Рішення № 139921855, 08.09.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" вересня 2026 р. Cправа № 902/1056/24(902/292/26)

Господарський суд Вінницької області у складі

головуючого судді Лабунської Т.І.

за участю: секретаря судового засідання - Марчук А.П.

представника позивача - Карасюка О.В. (в режимі ВКЗ)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛЮС ГУРМАН" (23013, Вінницька обл., Барський р-н, сільрада Івановецька, (за межами населеного пункту) Урочище Гурман, буд. 1, кімн. 7, код 42169150)

до: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу

в межах справи № 902/1056/24

за заявою: Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (вул. Алмазова Генерала, буд. 4а, м. Київ, 01011, код 14305909)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛЮС ГУРМАН" (23013, Вінницька обл., Барський р-н, сільрада Івановецька, (за межами населеного пункту) Урочище Гурман, буд. 1, кімн. 7, код 42169150)

про банкрутство

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області знаходиться справа № 902/1056/24 за заявою АТ "Райффайзен Банк" про банкрутство ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН".

Провадження у справі знаходиться на стадії ліквідаційної процедури, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Карасюка О.В.

12.03.2026 до суду від ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" надійшла позовна заява до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу в розмірі 1 071 513,24 грн., з яких: 691 606,19 грн. - основний борг, 169 701,00 грн. - інфляційні втрати, 58 132,19 грн. - 3% річних, 152 073,86 грн. - штрафні санкції.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.02.2023 між ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" та ОСОБА_1 було укладено Договір № 20/02 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, відповідно до якого відповідачу було поставлено товар на загальну суму 1 359 594,71 грн.

Внаслідок неналежного виконання умов вказаного договору № 20/02 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 20.02.2023, що полягало у частковій сплаті поставленого товару на суму 1 130 000,00 грн, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму 229 594,71 грн.

Також позивач вказує, що 12.05.2023 між ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" та ОСОБА_1 також було укладено Договір купівлі-продажу № 12/05, відповідно до якого відповідачу було поставлено товар на загальну суму 462 011,48 грн.

Внаслідок неналежного виконання умов вказаного договору купівлі-продажу № 12/05 від 12.05.2023, що полягало у відсутності повної оплати поставленого товару, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість на суму поставленого товару в розмірі 462 011,48 грн.

Станом на момент подання позовної заяви позивачем визначено розмір заборгованості у загальному розмірі 1 071 513,24 грн, з яких: 691 606,19 грн - розмір основної суми заборгованості, 169 701,00 грн - розмір інфляційних втрат, 58 132,19 грн - розмір трьох процентів річних та 152 073,86 грн - розмір штрафних санкцій.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.03.2026 (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/1056/24(902/292/26), вказаний позов передано на розгляд судді Лабунській Т.І.

Ухвалою суду від 27.03.2026 відкрито провадження у справі № 902/1056/24(902/292/26), визначено, що справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 07.05.2026.

09.04.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

15.04.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначення у справі судової почеркознавчої та технічної експертизи.

28.04.2026 до суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

29.04.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів та призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою суду від 07.05.2026 клопотання позивача від 15.04.2026 про витребування доказів, перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначення у справі судової почеркознавчої та технічної експертизи задоволено частково. Постановлено перейти до розгляду справи № 902/1056/24(902/292/26) за правилами загального позовного провадження. Витребувано у фізичної особи ОСОБА_1 оригінал письмового доказу - квитанції до прибуткового касового ордера № 71 від 02.08.2023. Витребувані документи подати суду до 30.06.2026. Підготовче засідання у справі № 902/1056/24(902/292/26) призначено на 10.07.2026.

08.07.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи фотокопії касових документів ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" за 2023 рік, оригінали яких було вилучено працівниками Бюро економічної безпеки під час проведення обшуку, разом із відповіддю Бюро економічної безпеки, фотокопією ухвали суду про надання дозволу на проведення обшуку та фотокопією протоколу обшуку з додатком; виключення з числа доказів надану відповідачем фотокопію квитанції до прибуткового касового ордера № 71 від 02.08.2023 як неналежний та недопустимий доказ та постановити стосовно відповідача - ОСОБА_1 та представника відповідача - адвоката Гулько Ж.В. окремої ухвали.

