Рішення № 139977769, 21.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.09.2026Справа № 910/1140/25

За позовом Керівника Сарненської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі:

1) Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області,

2) Державної екологічної інспекції Поліського округу

до 1) Рівненської обласної ради,

2) Державного агентства лісових ресурсів України,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

1) Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України",

2) Рівненська обласна державна адміністрація,

3) Департамент екології та природних ресурсів Рівненської обласної державної адміністрації

про визнання незаконним рішення в частині, недійсним договору та зобов`язання повернути мисливські угіддя

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Ю.В.Завадська

Представники:

прокурор - Биховцова О.А.

від позивача-1 - не з`явився

від позивача-2 - не з`явився

від відповідача-1 - Навроцький Е. А.

від відповідача-2 - не з`явився

від відповідача-3 - не з`явився

від третьої особи-1 - не з`явився

від третьої особи-2 - не з`явився

від третьої особи-3 - не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернувся керівник Сарненської окружної прокуратури (далі - прокурор) з позовом в інтересах держави в особі Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області (далі - позивач-1), Державної екологічної інспекції Поліського округу (далі - позивач-2) до Рівненської обласної ради (далі - відповідач-1), Державного агентства лісових ресурсів України (далі - відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" (далі - відповідач-3) про визнання незаконним рішення в частині; визнання недійсним договору в частині; зобов`язання повернути мисливські угіддя.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 (суддя Пукшин Л.Г.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1140/25, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

У підготовчому засіданні 05.03.2025 суд протокольною ухвалою залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", Рівненську обласну державну адміністрацію, Департамент екології та природних ресурсів Рівненської обласної державної адміністрації (далі відповідно - третя особа-1, третя особа-2, третя особа-3).

У підготовчому засіданні 02.04.2025 прийнято заяву прокурора про зміну предмету позову, подану 27.03.2025, відповідно до якої викладено п. 3 прохальної частини позовних вимог у наступній редакції: "Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" звільнити мисливські угіддя, площею 5 га, які розташовані у виділі 8 кварталі 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство" (на даний час - філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України").

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 (суддя Пукшин Л.Г.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 (колегія суддів у складі: Тарасенко К.В. - головуючий, Сибіга О.М., Коробенко Г.П.), у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2026 у справі № 910/1140/25 (колегія суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.) касаційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 у справі № 910/1140/25 щодо вимоги, заявленої до Рівненської обласної ради про визнання незаконним рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 "Про надання у користування мисливських угідь Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі", в частині надання у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" об`єкта природо-заповідного фонду - заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження", площею 5 га змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 у справі № 910/1140/25 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2026 справу № 910/1140/25 передано на розгляд судді Гумезі О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 справу № 910/1140/25 прийнято до провадження, призначено підготовче засідання у справі на 20.07.2026 о 12:20 год.

23.06.2026 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

26.06.2026 до суду від прокурора надійшла заява по суті справи.

10.07.2026 до суду від відповідача-1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2026 задоволено заяву відповідача-1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У підготовче засідання, призначене на 20.07.2026, з`явився прокурор, представники відповідача-1 та відповідача-2. Представники позивача-1, позивача-2, відповідача-3, третіх осіб-1, 2, 3 не з`явились.

У підготовчому засіданні, призначеному на 20.07.2026, суд долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву відповідача-1, заяву прокурора по суті справи.

У підготовчому засіданні, призначеному на 20.07.2026, відповідач-2 звернувся з усним клопотанням про надання можливості подати актуальну практику Верховного Суду в подібних справах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2026 продовжено строк підготовчого провадження за ініціативою суду на тридцять днів, відкладено підготовче засідання у справі на 18.08.2026 о 11:20 год.

21.07.2026 до суду від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення у справі.

10.08.2026 до суду від відповідача-1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2026 задоволено заяву відповідача-1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

18.08.2026 до суду від прокурора надійшла заява із запереченнями на додаткові пояснення відповідача-2, згідно яких прокурор стверджує, що спір у даній справі не належить до публічно-правових.

У підготовче засідання, призначене на 18.08.2026, з`явився прокурор, представники відповідача-1 та відповідача-2. Представники позивача-1, позивача-2, відповідача-3, третьої особи-1, третьої особи-2 та третьої особи-3 не з`явились.

У підготовчому засіданні, призначеному на 18.08.2026, суд долучив до матеріалів додаткові пояснення відповідача-2 та заперечення прокурора на додаткові пояснення відповідача-2.

У підготовчому засіданні, призначеному на 18.08.2026, суд вчинив дії, визначені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2026 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 21.09.2026 о 11:20 год.

У судове засідання, призначене на 21.09.2026, з`явився прокурор та представник відповідача-1. Представники позивача-1, позивача-2, відповідача-2, відповідача-3, третьої особи-1, третьої особи-2 та третьої особи-3 не з`явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Судом враховано, що ухвалою суду від 18.08.2026 явка учасників справи у судове засідання, призначене на 21.09.2026, визнана не обов`язковою.

Враховуючи наведені обставин, суд здійснював розгляд справи у судовому засіданні 21.09.2026 за відсутності позивача-1, позивача-2, відповідача-2, відповідача-3, третіх осіб-1, 2, 3 (їх представників).

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

У судовому засіданні 21.09.2026 судом здійснювався розгляд справи по суті, під час якого судом було заслухано вступне слово прокурора та представника відповідача-1.

Прокурор підтримав позовні вимоги (в редакції заяви прокурора про зміну предмету позову, прийнятої Господарським судом міста Києва до розгляду) в частині, направленій постановою Верховного Суду від 26.05.2026 у справі № 910/1140/25 на новий розгляд, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача-1 заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поданому при новому розгляді справи.

У судовому засіданні 21.09.2026 здійснювалось з`ясування обставин справи та дослідження доказів.

У судовому засіданні 21.09.2026 здійснювались судові дебати, у яких прокурор та представник відповідача-1 виступили з промовою (заключним словом).

Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та оголосив перерву для проголошення рішення.

У судовому засіданні 21.09.2026 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши учасників справи, з`ясувавши обставини справи, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

Враховуючи постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2026 у справі № 910/1140/25, при новому розгляді справи № 910/1140/25 суд розглядає позовні вимоги (в редакції заяви прокурора про зміну предмету позову) про:

- визнання недійсним Договору № 68 про умови ведення мисливського господарства, укладеного 18.10.2022 між Державним агентством лісових ресурсів України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі", в частині мисливських угідь заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження" площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство";

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" звільнити мисливські угіддя, площею 5 га, розташовані у виділі 8 кварталі 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство" (на даний час філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України").

