Рішення № 140019963, 23.09.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2396/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

секретар судового засідання: Трофименко С.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Татаринов Олександр Сергійович (в режимі відеоконференції)

відповідача: адвокат Нагорний Євген Федорович (в режимі відеоконференції), директор Купріянов Юрій Віталійович (в залі суду),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, справу

за позовом: Черкаської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (Україна, 18028, місто Черкаси, вулиця Залізняка Максима, будинок 142, ЄДРПОУ ВП 45314134),

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «НПП Постача» (Україна, 61044, місто Харків, проспект Московський (теперішнє найменування топоніму - Героїв Харкова), будинок 257, ЄДРПОУ 35589558)

про: стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області, через систему «Електронний Суд», надійшов позов Черкаської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «НПП Постача» про стягнення неустойки у сумі 75 774,00 грн та штрафу у сумі 4 152,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23.05.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Черкаської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «НПП Постача» було укладено Договір поставки № ЧкФ/100/18-23.01-Р-НД-200/25.

За посиланням позивача у позові, на виконання умов Договору, він направив на електронну адресу Відповідача Заявку № 1 від 26.05.2025 на поставку товару із визначеним строком поставки - до 04.06.2025 року, на підтвердження чого надає до матеріалів позовної заяви скріншот електронного листа заявки № 1 від 26.05.2025.

Позивач у позові зазначає, що за пунктом 5.4 Договору, відповідач був зобов`язаний здійснити поставку товару протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання Заявки № 1 від 26.05.2025, тобто до 04.06.2025. Втім, як зазначає позивач у позові, станом на день подання позовної заяви, Відповідач свій обов`язок щодо поставки товару не виконав, товар Покупцеві не передав, чим грубо порушив умови Договору та норми чинного законодавства України.

За порушення відповідачем строків поставки товару, на підставі п.9.2. договору, позивач розраховує пеню у розмірі 75 774,00 грн, з розрахунку розміру пені, визначеного у пункті 9.2. Договору (1% від вартості товару за кожен день прострочення), та з урахуванням загальної кількості днів прострочення відповідача (365 днів).

Також, у позовній заяві, позивач зазначає, що оскільки період прострочення поставки товару перевищує 10 робочих днів, то він має право на стягнення з відповідача одноразового штрафу у розмірі 20% від вартості непоставленого товару у розмірі 4 152,00 грн.

На думку позивача, загальна сума боргу, що підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «НПП Постача» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Черкаської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України», становить 79 926,00 грн , з яких: 75 774,00 грн - неустойка за 365 днів прострочення поставки товару та 4 152,00 грн - штраф за прострочення понад 10 робочих днів

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 справа № 922/2396/26 була передана на розгляд судді Юрченко В.С.

08.07.2026, суд позовну заяву залишив без руху, з одночасним встановленням строку та способу усунення її недоліків.

13.07.2026, позивач скерував, через систему «Електронний Суд», заяву про усунення недоліків (вх. № 17071).

14.07.2026, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2396/26. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву. Встановлено відповідачу строк - п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзиву на позовну заяву, оформленого відповідно до вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України, а також всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. Встановлено позивачу строк - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде поданий) - для подання суду: відповіді на відзив на позов в порядку статті 166 Господарського процесуального кодексу України, а також доказів направлення відповіді на відзив відповідачу.

20.07.2026, через систему «Електронний Суд», до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 17754 від 21.07.2026).

22.07.2026, ухвалою суду, відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «НПП Постача» (вх. № 17754 від 21.07.2026), повернуто без розгляду, через відсутність доказів на підтвердження належних повноважень адвоката Нагорного Євгена Федоровича на підписання відзиву від імені відповідача.

23.07.2026, через систему «Електронний Суд», до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 18032).

24.07.2026, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «НПП Постача» (вх. № 18032 від 23.07.2026).

У відзиві, в обґрунтування своїх заперечень, відповідач зазначає, що позивач до матеріалів справи надав лише доказ його одностороннього волевиявлення (скріншот відправлення заявки № 1 від 26.05.2025), проте доказів зустрічного волевиявлення (акцепту) з боку Відповідача - не надає, а відтак, на думку відповідача, оскільки Заявка №1 від 26.05.2025 не була акцептована, вона є неузгодженою, а строк поставки товару, визначений п. 5.4 Договору (7 робочих днів), не розпочався.