За результатами слухання справи 10.07.2026 суд у протокольній формі ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 14.07.2026.

14.07.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення на клопотання про виключення копії документа з числа доказів та постановлення окремої ухвали.

14.07.2026 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії адвокатського запиту № 14/1 від 14.07.2026 з доказами відправлення; копії заяви про надання оригіналу документу від 14.07.2026; копії опису вкладення до відправлення № 2300002354951; квитанції про відправлення.

14.07.2026 протокольною ухвалою було оголошено перерву в судовому засіданні до 04.08.2026.

16.07.2026 до суду від відповідача надійшла заява про надання оригіналу документу, в якій окрім іншого, зазначено, що оригінал квитанції до прибуткового касового ордеру № 71 буде подано суду під час наступного судового засідання. Станом на 14.07.2026 відповідач не має можливості прибути до Господарського суду Вінницької області для подання оригіналу зазначеного документа у зв`язку з погіршенням стану здоров`я та загального самопочуття.

31.07.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме копії відповіді з Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України № 11/6/5.2.4./11173-26 від 17.07.2026.

Ухвалою суду від 04.08.2026 відмовлено в задоволенні клопотання позивача від 15.04.2026 в частині призначення у справі судової почеркознавчої та судової технічної експертизи; частково задоволено клопотання арбітражного керуючого від 07.07.2026 про виключення копії документа з числа доказів та постановлення окремої ухвали; залучено до матеріалів справи фотокопії касових документів ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" за 2023 рік, оригінали яких було вилучено працівниками Бюро економічної безпеки під час проведення обшуку, разом із відповіддю Бюро економічної безпеки, фотокопією ухвали суду про надання дозволу на проведення обшуку та фотокопією протоколу обшуку з додатком; відмовлено в задоволенні клопотання арбітражного керуючого від 07.07.2026 в частині виключення з числа доказів надану відповідачем фотокопію квитанції до прибуткового касового ордера № 71 від 02.08.2023 як неналежний та недопустимий доказ та в частині постановлення стосовно відповідача - ОСОБА_1 та представника відповідача - адвоката Гулько Жанни Вікторівни окремої ухвали; відмовлено в задоволенні клопотання відповідача від 29.04.2026 про витребування доказів та призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, закрито підготовче провадження та призначити справу № 902/1056/24(902/292/26) для судового розгляду по суті на 14 серпня 2026 р.

11.08.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи в судовому засіданні, що було призначено на 14.08.2026.

Ухвалою суду від 18.08.2026 розгляд справи № 902/1056/24(902/292/26) по суті, що було призначено ухвалою суд від 04.08.2026 на 14.08.2026, призначено на 08.09.2026.

31.08.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи в судовому засіданні, що було призначено на 08.09.2026.

На визначену дату в судове засідання 08.09.2026 відповідач або його представник не з`явився, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про доставку документа - ухвали суду від 18.08.2026, представнику відповідача до електронного кабінету у системі ЄСІТС.

В судовому засіданні 08.09.2026 судом відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 , адвоката Гулько Ж.В., про відкладення розгляду справи на іншу дату, про що постановлено відповідну ухвалу.

Враховуючи вищевикладене, судом було вжито усіх належних заходів щодо повідомлення сторін про розгляд справи у суді, проте відповідач та/або його представник не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні.

Ч. 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом враховано, що представник відповідача повторно подав клопотання про відкладення розгляду справи в судовому засіданні, що було призначено на 08.09.2026, а тому в силу положень ч. 3 ст. 202 ГПК України повторна неявка в судове засідання учасника справи (його представника), що були належним чином повідомлені про судове засідання, незалежно від причин їх неявки, не є перешкодою для розгляду справи в цьому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав та просив суд його задовольнити.

В судовому засіданні 08.09.2026 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та проголосив вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ухвали Господарського суду Вінницької області від 13.01.2025 по справі № 902/1056/24 уповноваженими посадовими особами Бюро економічної безпеки було надано ліквідатору ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" арбітражному керуючому Карасюку О.В. витребувані документи, у тому числі і таких договорів: договору № 20/02 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 20.02.2023 та договору купівлі-продажу № 12/05 від 12.05.2023, разом із видатковими накладними до таких договорів. Вказане підтверджується відповіддю Бюро економічної безпеки від 22.12.2025.