Направляючи справу № 910/1140/25 на новий розгляд, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2026 вказав, зокрема, що "судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено обставини щодо фактичної та правової можливості виконання умов оспорюваного договору в межах об`єкта заповідного урочища і поза увагою судів залишилося питання про те, чи є предмет договору в частині заповідного урочища юридично можливим до виконання, оскільки зазначивши про п. 3.1 Положення про урочище "Еталонні соснові насадження", суди не надали правової оцінки відповідності пунктів договору конкретним заборонам цього Положення та не дослідили фактичний вплив біотехнічних заходів на природний стан урочища і не встановили, чи можливо виконувати обов`язки за договором, не порушуючи при цьому імперативну законодавчу заборону на втручання в природні процеси урочища, чи відповідає така діяльність статусу урочища, меті його створення і завданню. Крім цього, висновуючи про те, що Закон України "Про мисливське господарство та полювання" та Закон України "Про природно-заповідний фонд України" розрізняють поняття мисливське господарство, мисливство та полювання, суди не вказали, як користувач може вести мисливське господарство, якщо основний інструмент цієї галузі - мисливство, а п. 3.1 Положення про урочище прямо встановлює заборону саме на мисливство".

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Новий розгляд справи № 910/1140/25 здійснювався судом з урахуванням вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду від 26.05.2026 у справі № 910/1140/25.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 ГПК України).

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі статтею 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позиція сторін при новому розгляді справи.

Прокурор при новому розгляді справи підтримав позовні вимоги (в редакції заяви прокурора про зміну предмету позову) в частині, переданій на новий розгляд.

Позовні вимоги у позовній заяві обґрунтовані тим, що прокуратурою встановлені порушення вимог Законів України "Про природно-заповідний фонд України" та "Про мисливське господарство та полювання" при наданні відповідачу-3 у користування мисливських угідь, до складу яких включено територію природо-заповідного фонду загальнодержавного значення - заповідне урочище (лісове) "Еталонні соснові насадження" площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство", яка з урахуванням ст.ст. 3, 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", ст.ст. 3, 5 Закону України "Про екологічну мережу України" є територією та об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, що згідно зі ст.ст. 29, 30 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" унеможливлює її використання у якості мисливських угідь. За твердженням прокурора, договір про умови ведення мисливського господарства, укладений між відповідачем-2 та відповідачем-3, підлягає визнанню недійсним в частині мисливських угідь заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження", площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство", а відповідача-3 належить зобов`язати звільнити зазначені угіддя.

У поданій при новому розгляді справи заяві по суті справи від 25.06.2026 (а.с. 57-62 т. 5) прокурор зазначив, зокрема, таке.

За умовами п. 2.2 оспорюваного Договору користувач зобов`язується, зокрема: використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням; додержуватися встановлених правил, норм, лімітів і строків добування мисливських тварин, вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням вимог Закону України "Про тваринний світ", Закону України "Про мисливське господарство та полювання", інших нормативно-правових актів у галузі охорони та використання тваринного світу, ведення мисливського господарства; на територіях природно-заповідного фонду проводити повний комплекс біотехнічних заходів та охорону мисливської фауни.

Втім, на переконання прокурора, здійснення мисливського господарства у будь-якій формі несумісне з цілями та завданнями створення заповідного урочища, метою якого є: збереження у природному стані цілісних ландшафтів, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення (ст. 29 Закону України "Про природно-заповідний фонд України"); збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, підтримання природних спонтанних процесів і явищ, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки (ст. 15 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

Як вказує прокурор, мисливське господарство, яке реалізується виключно у сфері суспільного виробництва шляхом створення відповідних продуктів, порушує природний стан таких цілісних ландшафтів та природних комплексів.

Наразі законодавцем чітко встановлені мета та завдання створення заповідного урочища, до яких не віднесено можливість здійснення мисливства/мисливського господарства.

Окрім того, з урахуванням положень ст.ст. 16, 30 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", на території заповідного урочища місцевого значення "Еталонні соснові насадження" проведення біотехнічних заходів заборонено та несумісне з його статусом, метою створення і завданням.

На твердження прокурора, використання території заповідного урочища "Еталонні соснові насадження" площею 5 га для ведення мисливського господарства свідчить про порушення режиму природно-заповідного фонду.

Оскільки на території об`єкта природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, здійснення мисливського господарства є неможливим, оскільки останнє є порушенням таких природних процесів.

З урахуванням викладеного, прокурор наголошує, що здійснення мисливського господарства та розташування мисливських угідь в межах території заповідного урочища є неможливим у світлі системного аналізу Законів України "Про природно-заповідний фонд України", "Про мисливське господарство та полювання".

У поданій при новому розгляді справи заяві від 17.08.2026 (а.с. 164-168 т. 5) прокурор зазначив про допущену ним технічну помилку під час подачі заяви по суті справи від 25.06.2026, у якій помилково зазначено вимогу про зобов`язання відповідача-2 повернути відповідачу-2 мисливські угіддя. Прокурор також заперечив доводи відповідача-2 щодо не підсудності даної справи господарському суду, зазначив про безпідставність посилання відповідача на постанови Верховного Суду у справах № 140/6122/22, № 200/5217/20.

Відповідач-1 (Рівненська обласна рада) при новому розгляді справи у відзиві на позовну заяву (а.с. 45-51 т. 5) зазначив, що у позовній заяві прокурором до Рівненської обласної ради (як відповідача-1) була заявлена одна вимога, а саме про визнання незаконним рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 "Про надання у користування мисливських угідь Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі", в частині надання у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" об`єкту природо-заповідного фонду - заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження", площею 5 га.

Постановою від 26.05.2026 у справі № 910/1140/25 Верховний Суд змінив постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 у справі № 910/1140/25 щодо наведеної вимоги, заявленої до Рівненської обласної ради, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Так, у мотивувальній частині постанови від 26.05.2026 у справі № 910/1140/25 Верховний Суд дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту щодо визнання незаконним рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 (у певній частині, зазначеній у позові) не є належним та ефективним способом захисту прав, що є підставою для відмови у задоволенні такої позовної вимоги.

В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 у справі № 910/1140/25 Верховний Суд скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки інших позовних вимог до Рівненської обласної ради прокурором не заявлено, відповідач-1 вважає, що після направлення даної справи на новий розгляд Рівненська обласна рада не може бути в статусі відповідача.

Разом з тим, відповідач-1 станом на час нового розгляду справи заперечив проти позову прокурора в частині інших позовних вимог, переданих на новий розгляд, з огляду на наступне.

