Рішення № 140011589, 23.09.2026, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

Справа № 210/4254/26

Провадження № 2/210/2398/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя Металургійного районного суду міста Кривого Рогу Вікторович Н.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в особі представника Грибанова Д.В. звернувся до Металургійного районного суду міста Кривого Рогу з вказаним позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, представник позивача зазначив, що 30 вересня 2025 року ОСОБА_1 уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» кредитний договір №103533864. 24 квітня 2026 між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу №24042026 у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Мілоан» Права Вимоги до Боржника. Відповідно до Реєстру боржників № 2 від 24.04.2026 до Договору факторингу №24042026 від 24.04.2026 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право вимоги на суму 19522,84 грн., з них: 4985,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 3207,84 грн сума заборгованості за процентами за користування кредитом та за комісією за обслуговування кредиту; 0,00 грн сума заборгованості по комісії за надання кредиту; 3330,00 грн сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту; 8000,00 грн сума заборгованості за неустойкою (штрафи, пеня).

Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 своїх грошових зобов`язань, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за укладеними договорами, яка у загальному розмірі складає 19522,84 грн., а також відшкодувати понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 24 червня 2026 року, вказана справа надійшла до провадження суддя Вікторович Н.Ю.

Ухвалою суду від 10 липня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В ухвалі про відкриття провадження від 10 липня 2026 року відповідачу був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву. Відповідач повідомлялася належним чином про перебування в провадженні суду даної цивільної справи, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб сайті «Судова влада України».

14 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з повідомленням про відсутність матеріалів у електронній системі та з клопотанням про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву.

Листом від 16 липня 2026 року повідомлено ОСОБА_1 , що поданий текст позовної заяви та додані до неї документи були прикріплені до реєстраційної картки.

31 серпня 2026 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_1 в якому останній зазначив, що він ставить під сумнів відповідність поданих копій оригіналам письмових та електронних доказів та у разі наміру суду врахувати подані позивачем копії письмових та електронних доказів просив витребувати у позивача їх оригінали відповідно до частини шостої статті 95 та частини п`ятої статті 100 ЦПК України. З документів самого позивача випливає, що договір розрахований на 360 днів, остаточна дата повернення кредиту 25.09.2026, тоді як позов надійшов до суду 24.06.2026. За графіком до 24.06.2026 настав строк сплати лише 75,00 грн тіла кредиту. У внутрішньому обліку позивача 15,00 грн уже віднесено на тіло, тому прострочення на дату подання позову могло становити не більше 60,00 грн. Реєстр боржників № 2 від 24.04.2026 прямо розділяє 4 985,00 грн непогашеного тіла на 40,00 грн прострочених та 4 945,00 грн непрострочених. До дати подання позову настали лише ще чотири платежі по 5,00 грн 28.04.2026, 13.05.2026, 28.05.2026 та 12.06.2026. Частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» та пункт 2.4.3 договору передбачають можливість вимагати дострокового повернення майбутніх платежів лише після письмового повідомлення споживача про прострочення із зазначенням способу його усунення та наданням 30 календарних днів з дня одержання такого повідомлення. У наданих позивачем матеріалах така письмова вимога та докази її направлення й одержання відповідачем відсутні. Отже, на дату звернення до суду 24.06.2026 право на дострокове стягнення 4 925,00 грн не виникло, оскільки позивач не довів направлення та одержання обов`язкової письмової вимоги і спливу передбаченого законом 30-денного строку.

Крім того, заявлені позивачем 8 000,00 грн штрафу, нараховані у 2026 році за прострочення виконання кредитного зобов`язання, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підлягають списанню кредитодавцем та не можуть бути стягнуті з відповідача.