Також позивачем надано отриманий від Офісу Генеральної прокуратури письмовий дозвіл на розголошення отриманих копій первинних документів та їх використання в судових процесах з метою стягнення дебіторської заборгованості з боржників Товариства, що підтверджується відповіддю Офісу Генерального прокурора № 08/1-1821-23 від 03.12.2025.

Матеріалами справи підтверджується, що 20.02.2023 між ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем було укладено Договір № 20/02 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, далі також Договір № 20/02.

Відповідно до 1.1. Договору № 20/02 передбачено, що продавець зобов`язується поставити покупцю товар - с/г продукція, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його за встановленими цінами відповідно до умов договору та видаткових накладних.

Розділом 2 Договору № 20/02 "Кількість, ціна товару" було передбачено такі положення:

"2.1. Ціна договору становить загальну вартість (ціну) товару, поставленого в період дії цього договору відповідно до видаткових накладних.

2.2. Остаточна кількість та вартість товару буде визначена у накладних на відпуск товару та/або актах приймання-передачі, які є невід`ємною частиною цього договору. Остаточна ціна договору може змінюватися та становить сумарну вартість поставленого товару згідно накладних підписаними належними представниками обох сторін, та скріпленими печатками сторін, які є невід`ємною частиною договору.

2.3. Товар, який поставляється продавцем, повинен відповідати вимогам діючих на момент поставки державним стандартам, технічним умовам, санітарним нормам та іншим нормативним документам, іншим вимогам до якості, які звичайно ставляться".

Пунктом 3.3. Договору № 20/02 встановлено, що право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (акт прийому-передачі, товарні накладні), що свідчать про прийом покупцем товару.

У п. 4. 1 сторони Договору № 20/02 передбачили, що оплата товару, що поставляється продавцем відповідно до умов даного договору, здійснюється покупцем шляхом перерахування безготівкових коштів в гривнях України на поточний рахунок продавця.

За письмовою згодою обох сторін допускаються інші форми оплати за товар, не заборонені діючим законодавством України (вексель, залік) тощо, що визначено у п. 4.2. Договору № 20/02.

Відповідно до п. 5.1 Договору № 20/02 даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2023 р.

Умовами Договору № 20/02 також передбачено, що у випадку виникнення спорів обов`язковим є застосування заходів досудового врегулювання спору у виді направлення сторонами одна одній претензій та проведення переговорів (п. 6.2.).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору № 20/02 ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" поставило ОСОБА_1. товар на загальну суму 1 359 594,71 грн, що підтверджується такими видатковими накладними: № 96 від 20.02.2023 на суму 50 000,00 грн, № 124 від 08.03.2023 на суму 360 000,00 грн, № 135 від 10.03.2023 на суму 720 000,00 грн, № 278 від 17.05.2023 на суму 155 064,43 грн, № 271 від 13.05.2023 на суму 74 530,28 грн.

Також судом встановлено, що 12.05.2023 між ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем було укладено Договір купівлі-продажу № 12/05, далі також Договір № 12/05.

Відповідно до 1.1. Договору № 12/05 передбачено, що продавець зобов`язується поставити покупцю товар: харчові продукти, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його за встановленими цінами відповідно до умов договору та видаткових накладних.

Розділом 2 Договору № 12/05 "Кількість, ціна товару" було передбачено такі положення:

"2.1. Ціна договору становить загальну вартість (ціну) товару, поставленого в період дії цього договору відповідно до видаткових накладних.

2.2. Остаточна кількість та вартість товару буде визначена у накладних на відпуск товару, які є невід`ємною частиною цього договору. Остаточна ціна договору може змінюватися та становить сумарну вартість поставленого товару згідно накладних підписаними належними представниками обох сторін, та скріпленими печатками сторін, які є невід`ємною частиною договору.

2.3. Товар, який поставляється продавцем, повинен відповідати вимогам діючих на момент поставки державним стандартам, технічним умовам, санітарним нормам та іншим нормативним документам, іншим вимогам до якості, які звичайно ставляться".