Відповідач-1 заперечив проти доводів прокурора, заначивши, що ведення мисливського господарства в мисливських угіддях можливе без здійснення мисливства як виду спеціального природокористування, що в свою чергу, свідчить про можливість включення до мисливських угідь територій, на яких мисливство заборонено, але дозволяється діяльність з охорони, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин.

При цьому відповідач-1 зазначив, що Положення про лісове заповідне урочище місцевого значення "Еталонні соснові насадження", що затверджене начальником Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області 24.12.2012 (далі - Положення), не містить заборони щодо ведення на території урочища мисливського господарства.

Зокрема, пунктами 3.2. та 3.3. Положення визначено, що на території заповідного урочища дозволяється господарська діяльність, що не суперечить завданням заповідного урочища і проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється відповідно до статті 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Відповідач-1 також зазначив, що прокурором не долучено до свого позову жодного доказу на підтвердження того, що на об`єкті природно-заповідного фонду, який розташований в межах територій, які надані ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" для ведення мисливського господарства, проводилося полювання та/або інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про цей об`єкт.

Крім того, як вважає відповідач-1, відсутність будь-яких доказів щодо здійснення користувачем мисливських угідь діяльності, що суперечить цілям і завданням, передбаченими положенням про згаданий об`єкт природно-заповідного фонду, вказує на безпідставність вимоги прокурора про визнання недійсним Договору № 68 про умови ведення мисливського господарства від 18.10.2022.

Відповідач-2 (Державне агентство лісових ресурсів України) при новому розгляді справи у додаткових поясненнях у справі (а.с. 112-117 т. 5) заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що в матеріалах справи відсутні докази порушення умов Договору щодо користування не за призначенням мисливськими угіддями на території заповідного урочища.

Відповідач-2 звернув увагу на постанову від 14.11.2023 у справі № 140/6122/22, в якій Верховний Суд вказав, що надання мисливських угідь у користування можливе за умови дотримання вимог законодавства та встановленого режиму охорони території. Верховний Суд підкреслив, що чинне законодавство не містить прямої заборони на таке використання, якщо воно не суперечить природоохоронним цілям території.

Разом з тим, на думку відповідача-2, дана справа не підсудна господарському суду, а до адміністративного договору (яким відповідач-2 вважає оспорюваний договір) не може застосовуватися поняття недійсності. Оспорюваний договір у розділі 4 передбачає виключно опцію припинення користування. При цьому відповідач-2 послався на постанову Верховного Суду від 25.08.2025 у справі № 200/5217/20.

Відповідач-2 зауважив, що обрання позивачем неефективного, неналежного способу захисту є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Позивач-1, позивач-2, відповідач-3, третя особа-1, третя особа-2, третя особа-3 при новому розгляді справи не подавали заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань.

Судом враховано правову позицію відповідача-3 (ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі"), висловлену у відзиві на позовну заяву, поданому при первісному розгляді справи, відповідно до якої відповідач-3 заперечив заявлені прокурором позовні вимоги у повному обсязі.

Судом враховано правову позицію третьої особи-1 (Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"), висловлену у поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву, поданих при первісному розгляді справи, відповідно до яких третя особа-1 вважає наявними підстави для відмови у задоволенні позову.

Судом враховано правову позицію третьої особи-2 (Рівненська обласна державна адміністрація), висловлену у поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву, поданих при первісному розгляді справи, відповідно до яких третя особа-2 вважає позов прокурора необгрунтованим та передчасним.

Судом враховано правову позицію третьої особи-3 (Департамент екології та природних ресурсів Рівненської обласної державної адміністрації), висловлену у поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву, поданих при первісному розгляді справи, відповідно до яких третя особа-3 вважає наявними підстави для відмови у задоволенні позову.

Стосовно наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивачів.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді урегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", згідно приписів якої (в редакції, чинній станом на час звернення прокурора з даним позовом до суду) представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1); прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу; наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (частина 3); наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді; прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва; прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень (абзаци перший - третій частини 4).

Частина 3 статті 53 ГПК України передбачає, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а за абзацом другим частини 5 цієї ж статті у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до положень частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: у чому полягає порушення інтересів держави; необхідність їх захисту; визначені законом підстави для звернення до суду прокурора; зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, прокурор повинен дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

У даному спорі Керівник Сарненської окружної прокуратури визначив Рокитнівську селищну раду Сарненського району Рівненської області та Державну екологічну інспекцію Поліського округу у якості органів, які мають здійснювати захист інтересів держави.

Необхідність пред`явлення даного позову, на переконання прокурора, зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Створення об`єктів природно-заповідного фонду є питанням загальносуспільного та загальнодержавного значення, а також одним зі способів вирішення основних глобальних та цивілізаційних викликів, які стоять сьогодні перед усім людством. Приватний інтерес (право на полювання, право на зайняття підприємницькою діяльністю, право на отримання у користування або власність чи розпорядження земельну ділянку), за загальним правилом, повинен поступатися суспільному інтересу та відповідному обов`язку кожного захищати і відтворювати об`єкти природи та живого світу.

Захист навколишнього природного середовища є не лише обов`язком кожного, як це передбачено статтею 66 Конституції України, а й обов`язком публічної влади, яка має вживати передбачених законом заходів для охорони, захисту, збереження і відтворення природних видів рослинного і тваринного світу, об`єктів і земель природно-заповідного фонду. Тобто на державу покладається позитивний обов`язок щодо забезпечення належного функціонування природних екосистем.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 37 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як прийняття рішень про організацію територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об`єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам`ятками природи, історії або культури, які охороняються законом, прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами "сезону тиші" з обмеженням господарської діяльності та добуванням об`єктів тваринного світу.

Прокурор вказує, що ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" здійснює ведення мисливського господарства на мисливських угіддях, які розташовані на території Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області.

Таким чином, позивач-1 є представницьким органом Рокитнівської територіальної громади, який зобов`язаний здійснювати захист інтересів та екологічних прав відповідної територіальної громади.

Судом встановлено, що Сарненською окружною прокуратурою повідомлено орган місцевого самоврядування про виявленні порушення листами № 53/2-1380вих-24 від 01.10.2024 та № 53/2-1771 вих-24 від 19.12.2024, а також необхідність вжиття заходів для усунення порушень.