На думку відповідача, відсутність узгодженого зобов`язання між контрагентами, виключає сам факт його порушення (прострочення), що унеможливлює будь-які правові підстави для нарахування штрафних санкцій (пені та штрафу). Порушення процедурної умови розгляду заявки № 1 від 26.05.2025 (не направлення відповіді), на думку відповідача, не є тотожним порушенню строку поставки товару, оскільки сам об`єкт порушення (узгоджений сторонами строк поставки) у даному випадку відсутній. Тому, відповідач вважає, що неможливо стягувати санкції за прострочення поставки Товару, умови якої Сторонами не були узгоджені.

Крім того, відповідач наголошує у відзиві, що наданий позивачем скріншот на підтвердження відправлення Заявки № 1 від 26.05.2025 є неналежним та недопустимим доказом у розумінні ст. 76-79 ГПК України, оскільки він не підтверджує факту отримання заявки відповідачем та, головне, не підтверджує факту узгодження умов поставки.

Також у відзиві відповідач вказує, що позивач нараховує пеню за 365 днів, включаючи період з 01.01.2026 по 05.06.2026 (156 днів), коли дія Договору припинилася. В той же час, на думку відповідача, нарахування пені за період, коли договірні відносини вже не діяли, є неправомірним та суперечить ст. 631 ЦК України.

26.07.2026, до суду, через систему "Електронний Суд", від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, витребування оригіналів доказів, огляд електронного доказу та залучення третьої особи (вх. № 18168 від 27.07.2026), в якому останній просить, в тому числі, суд постановити ухвалу про розгляд справи № 922/2396/26 за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання з викликом сторін та залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача - хостинг-провайдера ТОВ "ХОСТІНГ УКРАЇНА".

Обґрунтовуючи клопотання про розгляд справи № 922/2396/26 за правилами загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання з викликом сторін, відповідач стверджує, що у даній справі ключовою обставиною яка потребує доказуванню є факт відправки та отримання відповідачем заявки № 1 від 26.05.2025, як підстави для формування у останнього зобов`язання із поставки товару позивачу. В той же час, оскільки позивач стверджує, що направив заявку № 1 від 25.05.2025 на електронну адресу Відповідача, та на підтвердження цього надає скріншот електронного листа, а Відповідач категорично заперечує факт отримання заявки № 1 від 26.05.2025, та надає власні скріншоти поштової скриньки ІНФОРМАЦІЯ_1, то думку відповідача, існує прямий конфлікт доказів, який неможливо вирішити під час розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Крім того, відповідач вважає, що для об`єктивного встановлення факту направлення та отримання заявки № 1 від 26.05.2025 необхідно залучити до участі у справі як третю особу хостинг-провайдера, який обслуговує поштову скриньку Відповідача - ТОВ "ХОСТІНГ УКРАЇНА", та витребувати від нього логи (журнали) електронного листування за період з 20.05.2025 по 30.05.2025, що дозволить достеменно встановити, чи був надісланий та доставлений електронний лист з Заявкою № 1 від 25.05.2025 на адресу Відповідача.

Також у даному клопотанні відповідач просить забезпечити можливість безпосереднього дослідження електронної поштової скриньки Відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 в судовому засіданні шляхом демонстрації доступу до неї та перевірки вхідних і вихідних листів за період з 20.05.2025 по 30.05.2025.

Крім того, 26.07.2026, до суду, через систему "Електронний Суд", від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, витребування оригіналів доказів, огляд електронного доказу та залучення третьої особи (вх. № 18201 від 27.07.2026), в якому останній просить, в тому числі суд постановити ухвалу про розгляд справи № 922/2396/26 за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання з викликом сторін та залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача - хостинг-провайдера ТОВ "ХОСТІНГ УКРАЇНА".

Обґрунтовуючи клопотання про розгляд справи № 922/2396/26 за правилами загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання з викликом сторін, відповідач вважає встановлення ключового факту доказування по даній справі щодо відправки та отримання відповідачем заявки № 1 від 26.05.2025, як юридичної події з якої розпочинається відлік строку на виконання обов`язку по поставці товару позивачу, неможливо вирішити під час розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Обґрунтовуючи підстави для вчинення судом дій, охоплених статтею 50 Господарського процесуального кодексу України, відповідач спирається на обставини справи, а також, що для об`єктивного встановлення факту направлення та отримання заявки, в межах дії договору поставки № ЧкФ/100/18-23.01-Р-НД-200/25 від 23.05.2025, необхідно залучити до участі у справі як третю особу хостинг-провайдера, який обслуговує поштову скриньку відповідача - ТОВ "ХОСТІНГ УКРАЇНА" та витребувати від нього логи (журнали) електронного листування за період з 20.05.2025 по 30.05.2025, що дозволить достеменно встановити, чи був надісланий та доставлений електронний лист з Заявкою № 1 від 25.05.2025 на адресу Відповідача.

