Рішення № 139862431, 09.09.2026, Теплицький районний суд Вінницької області

Справа № 144/830/25

Провадження № 2/144/51/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2026 р. Теплицький районний суд Вінницької області в складі :

головуючого судді Германа О.С.,

за участю секретаря судового засідання Власюк Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого науково дослідного підприємства «Еліта» про визнання відсутнім права оренди, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого науково дослідного підприємства «Еліта» (далі ТОВ ВНДП «Еліта»), в якому просив визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого науково дослідного підприємства «Еліта» (ЄДРПОУ 20118933) права оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 0523755100:02:000:0126 та 0523755100:02:000:0127, які знаходиться на території Теплицької селищної ради Вінницької області, площею відповідно 1.64 га та 1.5924 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником яких є ОСОБА_1 .. Посилався на те, що він є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 0523755100:02:000:0126 та 0523755100:02:000:0127, які знаходиться на території Теплицької селищної ради Вінницької області, площею відповідно 1.64 га та 1.5924 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Шляхом доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ним було виявлено, що 23.11.2022 року державним реєстратором Джулинської сільської ради Вінницької області Красиленко В.Б. було прийнято рішення про реєстрацію права належної йому земельної ділянки за ТОВ ВНДП «Еліта». Підставою для реєстрації вказаного іншого речового права, як свідчать записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є договори оренди землі №58 та № 59, який ніби то був укладений між ним та ТОВ ВНДП «Еліта» 01.09.2022 терміном на 10 років. Вказаний правочин він не підписував, жодну особу на його укладення не уповноважував, тому зареєстроване право оренди за відповідачем відсутнє.

02.12.2025 представником відповідача подано відзив на позов, в якому зазначається, що позивачем не надано доказів того, що вказана ним земельна ділянка до моменту звернення до суду ніким не використовувалася за цільовим призначенням, що позивач ні з ким не укладав договори оренди/користування, тощо та/або не передавав земельну ділянку в користування юридичним фізичним особам. Відповідач добросовісно, відкрито та з правових підстав користується земельною ділянкою площею 1.5924 га, кадастровим номером 0523755100:02:000:0127 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, про що позивач належним чином був обізнаний. Доказами обізнаності позивача в укладанні договору оренди земельної ділянки №58 від 01.09.2022 є також документи щодо отримання ним орендної плати як грошовими коштами, так і продукцією (зерном). Виконання сторонами спору умов договору оренди земельної ділянки №58 від 01.09.2022 не може свідчити про його неукладеність. Просить в позові відмовити.

Позивач та його представник в судове засідання 09.09.2026 не з`явилися. Від Сокуренка В.М. надійшло клопотання про судовий розгляд без участі позивача та його представника, просить врахувати ту обставину, що неодноразово за заявою представника відповідача судовий розгляд справи по суті вже відкладався, просить врахувати його вступне слово.

Представник відповідача ТОВ ВНДП «Еліта» Токарчук В.М. в судове засідання не з`явився, направив на адресу суду заяву, в якій просить розгляд справи відкласти на іншу дату у зв`язку з неможливістю представника позивача Джас І.В. взяти участь у судовому засіданні через повітряну тривогу в м. Києві.

Представник відповідача ТОВ ВНДП «Еліта» Джас І.В. в судове засідання не з`явилась, направила на адресу суду заяву, в якій просить розгляд справи відкласти на іншу дату у зв`язку з повітряною тривогою в м. Києві.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача, суд виходив із наступного.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України - суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку в разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до п. 8 спільної резолюції Ради суддів України, Ради прокурорів України, та Ради адвокатів України «Професійна етика правосуддя» від 21.09.2018 р. суддям рекомендовано організовувати розгляд судових справ у межах чинного процесуального законодавства, а також затверджувати після обговорення зі сторонами, ураховуючи їх зайнятість та фіксувати графіки засідань, встановлювати відповідні строки для виконання процесуальних дій.

