Рішення № 139901859, 21.09.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1834/2026 Справа № 490/261/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м.Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ОТП БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року позивач АТ «ОТП БАНК», в особі свого представника, звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за Кредитним договором №3000001643 від 28.12.2022 року у розмірі 11767,37 грн, а також покласти на відповідачку судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 28.12.2022 р. між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 було укладено у електронній формі Кредитний договір №3000001643, шляхом підписання удосконаленим електронним підписом Клієнта, на підставі якого Банк надав Позичальнику Кредит, а Позичальник приймає Кредит, зобов`язується належним чином використати та повернути Банку суму отриманого Кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування Кредитом, а також виконати всі інші зобов`язання, як вони визначені Кредитним договором та Правилами кредитування. Відповідно до умов вказаного договору, Кредит видається у розмірі 17 150,00 грн на Рефінансування (погашення заборгованості Позичальника перед Кредитором першої черги (АТ «ОТП БАНК») за Кредитним договором першої черги (Кредитний договір № 2034527624_CARD від 07.11.2020 р.).

Сторона позивача зазначає, що на виконання умов вищевказаного Кредитного договору та Правил кредитування, Банк свої зобов`язання щодо надання відповідних сум кредиту виконав повністю. Позичальник своїх зобов`язань за Кредитним договором належним чином не виконує, в зв`язку з чим, станом на 26.11.2025 р., утворилася заборгованість у розмірі 11767,37 грн, що складається із: заборгованості за тілом кредиту 10 824,13 грн.; заборгованості за відсотками 943,24 грн.

За такого, враховуючи невиконання відповідачкою своїх забов`язань щодо повернення кредитних коштів, позивач змушений звернутися до суду з даним позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 11767,37 грн та сплачений судовий збір у сумі 2662,40 грн.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Гуденко О.А.

Ухвалою судді Центрального районного суду міста Миколаєва Гуденко О.А. від 22.01.2026 року дану цивільну справу прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

16.06.2026 року від представника відповідача адвоката Шокурова Ю.Л. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вважає її необґрунтованою, непідкріпленою належними та достатніми доказами, а тому такою, що не підлягає задоволенню.

Свої заперечення мотивує тим, що дійсно 28.12.2022 р. між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 було укладено у електронній формі Кредитний договір №3000001643. Однак, сторона відповідача стверджує, що до позовної заяви позивачем не долучено виписку по картковому рахунку, яка є первинним документом бухгалтерського обліку та підтверджує зарахування кредитних коштів на рахунок відповідачки. За такого, вважає, що є всі підстави для висновку про те, що докази, долучені позивачем до позовної заяви, не підтверджують наявність видачі кредитних коштів відповідачці, що в свою чергу дає всі правові підстави для відмови в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

19.06.2026 року від представника АТ «ОТП БАНК» Павленка С.В. надійшла відповідь на відзив, в якій вважав заперечення сторони відповідачки, викладені у відзиві безпідставними, мотивуючи це тим, що до матеріалів справи позивачем долучений розрахунок заборгованості, який підтверджує активацію картки, отримання на картковий рахунок грошових коштів та рух кредитних коштів по ній, фіксуючи користування особи, зняття та погашення сум кредитних коштів. Даний розрахунок заборгованості є офіційним документом, що виготовляється уповноваженим працівником Банку у ліцензованому програмному забезпеченні, у якому вбачаються усі наявні на рахунку Клієнта кошти та фіксується їх розподіл на погашення заборгованості. Отже, розрахунок заборгованості відповідає всім вимогам до первинних банківських документів відповідно до вимог закону, зокрема він підтверджує надходження коштів та прострочені платежі за весь період кредитування.

Крім того, сторона позивача звертає увагу суду, що наданий розрахунок формується через програмне забезпечення Банку, і якщо боржником здійснюються сплати заборгованості, то вони зараховуються на поточний рахунок Боржника в будь-якому разі і будуть зафіксовані програмою.

Також представник АТ «ОТП БАНК» зазначає, що представник відповідачки зазначає, що розрахунок заборгованості не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є неналежним та недопустимим доказом, проте не зазначає конкретно яким саме вимогам Закону суперечить розрахунок заборгованості, а тому, його твердження є помилковими та ґрунтується на власних домислах представника відповідачки не підтверджених жодними доказами. Крім того, представник відповідачки стверджуючи, що сума заборгованості є необґрунтованою та недоведеною, не надав контррозрахунок заборгованості, а тому, його посилання на недостовірність даних у розрахунку заборгованості для обґрунтування суми заборгованості є безпідставним та таким, що базується на припущеннях.