Крім того, відповідач клопоче про здійснення огляду електронної поштової скриньки Відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 в судовому засіданні шляхом демонстрації доступу до неї та перевірки вхідних і вихідних листів за відповідний період.

27.07.2026 до суду, через систему "Електронний Суд", від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 18265).

У відповідь на доводи відповідача у відзиві, позивач зазначає, що ним було направлено Заявку № 1 від 226.05.2025 на офіційну електронну адресу Відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1, яка була погоджено сторонами у розділі 17 Договору. На думку позивача, спроба Відповідача трактувати власну бездіяльність як підставу для звільнення від обов`язку поставити товар є грубим порушенням принципу добросовісності, закріпленого у статті 13 Цивільного кодексу України.

Позивач також вважає, що надані ним докази електронного листування є належними, допустимими та достатніми доказами у справі. Крім того, твердження Відповідача про неправомірність нарахування пені поза межами строку дії Договору (після 31 грудня 2025 року), на думку позивача, прямо суперечать частині 4 статті 631 Цивільного кодексу України, відповідно до якої закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. Оскільки порушення строку поставки виникло у період дії Договору, нарахування передбачених правочином штрафних санкцій є повністю правомірним.

30.07.2026, ухвалою суду, в тому числі прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. № 18265 від 27.07.2026). Відмовлено у задоволенні клопотання відповідача (вх. № 18168 від 27.07.2026 та вх. № 18201 від 27.07.2026) в частині залучення до участі у цій справі третьої особи. Відмовлено у задоволенні клопотання відповідача (вх. № 18168 від 27.07.2026 та вх. № 18201 від 27.07.2026) в частині розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Постановлено проводити розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено перше судове засідання для розгляду справи на 31.08.2026.

03.08.2026, до суду, через систему «Електронний Суд», від відповідача надійшло заперечення (на відповідь на відзив) (вх. № 18822).

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 31.08.2026, прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи заперечення (на відповідь на відзив) (вх. № 18822 від 03.08.2026).

31.08.2026, в судовому засіданні, представник відповідача наголосив на заявленому клопотанні про витребування доказів, із зазначенням аргументів на обґрунтування клопотання про витребування доказів.

31.08.2026, представник позивача заперечив проти клопотання відповідача про витребування доказів, із зазначенням аргументів на підтримку своєї позиції.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 31.08.2026, оголошено перерву до 14.09.2026.

14.09.2026, в судовому засіданні представник відповідача підтримав клопотання про витребування доказів та просив суд оглянити поштову скриньку ІНФОРМАЦІЯ_1 на наявність доказів, а саме повідомлень від позивача щодо заявки № 1 від 26.05.2025.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 14.09.2026, на підставі ч. ч. 3 та 4 ст. 81 ГПК України, залишено без розгляду подані відповідачем клопотання про витребування доказів (вх. № 18168, 18201 від 27.07.2026).

14.09.2026 судом в судовому засіданні поставлено на розгляд клопотання відповідача (вх. № 18201 від 27.07.2026) щодо огляду електронного доказу.

14.09.2026, в судовому засіданні, представник відповідача наголосив на заявленому клопотанні про огляд електронного доказу, із зазначенням аргументів на обґрунтування клопотання.

14.09.2026, представник позивача заперечив проти клопотання відповідача про огляд електронного доказу, із зазначенням аргументів на підтримку своєї позиції.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 14.09.2026, відмовлено в задоволені клопотання відповідача про огляд електронного доказу (вх. № 18201 від 27.07.2026).

Присутній у судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача 14.09.2026 просив суд позов задовольнити у повному обсязі. Присутній у судовому засіданні з розгляду справи по суті відповідач та представник відповідача 14.09.2026 просив суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 14.09.2026, відповідно до ст. 219 ГПК України, оголошено перерву в судовому засіданні до 23.09.2026 для ухвалення рішення.