Рокитнівська селищна рада листами № 2122/03-18/24 від 03.10.2024 та № 2815/03-18/24 від 26.12.2024 поінформувала, що Рівненська обласна рада не повідомляла селищну раду про прийняття рішення від 09.09.2022 №561 та укладення договору від 18.10.2022 №68, відповідно до яких ТОВ "Мисливсько-рибальському клубу "Кисоричі" надано у користування строком на 15 років мисливській угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 17183,9477 га, розташовані на держлісфонді. Рокитнівською селищною радою заходи не вживалися та не плануються вживати заходів щодо звернення з позовом про оскарження рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 та договору № 68 про умови ведення мисливського господарства від 18.10.2022 в частині мисливських угідь заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження" площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП "Ліси України" філії "Рокитнівське лісове господарство", оскільки це не повноваження Рокитнівської селищної ради.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

За змістом пункту "а" частини першої статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, в тому числі, про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду; додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні.

Згідно з Положенням про Державну екологічну інспекцію Поліського округу, затвердженим наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 № 32 (далі - Положення), позивач-2 є територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується.

Пунктом 2 розділу II Положення передбачено, що остання здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема: під час ведення мисливського господарства та здійснення полювання, про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо дотримання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду; наявності лімітів і дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду та дотримання їх обсягів, відтворення природних ресурсів на території природно-заповідного фонду.

Згідно з п. 6 розділу II Положення Інспекція звертається до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

До функцій Інспекції також належить вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступ позивачем та відповідачем у судах (пункт 10 Положення).

Отже, Державна екологічна інспекція Поліського округу є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Судом встановлено, що Сарненською окружною прокуратурою листом № 53/2-1379вих-24 від 01.10.2024 повідомлено Державну екологічну інспекцію Поліського округу про виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства та з`ясовано питання щодо реалізації наданих законом повноважень у сфері використання об`єкту природно-заповідного фонду, проведених та запланованих перевірок, намірів на відповідне судове реагування.

Державною екологічною інспекцією Поліського округу листом № 5157/11-05 від 04.10.2024 повідомлено, що заходи, у тому числі шляхом звернення до суду із позовом щодо оскарження рішення обласної ради та договору не вживалися.

Враховуючи викладене вище, при зверненні до суду з вказаним позовом прокурором дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з невжиттям компетентними органами жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як органам стало відомо про порушення інтересів держави.

Зазначене свідчить про належне підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави у цій справі в особі Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області та Державної екологічної інспекції Поліського округу в порядку, передбаченому статтею ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а відтак про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.

Стосовно підсудності даної справи господарському суду.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частин 1, 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 1 статті 20 ЦК України встановлено, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Частиною 1 статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Відповідно до визначення термінів, наведеного у статті 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України в редакції, чинній станом на час звернення прокурора з даним позовом до суду).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 виснувала, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Верховний Суд у постанові від 29.02.2024 у справі № 580/4531/23 відзначив, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад; участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий; проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції; під час визначення предметної юрисдикції справ судам слід виходити із суті права та/або інтересу, по захист якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин у сукупності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.08.2019 у справі № 752/8287/18 зазначила, що при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Так, прокурор звернувся з даним позовом до господарського суду з вимогами про визнання недійсним Договору № 68 про умови ведення мисливського господарства від 18.10.2022 в частині мисливських угідь заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження" площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство", також про зобов`язання відповідача-3 звільнити ці мисливські угіддя.

В обґрунтування підстав для звернення до суду прокурор вказує, що рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 прийнято з порушенням вимог статті 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", оскільки надання у користування мисливських угідь в межах території заповідного урочища не передбачає використання території природно-заповідного фонду у природоохоронних, науково-дослідних, освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях, для потреб моніторингу навколишнього природного середовища; використання території природно-заповідного фонду у якості мисливських угідь суперечить цільовому призначенню таких територій, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання її природних комплексів.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частинами 2, 3 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Питання, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях визначенні у статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Суд зазначає, що правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Так, згідно зі статтею 8 ЗК України до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області; в) забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель; г) погодження загальнодержавних програм використання та охорони земель, участь у їх реалізації на відповідній території; ґ) затвердження та участь у реалізації регіональних програм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель; д) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; е) організація землеустрою; з) вирішення земельних спорів; и) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до преамбули Закону України "Про мисливське господарство та полювання" його положення визначають правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних та фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечують рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" передбачено, що органам місцевого самоврядування цим Законом та іншими законами України можуть бути надані окремі повноваження органів виконавчої влади у сфері державного регулювання мисливського господарства та полювання.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" до повноважень обласних рад у галузі мисливського господарства та полювання, зокрема, належить: затвердження відповідних програм розвитку мисливського господарства; вирішення в установленому порядку питань надання в користування мисливських угідь; вирішення інших питань у межах своїх повноважень.

Таким чином, при здійсненні повноважень власника мисливських угідь обласна рада є рівноправним суб`єктом земельних відносин, дії якої спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися мисливськими угіддями.

Конституційний Суд України в Рішенні від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто, ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності володіння (користування) фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної або господарської юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Аналогічну правову позицію висловлено в постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 2а-2885/12/1470, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 806/945/17, а також в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.09.2018 зі справи № 811/2600/13-а.

Суд зазначає, що скасування такого акта не породжує наслідків для користувача земельної ділянки, оскільки у такої особи виникло право постійного користування земельною ділянкою, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Відтак обраний спосіб захисту порушеного права (оскарження рішення суб`єкта владних повноважень про розпорядження земельною ділянкою) не забезпечує його реального та ефективного захисту за правилами КАС України.

Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Верховного Суду України від 19.12.2018 у справі № 813/5134/13-а, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 806/945/17.

У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 зі справи № 912/2797/21 зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21.08.2019 зі справи № 911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 зі справи № 922/614/19 і від 28.09.2022 зі справи № 483/448/20, а також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 18.02.2026 зі справи № 910/8100/24 і від 26.05.2026 зі справи № 910/1140/25).

Оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з неправомірним, на думку прокурора, набуттям відповідачем-3 права користування мисливськими угіддями на підставі рішення органу місцевого самоврядування (відповідача-1), то даний спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ГПК України.

Посилання відповідача-2 на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.08.2025 у справі № 200/5217/20, цитуючи яку, відповідач-2 робить висновок, що дана справа № 910/1140/25 не підсудна господарському суду, а до адміністративного договору не можуть застосуватися поняття недійсності, суд відхиляє з огляду на таке.

У справі № 200/5217/20 предметом спору було припинення права користування мисливськими угіддями на підставі абзацу п`ятого частини першої статті 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (у разі систематичного невиконання обов`язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов`язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства), і вирішення саме такого спору здійснюється у порядку адміністративного судочинства, що прямо передбачено частиною другою статті 23 названого Закону. Водночас у наведеній справі № 200/5217/20 не вирішувалося питання щодо надання мисливських угідь в користування чи правомірність їх надання з огляду на входження до їх складу територій природно-заповідного фонду.