За такого, враховуючи вищевикладене, представник позивача просить суд позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, розгляд проводиться по матеріалах справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Матеріалами справи встановлено, що 28.12.2022 року між АТ «ОТП БАНК» (Банк) та ОСОБА_1 (Позичальник/Клієнт) укладено Кредитний договір №3000001643 з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, Банк надає Позичальнику Кредит, а Позичальник отримує його на наступних умовах:

- загальний розмір Кредиту: 17150,00 грн;

- цільове використання Кредиту: на загальні споживчі цілі; на Рефінансування (погашення заборгованості позичальника перед кредитором першої черги (АТ «ОТП БАНК») за Кредитним договором першої черги (Кредитний договір № 2034527624_CARD) від 07.11.2020 року;

- дата остаточного повернення Кредиту: 28.12.2027 року;

- фіксована процента ставка у розмірі 20,00% річних.

Згідно п. 1.2. Кредитного договору, повернення кредиту та сплата проценті відбувається шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів.

Відповідно до п.2.1 Кредитного договору, в порядку передбаченому Кредитним договором та Правилами кредитувания Банк надає Позичальнику Кредит, а Позичальник приймає Кредит, зобов`язується належним чином використати та повернути Банку суму отриманого Кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування Кредитом на Рахунок погашения Боргових зобов`язань, а також виконати всі інші зобов`язання, як вони визначені Кредитним договором та Правилами кредитування.

Відповідно до п.3.1 Кредитного договору, відповідно до умов розділу «1. Базові умови кредитування» Кредитного договору та із врахуванням умов, які зазначені у пунктах «2.1.1. Предмет Кредитного договору», «2.1.2. Умови кредитування», «2.1.3. Умови надання Кредиту», «2.1.4. Порядок надання Кредиту» Правил кредитування, Банк надає Позичальнику Кредит безготівково, шляхом зарахування кредитних коштів на поточний/картковий рахунок Позичальника, або шляхом видачі готівкою суми Кредиту Позичальнику через касу Банку, зменшений на утриману Банком Комісію за надання Кредиту якщо суму Комісію за надання Кредиту включено до суми Кредиту), а також на оплату Додаткових послуг Банку, страхової премії Страховій компанії, якщо вищезазначені суми включені до суми Кредити та з подальшим перерахуванням цих сум за Цільовим використанням Кредиту згідно із дорученням Позичальника. Кредит видається протягом 1 (одного) Банківського дня з дати укладення Кредитного договору. Розрахунок загальної вартості Кредиту на дату укладення Кредитного договору зазначені у Додатку №1 до Кредитного договору.

Процентна ставка, яка визначена Сторонами у п. 1.2. Кредитного договору, розраховується Банком на основі Фіксованої процентної ставки з розрахунку Річної бази нарахування процентів (п.3.4 Кредитного договору).

З метою обслуговування та погашення Кредиту Банк безкоштовно відкриває Позичальнику Рахунок погашення Боргових зобов`язань, реквізити якого визначені у Додатку № 1 до Кредитного договору (п.3.5 Кредитного договору).

Згідно з положеннями п.3.5.1 Кредитного договору, Сторони погодили, що порядок повернення Кредиту та сплати процентів за користування Кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення Сторони визначили у Графіку Платежів (Додаток №1 до Кредитного договору), а також у пунктах «2.1.5. Плата за користування Кредитом» та «2.1.6. Порядок виконання Боргових зобов`язань» Правил кредитування. Частина Кредиту та нараховані проценти сплачуються Позичальником одночасно, щомісяця, у розмірі та строки, визначені у Графіку Платежів, шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на Рахунок погашення Боргових зобов`язань, будь яким доступним Позичальнику способом, у тому числі шляхом переказу коштів через банківські установи, в Операційний час для сплати Боргових зобов`язань.

Зі змісту Кредитного договору вбачається, що між сторонами узгоджений графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту.

Відповідно до погодженого сторонами графіку платежів, ОСОБА_1 у період з 28.01.2023 по 29.11.2020 має вносити суму платежу в розмірі по 455,00 грн щомісячно в рахунок погашення кредиту та сплати процентів, 28.12.2027 року (останній день кредитування) сума платежу становить 397,50 грн. Загальна сума, яка підлягає сплаті за вказаний період становить 27242,50 грн.

