Ухвала суду № 139869191, 11.09.2026, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/4252/26

провадження № 4-с/208/29/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського Дніпропетровської області в складі: Головуючого, судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засіданні Золотоноші А.Р., представника скаржника ОСОБА_1 , головного державного виконавця Моренко О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_2 , подану його представником адвокатом Богемською Сніжаною Олександрівною, на дії головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Моренко Ольги Володимирівни щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № 72149003, заінтересована особа ОСОБА_3 ,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Богемська Сніжана Олександрівна, звернувся до Заводського районного суду міста Кам`янського зі скаргою на дії головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Моренко Ольги Володимирівни.

У скарзі заявник просить визнати поважними причини пропуску строку для звернення до суду зі скаргою та поновити цей строк, визнати незаконними дії головного державного виконавця Моренко О.В. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 72149003 від 28 січня 2026 року, скасувати зазначену постанову та поновити виконавче провадження № 72149003.

На обґрунтування скарги заявник зазначає, що рішенням Заводського районного суду міста Кам`янського у справі № 208/4050/22 із нього на користь ОСОБА_3 було стягнуто грошову компенсацію, а постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2023 року розмір такої компенсації було зменшено з 79 766 грн. до 39 883 грн.

04 липня 2023 року головним державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Моренко О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 72149003 щодо примусового виконання виконавчого листа № 208/4050/22 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації у розмірі 39 883 грн.

Скаржник зазначає, що про відкриття виконавчого провадження належним чином повідомлений не був, а про застосування до нього заходів примусового виконання дізнався лише після накладення арешту на банківські рахунки.

У подальшому, як зазначає заявник, він самостійно збирав інформацію щодо стану виконавчого провадження та лише у березні 2026 року дізнався про вибуття з його власності земельної ділянки площею 5,966 га, кадастровий номер 1220784400:01:009:0011, яка була реалізована в межах виконавчого провадження.

Скаржник посилається на те, що 06 березня 2026 року звернувся до Заводського ВДВС із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, а 09 березня 2026 року отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої дізнався про наявність договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки.

Заявник вважає, що державним виконавцем при виконанні рішення суду було допущено порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», зокрема щодо звернення стягнення на майно, його оцінки, повідомлення боржника про результати оцінки та проведення реалізації земельної ділянки.

Також скаржник зазначає, що земельна ділянка була реалізована за заниженою, на його думку, ціною, а він не мав наміру відчужувати належне йому майно.

У зв`язку з цим скаржник вважає незаконною постанову головного державного виконавця Моренко О.В. від 28 січня 2026 року про закінчення виконавчого провадження № 72149003 та просить її скасувати, а виконавче провадження поновити.

Ухвалою Заводського районного суду міста Кам`янське від 21 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду.

Ухвалою Заводського районного суду міста Кам`янське від 20 травня 2026 року клопотання за скаргою ОСОБА_2 про витребування, задовольно.

Витребувано у Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління міністерства юстиції України належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження № 72149003 від 04 липня 2023 року, де сторонами є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

В судовому засіданні представник скаржника Богемська С.О., яка діє в інтересах ОСОБА_2 підтримала скаргу та просили суд задовольнити заявлені вимоги, посилаючись на підстави зазначені у скарзі.

В судовому засіданні головний державний виконавець Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Моренко Ольга Володимирівна заперечувала проти задоволення скарги та просила суд відмовити у задоволенні вимог з урахуванням відзиву, в якому просила не визнавати поважною причиною 10-ти денного пропуску строку для оскарження та не поновлювати строк для подання скарги на незаконні дії головного державного виконавця Заводського ВДВС у м.Кам`енське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та залишити скаргу без задоволення.

В судове засідання заінтересована особа ОСОБА_3 , не з`явилась, повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Заслухавши скаржника, головного державного виконавця,надані докази та матеріали виконавчого провадження, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Частиною другою статті 449 ЦПК України передбачено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Таким чином, законодавець пов`язує початок перебігу строку для звернення зі скаргою не лише з фактичним отриманням особою копії відповідної постанови або документа, а з моментом, коли особа дізналася або за об`єктивних обставин повинна була дізнатися про порушення свого права.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження № 72149003 відкрито 04 липня 2023 року.