Натомість предметом позову у даній справі № 910/1140/25 є визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства та зобов`язання звільнити мисливські угіддя. Підставами позову у даній справі прокурором визначено порушення вимог Законів України "Про природно- заповідний фонд України» та "Про мисливське господарство та полювання" при наданні відповідачу-3 у користування мисливських угідь, оскільки до складу мисливських угідь передано територію природо-заповідного фонду загальнодержавного значення заповідне урочище (лісове) "Еталонні соснові насадження".

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Враховуючи наведене, судом встановлено, що правовідносини у даній справі № 910/1140/25 та у справі № 200/5217/20 (на постанову Верховного Суду у якій посилається відповідач-2) не є подібними.

Посилання відповідача-2 на те, що оспорюваний договір про умови ведення мисливського господарства є адміністративним договором, суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до пункту 16 частини 1 статті 4 КАС України адміністративний договір - спільний правовий акт суб`єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону: а) для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб`єктами владних повноважень; б) для делегування публічно-владних управлінських функцій; в) для перерозподілу або об`єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом; г) замість видання індивідуального акта; ґ) для врегулювання питань надання адміністративних послуг.

Отже, зміст адміністративного договору передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від господарських угод, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Не можуть вважатися адміністративними договорами угоди (договори), укладені в порядку цивільного або господарського законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір про умови ведення мисливського господарства укладено на виконання прийнятого обласною радою рішення про надання відповідачу-3 у користування мисливських угідь, оспорюваним договором встановлено взаємні права та обов`язки сторін, відтак такий договір не підпадає під визначення адміністративного договору.

Таким чином, виходячи із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернувся прокурор у даній справі, заявлених прокурором вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин справи, суд доходить висновку, що дана справа відноситься до юрисдикції господарських судів, що додатково підтверджується постановою Верховного Суду від 26.05.2026 у даній справі № 910/1140/25, яка не містить висновків про те, що дана справа не підсудна господарському суду.

Обставини справи, встановлені судом при новому розгляді справи.

Судом встановлено, що рішенням облвиконкому № 343 від 22.11.1983 (зі змінами рішення облвиконкому № 98 від 18.06.1991, рішення облради № 1331 від 25.09.2009 та № 784 від 16.11.2012 "Про впорядкування об`єктів природно-заповідного фонду області") створено об`єкт природо-заповідного фонду - заповідне урочище місцевого значення "Еталонні соснові насадження" (лісове) (далі - заповідне урочище).

Територія заповідного урочища разом з усіма об`єктами, що на ньому знаходяться, знаходиться у землекористуванні ДП "Рокитнівський лісгосп" (на даний час філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України") (далі - землекористувач) в межах Карпилівського лісництва: квартал 40 виділ 8.

09.09.2022 Рівненська обласна ради (відповідач-1) прийняла рішення № 561 "Про надання у користування мисливських угідь Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" (далі - Рішення № 561).

Відповідно до пункту 1 Рішення № 561 вирішено надати у користування мисливські угіддя Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" (відповідач-3), площею 17183,9477 га строком на 15 років (згідно з додатком).

Згідно додатку до Рішення № 561 до Переліку мисливських угідь, наданих у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі", увійшли наступні території загальною площею 17183,9477 га:

- ДП "Рокитнівське лісове господарство", Борівського лісництва - 7411,6977 га (кв. 11-102), Карпилівського лісництва - 9347,75 га (кв. 1-122) Рокитнівської селищної громади загальною площею - 16759,4477 га;

- ДП "Остківське лісове господарство", Кисорицького лісництва - 424,5 га (кв. 4, 5, 8, 9) Кисорицького старостинського округу.

Пунктом 2 Рішення № 561 передбачено необхідність зазначеному користувачу мисливських угідь укласти договір про умови ведення мисливського господарства з Державним агентством лісових ресурсів України в місячний термін з моменту прийняття рішення.

Згідно з пунктом 3 Рішення № 561 користувачу мисливських угідь належало врахувати, що на територіях об`єктів природно-заповідного фонду, розташованих в межах мисливських угідь, забороняється проведення полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказники та законодавством.

На підставі Рішення № 561, 18.10.2022 між Державним агентством лісових ресурсів України (далі - центральний орган, відповідач-2) та ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" (далі - користувач, відповідач-3) 18.10.2022 укладено Договір № 68 про умови ведення мисливського господарства (далі - Договір), відповідно до умов якого до складу мисливських угідь передано об`єкт природо-заповідного фонду загальнодержавного значення - заповідне урочище (лісове) "Еталонні соснові насадження" площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство".

Судом враховано, що оскільки на підставі рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 укладено Договір про умови ведення мисливського господарства № 68 від 18.10.2022 між Державним агентством лісових ресурсів України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі", в частині мисливських угідь заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження" площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство, то зазначене рішення в частині передачі у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" угідь заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження" площею 5 га вичерпало свою дію виконанням. Визнання незаконним такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення таких договорів та повернення набутого за договорами (за наявності підстав).

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2026 у справі № 910/8100/24, який було враховано Верховним Судом під час розгляду даної справи № 910/1140/25.

Верховний Суд під час розгляду даної справи № 910/1140/25 виснував, що обраний прокурором спосіб захисту щодо визнання незаконним рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 (у певній частині, зазначеній у позові) не є належним та ефективним способом захисту прав, що є підставою для відмови у задоволенні такої позовної вимоги.

Верховний Суд у постанові від 26.05.2026 у даній справі № 910/1140/25 зазначив, що оскільки звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильних по суті висновків про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним рішення, але з інших підстав. У цій частині мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції у справі № 910/1140/25 Верховний Суд змінив, виклавши їх в редакції постанови від 26.05.2026.

Верховний суд у цій постанові зауважив, що суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

Оцінка судом рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022.

При прийнятті вказаного рішення Рівненська обласна рада керувалась статтями 4, 9 та 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", статтею 15 Закону України "Про тваринний світ", статтею 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Закон України "Про мисливське господарство та полювання" визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.

Статтею 4 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" передбачено, що державне регулювання у галузі мисливського господарства та полювання здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень. Органам місцевого самоврядування цим Законом та іншими законами України можуть бути надані окремі повноваження органів виконавчої влади у сфері державного регулювання мисливського господарства та полювання.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить, зокрема, вирішення в установленому порядку питань надання в користування мисливських угідь.

