Рішення № 139908840, 18.09.2026, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( з а о ч н е )

Справа №338/1412/26

Провадження №2/338/1247/26

18 вересня 2026 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

у складі: головуючого-судді Шишка О.А.,

з участю: секретаря Сіщук Г.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

в с т а н о в и в :

ТОВ «Свеа Фінанс» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами у загальному розмірі 27980 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 17 березня 2025 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою в електронній формі укладено договір про споживчий кредит № 8356160, за умовами якого кредитодавець надав їй 2000 грн строком на 341 день. Умовами договору передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 500 грн, комісію за обслуговування кредиту в загальному розмірі 6160 грн, проценти за ставкою 0,0010 % річних та штраф у розмірі 1000 грн за кожний випадок прострочення платежу більш як на два дні. ТОВ «Мілоан» перерахувало кошти на платіжну картку відповідачки, однак остання передбачених графіком платежів не здійснила.

27 червня 2025 року між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Свеа Фінанс» укладено договір факторингу № 01.02-16/25, за яким до позивача перейшло право вимоги до відповідачки. Станом на дату відступлення позивач визначив заборгованість за договором № 8356160 у сумі 8460 грн, яка складається з 2000 грн тіла кредиту, 500 грн комісії за надання кредиту, 1960 грн комісії за обслуговування кредиту та 4000 грн штрафу.

Крім того, 26 березня 2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачкою в електронній формі укладено договір про надання споживчого кредиту № 2189043, за яким їй надано 4000 грн строком на 360 днів. Стандартна процентна ставка становила 1 % на день, а протягом першого розрахункового періоду застосовувалася знижена ставка. Кошти перераховано на платіжну картку відповідачки, однак зобов`язання за договором вона не виконала.

30 вересня 2025 року ТОВ «Селфі Кредит» за договором факторингу № 01.02-39/25 відступило ТОВ «Свеа Фінанс» право вимоги до відповідачки. Заборгованість за договором №2189043 визначена у розмірі 19520 грн, з яких 4000 грн - тіло кредиту, 7520 грн - проценти та 8000 грн - штрафні санкції.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою договірних зобов`язань та перехід до нього прав кредитора, позивач просив стягнути 27980 грн заборгованості і 2662,40 грн судового збору.

Представник позивача подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала повністю та не заперечила проти заочного розгляду справи.

Відповідачка про розгляд справи повідомлялася належним чином, однак у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву, доказів погашення заборгованості або інших заяв і клопотань не подала.

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною п`ятою статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оскільки відповідачка належним чином повідомлена про розгляд справи, відзиву не подала, а представник позивача не заперечувала проти заочного вирішення справи, суд відповідно до статей 280-282 ЦПК України ухвалив проводити заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а його зміст становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та обов`язкові умови, встановлені законом.

Згідно зі статтями 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог закону, звичаїв ділового обороту, розумності й справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди щодо всіх його істотних умов. За змістом статей 638, 640 ЦК України він укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір та прийняття такої пропозиції другою стороною.

Відповідно до статей 1046, 1048, 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кошти у визначеному розмірі та на встановлених умовах, а позичальник - повернути кредит і сплатити проценти. Позичальник зобов`язаний повернути кошти у строк і в порядку, встановлені договором.

Частини перша і друга статті 207 ЦК України передбачають, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному чи кількох документах, у тому числі електронних, а воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв`язку. За статтею 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі. Стаття 1055 ЦК України також вимагає письмової форми кредитного договору, яку електронний договір за наведених умов забезпечує.

Відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір є домовленістю сторін, оформленою в електронній формі, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором - даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, які додаються особою до інших електронних даних і надсилаються іншій стороні договору.