Цього ж дня державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника.

При цьому сам скаржник у поданій ним скарзі зазначає, що йому було відомо про накладення арешту на його банківські картки.

Отже, твердження скаржника про те, що йому взагалі не було відомо про існування виконавчого провадження, спростовується змістом самої скарги.

Крім того, 16 квітня 2024 року державним виконавцем було накладено арешт на майно боржника, а у 2025 році в межах виконавчого провадження проведено комплекс виконавчих дій щодо земельної ділянки.

02 червня 2025 року державним виконавцем винесено постанову про опис та арешт земельної ділянки, копію якої направлено боржнику.

Згідно з відомостями поштового відправлення зазначене поштове відправлення було вручено ОСОБА_2 .

Таким чином, матеріалами справи спростовується твердження заявника про те, що він вперше дізнався про звернення стягнення на земельну ділянку лише 09 березня 2026 року.

Суд враховує, що сам факт звернення ОСОБА_2 06 березня 2026 року із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження не свідчить про те, що саме цього дня він уперше дізнався про порушення своїх прав.

З урахуванням того, що заявнику було відомо про існування виконавчого провадження, застосування заходів примусового виконання, накладення арешту на кошти, а також, відповідно до матеріалів справи, вручено постанову про опис та арешт майна, суд не вбачає об`єктивних та непереборних обставин, які перешкоджали йому своєчасно звернутися до суду.

Посилання скаржника на те, що він не проживав за місцем реєстрації, займався періодичними заробітками та перебував за місцем виконання ремонтних робіт, не свідчать про наявність поважної причини пропуску процесуального строку, оскільки такі обставини не позбавляли його можливості отримувати кореспонденцію, контролювати свої майнові права та обов`язки, а також звернутися до суду із відповідною скаргою.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавця, зокрема, про зміну місця проживання чи перебування, а боржник фізична особа також про зміну місця роботи.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення, своєчасно з`являтися на вимогу виконавця, надавати пояснення за фактами невиконання рішення або законних вимог виконавця, а за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника.

Доказів належного виконання зазначених обов`язків боржником суду не надано.

За таких обставин суд не знаходить правових підстав для визнання поважними причин пропуску строку, встановленого статтею 449 ЦПК України, та його поновлення.

Також, суд вважає за необхідне надати оцінку доводам скаржника по суті заявлених вимог.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та являє собою сукупність дій визначених цим Законом органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

При цьому законом визначена певна послідовність дій державного виконавця щодо звернення стягнення на майно боржника.

Як встановлено судом, у межах виконавчого провадження № 72149003 державним виконавцем вживалися заходи примусового виконання рішення суду.

Зокрема, 04 липня 2023 року накладено арешт на кошти боржника, 16 квітня 2024 року накладено арешт на майно боржника, встановлено наявність земельної ділянки, проведено її опис та арешт, визначено її вартість, земельну ділянку передано на реалізацію, проведено електронні торги, за результатами яких її реалізовано.

Отже, твердження скаржника про те, що державним виконавцем не було проведено передбачених законом виконавчих дій, не відповідає встановленим судом обставинам.

Посилання скаржника на те, що державний виконавець не скористався усіма можливими заходами примусового виконання, також не є підставою для висновку про незаконність його дій, оскільки закон не встановлює обов`язку державного виконавця застосовувати одночасно та безумовно всі передбачені законом заходи незалежно від конкретних обставин виконавчого провадження.

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що після встановлення відсутності достатніх коштів на рахунках боржника державний виконавець встановив наявність у боржника нерухомого майна та звернув на нього стягнення у передбаченому законом порядку.

Щодо доводів скаржника про неналежне повідомлення його про виконавчі дії суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження та надсилаються відповідним адресатам.

Документи виконавчого провадження надсилаються сторонам за адресами, зазначеними у виконавчому документі, якщо сторона не повідомила виконавця про зміну адреси.

