Ухвала суду № 1398841, 08.11.2007, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1-ій інст. Станько Л.Л. рядок статзвіту № 48

Господарський суд Львівської обл. № 5/813-13/127 А  справа № 22а-2577/07

Доповідач в апел. інст. Нос С.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2007 року колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного

суду у складі:

головуючого судді Носа С.П.,

суддів: Любашевського В.П.,

Яворського І.О.,

при секретарі Поворознику Д.Б.,

за участю представників:

апелянта: Демідюка В.В.,

Карп'як Г.В.;

позивача - Мартина Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову господарського суду Львівської області від 21 червня 2007 року у справі № 5/813-13/127А за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,-

в с т а н о в и л а:

постановою господарського суду Львівської області від 21 червня 2007 року адміністративний позов у справі № 5/813-13/127А задоволено. Визнано недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 29.03.07р. № 0000262351/0/6678.

Не погодившись із постановою суду, її оскаржила Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова - відповідач по справі. Просить скасувати постанову суду першої інстанції повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТзОВ «Торгово - промислова компанія». Вважає, що постанова господарського суду Львівської області прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для даної справи та з порушенням норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників апелянта, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ в Галицькому районі м. Львова було проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Торгово-промислова компанія» з питань дотримання вимог чинного податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по 30 вересня 2006 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки №712/23-024/13816938 від 16 березня 2007 року.

На підставі акту перевірки прийнято оскаржуване рішення від 29 березня 2007 року №0000262351/0/6678, яким застосовано до товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово - промислова компанія» суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 786689,00 грн. Підставою для застосування санкцій стало те, що позивач здійснював операції, що потребують індивідуальних ліцензій Національного банку України, а саме розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України.

Відповідно до пп. «д» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулюваня і валютного контролю» Національний банк України надає резидентам України індивідуальні ліцензії на відкриття рахунків в іноземних банках. При цьому, режим надходження та використання коштів в іноземній валюті за зазначеним в індивідуальній ліцензії рахунком визначається умовами індивідуальної ліцензії. Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Відповідно до п. 6 т. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулюваня і валютного контролю» суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави, в тому числі за участю юридичних осіб України, визнаються «нерезидентами».

Як встановлено господарським судом Львівської області, у серпні 2005 року ТОВ «Торгово-промислова компанія» створено філію ТОВ «Торгово-промислова компанія» в Республіці Казахстан, м. Атирау як самостійний суб'єкт гсподарської діяльності, відповідно до заканодавства Республіки Казахстан, яка згідно п. 6 т. 1 вищеназваного Декрету Кабінету Міністрів України є нерезидентом.

Як вбачається із матеріалів справи, ТзОВ «Торгово-промислова компанія» здійснювало операції, що потребують індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі - НБУ), а саме - розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України відповідно до індивідуальної ліцензії № 159 на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України, виданої НБУ 29.08.2005 року № 28-130/3147-8556 (термін дії ліцензіїз29.08.2005 року до 31.07.2006 року).

Відповідно до вказаної Індивідуальної ліцензії №159 від 29.08.2005 року на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України, ТзОВ «Торгово-промисловії компанія» мала право па проведення таких валютних операцій:

п.1.1. На рахунок зараховуються:

1.1.1 Кошти з рахунку в уповноваженому банку у сумі, що не перевищує протягом строку дії ліцензії 100000 дол. США;

1.1.2 Кошти від конвертації доларів США в казахстанські тенге та казахстанських тенге в долари США;

1.1.3 Кошти від нерезидентів України за продаж на території Республіки Казахстан структурним підрозділам власникам ліцензії в Республіці Казахстан вивезених власником ліцензії з країни будівельних матеріалів;

п. 1.2. З рахунку списуються:

1 Кошти на рахунок в уповноваженому банку;

2 Кошти для здійснення розрахунків за межами України з нерезидентами України та працівниками структурного підрозділу (за винятком придбання нерухомого майна), а також на сплату мита, податків та інши обов'язкових платежів згідно із законодавством Республіки Казахстан у сумі, що не перевищує: протягом кварталу 28542900 казахстанських тенге, але протягом строку дії ліцензії не більше ніж 83866900 казахстанських тенге;

3 Кошти на конвертацію доларів США в казахстанські тенге та казахстанських тенге в долари США.

Водночас відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється у випадках, передбачених законами України.

Зокрема відповідно до ч. З пп. «а» п. 4 ст. 5 вищеназваного Декрету КМУ від 19.02.1993 року № 15-93 операції із проведення платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, не потребують отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

При цьому ліцензуванню підлягають лише розрахунки між резидентами та нерезидентами в межах торгівельного обороту у національній валюті України ( ч. З ст. 7 даного Декрету КМУ від 19.02.1993 року № 15-93).

Згідно ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.

За таких обставин на позивача - ТОВ «Торгово - промислова компанія» покладено обов'язок довести ті обставини, що виключать застосування до нього санкцій, передбачених ст. 16 Декрету від 19.02.1993р. № 15-93, а на відповідача - ДПІ у Галицьклму районі м. Львова - відповідно довести обставини, з настанням яких пов'язано застосування штрафних санкцій, встановлених ст. 16 цього ж Декрету.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджено наявними у справі матеріалами та разом з цим не зазначено в акті перевірки № 712/23-024/13816938 від 16.03.2007р. між ТОВ «Торгово-промислова компанія» та Філією товарситва в м. Атирау укладено завнішньоекономічні контракти № ЕК-05/06 від 19.01.2006 року, № ЕК-06/06 від 22.02.2006 року та № ЕК-08/06 від 06.05.2006 року, на виконання яких позивачем проведено попередню оплату в сумі 63630.00 дол. США по платіжному дорученню в іноземній валюті або банківських металах №769 від 23.01.2006 року, призначення переказу коштів - оплата згідно контракту № ПК-05/06 від 19.01.2006 року; попередню оплату в сумі 22220.00 дол. США по платіжному дорученню в іноземній валюті або банківських металах №802 від 22.02.2006 року, при значення переказу коштів - оплата згідно контракту № ЕК-06/06 від 22.02.2006 року та попередню оплату в сумі 69930,00 дол. США по платіжному дорученню в Іноземній валюті або банківських металах №874 від 11.05.2006 року, призначення переказу коштів оплата згідно контракту № КК-08/06 від 06.05.2006 року, а всього за період з 23.01.2006 року по 11.05.2006 року позивачем було проведено оплату на суму 155780,00 дол. США.

За таких обставин Позивач у своїй позовній заяві, з чим погодився і суд першої інстанції, посилається на відсутність факту порушення умов та режиму вказаної вище індивідуальної ліцензії, а саме п. 1.1.1. індивідуальної ліцензії №159 від 29.08.2005 року, обґрунтовуючи такі доводи тим, що ним з рахунку в уповноваженому банку ЛФ АКІБ «Укрсиббанк» перераховано на рахунок 001010101 - м. Атирау (Республіка Казахстан), валютні кошти згідно платіжною доручення в іноземній валюті №769 від 23.01.2006р. в сумі 63630 дол. США; згідно платіжного доручення в іноземній валюті №802 від 22.02.2006р. в сумі 22220 дол. США та згідно платіжного доручення в іноземній валюті №874 від 11.05.2006р. в сумі 69930 дол. США в межах торговельного обороту на підставі укладених між сторонами зовнішньоекономічних контрактів, про що свідчить і призначення платежу у вкачаних вище платіжних дорученнях, а тому відповідно до ч.З підпункту «а» пункту 4 статті 5 Декрету КМУ від 19.02.1993 року № 15-93 такі операції із проведення платежів в іноземній валюті, здійснені позивачем на виконання своїх зобов'язань перед нерезидентами щодо оплати продукції, не потребують отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України і не регулюються умовами індивідуальної ліцензії виходячи з цільовою призначення таких коштів, так як відповідно до пункту 10 постанови Національного банку України від 10.08.2005 № 281 «Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України» поточними торговельними операціями в іноземній валюті є розрахунки на експорт та імпорт товару без відстрочення платежу або з відстроченням, а відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України, при цьому згідно ч. 1 ст. 14 вказаного Закону, всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Пунктом 5.4 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 року № 492, встанволено, що з поточного рахунку в іноземній валюті юридичних осіб-резидентів за розпорядженням власника рахунку здійснюється, зокрема, перерахування на користь нерезидента за межі України.

Також згідно ч. 1 статті 7 Декрету КМУ від 19.02.1993 року № 15-93, у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

Отже, наведене вище спростовує доводи податкового органу щодо порушення позивачем підпункту «д» пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» в зв'язку із розміщення валютних цінностей на рахунку за межами України в сумі 155780 дол. США (786689 гри.) без індивідуальної ліцензії Національного банку України, оскільки проведення розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами, угодами) не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідач не представив жодних доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, які б свідчили про те, що кошти понад суму, встановлену зазначеною вище ліцензією, перераховувалися позивачем нерезиденту саме в межах умов та призначень, встановлених індивідуальною ліцензією, водночас подані позивачем докази, зокрема зовнішньоекономічні контракти та платіжні доручення про перерахування валютних цінностей, свідчать про те, що такі кошти перераховувалися нерезиденту не на цілі, встановлені індивідуальною ліцензією, а в межах торгівельного обороту між ними на виконання укладених завнішьоекономічних контрактів, про що зачначено і в призначенні платежу на таких платіжних дорученнях.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

ДПІ у Галицькому районі м. Львова, приймаючи оскаржуване рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 29.03.2007 р. N0000262351/0/6678, яким товариству застосовано суми штрафних (фінансових) санкцій, а саме: штрафної (фінансової) санкції за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку України згідно із пунктом 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. - в розмір 786689.00 грн., вказані вимоги Конституції та законів України, не дотримала, чим протиправно застосувала до позивача юридичну відповідальність за порушення, якого позивач не припустився.

Таким чином, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про необгрунтовість та неправомірність висновків податкового органу щодо порушення позивачем вимог ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулюваня і валютного контролю» щодо провадження підприємством діяльності, що потребує індивідуальної ліцензії Національного банку Українита застосування сум штрафних (фінансових) санкцій за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку України згідно із п. 4 ст. 5 вище названого Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

З врахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який повно й правильно встановив обставини справи, обґрунтовано і підставно, на основі доказів, наявних в матеріалах справи прийняв судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для скасування постанови господарського суду Львівської області відсутні.

Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Львівської області від 21 червня 2007 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.

Головуючий С.П. Нос

Судді В.П. Любашевський

І.О. Яворський