Щодо заявленого стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту зазначив, що пункт 1.5.2 договору передбачає загалом 8 140,00 грн комісії за обслуговування кредиту при сумі кредиту 5 000,00 грн. кредиту та за своєю суттю належать до обов`язкового безоплатного інформування споживача. Позивач не довів, які саме інші платні послуги були окремо замовлені відповідачем та фактично надані йому, коли, в якому обсязі та якою була вартість кожної такої послуги, у зв`язку з чим посилаючись на практику Верховного Суду просив відмовити у стягненні заборгованості за комісією за обслуговування кредиту. Пункт 1.5.1 договору встановлює одноразову «комісію за надання кредиту» у розмірі 450,00 грн, що становить 9 % суми кредиту. Зміст цього платежу переважно охоплює дії самого кредитодавця з оформлення та надання кредиту. Доказів окремого замовлення відповідачем і фактичного надання йому самостійної платної послуги позивач не подав. За внутрішніми документами позивача 30.10.2025 на разову комісію було віднесено 450,00 грн. На комісію за обслуговування кредиту було віднесено по 370,00 грн 14.11.2025, 29.11.2025 та 16.12.2025, тобто загалом ще 1 110,00 грн. Отже, за версією самого позивача, на сплату спірних комісій було спрямовано загалом 1 560,00 грн. У разі застосування наслідків нікчемності ці кошти не можуть залишатися зарахованими на погашення нікчемних платежів та мають бути враховані в рахунок дійсних грошових зобов`язань. Це безпосередньо впливає як на залишок тіла кредиту, так і на базу подальшого нарахування процентів. Без такого перерахунку заявлені 4 985,00 грн тіла та 3 207,84 грн процентів не можуть вважатися належно доведеними.

Окрім того зазначив, що у матеріалах відсутній розрахунок станом саме на дату подання позову 24.06.2026, який дозволив би перевірити залишок тіла на кожен день, застосовану процентну ставку, кількість днів, черговість зарахування кожного платежу та наслідки виключення спірних комісій у розмірі 1 560,00 грн. Відповідачем наведено власник контррозрахунок відповідно до якого: непогашене тіло за версією позивача 4 985,00 грн., прострочене тіло станом на 24.04.2026 40,00 грн., наступні строки сплати тіла до 24.06.2026 20,00 грн, тобто чотири платежі по 5,00 грн. Максимально можлива прострочена частина тіла на дату подання позову 60,00 грн. Передчасно заявлена майбутня частина тіла 4 925,00 грн.

02 вересня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник зазначив, що умовами кредитного договору № 103533864 від 30 вересня 2025 року передбачено обов`язок відповідача здійснювати щомісячні платежі згідно з графіком погашення заборгованості. Отже, кожен щомісячний платіж є окремим самостійним зобов`язанням із визначеним строком виконання. Оскільки відповідач допустив прострочення виконання зобов`язань щодо внесення обов`язкових щомісячних платежів, то право позивача на звернення до суду виникло саме з моменту такого порушення, незалежно від того, що кінцевий строк дії кредитного договору встановлений 25 вересня 2026 року. Таким чином, твердження відповідача про передчасність звернення позивача до суду є безпідставними та спростовуються як умовами кредитного договору, так і усталеною судовою практикою Верховного Суду.

Щодо заперечень відповідача в частині неправомірності нарахування заборгованості по комісії за обслуговування кредиту слід зазначити, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк, умови кредитування та нарахування відсотків, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Заборгованість нараховано відповідно до умов Договору та додатків до нього. Відповідачем при підписанні договору не було висловлено жодних заперечень або зауважень щодо умов та порядку нарахування відсотків, що свідчить про погодження ним всіх умов нарахування відсотків зазначених договорів. Жодних заперечень з приводу того, що Відповідач не погодився з Правилами надання кредиту Відповідачем при укладенні договору висловлено не було. Ніяких застережень або зауважень з боку Відповідача, щодо неповного розуміння або незгоди з умовами договору або додаткової угоди під час їх підписання, до суду не подано. Слід зазначити, що у випадку неповного розуміння умов договору у Відповідача була можливість відмовитися від підписання даного договору, якою він не скористався. Отже, підписавши договір, відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договорів.

Стосовно заявленого суми заборгованості за неустойку, представник відповідача зазначив, що відповідно до положення пункту 6 Розділу IV Прикінцеві та перехідні положення Закону про споживче кредитування не застосовуються до договорів споживчого кредиту, які укладатимуться після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом № 3498-IX. Тобто, на підставі змін, за договорами укладеними з 24 січня 2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань. Враховуючи те, що Договір № 103533864 від 30 вересня 2025 року був укладений після набрання чинності Закону № 3498-IX, заборгованість по зазначеним договорам була нарахована Первісним кредитором згідно вимог чинного законодавства.

02 вересня 2026 року представник позивача звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів та просив витребувати від Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформацію щодо наявності у ОСОБА_1 , карткових рахунків, відкритих у банку станом на 30 вересня 2025 року, інформацію щодо належності ОСОБА_1 , карткового рахунку НОМЕР_1 , виписку по рахунку за номером картки НОМЕР_1 та інформацію про надходження 30 вересня 2025 року на картковий рахунок НОМЕР_1 , грошових коштів в сумі 5000,00 гривень.

