Рішення № 140028368, 23.09.2026, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/6562/26

Категорія 62

2/295/3872/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Зосименка О.М.,

при секретарі Хінцинській В.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, про визнання права користування постійного квартирою,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Виконавчого комітету Житомирської міської ради в якому просив суд визнати за ним право постійного користування квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову вказав, що з 1993 року разом з батьками постійно там проживав і після смерті батьків і брата на даний час там проживає, та оскільки відсутні будь які документи (ордер, договір право правомірного постійного проживання/користування у вищевказаній квартирі, він позбавлений можливості скористатись своїм правом на приватизацію цього житла.

У відзиві на позов відповідач заперечив щодо позову, вказавши, що ордер є необхідною умовою для реалізації права на приватизацію.

В останнє судове засідання сторони не з`явимлися, від позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з листа Управління житлового господарства житомирської міської ради від 23.01.2026р. за №1-43 позивача повідомлено, що питання приватизації квартири АДРЕСА_1 не може бути прийнято до розгляду через відсутність ордеру, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Згідно довідки КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» житомирської обласної ради від 26.03.2026 року згідно наявних даних, що знаходяться в матеріалах інвентаризаційної справи М8279 до моменту внесення даних в електронну базу- Реєстр прав власності на нерухоме майно (2003рік) за адресою: АДРЕСА_2 . право власності на нерухоме майно не зареєстровано.

Згідно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за №470165292 від 27.03.2026р. відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_1 відсутні.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У контексті рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE" викладені загальні принципи тлумачення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла. ЄСПЛ констатував, що "згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займаного або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі п.1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання держави є порушенням ст.. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві…". Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування" (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 40, 41, 42, 43 ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року).

З урахуванням того, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, при вирішенні справи, передбачених законом підстав для виселення особи, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві".

Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в ч.2 цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (стаття 64 ЖК).

У статті 65 ЖК України зазначено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку (частина перша та друга статті 106 ЖК України).

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 64 ЖК).

У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 зроблено висновок, що "у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР).

Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР).

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання".

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17 (провадження № 61-865сво21)).

Аналіз змісту статті 65 ЖК України у системному зв`язку з іншими нормами права дає підстави для висновку, що за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні (див. постанови Верховного Суду від 01 вересня 2021 року в справі № 641/7103/19 (провадження № 61-6885св20), від 06 жовтня 2021 року у справі № 646/660/19 (провадження № 61-17363св20, від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц (провадження № 61-2027св22)).

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні ч.2 ст. 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем (див. постанови Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 754/14628/17 (провадження № 61-10210св21), від 28 серпня 2023 року у справі № 199/736/22 (провадження № 61-5671св23)).

Як вбачається з довідки Управління ведення реєстру територіальної громади житомирської міської ради у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 з 10.02.2010р., ОСОБА_2 з 13.12.2008 року, ОСОБА_3 з 13.03.2008р. та знятий з реєстрації 22.05.2015р., ОСОБА_4 з 08.02.1991р. та ОСОБА_5 з 20.05.1988 р.

Одночасно судом встановлено, що батьками позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 були ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ,свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 9-11). ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 (а.с.12).

Матеріали справи не містять відомостей про наявність у позивача іншої реєстрації та іншого житла у володінні.

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 10.10.2008 року ОСОБА_4 позбавлено батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_1 (а.с. 13).

Таким чином, встановивши на момент реєстрації позивача у квартирі у 2010 році, де на той час проживали і були зареєстровані його брати, мати ОСОБА_5 (з 20.05.1988 р.,) та ОСОБА_4 , він був неповнолітньою особою (17 років),тому на вселення до члена сім`ї наймача згоди всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, не вимагалось; та відповідно до статей 64, 65 ЖК України позивач є членом сім`ї наймача (матері, яка була зареєстрована першою у квартирі з 20.05.1988 р., ), та у позивача відсутнє інше житло, суд дійшов висновку, що позивача вселено і зареєстровано до житлового приміщення на законних підставах, у зв`язку з чим позовні вимоги слід задовольнити частково, а саме в частині визнання за позивачем права користування квартирою, оскільки позивач не є власником майна, а вселився до квартири, був зареєстрований у ній як член сім`ї наймача.

Відповідно до ст.. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 331 грн. 20 коп.

Керуючисьст.ст. 12, 13, 81, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з Виконавчого комітету Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 1 331 грн. 20 коп. сплаченого судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд міста Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Зосименко