Рішення № 140013748, 23.09.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа№ 953/10549/26

н/п 2/953/5431/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р. Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Шаренко С.Л.,

при секретарі Мартиненко Т.П.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представників відповідача Халабурдіна С.В., Корольчука Ю.Ю.,

представника третьої особи Солодяк В.Р. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 адвоката Хоменко Євгена Олександровича до Державної установи «Інститут Медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор`єва Національної Академії Медичних Наук України, третя особа Національне агентство з питань запобігання корупції про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку, -

установив:

27.07.2026 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ДУ «Інститут Медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор`єва Національної Академії Медичних Наук України, третя особа НАЗК про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку, в обґрунтування якої представник позивача зазначив наступне.

Наказом Державної установи «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор`єва Національної академії медичних наук України» від 02 липня 2026 року № 141-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивачку ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади - завідувача лікаря-радіолога відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. ОСОБА_1 було прийнято на посаду завідувача лікаря-радіолога відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини відповідно до наказу Державної установи «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор`єва Національної академії медичних наук України» від 01.06.2019 № 73-л. Загальний стаж роботи ОСОБА_1 у ДУ «ІМРО НАМН України» складає понад 30 років. ОСОБА_1 сумлінно виконувала покладені на неї обов`язки щодо організації роботи відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини, а також лікаря радіолога, надаючи медичну допомогу населенню, про що свідчить відсутність дисциплінарних, або будь-яких інших стягнень.

Відповідно до наказу ДУ «ІМРО НАМН України» від 01.05.2026 року № 55 «Про прийняття до виконання змін до структури, штатних розписів і тарифікаційних списків Установи за розділами наука і клініка», з 01.07.2026 запроваджена реорганізація клініки та введено зміни до структури ДУ «ІМРО НАМН України» та штатного розпису клініки. Відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини та відділення радіаційної онкології та променевої патології об`єднані в один структурний підрозділ відділення радіаційної онкології та променевої патології, у зв`язку з чим, передбачено скорочення штату працівників ДУ «ІМРО НАМН України», в тому числі, посади завідувача лікаря-радіолога відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини.

Відповідно до листа № 465/02-04 від 01.05.2026 року, ОСОБА_1 було запропоновано переведення на вакантні посади згідно штатного розпису ДУ «ІМРО НАМН України» з 01.07.2026 року. Так, відповідно до наданого Переліку вакантних посад за розділом клініка згідно штатного розпису та з урахуванням змін, що вводяться з 01.07.2026, станом на 01.05.2026, визначена як вакантна посада завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології на 95 ліжок, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 , відповідно до своєї заяви від 06.05.2026, погодилася на переведення на запропоновану посаду завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології, враховуючи наявну кваліфікацію займаної посади, а саме: стаж роботі понад 30 років з джерелами іонізуючого випромінювання та радіоактивним речовинами, радіоактивним йодом, наявність спеціальності «Медична радіологія і рентгенологія», наявність вищої кваліфікаційної категорії «Радіологія», багаторічний досвід керівних посад та роботи з персоналом. Однак, листом ДУ «ІМРО НАМН України» від 01.06.2026 № 366/09-13 ОСОБА_1 було відмовлено у переведенні на посаду завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології. У вказаному листі заначено, що за результатами оцінки кваліфікації ОСОБА_1 вона не відповідає кваліфікаційним вимогам, визначеними у посадовій інструкції завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології, зареєстрованій за № 1334 від 11.05.2026, та введена в дію наказом ДУ «ІМРО НАМН України» № 65 від 12.05.2026, а саме: відсутній стаж роботи лікарем зі спеціальності «Радіологія» з проведенням радіотерапії не менше 5 років.

Позивач ОСОБА_1 зазначає, що вона не заперечує, що така вимога могла бути зазначена в посадовій інструкції завідувача або іншому локальному акті щодо відповідної посади. Однак така вимога відсутня у Положенні про відділення, яке прямо передбачає, що відділення може очолювати завідувач лікар-радіолог або радіаційний онколог. Відповідно до п. 5.3 Положення про відділення радіаційної онкології та променевої патології № 88 від 05.05.2026, відділення очолює завідувач лікар-радіолог (або радіаційний онколог), який має: вищу медичну освіту, проходження інтернатури за спеціальністю «Радіологія», безперервний професійний розвиток, сертифікат лікаря-спеціаліста, вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «Радіологія», стаж роботи за спеціальністю «Радіологія» не менше 5 років, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 було подано до ДУ «ІМРО НАМН України» заперечення від 02.06.2026 року, а також додаткові заперечення від 17.06.2026 року. Однак, відповідно до змісту листів ДУ «ІМРО НАМН України» від 16.06.2026 № 610/09-13 та від 02.07.2026 № 659/09-13, вищевказані обґрунтування були проігноровані, як і не зазначено посилань на норми чинного законодавства, якими врегульовано кваліфікаційні вимоги щодо обіймання посади лікаря-радіолога, у т.ч. накази МОЗ України, нормативні акти НСЗУ та/або Державної інспекції атомного регулювання України. Позивач вказує, що відповідач мав довести не лише формальне існування цієї вимоги в посадовій інструкції, а й законність її встановлення, дату її внесення, належне ознайомлення позивачки з нею, її узгодженість із Положенням про відділення та однакове застосування цієї вимоги до всіх кандидатів. Натомість керівництво ДУ «ІМРО НАМН України» застосувало до позивача додатковий кваліфікаційний критерій таким чином, що він зменшив зміст Положення про відділення. Якщо Положення про відділення допускає призначення завідувачем лікаря-радіолога, то посадова інструкція не може використовуватися як інструмент вибіркового усунення конкретного лікаря-радіолога без належного обґрунтування, чому саме цей додатковий критерій є обов`язковим, коли він був внесений і чи застосовувався він однаково до інших осіб. Крім того, відповідач у вищевказаних листах не надав документів, які підтверджують проведення розгляду позивача як кандидата на посаду відповідно створеною комісією та/або порівняння позивача з іншими кандидатами, або працівниками, які залишилися працювати чи були призначені/ переведені до новоствореного відділення, як і не надано результатів такого відбору. За таких умов, відмова у переведенні виглядає не як об`єктивне застосування кваліфікаційної вимоги, а як вибіркове дискримінаційне застосування додаткового перепону до конкретної працівниці. Крім того, відповідачем було видано наказ від 30.06.2026 року № 76 «Про завершення процедури звільнення за скороченням ОСОБА_1 », зі змісту якого, вбачається, що позивач продовжувала виконувати посадові обов`язки завідувача лікаря-радіолога відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини, що протирічить позиції відповідача, викладеної у вищевказаних листах щодо відсутності кваліфікації лікаря-радіолога.