Пунктом 3.3. Договору № 12/05 встановлено, що право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (акт прийому-передачі, товарні накладні), що свідчать про прийом покупцем товару.

У п. 4. 1 сторони Договору № 12/05 передбачили, що оплата товару, що поставляється продавцем відповідно до умов даного договору, здійснюється покупцем шляхом перерахування безготівкових коштів в гривнях України на поточний рахунок продавця, або готівкою в касу підприємства частинами або в повному обсязі. Розстрочка платежів можлива на 60 місяців.

За письмовою згодою обох сторін допускаються інші форми оплати за товар, не заборонені діючим законодавством України (вексель, залік) тощо, що визначено у п. 4.2. Договору № 12/05.

Відповідно до п. 5.1 Договору № 12/05 даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками, та діє до 31.12.2023 р., але не більше п`яти років.

Умовами Договору № 12/05 також передбачено, що у випадку виникнення спорів обов`язковим є застосування заходів досудового врегулювання спору у виді направлення сторонами одна одній претензій та проведення переговорів (п. 6.2.).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору № 12/05 ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" поставило ОСОБА_1. товар на загальну суму 462 011,48 грн, що підтверджується такими видатковими накладними: № 293 від 25.05.2023 на суму 206 861,48 грн, № 286 від 22.05.2023 на суму 255 150,00 грн.

Суд також звертає увагу на порядок отримання позивачем доказів у цій справі.

Так, Верховний Суд неодноразово зазначав, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20 (п.6.27), постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 904/3242/18 (п.23), від 07.06.2022 у справі № 922/605/15 (п.40.4), від 05.07.2022 у справі № 904/3866/21 тощо).

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (п.24 постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18).

Разом із тим відповідно до частин 1, 2 статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Отже, стаття 222 КПК України встановлює недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування без отримання дозволу.

Аналогічну позицію Верховний Суд виклав у постановах від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 20.10.2021 у справі № 910/10222/19, від 30.09.2021 у справі № 927/741/19, від 06.07.2022 у справі № 914/1979/18.

У матеріалах справи міститься письмовий дозвіл прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 72023000500000086, зокрема, на використання копій матеріалів кримінального провадження під час звернення до суду з метою стягнення дебіторської заборгованості з боржників ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН".

Враховуючи зазначене, надані позивачем докази на підтвердження існування заборгованості ОСОБА_1. перед ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" є належними та допустимими.

Отже, зважаючи на описані вище обставини, матеріалами справи підтверджується укладення між ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" та ОСОБА_1 договору № 20/02 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 20.02.2023 і здійснення ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" на користь ОСОБА_1 поставки товару згідно цього договору в сумі 1 359 594,71 грн, а також укладення договору купівлі-продажу № 12/05 від 12.05.2023 і здійснення ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" на користь ОСОБА_1 поставки товару згідно цього договору в сумі 462 011,48 грн.

Проте всупереч умов вказаних двох договорів відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував.

Так, у матеріалах справи міститься копія відповіді ГУ ДПС у Вінницькій області № 50872/6/02-32-04-04-15 від 22.11.2024, в якій зазначено всі банківські установи, що обслуговували (обслуговують) рахунки ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН", а також відповідей від самих банківських установ, а саме: відповіді Акціонерного товариства "УкрСиббанк" № 31-4-01/07-217-БТ від 22.01.2025, відповіді Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" № 81-15-9/12212-БТ від 13.12.2024, відповіді Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" № 46/12-11/157035/2024/БТ від 25.12.2024, відповіді Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" № 11/IV-БТ від 27.01.2025, відповіді Акціонерного товариства "Акціонерний банк "Радабанк" № 157-1/10-1-3/2025-БТ від 30.01.2025, відповіді Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" № 20.1.0.0.0/7-241211/61625 від 23.12.2024, відповіді Акціонерного банку "Південний" № 32/001/37131/2024-БТ від 19.12.2024, відповіді акціонерного товариства "ОТП Банк" № 73-1-1/4656-БТ від 12.12.2024, разом із якими також залучено виписки по банківських рахунках ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН".