При цьому, суд зазначає про те, що 23.09.2026 до суду, від представника відповідача надійшло клопотання (вх. № 23398), в якому останній просить, в тому числі зменьшити розмір пені на 90%. Одночасно, суд зауважує, що стадія ухвалення судового рішення є фінальною стадією розгляду справи, та проведення будь-яких інших процесуальних дій, як-от розгляд клопотань, заяв від учасників справи, у ГПК України не передбачено.

У судовому засіданні, 23.09.2026, судом оголошено рішення суду.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив позицію позивача та відповідача, встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 23 травня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Черкаської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» (далі - Покупець/Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НПП Постач» (далі - Постачальник/Відповідач) було укладено Договір поставки № ЧкФ/100/18-23.01-Р-НД-200/25 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов`язався поставити Покупцю у власність товар, згідно предмету закупівлі: «Домкрат гідравлічний клиновий за кодом згідно з Єдиним закупівельним словником ДК 021:2015-426500000-7 - Ручні інструменти пневматичні та моторизовані», а Покупець - прийняти та оплатити такий товар.

Згідно пункту 1.2. Договору Асортимент, найменування, кількість та ціна Товару узгоджується Сторонами у Специфікації, яка є Додатком № 1 до цього Договору та є його невід`ємною частиною. Характеристики Товару (найменування, одиниці вимірювання, загальна кількість, технічні характеристики), що підлягає поставці за цим договором, зазначено у Технічній специфікації, яка є Додатком № 2 до цього Договору та є його невід`ємною частиною (пункт 1.3. Договору).

Згідно пункту 1.4. Договору, умови поставки Товару зазначаються Покупцем у заявках (далі - Заявка). У Заявці обов`язково зазначається асортимент, найменування, кількість та ціна.

Відповідно до пункту 3.1. Договору, ціна цього Договору визначається з урахуванням вартості Товару, зазначеної у Специфікації, та складається із вартості Товару, поставленого згідно усіх Заявок Покупця та не може перевищувати 20 760,00 грн (Двадцять тисяч сімсот шістдесят гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ в сумі 3 460,00 грн (Три тисячі чотириста шістдесят гривень 00 копійки).

Відповідно до п. п. 5.1. Договору поставка Товару за цим Договором здійснюється Постачальником окремими партіями протягом строку дії Договору на умовах, визначених цим Договором, на підставі письмових Заявок Покупця. Заявки можуть подаватися засобами електронної пошти на електронну адресу Постачальника, визначену в розділі 17 Договору, і вважаються дозволом на поставку та є підтвердженням готовності Покупця до приймання Товару.

Пунктом 5.2 Договору Подання Заявки здійснюється з обов`язковим зазначенням даних уповноваженої особи Покупця на подання таких Заявок та відповідної уповноваженої особи Постачальника на прийняття таких Заявок. Уповноважена особа від Постачальника: Данілов Сергій, ел.адреса ІНФОРМАЦІЯ_1 , Уповноважена тел. НОМЕР_1 . особа від Покупця: ОСОБА_1 ел.адреса ІНФОРМАЦІЯ_2 , тел. НОМЕР_2 .

Згідно п.5. 3 Договору постачальник зобов"язаний розглянути Заявку Покупця у строк не більше 1 (одного) робочого дня з моменту її отримання та надати письмове повідомлення про прийняття Заявки повністю або частково (в якій частині) шляхом направлення Постачальником відповідного листа на електронну адресу Покупця з якої надійшла Заявка або за допомогою інших засобів, передбачених пунктом 4.2 цього Договору. Якщо Постачальник не має можливості виконати поставку на умовах, викладених у Заявці, він повинен письмово відмовити в Заявці ( із зазначенням причин такої відмови) та направити таку відмову Покупцю на електронну адресу з якої надійшла Заявка та/або в порядку, визначеному пунктом 4.2. цього Договору, у строк, що не перевищує 1 (один) робочий день з моменту отримання відповідної Заявки.У разі, якщо Постачальник протягом 1 (одного) робочого дня з моменту отримання відповідної Заявки Покупця не вчинив або вчинив із запізненням дії, визначені у цьому пункті, то така Заявка Покупця вважається не прийнятою Постачальником та не узгодженою Сторонами. Напрравлення Покупцю відмови від Заявки або ненаправлення повідомлення про прийняття Заявки буде вважатися порушенням Постачальником умов Договору.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що Товар повинен бути поставлений Покупцю протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання Постачальником Заявки, якщо інше не узгоджено Сторонами додатково, але в будь-якому випадку із врахуванням строків, визначених в п.5.4 Договору. Покупець проводить перевірку технічних характеристик Товару, відповідність поданим Заявкам Покупця за кількістю, якістю, асортиментом та комплектністю безпосередньо на території Постачальника в робочий час. Постачальник зобов`язаний за 2 (два) робочі дні до запланованої дати поставки кожної партії Товару в погоджений Заявкою Покупця пункт призначення, письмово повідомити Покупця про дату та час надходження Товару в пункт призначення, а також надати інформацію про вантажоперевізника та іншу інформацію, що необхідна Покупцю для прийняття Товару. Приймання Товару Покупцем в пункті призначення здійснюється у відповідності до товарно-супровідних документів, згідно з відповідною Заявкою Покупця.