Таким чином, позивач вважає, що відповідачем безпідставно, протиправно було відмовлено їй в переведенні на вакантну посаду з урахуванням наявної кваліфікації та досвіду роботи, враховуючи, що позивачем повторно, 02.07.2026 року було підтверджено згоду на переведення на вакантну вищевказану посаду. За таких обставин, звільнення не може вважатися правомірним, оскільки на дату звільнення одночасно існували три юридично значимі факти: наявна вакантна посада, чинна згода працівника на переведення на вищевказану посаду та відсутність належно доведеної неможливості такого переведення. Однак, відповідачем не було надано позивачу жодного протоколу, висновку, та/або іншої порівняльної інформації, який би підтверджував проведення реальної оцінки її переважного права на залишення на роботі. У запереченнях на наказ №76 позивач прямо просила надати документи щодо оцінки переважного права, однак належного документального підтвердження такої оцінки їй не було надано. Відсутність документальної оцінки переважного права є істотною саме в цій справі, оскільки позивачка має майже 40 років стажу роботи в ДУ «ІМРО НАМН України», вищу кваліфікаційну категорію зі спеціальності «Радіологія», багаторічний досвід завідування відділенням, досвід роботи з джерелами іонізуючого випромінювання та радіоактивними речовинами, значний науковий доробок, статус учасника бойових дій. За таких обставин, відповідач був зобов`язаний не формально, а реально оцінити її кваліфікацію, продуктивність праці та переважне право порівняно з іншими працівниками/кандидатами.

Крім того позивач зазначає, що має статус викривача відповідно до листа Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 16.09.2025 № 105184-2025, ідентифікатор ССА58008812251. Позивач має активну, послідовну та систематичну позицію щодо нетерпимості проявів корупції у ДУ «ІМРО НАМН України». Враховуючи фактичні обставини даної справи, звільнення позивача має оцінюватися у контексті гарантій захисту викривача, встановлених статтею 53-4 Закону «Про запобігання корупції», у зв`язку з чим Національне агентство з питань запобігання корупції залучене до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. Зазначає, що НАЗК прямо роз`яснює, щодо негативних заходів щодо викривача належать, зокрема, звільнення, відмова у призначенні на вищу посаду та інші дії роботодавця, які погіршують становище особи у зв`язку з її повідомленням. Обставини даної справи свідчать про послідовність подій, які створюють достатні підстави для перевірки наявності негативних заходів впливу щодо викривача: викривальна діяльність позивача, постійні конфлікти із керівництвом відповідача, реорганізація, застосування до позивача додаткової кваліфікаційної вимоги, відмова у переведенні на вакантну посаду, формування негативної оцінки кандидатури, повторна наявність тієї самої вакансії, письмове підтвердження згоди на переведення та подальше звільнення. У справах, де позивач наводить фактичні дані про дискримінаційне або упереджене ставлення, саме відповідач має доводити правомірність своїх дій і відсутність зв`язку між повідомленням викривача та негативними кадровими рішеннями.

Крім того, відповідач порушив обов`язки, пов`язані з оформленням звільнення та проведенням розрахунку. Відповідно до ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівнику копію наказу про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми, а також провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Якщо належні при звільненні суми не виплачені у день звільнення, роботодавець несе відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України. Вказує, що в день звільнення належні позивачу суми не були виплачені. Наступного дня відповідач запропонував з`явитися для перепідписання документів у зв`язку з неправильним розрахунком виплат. Це підтверджує, що на момент звільнення відповідач не виконав обов`язок щодо належного і своєчасного розрахунку.

У зв`язку з викладеним просила визнати незаконним та скасувати наказ від 02.07.2026 №141-к, поновити її на посаді завідувача лікаря-радіолога відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

04.08.2026 до суду від представника третьої особи Національного агентства з питань запобігання корупції надійшли письмові пояснення по справі, в яких представник зазначає, що відповідно до абз. 20 ч. 1 ст. 1 Закону викривач це фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв`язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов`язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання. З огляду на положення ч. 1 ст. 53-3 Закону права викривача виникають з моменту повідомлення інформації про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень закону. Так, ч. 1 ст. 53-4 Закону передбачено, що викривачу, його близьким особам не може бути відмовлено у прийнятті на роботу, їх не може бути звільнено чи примушено до звільнення, притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону. Отже, викривач не може бути підданий з боку керівника або роботодавця вищевказаним негативним заходам впливу у зв`язку з повідомленням ним про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону. При цьому до негативних заходів також належать формально правомірні рішення і дії керівника або роботодавця, які носять вибірковий характер, зокрема, не застосовуються до інших працівників у подібних ситуаціях та/ або не застосовувалися до працівника у подібних ситуаціях раніше.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 53-4 Закону забороняється створювати перешкоди викривачу у подальшому здійсненні ним професійної діяльності, а також вживати будь-яких дискримінаційних заходів у зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень.

Зазначає, що департаментом стратегічних розслідувань Національної поліції України не було проінформовано Національне агентство про те, що за результатами розгляду повідомлення ОСОБА_1 було розпочато досудове розслідування за повідомленням позивача. Водночас, фізична особа набуває статусу викривача з моменту повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону за умов, визначених абз. 20 ч. 1 ст. 1 Закону та п. 162 ч. 1 ст. 3 КПК України. Таким чином, неповідомлення слідчим або дізнавачем Національного агентства про початок досудового розслідування за участю викривача, не позбавляє особу такого статусу. У Національному агентстві на розгляді перебувало повідомлення ОСОБА_1 щодо можливого порушення вимог антикорупційного законодавства посадовими особами ДУ «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор`єва НАМН України» та, зокрема, про розслідування переслідування ОСОБА_1 як викривача, скероване до Національного агентства Апаратом Верховної Ради України (вх. від 12.09.2025 № ПК/2231/0-25 2025). Національним агентством у відповідь на зазначене вище звернення листом (вих. № 204-07/78428-25 від 23.09.2025) було повідомлено позивача про обов`язок суб`єкта розгляду повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону підтвердити або не підтвердити статус викривача та про відсутність у Національного агентства інформації, документів, які свідчать про наявність у ОСОБА_1 статусу викривача. Крім того, позивача було повідомлено про наявність у її зверненні інформації про можливі факти вчинення кримінальних правопорушень, інших неправомірних дій, розслідування та надання відповідної правової оцінки яким належить до компетенції правоохоронних органів та органів досудового розслідування, визначених у ст. 38 КПК України.