Частини третя - шоста статті 11 цього Закону встановлюють, що електронний договір укладається шляхом направлення оферти та її акцепту. Пропозиція може бути розміщена в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, а відповідь про її прийняття може надаватися шляхом надсилання електронного повідомлення, заповнення електронної форми або вчинення дій, зміст яких чітко роз`яснений користувачу та які логічно пов`язані з офертою. Договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію, відповіді про її прийняття.

За частинами дванадцятою і тринадцятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до письмового договору, а кожний його електронний примірник з накладеним підписом є оригіналом. Стаття 12 Закону прямо передбачає можливість підписання електронного правочину електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Подібне регулювання містить стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування»: договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі, зокрема як електронний документ, створений відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». Отже, сама відсутність паперового примірника з власноручним підписом позичальника не свідчить про неукладеність договору, якщо електронні дані дають змогу встановити зміст погоджених умов і особу, яка вчинила акцепт.

У постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та від 7 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 сформульовано висновок, що електронний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію», прирівнюється до договору в письмовій формі, а використання позичальником отриманого на його номер телефону коду підтверджує волевиявлення на укладення договору.

Під час оцінки електронного договору суд перевіряє не лише наявність надрукованого тексту договору, а взаємопов`язану сукупність електронних і письмових доказів: анкету позичальника, послідовність реєстрації в особистому кабінеті, зміст оферти, дату й час надсилання одноразового ідентифікатора, факт його введення, реквізити зазначеної позичальником платіжної картки та документ про перерахування на неї кредитних коштів. У сукупності такі відомості дають змогу встановити як зміст правочину, так і особу, яка висловила волю на його укладення.

Щодо договору № 8356160 матеріалами справи підтверджено, що після реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі ТОВ «Мілоан» відповідачка заповнила заявку на отримання кредиту й зазначила персональні дані, номер телефону НОМЕР_1 та реквізити платіжної картки. Кредитодавець сформував індивідуальну пропозицію з визначенням суми 2000 грн, строку 341 день, комісій, процентної ставки, графіка платежів і загальної вартості кредиту та розмістив її в особистому кабінеті.

Після ознайомлення з умовами оферти відповідачка 17 березня 2025 року о 12 год 47 хв ввела в інформаційній системі одноразовий ідентифікатор 450439, надісланий кредитодавцем на вказаний нею номер телефону. Введення коду було дією, зміст і правові наслідки якої визначені в договорі та інформаційній системі як підписання договору і повне прийняття запропонованих умов. Таким чином, оферта й акцепт відбулися у спосіб, передбачений статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Індивідуальна частина договору № 8356160, графік платежів, заява на отримання кредиту та паспорт споживчого кредиту містять однакові відомості про відповідачку й основні умови кредитування. Ці документи утворюють єдиний електронний правочин, дають змогу відтворити його зміст і не містять суперечностей щодо суми або строку кредиту.

Фактичне виконання ТОВ «Мілоан» обов`язку з видачі кредиту підтверджене платіжною інструкцією № 149874796 від 17 березня 2025 року: 2000 грн перераховано на картку № НОМЕР_2 , реквізити якої відповідачка зазначила під час оформлення заявки. Дата перерахування збігається з датою укладення договору, а сума операції - з погодженим розміром кредиту.

Аналогічно за договором № 2189043 відповідачка пройшла реєстрацію та ідентифікацію в інформаційно-комунікаційній системі ТОВ «Селфі Кредит», подала заявку із зазначенням тих самих номера телефону і платіжної картки та отримала сформовану відповідно до обраних параметрів оферту на суму 4000 грн строком на 360 днів.

26 березня 2025 року о 17 год 19 хв 15 с ТОВ «Селфі Кредит» направило на номер телефону відповідачки одноразовий ідентифікатор Х668. Через шість секунд, о 17 год 19 хв 21 с, цей код було введено в інформаційній системі кредитодавця, чим прийнято оферту та підписано договір. Така послідовність електронних дій, зафіксована системою кредитодавця, узгоджується з умовами договору про порядок його укладення.