Стаття 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній станом на 09.09.2022) містить перелік питань, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях, до складу якого включено вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного, обласного значення, а також про скасування такого дозволу.

Статтею 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" визначено порядок надання у користування мисливських угідь, згідно якого мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування, зокрема, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок. Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років. Площа мисливських угідь, що надаються користувачеві, повинна становити не менше 3 тисяч гектарів, але не більше ніж 35 відсотків від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, області та м. Севастополя. Переважне право на користування мисливськими угіддями мають: власники та постійні користувачі земельних ділянок; користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.

Статтею 15 Закону України "Про тваринний світ" передбачено, зокрема, що до повноважень обласних рад у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу належить вирішення в установленому законодавством порядку питань щодо надання в користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об`єктів.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" передбачено, що з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється полювання в заборонених для цього місцях, зокрема на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них; на відтворювальних ділянках.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 910/21762/17 виснував, що діяльність із ведення мисливського господарства в межах території мисливського угіддя, яким є ділянка суші або водного простору, здійснюється з фактичним використанням земельної ділянки, в межах якої знаходиться мисливське угіддя, тому регулювання таких правовідносин здійснюється з урахуванням положень ЗК України.

Відповідно до ст. 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно з ч. 2 ст. 45 ЗК України порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначаються Законом України "Про природно-заповідний фонд України".

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища (абз. 2 преамбули Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

У зв`язку із цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною (абз. 3 преамбули Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

За змістом ч. 1 ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Статтею 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлено:

Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

Статтею 5 Закону України "Про екологічну мережу України" передбачено, що до складових структурних елементів екомережі включаються, зокрема, території та об`єкти природно-заповідного фонду.

Згідно визначення статті 3 Закону України "Про екологічну мережу України", екомережа - єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні

За змістом положень частини 1 ст. 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Встановлені частиною 1 статті ст. 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Статтею 30 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначені основні вимоги щодо режиму заповідних урочищ, а саме: на території заповідних урочищ забороняються всі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів, видалення захаращеності та будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Прокурором наголошено, що до складу мисливських угідь, переданих ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі", на підставі рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022, увійшла територія заповідного урочища "Еталонні соснові насадження" (лісового), площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство", яка з урахуванням ст.ст. 3, 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", ст.ст. 3, 5 Закону України "Про екологічну мережу України" є територією та об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, що згідно зі ст.ст. 29, 30 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" унеможливлює її використання у якості мисливських угідь.

Положення про лісове заповідне урочище місцевого значення "Еталонні соснові насадження", затверджене 24.12.2012 начальником Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області (далі - Положення) визначає, що заповідне урочище входить до складу природно-заповідного фонду, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення в використання (п. 1.2 Положення).

Мета створення лісового заповідного урочища "Еталонні соснові насадження" - збереження ділянки дубового лісу. Основним завданням заповідного урочища є: охорона та збереження природного об`єкту; проведення екологічного виховання серед населення; підтримка загального екологічного балансу в регіоні; поширення еколого-освітніх знань тощо (пункти 2.1,.2.2 Положення).

Відповідно до п. 3.1 Положення про лісове заповідне урочище місцевого значення "Еталонні соснові насадження", затвердженого 24.12.2012 начальником Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області (далі - Положення), на території заповідного урочища забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених до природних заповідників, зокрема:

стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб:

мисливство, туризм;

вилов і знищення звірів і птахів, порушення умов їх оселення, гніздування;

незаконне добування (збирання) або знищення тварин, з числа видів, занесених до Європейського Червоного списку;

усі види лісокористування без погодження з Мінприроди;

інші види робіт, що можуть призвести до порушення природних зав`язків та ходу природних процесів, втрати наукової, господарської, естетичної цінності природного комплексу, що охороняється.

Відповідно до п. 3.2 Положення на території заповідного урочища дозволяється: господарська діяльність, що не суперечить завданням заповідного урочища і проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до п. 3.3 Положення спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється відповідно до ст. 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд".

Стаття 1 Закон України "Про мисливське господарство та полювання" визначає такі поняття:

мисливство - вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь;

мисливське господарство як галузь - сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського собаківництва;

мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства;

полювання - дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах.

Отже, здійснення мисливського господарства несумісне з цілями та завданнями створення заповідного урочища, метою якого є збереження у природному стані лісових, степових, болотних та інших відокремлених цілісних ландшафтів, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення.

Оскільки на території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, здійснення мисливського господарства є неможливим, оскільки останнє є порушенням таких природних процесів.

Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 у справі №820/5402/16 наголосив, що положення Закону України "Про мисливське господарство та полювання" щодо права ведення мисливського господарства застосовуються в тому разі, якщо вони не суперечать природоохоронному законодавству, зокрема Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Таким чином, здійснення мисливського господарства та розташування мисливських угідь в межах території заповідних урочищ є неможливим враховуючи положення Законів України "Про природно-заповідний фонд України", "Про мисливське господарство та полювання". Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №820/5402/16.

Відповідно до частини 5 статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

На виконання вказаної норми Закону Державним управлінням екології та природних ресурсів в Рівненській області видано Охоронне зобов`язання від 24.12.2012 на заповідний об`єкт - заповідне урочища (лісове) "Еталонні соснові насадження", площею 5 га, з метою збереження високобонітетного соснового насадження; заповідний об`єкт розташований Рокитнівський район Карпилівське лісництво: квартал 40, виділ 8 і входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій і об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Під охорону вищевказаний об`єкт бере Державне підприємство "Рокитнівський лісгосп".

З огляду на викладені обставини, при здійсненні погодження території мисливських угідь Рівненська обласна рада зобов`язана була діяти з урахуванням положень Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Таким чином, до складу мисливських угідь, переданих у користування ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі", увійшло заповідне урочище "Еталонні соснові насадження" (лісового), площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство", яке з урахуванням ст.ст. 3, 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", ст.ст. 3, 5 Закону України "Про екологічну мережу України" є територією та об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, що згідно зі ст.ст. 29, 30 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", Положення про лісове заповідне урочище місцевого значення "Еталонні соснові насадження" унеможливлює її використання у якості мисливських угідь.

В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

З огляду на вищенаведене, суд доходить висновку, що рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 не відповідає вимогам Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та є незаконним в частині надання у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" мисливських угідь в частині заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження" площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство", яке є територією і об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним Договору в частині, переданої на новий розгляд.