Вказує, що Національне агентство не проводило перевірку щодо порушення вимог Закону в частині захисту викривачів та не встановлювало причинно-наслідковий зв`язок між повідомленням/ми ОСОБА_1 , про можливі корупційні правопорушення посадових осіб відповідача, та можливими заходами негативного характеру, які порушують трудові права викривача. Зазначає, що саме відповідач повинен доводити відсутність у нього мотивів застосування до викривача негативних заходів внаслідок здійснення останнім відповідного повідомлення, а також відсутність причинно-наслідкового зв`язку між набуттям позивачем статусу викривача та його звільненням. В протилежному випадку, а саме у випадку недоведення зазначених обставин, порушені права викривача підлягають обов`язковому відновленню, зокрема, в судовому порядку.

13.08.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні вимог в повному обсязі зважаючи на наступне. Зазначає, що твердження позивача є безпідставними та необґрунтованими, враховуючи наступне. Так, 12.05.2026 прийнято Наказ №64 про внесення змін до Положення про відділення радіаційної онкології та променевої патології, яким наказано внести зміни до Положення про відділення радіаційної онкології та променевої патології (№ 88 від 05.05.2026), яке затверджено наказом по Установі від 05.05.2026 № 57 та введено в дію з 01.07.2026, пункт 5.3 розділу 5 «Структура і керівництво» Положення про відділення радіаційної онкології та променевої патології від 05.05.2026 № 88 викласти в такій редакції: «5.3. Відділення очолює завідувач лікар-радіолог, який має вищу медичну освіту другого (магістерського) рівня галузі знань «Охорона здоров`я та соціальне забезпечення» за спеціальністю «Медицина», проходження інтернатури або клінічної ординатури за спеціальністю «Радіологія», сертифікат лікаря-спеціаліста за спеціальністю «Радіологія», вищу кваліфікаційну категорію лікаря зі спеціальності «Радіологія». Стаж роботи лікаря за спеціальністю «Радіологія», з проведенням радіотерапії, не менше 5 років. Знання і практичний досвід виконання вимог послідовного алгоритму проведення променевої терапії (покази, протипокази, топометрична підготовка, планування, укладки тощо), безперервний професійний розвиток. Завідувач відділення відповідає за виконання покладених на нього задач та контролює якість виконання функціональних обов`язків співробітниками відділення. Завідувач відділення призначається і звільняється наказом директора Установи. Також 12.05.2026 року прийнято Наказ №65 про затвердження та введення в дію Посадової інструкції завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології наказано визнати з 01.07.2026 такими, що втратили чинність посадові інструкції: відділення радіаційної онкології: завідувач лікар-радіолог (№ 1271 від 17.02.2026), Відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини: завідувач лікар-радіолог (№ 976 від 01.05.2023), затвердити посадову інструкцію та ввести в дію з 01.07.2026 відділення радіаційної онкології та променевої патології: завідувач лікар-радіолог (№ 1334 від 11.05.2026).

Крім того, позивач ознайомлена з двома Наказами, що підтверджується її підписом. Тобто, позивач була належним чином та своєчасно ознайомлена з усіма локальними нормативними актами установи, які регламентували організаційну структуру, діяльність новоутвореного підрозділу та кваліфікаційні вимоги до посади завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології. Більше того, Наказ № 64 від 12.05.2026 та Наказ № 65 від 12.05.2026 були прийняті в межах дискреційних повноважень роботодавця щодо формування штатного розпису, визначення внутрішньої структури та встановлення кваліфікаційних вимог до посад у відповідності до вимог діючого законодавства України та Статуту установи. Таким чином, за роботодавцем закріплено право самостійно визначати конкретний перелік посадових обов`язків, вимог, функцій, прав та відповідальності працівників. Висновки Верховного Суду однозначно свідчать про те, що саме за роботодавцем закріплено безумовне та дискреційне право самостійно визначати організаційну структуру, затверджувати штатний розпис, визначати перелік посадових обов`язків та встановлювати конкретні кваліфікаційні вимоги до посад з урахуванням специфіки діяльності установи та необхідності підвищення ефективності її роботи Твердження позивача про нібито неузгодженість Посадової інструкції із Положенням про відділення повністю спростовуються матеріалами справи, оскільки наказом № 64 від 12.05.2026 пункт 5.3 Положення про відділення було викладено в новій редакції, яка абсолютно ідентично та гармонійно узгоджується з вимогами посадової інструкції завідувача. При цьому про вказані обставини позивачу було відомо.

Тож, оскільки і змінене Положення про відділення і нова Посадова інструкція введені в дію з 01.07.2026, для посади завідувача лікаря-радіолога новоутвореного відділення діяли як єдині, чітко визначені та затверджені кваліфікаційні вимоги. У той же час позивач не має передбаченого локальними актами установи 5-річного стажу роботи з проведенням радіотерапії, а тому відповідач мав законні підстави для відмови у переведенні позивача на зазначену посаду у зв`язку з її невідповідністю кваліфікаційним вимогам.

Таким чином, вимоги посадової інструкції є повністю законними, узгоджуються з Положенням про відділення, а відмова відповідача у переведенні позивача на посаду завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології є обґрунтованою та такою, що вчинена у суворій відповідності до норм трудового законодавства України.

