабільного джерела утримання, достатнього для її гармонійного розвитку.

Щодо матеріального становища платника аліментів (пункт 2 частини першої статті 182 СК України) суд враховує, що відповідач здійснює адвокатську діяльність, яка за своєю правовою природою є незалежною професійною діяльністю.

Факт фактичного проживання відповідача за кордоном не звільняє його від обов`язку утримувати дитину та не є підставою для зменшення обсягу цього обов`язку, оскільки місце проживання платника аліментів не входить до переліку обставин, що враховуються судом за статтею 182 СК України.

Відповідач у порядку, передбаченому процесуальним законом, не надав доказів на підтвердження того, що на його утриманні перебувають інші особи, зазначені у пункті 3 частини першої статті 182 СК України, що стан його здоров`я чи майновий стан унеможливлює сплату аліментів у заявленому розмірі, або що розмір аліментів, який просить стягнути позивач, є завищеним чи не відповідає його реальним доходам. За відсутності таких доказів суд позбавлений підстав враховувати відповідні обставини на користь відповідача.

Сторони в добровільному порядку не домовились про участь батька в утриманні малолітнього сина. Будь-яких доказів щодо існування домовленостей між сторонами щодо утримання сина відповідачем не надано.

Статтею 191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Не заслуговують на увагу й доводи відповідача про здійснення ним добровільної матеріальної допомоги на утримання сина.

Добровільний характер допомоги, що надається одним з батьків поза межами судового провадження та без оформлення аліментного зобов`язання, не є тотожним виконанню обов`язку зі сплати аліментів у судовому порядку і не породжує правових наслідків щодо визначення іншої дати початку стягнення.

Інше тлумачення суперечило б меті правового регулювання аліментних відносин, яка полягає у забезпеченні дитини стабільним, юридично гарантованим і примусово забезпечуваним джерелом утримання, а не у залежності від добровільного волевиявлення платника, яке може бути в будь-який час припинено чи змінено на власний розсуд останнього.

Крім того, відсутність між сторонами будь-якої добровільної домовленості щодо порядку та розміру утримання сина додатково підтверджує необхідність судового визначення обсягу цього обов`язку.

За таких обставин, з урахуванням спільного обов`язку обох батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей, відсутності доведених відповідачем підстав для зменшення розміру аліментів, а також характеру професійної діяльності відповідача, що презюмує наявність у нього стабільного джерела доходу, суд дійшов висновку, що стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача на утримання двох неповнолітніх дітей є співмірним, необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку малолітнього сина, водночас не покладає на платника аліментів надмірного тягаря та не порушує справедливого балансу між інтересами дітей і майновими інтересами відповідача.

Водночас, суд вважає слушним зауваження відповідача щодо необхідності обмеження строку до якого стягуватимуться аліменти - до досягнення дитиною повноліття.

Отже, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, виходячи з мотивів наведених вище, керуючись внутрішнім переконанням суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину належить задовольнити в повному обсязі, стягнувши з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Суд роз`яснює, що сторони не позбавлені можливості, у разі зміни матеріального стану звернутися до суду з позовом про збільшення або зменшення розміру аліментів.

Суд звертає увагу сторін, що відповідно до ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення підлягає до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки згідно з вимогами Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про збільшення розміру аліментів та зміну способу їх стягнення, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 12, 76-81, 258, 259, 263-265, 273, 279, 280 ЦПК України, статтями 7,18, 181,182, 183, 192 СК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити повністю.

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23.03.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Копію рішення направити сторонам у справі.

Копію рішення направити сторонам у справі.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Третя особа без смостійних вимог Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Ковельської міської ради (45008, Волинська область, м. Ковель, вул. Незалежності, буд. 73; ЄДРПОУ 04051313)

Повне судове рішення складене 28.09.2026.

Суддя Р.Я. Смалюх