Згідно із наданих виписок було встановлено, що ОСОБА_1 здійснила часткову оплату поставленого товару по договору № 20/02 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 20.02.2023 у загальному розмірі 1 130 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою по банківському рахунку ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН", що відкрито в Акціонерному товаристві "Райффайзен Банк", а саме:

1) 20 лютого 2023 року на користь Товариства Відповідачем було перераховано 50 000,00 грн з призначенням платежу "За товар зг. рах.№1 від 20.02.2023 в т. ч. ПДВ 20 % - 8 333,33 грн", номер документа у виписці 3 від 20.02.2023;

2) 08 березня 2023 року на користь Товариства Відповідачем було перераховано 360 000,00 грн з призначенням платежу "За товар зг. рах.№2 від 07.03.2023 в т. ч. ПДВ 20 % - 60 000,00 грн", номер документа у виписці 4 від 08.03.2023;

3) 10 березня 2023 року на користь Товариства Відповідачем було перераховано 360 000,00 грн з призначенням платежу "За товар зг. рах.№3 від 09.03.2023 в т. ч. ПДВ 20 % - 60 000,00 грн", номер документа у виписці 5 від 10.03.2023;

4) 14 березня 2023 року на користь Товариства Відповідачем було перераховано 360 000,00 грн з призначенням платежу "За товар зг. рах.№4 від 14.03.2023 в т. ч. ПДВ 20 % - 60 000,00 грн", номер документа у виписці 6 від 14.03.2023.

В той же час судом встановлено, що відповідачем також не здійснено будь-яких перерахувань на банківські рахунки позивача в якості оплати за поставлений товар за договором купівлі-продажу № 12/05 від 12.05.2023.

Таким чином, як вбачається із аналізу наданих позивачем всіх банківських виписок по його рахунках, відповідачем за договором № 20/02 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 20.02.2023 не сплачено за поставлений товар 229 594,71 грн, а за договором купівлі-продажу № 12/05 від 12.05.2023 - не сплачено всю вартість поставленого товару у розмірі 462 011,48 грн. Разом вартість поставленого та несплаченого відповідачем товару за двома вказаними вище договорами становить 691 606,19 грн.

Водночас, як було зазначено раніше, 09.04.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, разом з яким було додано фотокопію квитанції до прибуткового касового ордера № 71 від 02.08.2023 на суму 691 606,19 грн в якості доказу сплати заборгованості, наявність якої стверджує позивач.

У відзиві відповідач також вказує, що оскільки ним було сплачено повністю суму заборгованості в касу підприємства, то відсутня основна сума заборгованості, а тому також і відсутні підстави нараховувати на неї суми інфляційних втрат та трьох процентів річних згідно зі ст. 625 ЦК України та штрафних санкцій.

15.04.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначення у справі судової почеркознавчої та технічної експертизи.

28.04.2026 до суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

Позивач у наведених процесуальних документах ставить під сумнів наданий відповідачем доказ як належний та допустимий та вбачає в ньому ознаки його підроблення.

Суд, задовольняючи клопотання позивача, ухвалою від 07.05.2026 витребував у фізичної особи ОСОБА_1 оригінал письмового доказу - квитанції до прибуткового касового ордера № 71 від 02.08.2023 та встановив строк для його подачі до суду - до 30.06.2026.

Ухвала суду від 07.05.2026 була надіслана представнику відповідача 13.05.2026 о 18:33 шляхом направлення в електронний кабінет ЄСІТС, що підтверджується карткою руху цієї ухвали, яка міститься в матеріалах справи.

У силу положень абз. 7 ч. 6 та ч. 7 ст. 242 ГПК України ухвала суду від 07.05.2026 про витребування оригіналу доказу у відповідача вважається врученою відповідачу 14.05.2026.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в раніше встановлений судом строк - до 30.06.2026, відповідач оригінал квитанції до прибуткового касового ордера № 71 від 02.08.2023 не подав та не повідомив суд протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про неможливість подання витребуваного оригіналу доказу у раніше встановлений судом строк всупереч вимогам ч. 8 ст. 81 ГПК України.

В той же час, 16.07.2026 до суду від відповідача надійшла заява про надання оригіналу документу, в якій, окрім іншого, зазначено, що оригінал квитанції до прибуткового касового ордеру № 71 буде подано суду під час наступного судового засідання. Станом на 14.07.2026 відповідач не має можливості прибути до Господарського суду Вінницької області для подання оригіналу зазначеного документа у зв`язку з погіршенням стану здоров`я та загального самопочуття.

