Ухвала суду № 140114020, 28.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

28 вересня 2026 року Справа № 520/29693/24

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Мельников Р.В., розглянувши матеріали справи за адміністративним позовом Кокс Консалт ГмбХ в особі Представництва "Кокс Консалт Гезельшафт міт бешренктер Хафтунг" (вул. Космічна, буд. 21, оф. 706, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61165 ЄДРПОУ 26550399) до Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61057 ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Кокс Консалт ГмбХ в особі Представництва "Кокс Консалт Гезельшафт міт бешренктер Хафтунг" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0148120414 від 21 березня 2024 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що податкове зобов`язання з ПДВ за листопад 2021 року у сумі 1 791 368 грн було сплачено своєчасно та в повному обсязі, а спірний штраф у розмірі 83 984,69 грн виник виключно через те, що ГУ ДПС неправомірно зарахувало ці кошти в рахунок погашення податкових повідомлень-рішень від 01.12.2021 та 16.12.2021, які на той момент оскаржувалися в суді та мали статус неузгоджених. На думку позивача, такі дії суперечать вимогам Податкового кодексу України та Порядку ведення оперативного обліку податків, оскільки неузгоджені податкові зобов`язання не могли брати участь у розрахунках та погашатися за рахунок сплачених сум. Позивач також посилається на те, що зазначені податкові повідомлення-рішення були скасовані рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2022 у справі № 520/27642/21. З огляду на це позивач вважає податкове повідомлення-рішення № 0148120414 від 21.03.2024 протиправним та просить його скасувати.

Ухвалою суду від 04.11.2024 позовну заяву Кокс Консалт ГмбХ в особі Представництва "Кокс Консалт Гезельшафт міт бешренктер Хафтунг" до Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - повернуто позивачу.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2025 апеляційну скаргу позивача задоволено, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 про повернення позовної заяви - скасовано, справу направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

31.10.2025 справа надійшла з Другого апеляційного адміністративного суду до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 03.12.2025 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки за результатами камеральної перевірки, оформленої актом від 28.02.2024 № 7067/20-40-04-14-03/26550399, встановлено несвоєчасну сплату позивачем узгодженого податкового зобов`язання з ПДВ за листопад 2021 року, що стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0148120414 від 21.03.2024 про застосування штрафу у розмірі 83 984,69 грн. Відповідач вважає, що кошти, сплачені позивачем, були правомірно зараховані у рахунок погашення податкового боргу відповідно до п. 87.9 ст. 87 ПК України, у зв`язку з чим виникла недоїмка за декларацією з ПДВ за листопад 2021 року.

Окрім того, представником відповідача до суду подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з недотриманням встановлених позивачем процесуальних строків звернення до суду.

В обґрунтування зазначеної заяви, податковим органом зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 21.03.2024 № 0148120414 було оскаржене позивачем в адміністративному порядку, однак рішеннями ДПС України від 11.09.2024 № 5594/8 та № 5595/8 скаргу залишено без розгляду через пропуск 10-денного строку її подання та відсутність документів на підтвердження поважності причин такого пропуску. На думку відповідача, саме 11.09.2024 позивач дізнався про результати адміністративного оскарження, відтак мав звернутися до суду у встановлений спеціальним податковим законодавством місячний строк, натомість позов подано лише 25.10.2024. Відповідач також вказує, що спірне ППР направлялося на податкову адресу позивача рекомендованим поштовим відправленням, однак було повернуто за закінченням строку зберігання, а тому посилання позивача на те, що про поновлення штрафу в інтегрованій картці він дізнався лише 15.10.2024, вважає необґрунтованими.

У свою чергу, представником позивача разом з позовною заявою до суду подано заяву про поновлення процесуального строку на звернення до суду, в якій позивач зазначає, що пропуск місячного строку, встановленого пунктом 56.19 статті 56 ПК України, зумовлений обставинами, які не залежали від позивача. Зокрема, 22.08.2024 позивач подав до ДПС України адміністративну скаргу на податкове повідомлення-рішення від 21.03.2024 № 0148120414, одночасно просивши поновити строк її подання, оскільки не мав можливості своєчасно отримати ППР та оскаржити його. Після подання скарги 29.08.2024 визначений ППР штраф у розмірі 83 984,69 грн був виключений з обліку нарахованих штрафних санкцій. У зв`язку з цим позивач вважав, що його права відновлено, а тому подальшого судового оскарження на той момент не здійснював. 11.09.2024 позивач отримав рішення ДПС України про відмову у поновленні строку подання скарги та залишення її без розгляду. Водночас після цього, як зазначає позивач, штраф залишався невідображеним в обліку, що підтверджувало його переконання у фактичному відновленні порушеного права. Лише 15.10.2024 штраф у сумі 83 984,69 грн був повторно відображений в інтегрованій картці платника, про що позивач дізнався з електронного кабінету. Відтак, позивач наголошує, що лише 25.10.2024, тобто невідкладно після виявлення повторного нарахування, позивач звернувся до суду з позовом та заявою про поновлення строку. Отже, позивач вважає, що його поведінка була послідовною та добросовісною, а пропуск установленого строку спричинений не бездіяльністю, а виключенням штрафу з обліку після подання адміністративної скарги та його повторним відображенням лише 15.10.2024. У зв`язку з цим просить визнати наведені обставини поважними та поновити строк звернення до адміністративного суду.