Умови кредитування, серед іншого, відображені й в паспорті споживчого кредиту.

Підписанням Графіку платежів та розрахунку загальної вартості кредиту, а також паспорту споживчого кредиту позичальниця підтвердила, що з умовами кредитування ознайомлена та згодна.

Таким чином, суд дійшов висновку, що між сторонами була досягнута згода щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема у АТ «ОТП БАНК» виникло зобов`язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідачки - зобов`язання з повернення кредитних коштів.

Відповідно даних меморіального ордеру №37253556 від 28.12.2022 р. вбачається, що 28.12.2022 року з рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_1 на її рахунок НОМЕР_2 перераховано 17150,00 грн, призначення платежу: «Зарахування коштів згідно кредитного договору №3000001643 від 28.12.2022, ОСОБА_2 , 2465618462».

Згідно даних розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 26.11.2025 у відповідачки утворилася заборгованість за Кредитним договором №3000001643 від 28.12.2022 року, в розмірі 11767,37 грн, що складається з: заборгованості за тілом кредиту у сумі 10824,13 грн та заборгованості за відсотками у сумі 943,24 грн.

17.11.2025 року АТ «ОТП БАНК» направлено на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості, якою банк вимагав дострокового повернення заборгованості за Кредитним договором №3000001643 від 28.12.2022 року, що підтверджується описом вкладення у цінний лист АТ «Укрпошта» та списком згрупованих відправлень АТ «Укрпошта».

04.12.2025 р. досудова вимога була повернута відправнику, за закінченням терміну зберігання, що підтверджується витягом з офіційного сайту АТ «Укрпошта» відстеження поштового відправлення за трек-номером № R067038332837.

Отже, незважаючи на те, що відповідачка фактично не отримала відповідної досудової вимоги позивача, оскільки остання повернулася без вручення адресату, слід виснувати, що відповідачка вважається такою, що повідомлена про реалізацію банком права вимоги про дострокове повернення кредиту, оскільки позивач належним чином дотримався встановленого договором порядку надсилання відповідної вимоги, а неотримання такої вимоги обумовлено виключно пасивною поведінкою відповідачки.

Щодо укладення договору в електронній формі.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України " Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги», удосконалений електронний підпис - електронний підпис, створений за результатом криптографічного перетворення електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис, з використанням засобу удосконаленого електронного підпису та особистого ключа, однозначно пов`язаного з підписувачем, і який дає змогу здійснити електронну ідентифікацію підписувача та виявити порушення цілісності електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис.

Згідно до ч. 1, 2 ст. 16 Закону України «Про електронні довірчі послуги», електронні довірчі послуги надаються, як правило, на договірних засадах надавачами електронних довірчих послуг. Кожна послуга, що входить до складу електронних довірчих послуг, може надаватися як окремо, так і в сукупності. До складу електронних довірчих послуг входять: створення, перевірка та підтвердження удосконаленого електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката електронного підпису чи печатки; зберігання удосконалених електронних підписів, печаток, електронних позначок часу та сертифікатів, пов`язаних з цими послугами.

За приписами ч. 5, 6 ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги», електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію», учинені в процесі електронного правочину електронні операції повинні бути здійснені відповідно до вимог та в порядку, встановленими цим законом та/або угодою сторін.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею ( стаття 11 Закону України " Про електронну комерцію).

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України " Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписано позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що Кредитний договір №3000001643 від 28.12.2022 року укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсоткам.

Так, матеріалами справи підтверджується та не заперечується стороною відповідачки, що 28.12.2022 року ОСОБА_1 уклала з АТ «ОТП БАНК» Кредитний договір №3000001643, який підписаний відповідачкою в електронній формі, на підставі якого останній надано кредит в розмірі 17150,00 грн для погашення заборгованості за Кредитним договором №2034527624_CARD, укладеного між сторонами 07.11.2020 року.

Крдитний договір є дійсними, у судовому порядку не оскаржувався.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами 1-3 ст.1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18)).

До позовної заяви був доданий детальний розрахунок заборгованості за Кредитним договором, з якого вбачається що, відповідачка сплачувала платежі по Кредитному договору з порушенням встановленого сторонами графіку платежів, що також і підтверджується випискою з особового рахунку.