Крім того, зі свого боку відповідач повністю дотрималась встановленого КЗпП України порядку вивільнення працівника, а саме: позивача було належним чином повідомлено про наступне вивільнення. Протягом усього періоду позивачу пропонувалися усі наявні вакантні посади. Оскільки позивач не виявила згоди на переведення на жодну із запропонованих вакантних посад, а на посаду завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології не мала необхідного кваліфікаційного стажу (не менше 5 років з проведенням радіотерапії), відповідач був позбавлений правової можливості здійснити її переведення. Таким чином, у відповідача були відсутні будь-які інші варіанти працевлаштування позивача через відсутність її згоди на вакантні посади, у зв`язку з чим звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України відбулося із суворим дотриманням усіх вимог та гарантій, передбачених трудовим законодавством України. Зазначена вимога щодо наявності відповідного досвіду роботи була реалізована при призначенні на відповідну посаду ОСОБА_3 . ОСОБА_3 має сертифікат лікаря-спеціаліста за спеціальністю «Радіологія», сертифікат лікаря-спеціаліста зі спеціальності «Радіаційна онкологія», а також стаж роботи лікаря зі спеціальності «Радіологія» з проведенням радіотерапії тривалістю більше 36 років. Таким чином, призначена на посаду особа не лише формально відповідає встановленій вимозі щодо п`ятирічного стажу, а суттєво перевищує її за тривалістю практичного досвіду та має безпосередній багаторічний досвід проведення радіотерапії. Це підтверджує, що встановлена кваліфікаційна вимога була обумовлена не формальним прагненням обмежити коло кандидатів, а характером, складністю та специфікою діяльності новоутвореного відділення.

Крім того, оцінка відповідності працівника встановленим кваліфікаційним вимогам та визначення доцільності його призначення (переведення) на відповідну посаду належать до кадрової компетенції роботодавця. Чинне законодавство не встановлює загального обов`язку роботодавця здійснювати таку оцінку виключно колегіально, шляхом створення спеціальної комісії, проведення конкурсу, якщо інше прямо не передбачено законом або локальними нормативними актами роботодавця. Відтак роботодавець вправі здійснити таку оцінку одноособово уповноваженою посадовою особою, виходячи з установлених для відповідної посади кваліфікаційних вимог, професійної освіти, спеціалізації, стажу, практичного досвіду та інших об`єктивних характеристик працівника. Сам по собі факт відсутності протоколу засідання комісії, порівняльної таблиці чи іншого документа колегіального розгляду не свідчить про незаконність прийнятого кадрового рішення.

Також зазначає, що твердження позивача про те, що зміст наказу відповідача від 30.06.2026 № 76 «Про завершення процедури звільнення за скороченням ОСОБА_1 » нібито суперечить позиції відповідача щодо відсутності у неї відповідної кваліфікації, є необґрунтованим та ґрунтується на неправильному ототожненні різних за своїм правовим та фактичним змістом обставин.

Зазначений наказ стосується завершення процедури скорочення посади позивача, а не встановлення чи підтвердження її відповідності кваліфікаційним вимогам до іншої посади. Факт того, що до моменту завершення процедури скорочення позивач продовжувала виконувати покладені на неї трудові обов`язки, не означає, що відповідач тим самим визнав її відповідність усім можливим кваліфікаційним вимогам до інших посад, зокрема до посади завідувача новоствореного відділення. Виконання працівником трудових обов`язків за займаною на відповідний момент посадою та оцінка його відповідності кваліфікаційним вимогам до іншої посади є різними юридичними питаннями. Наявність у працівника певної кваліфікації або права виконувати обов`язки за однією посадою сама по собі не означає його відповідності додатковим кваліфікаційним вимогам, установленим для іншої посади.

Щодо посилання позивача, що вона має статус викривача відповідно до листа Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 16.09.2025 № 105184-2025, ідентифікатор ССА58008812251, то зазначена обставина не могла бути врахована відповідачем під час прийняття оскаржуваного кадрового рішення, оскільки відповідачу стало відомо про наявність у позивача такого статусу лише після отримання позовної заяви. Відповідно, на момент прийняття рішення відповідач не володів інформацією про зазначений позивачем статус та не міг керуватися ним як мотивом чи підставою для прийняття відповідного кадрового рішення.

Таким чином, посилання позивача на статус викривача саме по собі не може свідчити про те, що оскаржуване рішення було прийняте у зв`язку з таким статусом, оскільки на момент прийняття рішення відповідачу про нього не було відомо. Рішення приймалося виходячи з обставин, які були відомі відповідачу на відповідний момент, зокрема з установлених кваліфікаційних вимог до посади та професійних характеристик кандидата. Отже, відсутні підстави стверджувати, що статус позивача як викривача був мотивом, підставою або критерієм прийняття оскаржуваного рішення.

Щодо вимоги про стягнення судових витрат у сумі 50 000 гр. відповідач зазначає, що є державною установою, а тому стягнення з нього судових витрат має здійснюватися виключно у межах витрат, які є фактичними, необхідними, документально підтвердженими та співмірними з обсягом наданої правничої допомоги. Статус державної установи є обставиною, яка підлягає врахуванню судом при оцінці розумності та обґрунтованості заявленої до стягнення суми.

14.08.2026 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому він зазначає, що наказ №65 був виданий 12.05.2026, тобто вже після того, як позивач погодилася на переведення 06.05.2026. Вказане свідчить, що нові вимоги були встановлені після згоди позивача, відповідно до своєї заяви про згоду на переведення на запропоновану посаду завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології, і їх застосування до вже поданої заяви є дискримінаційним та протиправним неправомірним.

Відповідачем долучено до відзиву наказ від 12.05.2026 №64 «Про внесення змін до Положення про відділення радіаційної онкології та променевої патології», у якому прямо зазначено, що його метою є, зокрема, уточнення кваліфікаційних вимог на посаді завідувача лікаря-радіолога відділення, що свідчить про те, що відповідач визнає, що 12.05.2026 змінив саме кваліфікаційні вимоги до посади, на яку позивач подала заяву ще 06.05.2026. Первинне Положення про відділення РОПП №88 від 05.05.2026, яке наявне в матеріалах справи, передбачало, що відділення очолює завідувач лікар-радіолог або радіаційний онколог, який має відповідну медичну освіту, інтернатуру або клінічну ординатуру за спеціальністю «Радіологія», сертифікат лікаря-спеціаліста за спеціальністю «Радіологія», вищу кваліфікаційну категорію зі спеціальності «Радіологія» та стаж роботи за спеціальністю «Радіологія» не менше 5 років. Разом з тим, первинна редакція Положення не містила вимоги про стаж роботи саме з проведенням радіотерапії не менше 5 років. Саме тому позивач, подаючи 06.05.2026 заяву про переведення, виходила з чинної на той момент редакції базового локального акта, який визначав вимоги до керівництва відділення.

Крім того, Інструкція фактично звузила вимоги порівняно з Положенням про відділення (№88 від 05.05.2026). Якщо Положення передбачало можливість очолювати відділення лікарю-радіологу з відповідною освітою та стажем, то Інструкція додала новий критерій стаж роботи саме з проведенням радіотерапії не менше 5 років. Вказане суперечить принципу правової визначеності та є дискримінаційним застосуванням додаткової вимоги. Вказані дії відповідача свідчать про створення негативного впливу та штучних перепон, направлених на унеможливлення продовження подальшої роботи позивача, враховуючи наявний статус викривача. Такі обставини не можуть розглядатися як уточнення локального акта, а повинні оцінюватися судом на предмет добросовісності, правової визначеності, відсутності зловживання правом та відсутності вибіркового застосування щодо позивача.

Однак, наказ №65 був прийнятий після того, як позивач подала заяву про переведення (06.05.2026). Тобто нові вимоги були встановлені постфактум і не могли бути застосовані до її кандидатури. Положення про відділення №88 від 05.05.2026 не містило вимоги щодо стажу саме з проведенням радіотерапії, а передбачало стаж роботи за спеціальністю «Радіологія» не менше 5 років. Крім того, позивач відповідно до відомостей, які містяться у трудовій книжці, копія якої, наявна в матеріалах справи, а також довідці від 13.05.2026, яка долучена до матеріалів справи безпосередньо відповідачем, починаючи з 01.05.2017 року по 2023 рік обіймала посаду завідувача відділення ядерної медицини та променевої патології, лікар-радіолог, що свідчить про наявність 5 річного стажу за спеціальністю «Радіологія», з проведенням радіотерапії радіоактивним йодом, що відповідає навіть зміненим наказом від 12.05.2026 № 65 кваліфікаційним вимогам посади завідувача лікаря-радіолога нового відділення. Відповідач не довів, що переведення позивача було об`єктивно неможливим. Натомість відповідач надав докази того, що після заяви позивача він змінив кваліфікаційні вимоги до бажаної посади, а потім використав ці нові вимоги як підставу для відмови у переведенні.

19.08.2026 до суду від представника відповідача надійшли заперечення, в яких він зазначає, з 02.04.2026 відповідач запровадив процедуру реорганізації та скорочення посад. В результаті реорганізації відбувалося об`єднання двох відділень - відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини та відділення радіаційної онкології шляхом об`єднання в один структурний підрозділ у Відділення радіаційної онкології та променевої патології. Тобто, два окремих відділення, які займалися різними напрямками діяльності, у межах проведення організаційних змін були об`єднані в один структурний підрозділ відділення радіаційної онкології та променевої патології. Такі зміни були зумовлені не особистими обставинами чи ставленням відповідача до позивача, а об`єктивною необхідністю приведення структури установи у відповідність до фактичного обсягу та напрямків роботи, оптимізації організації діяльності структурних підрозділів та скорочення штатної чисельності працівників. При цьому сама по собі обставина, на яку посилається позивач, а саме видання наказу №65 після надання нею згоди на переведення, не свідчить про незаконність такого наказу та не підтверджує твердження про дискримінаційний характер дій відповідача. Відповідно, зміна або уточнення вимог до посади завідувача після об`єднання відділень була обумовлена не особою конкретного працівника, а зміною самого обсягу та змісту роботи, покладеної на новостворений структурний підрозділ.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог на підставі доводів, викладених у відзиві та запереченнях.

Представник третьої особи в судовому засіданні просив прийняти рішення на розсуд суду.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши та дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, приходить до наступного.

Згідно зі ст. 2 КЗпП України право громадян на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

До гарантій забезпечення права громадян на працю відповідно до статті 5-1 КЗпП України належать правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи, а також правовий захист від мобінгу (цькування), дискримінації, упередженого ставлення у сфері праці, захист честі та гідності працівника під час здійснення ним трудової діяльності, а також забезпечення особам, які зазнали таких дій та/або бездіяльності, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та до суду щодо визнання таких фактів та їх усунення (без припинення працівником трудової діяльності на період розгляду скарги, провадження у справі), а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок таких дій та/або бездіяльності, на підставі судового рішення, що набрало законної сили.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 N 3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції МОП № 158, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Відповідно до статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Статтею 40 КЗпП України визначено підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом- актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям1,3,6,8,19,64Конституції України»(абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Згідно вимог ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудовий спір, пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суд має з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини.

Як вбачається із копії трудової книжки, ОСОБА_1 працює в ДУ "ІМРО НАМН України" (раніше Харківський інститут медичної радіології) з 01.09.1986 р., з 16.10.2002 р. була завідувачем відділення терапії та хірургії, променевої патології; з 02.02.2004 р. завідувачем відділення променевої патології; з 01.03.2012 р. завідувачем відділення лікування і реабілітації променевих уражень; з 30.07.2014 р. завідувачем відділення променевої патології та реабілітації; з 01.05.2017 р. завідувачем відділення ядерної медицини та променевої патології; з 01.06.2017 р. завідувачем відділення ядерної медицини і променевої патології, лікаря-радіолога; 01.06.2019 р. завідувачем відділення лікаря-радіолога відділення променевої патології та паліативної медицини; 01.05.2023 р. завідувачем відділення лікаря -радіолога відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини, тобто ОСОБА_1 перебувала на посаді завідувача відділення безперервно 24 роки. Звільнена 02.07.2026 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників (а.с. 34-37 т. 1).

Згідно наказу ДУ «ІМРО НАМН України» №44 від 02.04.2026 про реорганізацію та ліквідацію підрозділів, зміни в структурі та організації праці установи, наказано, зокрема, реорганізувати з 01.07.2026 відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини та відділення радіаційної онкології шляхом об`єднання в один структурний підрозділ відділення радіаційної онкології та променевої патології (розділ «Клініка»).

Підставою слугував Звіт про результати перевірки діяльності відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини від 03.10.2025; службова записка Медичного директора Васильєва Л.Я. від 15.09.2025.

Відділ променевої патології та паліативної медицини та відділ радіології шляхом об`єднання в один структурний підрозділ відділ радіології (розділ «Наука»).

Групу променевої патології та паліативної медицини відділу променевої патології та паліативної медицини об`єднано з об`єднаним структурним підрозділом - відділом радіології (розділ «Наука»), без виділення (зазначення) у складі структурного підрозділу.

Групу онкологічної психології та реабілітації відділу променевої патології та паліативної медицини приєднано до об`єднаного структурного підрозділу - відділу радіології (розділ «Наука»).

Наказом ДУ «ІМРО НАМН України» №45 від 03.04.2026 виведено з 01.07.2026 зі штатного розпису ДУ «ІМРО НАМН України» посади (професії) завідувача лабораторії радіаційної цитогенетики 1 штатна одиниця; наукового співробітника лабораторії радіаційної цитогенетики 2 штатні одиниці; молодшого наукового співробітника лабораторії радіаційної цитогенетики 1 штатна одиниця; лаборанта лабораторії радіаційної цитогенетики 1 штатна одиниця; техніка лабораторії радіаційної цитогенетики 2 штатні одиниці; препаратора лабораторії радіаційної цитогенетики 1 штатна одиниця; завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології 1 штатна одиниця; завідувача лікаря-радіолога відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини 1 штатна одиниця.

Листом (запитом) №353/02-04 від 06.04.2026 ДУ «ІМРО НАМН України», у зв`язку зі запланованим скороченням чисельності та штату працівників ДУ «ІМРО НАМН України», позивачу було запропоновано в строк до 09.04.2026 надати до відділу кадрів Установи інформацію про віднесення до категорії осіб, які мають гарантії при звільненні з ініціативи роботодавця, за формою, що додається.

Відповідно до листа №465/02-04 від 01.05.2026 позивачу було запропоновано переведення на вакантні посади згідно штатного розпису ДУ «ІМРО НАМН України» з 01.07.2026 року. Зокрема запропоновано вакантну посаду завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології на 95 ліжок, у зв`язку з чим, позивач подала заяву від 06.05.2026, відповідно до змісту якої погодилась на переведення на запропоновану посаду завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології, враховуючи, що має стаж в роботі понад 30 років з джерелами іонізуючого випромінювання та радіоактивними речовинами, радіоактивним йодом, наявність спеціальності «Медична радіологія і рентгенологія», наявність вищої кваліфікаційної категорії «Радіологія», багаторічний досвід роботи на керівних посадах та роботи з персоналом.

Відповідно до п. 5.3 Положення про відділення радіаційної онкології та променевої патології № 88 від 05.05.2026, відділення очолює завідувач лікар-радіолог (або радіаційний онколог) який має: вищу медичну освіту, проходження інтернатури за спеціальністю «Радіологія», безперервний професійний розвиток, сертифікат лікаря-спеціаліста, вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «Радіологія», стаж роботи за спеціальністю «Радіологія» не менше 5 років.

Наказом №64 від 12.05.2026 про внесення змін до Положення про відділення радіаційної онкології та променевої патології, наказано внести зміни до Положення про відділення радіаційної онкології та променевої патології (№ 88 від 05.05.2026), яке затверджено наказом по Установі від 05.05.2026 № 57 та введено в дію з 01.07.2026, пункт 5.3 розділу 5 «Структура і керівництво» Положення про відділення радіаційної онкології та променевої патології від 05.05.2026 № 88 викласти в такій редакції: «5.3. Відділення очолює завідувач лікар-радіолог, який має вищу медичну освіту другого (магістерського) рівня галузі знань «Охорона здоров`я та соціальне забезпечення» за спеціальністю «Медицина», проходження інтернатури або клінічної ординатури за спеціальністю «Радіологія», сертифікат лікаря-спеціаліста за спеціальністю «Радіологія», вищу кваліфікаційну категорію лікаря зі спеціальності «Радіологія». Стаж роботи лікаря за спеціальністю «Радіологія», з проведенням радіотерапії, не менше 5 років. Знання і практичний досвід виконання вимог послідовного алгоритму проведення променевої терапії (покази, протипокази, топометрична підготовка, планування, укладки тощо). Безперервний професійний розвиток. Завідувач відділення відповідає за виконання покладених на нього задач та контролює якість виконання функціональних обов`язків співробітниками Відділення. Завідувач Відділення призначається і звільняється наказом директора Установи.»

Листом ДУ «ІМРО НАМН України» від 01.06.2026 №610/09-13 позивача ОСОБА_1 було повідомлено про відмову в переведенні на посаду завідувача лікаря-радіолога радіаційної онкології та променевої патології, в обґрунтування якого зазначено, що позивач не відповідає кваліфікаційним вимогам, визначеним у посадовій інструкції завідувача лікаря-радіолога Відділення радіаційної онкології та променевої патології, зареєстрованій за №1334 від 11.05.2026, та введеній в дію наказом ДУ «ІМРО НАМН України» №65 від 12.05.2026, а саме у зв`язку з відсутністю у позивача стажу роботи лікарем зі спеціальністю «Радіологія» з проведенням радіотерапії не менше 5 років.

02.06.2026 позивачем було надано заперечення №116-в/о на відмову в переведенні на вказану посаду.

16.06.2026 ДУ «ІМРО НАМН України» листом №610/09-13 було надано відповідь позивачу на заперечення позивача на відмову в переведенні на вакантну посаду.

Наказом №76 від 30.06.2026 про завершення процедури звільнення за скороченням ОСОБА_1 наказано продовжувати виконувати обов`язки, які були передбачені Посадовою інструкцією завідувача лікаря-радіолога відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини до моменту попередження про можливе вивільнення у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників до завершення процедури звільнення за пунктом 1 ст. 40 КЗпП України.

Наказом №141 к від 02.07.2026 про звільнення ОСОБА_1 , позивача було звільнено з займаної посади - завідувача лікаря-радіолога відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. На посаду завідувача лікаря-радіолога радіаційної онкології та променевої патології призначений за сумісництвом ОСОБА_3 - головний науковий співробітник відділення радіології (наука).

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України зазначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частиною 3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Тобто у разі відмови від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві працівник, що отримав попередження про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, працевлаштовується самостійно.

У постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 569/4763/16-ц зазначено: «Визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню».