03 вересня 2026 року на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких відповідач зазначив, що позивач не спростував передчасності стягнення 4 925,00 грн тіла кредиту У відповіді на відзив позивач сам навів пункт 2.4.3 кредитного договору, відповідно до якого у разі вимоги повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, кредитодавець письмово повідомляє позичальника про порушення, після чого позичальнику надається 30 календарних днів для виконання вимоги. Отже, сам текст договору, на який посилається позивач, підтверджує позицію відповідача. Позивач не надав доказів направлення відповідачу до звернення до суду письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту, доказів отримання такої вимоги відповідачем та доказів спливу передбачених законом і договором 30 календарних днів.

Також зазначив, що посилання позивача на частину другу статті 530 ЦК України є не релевантним, оскільки в договорі строки повернення кредиту визначені конкретним графіком платежів, а загальний строк кредитування закінчується 25.09.2026. Тому положення щодо зобов`язання «на вимогу» не можуть використовуватися для обходу спеціального порядку дострокового повернення споживчого кредиту, прямо встановленого статтею 16 Закону України «Про споживче кредитування» та пунктом 2.4.3 самого договору. посилання позивача на те, що відповідач підписав договір та нібито погодився з його умовами, саме по собі не усуває наслідків нікчемності умови, якщо вона суперечить імперативним нормам закону У відповіді на відзив позивач не надав належного контррозрахунку, який би враховував наслідки нікчемності цих комісій та інше зарахування вже сплачених коштів. Отже, до здійснення такого перерахунку заявлений позивачем залишок тіла кредиту та процентів не може вважатися належно визначеним.

Ухвалою суду від 07 вересня 2026 року клопотання представника позивача було задоволено та витребувано заявлену інформацію від Акціонерного товариства «Універсал Банк».

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимогист. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступних висновків.

Згідно зіст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно дост. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як установлено судом, 30 вересня 2025 року ОСОБА_1 уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» договір про споживчий кредит №103533864 за умовами якого відповідач отримала кредит в сумі 5000 грн. 00 коп. (п. 1.2), строком на 360 днів (п. 1.3), комісія за надання кредиту 450,00 грн, яка нараховується за ставкою 9,00 відсотків (п. 1.5.1), комісія за обслуговування кредиту 8140,00 грн, що нараховується за ставкою 7,40 відсотків від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (п. 1.5.2); проценти за користування кредитом 36,00 відсотків річних (п. 1.5.3). (а.с. 6-11)

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням картки № НОМЕР_1 .

Додатком № 1 до договору про споживчий кредит №103533864 від 30 вересня 2025 року є графік платежів, яким визначено порядок та строки погашення кредитної заборгованості, кількість і розмір платежів, а також складові кожного платежу.

Відповідно до графіка позичальнику надано кредит у сумі 5 000,00 грн строком на 360 днів. Графіком передбачено здійснення 23 періодичних платежів, які включають погашення частини основної суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а також одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 450,00 грн.

Загальна сума коштів, що підлягає сплаті позичальником за договором відповідно до графіка платежів, становить 21789,30 грн, з яких: 5 000,00 грн сума кредиту, 8199,30 грн проценти за користування кредитом, 8140,00 грн комісія за обслуговування кредитної заборгованості та 450,00 грн комісія за надання кредиту. Реальна річна процентна ставка визначена у розмірі 1753,59 %.

Графіком також передбачено, що позичальник зобов`язаний сплачувати чергові платежі у визначені ним дати, а у разі зміни розміру заборгованості кредитодавець має право оновити графік платежів із розміщенням його актуальної редакції в особистому кабінеті позичальника.

Додатком № 2 до договору про споживчий кредит № 103533864 від 30 вересня 2025 року є заява на отримання кредиту № 10353864, сформована 30 вересня 2025 року через вебсайт кредитодавця.

Матеріали справи містять відомості щодо процесу оформлення заяви на отримання кредиту № 103533864, з яких убачається, що відповідач заповнив заяву через вебсайт кредитодавця tengo.ua, після чого інформація пройшла автоматичну перевірку, перевірку в бюро кредитних історій, скорингову оцінку, підписання паспорта споживчого кредиту та кредитного договору. Зазначені дії були виконані 30 вересня 2025 року у проміжок часу з 12:39 до 12:40 а кредитодавцем за результатами розгляду заяви прийнято рішення про погодження надання кредиту.