До теперішнього часу ОСОБА_1 свої обов`язки за Кредитним договором №3000001643 від 28.12.2022 року не виконала, допустила заборгованість за кредитом, який згідно наданого позивачем розрахунку становить 11767,37 грн, що складається з: 10 824,13 грн - заборгованість за тілом кредиту, 943,24 грн - заборгованість за відсотками.

Як вбачається з вказаного розрахунку, позивачем здійснювалося нарахування відсотків в передабачені та погоджені сторонами строк (з 28.12.2022 р. по 28.12.2027 р.) та відсоткову ставку (20%).

Суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок складений відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Оскільки нормативно-правовими актами, в тому числі актами Національного Банку України, не затверджено зразок «Розрахунку заборгованості кредитним договором», тому розробка такого документу такого типу віднесена до компетенції кожної фінансової установи.

За таких обставин, долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості є формою, встановленою фінансовою установою, мета якого фіксування кредитної заборгованості позичальника.

Враховуючи правовий висновок Верховного Суду у постанові від 17.12.2020 по справі 278/2177/15-ц, суд визнає наданий позивачем розрахунок заборгованості належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України.

Крім того, суд враховує, що відповідачкою, яка не погоджується з розрахунком заборгованості позивача, не надано власного контррозрахунку заборгованості, підтвердженого відповідними доказами.

Щодо тверджень сторони відповідачки про те, що позивачем не додано до суду первинної документації на підтвердження факту видачі кредиту, то суд критично ставиться до такого посилання, виходячи з наступного.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 17150,00 грн на рефінансування (погашення заборгованості позичальника перед кредитором першої черги (АТ «ОТП БАНК») за Кредитним договором першої черги (Кредитний договір № 2034527624_CARD) від 07.11.2020 року.

На підтвердження видачі вказаних коштів та їх перерахування на погашення заборгованості за іншим кредитним договором до матеріалів справи доданий меморіальний ордер №37253556 від 28.12.2022 р.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21) від 25.05.2021 належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із вказаної норми закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо-безпосередньо, після її закінчення.

Однак у п. 42 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Закон України «Про платіжні послуги» (далі -Закон), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, як спеціальний закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Відповідно до п. 16.1. ст. 16. Закону до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Згідно з п. 17.1. ст. 17 Закону форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Згідно з ч. 22.1 ст. 22 Закону, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.

Суд встановив, що меморіальний ордер №37253556 від 28.12.2022 року є належним та достатнім доказом виконання АТ «ОТП БАНК» своїх зообов`язань щодо видачі ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 17150,00 грн для рефінансування (погашення кредитної заборгованості за іншим кредитним договором), оскільки відповідає вимогам первинних документів.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання 28.12.2022 року відповідачкою кредиту за Кредитним договором №3000001643 від 28.12.2022 року в сумі 17150,00 гривень.

Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно виписки з особового рахунку ОСОБА_1 , доданої стороною позивача до відповіді на відзив, вбачається часткове погашення відповідачкою заборгованості по вищевказаному договору.

У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/15023/21 Верховний Суд зазначив, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц.

Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.

У постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц Верховний Суд також вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідачка вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за Кредитним договором.

Отже ОСОБА_1 не надано суду належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження обставин того, що на виконання умов Кредитного договору №3000001643 від 28.12.2022 року вона не отримувала кредитних коштів, а погашення заборгованості за вказаним Кредитним договором здійснювалось не нею, а іншою особою.

Відтак, враховуючи вищевказане, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ «ОТП БАНК» щодо стягнення з відповідачки заборгованості за Кредитним договором у сумі 11767,37 грн.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частиною 2 статті 77 ЦПК України.

Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов протиУкраїни", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.

Щодо стягнення судових витрат.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №2901615346 від 18.12.2025 року та №2901616708 від 09.01.2026 року.

За такого, з відповідачки на користь позивача слід стягнути судові витрати у сумі 2662,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 549, 610-612, 625, 1049-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 77-81, 259, 263-265, 247, ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «ОТП БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП БАНК» заборгованість за Кредитним договором №3000001643 від 28.12.2022 року у сумі 11 767,37 грн (одинадцять тисяч сімсот шістдесят сім гривень 37 копійок), з яких: 10 824,13 грн заборгованість за тілом кредиту; 943,24 грн заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП БАНК» витрати на судовий збір у сумі 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Реквізити сторін:

Позивач: Акціонерне товариство «ОТП БАНК», код ЄДРПОУ: 21685166, місце знаходження: 01033, м.Київ, вул.Жилянська, 43.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя О.А. Гуденко