Відповідно до матеріалів справи постанову про відкриття виконавчого провадження було направлено боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Суд також враховує, що 02 червня 2025 року постанова про опис та арешт майна була направлена боржнику, а згідно з поштовими даними вручена йому.

Копія звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки також була направлена боржнику рекомендованим поштовим відправленням.

Повернення поштового відправлення у зв`язку із закінченням строку зберігання саме по собі не свідчить про невиконання державним виконавцем обов`язку щодо направлення документа, якщо відправлення здійснено за належною адресою.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про умисне не направлення державним виконавцем документів виконавчого провадження боржнику.

Щодо доводів заявника про незаконність оцінки та реалізації земельної ділянки суд зазначає, що такі доводи фактично стосуються окремих виконавчих дій, які передували винесенню постанови про закінчення виконавчого провадження.

Заявник посилається на те, що вартість земельної ділянки була визначена неправильно та є значно нижчою за її реальну вартість.

Разом із тим матеріалами справи підтверджується, що державним виконавцем 03 червня 2025 року призначено суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «АВТО МАРКЕТ», а 09 червня 2025 року до відділу надійшов відповідний звіт про експертну грошову оцінку.

Тобто оцінка земельної ділянки здійснювалася не безпосередньо державним виконавцем, а суб`єктом оціночної діяльності, призначеним у встановленому порядку.

Саме по собі твердження боржника про те, що ринкова вартість земельної ділянки є іншою, без надання належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суб`єкта оціночної діяльності, не може бути підставою для визнання незаконними дій державного виконавця.

Крім того, питання щодо законності оцінки майна, правомірності його передачі на реалізацію та проведення електронних торгів не є тотожними питанню законності постанови про закінчення виконавчого провадження.

Скаржник фактично просить суд у межах розгляду скарги на постанову про закінчення виконавчого провадження оцінити законність усієї процедури звернення стягнення на земельну ділянку та правові наслідки її реалізації.

Разом із тим відповідно до статей 447-451 ЦПК України предметом судового контролю при розгляді скарги є конкретне рішення, дія або бездіяльність державного виконавця, якими, на думку заявника, порушено його права.

Питання щодо права власності на майно, яке вже було реалізоване в межах виконавчого провадження, правомірності набуття його покупцем, добросовісності набувача, дійсності правочину купівлі-продажу або наслідків електронних торгів не можуть бути вирішені шляхом автоматичного скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.

Зазначені питання за наявності відповідного спору можуть бути предметом самостійного судового розгляду з обранням належного способу захисту порушеного права.

Таким чином, питання щодо можливого повернення земельної ділянки, дійсності договору купівлі-продажу або правомірності набуття земельної ділянки Селянським (фермерським) господарством «ПОБЕДА» не є предметом розгляду цієї скарги.

Суд також не бере до уваги посилання заявника на те, що він не мав наміру продавати земельну ділянку, оскільки земельна ділянка була реалізована не за його добровільним волевиявленням, а в порядку примусового виконання судового рішення.

Саме примусовий характер реалізації арештованого майна є передбаченим законом способом виконання судового рішення та не потребує добровільної згоди боржника на відчуження майна.

Щодо постанови про закінчення виконавчого провадження суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що у виконавчому провадженні № 72149003 предметом виконання було стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації у розмірі 39 883 грн.

У ході виконання рішення було звернуто стягнення на належне боржнику майно, а земельну ділянку кадастровий номер 1220784400:01:009:0011 реалізовано в установленому порядку.

22 вересня 2025 року за результатами електронних торгів земельну ділянку придбано Селянським (фермерським) господарством «ПОБЕДА» за 192 339,00 грн.

Після проведення реалізації майна та зарахування відповідних коштів на рахунок органу державної виконавчої служби державним виконавцем 28 січня 2026 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

При цьому того ж дня боржнику направлено вимогу щодо надання реквізитів для повернення надмірно стягнутих коштів.