Оспорюваний Договір про умови ведення мисливського господарства № 68 від 18.10.2022 був укладений на підставі рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022, яке, як встановлено судом, не відповідає вимогам законодавства та є незаконним в частині надання у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" мисливських угідь в частині заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження" площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство", яке є територією і об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України.

Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку.

Згідно з ч. 3 ст. 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.

Судом встановлено, що згідно з п. 1.1, предметом оспорюваного Договору є відносини між центральним органом (Державне агентство лісових ресурсів України) та користувачем (ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі") щодо умов ведення мисливського господарства та полювання.

Відповідно до п. 2.1 оспорюваного Договору користувач має право, зокрема:

використовувати мисливських тварин та користуватися мисливськими угіддями в установленому порядку;

розпоряджатися мисливськими тваринами, добутими або набутими в інший спосіб у законному порядку, і доходами від їх реалізації;

організовувати полювання для мисливців, у тому числі шляхом укладання відповідних договорів з ними або з юридичними особами, представляють їхні інтереси, зокрема іноземними, надавати повний комплекс послуг, пов`язаних із здійсненням полювання, включаючи проживання, харчування, пересування мисливців та осіб, які їх супроводжують;

регулювати чисельність диких тварин відповідно до отриманих дозволів, проводити відстріл та відлов бродячих котів і собак, вживати невідкладних заходів для вилучення та ізоляції тварин, що мають ознаки хвороб, небезпечних для життя та здоров`я людей;

утримання та розведення мисливських тварин у неволі чи напіввільних умовах, яке здійснюється відповідно до отриманих дозволів та на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством;

у встановленому порядку за згодою (погодженням) власників або користувачів земельних ділянок зводити у мисливських угіддях необхідні будівлі і біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Судом встановлено, що відповідно до п. 2.2 Договору користувач зобов`язується, зокрема:

використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням;

додержуватися встановлених правил, норм, лімітів і строків добування мисливських тварин;

виконувати біотехнічні заходи, виділяти мисливські угіддя для охорони і відтворення мисливських тварин, визначати пропускну спроможність мисливських угідь та забезпечувати їх упорядкування;

вести мисливське господарство на наданих в користування мисливських угіддях з дотриманням умов ведення мисливського господарства, передбачених Законами України "Про мисливське господарство та полювання", "Про тваринний світ", іншими законодавчими та нормативно-правовими актами та цим Договором;

проводити комплексні заходи, спрямовані на охорону і відтворення мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування;

здійснювати заходи щодо виконання загальнодержавних і місцевих екологічних програм з питань охорони тваринного світу;

на територіях природно-заповідного фонду проводити повний комплекс біотехнічних заходів та охорону мисливської фауни.

Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закон України "Про мисливське господарство та полювання": біотехнічні заходи - комплекс різноманітних господарських робіт, спрямованих на поліпшення умов існування, розмноження та збільшення чисельності мисливських тварин; мисливство - вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь; полювання - дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах.

Проте, як було зазначено, відповідно до ст. 30 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території заповідних урочищ забороняються всі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів, видалення захаращеності та будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

Пунктом 3.1 Положення про лісове заповідне урочище місцевого значення "Еталонні соснові насадження" передбачено, що на території заповідного урочища забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених до природних заповідників, а саме, зокрема: мисливство, туризм; вилов і знищення звірів і птахів, порушення умов їх оселення, гніздування; незаконне добування (збирання) або знищення тварин, з числа видів, занесених до Європейського Червоного списку; інші види робіт, що можуть призвести до порушення природних зав`язків та ходу природних процесів, втрати наукової, господарської, естетичної цінності природного комплексу, що охороняється.

Отже, умови Договору, а саме: пункт 2.1 Договору, яким визначено права користувача (зокрема, організовувати полювання для мисливців; регулювати чисельність диких тварин відповідно до отриманих дозволів; зводити у мисливських угіддях необхідні будівлі і біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, тощо), пункт 2.2 Договору, яким визначено зобов`язання користувача (вести мисливське господарство на наданих в користування мисливських угіддях з дотриманням умов ведення мисливського господарства; виконувати біотехнічні заходи, тощо), - суперечать змісту пункту 3.1 Положення про лісове заповідне урочище місцевого значення "Еталонні соснові насадження", яким чітко встановлено, що на території заповідного урочища забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, зокрема: мисливство; вилов і знищення звірів і птахів, порушення умов їх оселення, гніздування; інші види робіт, що можуть призвести до порушення природних зав`язків та ходу природних процесів.

Суд дослідив, що проведення користувачем за Договором біотехнічних заходів однозначно вплине на природний стан урочища, у зв`язку з чим суд встановив неможливість виконання користувачем обов`язків за Договором, не порушуючи при цьому імперативну законодавчу заборону на втручання в природні процеси урочища. Суд також зазначає про невідповідність діяльності з проведення біотехнічних заходів статусу урочища, меті його створення і завданню.

Отже, при новому розгляді справи, на виконання вказівок Верховного Суду, судом досліджено обставини щодо фактичної та правової неможливості виконання умов оспорюваного Договору в межах об`єкта заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження" площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва.

Відтак судом встановлено, що предмет Договору в частині заповідного урочища є юридично неможливим до виконання.

Закон України "Про мисливське господарство та полювання" розрізняє такі поняття як мисливське господарство, мисливство та полювання.

Зі змісту наведених понять вбачається, що ведення мисливського господарства є неможливим без мисливства як основного інструменту цієї галузі, тоді як п. 3.1 Положення про лісове заповідне урочище місцевого значення "Еталонні соснові насадження" прямо встановлює заборону саме на мисливство.

Таким чином, здійснення мисливського господарства та розташування мисливських угідь в межах територій заповідного урочища є неможливим у світлі системного аналізу Законів України "Про природно-заповідний фонд України", "Про мисливське господарство та полювання".

З огляду на наведене, суд критично оцінює доводи відповідача-1 стосовно того, що ведення мисливського господарства в мисливських угіддях можливе без здійснення мисливства як виду спеціального природокористування, що в свою чергу, свідчить про можливість включення до мисливських угідь територій, на яких мисливство заборонено.

Судом встановлено, що до складу мисливських угідь, про умови ведення мисливського господарства та полювання на яких був укладений оспорюваний договір, увійшла зокрема територія заповідного урочища "Еталонні соснові насадження" (лісового), площею 5 га, яка з урахуванням ст.ст. 3, 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", ст.ст. 3, 5 Закону України "Про екологічну мережу України" є територією та об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, що згідно зі ст.ст. 29, 30 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", Положення про лісове заповідне урочище місцевого значення "Еталонні соснові насадження" унеможливлює її використання у якості мисливських угідь.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявленої прокурором вимоги про визнання недійсним Договору № 68 про умови ведення мисливського господарства, укладеного 18.10.2022 між Державним агентством лісових ресурсів України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі", в частині мисливських угідь заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження" площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство" (на даний час філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"), у зв`язку з чим така вимога прокурора підлягає задоволенню повністю.