На підтвердження виконання ТОВ «МІЛОАН» свого обов`язку щодо надання кредитних коштів позивачем надано копію платіжного доручення №109973368 від 30.09.2025, відповідно до якого, ТОВ «Мілоан» перерахував на рахунок ОСОБА_1 на кредит рахунок № НОМЕР_1 перераховано кошти в розмірі 5000 грн (а.с. 12)

Крім того, відповідно до Листа вих. №БТ/Е 41180 від 17.09.2026 за підписом представника АТ «Універсал Банк», станом на 30 вересня 2025 року на ім`я ОСОБА_1 , у Банку обліковувалась відкриті рахунки, було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 . 30.09.2025 року на платіжну картку № НОМЕР_2 було зараховано платіж у сумі 5000,00 грн. Факт зарахування коштів також підтверджується долученою до листа випискою.

На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано відомість ТОВ «МІЛОАН» про щоденні нарахування та погашення за договором про споживчий кредит № 103533864, яка містить відомості про рух коштів за договором, зокрема про надання кредиту, нарахування процентів за користування кредитом, комісій, штрафів, здійснені відповідачем платежі, а також відображає бухгалтерські операції щодо списання окремих сум та відступлення права вимоги за кредитним договором. Із зазначеної відомості вбачається, що 30.10.2025 року відповідач здійснив платіж у в рахунок сплати відсотків у розмірі 147,90 грн та в рахунок сплати комісії за надання кредиту 450,00 грн, 14.11.2025 року відповідач здійснив платіж, з яких 5,00 грн було зараховано в рахунок сплати тіла кредиту, 370,00 грн у рахунок сплати комісії за обслуговування кредиту, 29.11.2025 року відповідач здійснив платіж, з яких 5,00 грн було зараховано в рахунок сплати тіла кредиту, 370,00 грн у рахунок сплати комісії за обслуговування кредиту, 16.12.2025 року відповідач здійснив платіж, з яких 5,00 грн було зараховано в рахунок сплати тіла кредиту, 369,15 грн сплата процентів по кредиту.

24 квітня 2026 між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу №24042026 у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Мілоан» Права Вимоги до Боржника.

Відповідно до Реєстру боржників № 2 від 24.04.2026 до Договору факторингу №24042026 від 24.04.2026 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право вимоги на суму 19522,84 грн., з них: 4985,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 3207,84 грн сума заборгованості за процентами за користування кредитом та за комісією за обслуговування кредиту; 0,00 грн сума заборгованості по комісії за надання кредиту; 3330,00 грн сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту; 8000,00 грн сума заборгованості за неустойкою (штрафи, пеня)Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стосовно посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на необхідність витребування документів, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з частино другою статті 84 ЦПК України у клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

З аналізу наведених норм вбачається, що клопотання має містити посилання на обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати та вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Також таке клопотання має бути подано в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 ЦПК України, тобто для відповідача в строк для подання відзиву. Наслідком недотримання таких вимог є залишення клопотання без задоволення.

Як вбачається з тексту відзиву на позовну заяву, відповідачем не зазначено причини неможливості самостійного отримання відповідних доказів та обставин звернення за отриманням таких доказів і відмові у їх отриманні.

Також вимогами Цивільно-процесуального кодексу законодавцем унормовано порядок подачі та необхідність належного оформлення клопотання про витребування доказів.

Крім того, суд звертає увагу, що у відзиві не зазначено обставини, які може підтвердити доказ, які просить витребувати відповідач, або аргументи, які він може спростувати. При цьому зі змісту поданих відзиву вбачається, що відповідач визнає факт зарахування на його рахунки коштів за кредитними договорами і сам факт укладення договорів. Відповідач лише зазначає про обставини, які слід дослідити суду.

За таких обставин, суд зазначає, що відповідач, заявляючи про необхідність витребування доказів не конкретизує, які обставини такі будуть спростовувати або підтверджувати, ураховуючи відсутність заперечення отримання коштів за договорами та факту їх укладення. А тому суд не вбачає підстав для задоволення заяв про витребування доказів.

В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною першою ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Надані позивачем та досліджені судом письмові докази вказують на те, що ОСОБА_1 30 вересня 2025 року уклав з ТОВ «МІЛОАН» в електронній формі кредитний договір № 103533864, відповідно до якого вказана фінансова установа перерахувала на його картковий рахунок грошові кошти у розмірі 5 000,00 грн.