Договір № 2189043, графік платежів і паспорт споживчого кредиту визначають суму кредиту, строк користування, знижену та стандартну процентні ставки, періодичність платежів, загальні витрати й орієнтовну загальну вартість кредиту. Тому відповідачка до акцепту мала можливість ознайомитися з істотними умовами та відмовитися від укладення договору, однак використала надісланий їй одноразовий ідентифікатор.

Надання за цим договором 4000 грн підтверджено довідкою ТОВ «Пейтек», яке як надавач платіжних послуг зафіксувало успішну транзакцію 26 березня 2025 року на картку № НОМЕР_2 . У довідці зазначені дата операції, сума, маскований номер картки й ідентифікатор транзакції, що дозволяє співвіднести переказ із конкретним кредитним договором.

Номер телефону, персональні дані та платіжна картка, використані під час укладення обох договорів, збігаються. Кредитні кошти за двома договорами зараховані на одну картку, реквізити якої були повідомлені кредитодавцям під час оформлення заявок. Відповідачка не подала доказів втрати телефону чи картки, звернення до банку або правоохоронних органів з приводу несанкціонованих операцій, належності картки іншій особі, повернення помилково отриманих коштів або інших обставин, які б спростовували здійснення нею акцепту й одержання кредитів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається. Надані позивачем договори, електронні дані про їх підписання та документи про перерахування коштів є взаємно узгодженими, належними й допустимими доказами. Саме по собі виготовлення їх паперових копій з електронних оригіналів не змінює правової природи правочинів і не спростовує зафіксованих інформаційними системами даних.

Отже, суд установив, що відповідачка власними конклюдентними та електронними діями акцептувала індивідуальні пропозиції ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Селфі Кредит», підписала договори одноразовими ідентифікаторами, а первісні кредитори належно виконали зустрічні обов`язки, перерахувавши погоджені суми кредитів на зазначену нею платіжну картку. Тому укладені договори породили для відповідачки обов`язок повернути одержані кошти і сплатити передбачені законом та договорами платежі.

Згідно зі статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав за правочином. До нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

За статтями 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові своє право грошової вимоги до третьої особи. Предметом договору може бути як наявна, так і майбутня грошова вимога.

На підтвердження набуття прав вимоги за договором № 8356160 позивач подав договір факторингу № 01.02-16/25 від 27 червня 2025 року, витяг із реєстру боржників, у якому зазначена відповідачка, номер її договору та сума боргу, а також документ про сплату фактором фінансування клієнту.

Набуття права вимоги за договором № 2189043 підтверджено договором факторингу №01.02-39/25 від 30 вересня 2025 року, витягом із реєстру боржників і платіжним документом про надання фінансування. Реєстр містить індивідуалізовані відомості про відповідачку, кредитний договір і склад заборгованості.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що договір відступлення права вимоги разом із реєстром боржників, який дає змогу ідентифікувати конкретне зобов`язання, підтверджує заміну кредитора, а ненадання доказів повідомлення боржника про таку заміну саме по собі не припиняє зобов`язання і не звільняє боржника від його виконання. Наслідком неповідомлення може бути лише право боржника виконати зобов`язання первісному кредиторові відповідно до статті 516 ЦК України.

Оскільки доказів виконання зобов`язань первісним кредиторам після відступлення права вимоги немає, суд визнає доведеним набуття ТОВ «Свеа Фінанс» прав кредитора за обома договорами.

Щодо заборгованості за договором № 8356160 суд зазначає таке.

За розрахунком позивача заборгованість становить 8460 грн: 2000 грн тіла кредиту, 500 грн комісії за надання кредиту, 1960 грн комісії за обслуговування та 4000 грн штрафу. Розрахунок містить послідовні нарахування за кожний розрахунковий період; платежі відповідачки у ньому відсутні.