Разом з тим, судом також встановлено, що в судове засідання 04.08.2026, в якому закрито підготовче провадження у цій справі та призначено її розгляд по суті, оригінал квитанції до прибуткового касового ордера № 71 від 02.08.2023 відповідачем також не подано.

Отже, станом на час розгляду та вирішення цієї справи в судовому засіданні 08.09.2026 в матеріалах справи відсутній витребуваний судом оригінал квитанції до прибуткового касового ордера № 71 від 02.08.2023.

Ч.ч. 3-4 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як унормовано приписами ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Ч. 1 ст. 73 ГПК України визначено, шо доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з імперативними положеннями ч. 7 ст. 81 ГПК України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Відповідно до ч. 10 ст. 81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (див. правові позиції, наведені у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18, від 13.01.2020 у справі № 908/510/19).

Порядок подання доказів, в тому числі письмових, у господарському процесі урегульований статтями 80, 91 ГПК України.

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 1, 3 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до ч.ч 1-5 ст. 91 ГПК України є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасники справи мають право подавати письмові докази у вигляді документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч. 6 ст. 91 ГПК України).

Тлумачення ст. 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (див. висновок щодо тлумачення статті 91 ГПК України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19).

Так, оскільки відповідач не надав оригінал витребуваної квитанції до прибуткового касового ордера № 71 від 02.08.2023, то засвідчена представником відповідача фотокопія без дослідження оригіналу квитанції не є належним і допустимим доказом.

З огляду на викладене, під час оцінки письмових доказів у справі слід врахувати, що у разі сумнів в учасника справи чи суду у відповідності поданих одним із учасників справи копій (електронних копій) письмових доказів оригіналу, суд може витребувати у відповідної особи оригінали цих доказів, неподання яких зумовлює наслідком неврахування їх судом як доказів у справі.

Доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому господарському процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються засобами доказування, передбаченими у частині другої цієї статті, зокрема, письмовими, речовими та електронним доказами.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Принцип справедливості судового розгляду у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Дотримання процесуального закону є гарантією прав особи у господарському судочинстві та виконання судом його завдання. Саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Усебічність дослідження доказів означає те, що суд враховує аргументи всіх осіб, що беруть участь у справі, дослідження та подальшу оцінку доказів проводить не з позиції однієї зі сторін, а з позиції незалежного арбітра.

Повне дослідження судом доказів передбачає отримання в такому обсязі доказового матеріалу, який був би достатнім для здійснення правильного висновку щодо наявності чи відсутності тих чи інших обставин справи.

У п.п. 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК України визначено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

ЄСПЛ під час розгляду справ неодноразово звертав увагу, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.06.2006 у справі "Miholapa v. Latvia" від 31.05.2007 у справі "Andrejeva v. Latvia" від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України").

Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою справу, зокрема докази, в умовах, які не ставлять її в суттєво невигідне становище у порівнянні з опонентом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03.05.2016 у справі "Летінчич проти Хорватії").

Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити її, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов`язок суду (див. постанову Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц, від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20).

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ГПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Отже, судове рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження та оцінки судом.

Безпосереднє дослідження доказів тісно пов`язане зі змістом судового доказування, оскільки він є способом сприйняття судом доказів, а також з дотриманням правил про належність та допустимість доказів. Відповідно до принципу безпосередності дослідження судових доказів має проводитися таким чином, щоб суд мав реальну можливість особисто ознайомитися з доказами, які є у справі (див. постанову Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 357/4897/20).

Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити й перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в статті 86 ГПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини справи.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (частина друга статті 13, частина перша статті 74 ГПК України).

Суд звертає увагу, що витребування в учасника справи за клопотанням іншого учасника справи чи з власної ініціативи суду оригіналів письмових доказів насамперед покликано необхідністю забезпечити встановлення достовірності документа, що подається в копії (фотокопії).

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (див. рішення ЄСПЛ у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 872/1/22 від 23 лютого 2023 року, справі № 915/1145/17 від 17 липня 2018 року, справі № 905/2307/21 (905/496/22) від 30 березня 2023 року.