При цьому суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача-1, відповідача-2 про відсутність доказів на підтвердження того, що на об`єкті природно-заповідного фонду проводилося полювання та/або інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про цей об`єкт, доказів здійснення користувачем мисливських угідь діяльності, що суперечить цілям і завданням, передбаченими положенням про цей об`єкт, оскільки оспорюваний договір визнається судом недійсним (у відповідній частині) на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України як такий, що суперечить приписам Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Щодо позовної вимоги про звільнення відповідачем-3 спірних мисливських угідь, переданої на новий розгляд.

Зважаючи на визнання недійсним Договору про умови ведення мисливського господарства, укладеного № 68 від 18.10.2022, укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-3, в частині мисливських угідь заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження" площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва, а відтак відсутність належних підстав для користування відповідачем-3 цими мисливськими угіддями, суд доходить висновку щодо обґрунтованості заявленої прокурором вимоги про зобов`язання відповідача-3 звільнити мисливські угіддя, площею 5 га, розташовані у виділі 8 кварталі 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство" (на даний час філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"), у зв`язку з чим така вимога прокурора підлягає задоволенню повністю.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Разом з цим судом враховано, що у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та наведених доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову в частині вимог, переданих на новий розгляд у справі № 910/1140/25, не спростовує.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Прокурор у позовній заяві зазначив, що судовий збір за подання даної позовної заяви склав 9 084,00 грн (за три немайнові вимоги), який сплачено Рівненською обласною прокуратурою (а.с. 117 т. 1).

Матеріалами справи підтверджується, що за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 у справі № 910/1140/25 Київською міською прокуратурою сплачено судовий збір у сумі 13 626,00 грн (а.с. 15 т. 3); за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у справі № 910/1140/25 Київською міською прокуратурою сплачено судовий збір у сумі 18 168,00 грн (а.с. 16 т. 4).

Судом враховано, що:

- постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2026 у справі № 910/1140/25 (колегія суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.) касаційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 у справі № 910/1140/25 щодо вимоги, заявленої до Рівненської обласної ради про визнання незаконним рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 "Про надання у користування мисливських угідь Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі", в частині надання у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" об`єкта природо-заповідного фонду - заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження", площею 5 га змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 у справі № 910/1140/25 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції;

- при новому розгляді справи № 910/1140/25 позов в частині вимог, переданих на новий розгляд, задоволено повністю.

Відповідно ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведені приписи ст. 129 ГПК України, відмову у задоволенні вимоги, заявленої до Рівненської обласної ради про визнання незаконним рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 та задоволення повністю вимог, переданих на новий розгляд, суд дійшов висновку, що понесені Рівненською обласною прокуратурою витрати по сплаті судового збору у сумі 9 084,00 грн (за подання позовної заяви) покладаються: 3 028,00 грн - на Рівненську обласну прокуратуру, 3 028,00 грн - на відповідача-2, 3 028,00 грн - на відповідача-3.

Враховуючи наведені приписи ст. 129 ГПК України, відмову у задоволенні вимоги, заявленої до Рівненської обласної ради про визнання незаконним рішення Рівненської обласної ради № 561 від 09.09.2022 та задоволення повністю вимог, переданих на новий розгляд, суд дійшов висновку, що понесені Київською міською прокуратурою витрати по сплаті судового збору у загальній сумі 31 794,00 грн (за подання апеляційної скарги та касаційної скарги) покладаються: 10 598,00 грн - на Київську міську прокуратуру, 10 598,00 грн - на відповідача-2, 10 598,00 грн - на відповідача-3.

Керуючись ст. 4, 13, 73 - 80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов в частині вимог, переданих на новий розгляд у справі № 910/1140/25, задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір № 68 про умови ведення мисливського господарства, укладений 18.10.2022 між Державним агентством лісових ресурсів України (Україна, 01601, місто Київ, вул.Руставелі Шота, будинок 9-А;ідентифікаційний код 37507901) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" (Україна, 33022, Рівненська обл., Рівненський р-н, місто Рівне, вул.Захисників Маріуполя, будинок 25; ідентифікаційний код 43245881), в частині мисливських угідь заповідного урочища (лісового) "Еталонні соснові насадження" площею 5 га, що знаходиться у вид. 8 кв. 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство" (на даний час філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України").

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" (Україна, 33022, Рівненська обл., Рівненський р-н, місто Рівне, вул.Захисників Маріуполя, будинок 25; ідентифікаційний код 43245881) звільнити мисливські угіддя, площею 5 га, розташовані у виділі 8 кварталі 40 Карпилівського лісництва ДП "Рокитнівське лісове господарство" (на даний час філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України").

4. Стягнути з Державного агентства лісових ресурсів України (Україна, 01601, місто Київ, вул.Руставелі Шота, будинок 9-А;ідентифікаційний код 37507901) на користь Рівненської обласної прокуратури (Україна, 33028, Рівненська обл., місто Рівне, ВУЛИЦЯ 16 ЛИПНЯ, будинок 52; ідентифікаційний код 02910077) 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" (Україна, 33022, Рівненська обл., Рівненський р-н, місто Рівне, вул.Захисників Маріуполя, будинок 25; ідентифікаційний код 43245881) на користь Рівненської обласної прокуратури (Україна, 33028, Рівненська обл., місто Рівне, ВУЛИЦЯ 16 ЛИПНЯ , будинок 52; ідентифікаційний код 02910077) 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) судового збору.

6. Стягнути з Державного агентства лісових ресурсів України (Україна, 01601, місто Київ, вул.Руставелі Шота, будинок 9-А;ідентифікаційний код 37507901) на користь Київської міської прокуратури (Україна, 03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9; ідентифікаційний код 02910019) 10 598,00 грн (десять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім гривень 00 копійок) судового збору.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Кисоричі" (Україна, 33022, Рівненська обл., Рівненський р-н, місто Рівне, вул.Захисників Маріуполя, будинок 25; ідентифікаційний код 43245881) на користь Київської міської прокуратури (Україна, 03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9; ідентифікаційний код 02910019) 10 598,00 грн (десять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім гривень 00 копійок) судового збору.

8. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 23.09.2026

Суддя Оксана ГУМЕГА