Наявність неповернутого тіла кредиту в сумі 2000 грн підтверджена договором, документом про видачу коштів і розрахунком заборгованості. Доказів повернення цієї суми відповідачка не надала, тому вимога в цій частині обґрунтована.

Пунктом 1.5.1 договору передбачено одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 500 грн, яку визначено як плату за підготовку, організацію та надання фінансової послуги. Однак підготовка договору, перевірка заявки, організація видачі коштів та їх перерахування є діями, які кредитодавець вчиняє для укладення договору і виконання власного основного обов`язку з надання кредиту. Такі дії не становлять окремої додаткової чи супутньої послуги, яку відповідачка замовила та отримала понад сам кредит.

Саме зазначення цієї комісії в договорі, графіку платежів і паспорті споживчого кредиту, а також її врахування під час обчислення денної процентної ставки не підтверджують правомірності такої плати. Встановлене частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» обмеження максимальної денної процентної ставки визначає граничний сукупний розмір витрат споживача, але не надає кредитодавцю права стягувати плату за дії, які є складовою процесу надання кредиту та здійснюються ним у власних інтересах. Позивач не довів змісту самостійної послуги вартістю 500 грн, наданої саме відповідачці, тому вимога про стягнення комісії за надання кредиту задоволенню не підлягає.

Комісія за обслуговування кредиту за договором становить 14 % від суми кредиту за кожний розрахунковий період та включає цілодобове відображення в особистому кабінеті інформації про заборгованість, графік і суму платежу, оновлення цієї інформації, нагадування, повідомлення про зарахування платежів, можливість сформувати реквізити для оплати та отримати консультацію.

Частини перша і друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» надають споживачу право безоплатно одержувати інформацію про поточний розмір заборгованості, здійснені платежі та інші відомості щодо виконання договору. Відповідно до частини п`ятої статті 12 цього Закону умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законом, є нікчемними.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що умова договору про оплатність інформації щодо стану кредитної заборгованості, яку споживач має право одержувати безоплатно, є нікчемною, а банк не вправі стягувати плату за дії, які він здійснює на власну користь або для обліку кредитної заборгованості.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №172/410/21 не змінює висновку суду. У цій справі правомірність комісії оцінювалася з урахуванням конкретного переліку самостійних додаткових послуг. Натомість у договорі з відповідачкою основний зміст періодичної комісії становлять автоматизований облік боргу, надання інформації про його стан, забезпечення технічної можливості погашення та інші дії, необхідні кредитодавцю для супроводження власної фінансової послуги. Позивач не довів фактичного надання відповідачці окремих, замовлених нею додаткових послуг на суму 1960 грн.

Тому вимоги про стягнення 500 грн комісії за надання кредиту та 1960 грн комісії за обслуговування кредиту задоволенню не підлягають.

Щодо заборгованості за договором № 2189043 суд зазначає таке.

За договором відповідачка отримала 4000 грн на 360 днів. Пунктами 1.5-1.7 договору передбачено знижену процентну ставку 0,01 % на день у першому розрахунковому періоді та стандартну ставку 1 % на день. Денна процентна ставка з урахуванням загальних витрат становить 0,96 % на день, тобто не перевищує встановленого законом обмеження.

З детального розрахунку вбачається, що з 26 березня до 09 квітня 2025 року нараховувалося по 0,40 грн за день. Після невнесення передбаченого графіком платежу кредитодавець припинив застосування зниженої ставки та привів нарахування за минулий період у відповідність до стандартної ставки, після чого нараховував по 40 грн за день. Станом на 30 вересня 2025 року сума процентів склала 7520 грн, що відповідає 188 дням користування 4000 грн за ставкою 1 % на день.

У постановах Верховного Суду щодо застосування статей 1048, 1054 ЦК України послідовно зазначено, що проценти можуть стягуватися в межах погодженого сторонами строку кредитування, якщо їх розмір і порядок нарахування визначені договором та не перевищують імперативних законодавчих обмежень. У цій справі проценти нараховано лише до дати відступлення права вимоги, в межах строку дії договору, а їх розмір не перевищує 1 % від суми кредиту за день.

Відповідачка не подала контррозрахунку або доказів сплати. Тому вимоги про стягнення 4000 грн тіла кредиту та 7520 грн процентів є доведеними.

Щодо стягнення штрафних санкцій суд доходить такого висновку.

За договором № 8356160 позивач просить стягнути 4000 грн штрафу, а за договором №2189043 - 8000 грн штрафних санкцій, названих у позовній заяві пенею. В обох випадках санкції нараховані за прострочення виконання кредитних зобов`язань, яке настало у період дії воєнного стану.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18. Згідно з ним у період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення чи скасування позичальник у разі прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором звільняється від обов`язку сплати неустойки - штрафу або пені - та від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України. Неустойка та інші платежі, нараховані за таке прострочення починаючи з 24 лютого 2022 року, підлягають списанню кредитодавцем.

Вказана норма є спеціальною та імперативною, не ставить звільнення від відповідальності у залежність від причин прострочення і підлягає застосуванню судом незалежно від того, як кредитодавець назвав відповідну санкцію в договорі або розрахунку. Верховний Суд у справах про кредитні зобов`язання виходить із того, що під час воєнного стану стягненню підлягають основна заборгованість і договірні проценти, однак не підлягають стягненню штрафи, пеня та передбачені статтею 625 ЦК України нарахування за прострочення.

Отже, вимоги про стягнення 4000 грн штрафу та 8000 грн штрафних санкцій суперечать пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України і задоволенню не підлягають.

Відповідно до статей 526, 530, 610, 612, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений строк і відповідно до умов договору; одностороння відмова від його виконання не допускається, а договір є обов`язковим для сторін.

Оцінивши докази відповідно до статей 76-81, 89 ЦПК України, суд вважає доведеним право позивача на стягнення за договором № 8356160 суми 2000 грн тіла кредиту, а за договором № 2189043 - 11520 грн, з яких 4000 грн тіла кредиту та 7520 грн процентів.

Загальна сума, що підлягає стягненню, становить 13520 грн. У решті вимог на суму 14460 грн слід відмовити.

Крім того, у ст.265 ЦПК України закріплено, що у рішенні суд зазначає про розподіл судових витрат.

Так, згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішується судом відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Позивач сплатив за подання позову в електронній формі судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджено платіжною інструкцією. Застосування коефіцієнта 0,8 відповідає частині третій статті 4 Закону України «Про судовий збір» та висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 916/228/22.

За частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позов задоволено на 13520 грн із заявлених 27980 грн, тобто на 48,3202 %. Тому з відповідачки на користь позивача належить стягнути 1286,48 грн судового збору: 2662,40 грн ? 13520 грн ? 27 980 грн.

На підставі викладеного, статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статей 8, 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», статей 207, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 549, 610, 612, 625, 626, 628, 629, 1046, 1048, 1050, 1054, 1077, 1078 ЦК України, пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит №8356160 від 17 березня 2025 року в розмірі 2000 (дві тисячі) грн - заборгованість за сумою кредиту та заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №2189043 від 26 березня 2025 року в розмірі 11520 (одинадцять тисяч п`ятсот двадцять) грн, з яких 4000 грн - заборгованість за сумою кредиту та 7520 грн - заборгованість за процентами, всього 13520 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» 1286 (одну тисячу двісті вісімдесят шість) грн 48 коп. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте Богородчанським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідачки, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення.

Позивач має право оскаржити рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення відповідачка має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. У такому разі строк на апеляційне оскарження обчислюється з дати постановлення ухвали про залишення заяви без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом установлених законом строків не подано заяву про його перегляд або апеляційну скаргу, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», код ЄДРПОУ 37616221, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8; рахунок в АТ «ОТП Банк» НОМЕР_3 .

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Головуючий О. А. Шишко