Як уже вище зазначалось, суд ухвалою зобов`язував відповідача надати оригінал доказу на підтвердження викладених у відзиві доводів для його безпосереднього огляду в судовому засіданні.

Однак відповідач вимог ухвали суду не виконав, оригінал квитанції до прибуткового касового ордера № 71 від 02.08.2023 до суду не подав.

Більш того, дослідження (огляд) господарськими судами оригіналів документів, копії (фотокопії) яких подано сторонами у спорі, є обов`язковою умовою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи з метою ефективного захисту порушеного права позивача.

Копії невідомого походження не є належними та допустимими доказами у справі. Копіями невідомого походження є будь-які копії документів, справжність яких неможливо перевірити шляхом співставленням із оригіналом.

При оцінці обставин справи та наданих на їх підтвердження доказів суд керується також стандартом доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Законодавством покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

З огляду на викладене, врахувавши розподіл обов`язків доказування, ненадання відповідачем належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які він посилається у своєму відзиві, керуючись приписами ч. 6 ст. 91, ч. 10 ст. 81 ГПК України, суд дійшов висновку, що відповідач, зважаючи на відсутність у матеріалах справи витребуваного судом оригіналу доказу на підтвердження наведених у відзиві доводів, зокрема квитанції до прибуткового касового ордера № 71 від 02.08.2023, не довів факту сплати заборгованості позивачу шляхом перерахування відповідної суми боргу в касу позивача, а отже, не довів обставин відсутності суми заборгованості перед позивачем, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для визнання обставин сплати заборгованості відповідачем.

У силу тих же положень ч. 6 ст. 91, ч. 10 ст. 81 ГПК України фотокопія квитанції до прибуткового касового ордера № 71 від 02.08.2023 під час розгляду та вирішення цієї справи до уваги судом не береться.

Отже, відповідач не спростував належними та допустимими доказами твердження позивача про існування заборгованості у відповідача на суму 691 606,19 грн, а тому суд дійшов висновку, що наявними у справі доказами підтверджується існування заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" у розмірі 691 606,19 грн основної заборгованості, з яких: 229 594,71 грн - за договором № 20/02 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 20.02.2023, 462 011,48 грн - за договором купівлі-продажу № 12/05 від 12.05.2023.

У матеріалах справи також містяться докази звернення позивача з вимогою сплатити заборгованість у добровільному порядку, що підтверджується претензією-вимогою № 02-01/79-173 від 13.06.2025, яка залишена відповідачем без реагування.

Відповідно до ст. 509 ЦК кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Укладені між позивачем та відповідачем договори є договорами купівлі-продажу, до яких застосовуються положення глави 54 ЦК України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Ст. 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

За приписами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору продавець бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від продавця передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Суд бере до уваги також те, що доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності покупця (постанова Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 804/15389/15, постанова Верховного Суду від 26.03.2019 у справі № 925/291/18).

За своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують певні факти господарської діяльності в правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (постанова Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 909/146/19).

Відповідно до абз. 1 п. 1.7 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 року № 14 якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Разом з тим, як вже було встановлено судом, на час розгляду справи відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за укладеним договором у добровільному порядку.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 169 701,00 грн - розмір інфляційних втрат, 58 132,19 грн - розмір трьох процентів річних та 152 073,86 грн - розмір штрафних санкцій.

Що стосується нарахування штрафних санкцій в сумі 152 073,86 грн, суд зважає на таке.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем не оплачений товар, отриманий за договорами купівлі-продажу, на суму 691 606,19 грн, що останнім не спростовано.

Підставою для звернення позивача до господарського суду стало невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами купівлі-продажу в частині оплати вартості поставленого товару.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до норм ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Статтею першою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 згаданого Закону).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 по справі № 904/4156/18 зробила висновок, що нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації" (п. 6.30. постанови).

Крім цього, у п. 6.31. постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що "…розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом".

Позивач нарахував пеню за договором № 20/02 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 20.02.2023 за період з 18.05.2023 по 18.11.2023 на суму 51 089,54 грн та за договором купівлі-продажу № 12/05 від 12.05.2023 за період з 26.05.2023 по 26.11.2023 на суму 100 984,32 грн.

