Рішення № 139865652, 18.09.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/710/25

Провадження № 2/369/2806/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

18.09.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі судових засідань Худинець Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між АТ «ПУМБ» та відповідачем укладено кредитні договори: кредитний договір №26250019831360 від 21.08.2015р., відповідно до умов якого відповідачу видано кредит в сумі 16800,00 грн. та кредитний договір №100820840301 від 29.05.2017р., відповідно до умов якого відповідачу видано кредит в сумі 49999,49грн. Свої зобов`язання банк виконав та видав кредитні кошти. Натомість відповідач у порушення своїх обов`язків грошові кошти вносив несвоєчасно та не в повному обсязі.

У зв`язку з невиконанням відповідачем договірних зобов`язань, станом на 31.10.2024 року його заборгованість перед АТ «ПУМБ» складає: за кредитним договором №26250019831360 від 21.08.2015 38890,52 грн., з яких 14556,54 грн.- заборгованість за кредитом, 24333,98 грн.- заборгованість за відсотками; за кредитним договором №100820840301 від 29.05.2017- 96411,45 грн. з яких: 35886,90 грн.- заборгованість за кредитом; 25,89 грн. заборгованість за відсотками, 60498,66 грн.-заборгованість за комісією.

Позивач направив письмову вимогу (Повідомлення) відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив у анкеті на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачем погашена не була.

Враховуючи викладене, просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованість у сумі 135301,97 грн. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.01.2025 по справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві просив проводити розгляд справи за відсутності представника позивача. Проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Судова кореспонденція направлялась відповідачу за зареєстрованим місцем проживання, конверти повертались з відміткою «адресат відсутній», що відповідно до ст.128 ЦПК України є належним повідомленням. Додатково відповідач повідомлявся шляхом направлення смс-повідомлень та розміщенням оголошенням на сайті суду. Також сторони мають можливість дізнатись про час розгляду справи з офіційного сайту суду. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

Згідно ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п. п. 118, 123 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 N 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України у разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення судового рішення чи повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання або без зазначення причини невручення. Жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, які наведені у постановах від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі № 760/17314/17), у разі проставлення у поштовому повідомленні відмітки «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення відповідної відмітки.

Оскільки у встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву не подано, на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи..

За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до ч. 5ст.268ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справу суди першої інстанції» від 12.06.2009№2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124Конституції України та статті 3ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 21.08.2015 між Акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №26250019831360, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в сумі 16800,00 грн.

У зв`язку із неналежним виконанням умов договору, у відповідача утворилася заборгованість, яка станом на 31.10.2024 складає 38890,52 грн., з яких 14556,54 грн.- заборгованість за кредитом, 24333,98 грн.- заборгованість за відсотками.

Крім того, 29.06.2017 між Акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1008208403014 відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в сумі 49999,49 грн.

У зв`язку із неналежним виконанням умов договору, у відповідача утворилася заборгованість за кредитним договором №100820840301 від 29.05.2017 у розмірі96411,45 грн. з яких: 35886,90 грн.- заборгованість за кредитом; 25,89 грн. заборгованість за відсотками, 60498,66 грн.-заборгованість за комісією.

Зі змісту вказаних заяв вбачається, що підписанням даної заяви відповідач беззастережно підтвердив, що приймає публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБО), яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ»: pumb.ua, в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО, так і послуг, що можуть бути надані йому в процесі обслуговування, та погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги, в тому числі через дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості у банку), а також підтвердив свою згоду на укладення договору страхування на зазначених умовах.

Досліджені судом письмові докази підтверджують укладення відповідачем кредитних договорів та отримання ним кредитних коштів, а також неналежне виконання умов договору. Розрахунок заборгованості та виписки по рахунку підтверджують існування заборгованості, зазначеної у позовній заяві, які відповідачем не спростовані жодними доказами.

Відповідно до ст. 526, 1054 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу; за кредитним договором позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до умов Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб відповідач повинен був щомісячно погашати кредит, сплачуючи також відсотки за користування коштами та комісію за обслуговування кредитної заборгованості.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

За ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню у встановлений строк.

Статтею 611 ЦК України передбачено наслідки порушення зобов`язання.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З урахуванням приписів ч. 6 ст. 81 ЦПК України обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень.

Доказів погашення заборгованості або спростування розрахунку позивача суду не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками.

Щодо вимог позивача про стягнення комісії, суд зазначає наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої та п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» із набранням чинності Законом України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Водночас цей Закон розмежовує випадки, коли надання інформації про кредит є безоплатним, та випадки, коли така інформація може надаватися за плату.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір заборгованості, розмір повернутої суми кредиту, надає виписку з рахунку (за його наявності) щодо погашення заборгованості, а також іншу інформацію, надання якої передбачено законом та договором.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату лише за ті послуги, які закон допускає надавати на платній основі. Натомість умова договору про оплатність інформації щодо стану кредитної заборгованості, яку споживач має право безоплатно отримувати один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частини першої статті 11 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Суд враховує, що позивач обґрунтовує вимоги про стягнення заборгованості за комісією посиланням на умови кредитного договору, відповідно до яких відповідач погодився сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості.

Разом із тим, зазначені доводи не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а згідно зі статтею 215 ЦК України правочин або його окремі умови є недійсними у випадках, встановлених законом. Частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» прямо передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Отже, саме по собі погодження сторонами у договорі умови про сплату комісії не свідчить про її правомірність, оскільки свобода договору обмежується імперативними нормами закону.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що заявлена до стягнення комісія є платою за окремі, самостійні та фактично надані відповідачу додаткові послуги, які не охоплюються виконанням кредитодавцем своїх обов`язків за кредитним договором та законом. Натомість зі змісту кредитного договору вбачається, що комісія встановлена саме за обслуговування кредитної заборгованості.

За таких обставин суд доходить висновку, що умова кредитного договору щодо сплати комісії у спірних правовідносинах не може бути підставою для її стягнення, а тому позовні вимоги Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» у частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 60498,66 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме підлягає стягненню з відповідача заборгованість: за кредитним договором №26250019831360 від 21.08.2015 у сумі 38890,52 грн., з яких 14556,54 грн.- заборгованість за кредитом, 24333,98 грн.- заборгованість за відсотками; за кредитним договором №100820840301 від 29.05.2017 у сумі 35912,79 грн. з яких: 35886,90 грн.- заборгованість за кредитом; 25,89 грн. заборгованість за відсотками, всього 74803,31 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 1 339,05 грн.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд бере до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якого суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, та враховує, згідно що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Керуючись статтями526,625,651,1046,1049,1050,1054 ЦК України, статтями3,4,5,12,13,76-81,141,206,223,247,259,263-265,268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» заборгованість у сумі 74803,31 грн. (сімдесят чотири тисячі вісімсот три гривні 31 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» судовий збір у сумі 1 339,05 грн. (одна тисяча триста тридцять дев`ять гривень 05коп.).

В решті позовних вимог відмовити.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», код ЄДРПОУ 14282829, адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справ, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 18 вересня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