У подальшому за договором факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право вимоги за вищевказаним кредитним договором.

Разом із тим, позивач звернувся до суду з даним позовом 24 серпня 2026 року, тобто до спливу строку кредитування, визначеного договором (25 вересня 2026 року). При цьому позовні вимоги заявлені про стягнення всієї суми основного боргу, хоча кінцевий строк виконання зобов`язання за кредитним договором на момент звернення до суду ще не настав.

Зверненню кредитора до суду з позовом про дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги про дострокове виконання позичальником основного зобов`язання відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Таким чином, звернення кредитодавця до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит не замінює передбаченого статтею 16 Закону України «Про споживче кредитування» порядку реалізації права вимоги про дострокове виконання зобов`язання. Якщо кредитодавець не дотримався вимог частини четвертої статті 16 цього Закону та не направив позичальнику письмової вимоги про дострокове повернення кредиту у встановленому законом і договором порядку, у позичальника не виникає обов`язку достроково повернути кредит, а у суду відсутні правові підстави для задоволення позову в частині вимог про дострокове стягнення коштів за договором про споживчий кредит. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення ТОВ «ФК «ЄАПБ» відповідачу письмової вимоги про дострокове повернення кредиту відповідно до вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», а також доказів її отримання відповідачем.

Оцінюючи вимогу про стягнення 4985,00 грн основної суми кредиту, суд враховує, що позивач визначив її як єдину суму заборгованості за тілом кредиту та не розмежував у поданому розрахунку платежі, строк виконання яких настав відповідно до графіка, і залишок кредиту, строк повернення якого на момент звернення до суду не настав. Реєстр боржників лише фіксує загальну суму права вимоги, переданого фактору, однак не є розрахунком заборгованості за кредитним договором та не містить відомостей про дати виникнення, склад і розмір кожного простроченого платежу. Графік платежів визначає плановий порядок виконання договору, проте сам по собі не підтверджує фактичний розмір невиконаного зобов`язання на дату звернення до суду з урахуванням здійснених платежів та встановленої договором черговості їх зарахування.

За приписами статей 12, 13, 81 ЦПК України саме позивач зобов`язаний довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Принцип змагальності не покладає на суд обов`язку замість кредитора формувати структуру заявленої заборгованості, самостійно співвідносити окремі операції з графіком платежів, визначати черговість їх зарахування та створювати розрахунок, якого сторона не подала. Учинення таких дій означало б фактичне усунення недоліків доказування однієї зі сторін та порушення засад змагальності й процесуальної рівності учасників справи.

Отже, суд не заперечує можливості стягнення платежів, строк виконання яких настав, за умови доведення їх складу та розміру. Однак у цій справі позивач заявив до стягнення всю основну суму кредиту, не довів настання строку її дострокового повернення та не надав розрахунку, який давав би змогу виокремити з неї належним чином підтверджену прострочену частину. За відсутності таких доказів визначення судом будь-якої частини основного боргу ґрунтувалося б на припущеннях, що суперечить вимогам статей 12, 81 ЦПК України. Тому позовні вимоги в частині стягнення 4985,00 грн заборгованості за тілом кредиту задоволенню не підлягають.

Аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 755/11307/17 та у Постанові Верховного Суду від 04.12.2020 у справі № 753/21158/17.

Позивач просить стягнути з відповідача 3330,00 грн заборгованості за комісією за обслуговування кредиту.