Суд враховує, що положення пункту 6.1. вказаних вище договорів є ідентичними, а їх змістом передбачено, що за порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки, в тому числі втрачену вигоду та не отриманий прибуток в порядку, передбаченому чинним законодавством, та понесені затрати, пов`язані з невиконанням чи неналежним виконанням стороною своїх зобов`язань.

Як встановлено судом, умовами вказаних вище договорів не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України.

Отже, відсутні підстави для стягнення з відповідача суми нарахованих штрафних санкцій у розмірі 152 073,86 грн.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 169 701,00 грн - розмір інфляційних втрат, 58 132,19 грн - розмір трьох процентів річних, суд зважає на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Перевіривши розрахунок 3 % річних в сумі 58 132,19 грн та розрахунок інфляційних втрат у сумі 169 701,00 грн, суд встановив, що зазначені нарахування є арифметично правильними, у зв`язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відтак, суд вважає доводи позивача та надані ним докази є вірогідними та не спростованими відповідачем відносно укладення сторонами договорами, отримання відповідачем поставленого товару за такими договорами, а також неналежного виконання взятих на себе зобов`язань по оплаті поставленого товару в повному обсязі.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що у матеріалах справи містяться відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, якими підтверджується наявність у відповідача статусу фізичної особи-підприємця у період з 06.05.2019 по 21.01.2025, за який у відповідача виник обов`язок перед позивачем здійснити оплату поставленого товару як фізичною особою-підприємцем.

Частиною першою статті 52 ЦК України передбачено, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Велика Палата Верховного Суду із зазначеного питання також висловила свою позицію, згідно з якою у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (пункт 4.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18).

Таким чином, суд прийшов до висновку, що звернення позивача до відповідача як фізичної особи за її зобов`язаннями, які виникли у відповідача як фізичної особи-підприємця, відповідає чинному законодавству.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами купівлі-продажу, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 919 439,38 грн, з яких: 691 606,19 грн - розмір основної суми заборгованості, 169 701,00 грн - розмір інфляційних втрат, 58 132,19 грн - розмір трьох процентів річних, - є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

У стягненні іншої частини вимог позивача суд відмовляє.

Згідно з положеннями ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення основної суми заборгованості, інфляційних витрат та трьох процентів річних є обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими докази, а тому підлягають в цій частині задоволенню з наведених вище мотивів.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухвалені рішення суд вирішує питання, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Під час звернення до суду позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти у загальному розмірі 1 071 513,24 грн.

У матеріалах справи містяться докази сплати позивачем при поданні позовної заяви судового збору у розмірі 12 858,16 грн, водночас під час її розгляду та вирішення суд прийшов до висновку, що обґрунтована сума заборгованості, яку слід стягнути з відповідача, становить 919 439,38 грн.

Таким чином, з урахуванням принципу пропорційності покладення судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, суд зробив висновок, що на відповідача слід покласти витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 11 033,27 грн, решта витрат зі сплати судового збору у розмірі 1 824,89 грн - покласти на позивача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 2, 3, 11, 12, 13, 15, 18, 73, 74, 76-79, 86, 123, 126, 129, 196, 210, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 252, 255, 256, 326, 327 ГПК України, -

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " ПЛЮС ГУРМАН " (23013, Вінницька обл., Барський р-н, сільрада Івановецька, (за межами населеного пункту) Урочище Гурман, буд. 1, кімн. 7, код 42169150) грошові кошти у розмірі 919 439,38 грн, з яких: 691 606,19 грн - розмір основної суми заборгованості, 169 701,00 грн - розмір інфляційних втрат, 58 132,19 грн - розмір трьох процентів річних, а також 11 033,27 грн - витрат на сплату судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій в сумі 152 073,86 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Копію рішення надіслати до електронного кабінету у системі ЄСІТС та на електронну адресу: ліквідатору ТОВ "Плюс Гурман" арбітражному керуючому - Карасюку О.В. - ІНФОРМАЦІЯ_2 , представнику відповідача адвокату Гулько Ж.В. - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; на електронну адресу відповідача ОСОБА_1. - ІНФОРМАЦІЯ_4

Повне рішення складено 21 вересня 2026 р.

Суддя Лабунська Т.І.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )