Рішення № 139888708, 02.09.2026, Кролевецький районний суд Сумської області

Справа № 579/696/26

2/579/475/26

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 вересня 2026 року Кролевецький районний суд Сумської області в складі головуючого судді Придатка В.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

Позивач ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 05.09.2025 укладено Кредитний договір (оферти) № 05.09.2025-100000927, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 6000 грн. строком на 140 днів.

10.09.2025 року сторонами укладено додатковий договір, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 1200 грн. (загальна сума кредиту склала 7200 грн) строком на 135 днів.

Позичальник зобов`язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України та забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: повернення кредиту, сплата процентів - у терміни та строки, вказані в заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; неустойка, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором негайно, з моменту пред`явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, кредитні кошти в розмірі 6000 грн. було отримано ОСОБА_1 05.09.2025 року, в розмірі 1200 грн. було отримано ОСОБА_1 10.09.2025 року.

Відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`зку з чим станом на день звернення до суду утворилась заборгованість у розмірі 23947,98 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 7200 грн., заборгованість за процентами 9072 грн., комісії (пов`язаної з наданням кредиту) 475,98 грн, відсотків, нарахованих по ст.625 ЦК України, у розмірі 7200 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

Посилаючись на викладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №05.09.2025-100000927 від 05.09.2025 року в розмірі 23947,98 грн. 00 коп. та судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрат на правничу допомогу, попередньо оцінених у 6000 грн.

Ухвалою судді Кролевецького районного суду від 26.03.2026 відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, роз`яснено сторонам порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання та витребувано докази.

Згідно поданого відзиву відповідач вимагає врахувати, що він є військовослужбовцем, який перебуває на військовій службі з 17.03.2023 р., що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 , у якому проставлені відмітки про проходження Відповідачем військової служби з 2023 року; Довідка форми 5 від 27.05.2026 р., відповідно до якої Відповідач наразі перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_2 ; Посвідчення учасника бойових дій. Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі N 199/3051/14 (провадження N 61-10861св18) виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України "Про "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей". У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року N 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року N 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники. Таким чином, на момент укладення кредитного договору від 05.09.2025 р., упродовж строку його кредитування і по даний час Відповідач був і наразі є військовослужбовцем, а тому на нього поширюються пільги, встановлені вищевказаним Законом та йому не повинні нараховуватися проценти за користування кредитом та проценти за ст. 625 ЦК України, які були нараховані в цей період. Також наголошує на неправомірності нарахування і стягнення відсотків, нарахованих за ст.625 ЦК України, а також комісій за надання кредиту. Просить врахувати, що ним було сплачено грошові кошти у сумі 1912,02 грн, які належить врахувати в рахунок оплати заборгованості за тілом кредиту, зменшивши суму боргу до 5287,98 грн; а також просить стягнути 8000 грн витрат на правничу допомогу.

Згідно поданої відповіді на відзив представник позивача наполягав на законності та належності і допустимості розрахунку заборгованості, наявності підстав для нарахування комісії, а також клопотав зменшити розмір витрат на правничу допомогу, заявлених відповідачем, до 3000 грн.

Представник позивача, належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, клопотань про розгляд справи в іншому порядку не подавав, в прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи проводити за відсутності представника. Відповідач, належним чином повідомлений про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, клопотання про розгляд справи в іншому порядку не подавав. Вказане відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 8 ст. 178, ч. 5 ст. 279 ЦПК України дає суду підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані позивачем докази, суд приходить до такого висновку. Перевіряючи наявність підстав для задоволення позову, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки від 05.09.2025 року, 05.09.2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» був укладений електронний кредитний Договір № 05.09.2025-100000927.

Кредитний договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Е113.

Особа ОСОБА_1 встановлена на підставі інформації центрального вузла Системи BankID, за якою встановлена відповідність анкетних даних позичальника, фінансового номера телефона і РНОКПП.

Умовами пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) передбачено, що позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті (п.2.3.2); позичальник в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір (п. 2.3.3); позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом, одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищезазначеному порядку (п. 2.3.6).

Відповідно до умов кредитного договору №05.09.2025-100000927 від 05.09.2025 року позичальнику надається кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту 05.09.2025 року; сума кредиту 6000 грн.; строк, на який надається кредит 140 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту 22.01.2026 року.

Вищевказані умови кредитування містяться в заявці, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти).

ОСОБА_1 підтвердив, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору №05.09.2025-100000927 від 05.09.2025 року, з якими попередньо уважно ознайомився.

Крім того, відповідно до пропозиції про укладення додаткового договору (оферти), заявки від 10.09.2025 року, 10.09.2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» був укладений електронний додатковий кредитний Договір до кредитного договору № 05.09.2025-100000927.

Кредитний договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором К737.

Відповідно до умов додаткового договору до кредитного договору №05.09.2025-100000927 від 05.09.2025 року позичальнику надається кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту 10.09.2025 року; сума кредиту 7200 грн. (2-й транш у розмірі 1200 грн); строк, на який надається кредит: 135 днів з дати його надання.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, кредитні кошти в розмірі 6000 грн. було отримано ОСОБА_1 05.09.2025 року, в розмірі 1200 грн. було отримано ОСОБА_1 10.09.2025 року. На підтвердження переказу ОСОБА_1 коштів у сумі 6000 грн та 1200 грн банком надано копії квитанцій. Отримання вказаних кредитних коштів відповідачем не заперечується.

Згідно з наданим банком довідкою-розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №05.09.2025-100000927 від 05.09.2025 року становить 23947,98 грн., з яких 7200 грн. основний борг; 9072 грн, - проценти; комісії (пов`язаної з наданням кредиту) 475,98 грн; відсотків, нарахованих по ст.625 ЦК України, 7200 грн.

Розрахунок заборгованості по кредиту перед ТОВ «Споживчий центр» свідчить про те, що сума заборгованості по вказаній сумі відповідачем не погашена.

Вищенаведені правовідносини, виходячи з сукупності досліджених по справі доказів, у системному зв`язку регулюються наступними вимогами закону.

Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч.ч.3, 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, серед іншого, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

За змістом ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 638 ЦК Україги передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Що стосується вимоги про стягнення комісії (пов`язаної з наданням кредиту) 475,98 грн, суд зазначає наступне.

Висновок щодо нікчемності положень кредитних договорів, які передбачають обов`язок позичальника сплачувати банку комісію за обслуговування кредитної заборгованості, після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» викладено в постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 752/4008/20 (провадження№ 61-11866св21).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 викладено висновки, відповідно до яких у разі, якщо банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) та одноразово при наданні кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням наведеного суд зазначає, що умовами кредитного договору сторін визначено комісію (плату) за надання кредиту, тобто за дію, яку вчиняє банк з метою встановлення правовідносин, вимагати придбання якої забороняла частина третя статті 55 Закону № 2121-III. Тому така умова договору є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З урахування наведеного суд зазначає, що умовами договору позик визначено комісію (плату) за надання кредиту, тобто за дію, яку вчиняє банк з метою встановлення правовідносин, вимагати придбання якої забороняла частина третя статті 55 Закону № 2121-III. Тому така умова договору є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому нарахована комісія у розмірі 475 грн 98 коп. за весь період користування кредиту не підлягає до стягнення.

Що стосується вимоги про стягнення відсотків, нарахованих по ст.625 ЦК України, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1, 2 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

24.12.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким внесені зміни у Закон України «Про споживче кредитування» та скасовано положення про звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договорами про споживчий кредит, укладеними пізніше 30-го дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

У зв`язку з цим виникла суперечність між нормами п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», за змістом якого через 30 днів після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дозволяється встановлення договірної відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, і п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 р. строком на 30 днів введений воєнний стан, який продовжено і до цього часу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Зміни до цього Кодексу можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Цивільного кодексу України.

Тобто усі закони України, які є актами цивільного законодавства, повинні відповідати ЦК України.

В рішенні Конституційного Суду України від 13.03.2012 у справі № 5-рп/2012 вказано: «Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Таким чином, ЦК України має вищу юридичну силу, тому до цих правовідносин підлягає застосуванню п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, у зв`язку з чим відповідач звільняється від обов`язку сплати на користь позивача відсотків, нарахованих по ст.625 ЦК України, за прострочення виконання зобов`язання.

Враховуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків, нарахованих по ст.625 ЦК України, у сумі 7200 грн.

Що стосується врахування статусу військовослужбовця, суд зазначає наступне.

Пунктом 15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Відповідач є військовослужбовцем, який перебуває на військовій службі з 17.03.2023 р., що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 , у якому проставлені відмітки про проходження Відповідачем військової служби з 2023 року; Довідка форми 5 від 27.05.2026 р., відповідно до якої Відповідач наразі перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_2 ; Посвідчення учасника бойових дій.

Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить, що законодавцем визначено конкретне коло осіб, на яких поширюються зазначені гарантії. При цьому сама лише обставина проходження особою військової служби не є безумовною підставою для застосування вказаних пільг, оскільки закон пов`язує їх надання із наявністю спеціальних умов, прямо визначених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовцями є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу. Разом із тим, частиною другою зазначеної статті визначено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України як у добровільному порядку (за контрактом), так і за призовом, а види військової служби визначені частиною шостою цієї статті. Частиною першою статті 4 вказаного Закону встановлено, що комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань здійснюється шляхом призову громадян України на військову службу або прийняття їх на військову службу за контрактом.

Отже, поняття «військовослужбовець» є ширшим за коло осіб, на яких поширюється дія пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому сам факт проходження військової служби не свідчить автоматично про наявність права на ненарахування процентів за користування кредитом.

Крім цього, відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, посвідчення є документом, який підтверджує відповідний статус ветерана війни та є підставою для надання передбачених законодавством пільг і компенсацій. Водночас пунктом 3 зазначеного Положення визначено, що учасникам бойових дій видається посвідчення з написом «Посвідчення учасника бойових дій» та нагрудний знак «Ветеран війни учасник бойових дій».

При цьому статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено перелік осіб, які належать до учасників бойових дій. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що не всі військовослужбовці під час дії особливого періоду, у тому числі ті, які мають посвідчення учасника бойових дій, користуються пільгами, визначеними пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, для застосування зазначеної пільги позивач повинен був довести належними та допустимими доказами, що він належить саме до категорії осіб, визначених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме, що був призваний на військову службу під час мобілізації або відповідає іншим умовам, прямо визначеним цією нормою закону.

Як встановлено судом, на підтвердження своїх вимог позивачем долучено довідку в/ч НОМЕР_2 за №08/2554 від 27.05.2026 року, відповідно до якої він проходить військову службу з 17.03.2023 року по теперішній час. Разом із тим зазначена довідка лише підтверджує факт проходження військової служби та не містить відомостей, які б свідчили про належність позивача до категорії осіб, визначених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів того, що позивач був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або за призовом із числа резервістів, чи що він під час дії особливого періоду брав або бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, перебуваючи безпосередньо у районах та у період здійснення таких заходів, як цього вимагає пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, надані позивачем докази не дають суду можливості дійти висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування до нього пільги щодо ненарахування процентів за користування кредитом.

Посилання позивача на постанови Верховного Суду не можуть бути враховані судом, оскільки наведені судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин та стосуються правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом України № 1357-ІХ від 30.03.2021, яким внесено зміни до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та конкретизовано коло осіб, на яких поширюються передбачені цією нормою гарантії. Відтак наведені правові висновки не підлягають застосуванню при вирішенні даної справи.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності визначених законом підстав для застосування до нього пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому викладені у відзиві на позовну заяву вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту та нарахованих відсотків є обґрунтованими, а тому є всі законні підстави для ухвалення рішення про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 05.09.2025-100000927 від 05.09.2025 року у розмірі 16272 грн., з яких 7200 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 9072 грн. - заборгованість за процентами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пропорційно до задоволеної частини позовних вимог понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1809,03 грн.

Пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивач просив суд стягнути з відповідача понесені витрати на правничу допомогу. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Тому, суд приходить до висновку, що понесення позивачем витрат на правничу допомогу, понесення яких документально підтверджено, підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача, за умови подання до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у відповідності до вимог ч.8 ст.141 ЦПК України, відповідних доказів таких витрат.

Відповідно до ст.ст. 3, 525, 526, 530, 610, 612, 629, 634, 638, 1048-1049, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 76, 81, 141, 206, 247, 265, 267, 268, 274, 279, 352, 354, 355, 435 ЦПК України, -

в и р і ш и в:

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд.133А, код ЄДРПОУ 37356833, до ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №05.09.2025-100000927 від 05.09.2025 року в розмірі 16272 (шістнадцять тисяч двісті сімдеят дві) грн. 00 коп., з яких 7200,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 9072,00 грн. - заборгованість за процентами.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати за сплату судового збору в розмірі 1809 (одна тисяча вісімсот дев`ять) грн. 03 коп.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» понесені ним судові витрати у справі, які складаються з судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які попередньо визначені у сумі 6000 грн, а остаточно будуть встановлені судом на підставі доказів, котрі стороні позивача належить подати до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у відповідності до вимог ч.8 ст.141 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Суддя В. М. Придатко