Рішення № 140085473, 25.09.2026, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1530/26

Провадження № 2/347/1124/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Косів

Косівський районний суд, Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді: Крилюк М.І.,

секретаря: Лазорик Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Косів цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення збитків за несвоєчасне виконання рішення суду по заборгованості за кредитним договором, -

В с т а н о в и в:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків за несвоєчасне виконання рішення суду по заборгованості за кредитним договором мотивуючи свої вимоги тим, що 20.11.2013 року Косівський районний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення по справі № 347/2515/13-ц, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0018/73/60275 від 31.08.2006 р. у розмірі 421891,68грн. З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства. Таким чином, рішення, яке постановив Косівський районний суд ІваноФранківської області не виконувалось Відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року.

Кредитний договір № 014/0018/73/60275 від 31.08.2006 р. було укладено між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 . Надалі, право вимоги первісним кредитором було відступлено до ТОВ "ФК Довіра та гарантія" на підставі укладеного договору про відступлення права вимоги №114/70/1 від 19.07.2019 року.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У зв`язку з чим, Позивачем було розраховано, виходячи із загальної суми заборгованості, 3% річних у розмірі 37935,58 грн. та інфляційні збитки у розмірі 92252,71 грн. (разом становить 130188,29 грн), що підлягають сплаті Відповідачем за прострочення виконання рішення суду.

У зв`язку з викладеним позивач просить постановити рішення суду яким стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» збитки в якості відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 347/2515/13-ц у розмірі 130188,29 грн а також судові витрати.

Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи та доказами направлення йому процесуальних документів.

Відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України суд за відсутності відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового засідання, який не з`явився без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзиву, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ухвали Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2026 року вирішено вказану справу розглянути в порядку заочного провадження.

Дослідивши письмові матеріали справи, надані позивачем докази та оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог ст.ст. 7681 ЦПК України, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються належними, допустимими та достатніми доказами, а тому підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що 20.11.2013 року Косівський районний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення по справі № 347/2515/13-ц, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0018/73/60275 від 31.08.2006 р. у розмірі 421891,68грн. З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства. Таким чином, рішення, яке постановив Косівський районний суд ІваноФранківської області не виконувалось Відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року.

Кредитний договір № 014/0018/73/60275 від 31.08.2006 р. було укладено між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 . Надалі, право вимоги первісним кредитором було відступлено до ТОВ "ФК Довіра та гарантія" на підставі укладеного договору про відступлення права вимоги №114/70/1 від 19.07.2019 року.

Як вбачається із копії ухвали Косівського районного суду Івано-Франківської області по справі 347/2515/13-ц, вирішено замінити стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 14305909) на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»» (код ЄДРПОУ: 38750239, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіоконструктора Ігоря Сікорського, 8) у виконанні рішення суду у цивільній справі № 347/2515/13 за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/0018/73/60275 від 31.08.2006 у розмірі 421 891, 68 грн. та 3441 грн. оплаченого судового збору.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що однією з підстав заміни кредитора у зобов`язанні іншою особою є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тому, відповідно до укладених договорів станом на дату звернення до суду, Право вимоги за кредитним договором № 014/0018/73/60275 від 31.08.2006 р належить ТОВ "ФК Довіра та гарантія".

25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239). Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства, що підтверджується випискою з ЄДР № 140801500422 від 26.07.2024.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 ЦПК України, невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/13238/18; від 30 березня 2016 у справі №6-2168цс15.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).

Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6- 42цс1 1). Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», за змістом ст.552, ч.2 ст.625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та 3% річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язань Рішення суду не виконувалось Відповідачем у період з 25.02.2019 року до 23.02.2022 року, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Розрахунок здійснюється за формулою ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ...... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Останній період IIc (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.21866444 Інфляційне збільшення: 421891,68 x 1.21866444 - 421891,68 = 92252,71 грн.

3% річних Розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

Період прострочення грошового зобов`язання: Кількість днів у періоді Сума з 25/02/2019 до 31/12/2019 285095,34 x 3 % x 310 : 365 : 100 310 10749,57 грн. з 01/01/2020 до 31/12/2020 285095,34 x 3 % x 366 : 366 : 100 366 12656,75 грн. з 01/01/2021 до 23/02/2022 285095,34 x 3 % x 419 : 365 : 100 419 14529,26 грн. Всього штрафних санкцій: 37935,58 грн.

У зв`язку з чим, Позивачем було розраховано, виходячи із загальної суми заборгованості, 3% річних у розмірі 37935,58 грн. та інфляційні збитки у розмірі 92252,71 грн. (разом становить 130188,29 грн), що підлягають до задоволення та стягнення з відповідача за прострочення виконання рішення суду.

Оцінивши надані позивачем докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ВІН ФІНАНС» про стягнення з ОСОБА_2 збитки за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 347/2515/13-ц у розмірі 130188,29 грн є обґрунтованими та підтверджуються належними, допустимими і достатніми доказами, а тому підлягають задоволенню.

Щодо понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу, розмір яких за позовними вимогами складає 8000 грн, суд, дійшов такого висновку.

На підтвердження понесення витрат на оплату правової допомоги позивач надав такі докази: Договір про надання правової допомоги, Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору а.с. 12.

Даючи оцінку вищевказаному, суд виходить з того, що положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Разом з тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство встановило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

В частині 1 ст. 137 ЦПК України зазначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4ст. 137ЦПК України).

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Даючи оцінку доказам, долученим на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу у даній цивільні справі у розмірі 8000 гривень, суд зазначає, що враховуючи категорію справи, яка розглянута судом без участі сторін, а також обсяг фактичних витрат, понесених стороною позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх необхідність та доцільність, керуючись принципом законності, співмірності та справедливості вважаю необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому з відповідачки слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн. а також 2000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу .

На підставі викладеного, керуючись статтями 526, 530, 610, 611, 625, 628, 638, 10481050, 1054 ЦК України, статтями 12, 7681, 141, 263265, 268, 280282 ЦПК України, суд,-

В и р і ш и в:

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» адреса м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, 04112 ЄДРПОУ 38750239 збитки за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 347/2515/13-ц у розмірі 130188,29 грн (сто тридцять тисяч сто вісімдесять вісім гривень 29 копійок) а також у відшкодування сплаченого судового збору 2662,40 грн та у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 2000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: М.І. Крилюк