Відповідно до пункту 9.2. Договору, за порушення строків поставки (допоставки, доукомплектації, заміни тощо) Товару, визначених розділом 5 цього Договору, Постачальник сплачує неустойку у розмірі 1% вартості такого Товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 10 (десять) робочих днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 20% вказаної вартості такого Товару.

Крім того, пунктом 14.1. Договору, встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками сторін (за наявності) та діє до 31.12.2025 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно з пунктом 14.3. договору закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час діі цього договору.

У розділі 17 Договору, сторони передбачили контакті дані контрагентів, зокрема, Постачальник: ТОВ «НПП Постача», місцезнаходження та банківські реквізити Сторін 61044, м. Харків, пр-т Героїв Харкова, 257 Код ЄДРПОУ 35589558, ІПН 355895520375 Витяг з реєстру платників ПДВ №1140374500148 п/р НОМЕР_3 у банку АТ «ПУМБ» м. Київ, МФО 334851 Електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Додатками до Договору, що є невід`ємною його частиною, є такі документи: додаток № 1 - Специфікація, Додаток № 2 - Технічна специфікація, додаток № 3 - зразок Заяви.

Договір та додатки до нього підписані сторонами без зауважень та скріплені печатками.

Згідно з Додатком № 1 до Договору, предметом поставки є: Домкрат гідравлічний клиновий ДК14П81 в комплекті з насосом гідравлічним ручним НРГ-7004, кількістю 1 шт., загальною вартістю 20 760,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до наявних матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач направив на електронну адресу Відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1, Заявку № 1 від 26.05.2025 року на поставку товару, а саме, домкрат гідравлічний клиновий ДК14П81 в комплекті з насосом гідравлічним ручним НРГ-7004, кількістю 1 шт., загальною вартістю 20 760,00 грн. з ПДВ., із визначеним строком поставки - до 04.06.2025 року ( п.5.4 Договору).

Доказів виконання зобов"язань за Договором поставки № ЧкФ/100/18-23.01-Р-НД-200/25 Відповідачем матеріали справи не містять.

01.07.2025 року на адресу Постачальника було направлено претензію за № ЧкФ/100/32.02-ВИХ-3892-25, яка залишена без відповіді та задоволення.

В обгрунтування позовних вимог позивачем до позову надано скріншот направлення Заявки № 1 від 26.05.2025 з електронної адреси уповноваженої особи від Покупця: ОСОБА_1 ел.адреса ІНФОРМАЦІЯ_2 , тел. НОМЕР_2 . на ел.адреса ІНФОРМАЦІЯ_1, який є уповноваженою особою від Постачальника: Данілов Сергій та є погодженою сторонами в умовах укладеного Договору (п.5.2).

Судом встановлено, що обмін (надсилання та повернення) документами (проект Договору, рахунками та Заявкою) відбувався з боку Черкаської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" з використанням електронної пошти ОСОБА_1., а з боку ТОВ "НПП Постача" - з використанням електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1., що підтверджується відповідним скріншотом.

Також, в судовому засіданні при розгляді справи по суті, сторони повідомили суд, що узгоджений та підписаний Договір надсилався стороні засобами поштового зв"язку.

В той же час, у судовому засіданні при розгляді справи по суті, відповідач категорично заперечує проти отримання Заявки № 1 від 26.05.2025 на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та наголошує на недопустимості та недостовірності наданого позивачем скріншоту електронного листа з відправки Заявки № 1 від 26.05.2025 та зазначив, що Заявка Покупця вважається не прийнятою Постачальником та не узгодженою Сторонами, оскільки з боку відповідача не було направлено письмове повідомлення про прийняття Заявки повністю або частково на електронну адресу Покупця (пункт 5.3 Договору).

Судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом судового розгляду у справі є вимога позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу за договором поставки № ЧкФ/100/18-23.01-Р-НД-200/25 від 26.05.2025, а предметом доказування у справі, відповідно, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

На підставі статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626, стаття 205 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на правову природу, укладений між сторонами договір є договором поставки, який у розумінні статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків.

Приписами статей 526-527 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Загальні положення про договір визначені статям 626-637 Цивільного кодексу України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 Цивільного кодексу України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частини 1 статті 655, частини 1 статті 663 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок забезпечити постачання товару, в свою чергу покупець зобов`язується виконувати умови та порядок оплати товару в терміни, які передбачені договором.

Відповідно до статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

З огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір про поставки № ЧкФ/100/18-23.01-Р-НД-200/25 від 26.05.2025, як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

При цьому, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір про поставку № ЧкФ/100/18-23.01-Р-НД-200/25 від 26.05.2025 був чинним протягом відповідного періоду.

Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, враховуючи, що предметом договору слугує зобов`язання із передачі товару, суд зазначає, що між сторонами виникли господарські відносини на підставі договору поставки, до яких, крім положень Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов`язання, застосовуються також положення глави 54 підрозділу 1 Розділу ІІІ ЦК України.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Згідно умов договору, поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі заявки покупця, які направляються на електронну пошту відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначена адреса електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначена у розділі 17 Договору, тобто, є офіційною і використовується відповідачем як засіб зв`язку та ділового листування з позивачем.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов Договору направив на електронну адресу Відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1, Заявку № 1 від 26.05.2025 року на поставку товару із визначеним строком поставки - до 04.06.2025 року, на підтвердження чого надано до матеріалів позову скріншот поштової скриньки ОСОБА_1.

Крім того, судом встановлено, що заявка № 1 від 26.05.2025 містить всі необхідні реквізити відправника, як-то передбачено у пункті 5.2. Договору, зокрема, особу яка сформувала електронний лист - ОСОБА_1 її ел.адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також посаду - провідний фахівець відділу МТЗ Черкаської філії ТОВ «Газорозподільні системи України». Судом також встановлено, що дані щодо уповноваженої особи відправника-покупця (ОСОБА_1), містяться в п. 5.2. Договору, та збігаються із даними які містяться на скріншоті електронного листа. Матеріали справи не містять доказів про зміну поштової чи електронної адреси відповідача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 зазначила таке: "процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах."

З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку, що копії наданого Позивачем електронного листування здійснені з особою, яка є уповноваженою особою Відповідача.

Листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК України (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20 (п. 84) та у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 910/15383/21 (п.38) обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов`язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до статей 3, 5, 8 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг" електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

З урахуванням викладених обставин, враховуючи умови п. 5.2 та п. 17 Договору, суд дійшов висновку, що обмін між Сторонами документами (Заявкою) шляхом електронною поштою свідчить про погодження їх Сторонами та про виникнення відповідних зобов`язань за ним.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 15.07.2022 року у справі №914/1003/21, чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем була належним чином, у відповідності до умов договору, надіслана 26.05.2025 заявка № 1, на поставку товару на визначену електронну адресу постачальника ІНФОРМАЦІЯ_1, із визначеним строком поставки - до 04.06.2025 року.

Суд зазначає, що позиція відповідача зводиться до заперечення самого факту належного надіслання та отримання ним заявки № 1 від 26.05.2025 на замовлення позивачу товару. В обгрунтування своїх заперечень, відповідач зазначив, що його представником адвокатом Нагорним Є.Ф. було направлено адвокатський запит вих. № 21/07-2 від 21.07.2026 до ТОВ "Хостінг Україна" (хостинг - провайдер, що обслуговує аккаунт ТОВ "НПП Постача") щодо надання офіційної довідки про наявність або відсутність листів від ОСОБА_1 за травень 2025, на який останній отримав відповідь про те, що ТОВ "Хостінг Україна" є виключно постачальником послуг хостингу і не формує, не генерує та не видає будь-яких офіційних довідок чи виписок щодо руху, статусу або вмісту електронних листів, а ТОВ "НПП Постача" може самостійно, використовуючи панель керування хостингом та відповідні поштові інтерфейси, здійснити перевірку, перегляд та фіксацію будь-якої необхідної йому інформації щодо свого електронного листування.

Заперечення відповідача стосовно не отримання заявки № 1 від 26.05.2025 на поставку товару та надані відповідачем до матеріалів справи відповідні скріншоти електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1, судом оцінюються критично, тому як, з більшим ступенем вірогідності не можуть підтверджувати юридичний факт - не отримання від позивача заявки № 1 від 26.05.2025, оскільки це є відповідальністю самого відповідача, як-то, самостійно здійснювати керування відповідними поштовими інтерфейсами, перегляд та фіксацію будь-якої інформації щодо свого електронного листування, що і було підтверджено листом ТОВ "Хостінг Україна" від 27.07.2026 № 9651, який наявний в матеріалах справи.

Крім того, ані в заявах по суті справи, ані в судовому засіданні по розгляду справи по суті, учасники справи не зазначили інформації, що окрім електронної комунікації (шляхом направлення електронних листів) між контрагентами, в пункті 5.2. Договору, передбачено також комунікацію через телефонний зв`язок, із зазначенням конкретних телефонних номерів уповноважених осіб з боку позивача та відповідача або відповідного листування засобами поштового зв"язку.

Виявлення відповідачем належної обачності стосовно комунікації із позивачем щодо співпраці в межах дії договору, в матеріалах справи відсутні. Бідь-яких доказів з цього приводу - відповідачем до матеріалів справи не надано.

Суд звертає увагу на те, що обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку, підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу пред`явлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 березня 2023 року в справі № 916/2492/21.

Судом встановлено, що позивачем у позовній заяві надано докази, які можуть бути більш вірогідними відносно доказів, наданих відповідачем на підтвердження обставин, пов`язаних із вчиненням в рамках договору господарської операції по поставці.

Тобто, підсумовуючи вище зазначене, позивачем доведено, та матеріали справи містять докази, з яких можна було констатувати про виконання позивачем своїх зобов"язань та відповідно, неналежне виконання зобов"язань відповідачем по Договору поставки товару.

Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах доказів, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Законом України від 20 вересня 2019 року № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" 17 жовтня 2019 року, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

У пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27 жовтня 1993 року у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Матеріалами справи позивачем доведено юридичну подію, визначену умовами Договору, направлення позивачем на електронну адресу постачальника ІНФОРМАЦІЯ_1 заявки № 1 від 26.05.2025 на поставку товару, а відтак, суд виснує про виникнення у відповідача зустрічного обов`язку з поставки Домкрату гідравлічного клиновий ДК14П81 в комплекті з насосом гідравлічним ручним НРГ-7004, кількістю 1 шт., загальною вартістю 20 760,00 грн. з ПДВ. у строк встановлений п. 5.4. договору та заявкою № 1 від 26.05.2025 до 04.06.2025. Доказів поставки товару позивачу у встановлений Договором та Заявкою строк матеріали справи не містять, як і будь-якого листування між сторонами з цього приводу.

З урахуванням зазначеного, суд доходить до висновку, що вказані вище обставини свідчать про порушення Відповідачем договірного обов`язку щодо поставки позивачу Товару у строк, встановлений Договором, та відповідно, про обгрунтованість позовних вимог та наявність підстав для відповідальності згідно пункту 9.2 Договору, як сплату пені у розмірі 1 % вартості Товарів, за кожен день такого прострочення та додатково штрафу у розмірі 20 % вартості Товару, поставку яких прострочено понад 10 робочих днів.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В статті 549 Цивільного кодексу України надано визначення неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Отже, сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов`язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).

Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов`язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Поряд з цим, Цивільний кодекс України передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.

Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідного зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року по справі № 916/804/17 сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України) (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі 910/2031/16).

Одночасне стягнення пені та штрафу за одне й те саме порушення грошового зобов`язання не є подвійною відповідальністю та не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки пеня і штраф є різними видами (формами) неустойки, а не окремими видами юридичної відповідальності; чинне законодавство не встановлює заборони на одночасне стягнення пені та штрафу, якщо це передбачено договором (ст. 627 ЦК України - свобода договору). Така правова позиція неодноразово підтверджена Верховним Судом, зокрема в постановах КГС ВС від 09.02.2018 р. у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 р. у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 р. у справі № 922/1720/17 та від 02.04.2019 р. у справі № 917/194/18.

Судом перевірено розмір нарахованого Позивачем до стягнення з Відповідача штрафу, та встановлено, що його розрахунок здійснено арифметично та метологічно правильно, що свідчить про обґрунтованість вимоги Позивача про стягнення з Відповідача штрафу у розмірі 4 152,00 грн.

В той же час, перевіривши правомірність нарахування позивачем пені за 365 днів, починаючи з 05.06.2025, в розмірі 75 774,00 грн, та правомірність доводів відповідача щодо не згоди з нарахуванням пені з 01.01.2026 по 05.06.2026, оскільки договірні відносини між контрагентами припинились 31.12.2025, суд визнає цей розрахунок таким, що є арифметично та метологічно неправильним, з урахуванням наступного.

Так, суд встановив, що строк поставки товару за заявкою № 1 від 26.05.2025 є таким, що настав 04.06.2025, та відповідно, з 05.06.2025 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Суд приймає до уваги, що Законом України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» №4196-IX від 09.01.2025 було визнано таким, що втратив чинність Господарський кодекс України з дня введення в дію цього Закону, тобто з 28.08.2025.

При цьому, під час укладання сторонами Договору норми Господарського кодексу України діяли і сторони повинні були керуватись його положеннями, а саме ст. 232 ГК України, та мали застосовуватися при спірних правовідносинах щодо відповідальності та нарахування пені.

Частиною шостою ст. 232 ГК України було передбачено обмеження нарахування пені шістьма місяцями з часу виникнення права на нарахування пені (момент прострочення зобов`язання), якщо інше не встановлено законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 визначила, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 9.2. Договору, за порушення строків поставки (допоставки, доукомплектації, заміни тощо) Товару, визначених розділом 5 цього Договору, Постачальник сплачує неустойку у розмірі 1% вартості такого Товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 10 (десять) робочих днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 20% вказаної вартості такого Товару.

З огляду на положення п. 9.2 договору суд доходить висновку, що Договір не містить інший строк нарахування штрафної санкції, аніж той, що був передбачений положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України.

Таким чином позивач мав право нараховувати пеню за прострочення поставки по Заявці № 1 від 26.05.2025 протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, оскільки це право припинилося саме під час дії ГК України.

Визначаючись щодо застосування норми ч. 6 ст. 232 ГК України до спірних правовідносин сторін, суд виходить з того, що відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

З огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та відповідні цивільні права і обов`язки сторін (зокрема зобов`язання відповідача оплатити товар) виникли до втрати чинності ГК України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення грошового зобов`язання до 28.08.2025 слід застосовувати положення ч. 6 ст. 232 ГК України (схожі висновки відносно дії нормативно-правових актів у часі викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

Таким чином, з урахуванням норми ч. 6 ст. 232 ГК України (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин), вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково, у розмірі 38 198,40 грн, тобто в межах шести місяців від дня, коли останній мав виконати зобов`язання.

При цьому, суд зазначає, що нарахування пені та штрафу здійснено виключно відповідно до погоджених сторонами умов Договору та є наслідком неналежного виконання Відповідачем своїх договірних зобов`язань.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що Позивачем доведено належними та допустимими доказами, що Відповідач при виконанні своїх зобов`язань за договором, допустив їх порушення у вигляді несвоєчасної поставки товару, а відтак суд висновує про часткове задоволення вимоги позивача та, відповідно, ухвалює стягнути з відповідача пеню у розмірі 38 198,40 грн та штрафу у розмірі 4 152,00 грн.

Згідно вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про часткове задоволення позову.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати (сплачений судовий збір), понесені позивачем, покладаються на відповідача, з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору у випадку подання процесуальних документів, передбачених частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір», в електронній формі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НПП Постача» (Україна, 61044, місто Харків, проспект Московський (теперішнє найменування топоніму - Героїв Харкова), будинок 257, ЄДРПОУ 35589558) на користь Черкаської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (Україна, 18028, місто Черкаси, вулиця Залізняка Максима, будинок 142, ЄДРПОУ ВП 45314134 р/р НОМЕР_4 ) пеню у розмірі 38 198,40 грн та штраф у розмірі 4 152,00 грн, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 1 410,73 грн.

Видати наказ після набрання законної сили рішення суду.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "23" вересня 2026 р.

СуддяВ.С. Юрченко