Як вбачається з розділу «Терміни та визначення» кредитного договору № 103533864 від 30 вересня 2025 року, комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) - встановлена пунктом 1.5.2 цього договору винагорода за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) кредитодавцем протягом всього строку кредитування, що включає цілодобове надання позичальнику актуальної облікової інформації шляхом розміщення її в особистому кабінеті позичальника, зокрема про розмір нарахованої та сплаченої заборгованості за цим договором, її складові, розрахунок поточного платежу, розрахунок суми для повного погашення заборгованості, графік платежів, негайне оновлення інформації при настанні змін, цілодобове забезпечення можливості через особистий кабінет здійснювати миттєвий безкоштовний для позичальника переказ з автоматичним додаванням всіх необхідних реквізитів для погашення заборгованості за цим договором, надсилання позичальнику текстових повідомлень з нагадуваннями про дати платежів, інформування про зарахування платежів, згенеровані одноразові ідентифікатори/паролі, інші сервісні повідомлення, консультування та надання інформації з питань, пов`язаних з обслуговуванням кредиту та виконанням цього договору, службами підтримки кредитодавця тощо, яка нараховується кредитодавцем та сплачується позичальником за кожний визначений графіком платежів розрахунковий період (крім останнього).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» прямо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Попри наведення у спірному кредитному договорі переліку дій, які охоплюються поняттям «обслуговування кредиту», їх зміст свідчить, що вони полягають переважно у наданні позичальнику інформації про стан кредитної заборгованості, забезпеченні технічної можливості її погашення та консультаційному супроводі виконання договору. Такі дії не є самостійними фінансовими чи додатковими послугами, замовленими позичальником, а пов`язані з виконанням кредитодавцем власних обов`язків за договором та вимог законодавства. Умовами договору також не визначено, яка саме частина комісії сплачується за кожну із зазначених дій, що не дає можливості встановити, за яку конкретно послугу та в якому розмірі стягується така комісія.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що умова кредитного договору про сплату комісії за обслуговування кредиту фактично передбачає оплату дій кредитодавця, які становлять виконання ним власних договірних та передбачених законом обов`язків щодо супроводження кредитних правовідносин і надання споживачу інформації про стан виконання договору.

Суд враховує, що комісію за обслуговування кредиту включено до загальної вартості кредиту. Однак ця обставина сама по собі не свідчить про правомірність її встановлення та стягнення, оскільки включення відповідного платежу до загальної вартості кредиту не звільняє суд від обов`язку перевірити відповідність умов договору вимогам законодавства та наявність правових підстав для його стягнення.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності, на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Таким чином, умова кредитного договору щодо сплати комісії за обслуговування кредиту суперечить вимогам статей 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому не може бути належною правовою підставою для виникнення у відповідача обов`язку зі сплати заявленої позивачем комісії. За таких обставин позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Позивач просить також стягнути з відповідача 3207,84 грн заборгованості за процентами за користування кредитом.

Разом із тим надана позивачем відомість про щоденні нарахування та погашення не містить розрахунку заявленої до стягнення суми процентів, не дає можливості встановити період, за який вони нараховані, розмежувати проценти, строк сплати яких настав, та проценти, строк сплати яких на момент звернення до суду ще не настав, а також перевірити правильність визначення їх остаточного розміру.

При цьому з наданого позивачем реєстру боржників убачається, що прострочена заборгованість за процентами становить 2939,55 грн, тоді як до стягнення заявлено 3207,84 грн. Будь-якого розрахунку, який би пояснював склад заявленої до стягнення суми позивачем не надано.

Натомість відповідачем у відзиві на позовну заяву порушено питання про застосування наслідки виключення спірних комісій у розмірі 1 560,00 грн при цьому ним не заявлено окремої вимоги про визнання цієї умови недійсною, а ставиться питання про необхідність застосування наслідків її нікчемності при визначенні фактичного розміру зобов`язання.

За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити правильність визначення заявленої до стягнення суми процентів, у зв`язку з чим доходить висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами вимоги в цій частині.

Стосовно заявлених вимог про стягнення суми заборгованості по комісії за обслуговування кредиту, суд зазначає.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц вказано, що: «необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі».

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022«Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України і діє до цього часу.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

За результатом аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та статей 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд приходить до висновку, що на кредитний договір №103533864, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан», розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак позичальник ОСОБА_1 звільняється від обов`язку сплати на користь правонаступника ТОВ «Мілоан» - позивача ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» неустойки за прострочення погашення заборгованості в розмірі 8000,00 гривень.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 6-1 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».

Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» виключено на підставі Закону України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Також згідно із Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина друга статті 4 ЦК України).

Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15).

Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням грошових зобов`язань, що випливають із кредитного договору, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Таким чином, суд доходить висновку, що в межах розгляду даної справи відсутні підстави для задоволення заявлених позовних вимог ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 , а тому у задоволенні заявлених позовних вимог слід відмовити.

Окрім того, на підставі вимог ст. 141 ЦПК України, сплачений позивачем при зверненні з позовом відповідно до платіжної інструкції №160081 від 19.06.2026 року в сумі 3328,00 грн., у зв`язку з відмову у задоволенні позову, стягнення не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 262-265 ЦПК України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 546-552, 610-612, 625, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», (ЄДРПОУ 35625014), місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, будинок 30;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Н. Ю. Вікторович