Представники відповідача повідомлялись про судовий розгляд по справі 30.04.2026, 21.05.2026, 10.06.2026, 16.07.2026 та 26.08.2026, проте розгляд даної справи відкладався за їх клопотаннями.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з частиною другою статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, вчинення дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі "Гінчо проти Португалії" передбачив, що держави - учасниці Ради Європи зобов`язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Суд вважає неявку представників відповідача ТОВ ВНДП «Еліта» Токарчука В.М. та Джас І.В. 09.09.2026 неповажною та вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності, оскільки ними вже неодноразово заявлялось клопотання про відкладення судового розгляду.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи положення ч. 3 ст. 211 ЦПК України та ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача та представників сторін.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Земельна ділянка площею 3,2822 га, кадастровий номер 0523755100:02:000:0127, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на праві власності на підставі витягу ДЗК № НВ-0505392702016 від 25.11.2016р., виданого Відділом Держгеокадастру у Крижопільському районі Вінницької області, про що зазначено в інформації сформованій за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» від 22.05.2025р. (а.с.6-7, т 1).

З відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.05.2025, відповідно до рішення державного реєстратора Красиленко В.Б., державного реєстратора Джулинської сільської ради Вінницької області, про державну реєстрацію іншого речового права від 23.11.2022, за ТОВ ВНДП «Еліта» зареєстроване право оренди спірну земельну ділянку, кадастровий номер 0523755100:02:000:0127, площею 1.5924 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, номер запису про інше речове право: 48539294. Право оренди зареєстровано на підставі договору оренди землі №58 від 01.09.2022, строк 10 р., дата закінчення дії: 01.09.2032, зазначається, що орендодавець ОСОБА_1 (а. с. 6-7, т. 1).

На виконання ухвали Теплицького районного суду Вінницької області від 03.09.2025 у справі №144/830/25 щодо витребування у ТОВ ВНДП «Еліта» оригіналу договору оренди землі №58 від 01.09.2022, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ ВНДП «Еліта», надано Теплицькому районному суду Вінницької області оригінал договору оренди землі №58 від 01.09.2022, кадастровий номер земельної ділянки 0523755100:02:000:0127, на підставі якого було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про інше речове право: 48539294.

Відповідно до оригіналу Договору оренди землі №58 від 01.09.2022, витребуваних судом у відповідача, між ОСОБА_1 та ТОВ ВНДП «Еліта» було укладено договір оренди землі, відповідно до якого в строкове платне користування ТОВ ВНДП «Еліта» була надана земельна ділянка загальною площею 1.5924 га, кадастровий номер: 0523755100:02:000:0127, сільськогосподарського виробництва для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Теплицької селищної ради. Договір укладено на 10 років.

Ухвалою Теплицького районного суду від 10.12.2025 по даній призначено почеркознавчу експертизу.

На виконання ухвали суду від 10.12.2025 представником позивача адвокатом Клінчиковим С.О. суду було надано документи, в яких містяться вільні зразки підпису ОСОБА_1 . (а.с.155-156, т. 1).

На підставі ухвали суду старшим судовим експертом сектору почеркознавчих досліджень, технічного дослідження документів та обліку відділу криміналістичних видів досліджень Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Пилипчук Наталією Миколаївною проведено судову почеркознавчу експертизу у цивільній справі №144/830/25 та 24.02.2026 виготовлено висновок за результатами проведення експертизи №СЕ-19/102-26/320-ПЧ, відповідно до якого підпис в графі «Підписи сторін Орендодавець» Договору оренди землі Т №58 земельної ділянки з кадастровим номером 0523755100:02:000:0127 від 01.09.2022 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Питання по суті «Чи виконано підпис у графі «Підписи сторін Орендодавець» договору оренди землі Т №58 земельної ділянки з кадастровим номером 0523755100:02:000:0127 від 01.09.2022 року тим самим ОСОБА_1 , чим іншою особою під впливом збиваючих факторів» не вирішувалось у в`язку з тим, що підпис у графі «Підписи сторін Орендодавець» договору оренди землі Т № 58 земельної ділянки з кадастровим номером 0523755100:02:000:0127 від 01.09.2022 року виконано не гр. ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 165-168, т. 1).

Представники відповідача клопотали про надання додаткових роз`яснень експертом. При призначенні справи до розгляду судом було постановлено викликати в судове засідання судового експерта сектору почеркознавчих досліджень, технічного дослідження документів та обліку відділу криміналістичних видів досліджень Вінницького НДЕКЦ МВС Пилипчук А.М. для надання додаткових роз`яснень, які стосуються предмета доказування. Представники відповідача 09.09.2026 в судове засідання не з`явились, у суду відсутні питання щодо роз`яснення висновку експерта, тому експерт Пилипчук А.М. в судовому засіданні не допитувалась.