Зазначені обставини свідчать про те, що державним виконавцем було вчинено передбачені законом дії, спрямовані на виконання рішення суду, а після його виконання постановою від 28 січня 2026 року виконавче провадження закінчено.

Отже, правова підстава для закінчення виконавчого провадження, передбачена пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», наявна.

Посилання скаржника на те, що державний виконавець мав продовжити виконавче провадження з метою проведення інших виконавчих дій, не ґрунтується на вимогах закону, оскільки після фактичного виконання рішення суду подальше здійснення виконавчих дій у межах відповідного виконавчого провадження не допускається.

Суд також враховує, що скаржник не ставить питання про невиконання конкретної суми, зазначеної у виконавчому документі, а фактично оспорює спосіб та наслідки звернення стягнення на земельну ділянку.

Разом із тим можливі порушення, допущені під час проведення окремих виконавчих дій, самі по собі не свідчать про незаконність постанови про закінчення виконавчого провадження, якщо на момент її винесення існували передбачені законом підстави для його закінчення.

Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд постановляє ухвалу про зобов`язання державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби усунути порушення та поновити порушене право заявника.

Водночас судом у даному випадку не встановлено факту порушення державним виконавцем прав Сальника А.М. саме постановою від 28 січня 2026 року про закінчення виконавчого провадження.

Відтак відсутні правові підстави для скасування зазначеної постанови та поновлення виконавчого провадження № 72149003.

Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01 жовтня 2025 року у справі № 497/2150/24 (провадження № 61-7468св25), відповідно до якого при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця у порядку цивільного судочинства застосовується спеціальна норма пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, якою встановлено десятиденний строк звернення до суду, що обчислюється у календарних днях.

При цьому Верховний Суд виходив із того, що норми процесуального законодавства, які визначають порядок судового контролю за виконанням судових рішень, є спеціальними щодо загальних положень Закону України «Про виконавче провадження». Пропуск встановленого статтею 449 ЦПК України строку без поважних причин та без належних підстав для його поновлення має передбачені процесуальним законом наслідки.

Водночас саме по собі посилання заявника на те, що про оскаржувану постанову він дізнався лише у березні 2026 року, не звільняє його від обов`язку довести обставини, з якими закон пов`язує початок перебігу строку та поважність причин його пропуску.

Суд оцінює наведені заявником обставини у сукупності з матеріалами виконавчого провадження, зокрема доказами направлення боржнику процесуальних документів, вчинення виконавчих дій та фактичної обізнаності боржника про існування виконавчого провадження.

При цьому суд виходить із того, що кожна особа має право на судовий захист у разі порушення її цивільного права, однак обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру порушення та бути передбаченим законом.

У даному випадку вимоги скаржника про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та його поновлення не є належним способом вирішення питань, пов`язаних із можливим оскарженням оцінки земельної ділянки, результатів електронних торгів, договору купівлі-продажу або права власності набувача.

Таким чином, доводи скарги не спростовують законності оскаржуваної постанови державного виконавця.

Оцінивши всі надані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що скаржником не доведено незаконності дій головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Моренко Ольги Володимирівни при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження № 72149003 від 28 січня 2026 року.

Крім того, заявником пропущено встановлений статтею 449 ЦПК України строк звернення до суду зі скаргою, а наведені ним причини пропуску цього строку не є поважними та не підтверджені належними доказами.

За таких обставин підстав для поновлення строку на подання скарги, визнання незаконними дій державного виконавця, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № 72149003 та його поновлення судом не встановлено.

Керуючись ст.ст 126, 260, 261, 447, 448, 449, 450, 451 ЦПК України, ст.ст. 19, 28, 39, 40, 48, 56, 57, 61, 74 Закону України «Про виконавче провадження» суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на подання скарги на дії головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Моренко Ольги Володимирівни відмовити.

У задоволенні скарги ОСОБА_2 , поданої його представником адвокатом Богемською Сніжаною Олександрівною, на дії головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Моренко Ольги Володимирівни щодо визнання незаконними дій та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № 72149003 від 28 січня 2026 року відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського Апеляційного суду, шляхом подачі в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя С. М. Похваліта