Ухвала суду № 140078002, 24.09.2026, Добровеличківський районний суд Кіровоградської області

ЄУН 396/1050/26

Номер провадження по справі 1-кп/387/178/26

У Х В А Л А

про продовження строку тримання під вартою

24 вересня 2026 року селище Добровеличківка

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області у складі

головуючого судді ОСОБА_1

із секретарем судового засідання ОСОБА_2

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора (в режимі відеоконференції) ОСОБА_3

обвинуваченого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_4

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026121200000015 від 18.02.2026 по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Дубівка Володимирського району Рівненської області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з профільною середньою освітою, навідника 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 5 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону, військової частини НОМЕР_1 у військовому званні молодшого сержанта, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України

В С Т А Н О В И В :

В провадженні суду перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026121080000037 від 04.02.2026 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України.

Судовий розгляд призначено на 15 годину 00 хвилин 24 червня 2026 року.

Від прокурора 24 вересня 2026 року надійшло клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 .. Обґрунтовуючи подане клопотання прокурор зазначає, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив тяжке кримінальне правопорушення, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення полі на строк від 5 до 8 років. Під час обрання запобіжного заходу та в подальшому під час продовження запобіжного заходу в даному кримінальному провадженні встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ст. 177 КПК України, що є підставою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Метою продовження запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_4 є забезпечення виконання останнім покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

- переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, оскільки обвинувачений вчинив умисний тяжкий злочин;

- незаконно впливати на потерпілу та свідків з метою зміни чи відмови від наданих показів;

- вчинити інше кримінальне правопорушення, чи продовжити вчинення даного кримінального правопорушення;

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, тобто вводити слідство в оману, ухилятись від викликів суду.

Прокурор наголошує на суворості можливого покарання обвинуваченого ОСОБА_4 та просить визнати за реальну небезпеку можливості його ухилення від правосуддя у разі застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.

Обвинувачений та захисник заперечили щодо задоволення даного клопотання, посилаючись на те, що тяжкість інкримінованого йому злочину не відповідає тяжкості запобіжного заходу. Просили застосувати більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем його реєстрації. При цьому наголосили на тому, що обвинувачений примирився з потерпілою, і остання не має жодних претензій. Також обвинувачений наголосив на необхідності збору документів по оформленні інвалідності.

Заслухавши сторін кримінального провадження, розглянувши подане стороною обвинувачення клопотання та матеріали кримінального провадження, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч.1ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно зі ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим частиною першою цієї статті.

При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою судом перевіряється факт того, що ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та його продовження, не зменшились та продовжують існувати.

Європейський суд з прав людини підкреслює, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. (п.79 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року у справі "Харченко проти України").

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 18 березня 2026 року відносно ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят днів) до 17 травня 2026 року, без визначення застави.

Ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 15 травня 2026 обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят днів), тобто до 12 години 10 хвилин 14 липня 2026 року, без визначення застави.

Ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 24 червня 2026 обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят днів), тобто до 16 години 00 хвилин 23 серпня 2026 року, без визначення застави.

Ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 31 липня 2026 обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят днів), тобто до 15 години 00 хвилин 29 вересня 2026 року, без визначення застави.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (п. 79 рішення ЄСП у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року).

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує вимоги п. п. 3, 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування кожного обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Обвинувачений ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до умисних тяжких злочинів (у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту); їх наслідки спричинення потерпілому умисних тяжких тілесних ушкоджень (за ч.1 ст. 121 КК України).

При вирішенні питання доцільності продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого, суд виходить з необхідності уникнення ризиків, передбачених п. 1, п. 3, п.4, п.5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Суворість покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти або повторного вчинення злочинів («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Очікування можливого суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Зазначена обставина на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. При цьому, ризик втечі повинен оцінюватися й у світлі інших факторів, а тому суд, вирішуючи питання щодо продовження запобіжного заходу, враховує тяжкість злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_4 у сукупності з іншими обставинами.

Доведеним є ризик впливу на свідків у кримінальному провадженні, оскільки, ураховуючи стадію судового розгляду кримінального провадження, обґрунтованим є ризик того, що перебуваючи на свободі та під загрозою можливого застосування тяжкого покарання, у разі визнання винуватим у вчиненні злочину, ОСОБА_4 може впливати на свідків, які не допитані в судовому засіданні, оскільки знайомий зі свідками, отже йому відома інформація про свідків. При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. За таких обставин ризик впливу на свідків існує до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом. При цьому, відсутність претензій у потерпілої до обвинуваченого та доводи останнього про примирення з потерпілою не виключають ризиків, передбачених п.3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Також достатньо обґрунтованим є ризики вчинення іншого кримінального правопорушення та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

У справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

На підставі викладеного, суд вважає, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження, що на даний час жоден із більш м`яких запобіжних заходів, не може запобігти ризикам, раніше врахованим судом під час обрання обвинуваченому запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою та забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків. Враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який не судимий, не одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, згідно обвинувального акту ОСОБА_4 , є військовослужбовцем, спричинив потерпілій тяжкі тілесні ушкодження під час спільного розпивання алкогольних напоїв, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_4 необхідно продовжити строк тримання під вартою на шістдесят днів.

Суд враховує ризики, встановлені судом під час обрання обвинуваченому запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою. Підстави, за яких судом було застосовано до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не змінились, ризики не зменшились.

Суд вважає, що ризики наразі є реальними та триваючими, вони виключають можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`які, альтернативні запобіжні заходи не забезпечать належний рівень гарантії доброчесної поведінки обвинуваченого. Продовження строку дії запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 на даний час відповідає суспільному інтересу щодо охорони прав та інтересів інших осіб.

Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання та примирився з потерпілою, не можливо віднести до тих стримуючих чинників, які могли у повному обсязі мінімізувати ймовірність вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від можливого покарання, гарантували б запобігання встановленим ризикам без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Враховуючи положення статті 183 КПК України та з урахуванням застережень, що містяться в ч.4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою погоджується з думкою прокурора та вважає за доцільне не визначати розмір застави.

Керуючись ст.ст. 176-178, 182, 183, 197, 199, 331, 369, 372, 395 КПК України, суд ,

ПОСТАНОВИВ :

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят днів), тобто до 12 години 15 хвилин 23 листопада 2026 року.

Дату закінчення дії ухвали суду встановити: 12 година 15 хвилин 23 листопада 2026 року.

У задоволенні клопотання захисника адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу - відмовити.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, захиснику та направити для відома та виконання Державній установі «Кропивницький слідчий ізолятор».

Ухвала суду може бути оскаржена протягом семи днів з дня її проголошення до Кропивницького апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 25 вересня 2026 року.

Суддя ОСОБА_6