Відповідно до ст. 101 ЦПК України - висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Зважаючи на викладене, суд вважає висновок експерта №СЕ-19/102-26/320-ПЧ від 24.02.2026 належним та допустимим доказом, протилежного не доведено. Висновок є зрозумілим за змістом, містить відповіді на поставлення при призначенні експертизи питання, які стосуються предмету доказування, суд не вбачає необхідності для повторного виклику та допиту експерта.

Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до закону № 175/97-ЕР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, має право безпосередньо звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв волі учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, за положеннями частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу загальних приписів статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, а також спеціальних правил статей 229-233 цього Кодексу про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 цього Кодексу йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна зі сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 161-ХІV).

За змістом статті 13 Закону № 161-ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За частиною першою статті 14 Закону № 161-ХІV договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Частиною першою статті 15 Закону № 161-ХІV передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Ці умови є обов`язковими, та без досягнення згоди щодо них договір не вважається укладеним.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Висновком судової почеркознавчої експертизи від 24.02.2026 року №СЕ-19/102-26/320-ПЧ доведено, що ОСОБА_1 не підписував Договір оренди землі №58 від 01 вересня 2022 року, що вказує на те, що позивач не погоджував всіх істотних умов договору оренди землі, передбачених частиною першою статті 15 Закону № 161-ХІV. Оскільки ці умови є обов`язковими для укладення договорів оренди землі, то без їх узгодженості між сторонами, договір оренди землі від 01 вересня 2022 року не був укладений.

Відповідно до сталої судової практики у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19, від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17).

Представником відповідача заявлялось клопотання про виклик свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для підтвердження в судовому засіданні обставин виконання спірного договору №58 від 01.09.2022, яке було задоволено судом при призначенні справи до судового розгляду. Представник відповідача посилався на те, що доказами обізнаності позивача в укладенні спірного договору оренди земельної ділянки №58 від 01.09.2022 є також документи щодо отримання ним орендної плати грошовими коштами, зерном, перелік яких наводить (а. с. 122-131, т. 1). Суд викликав їх в судове засідання, вживав заходів для їх належної явки. На виклики суду свідки не з`являлись. В матеріалах справи наявні рекомендовані повідомлення про вручення їм поштових відправлень про необхідність явки в судові засідання, зокрема на 09.09.2026.

В зв`язку з твердженням про отримання орендної плати та виконання договору зі сторони відповідача, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі (пункт 7.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).

Отже, враховуючи обов`язкову письмову форму для договору оренди землі, конкретні встановлені судом обставини справи, що розглядається, суд вважає, що саме по собі отримання позивачем орендної плати не можна трактувати як вчинення конклюдентних дій, та не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.

При цьому доводи відповідача про фактичне виконання сторонами умов спірного договору та недобросовісність поведінки орендодавця, який отримував орендну плату, а відтак не існує порушень прав позивача, не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-31595св18).

За умов не підписання позивачем Договору оренди землі №58 від 01.09.2022, відсутні підстави стверджувати, що між сторонами було погоджено усі істотні умови договору оренди земельної ділянки, а отримання плати саме за користування земельною ділянкою при не укладенні договору не свідчить про схвалення орендодавцем умов договору оренди в цілому, однак підтверджує безпідставність користування цим майном відповідачем.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного суду від 10.07.2024 року у справі № 671/2139/21, у справі № 676/2254/21 від 29.11.2024 та у справі № 742/3162/22 від 30.09.2024.

Щодо способу захисту порушеного права, то суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні (далі ЄСПЛ) у справі «VOLOVIK v. UKRAINE» (№ 15123/03, § 45, від 06 грудня 2007 року) зауважив, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення [права], які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо.

Принцип розумності є апріорі властивим для приватного права і характерний як для оцінки/ врахування поведінки учасників цивільного обороту, так і для тлумачення матеріальних приватноправових та процесуальних норм, що здійснюється при вирішенні спорів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11).

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17). Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, серед яких: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача), а також обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу (див., зокрема постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Тлумачення цієї норми свідчить, що такий спосіб захисту застосовується тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 233/4580/20). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

З приводу належного способу захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, суд враховує усталену практику Верховного Суду. Зокрема, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) акцентовано увагу на тому, що: «такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім. Належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) вказала, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє (наприклад, у зв`язку з відсутністю підпису на договорі оренди), є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

Враховуючи викладене, суд звертає увагу на те, що Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 02 червня 2025 року у справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24) здійснила відступ від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 130/8/23 (провадження № 61-6874св24) щодо способу захисту прав орендодавця на земельну ділянку.