Суд дослідивши матеріали справи та доводи сторін, при вирішенні питань про поновлення строку звернення до суду та залишення позовної без розгляду виходив з такого.

Приписами ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Так, предметом спору у справі, що розглядається, є визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України у разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Згідно із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19, строк звернення до суду із позовними вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення становить: шість місяців з дня, коли особа дізналася про прийняття такого податкового повідомлення-рішення у випадку невикористання процедури досудового врегулювання спору (адміністративного оскарження) відповідно до пункту 56.18 статті 56 ПК України, та один місяць з дня, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 статті 56 ПК України у випадку використання процедури досудового врегулювання спору (адміністративного оскарження).

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 30 серпня 2018 року в адміністративній справі № 813/2897/16, від 21 серпня 2025 року у справі № 380/20996/24.

У постанові від 28.05.2026 по справі № 520/22570/25 Верховний Суд дійшов таких висновків: «під час вирішення питання про дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно встановити не лише факт направлення податкового повідомлення-рішення відповідно до вимог ПК України, а й момент, коли особа фактично дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 травня 2024 року у справі № 990/53/24 наголосила на необхідності наведення змістовних і вагомих доводів щодо вчинення усіх необхідних і можливих дій, які б указували на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку, зазначивши при цьому, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав не є поважною причиною для його поновлення.

Сам по собі факт направлення податкових повідомлень-рішень рекомендованим листом за податковою адресою не є безумовним доказом того, що платник реально міг дізнатися про їх існування.

За правилами абзаців першого, другого пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Отже, законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено ДПС України у спірному випадку) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 640/9016/20, від 24 вересня 2025 року у справі № 520/7480/25.

Згідно з наявної у матеріалах справи квитанції №2, позивачем подано заяву на отримання документів від податкового органу через електронний кабінет лише 30.06.2025. Тому до цього моменту, належним способом листування вважалось саме направлення документів позивачу засобами поштового зв`язку.

Судовим розглядом встановлено, що контролюючим органом було направлено позивачу на його податку адресу: вул. Космічна, буд. 21, оф. 706, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61165, 23.03.2024 року, поштове відправлення, яке було повернуто відправнику 16.04.2024 за закінченням терміну зберігання, що у свою чергу, підтверджується відповідною довідкою АТ "Укрпошта".

Однак, конверт не містять інформації, про те, які саме документи надсилалися в конверті, зокрема відсутній опис вкладення, що у свою чергу унеможливлює ідентифікацію змісту поштового відправлення від 23.03.2024.

Також, суд бере до уваги обставини, які, зокрема вбачаються з наявних у матеріалах доказів, а саме відомостей електронного кабінету платника податків та дані витягу щодо стану розрахунків з бюджетом позивача, з яких судовим розглядом встановлено, що 29.08.2024 податковим органом виключено нараховану суму зобов`язання у розмірі 83984,69 грн за податковим повідомленням-рішенням №0148120414 від 21.03.2024.

Враховуючи подану позивачем скаргу від 22.08.2024, такі дії податкового органу позивачем були розцінені, як позитивний результат розгляду такої скарги.

11 вересня 2024 року позивачем електронною поштою було отримано від ДПС України рішення № 27503/6/99-00-06-03-01-06 від 11.09.2024р. про відмову у поновленні пропущеного строку на подання скарги і рішення № 27506/6/99-00-06-03-01-06 від 11.09.2024р. про залишення скарги без розгляду.

Відповідач, зазначає, що позивач повинен був дізнатись про результати його адміністративного оскарження з отриманням відмови у задоволенні його скарги - 11.09.2024.

Разом з тим, у подальшому, що підтверджено відомостями електронного кабінету платника податків, 15.10.2024 відповідну суму податкового зобов`язання було повторно включено до нарахованих до сплати сум у розрахунках з бюджетом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з усталеною позицією Європейського суду з прав людини у справах, які стосуються порушень статті 6 Конвенції, правило встановлення обмеження доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи («Іліан проти Туреччини» (llhan v. Turkey), заява № 22277/93).

Відтак, одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.

Європейський Суд з прав людини вже звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007)».

Усталеною є практика Верховного Суду про те, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Надалі, Указами Президента України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні, і він діє на теперішній час.

Суд зазначає, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадженням такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для поновлення цих строків, що підтверджується висновком Верховного Суду у постанові від 29.09.2022 по справі №500/1912/22.

У справі «Bellet v. France» (заява №23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Також, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви №№38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява №28090/95, пункт 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі вище викладеного, суд зазначає, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про вжиття позивачем активних та послідовних заходів для захисту своїх прав. Доказів необґрунтованого зволікання чи недобросовісної процесуальної поведінки позивача матеріали справи не містять, у свою чергу пропуск процесуального строку за оскарження податкових повідомлень-рішень обумовлений об`єктивними причинами, що не залежали від волі позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що причини пропуску строку є поважними, а зазначені відповідачем підстави для залишення позовної заяви без розгляду не знайшли свого підтвердження, тому наявні підстави для поновлення позивачу строку на звернення до суду.

Керуючись положеннями ст. ст. 122, 240, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву Кокс Консалт ГмбХ в особі Представництва "Кокс Консалт Гезельшафт міт бешренктер Хафтунг" про поновлення пропущеного строку звернення до суду - задовольнити.

Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду з позовом у даній справі.

У задоволенні заяви представника Головного управління ДПС у Харківській області про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Мельников Р.В.