Приймаючи рішення по вивільненню саме ОСОБА_1 , відповідач не провів порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Так, ОСОБА_1 має стаж роботи в одній установі 39 років, ОСОБА_3 працює тільки за сумісництвом з 2001 року, ОСОБА_1 є ветераном - учасником бойових дій, ОСОБА_3 таким не є. ОСОБА_1 є викривачем, ОСОБА_3 таким не є. Як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності не притягалися, хараткеризуються позитивно.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 42 КЗпП України при рівній продуктивності праці і кваліфікації перевага надається: працівникам із тривалим безперервним стажем роботи на підприємстві; учасникам бойових дій.

Вирішуючи питання про звільнення ОСОБА_1 за скороченням чисельності штату відповідач знехтував вимогами ч. 2 ст. 42 КЗпП України та не врахував, що ОСОБА_1 працює в установі безперервно 39 років, з яких 24 роки на посаді завідувача відділення; вона є учасником бойових дій (а.с. 31).

Відповідно до п. 13 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції від 03.12.2025) переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підрозділу, установи, організації надається ветеранам та учасникам бойових дій. Цей закон визначає правовий статус ветеранів війни та учасників бойових дій, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Однією з найважливіших гарантій для працівника при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштування працівника. У першу чергу пропонується робота за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає, інша робота (як вакантна посада, що відповідає кваліфікації працівника, так і вакантна посада, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або з нижчим рівнем оплати праці), яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров`я. З такою пропозицією роботодавець повинен звертатися до працівника не лише при попередженні про наступне звільнення, але й протягом усього строку попередження, якщо на підприємстві з`являються нові вакансії (наприклад, при звільненні працівників інших категорій). Водночас можуть пропонуватися і виконання роботи за строковими трудовими договорами (наприклад, на час відпустки по догляду за дитиною іншого працівника; на час проходження військової служби іншим працівником, призваним під час мобілізації), роботу на умовах неповного робочого часу тощо. Невиконання цього правила свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх обов`язків. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 липня 2025 року у справі № 759/13994/23.

Судом встановлено, що дійсно в організаційній структурі відповідача відбулись зміни, внаслідок яких відбулось скорочення штату працівників, зокрема зі штатного розпису ДУ «ІМРО НАМН України» було виведено посаду позивача завідувача лікаря-радіолога відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини. Внаслідок цього позивачем 06.05.2026 було подано заяву на переведення її на одну із запропонованих вакантних посад відповідача, а саме завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології на 95 ліжок. У відповідь на заяву позивача відповідачем було надано лист від 01.06.2026, яким відмовлено позивачу у переведенні на посаду зважаючи на те, що позивач, на удмку відповідача, не відповідає кваліфікаційним вимогам, зазначеним у посадовій інструкції завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології, яка зареєстрована за №1334 від 11.05.2026 та введена в дію наказом ДУ «ІМРО НАМН України» №65 від 12.05.2026, а саме через те, що у позивача відсутній стаж роботи лікарем зі спеціальністю «радіологія» з проведенням радіотерапії не менше 5 років. Разом з тим, відповідно до Положення про відділення радіаційної онкології та променевої патології №88 від 05.05.2026, відділення очолює завідувач лікар-радіолог (або радіаційний онколог), який має зокрема стаж роботи за спеціальністю «Радіологія» не менше 5 років.

Суд враховує твердження позивача стосовно того, що наказ №65 "Про затвердження та введення в дію Посадової інструкції завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології" був виданий 12.05.2026, тобто вже після того, як позивач погодилася на переведення на вказану посаду (заява від 06.05.2026). Крім того, з долученого відповідачем наказу від 12.05.2026 №64 «Про внесення змін до Положення про відділення радіаційної онкології та променевої патології» вбачається, що його метою є зокрема уточнення кваліфікаційних вимог на посаді завідувача лікаря-радіолога відділення. Первинна редакція Положення не містила вимоги про стаж роботи саме з проведенням радіотерапії не менше 5 років. Зазначене свідчить про те, що відповідач після отримання згоди ОСОБА_1 на переведення на посаду завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології, маючи в своєму розпорядженні всі документи, які вказували на освіту ОСОБА_1 , її кваліфікаційні категорії за спеціальностями, без належного правового обгрунтування вніс зміни до Положення "Про відділення радіаційної онкології та променевої патології", які були фактично направлені на неможливість ОСОБА_1 зайняти вакантну посаду. Більше того, судом встановлено, що відповідачем не обгрунтовано доцільність проведення скорочення чисельності штату, шляхом злиття двох самостійних відділень. Не спростовуючи факту того, що це дискреційне право роботодавця, суд зазначає, що відповідач 01.07.2026 провів реорганізацію двох підрозділів - відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини та відділення радіаційної онкології, шляхом об`єднання в один структурний підрозділ - відділення радіаційної онкології та променевої патології (розділ "Клініка") на підставі службової записки медичного директора ОСОБА_4 від 15.09.2025 року та звіту "Про результати перевірки діяльності відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини" від 03.10.2025 року, тобто не актуальних документах на час прийняття рішення. Аналіз роботи відділення радіаційної онкології відповідачем взагалі не здійснювався. Зазначене в сукупності свідчить про те, що відповідач не довів необхідність реорганізації двох відділень заради їх ефективної роботи, а вказує виключно на бажання відповідача звільнити саме ОСОБА_1 як працівника, яка має стійку громадянську позицію щодо викриття корупційних проявів в ДУ «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор`єва НАМН України», плагіат в наукових роботах спеціалістів клініки тощо.

Суд бере до уваги, що позивач має статус викривача за її повідомленням щодо можливого порушення вимог антикорупційного законодавства посадовими особами ДУ «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор`єва НАМН України» (дата подання повідомлення 16.09.2025 №105184-2025, ідентифікатор ССА58008812251).

Відповідно до абз. 20 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» викривач це фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв`язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов`язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання.

Згідно з п. 162 ч. 1 ст. 3 КПК України викривач фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, звернулася із заявою або повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування.

Відповідно до ч. 1 ст. 53-3 Закону України «Про запобігання корупції» права викривача виникають з моменту повідомлення інформації про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону. Вказана позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах: від 26.09.2022 у справі № 361/8080/18, від 11.02.2021 у справі № 260/26/19, від 11.06.2020 у справі № 816/1874/17, від 15.08.2019 у справі № 815/2074/18, згідно якої викривач набуває такого статусу з моменту, коли він здійснив всі залежні від нього дії для повідомлення про порушення вимог Закону іншою особою, щоб відповідна інформація надійшла до адресата.

Так, ч. 1 ст. 53-4 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що викривачу, його близьким особам не може бути відмовлено у прийнятті на роботу, їх не може бути звільнено чи примушено до звільнення, притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону.

Отже, викривач не може бути підданий з боку керівника або роботодавця вищевказаним негативним заходам впливу у зв`язку з повідомленням ним про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону.

При цьому до негативних заходів також належать формально правомірні рішення і дії керівника або роботодавця, які носять вибірковий характер, зокрема, не застосовуються до інших працівників у подібних ситуаціях та/ або не застосовувалися до працівника у подібних ситуаціях раніше.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 53-4 Закону України «Про запобігання корупції» забороняється створювати перешкоди викривачу у подальшому здійсненні ним професійної діяльності, а також вживати будь-яких дискримінаційних заходів у зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень.

Суд вважає, що відповідач не довів відсутність у нього мотиву застосування до ОСОБА_1 як до викривача негативних заходів, а саме незаконного звільнення внаслідок здійснення нею повідомлення про корупційні правопорушення в ДУ "ІМРО НАМН України", а також відсутність причинно-наслідкового зв`язку з набуттям позивачем статусу викривача та її звільненням.

З урахуванням вимог чинного законодавства та фактичних обставин справи, зокрема факту внесення змін як до Положення про відділення радіаційної онкології та променевої патології так і до посадової інструкції завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології, після того як позивачем було надано заяву/згоду на зайняття вакантної посади завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології, при цьому до посадових інструкцій інших працівників такі зміни не вносились, є підстави стверджувати, що дії відповідача свідчать про негативний вплив та штучне створення перешкод позивачу, шляхом встановлення додаткових перепон саме до позивача, та неможливості збереження подальшого працевлаштування у ДУ «ІМРО НАМН України». Відповідачем також порушені вимоги статті 49-2 КЗпП, адже шляхом зміни кваліфікаційних вимог після подання позивачем заяви про заняття вакантної посади, не прийняв рішення про працевлаштування працівника на вакантну посаду завідувача лікаря-радіолога відділення радіаційної онкології та променевої патології на 95 ліжок. Відповідач також не врахував вимоги ч. 2 ст. 42 КЗпП України про переважне право ОСОБА_1 на залишення на роботі при скороченні чисельності штату як працівника з тривалим, безперервним стажем роботи в установі та учасника бойових дій та застосував до ОСОБА_1 як до викривача негативний захід впливу, а саме безпідставне звільнення з посади.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд визнає звільнення позивача ОСОБА_1 незаконним, скасовує наказ ДУ "ІМРО НАМН України" №141-к "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлює її на посаді.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Частиною другою та сьомою статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше, як за один рік.

Частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

У пункті 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку №100).

З наданої до суду довідки від 04.08.2026 № 777/06-22 ДУ «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор`єва Національної академії медичних наук України», вбачається, що позивач ОСОБА_1 у травні 2026 року отримала заробітну плату у розмірі 2 19 686, 89 гр., у червні 2026 року отримала заробітну плату у розмірі 37 856, 78 гр., а всього у розмірі 57 543, 67 гр., кількість робочих днів за два місяці - 33, період вимушеного прогулу з 03 липня 2026 року по 23 вересня 2026 року становить 59 робочих днів.

Отже, середній заробіток позивача за період з 03 липня 2026 року по 23 вересня 2026 року становить 102 881, 25 гр., виходячи з розрахунку: 57543,67 гр. : 33= 1743,75 х 59.

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року по справі № 6-511цс16 зроблено правовий висновок, що «виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин».

За юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист, як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Отже, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в цивільному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ДУ «ІМРО НАМН України» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03 липня 2026 року по 23 вересня 2026 року у розмірі 102 881, 25 гр. з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Згідно положень п.п.2, 4 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

За приписами частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою має бути сплачено судовий збір у розмірі 1 відсотоку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою має бути сплачено судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 4 вказаного Закону при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Так, при зверненні до суду позивачем заявлено 2 вимоги немайнового характеру та 1 вимогу майнового характеру, а тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в загальній сумі 3993, 60 гривень (1331, 20 гривень за 1 майнову вимогу; 2662, 40 гривень за 2 вимоги немайнового характеру, що в загальній сумі складає 3993, 60 гривень).

Враховуючи, що позовну заяву було подано в електронному вигляді, то в такому разі має бути застосований коефіцієнт 0,8, а тому з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 3194, 88 гривень.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 279 ЦПК України, ст. ст. 2, 5-1, 36, 40, 41, 42, 49-2, 235 КЗпП України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Хоменко Євгена Олександровича до Державної установи «Інститут Медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор`єва Національної Академії Медичних Наук України, третя особа Національне агентство з питань запобігання корупції про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державної установи «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор`єва Національної академії медичних наук України» від 02 липня 2026 року № 141-к «Про звільнення ОСОБА_1 » з займаної посади - завідувача лікаря-радіолога відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на роботі в Державній установі «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор`єва Національної академії медичних наук України» на посаді завідувача лікаря-радіолога відділення променевої патології, реабілітації та паліативної медицини, з якої її було звільнено наказом від 02 липня 2026 року №141-к.

Стягнути з Державної установи «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор`єва Національної академії медичних наук України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 липня 2026 року по день ухвалення рішення по даній справі в сумі 102 881 (сто дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) гривень 25 копійок, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за один місяць, в сумі 52 312 гр. 50 коп., допустити до негайного виконання.

Стягнути з Державної установи «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор`єва Національної академії медичних наук України» на користь держави судовий збір в сумі 3194, 88 гривень.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Державна установа «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор`єва Національної академії медичних наук України»», ЄДРПОУ 02012177, місцезнаходження: м. Харків, вул. Сковороди, буд. 82.

Третя особа: Національне агентство з питань запобігання корупції, ЄДРПОУ: 40381452, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Миколи Міхновського, буд. 28.

Суддя С.Л. Шаренко