Зокрема Об`єднана палата наголосила, що висновки об`єднаної палати касаційного суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду над висновками об`єднаної палати, палати та колегії суддів касаційного суду.

Таким чином, Об`єднана палата у справі № 144/1440/22 підтвердила та послідовно дотримується підходу, що належним способом захисту прав орендодавця, який не підписував договір (додаткову угоду) або з інших підстав вважає зареєстроване право оренди відсутнім, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про визнання відсутнім права оренди є підставою для державної реєстрації припинення права оренди відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Будь-яке інше судове рішення (зокрема, про скасування державної реєстрації права оренди, про зобов`язання повернути земельну ділянку) не є такою підставою.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У Постанові Верховного Суду від 13.05.2026 у справі №456/252/22 висловлюється наступна позиція: «107. Оцінюючи доводи заявника про те, що єдиним належним способом захисту права позивачки є вимоги про визнання відсутнім права оренди, а не заявлення негаторного позову з вимогою повернути земельну ділянку власнику, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

У частині першій статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї статті прямо декларує, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Диспозитивність - це один із базових принципів судочинства, керуючись яким позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача, який вважає, що саме у такий спосіб буде захищено його порушене право.

Заявлення негаторного позову шляхом повернення власнику майна дійсно не є єдиним універсальним способом захисту порушених прав власника майна, який має перешкоди в користуванні ним.

Оскільки предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують вчинення відповідачем дій, що перешкоджають власнику майна використовувати належні йому права, позивач, з огляду на характер порушень, самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим їх усунути.

Така особа може вимагати, щоб суд надав захист її праву на землю, заявляючи вимоги про усунення існуючих перешкод шляхом припинення дій, що порушують право або відновлюють становище, яке існувало до порушення права (вимоги про повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права тощо), залежно від того, у який спосіб чиняться перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належним їй майном.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним законодавством. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)].

Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням цивільного судочинства (стаття 2 ЦПК України). Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 910/2389/23.

Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Таким чином, коли власник землі обґрунтовує позовні вимоги наявністю перешкод у користуванні чи розпорядженні земельною ділянкою (безпідставним фактичним користуванням майном або реєстрацією речового права іншої особи), то залежно від позовних вимог, характеру порушених прав та фактичних обставин справи суд, якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, може захистити права такого власника в незаборонений законом спосіб, спрямований на усунення порушень (у тому числі й шляхом повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права).

Для ефективного захисту прав власника нерухомого майна, щодо якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незаконно внесено запис про право користування іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, власник може звернутись з негаторним позовом, зокрема, але не виключно, шляхом пред`явлення вимоги про повернення майна, визнання відсутнім права оренди чи скасування державної реєстрації права користування іншої особи, залежно від обставин кожної конкретної справи.»

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Згідно з частинами 5 та 6 статті 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, які беруть участь у справі.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач договір оренди землі №58 від 01.09.2022 не підписував, відповідно не погоджував всіх істотних умов договору оренди землі, передбачених законодавством. На підставі вказаного договору зареєстроване право оренди за відповідачем, яке він здійснює без належної правової підстави, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незаконно внесено запис про право користування іншою особою. Тому з огляду на позовні вимоги, характер порушених прав позивача та фактичні обставини цієї справи, установлену судову практику, належним та ефективним способом захисту прав позивача є визнання відсутнім права оренди, тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до ухвали Теплицького районного суду від 09.09.2026 за заявою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Клінчикова С.О. позовну вимогу про визнання відсутнім у ТОВ ВНДП «Еліта» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0523755100:02:000:0126, яка знаходиться на території Теплицької селищної ради Вінницької області площею 1.64 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником якої є ОСОБА_1 залишено без розгляду.

За таких обставин суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судові витрати за сплату судового збору відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України у розмірі 1211,20 (1/2 від 2422.4 грн.).

З врахуванням задоволення позову на підставі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача сплачена сума судового збору в розмірі 1211.20 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3-13, 19, 76-81, 257, 259, 263-265, 274 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого науково дослідного підприємства «Еліта» (ЄДРПОУ 20118933) права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0523755100:02:000:0127, яка знаходиться на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, площею 1.5924 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником якої є ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого науково дослідного підприємства «Еліта» (ЄДРПОУ 20118933) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп..

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя